До проблеми становлення вищої школи на західноукраїнських землях у міжвоєнний період

Размещено на http://www.allbest.ru/

До проблеми становлення вищої школи на західноукраїнських землях у міжвоєнний період

Котубей В.Ф.,

кандидат педагогічних наук, викладач Мукачівський державний університет (Україна, Мукачево)

Мета статті - розкрити становище української вищої освіти та науки на західноукраїнських землях, які у міжвоєнний період увійшли до складу Польщі.

Наукова новизна. В результаті розвідки розкрито певні позитивні зрушення в галузі освіти, науки й культури у міжвоєнний період на західноукраїнських землях. Описано заснування таємного Український університет (УТУ) у Львові без відома влади. Підтверджено активну діяльність Наукового товариства імені Т Шевченка, яке, окрім видання низки праць, утримувало бібліотеку, три музеї і два дослідницькі інститути. Проаналізована співпраця наукових та просвітницьких товариств з закордонними інституціями у видавничій діяльності тощо.

Методологія дослідження. Реалізацію дослідницької мети забезпечило використання, загально- наукових та загальноісторичних методів.

Висновки. Зусилля Наукового товариства ім. Шевченка у Львові, Товариства українських наукових викладів ім. П. Могили та Ставропігійського братства при греко-католицькій церкві Успіня Пресвятої Богородиці щодо організації університетських курсів неоціненні. Зазначено, що значний влад у розвиток української науки та її презентації на світовому рівнізробила Богословська Академія у Львові (заснована у жовтні 1929 р.). Беззаперечним лідером української науки в регіоні у міжвоєнний період було Наукового товаристваім. Шевченка, яке попри всі складнощі змогло розвивати українську науку і знайомити з нею іноземне наукове співтовариство.

Ключові слова: українська наука, українсько-польські зв'язки, західноукраїнські землі, Наукове товариство ім. Т. Шевченка.

ON THE PROBLEM OF ESTABLISHING A HIGHER SCHOOL ON WESTERN UKRAINIAN LANDS IN THE INTER WAR PERIOD

Kotubey V.F.,

candidate of Pedagogical Sciences, teacher Mukacheve State University (Ukraine, Mukachevo)

The purpose of the article is to reveal the situation of Ukrainian higher education and science in the western Ukrainian lands, which in the interwar period became part of Poland.

Scientific novelty. As a result of the reconnaissance, certain positive developments in the field of education, science and culture were revealed in the interwar period in the western Ukrainian lands. The establishment of the secret Ukrainian University (UTU) in Lviv without the knowledge of the authorities is described. The active activity of the Scientific Society named after T. Shevchenko was confirmed, which, in addition to publishing a number of works, maintained a library, three museums and two research institutes. The cooperation of scientific and educational societies with foreign institutions in publishing activities, etc., is analyzed.

The research methodology. The realization of the research goal was ensured by the use of general scientific and general historical methods.

Conclusions. The efforts of the Scientific Society named after Shevchenko in Lviv, Society of Ukrainian Scientific Lectures named after P. Mohyla and the Stavropygian brotherhood at the Assumption of the Blessed Virgin Mary Greek Catholic Church regarding the organization of university courses are invaluable. It is noted that the Theological Academy in Lviv (founded in October 1929) made a significant impact on the development of Ukrainian science and its presentation at the world level. The undisputed leader of Ukrainian science in the region in the interwar period was the Scientific Society named after Shevchenko, which, despite all the difficulties, was able to develop Ukrainian science and introduce it to the foreign scientific community.

Keywords: Ukrainian science, Ukrainian-Polish relations, Western Ukrainian lands, Scientific Society named after T. Shevchenko.

Постановка проблеми

вища школа західноукраїнський університет

Процес національного самоусвідомлення українського народу обтяжений як внутрішніми, історико-геоґрафічного характеру чинниками, головним з яких була його тривала бездержавність, так і зовнішніми, зокрема експансіоністською політикою сусідніх держав, які, захопивши на якийсь період українські землі позбавляли українців права на свою національну культуру та мовну ідентичність.

По завершенні Першої світової війни землі Західної України були розділені на три частини, які в результаті чи то військових дій, чи добровільної згоди опинились під владою європейських країн: Польщі, Чехословаччини та Румунії. Кожна із держав по-своєму стала вирішувати питання правового і культурного становища українців на підвладних землях. Зокрема Польща у Ризькому договорі взяла зобов'язання поважати національні та релігійні права українців.

Найпершими активну роботу за розвиток української вищої освіти та науки почала організовувати українська інтелігенція Галичини. Ще з часів астрійського панування українці у результаті кількалітнього відстоювання свого права за вищу школу добилися дозволу на відкриття у 1916 р. українського університету.

Фактичним досягненням було те, що Львівський університет був утраквістичним, тобто навчання проводилося як українською так і польською мовами, діяло 8 українських кафедр (з 80-ти) та 4 доцентури. Внаслідок цього Галичина мала змогу розвивати національний науковий потенціал на своїй землі. На думку Михайла Грушевськогона кінець ХІХ ст. заповнення українськими силами цілого університету було б проблемним [1, с. 9], а на початок 1920-х років вирішилося питання власних наукових кадрів. І в цьому немалу роль відіграли українські кафедриЛьвівського університету.

Включення Галичини до Польської держави супроводжувалося втратою багатьох домовленостей, які українці набули під австрійською владою. 14 серпня 1919 р. ректор Львівського університету (на той час уже польського університету) оголосив нові правила прийому, що передбачали вступ до вузів тільки громадян Польщі, тих які пройшли військовуслужбу у польській армії, та громадян союзних з Польщею держав [2, с. 23]. Українським викладачам було запропоновано польське громадянство, яке вони мали прийняти із зобов'язанням викладати лише польською мовою.

Розуміючи усю вагу національної вищої освіти у вихованні та формуванні власної еліти, українські наукові інституції Львова взяли на себе завдання організувати університетські курси, які б змогли тимчасово замінити українській молоді університет. За цю справу першим взялося Наукове товариство ім. Шевченка у Львові. Проте, посилаючись на відсутність у статуті НТШ відповідної статті, яка б давала право розгортати Товариству діяльність у такому руслі, начальник польської влади Галичини заборонивпроведення даних курсів.

Після цієї спроби НТШ передало справу з проведення університетських курсів Товариству українських наукових викладів ім. Петра Могили. Це товариство мало право влаштовувати наукові курси на основі 3 статті свого статуту. Але й цього разу влада заборонила організацію українських систематичних курсів, тепер уже не мотивуючисвоє рішення.

У березні 1920 р. чергову спробу організувати систематичні університетські курси у Львові здійснило Ставропігійське братство при греко-католицькій церкві Успіня Пресвятої Богородиці. Але в оголошений день початку лекцій поліція та військо оточили будинок Ставропігії та в приміщення нікого не впустили, а ведення курсів заборонили [3, с. 46].

Улітку 1920 р. зріс наплив студентів, які згуртувалися навколо товариства “Академічної громади”. Громада зуміла утворити низку гуртків, які зайнялися організацією вищих наукових курсів. Так, наприкінці 1920-го року, без дозволу польської влади, виникали університетські курси з трьома відділами: філософський, правничий і медичний. Курси розросталисяз такою силою, що викладачі змушені були вибирати з-поміж себе управу. Так у 1921 р. була вибрана управа філософського факультету: В. Щурак,В. Левицький, І. Крип'якевич. На правничому: В. Верганівський, М. Левицький, Р Ковшевич. На медичному: М. Панчишин, М. Музика. Головою сенату обрали В. Щурака, тогочасного голову НТШ.

Однак, постійні утиски польської влади, арешти студентів, присутність поліції на занятті штовхали організаторів курсів та студентів до досить сміливих дій. Так, 16 квітня 1921 р. делегація львівських студентів вручила ректору Львівського (польського) університету меморіал, в якому вимагали повернення прав українським професорам та студентам [4, с. 44]. У липні 1921 р. у Львові студентство Галичини провело свій з'їзд, окремі постанови якого торкались університетської акції, а також політичного стану їхнього краю.

Не добившись ніяких зрушень у своїх домаганнях, Українська крайова студентська рада (створена 20 листопада 1921 р.) в лютому 1923 р. створила Кураторію, яка мала займатися економічнимзабезпеченням університету, його рекламою, забезпеченням випускників роботою, а головне - справою легалізації.

Тим часом відбулися значні зміни у політичному становищі західних земель України. Рішенням Ради Амбасадорів 15 березня 1923 р. вони були приєднані до Польщі. Та це не зменшило запал боротьби за вищі школи у Львові. Кураторія вирішила легально відстоювати право на українські вищі школи. Було подано дві петиції до польського уряду: Про утримання українського університету та Про дозвіл для Кураторії відкривати приватні вищі школи. Обидва прохання були відхилені.

Разом з тим, після 14 березня стало зрозуміло, що польська влада визнавати дипломи Українського університету не буде. Частина українського студентства зірвала акцію бойкоту і почала записуватися до польських вищих шкіл. Вже на 1924 р. ті студенти, що підтримували бойкот, опинилися у меншості. Чергова хвиля арештів, найактивніших українських студентів, що прокотилася у травні 1925 р., довершила справу, і восени 1925 р. Український університет перестав функціонувати.

За час свого існування Український університет знайшов почесне визнання в Чехословацькій республіці, де офіційно було визнано цю освіту як вищу, а в Австрії Віденський університет зараховував прослухані семестри в Українському університеті. Підпільний університет у Львові, незважаючи на переслідування польської поліції та арешти, дав освіту понад 1500 українським студентам. І хоча у викладацького складу не було можливості вести спілкування з іноземними колегами, все ж про галичан знали і з великою повагою сприймали їхню героїчну боротьбу за власну науку.

Визнавали за кордоном і здобуту освіту у львівській Політехніці, що була організована в 1921-1922 рр., а в 1925 р. припинила свою діяльність з тих же причин, що й Університет. Тут функціонувало три відділи: загальний, машинний та лісовий. Через брак приміщень та коштів студенти навчалися у Львові лише рік, а не два, як планувалося, а другий рік продовжували навчання у Данцигській полі-техніці або в Пшібрамській академії. Число українських студентів у Данцигу було таким великим, що вони змушені були певний час чекати початку заняття. Щоб не втрачати часу, стараннями львівських професорів студентів влаштовували на роботу на місцеві заводи, де юнаки і дівчата мали велику школу практики і одночасно заробляли собі на проживання [4, с. 23].

Свою долю в розвитку української науки та її презентації на світовому рівні зробила Богословська Академія у Львові (заснована у жовтні1929 р.). Дуже добре про завдання Академії ідеться в її статуті: “Академія має гуртувати біля себе і дати притулок науковим силам і виробити їм спромогу посвятитися науковій богословській праці... В цей спосіб збільшиться наукова продукція і виповниться бодай в части велика прогалина в католицькій теології на Сході” [5, с. 141].

Таким чином, організатори цієї високої школи з самого початку її заснування покладали на Академію широкомасштабну роль у науковому теологічному світі.

Ректор Академії, Йосип Сліпий, при організації установи великі вимоги ставив до викладацького складу. До роботи запрошувалися лише ті, хто бажав посвятити себе науці і мав потенцію вивести Академію на рівень європейської університетської освіти. Як зазначав ректор: “Церква потребує не лише святих, але й учених священиків” [6, с. 7-8]. Заснування Богословської Академії вся українська спільнота у вільному світі зустріли з великим ентузіазмом. До новоствореної інституції надійшло чималопривітальних телеграм від українського наукового, культурного-освітнього та економічного світів. Професор Д. Дорошенко писав: ”Дозвольтемені, Високодостойний отче Ректоре, скласти на Ваші руки мій сердечний привіт і моє щире побажання для найуспішнішого розвитку нового українського огнища науки.” [7, с. 22]. Про Академію також писала іноземна періодика: німецька, французька, італійська, бельгійська. Вітання і благословення надійшло від Папи Пія ХІ, за підписом відомого Кардинала Гаспарі.

Своїм успіхом Богословська Академія в першу чергу має завдячити своєму першому ректору, неординарній особистості, науковцю і патріоту Й. Сліпому. Саме завдяки його старанням упродовж перших трьох роківіснування Академії було організовано видання серії наукових праць, які називалися “Праці Греко-Католицької Богословської Академії”. Й. Сліпий як знавець церковного мистецтва намагався зберегти для майбутнього покоління безцінні мистецькі твори українського церковного минулого, які через брак належної оцінки цих творів дуже часто пропадали, нищилися. А для того, щоб священики розуміли вартість цих творів, буловирішено ввести в навчальний курс такі предмети, як археологія, мистецтво влаштовувалися відвідини музеїв. У 1932 р. при Академії відкрилисвій музей.

Важливою складовою діяльності Й. Сліпий вважав організацію співпраці своїх викладачів з міжнародним науковим світом, особливо заохочував професорів до участі в різних конференціях і з'їздах. А щоб уявити, як Академія виглядала в очах стороннього, об'єктивного спостерігача, варто навести слова одного бельгійського вченого, який сказав про Богословську Академію як про велике здійснення науки на католицькомуСході, яка за кілька років піднеслася на рівень найкращих теологічних факультетів Європи [5, с. 98]. Дійсно, для католицької науки на Сході Богословська Академія у Львові мала величезні заслуги і дала б значно більше, якби не впливи польської окупаційної політики й радянізація Західної України, яка своїми атеїстичними засадами унеможливила дальше існування Академії.

У міжвоєнний період на території західноукраїнських земель Галичина була єдиним активним організатором української науки, яка не тільки поширювала свою діяльність по всіх можливих містах Західної України, але й з гідністю презентувала свої успіхи перед іноземним світом. Основним організатором та об'єднуючою силою західноукраїнського наукового потенціалу виступило Наукове товариство ім. Тараса Шевченкау Львові.

Саме воно стало ініціатором створення Таємного Львівського університету та Політехніки, де знову ж таки працювали його професори та доценти.

До 1914 р. Товариство успішно розгортало свою діяльність, а у міжвоєнний період зіткнулося з масою проблем політичного, економічного та національного характеру, які, у свою чергу, відбилися на організації наукової діяльності в рамках НТШ. У міжвоєнний період погіршилося фінансове становище Товариства. З 1923 р. НТШ було заборонено друкування українських шкільних підручників у друкарні Товариства, передавши цю прибуткову справу Ставропігії. Польська держава виділяла НТШ допомогу: з міністерства освіти 7500 злотих і двічі на рік від містапо 3000 злотих.

Підірвали економічну стабільність Товариства нові податкові правила, які були запроваджені у регіоні. Непомірно великими податками були обкладені будинки та підприємства Товариства. До уваги не бралося, щовсі прибутки від цих об'єктів використовувалися для культурних цілейі, згідно польського ж законодавства не мали обкладатися податками. Так само чималі кошти йшли на оплату митних послуг, які брали за пересилку книжок, що надходили для бібліотеки з-за кордону, і які Товариство висилало своїм іноземним партнерам - членам Міжнародного Союзу Наукових Бібліотек. Разом з тим, органи цензури часто конфісковували пресу, що надходила із-за кордону, особливо з Америки та УРСР, незважаючи на науковий характер кореспонденції.

У таких, не дуже сприятливих умовах праці в період між двома війнами Товариство все ж таки спромоглося розбудовувати свої установи. Найбільше розрослася бібліотека, завдяки вмілому керівництву Івана Крип'якевича та Володимира Дорошенка, що нараховувала перед Другою світовою війною до 300 тис. томів. Цінність їх полягала не стільки в кількості, скільки в якості. Це була найбільша бібліотека українських книжок, часописів й інших друків, а також книг про Україну іноземними мовами. Таких результатів бібліотека змогла досягти внаслідок насиченої співпраці з за-кордонними інституціями та вченими.

На 1918 р. до Товариства свої видання присилало понад 28 іноземних інституцій, серед яких були заклади з Берліну, Будапешту, Нью-Иорку, Праги, Стокгольму, Токіо, Мехіко та інших [8, с. 80].

До 30-х років великою перепоною в комплектуванні Бібліотеки НТШ були конфіскації значної частини літератури польськими митниками. Правління бібліотекою довгий час добивалося відповідних урядових розпоряджень, за якими бібліотека могла б одержувати з закордону всі друки. Ці заходи отримали успіх лише у лютому 1933 р., коли Міністерство внутрішніх справ у Варшаві розпорядженням № АА. 18.138 дозволило бібліотеці НТШ одержувати безпосередньо поштою по одному примірнику всіх публікацій, що виходили і в Україні, і закордоном [8, с. 35]. Через рік Міністерство освіти й віросповідання надало бібліотеці ще й право на обов'язкове отримання примірника всіх українських друків, які виходили у Польщі. А це означало, що бібліотека могла безкоштовноотримувати кожне видання, яке виходило у країні українською мовою, заощаджуючи кошти на інші цілі. На 1938 р. бібліотека налагодила обмінз 85 містами світу [8, с. 40]., з яких могла надсилати свої книги не одна, а кільканаукових установ.

Окремою сторінкою наукової співпраці між галицькими та іноземними вченими є друкування ентешівців у закордонних виданнях та висвітлення новин наукового життя Західної України в іноземній періодиці. Відразу слід зазначити, що вчені Товариства набагато інтенсивніше публікувалися в закордонних часописах, ніж іноземці у виданнях НТШ. За весь міжвоєнний період у виданні було видруковано всього п'ять робіт іноземних вчених. Перша з них вийшла у 1918 р. (138-140 том) професора Раймунда з Грацу, і ще чотири праці інших іноземців було опублік вано у томах 141-143.

Досить активно наукові розвідки західноукраїнських вчених були представлені в польській періодиці.

У 1935 р. Польське історичне товариство у Львові розпочало видрук квартальника “Земля Червенська”, де публікуються С. Барвінський, А. Копистянський, а також подається інформація про діяльність НТШ [8, с. 65], Упродовж трьох (1929-1930 рр.) років у Польщі також видавався місячник “Рух слов'янський”, присвячений життю та культурі слов'янських народів. У 1929 р. журнал вшанував ювілей видатного українського науковця К. Студинського, надрукувавши статтю про його працю на ниві української культури [9, с. 338].

Чимало польських дослідників свої розвідки присвячували українській проблемі, особливо часто висвітлювалися питання взаємин Галичини та Польщі. Польська влада сприяла організації таких лекцій для населення Львова.

Також слід зазначити, що серед польських вчених були такі, що відстоювали право українців на свою освіту і науку. Варто відзначити відомого польського візантолога, доктора Казимежа Закжевського, який у своїх роботах доводив, що український народ був і залишається окремою нацією і закликав польські власті всіляко сприяти її розвитку [10, с. 22]. У 1925 р., будучи організатором Загального з'їзду польських істориків в Познані, К. Закжевський відстояв право українських вчених висилати свої доповіді рідною мовою, про що й повідомив у листі голову НТШ [11, с. 1].'

Інший польський історик та політичний діяч міжвоєнного періоду Ян Станіслав Лось свої публікації присвячував проблемі українсько-польських взаємин, де досить об'єктивно висвітлював ці питання. У 1932 р. вийшла його книжка Про конструктивну політику в Червоній Русі, а в 1933 р. - Міжнаціональна ситуація в Україні та Галичині [12, арк. 21]. Ще у 1924 р. у листі до голови НТШ Кирила Студинського Я. Лось своє ставлення до української проблеми висловлював так: “Я є того переконання, що ми Поляки, повинні проводити політику поєднання, а не утиску і дразнення...” [13, арк. 41].

Як викладач Краківського університету, він проводив активну роботу за впровадження кафедри української філософії та літератури в університеті та запросив Студинського очолити цю кафедру.

Висновки

Таким чином, розвиваючи українську науку, НТШ у міжвоєнний період одночасно робило значний внесок і в світову науку. Хоча науковці Товариства не мали такої свободи дій, якою володіли українські вчені-емігранти в Чехословаччині, чи навіть в Німеччині, все ж у них була одна велика перевага - вони працювали на рідній землі і це багато в чому їм допомагало. За їх плечима був великий досвід боротьби за національну культуру, мову, науку. Розуміння та підтримка польських колег допомогла утверджувати свій науковий авторитет в Галичині і за кордоном. Нові політичні закони, які запроваджувалися у цей час в Польщі, менше сприяли розвитку українських вищих освітніх закладів. Польща, яка понад два століття не мала своєї державності, у міжвоєнний період намагалася максимально зосередитися на розвитку національної освіти, а українці, які перебували у її кордонах у статусі національних меншин, були позбавлені такого права. Вони, вже як громадяни Польщі, могли безперешкодно навчатися у польських вишах.

Список використаних джерел

1. Грушевський М. (1910). Невідклична справа. За український університет у Львові (Збірка статей в університетській справі), Львів, 90 с.

2. Якимович Б. (1993). Український таємний університет у Львові і Український вільний університет: до питання генези, “Науковий збірник УВУ”, т. 16, Мюнхен - Львів, 203 с.

3. Хобзей П. (1991). Таємний університет у Львові, “Україна: наука і культура”, вип. 25, с. 46

4. Мудрий В. (1923). Боротьба за огнище української культури в західних землях України, Львів, 120 с.

5. Леник В. (1969). Митрополит Йосип Сліпий як Ректор Духовної семінарії і Богословської Академії у Львові, “Наукові записки”, ч. 9-20, Мюнхен - Рим - Париж, 239 с.

6. Греко-Католицька Богословська Академія і її Статут, Львів 1930, с. 7-8.

7. Богословська Академія в першому трьохсотліттю, Львів 1932, с. 22.

8. Хроніка НТШу Львові, ч. 63-64, Львів 1920.

9. Biuletyn Polsko-Ukrainski” 1935, c. 338-339.

10. „Ruch Slowianski” 1929, R. ІІ, c. 45.

11. Zakrzewski K., Zagadnienie ukrainskie, “Nowe Czasy” 1935, 10 lut.

12. ЦДІА України у м. Львові, Ф. 362, oa 1, спр. 410, aрк. 21.

13. ЦДІА України у м. Львові, Ф. 362, oa 1, спр. 341, aрк. 41-42.

References

1. Hrushevskyi М. (1910). Nevidklychna sprava. V: Za ukrainskyi universytet u Lvovi. Lviv [in Ukrainian].

2. Yakymovych B. (1993). Ukrainskyi taiemnyi universytet u Lvovi i Ukrainskyi vilnyi universytet: do pytannia henezy. “Naukovyi zbirnyk UVU” T 16: 21-26 [in Ukrainian].

3. Khobzei P (1991). Taiemnyi universytet u Lvovi. “Ukraina: nauka i kultura”vyp. 25: 45-59 [in Ukrainian].

4. Mudryi V. (1923). Borotba za ohnyshche ukrainskoi kultury v zakhidnykh zemliakh Ukrainy. Lviv [in Ukrainian].

5. Lenyk V (1969). Mytropolyt Yosyp Slipyi yak Rektor Dukhovnoi seminarii i Bohoslovskoi Akademii u Lvovi. “Naukovi zapysky” 9-20: 239. Miunkhen - Rym -Paryzh. [in Ukrainian].

6. Hreko-Katolytska Bohoslovska Akademiia i yii Statut. (1930). Lviv. [in Ukrainian].

7. Bohoslovska Akademiia v pershomu trokhlittiu/ (1932) Lviv [in Ukrainian].

8. Khronika NTSh u Lvovi. (1920). Ch. 63-64 [in Ukrainian].

9. Biuletyn Polsko-Ukranski/ (1935: 338-339) [in Ukrainian].

10. Ruch S. (1929) R. II [in Poland].

11. Zakrzewski K. (1935). Zagadnienie ukrainskie. „Nowe Czasy” 10 lut [in Poland].

12. TsDIA Ukrainy u m. Lvovi. F. 362. Op.1. Spr. 341. Ark. 41-42] [in Ukrainian].

13. TsDIA Ukrainy u m.Lvovi. F.362. Op.1. Spr.410. Ark.21] [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru