Роль координатора у процесі інтегративного навчання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет харчових технологій

РОЛЬ КООРДИНАТОРА У ПРОЦЕСІ ІНТЕГРАТИВНОГО НАВЧАННЯ

Дужик Наталія Степанівна кандидат

філологічних наук, доцент кафедри ділової

іноземної мови та міжнародної комунікації

м. Київ

Анотація

У статті привертається увага до міждисциплінарних курсів як ефективного методу пізнання, який здатний інтегрувати наукову і навчальну компоненти. Синтез міждисциплінарних знань дозволяє всесторонньо вивчити реальні проблеми і передбачає залучення обізнаних з предметом дослідження стейхолдерів, які допомагають студентам поглибити знання, об'єктивно оцінити їхні здобутки та планувати майбутню співпрацю з вирішення місцевих та глобальних проблем.

Особлива увага приділяється моделі, розробленій в Університеті штату Арізона (Arizona State University), яка застосовується до вивчення змін клімату. Вибір цього аспекту дослідження зумовлено тим, що в українських університетах екологічні знання також інтегруються в навчально-освітні програми. Крім того, розробляються міждисциплінарні курси, спрямовані на розвиток знань і вмінь, необхідних для вирішення реальних проблем. На відміну від західних колег, українські викладачі і студенти власними зусиллями (без участі координатора) вирішують завдання, які постають у співпраці з стейкхолдерами. Західна модель міждисциплінарного курсу передбачає участь у науково-навчальному процесі ще однієї особи - координатора, на якого покладаються організаційні, наглядові та адміністративні функції. За потреби, він може виконувати й інші обов'язки: проводити тренінги з базових тем, перекладати літературу, виконувати доручення лідерської команди.

У статті обґрунтована потреба у посаді координатора, описані його особисті та професійні якості. Аналіз обов'язків здійснюється у взаємозв'язку з самим процесом дослідної діяльності та її учасниками. Відзначено, що незаперечною перевагою успішного координатора є наявність виконавського та менеджерського досвіду в науці й освіті.

Успішне впровадження західного досвіду в українську освіту залежить від достатнього фінансового та технічного забезпечення. Координатор вивільнив би викладачів спеціальних дисциплін від низки часозатратних обов'язків, які перебувають поза сферою їхньої експертизи, що дозволило б їм зосередитися на науковій та навчальній діяльності.

Ключові слова: інтегративне навчання, міждисциплінарний курс, проектне навчання, екологічна освіта, міжнародний досвід

Abstract

Duzhyk Nataliia Stepanivna Candidate of Philological Sciences, Associate Professor, Department of Foreign Business Language and International Communication, National University of Food Technologies, Kyiv

THE ROLE OF A COORDINATOR IN THE PROCESS OF INTEGRATIVE LEARNING

The paper attracts attention to the interdisciplinary courses which are an effective means for acquiring knowledge and integrating scientific and educational components. Synthesis of interdisciplinary knowledge allows thoroughly investigate real-life problems and requires attracting relevant stakeholders who can help to enhance students' understanding, to objectively evaluate achieved milestones, and to plan future collaboration aimed at solving local and global problems.

Particular attention is given to a model for investigating climate change developed by educators at Arizona State University. The choice of this model can be explained by the fact that at Ukrainian universities, ecological knowledge is also integrated in the curriculum across disciplines. Besides, interdisciplinary courses are introduced in the curriculum to enhance the development of knowledge and skills necessary for solving real-life problems. Unlike their western counterparts, Ukrainian faculty and students rely only on themselves - with no help from a coordinator - in accomplishing tasks which arise in the course of collaboration with stakeholders. The western model of an interdisciplinary course includes an additional position of coordinator for facilitating the research and educational activities. The coordinator performs organizational, monitoring, and administrative duties. Additionally, he can bear other responsibilities, such as conducting training sessions on basic topics, translating research literature, and assisting the leadership team.

The paper substantiates the need in the position of coordinator, describes the personal and professional qualities required from him. His responsibilities are analyzed for each stage of educational and research activities. It is emphasized that an undeniable advantage of a successful coordinator is possessing executive and managerial experience related to research and education.

Successful implementation of western integrative experiences depends on sufficient funding and technical support. The coordinator would free the faculty members of some time-consuming responsibilities unrelated to the sphere of their expertise, which would help them to focus on research and educational activities.

Keywords: integrative learning, interdisciplinary course, project learning, ecological education, international experience

Постановка проблеми

Протягом останніх кількох десятиліть університетські курси поступово набувають інтегративного характеру, що виявляється в актуалізації міждисциплінарних зв'язків - аж до формування спільних міждисциплінарних проєктів та предметів, що вимагають експертного заглиблення у наукові парадигми кількох наук.

В українських закладах вищої освіти інтегративне навчання набуло цілком конкретних форм: створюються окремі міждисциплінарні курси, спрямовані на практичне вирішення реальних проблем, налагоджується співпраця з представниками державних установ, законодавцями, промисловцями, громадськими організаціями, яких називають стейкхолдерами. Попри позитивні зрушення, які характеризуються багатоплановою роботою гарантів освітніх програм з інтеграції спеціального контенту в різні курси, ліцензуванням та удосконаленням програм за участю стейкхолдерів і самих здобувачів, мусимо відзначити, що в західних університетах вдаються до гнучкіших, на наш погляд, методів роботи, які розглянемо на прикладі моделі, розробленій для дослідження змін клімату.

Актуальність теми змін клімату зовсім не випадкова, адже вона є суперечливою, складною для дослідження - і вкрай важливою для сьогодення й майбутнього людства. Вона послідовно інтегрується в усі університетські програми - від іноземної мови за професійним спрямуванням до екологічного менеджменту. Щоб охарактеризувати сповна поняття «зміни клімату», не достатньо власне наукових та технологічних знань. Це поняття багатоаспектне, адже вимагає економічного, політичного, соціокультурного та етичного аналізу [1] і, відповідно, залучення експертів з різних сфер знань для ухвалення своєчасних рішень та вживання таких заходів, що уможливили б оптимальне використання природних ресурсів та екологічну стабільність на локальному та глобальному рівнях. Крім того, певні суспільні групи, як і окремі ЗМІ та громадяни, необізнані з темою, скептично ставляться до проблем глобального характеру, а тому екологічна освіта повинна поширюватися й поза університетськими лавами, у тісній взаємодії, насамперед, з місцевою громадою. Однак навіть на загальноуніверситетському рівні є чимало проблем, які належить подолати, щоб надавати сучасні та якісні екологічні знання.

Мета цієї статті - аналіз моделі інтегративного навчання, започаткованої в Університеті Штату Арізона (Arizona State University), яка на сьогодні є єдиним випробуваним підходом за участю координатора, застосованим у науково-навчальному процесі. На основі синтезу напрацювань зарубіжних авторів, оцінюємо доцільність впровадження окремої посади для координації інтегративних курсів в українських закладах вищої освіти.

освіта координатор інтегративний навчання

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Огляд наукової літератури переконує, що на позначення особи, яка здійснює, головним чином, координаційну, навчальну та допоміжну діяльність під час інтегративного навчання, західні дослідники називають по-різному: організаційний менеджер (boundary manager), інтегратор (boundary spanner), медіатор (epistemediator), трансформаційний менеджер (transition manager), interface manager (менеджер-посередник), координатор (transacademic interface manager). У перекладі наведених термінів намагалися передати зміст, який вкладали автори в поняття. Наприклад, організаційний менеджер налагоджує співпрацю наукових та законодавчих інституцій. Ці структури настільки різні, що тільки через «гібридний менеджмент» можливе спільне створення знань і регуляторних актів [2]. Хоча зарубіжні дослідники К. Міллер [2], П. Уільямс [3], Ж. Де Вос Малан [4], П. Молл й У. Зандер [5] по-різному трактують поняття «координатор», усі вони вказують, що це окремий вид діяльності, за який повинна відповідати окрема особа при виконанні інтегративних міждисциплінарних проектів.

Не викликає заперечення той факт, що, за винятком галузевих експертів, викладачі інших дисциплін не мають належної підготовки, часу й досвіду, щоб ґрунтовно розібратися у темі кліматичних змін та досягти задекларованих програмами результатів у межах відведених годин на інтегративні курси чи проекти. І хоча українські освітяни обізнані з концепцією сталого розвитку [6], зживають застарілі моделі навчання; формують науковий світогляд, творче та критичне мислення у здобувачів, їм, однак, корисно буде ознайомитися з західними технологіями перед тим, як втілювати новітні підходи у навчальний процес. Навіть у зарубіжних університетах вивчення змін клімату є порівняно новим предметом, належно не інтегрованим в навчальні програми через відсутність ресурсів, призначених саме для інтегративного навчання [7].

Щоб підвищити кваліфікацію викладачів з питань екології, деякі дослідники пропонують створити спеціальні курси для нефахівців [8], а також закликають адміністрацію університетів надавати допомогу в розробленні навчальних матеріалів та ресурсів для формування професійних компетентностей здобувачів, передбачених інтегративними курсами [7, 127].

Однак навчання на сертифікатних програмах з екології не є достатнім для повноцінної участі викладачів з неспеціальних кафедр у науково-навчальних проектах, метою яких є вироблення нових знань на основі практичного досвіду, набутого у процесі вивчення реальних проблем, що потребують експертних рішень та перебувають поза межами однієї науки.

У цьому процесі велику роль відіграє координатор - для зручності пропонуємо такий переклад терміна transacademic interface manager (TIM), хоча у нього вкладають ширший зміст, який експлікуємо нижче.

Виклад основного матеріалу

Потреба у посаді координатора пов'язана з кількома факторами.

По-перше, під час співпраці стейкхолдерів (науковців, державних управлінців, законодавців, промисловців, громадських діячів) з представниками академічної спільноти постає необхідність модерувати їхню взаємодію, адже вони є носіями різних культур і по-різному можуть ставитися до науково-навчального проекту та його реалізації, мати різні погляди та інтереси, які навіть можуть призводити до конфлікту. Власне, координатор і є тією особою, що здатна налагодити ефективну комунікацію між різними групами, бо володіє необхідними компетентностями.

По-друге, на участь у проекті можуть впливати занятість стейкхолдерів за основним місцем роботи, відсутність матеріального заохочення, недостатня мотивація та ін. За таких умов координатор мусить дбати про інтереси різних сторін і так налагодити робочий процес, щоб не порушувався баланс у виконанні обсягу робіт.

По-третє, викладачі та студенти загалом можуть виконувати деякі види діяльності, які безпосередньо не пов'язані з наукою та навчанням, однак вони радше делегували б їх іншим. Йдеться насамперед про організаційні та адміністративні обов'язки: налагодження контактів зі стейкхолдерами, координація співпраці та регулювання продуктивної комунікації між усіма учасниками проекту, визначення обов'язків та способів звітності, інтеграція здобутих знань і впровадження ефективних стратегій на досягнення кінцевого результату, посередництво у вирішенні конфліктних ситуацій.

У-четверте, безпосередні учасники інтегративного проекту не обов'язково володіють особистими якостями та адміністративними вміннями, щоб здійснювати наглядові й модеруючі функції. Натомість, координатор проекту повинен бути експертом з міжособового спілкування, розумітися на особливостях наукової діяльності й транформаційних процесах (ключові стратегії, загальні перешкоди, ресурси), мати здатність до підприємництва, бути політично- компетентним (забезпечити демократичність процесу наукового пізнання) [9, 4619-4620].

Безумовно, задовольнити всі вищевказані вимоги може не кожен. Закономірно постає питання: «Хто повинен виконувати обов'язки координатора проекту?» Більшість дослідників пристає до думки, що координатором повинна бути незалежна, неупереджена особа, яка має досвід наукової та регуляторної діяльності. Цей своєрідний «чесний брокер» працює водночас як науковець і модератор. У такий спосіб можна уникнути лобіювання інтересів якоїсь однієї сторони чи політизації науки. Відповідно до цієї моделі, координатором повинен бути науковець - представник академічної установи чи викладач ЗВО, а це покладає на таких осіб додаткові обов'язки й вимагає вправності у міжособистісному спілкуванні та вирішенні конфліктів, що не завжди властиво науковцям, які до того ж можуть скористатися ситуацією з метою досягнення вузькопрофесійних цілей. У виконанні подвійної ролі - науковця і модератора, дослідники вбачають конфлікт інтересів [9, 4620]. Отже, ця модель є цілком можливою, хоча й не ідеальною.

Наступним питанням, яке викликає жваве обговорення, є обов'язки координатора науково-навчального проекту. Їх аналіз здійснюється у співвідношенні з етапами навчально-дослідної роботи.

Західні дослідники вказують на координатора як ключову особу, що бере участь у формуванні науково-навчальних проектів [9, 4623]. На підготовчому етапі координатор вивчає потреби потенційних учасників проекту - викладачів, студентів та стейкхолдерів. З цією метою організовує формальні та неформальні заходи, на яких обговорюються перспективні ідеї та можливості їх реалізації. Важливим джерелом інформації є локальна преса, відвідування зборів місцевих громадських організацій, налагодження та підтримування контактів з ключовими виробниками на місцевому ринку, дотичних до проблем екології, а також обізнаність з університетськими науковими дослідженнями та курсами, які викладаються. Принагідно відзначимо, що стейкхолдери можуть і самі контактувати координатора, щоб започаткувати спільне з університетом дослідження, або ж університет надає запит стейкхолдерам щодо можливих проектів у межах певного курсу.

Коли пошукова робота завершена і визначено учасників проекту, а також відповідний навчальний курс для реалізації дослідного завдання, координатор розробляє супровідну документацію, у якій в загальних термінах окреслюються наукові завдання, їх актуальність, бюджет, обладнання, термін виконання (зазвичай один семестр), методи та ін.

Під час обговорення деталей проекту на перших зборах стейкхолдерів та представників академічної спільноти, учасники обговорюють взаємовигідні умови співпраці, її трансформаційний характер, очікувані результати та потенційні проблеми, а також необхідні передумови для досягнення поставленої мети.

В обов'язки координатора також входить формування команди лідерів, визначення їх обов'язків, а також механізмів звітності. З цього моменту установча активність координатора трансформується у допоміжну та наглядову діяльність.

Допоміжні функції координатора характеризуються у взаємодії з лідерами: прогнозування можливих результатів дослідження, допомога з втіленням ідей проекту на всіх етапах;

стейкхолдерами: пояснює програмні особливості курсу,

налагоджує комунікацію з університетською командою, домовляється про зустрічі та надає допомогу в підготовці до них;

викладачем: допомагає вести перемовини зі стейкхолдерами та модерує співпрацю з ними, бере участь у розробці дизайну курсу, спрямованого на формування професійних компетентностей студентів; своєю чергою викладач доручає координатору виконання частини своїх обов'язків (логістика етапів дослідження, огранізація зустрічей та зовнішня і внутрішня комунікація);

студентами: бере участь у підготовці занять, навчальних матеріалів, дозвільної та фінансової документації, а також віртуальних платформ для інтеграції матеріалів та результатів дослідження.

Практично інтегративний курс починається на другому етапі з оформлення дослідницької пропозиції (research proposal), тобто обґрунтування теми проекту, та інструктажу. На цьому етапі координатор виступає у ролі контактної особи, що уможливлює комунікацію між усіма учасниками проекту, а також проводить тренінги, що стосуються радше загальних, комунікативних компетентностей, аніж власне професійних. Наприклад, координатор може навчати студентів вести перемовини, що стосуються суперечливих тем, які місцеві виробники радше уникнули б (радіоактивне забруднення довкілля, екологічно-несумісні енергоресурси, застаріле очисне обладнання). Разом з координатором, студенти обговорюють участь стейкхолдерів у проекті, планують спільні заходи з ними, розігрують рольові ігри з прогнозування можливих, але не бажаних подій (інтереси стейкхолдерів змінилися, вони втратили інтерес до проекту, не з'явилися на зустріч). Також координатор супроводжує студентів на заходи та зустрічі з громадськістю, запрошує перекладача у разі потреби (чи сам перекладає), допомагає зі створенням засобів наочності, розподілом коштів на потреби проекту. Словом, перебирає на себе всі організаційні функції, щоб вивільнити експертів для виконання наукових та навчальних завдань.

На основному, дослідному етапі, метою якого є здобуття знань, що здатні поліпшити екологічну ситуацію чи вирішити нагальну проблему, координатор й надалі виконує організаційні, адміністративні функції. Спостерігаючи за цим етапом дослідження, координатор перебуває на зв'язку з усіма учасниками проекту і у разі потреби коригує процес у потрібному напрямку. Особлива увага приділяється студентам, які можуть втратити мотивацію з різних причин (нестача коштів для втілення амбітних ідей, зростання інтенсивності праці, неспроможність виконати проект вчасно та ін.). Велике значення має налагодження співпраці з місцевою спільнотою у довготривалій перспективі, а також з представниками місцевої влади, громадських, правозахисних організацій, бізнес-асоціацій та ін. Щоб успішно завершити проект, від усіх учасників вимагається зосередженість і злагодженість дій, а від ключових гравців - ретельна підготовка, гнучкість на всіх етапах, здатність передбачати і впливати на несподівані події. Після завершення дослідження студенти запрошують стейкхолдерів на презентацію. Експерти об'єктивно оцінюють результати спільної роботи та обговорюють людські й матеріальні ресурси, які потрібно залучити додатково, щоб втілити здобуті знання для вирішення місцевих проблем.

На останньому етапі координатор причетний до виконання проектних рішень та планування позааудиторних видів діяльності у взаємодії з

- командою лідерів (вивчають способи втілення результатів, а також післяпроектний потенціал спільної діяльності);

- стейхолдерами (з'ясовують, як стейкхолдери збираються реалізувати знайдені рішення і чи можлива участь студентів у післяпроектній роботі);

- викладачами (здійснюють детальний аналіз інтегративного курсу, його кінцевих результатів, керують підготовкою звіту та інформаційних матеріалів для громадськості, адміністраторів, спонсорів, потенційних стейкхолдерів і майбутніх студентів, щоб показати цінність здобутого наукового- навчального досвіду).

Координатор збирає всю проектну документацію, включаючи контактну інформацію учасників та їхні свідчення, і передає її в університетський архів чи репозитарій.

Наступною темою, вартою обговорення, є професійні та особисті якості координатора.

Прогностичні та підприємницькі здібності є фундаментальними для започаткування проектів. Щоб ефективно співпрацювати з представниками різних професійних груп, координатор повинен бути добре обізнаний з ними, достеменно вивчити їх зсередини, як безпосередній учасник, а не менеджер-адміністратор. Почуття неупередженості, відповідальності за виконувану роботу уможливлює прозорість у виконанні обов'язків, готовність вирішувати суперечливі ситуації на користь усіх учасників проекту. Разом з розумінням науково-навчального процесу, здатністю формулювати програмні цілі й загалом покращувати курс, координатор повинен демонструвати творчі здібності, гнучке мислення та широкий світогляд.

Комунікативні вміння є ключовими на всіх етапах проекту. Виконуючи посередницькі функції, координатор налагоджує й підтримує контакти між учасниками дослідницької групи, проводить неформальні зустрічі й збори. Майстерність у міжособистісному спілкуванні, дотримання принципів демократичності та взаємоповаги, спостережливість і поміркованість допомагають налагодити надійні професійні стосунки між фахівцями і студентами. Звісно, це можливе за умови довірливих відносин між координатором і викладачами, які краще знають своїх студентів. Після ознайомлення з інтересами студентів, їхніми індивідуальними особливостями, координатор здатний ефективно здійснювати нагляд за перебігом науково-навчальної роботи і у потрібний момент скоригувати процес у бажане річище.

Крім наглядово-модеруючих та адміністративних обов'язків, координатор може навчати студентів, тобто особисто проводити тренінги чи за участю відповідних експертів, щоб сформувати професійні компетентності, передбачені інтегративним курсом. Наприклад, корисним є семінар на тему методів отримання знань та їх інтеграції з різних джерел [9, 4629]. Такі ж заходи координатор організовує чи проводить за потреби для викладачів і стейкходерів.

Успіх інтегративного курсу залежить від того, наскільки вміло визначені завдання й етапи проекту, терміни виконання, можливі перешкоди й непередбачувані обставини. Відкритий до пропозицій та довірливого спілкування, координатор здатний розвивати альтернативні стратегії, призвичаюватися до змін, позитивно впливати на науково- навчальний процес. Як передбачливий адміністратор, координатор збирає проектну документацію, а також бере участь у її написанні. Організаційні вміння виявляються й у пошуку та використанні ресурсів, витрачанні бюджету, розбудові проектної мережі та логістичної інфраструктури. На завершальному етапі вповні виявляються аналітичні здібності координатора, коли оцінюють здобутки і невдачі інтегративного курсу та планують майбутні спільні заходи. Словом, незаперечною перевагою успішного координатора є наявність виконавського та менеджерського досвіду в освіті й науці.

Щодо фахової підготовки координатора проектів, то такі освітні програми вже існують. Зокрема, в університеті штату Арізона (Arizona State University) започатковано однорічну магістерську програму, яка забезпечує студентів усіма необхідними знаннями проектної роботи. Однак таких програм небагато, а тому в реальності обов'язки координатора доводиться виконувати викладачам чи студентам.

З огляду на реалії української освіти дискусійним є питання «Хто має бути координатором інтегративних проектів та якими компетентностями він повинен володіти?». Насамперед зупинимося на міждисциплінарних курсах за участю іноземних експертів, що перебувають в Україні чи за кордоном. Як правило, спілкування з ними відбувається англійською мовою. Це вимагає від усіх учасників проекту володіння іншомовними компетентностями.

З кожним роком ситуація в українській освіті покращується, однак далеко не всі викладачі та здобувачі немовних ЗВО знають англійську мову настільки, щоб брати участь у міжнародних науково-навчальних заходах. Тому координатор не тільки повинен сам володіти англійською мовою, але забезпечити якісно виконаними матеріалами іноземних експертів. Звісно, найкраще, коли проектну документацію готують безпосередні учасники науково-навчального процесу (здобувачі під керівництвом викладачів чи координатора). Однак трапляються ситуації, коли доводиться залучати колег з інших кафедр чи факультетів, які не спеціалізуються в екології. Йдеться про викладачів англійської мови.

У такий ситуації оптимальним виходом є створення інтегративного курсу, у якому іноземний мовник навчає здобувачів створювати проектну документацію (наприклад, обґрунтування теми науково-навчального проекту, бізнес-пропозицію для стейкхолдерів, звіти, інформаційні матеріали для громадськості), допомагає активізувати фахові знання студентів, готує до комунікації в професійному середовищі. В позааудиторний час викладач англійської мови може бути корисними у посередницькій ролі: налагоджувати контакти з іноземцями, перекладати, супроводжувати за необхідності у справах проєкту, допомагати іншим учасникам в англомовному спілкуванні. З огляду на ґрунтовні комунікативні компетентності, можна стверджувати, що участь іноземних мовників в інтегративних курсах за міжнародною участю бажана, і часом навіть необхідна. Такі фахівці можуть бути спів-викладачами інтегративних курсів у межах їхньої компетенції, однак для координації міжнародних проектів їм бракує спеціальних знань.

Окремі зауваги стосуються особливостей інтегративного проекту. Зазвичай він містить навчальні та наукові компоненти і не часто завершується відкриттями, що пропонують новітні рішення, варті повсюдного впровадження. Проте, якщо такі відкриття трапляються, координатор повинен розбиратися в питаннях інтелектуальної власності, яке зачіпає інтереси різних учасників проекту - спонсорів, стейхолдерів, науковців, викладачів ЗВО та ін. Правничі знання допоможуть координаторові вирішити суперечності з приводу авторства. Інакше конфлікт доведеться вирішувати поза проектом - за участю внутрішніх університетських чи зовнішніх експертів.

З розвитком технологій змінюється і характер інтегративних проектів. Завдяки електронному середовищу вони стають глобальними: включають учасників з різних континентів і країн. Для тривалої наукової співпраці створюються окремі платформи чи мережі, які дозволяють накопичувати ресурси, здобувати знання за допомогою сучасного інструментарію, обмінюватися інформацію, здійснювати комунікацію, отримувати необхідну підтримку та зберігати проектну документацію [10; 11].

Завдяки цифровим технологіям, здобувачі мають можливість навчатися і здійснювати дослідження у різних контекстах, за участю провідних фахівців та викладачів інтегративного курсу, поєднувати теорію з практикою, вирішувати реальні проблеми, що постали перед місцевою чи світовою спільнотою. З огляду на глобальний доступ до інформації та використання цифрових технологій у навчально-науковій діяльності, координатор повинен бути обізнаний з сучасними комп'ютерними програмами, володіти знаннями з інформаційного менеджменту, а це вже професійна сфера іт-спеціалістів та бібліотекарів. Власне, працівники університетської бібліотеки також повинні бути залучені до роботи над інтегративними проектами, адже систематична і регулярна робота з міждисциплінарними ресурсами на всіх етапах проекту розвиває здатність до пошуку інформації та вироблення нових знань, що становить основу наукової діяльності.

Як видно з усього описаного вище, на координатора покладаються ключові функції і він, відповідно, повинен володіти компетентностями, що перебувають за межами однієї професії. На заході цю проблему вирішують через підготовку координатора на магістерській програмі. А це свідчить, що координатор - це професія, яка на сьогодні набуває популярності, а оплачувана посада координатора стає реальністю в американських університетах [12, 13].

З-поміж викладачів українських ЗВО, гаранти освітніх програм, очевидно, найкраще обізнані з навчальним контентом всіх університетських дисциплін і здатні оцінити обсяг інтеграційних компонентів у програмах. Їхня взаємодія з різними учасниками освітнього процесу є запорукою гнучкості й своєчасності трансформації змісту відповідно до викликів сьогодення. В українських університетах гаранти освітніх програм найкраще підготовані до ролі координатора інтегративних курсів. Однак обов'язки координатора повинні виконуватися за згодою викладача, а також відповідно оплачуватися, як це роблять у західних університетах [14].

Висновки

Маємо всі підстави стверджувати, що на сьогодні поняття «координатор інтегративного навчання» належно обґрунтоване; обов'язки координатора у взаємозв'язку з етапами та учасниками навчально-наукового процесу детально описані в західних джерелах. Проаналізовані напрацювання можуть слугувати дороговказом у виконанні міждисциплінарних проектів в українських закладах вищої освіти, для яких такий вид діяльності не новий. Українські науковці ще не приділили належної уваги координатору як окремій особі, яка виконує низку обов'язків - спільних і відмінних від тих, які мають викладачі міждисциплінарних курсів. За належної фінансової підтримки та потужного технічного забезпечення, університети можуть запровадити посаду координатора для оптимізації науково-навчальної діяльності. Тому вважаємо, що практичний досвід західних колег і надалі повинен ретельно вивчатися з метою втілення в українську освіту.

Література

1. Gondzalez-Gaudiano, E. J. & Meira-Cartea, P. А. (2019) Environnemental education under siege: Climate radicality. The Journal of Environmental Education, 50, NO. 4-6, 386-402.

2. Miller, C. (2001). Hybrid management: Boundary organizations, science policy, and environmental governance in the climate regime. Science, Technology, Human Values, 26 (4), 478-500.

3. Williams, P. (2002). The competent boundary spanner. Public Administration, 80 (1), 103-124.

4. De Vos Malan, J. (2013). Collaboration, knowledge, and the trans-disciplinary manager: Helping interdisciplinary research projects to flourish. European Scientific Journal, 9 (19), 1-10.

5. Moll, P.& Zander, U. (2006). Managing the Interface--From Knowledge to Action in Global Change and Sustainability Science; Oekom Verlag: Munich, Germany.

6. Buiiashenko, V. (2017). Sustainable development and the modern paradigm of education, Bulletin of the Academy of Labour, Social Relations, and Tourism, Vol. 2, С. 72-74.

7. Filho, W. L., Shiel C., & Pa9o A. (2016). Implementing and operationalizing integrative approaches to sustainability in higher education: the role of project-oriented learning. Journal of Cleaner Production, 133, 126-135.

8. Fahey, S.J. (2012) Curriculum change and climate change: Inside outside pressures in higher education. Journal of Curriculum Studies, 44 (5), 703-722,

9. Brundiers, K., Wiek, A., & Kay, B. (2013). The role of transacademic interface managers in transformational sustainability research and education. Sustainability, 5, 4614-4636. doi:10.3390/su5114614

10. Bolden, I. W. et al. (2018). Climate-related community knowledge networks as a tool to increase learning in the context of environmental change. Climate Risk Management, 21, 1-6.

11. Kelly, J., McCright, A., & Dietz, T. (2015). Climate Change and Society: Toward Online Pedagogy. Human Ecology Review, 21(2), 49-64.

12. Wiek, A., & Kay, B. (2015). Learning while transforming: solution-oriented learning for urban sustainability in Phoenix, Arizona. Current Opinion in Environmental Sustainability, 16, 29-36.

13. Trencher, G., Terada, T., & Yarime, M. (2015). Student participation in the cocreation of knowledge and social experiments for advancing sustainability: experiences from the University of Tokyo. Current Opinion in Environmental Sustainability, 16, 56-63.

14. Pharo, E. J., Davison, A., Warr, K., Nursey-Bray, M., Beswick, K., Wapstra, E., & Jones, C. (2012). Can teacher collaboration overcome barriers to interdisciplinary learning in a disciplinary university? A case study using climate change. Teaching in Higher Education, 17 (5), 497-507.

References

1. Gondzalez-Gaudiano, E. J. & Meira-Cartea, P. A. (2019) Environnemental education under siege: Climate radicality. The Journal of Environmental Education, 50, NO. 4-6, 386-402.

2. Miller, C. (2001). Hybrid management: Boundary organizations, science policy, and environmental governance in the climate regime. Science, Technology, Human Values, 26 (4), 478-500.

3. Williams, P. (2002). The competent boundary spanner. Public Administration, 80 (1), 103-124.

4. De Vos Malan, J. (2013). Collaboration, knowledge, and the trans-disciplinary manager: Helping interdisciplinary research projects to flourish. European Scientific Journal, 9 (19), 1-10.

5. Moll, P.& Zander, U. (2006). Managing the Interface--From Knowledge to Action in Global Change and Sustainability Science; Oekom Verlag: Munich, Germany.

6. Buiiashenko, V. (2017). Sustainable development and the modern paradigm of education, Bulletin of the Academy of Labour, Social Relations, and Tourism, Vol. 2, С. 72-74.

7. Filho, W. L., Shiel C., & Pa9o A. (2016). Implementing and operationalizing integrative approaches to sustainability in higher education: the role of project-oriented learning. Journal of Cleaner Production, 133, 126-135.

8. Fahey, S.J. (2012) Curriculum change and climate change: Inside outside pressures in higher education. Journal of Curriculum Studies, 44 (5), 703-722,

9. Brundiers, K., Wiek, A., & Kay, B. (2013). The role of transacademic interface managers in transformational sustainability research and education. Sustainability, 5, 4614-4636. doi:10.3390/su5114614

10. Bolden, I. W. et al. (2018). Climate-related community knowledge networks as a tool to increase learning in the context of environmental change. Climate Risk Management, 21, 1-6.

11. Kelly, J., McCright, A., & Dietz, T. (2015). Climate Change and Society: Toward Online Pedagogy. Human Ecology Review, 21(2), 49-64.

12. Wiek, A., & Kay, B. (2015). Learning while transforming: solution-oriented learning for urban sustainability in Phoenix, Arizona. Current Opinion in Environmental Sustainability, 16, 29-36.

13. Trencher, G., Terada, T., & Yarime, M. (2015). Student participation in the cocreation of knowledge and social experiments for advancing sustainability: experiences from the University of Tokyo. Current Opinion in Environmental Sustainability, 16, 56-63.

14. Pharo, E. J., Davison, A., Warr, K., Nursey-Bray, M., Beswick, K., Wapstra, E., & Jones, C. (2012). Can teacher collaboration overcome barriers to interdisciplinary learning in a disciplinary university? A case study using climate change. Teaching in Higher Education, 17 (5), 497-507.

Размещено на Allbest.ru