Основні тенденції розвитку систем освіти на сучасному етапі за кордоном

Размещено на http://www.allbest.ru/

Основні тенденції розвитку систем освіти на сучасному етапі за кордоном

Бублій Максим Петрович кандидат наук з державного управління, доцент, Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, Навчально-науковий інститут "Інститут державного управління", м. Харків

Мазуренко Людмила Іванівна кандидат політичних наук, доцент кафедри соціально-гуманітарних та фундаментальних дисциплін Інституту Військово-Морських Сил, Національний університет "Одеська морська академія", м. Одеса

Анотація

У статті досліджено основні тенденції розвитку систем освіти на сучасному етапі за кордоном. З'ясовано, що право громадян на освіту визначено в конституціях європейських країн, підкріплюється цілим рядом певних державних і правових гарантій. Такими є - забезпечення якості освіти, загальнодоступність (безкоштовність, рівність), підтримка обдарованих дітей, допомога учням, які потребують спеціального навчання. Крім того, основоположні акти деяких країн, включають положення щодо рівня освіти, гарантованого органами влади. Гарантована низкою держав загальнодоступність забезпечується і безкоштовністю освіти. Конституціями ряду країн всім дітям шкільного віку надається безкоштовна початкова освіта. Ряд держав здійснює керівництво процесом виховання і навчання. У більшості зарубіжних держав подібна процедура також відіграє значну роль у забезпеченні гарантованого рівня освіти і служить засобом державного контролю за діяльністю освітніх установ.

Нинішні міжнародні тенденції характеризуються часом суперечливими процесами: демократизація, яку можна спостерігати в процесі усунення і краху багатьох тоталітарних режимів і сталий просуванні демократичних сил, спрямованих на забезпечення миру і поваги прав людини; глобалізація, що відбиває зростаючу взаємозалежність від національної та місцевої економіки і торгівлі у світовому масштабі, а також необхідність застосування глобального підходу в цілях вирішення виникаючих у зв'язку з цим проблем; регіоналізація, в рамках якої держави об'єднуються в групи для сприяння торгової і економічної інтеграції як засобу зміцнення їх конкурентоспроможності; поляризації, яка наочно проявляється в посиленні нерівності в глобальному, регіональному та національному масштабах; маргіналізація, яка чітко простежується в міжнародній або місцевій ізоляції країн, а також певних верств населення через різні форми відставання в розвитку; фрагментація, яка посилює соціальні та культурні розбіжності.

Ключові слова: освіта, системи освіти, тенденції розвитку освіти, держава, громадяни. освіта правовий гарантія

Bublii Maksym Petrovych PhD in Public Administration, Associate Professor, Associate Professor of Department of Personnel management and entrepreneurship, VN Kharkiv National University Karazina, Educational and Scientific Institute "Institute of Public Administration", Kharkiv

Mazurenko Liudmyla Ivanivna PhD in Political Sciences, associate professor at the Department of social, humanitarian and fundamental disciplines, Naval Institute, National University "Odessa Maritime Academy", Odessa

MAIN TRENDS IN THE DEVELOPMENT OF EDUCATION SYSTEMS AT THE CURRENT STAGE ABROAD

The article examines the main trends in the development of education systems at the present stage abroad. It is found out that the right of citizens to education is defined in the constitutions of European countries, supported by a number of certain state and legal guarantees. These include ensuring the quality of education, accessibility (free of charge, equality), support for gifted children, and assistance to students in need of special training. In addition, the fundamental acts of some countries include provisions on the level of education guaranteed by the authorities. The accessibility guaranteed by a number of states is also ensured by the free availability of education. Constitutions in a number of countries provide all school-age children with free primary education. A number of states manage the process of education and training. In most foreign countries, such a procedure also plays a significant role in ensuring a guaranteed level of education and serves as a means of state control over the activities of educational institutions.

Current international trends are characterized by sometimes contradictory processes: democratization, which can be observed in the process of eliminating and collapsing many totalitarian regimes and the steady advancement of democratic forces aimed at ensuring peace and respect for human rights; globalization, which reflects the growing interdependence of national and local economies and trade on a global scale, as well as the need for a global approach to solve the problems that arise in this regard; regionalization, in which states are grouped together to promote trade and economic integration as a means of strengthening their competitiveness; polarization, which is clearly manifested in increasing inequality on a global, regional and national scale; marginalization, which can be clearly traced in the international or local isolation of countries, as well as certain segments of the population through various forms of development lag; fragmentation, which increases social and cultural differences.

Keywords: education, education systems, trends in the development of education, the state, citizens.

Постановка проблеми. Звернення до минулого допомагає побачити і оцінити всю складність, та нерідко суперечливість, становлення національної системи освіти, осмислити її сьогоднішній день і спрогнозувати день завтрашній. Подібне усвідомлення і прогнозування буде більш успішним, якщо зіставити освітню систему України з іншими національними освітніми системами.

Право на освіту є одним з основних і невід'ємних конституційних прав громадян України. Освіта здійснюється відповідно до законодавства і норм міжнародного права. Громадянам гарантується можливість здобуття освіти незалежно від статі, раси, національності, мови, походження, місця проживання, ставлення до релігії, переконань, належності до громадських організацій (об'єднань), віку, стану здоров'я, соціального, майнового та посадового становища, наявності судимості, шляхом створення системи освіти та відповідних соціально- економічних умов.

У контексті цього дослідження особливий інтерес представляє позиція інших держав з даного питання. Проведений аналіз переконує в неоднозначності існуючих підходів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичні і практичні аспекти розвитку систем освіти на сучасному етапі в розглянуті в працях як зарубіжних, так і вітчизняних вчених. Серед них слід виділити праці таких вчених, Борецька Н. [1], Домбровська С. [2], Кукурудза І. [4], Кухарська Л.В. [5], Лопушняк Г. [6], Петрова І. В. [4], Рибчанська Х. [6], Ромащенко К. [4], Шевченко С. [7], Хоружий Г. [8], та ін. Однак, незважаючи на численні дослідження, слід зазначити наявність низки невивчених питань у сфері розвитку системи освіти в Україні, що свідчить про актуальність обраної тематики цієї статті.

Мета статті. Метою статті є дослідження основних тенденцій розвитку систем освіти за кордоном та надання пропозицій з удосконалення системи освіти в Україні.

Виклад основного матеріалу. У Європі немає такої європейської держави, яка в конституційних нормах про освіту не допускала б своїх громадян до участі в процесі фізичного і духовного становлення особистості, процесі соціалізації, свідомо орієнтованому на деякі ідеальні образи, на історично зафіксовані в суспільній свідомості соціальні еталони [1, С. 52]. У ряді випадків право на освіту супроводжується деякими уточненнями. Наприклад, в умовах дотримання фундаментальних прав і свобод (Бельгія) або контролю з боку державних органів за формами освіти, в порядку, запропонованому Актом парламенту (Королівство Нідерланди). За Конституцією Греції освіта є найважливішим завданням держави і має на меті моральне, духовне, професійне і фізичне виховання греків, розвиток їх національної і релігійної свідомості і формування їх як вільних і відповідальних громадян. Конституції ряду країн надають батькам право на вільний вибір освіти для своїх дітей.

В українських документах про освіту особлива увага приділяється позиції батьків у справі освіти своїх дітей. Аналогічні позиції є в освітніх доктринах та інших країн. В Естонській Республіці при виборі характеру освіти дітей вирішальне слово залишається за батьками. Переважне право вибирати напрямок навчання дітей належить батькам в Молдові. У Республіці Кіпр батьки мають право на забезпечення своїм дітям освіти, відповідного їх релігійним переконанням. За Основним Законом Бельгії спільнота забезпечує свободу батьків у виборі освіти для своїх дітей і організовує освіту, яка є нейтральною. Нейтральність має на увазі, зокрема, повагу філософських, ідеологічних і релігійних поглядів батьків і учнів. У Конституції Ірландії сказано, що першим і природним вихователем дитини є сім'я і закон гарантує повагу до невід'ємного права і обов'язки батьків відповідно до їх можливістю давати своїм дітям релігійне, моральне, інтелектуальне, фізичне і соціальне виховання. Батьки повинні бути вільні давати таке виховання вдома, в приватних школах або в школах, визнаних або заснованих державою.

Одне з основних прав громадян - на освіту - в конституціях європейських країн, також як і в Україні, підкріплюється цілим рядом певних державних і правових гарантій. Такими є - забезпечення якості освіти, загальнодоступність (безкоштовність, рівність), підтримка обдарованих дітей, допомога учням, які потребують спеціального навчання [2, с. 65]. Крім того, основоположні акти деяких країн, подібно українським актам, включають положення щодо рівня освіти, гарантованого органами влади. Державні освітні стандарти встановлені в Королівстві Нідерланди, Іспанії, Азербайджанській Республіці, Казахстані, Туреччині. Однією з державних гарантій прав громадян у галузі освіти багатьох європейських держав є її загальнодоступність (Україна). В одних випадках всім громадянам доступна середня державна освіта, а середню професійну та вищу освіту можна отримати тільки на конкурсній основі (Албанія), або вищу освіту доступно всім відповідно до здібностей кожної людини (Литва). За Конституцією Угорської Республіки загальне шкільне навчання, середня і вища освіта доступна для кожного на основі його здібностей. Конституція Італії проголошує: освіта відкрита для всіх. Згідно з основним законом Польщі публічна влада забезпечує громадянам загальний і рівний доступ до освіти. З цією метою створюються і підтримуються системи індивідуальної фінансової та організаційної допомоги учням і студентам. Умови надання допомоги визначаються законом.

Гарантована низкою держав загальнодоступність забезпечується і безкоштовністю освіти. Конституціями ряду країн всім дітям шкільного віку надається безкоштовна початкова освіта (Королівство Данія, Ірландія, Республіка Кіпр, Македонія, Хорватія, Словенія, Португалія та ін.). Здійснюється за рахунок держави первинну освіту в державних школах Мальтійської Республіки і початкову освіту для всіх громадян чоловічої і жіночої статі в державних школах Туреччини. У ряді країн держава гарантує безкоштовну загальну середню освіту в державних навчальних закладах (Азербайджанська Республіка, Албанія, Вірменія, Угорська Республіка, Казахстан). Базова освіта забезпечується за рахунок держави в Грузії і Фінляндії. Союзна Конституція Швейцарської Конфедерації гарантує право на безкоштовне основне шкільне навчання. За Конституцією Швеції всі діти, які охоплені загальною шкільною освітою, мають право отримувати цю освіту за рахунок держави в загальній школі [3, с. 161]. Батьки покликані забезпечувати отримання освіти більш високого ступеня. Зрідка державні органи влади забезпечують безкоштовну основну і середню освіту в державних школах (Болгарія, Словацька Республіка). Громадяни мають право на безкоштовну освіту в основних і середніх школах, а з урахуванням здібностей громадянина і можливостей суспільства і у вищих навчальних закладах в Чехії. Держава забезпечує можливість безкоштовного отримання основної та середньої освіти в Латвії. Право на безкоштовну початкову та середню освіту мають громадяни Князівства Монако. організація громадської і світської освіти всіх ступенів є обов'язком держави згідно преамбулі Конституції Французької Республіки.

У Грузії влада забезпечує дошкільне виховання. За Конституцією України держава забезпечує доступність, безоплатність та розвиток дошкільної освіти. Не часто можна зустріти в конституціях положення, що стосуються гарантій держави в частині підтримки талановитих дітей. В основному ці положення гарантують дітям з особливими природними даними матеріальну допомогу. За Конституцією Князівства Ліхтенштейн держава полегшує відвідування середньої школи обдарованими, але не мають коштів учнями шляхом надання відповідних стипендій. Конституція Азербайджанської Республіки забезпечує продовження освіти для талановитих осіб незалежно від їх матеріального становища. За Конституцією Мальтійської Республіки здібні і заслуговуючі на це студенти, навіть не володіючи фінансовими ресурсами, мають право досягти вищих ступенів освіти. Держава повинна здійснювати цей принцип шляхом виплати стипендій, допомоги сім'ям студентів та іншими заходами на основі конкурсних іспитів. У Болгарії органи влади надають допомогу здібним учням і студентам, створюючи умови для професійного навчання і перекваліфікації.

Аналізуючи стан української системи освіти, можна відзначити наявність в ній установ, призначених дітям і підліткам, які потребують особливої опіки за станом здоров'я. Є аналогічні приклади і в інших країнах. Так, відповідно до конституції Туреччини держава вживає необхідних заходів для того, щоб зробити корисними для суспільства людей, які потребують спеціального навчання. Греція надає підтримку студентам, які потребують допомоги або спеціального захисту, відповідно до їх здібностей. За Конституцією Португальської Республіки держава зобов'язується розвивати і підтримувати спеціальне навчання інвалідів.

Ряд держав здійснює керівництво процесом виховання і навчання.

У більшості зарубіжних держав подібна процедура також відіграє значну роль у забезпеченні гарантованого рівня освіти і служить засобом державного контролю за діяльністю освітніх установ. У США акредитація являє собою офіційну неурядову добровільну процедуру визнання акредитованих організацій в якості освітніх установ. Вона носить в цілому суспільний характер, здійснюється громадськими агентствами, асоціаціями освітніх організацій. Організаційно процес акредитації побудований таким чином, щоб забезпечити повноцінну участь і взаємодію всіх його учасників. Основою акредитації є процедура самообстеження освітньої організації [4, с. 136].

У країнах Західної Європи акредитація освітніх установ носить державний характер, здійснюється державними органами. Наслідком акредитації є надання освітньому закладу права видачі дипломів державного зразка. У ряді країн існують одночасно державна і громадська акредитація. Під наглядом держави знаходяться школи згідно з Конституцією Федеративної Республіки Німеччини. Державний нагляд здійснюється за діяльністю навчально-виховних установ і постановкою освіти в Литві та Естонії. Право нагляду щодо всього викладання і виховання належить державі в Австрії. За Конституцією Великого Герцогства Люксембург закон встановлює способи сприяння народній освіті та умови спостереження за ним з боку уряду і громад. Органи влади контролюють систему освіти відповідно до Конституції Іспанії та Азербайджану, встановлюють загальні правила, що стосуються освіти, і засновують державні школи всіх родів і ступенів в Італійській Республіці. За Конституцією Королівства Нідерланди уряд при постійній увазі до освіти, має представляти щорічні доповіді про стан сфери освіти Генеральним штатам.

У ряді випадків Конституції європейських країн регулюють загальні питання мовної політики в галузі освіти. У Румунії освіта всіх ступенів здійснюється румунською мовою. При встановлених законом умовах освіта може здійснюватися і на мові, використовуваній в міжнародному спілкуванні. Відповідно до Конституції Турецької Республіки жодна мова, крім турецької, не повинна викладатися в якості рідної мови турецьким громадянам в будь-яких освітніх установах [7, С. 171]. Іноземні мови, які необхідно викладати в освітніх навчальних закладах, і правила, яких потрібно дотримуватися при проведенні навчання в школах з вивченням іноземних мов, визначаються законом. Унікальним є одне з положень Конституції Португальської Республіки, де йдеться про абсолютно особливу мову - мову жестів. Подібна система знаків існує і в інших державах Європи, але лише за Конституцією цієї країни органи влади зобов'язуються захищати і підвищувати цінність португальської мови жестів як прояв культури і засіб доступу до освіти і забезпечення рівних можливостей.

Практично у всьому світі недержавний освітній сектор підтримується державою фінансово. З 30 країн Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) тільки Греція, Ірландія, Люксембург і Польща не несуть ніяких фінансових витрат на підтримку недержавної (приватної) освіти. Аналогічна тенденція характерна і для багатьох країн, що не входять в ОЕСР [5, С. 185].

У всьому світі вищій освіті відводиться особлива роль. У розвитку вищої освіти в Європі другої половини XX ст. умовно виділяють три періоди. Перший період вважають з підписання Римського договору в 1957 р Конференція міністрів освіти в 1971 р. позначила кілька основних моментів в освітніх системах. Серед них: взаємне визнання дипломів; обґрунтування ідеї формування Європейського університету; кооперація вторинної та вищої освіти; створення Європейського Центру розвитку освіти та формування не обмежених державними кордонами позанаціональних інститутів вищої освіти. В Україні вторинному рівню відповідає середня (повна) загальна освіта. У 1976 р. була представлена перша програма дій, яка містила шість пунктів, що стосуються вищої освіти: доступ до вузів, визнання дипломів, спільні навчальні програми, короткі курси підготовки, інформаційна політика та Європейський університет. Протягом другого періоду, що тривав з 1983 по 1992 р., більшою мірою спостерігалася кооперація на рівні Європейського Співтовариства. Було прийнято Положення про те, що студенти з країн- членів ЄС мають рівні права. Одним з найважливіших документів була угода з метою сприяння вільному переміщенню викладачів, студентів і дослідників для більш тісної співпраці між інститутами вищої освіти. Третій період почався з Маастрихтського договору (1992 р.), який розширив Римський договір низкою нових положень [8, с. 171]. У тому числі був проголошений принцип субсидіарності. Це принцип обґрунтовував пріоритет (за інших рівних умов) прав більш дрібної (низької) спільності в порівнянні з спільністю більшої (більш високого рівня). Відповідно до нього повноваження з реалізації будь-якої компетенції повинні передаватися на більш високий рівень лише в тому випадку, якщо нижчий рівень не має можливості (економічної, соціальної та іншої) для їх реалізації. По відношенню до вищої освіти принцип субсидіарності мав дві різні інтерпретації. По одній він перешкоджав подальшій інтеграції: освіта, особливо базова та університетська, розглядалася як символ національної держави. За іншою введений принцип вів до ослаблення напруженості у сфері кооперації та інтеграції, так як держави-члени ЄС не повинні були боятися "диктату" Брюсселя. Парадоксально, але обидві інтерпретації були правомірні.

У багатьох програмних документах і доповідях ЮНЕСКО неодноразово наголошується, що незважаючи на гігантський прогрес у багатьох областях людської діяльності, сьогоднішній світ стоїть перед обличчям вкрай грандіозних проблем і завдань, що з'явилися головним чином у зв'язку з демографічними змінами і частими спалахами конфліктів і етнічних зіткнень, голодом, хворобами, зберігається убогістю, браком житла, тривалим безробіттям і невіглаством, а також у зв'язку з проблемами, що стосуються охорони навколишнього середовища, забезпечення миру, демократії, поваги прав людини та збереження культурного різноманіття [6, с. 125].

Аналіз матеріалів ЮНЕСКО дозволяє зробити висновок, що нинішні міжнародні тенденції характеризуються такими збігами, але часом суперечливими процесами: демократизація, яку можна спостерігати в процесі усунення і краху багатьох тоталітарних режимів і сталий просуванні демократичних сил, спрямованих на забезпечення миру і поваги прав людини; глобалізація, що відбиває зростаючу взаємозалежність від національної та місцевої економіки і торгівлі у світовому масштабі, а також необхідність застосування глобального підходу в цілях вирішення виникаючих у зв'язку з цим проблем; регіоналізація, в рамках якої держави об'єднуються в групи для сприяння торгової і економічної інтеграції як засобу зміцнення їх конкурентоспроможності; поляризації, яка наочно проявляється в посиленні нерівності в глобальному, регіональному та національному масштабах і призводить до збільшення розриву між багатими і бідними країнами і народами; маргіналізація, яка чітко простежується в міжнародній або місцевій ізоляції країн, а також певних верств населення через різні форми відставання в розвитку; фрагментація, яка посилює соціальні та культурні розбіжності [6, с. 128].

Представлені вище тенденції важливі для розуміння тих умов, в яких освіта функціонує нині і буде продовжувати функціонувати в доступному для огляду майбутньому. Тенденції освіти так чи інакше залежать від загальносвітових тенденцій.

Проілюструвати загальносвітові та загальноєвропейські освітні тенденції можна на прикладі освітніх систем ряду країн, що входять до ОЕСР. Багато в чому вибір країн був визначений тим політичним діалогом, який веде в даний час Україна. Становить інтерес і підготовка педагогічних кадрів, так як саме педагоги багато в чому забезпечують ефективність функціонування національних освітніх систем.

Звернення до минулого допомагає побачити і оцінити всю складність, нерідко суперечливість, становлення національної системи освіти, осмислити її сьогоднішній день і спрогнозувати день завтрашній. Подібне усвідомлення і прогнозування буде більш успішним, якщо зіставити освітню систему України з іншими національними освітніми системами.

У більшості зарубіжних держав подібна процедура також відіграє значну роль у забезпеченні гарантованого рівня освіти і служить засобом державного контролю за діяльністю освітніх установ. У ряді випадків Конституції європейських країн регулюють загальні питання мовної політики в галузі освіти.

Ставлення до недержавного сектору освіти. Практично у всьому світі недержавний освітній сектор підтримується державою фінансово. Головне, у всьому світі вищій освіті відводиться особлива роль.

Висновок

Загальні тенденції розвитку освіти в світі в кінці ХХ-початку XXI ст. характерні для багатьох країн, але прояв їх носить вельми специфічний характер, який визначається загальним станом суспільства кожної країни, культурними та освітніми традиціями.

Так, в число найважливіших вже перерахованих тенденцій розвитку освіти в світі можна додати наступні:

- інформатизація, що характеризує принципово нові відносини людини з навколишнім світом;

- гуманізація, яка передбачає орієнтацію освіти на запити кожної людини, на її розвиток;

- гуманітаризація, що відображає новий підхід до пізнання навколишнього світу, до побудови людських відносин в різних сферах його життя; безперервність освіти в процесі всього життя людини, яка відкриває нові можливості в його самореалізації;

- якість освіти, яка орієнтована не стільки на отримання нових знань, скільки на підвищення якості життя людини, її якісний розвиток;

- відкритість, яка дозволяє вести реальний цілеспрямований діалог всіх зацікавлених сторін.

Відмінною рисою освіти XXI ст. є динамізм. Системи освіти України і зарубіжних країн зазнають серйозну і всеохоплюючу структурну перебудову, відбувається інтенсивне реформування наявного, розробляються і впроваджуються нові проекти. Модернізується зміст освіти, методи і засоби навчання. Ці процеси в останні десятиліття набувають глобального характеру. Дослідники вказують, що в даний період в Україні складається унікальна ситуація, пов'язана з введенням в суспільну свідомість нових уявлень про загальні проблеми розвитку освіти. У цих умовах і визначається особлива місія вітчизняної освіти - сприяти соціальній стабільності і прогресу, відновленню і розвитку культурного і кадрового потенціалу країни за допомогою гармонізації відносин в макро-, мезо - і мікросоціумі. Але для цього потрібно прагнути до гармонізації насамперед провідних орієнтирів, цінностей, парадигм, тенденцій розвитку освітнього поля в рамках проблеми визначення стратегічних орієнтирів освіти.

Література

1. Борецька Н.О. Форми та методи державного регулювання сфери вищої освіти. Актуальні проблеми державного управління. 2012. № 6 (51). С. 51-54.

2. Домбровська С.М. Державне управління вищою освітою в умовах трансформаційних змін: монографія. Харків: Вид-во "Оберіг", 2009. 176 с.

3. Інтеграція в європейський освітній простір: здобутки, проблеми,

4. перспективи: монографія / За заг. ред. Ф.Г. Ващука. Ужгород: ЗакДУ, 2011. 560 с.

5. Кукурудза І., Ромащенко К. Ринок освітніх послуг у трансформаційній економіці: монографія. Черкаси: ЧНУ ім. Б. Хмельницького, 2013. 156 с.

6. Кухарська Л.В. Ринок освітніх послуг в Україні: реалії та перспективи. Соціально-правові студії. 2020. Випуск 3 (9). С. 184-191

7. Лопушняк Г.С., Рибчанська Х.В. Вища освіта України: державне регулювання та перспективи розвитку: монографія. Львів: Ліга Прес", 2018. 283 с.

8. Шевченко С.О. Механізм державного та громадського управління якістю вищої освіти: зарубіжний досвід. Держава та регіони. 2017. № 3. С. 171-176.

9. Хоружий Г.Ф. Європейська політика вищої освіти. монографія. Полтава: Дивосвіт, 2016. 384 с.

10. References:

11. Boretska, N.O. (2012), Formy ta metody derzhavnoho rehuliuvannia sfery vyshchoi osvity [Forms and methods of state regulation of the sphere of higher education]. Aktualni problemy derzhavnoho upravlinnia - Actual problems ofpublic administration, 6 (51), 51-54 [in Ukrainian].

12. Dombrovska, S.M., (2009), Derzhavne upravlinnia vyshchoiu osvitoiu v umovakh transformatsiinykh zmin [State management of higher education in the conditions of transformational changes]. Kharkiv: Vyd-vo "Oberih". [in Ukrainian].

13. Vashchuk, F.H., (2011), Intehratsiia v yevropeiskyi osvitnii prostir: zdobutky, problemy, perspektyvy [Integration into the European educational space: achievements, problems, prospects]. Uzhhorod: ZakDU [in Ukrainian].

14. Kukurudza, I., Romashchenko, K. (2013), Rynok osvitnikh posluh u transformatsiinii ekonomitsi. [Market of educational services in the transformational economy]. Cherkasy: ChNU im. B. Khmelnytskoho. [in Ukrainian].

15. Kukharska, L.V. (2020), Rynok osvitnikh posluh v Ukraini: realii ta perspektyvy. [The market of educational services in Ukraine: realities and prospects.] Sotsialno-pravovi studii. - Social and legal studies. 3 (9). 184-191. [in Ukrainian].

16. Lopushniak, H.S., Rybchanska, Kh.V. (2018), Vyshcha osvita Ukrainy: derzhavne rehuliuvannia ta perspektyvy rozvytku [Higher education in Ukraine: state regulation and development prospects]. Lviv: Liha Pres, [in Ukrainian].

17. Shevchenko, S.O. (2017), Mekhanizm derzhavnoho ta hromadskoho upravlinnia yakistiu vyshchoi osvity: zarubizhnyi dosvid [The mechanism of state and public management of the quality of higher education: foreign experience]. Derzhava ta rehiony - State and regions, 3. 171-176 [in Ukrainian].

18. Khoruzhyi, H.F. (2016), Yevropeiska polityka vyshchoi osvity [European policy of higher education]. Poltava: Dyvosvit, [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru