Спадщина А. Макаренка, В. Сухомлинського, О. Захаренка як основа феліксологічного підходу у вихованні сучасних дітей

Размещено на http://www.allbest.ru/

Спадщина А. Макаренка, В. Сухомлинського, О. Захаренка як основа феліксологічного підходу у вихованні сучасних дітей

Непорада Ірина Михайлівна асистент кафедри початкової освіти, гуманітарних дисциплін та інформатики, обласний коледж "Кременчуцька гуманітарно-технологічна академія імені А.С. Макаренка" Полтавської обласної ради, м. Кременчук,

Олійник Ірина Олексіївна викладач-методист вищої кваліфікаційної категорії, обласний коледж "Кременчуцька гуманітарно-технологічна академія імені А.С. Макаренка" Полтавської обласної ради, м. Кременчук

Анотація

У статті розкрито сутність щастя як морально-філософської категорії, подано тлумачення цього феномену з позицій різних науковців. Публікація дає трактування феліксології виховання як науково-педагогічного спрямування теоретичної думки педагога, що розробляє змістовну характеристику виховання, яке забезпечує здатність дитини бути щасливою у цьому житті на цій землі. Узагальнено погляди А. Макаренка, В. Сухомлинського, О. Захаренка на проблему виховання щасливої дитини.

Наводяться зразки сповідування феліксологічного виховання українськими класиками освітньої справи. А. Макаренко відзначав, що щастя - це стан людини. Щастя особистості тісно пов'язане із суспільними умовами життя. На думку педагога, щастя - це складний комплекс самопочуття вільного громадянина, який навчився бути щасливим у коханні, у роботі, пізнанні, творчості, дисципліні, боротьбі та перемозі. Педагог визначив критерії феномену людського щастя: любов до людей, віра особистості у себе, у власний творчий потенціал, почуття самоповаги, любов до навколишнього світу, вміння змінювати світ за законами краси.

Людське щастя В. Сухомлинський розглядав як оптимізм, віру в світле й радісне майбутнє. Він створив Школу радості, яку по праву можна назвати школою щасливого дитинства. Педагог вважав, що основою для виховання щасливої людини є безмежна любов до дітей, віра в талановитість кожної дитини, в її добре начало. педагог феномен щастя феліксологія

О. Захаренко значну увагу приділяв здоров'ю та душевному комфорту вчителів і учнів як неодмінній умові щасливого буття, закликав всіх піклуватися про своє фізичне та емоційне благополуччя. Незамінними умовами хорошого самопочуття є усмішка, гумор, задоволення.

На думку, педагога, щоб відчувати щастя, потрібно вміти любити. Любити батьків, рідних, дітей, справу, якою займаєшся, любити школу, друзів, любити навчатися.

Наголошується на необхідності створення розвивального середовища, включення дітей в різноманітні сфери дорослого життя, залучення до вільної продуктивної праці на благо закладу, села, країни. забезпечення сприятливого для вихованця душевно-духовного оточення - організація взаємодії батьків і всіх учасників педагогічного процесу. Розглянуто різні способи розвитку позитивного мислення дитини, почуття оптимізму, самоповаги, соціальних контактів, витривалості, вміння насолоджуватися радощами життя, реалізовувати життєві мрії.

Підкреслюється важливість ролі людської спільноти як джерела радості, оптимізму, підтримки та можливості самореалізації, визнання цінності особистості дитини.

Ключові слова: щастя, радість, оптимізм, феліксологія, феліксологія виховання, феліксологічний підхід у вихованні.

Neporada Iryna Mykhaylivna Assistant of the department of primary education, humanitarian disciplines and informatics, regional college "Kremenchuk humanitarian and technological academy named after А. S. Makarenko" of Poltava region Kremenchuk,

Oleiynyk Iryna Oleksiivna Teacher-methodologist of the highest qualification category, regional college "Kremenchuk humanitarian and technological academy named after А. S. Makarenko" of Poltava region Kremenchuk

THE HERITAGE OF A. MAKARENKA, V. SUKHOMLYNSKY, O. ZAHARENKA AS THE BASIS OF THE FELIXOLOGICAL APPROACH IN THE EDUCATION OF MODERN CHILDREN

The article deals with the essence of happiness as a moral- philosophical category. The interpretation of this phenomenon was presented from the positions of various scientists. The publication provides an interpretation of felixology of education as a scientific and pedagogical direction of the teacher's theoretical thought, which develops a meaningful characteristic of education that ensures the child's ability to be happy in this life on this earth. The views of A. Makarenko, V. Sukhomlynskyi, and O. Zakharenko on the problem of raising a happy child are summarized.

А. Makarenko noted that happiness is a human condition. The happiness of an individual is closely related to social conditions of life. According to the teacher, happiness is a complex complex of well-being of a free citizen who has learned to be happy in love, work, cognition, creativity, discipline, struggle and victory. The teacher defined the criteria for the phenomenon of human happiness: love for people, a person's belief in himself or herself, in his or her own creative potential, a sense of self-respect, love for the world around him or her, and the ability to change the world according to the laws of beauty.

V. Sukhomlynsky considered human happiness as optimism, faith in a bright and joyful future. He created the School of Joy, which can rightfully be called a school of happy childhood. The teacher believed that the basis for raising a happy person is boundless love for children, faith in the talent of each child, in his or her goodness.

О. Zakharenko paid considerable attention to the health and mental comfort of teachers and students as an indispensable condition for a happy life, urging everyone to take care of their physical and emotional well-being. Smiling, humor, and pleasure are indispensable conditions for good health.

According to the teacher, in order to feel happiness, you need to be able to love. You have to love your parents, relatives, children, the work you do, love school, friends, love learning.

The samples of felixological upbringing by Ukrainian classics of education are given. It is emphasized the need to create a developmental environment, to include children in various spheres of adult life, to involve them in free productive work for the benefit of the institution, the village, and the country. Ensuring a favorable mental and spiritual environment for the pupil is to organize the interaction of parents and all participants in the pedagogical process. Various ways of developing a child's positive thinking, a sense of optimism, self-respect, social contacts, endurance, the ability to enjoy the joys of life, and realize life's dreams are considered.

The importance of the human role community as a source of joy, the optimism, the support and the possibility of self-realization, recognition of the child's personality value is emphasized.

Keywords: the happiness, the joy, the optimism, the felixology, the education felixology, felixology approach in education.

Постановка проблеми. Програма "Нова українська школа" у поступі до цінностей" (2018) пропагує нову парадигму виховання, основою якої, а отже, і основою процесу виховання виступають особистість дитини, визнання її найвищою цінністю, орієнтація педагога на гуманні, демократичні принципи спільної з дитиною життєдіяльності. Ця програма побудована на основі феліксологічного підходу до виховання школярів, який передбачає включення у складі мети виховання формування здатності особистості бути щасливою в житті, створення атмосфери задоволення і радості від цікавої для дитини і її оточуючої діяльності.

Проблема щастя на сучасному етапі - одна з найважливіших у вихованні людини, а феліксологічний підхід обумовлює усвідомлення особою щастя в його психологічному, соціальному та духовному ракурсі.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Відомі мислителі минулого такі як Сократ, Аристотель, Аристіпп, Епікур, Зенон, Піррон, Сенека, Гельвецій, Августин блаженний, Фома Аквінський, Р. Декарт, І. Кант, Г. Гегель, Л. Фейєрбах, Б. Паскаль, П. Помпонацці намагалися з'ясувати сутність щастя як поняття і феномену людського життя. У кінці XX століття концепція щастя отримала свій розвиток в рамках позитивної психології (М. Селігман, Дж. Вейланат, Д. Майерс, Е. Дінер, К. Ріфф, М. Чіксентміхай і та інші).

Серед зарубіжних робіт заслуговують на увагу дослідження К. Роджерса, А. Кемпбелла, Ф. Конверса, Н. Бредберна, Р. Вілсона. М. Фордіс, А. Бек, Л. Джозеф, Т. Льюїс, Ф. Ендрюс, які у своїх працях розглядали щастя як суб'єктивне благополуччя людини.

Історія науково-експериментальних досліджень феномену щастя нетривала: питанням щасливого буття дослідники серйозно почали цікавитись у 60-ті роки XX століття. Й на сьогоднішній день немає єдиного підходу до тлумачення даного поняття. Ще менше наукових доробок з даного питання у педагогіці. Побічно питання виховання щасливої людини цікавилися А. Макаренко, В. Сухомлинський.

Питання феліксології виховання вивчено недостатньо, ним займалися окремі фахівці, серед них О. Субетто, С. Крошка, Г. Мінєнко.

Актуальність проблеми дослідження феномену щастя у педагогіці залишається доволі гострою для сучасної науки та практики.

Мета статті вивчити та узагальнити погляди українських педагогів А. Макаренка, В. Сухомлинського, О. Захаренка на виховання щасливої людини,

Виклад основного матеріалу. Проблемою виховання щасливої людини займається наука феліксологія. Феліксологія виховання (від лат. "Felix" - "щасливий", "несе щастя", "приносить щастя") - це науково-педагогічне спрямування теоретичної думки педагога, що розробляє змістовну характеристику виховання, яке забезпечує здатність дитини бути щасливою у цьому житті на цій землі[1].

Феліксологічне виховання - це не формування щасливої людини (цього ніхто не може зробити, крім самої людини як суб'єкта власного життя), це педагогічне сприяння розвитку здатності дитини проживати щастя життя у всіх його проявах. Вираз "проживати щастя" - наріжний у феліксологіі.

В його основі лежить вміння суб'єкта радіти життю у різних ситуаціях. Основною педагогічною категорією при феліксологічному підході до виховання особистості є щастя.

Щастя як категорія і феномен досліджується філософією, етикою, психологією. Вивчення щастя почалось за часів античності й Середньовіччя й залишається актуальним і сьогодні.

Починаючи з античних часів європейська філософія стверджувала, що бажання щастя є провідною властивістю людини, ідеалом, прагненням, сенсом буття кожного. Сократ стверджує, що сенс людського життя, його вище благо - у досягненні щастя. Арістіпп Кіренський, учень Сократа, вбачає щастя людини в отриманні максимального задоволення та уникненні страждань; щастя - це насолода, втіха. Аристотель вважав, що для щастя потрібні й тілесні, зовнішні блага. Для Епікура щастя постає вищим принципом і метою людської моральності [2].

Г. Сковорода основною проблемою людського існування вважав щастя конкретної людини, якого можна досягти шляхом самопізнання. Заглиблення особистості у внутрішнє "Я" допомагає зрозуміти власну "спорідненість" з певним типом діяльності і забезпечує можливість спорідненої праці, "що відповідає природним схильностям людини"[3]. У цьому Г. Сковорода вбачав справжнє щастя людини.

Філософ та психолог-гуманіст Е. Фромм розробив концепцію щастя, в якій справжнє благо людини полягає у тому, щоб повністю розвинути свої здібності, самої себе як людської істоти. Е. Фромм доводить, що щастя виражає стан здоров'я всієї особистості і проявляється у покращенні життєздатності, сили почуттів і мислення, плідності людини. Американський психолог М. Аргайл здійснив ґрунтовні розробки проблеми щастя, де визначає щастя як усвідомлення людиною задоволеності своїм життям, яке проявляється в частоті та інтенсивності позитивних емоцій. З позиції М. Аргайла, існує три концепції щастя: фізіологічна; комунікативна; потребнісна [4].

У працях вчених-психологів витоком щасливого буття вважалась праця як різновид суспільно-корисної діяльності. Л. Рубінштейн стверджує, що "щастя людини і задоволення, яке вона отримує від життя залежать від співвідношення мотивів і результатів діяльності" [4].

Розглянемо етимологію слова "щастя". Старогрецьке слово "Eudaimonia" (справжнє щастя) складається з двох слів - eu (добро) і daimon (божество), тобто дослівно означає, що доля людини залежить від заступництва богів. У Римі слово "щастя" співзвучне з іменем богині Фортуни. Сам термін "Fortuna" вживався у значенні - удача і доля. Розуміння щастя як категорії у Римській імперії було чисто практичним: це добробут, можливість виконання бажань тощо [5].

У слов'янській мові слово "щастя" також має три значення:1) рок, доля, частка; тобто бути щасливим спочатку розумілося як "знаходитися під милістю вищих сил"; 2) випадковість, бажана несподіванка, успіх у справах, тобто бути щасливим, може означати і те, що людина може виступати творцем своєї долі; 3) щастя - благоденство, благополуччя, спокій і достаток; життя без горя і турбот [6].

Проте у педагогіці категорії щастя приділялося недостатньо уваги. Український педагог А. Макаренко увійшов у світову педагогіку як майстер перевиховання "важких дітей і підлітків". Разом з боротьбою за долю людини, педагог-новатор вважав за необхідне допомогти вихованцям пізнати щастя життя. Він відзначав, що щастя - це стан людини. Щастя особистості тісно пов'язане із суспільними умовами життя. На думку педагога, наше (нове) щастя - це складний комплекс самопочуття вільного громадянина, який навчився бути щасливим у коханні, у роботі, пізнанні, творчості, дисципліні, боротьбі та перемозі. Тобто, А. Макаренко виділяє такі поняття як: щастя кохання, щастя праці, щастя пізнання, щастя творчості, щастя дисципліни, щастя боротьби, щастя перемоги[7].

Значну частину свого життя педагог присвятив пошуку відповіді на складне питання: як виховати людину, щоб вона була не лише висококваліфікованим і дисциплінованим працівником, відповідальним, свідомим громадянином, але щоб вона була ще і щасливою. "Навчити людину бути щасливою не можна, але виховати її так, щоб вона була щасливою, можна", - наголошував А. Макаренко [7]. Педагог визначив критерії феномену людського щастя: любов до людей, віра особистості у себе, у власний творчий потенціал, почуття самоповаги, любов до навколишнього світу, вміння змінювати світ за законами краси.

Авторська система виховання щасливої людини розглядає колектив як потужне джерело радості, щастя, успіху та повноти життя особистості. Такий результат можливий лише тоді, коли виховний колектив не ігнорує індивідуальність, а створює всі можливі умови для знаходження сенсу життя та максимально повної реалізації фізичного, психічного та духовного потенціалу дитини[7]. Для повноцінного функціонування та розвитку колективу А. Макаренко пропонував використовувати систему перспективних ліній - цілей, здатних зацікавити, захопити, згуртувати дітей, наповнити їх життя новим сенсом, радістю та впевненістю у власних силах. Якщо вихованець усвідомлює і приймає для себе перспективну мету, ця ціль перетворюється на "завтрашню радість" і стає мобілізуючою силою, яка допомагає долати труднощі і перешкоди, досягати успіху, а отже, відчувати себе щасливим. Аналізуючи перспективні лінії (близька, середня, далека перспективи), можна побачити різний ступінь людського щастя. Близька перспектива - особистісне задоволення, середня перспектива - задоволення потреб колективу, членом якого є особистість, а отже, колективне щастя. Далека перспектива, пов'язана з досягненням соціально значимих цілей, що викликає почуття задоволення від власної причетності до великої справи в ім'я свого народу, країни.

Другим фундаментальним положенням педагогічної системи А. Макаренка є "принцип виховання особистості в праці". Поліпшення умов життя, як власного, так і колективного, внаслідок праці кожного, викликало позитивні переживання вихованців, задоволення від власних трудових зусиль. [7].

Важливу роль у трудовому вихованні колоністів і комунарів та почуванні себе щасливими, мала складність праці. А. Макаренко писав: "Новий завод колоністи сприйняли як небувале й небачене щастя, що припало на їх долю. Для них нове щасливе життя було невіддільне від заводу електроінструментів. І тому так пристрасно хотілося, щоб скоріше виходили свердла"[8].

Ще однією педагогічною знахідкою А. Макаренка була організація самоврядування. Він писав: "Загальний розвиток виховної системи колонії здійснювалося за попереднім планом: від авторитарно - вимогливого тону до самоуправління" Самоуправління ставало у результаті одним із основних засобів досягнення "педагогічного щастя"[8]. Значне місце у вихованні щасливої людини відіграє сім'я. Саме дитячі роки, проведені у щасливій повноцінній родині є фундаментом майбутнього щастя людини. А. Макаренко написав "Книгу для батьків", яку по праву можна називати енциклопедією сімейного виховання та став батьком для багатьох обездолених дітей. Він відзначав, що головна місія батьківського життя - допомогти власній дитині бути щасливою. Заради досягнення цієї мети батьки готові відмовитися від особистого щастя, принести своє щастя в жертву заради щастя своїх дітей. Треба виховувати дітей так, щоб вони усвідомлювали право батька та матері на щастя. Лише щасливі батьки можуть виховати щасливих дітей. А. Макаренко задає батькам риторичне запитання: "Якщо ми щасливі у нашій трудовій турботі, у наших трудових перемогах, у нашому зростанні та подоланих труднощах, то яке ми маємо право виокремлювати для дітей протилежні принципи щастя - безділля, споживання, безтурботність?" [8]. Відповідь на це питання лише одна - щастя, принципово відмінного від нашого, ми не можемо бажати для наших дітей.

Український педагог-гуманіст В. Сухомлинський у своїй практичній діяльності і педагогічних працях певне місце відводив феномену щастя. Він створив Школу радості, яку по праву можна назвати школою щасливого дитинства. В авторській педагогіці В. Сухомлинського у центрі уваги педагогічного колективу школи - виховання справжньої щасливої Людини і Громадянина. Педагог був переконаний, що "творення щастя і є метою виховання, і водночас щастя - це душевний стан". Визначене педагогом відчуття щастя тісно переплетено з ідеями філософії серця. Твір "Як виховати справжню людину" знайомить читача з етичною концепцією. Педагог вважав, що основою для виховання щасливої людини є безмежна любов до дітей, віра в талановитість кожної дитини, в її добре начало. "Віра в людину - могутня моральна сила, яка втілює в собі саму суть відносин в нашому суспільстві, хороший вчитель - це, насамперед, вихователь, який запалює перед вихованцями яскраве світло розуму, веде їх вперед, допомагає переборювати труднощі... хто у кожному своєму вихованцеві бачить велику людину в майбутньому"[9].

Створення оптимального шкільного середовища, на думку В. Сухомлинського, сприяло вихованню щасливої дитини. Шкільне середовище включає в себе атмосферу шкільного життя, цінності, які пропагуються, зміст освіти, умови навчання, та навіть, оформлення приміщень навчального закладу[9 ].

Людське щастя В. Сухомлинський розглядав як оптимізм, віру в світле й радісне майбутнє. "Але дитина ще не може і не вміє мріяти про майбутнє. її щастя - це радісне сьогодні, повнота життя, це не тільки споживання готових матеріальних і духовних благ, а й віддавання своїх сил для творення радості іншим людям", - підкреслював педагог[9]. Науковець вважав, що дитина може бути щаслива, коли вихована на гуманістичних ідеалах і ввібрала у себе найкращі риси менталітету українського народу[9].

Формування правильного ставлення до людини повинно починатися з раннього дитинства з любові і поваги до батьків, до представників старшого покоління, до рідних, до оточуючих, до людей, що потребують допомоги. У роботах В. Сухомлинського є такі розділи як "Розуміння життя, добра і зла в ньому", де найвищою цінністю визнано життя людини, в якому є щастя і горе, біда і страждання, радість, тривога і біль душі. Цьому треба вчити кожну дитину, готуючи її до життя серед людей, до гідного місця в суспільстві. "Духовний зв'язок з людьми, почуття співучасті в ділах і пристрастях людських, одухотворення радостями людськими і страждання горем близьких і далеких своїх співвітчизників - таке ж щастя, як чисте повітря; осягає людина це щастя найглибше тоді, коли втрачає його.

Мудрість виховання полягає в тому, щоб людина дорожила цим щастям тим більше, чим більше його має. Страшною бідою є порожнеча душі. Це значить, що у людини немає нічого святого за душею, нічим вона не дорожить і нічому не поклоняється" [9].Треба боротися з байдужістю, безвільністю, пасивністю, які є шляхом до зла. Разом з тим необхідно вчити дітей примножувати справедливість, гідність, велич, що і приведе кожну людину до щастя. Педагог вважав, що треба впливати на свідомість і почуття вихованців так, щоб вони переживали привабливість добра і нетерпимість до зла, щоб уже в ранньому віці дитина сама прагнула до щастя бути морально красивою.

Потужним джерелом людського щастя В. Сухомлинський вважав працю, працю на користь родини, колективу та Батьківщини. Він наголошував, що улюблена праця допоможе реалізувати потенціал і здібності людини, спонукатиме її відчути щастя успіху, щастя творчості, щастя визнання. "Наш ідеал трудового виховання полягає в тому, щоб кожна людина вже у роки отроцтва й ранньої юності знайшла ту працю, в якій найповніше і найяскравіше розкривалися б її природні нахили, яка б приносила щастя духовної творчості" [9].

В. Сухомлинський у своїх працях розглядає питання особистого та суспільного щастя. Дитині слід показати, що особисте задоволення та щастя нерозривно пов'язане з боротьбою за щастя народу, за загальне благо. Педагог закликає молодь правильно розуміти співвідношення між особистими почуттями і щастям людства. Він писав, що тільки щаслива людина може бути вірною високій ідеї, може бути глибоко переконаною у величі того, в ім'я чого живе [9]. У фойє Павлиської школи знаходилося панно "Подвиг діячів, письменників, які вже в юні роки досягли видатних успіхів, що зробило помітний внесок у духовне життя людства". Внизу було написано: "Працюй, дерзай, давай щастя іншим - у цьому джерело твого щастя... Великі люди - це насамперед великі трудівники. Вибери своїм ідеалом трудове життя".

На першому поверсі школи висів яскраво оформлений плакат: "Знання - велике багатство. Оволодівай знаннями наполегливо, вперто, щоб зробити світ кращим, бути щасливим і приносити щастя іншим".

Не залишилося поза увагою В. Сухомлинського кохання як чинник повноти людського щастя. Педагог стверджував, що "кохання - поезія і сонце життя. Але горе тому, хто в наш час споруду щастя свого вирішить побудувати на одному лише коханні і сподівається знайти повне задоволення всіх своїх прагнень [9]. Для того щоб кохання зробило людину щасливою, вона повинна досягти високого ступеня морального розвитку: визначити високу мету свого життя, йти до неї, долаючи труднощі та перепони.

Відомий український педагог Олександр Антонович Захаренко працював у 70-80 роках XX століття, створив відому авторську школу у селі Сахнівка Черкаської області.

Проблема щастя зацікавила педагога, коли учень 7 класу звернувся із запитанням, як навчитись бути щасливим.

Відповідь педагога була такою: "Якщо навчитися красиво жити, красиво спілкуватися, оточити себе красою всюди - в школі, вдома, на роботі, якщо навчитися в кожній живій клітині бачити красу живого. Працюйте, вчіться, кохайте красиво. Щастя в пізнанні, творенні, досягненні задуманого. А ще навчитися щастю означає навчитися все хороше і навіть, неймовірно важке, робити з задоволенням - і їсти, і пити, і грати, і танцювати, і співати... - все з насолодою і приємною втомою маєш робити, щоб вважати себе щасливим [10].

Подальші роздуми педагога над проблемою сенсу життя і щастя сформульовані у таких думках: "Щастя - в пізнанні оточуючого світу і самого себе, в щоденному відкритті, пошуку істини, щастя у взаємній повазі, в коханні. Щастя - в дітях, щастя у відчутті своєї значимості в цьому білому світі", "справжнє людське щастя в горінні, в досягненні мети, в невтомному просуванні вперед... щастя бути людиною, гордість за свою Вітчизну, радість трудового творчого діяння" [10].

Значну увагу приділяв О. Захаренко здоров'ю та душевному комфорту вчителів і учнів як неодмінній умові щасливого буття, закликав всіх піклуватися про своє фізичне та емоційне благополуччя. Незамінними умовами хорошого самопочуття є усмішка, гумор, задоволення: "Якщо людина сміється від душі, - це щаслива людина."[10].

На думку, педагога, щоб відчувати щастя, потрібно вміти любити. Любити батьків, рідних, дітей, справу, якою займаєшся, любити школу, друзів, любити навчатися.

Він виступав за олюднення педагогіки, пропагував загальнолюдські цінності як основу організації життєдіяльності школи, а розвиток особистості дитини - найважливішим завданням педагогічної спільноти. Він створив авторську школу, в якій кожен учень відчував себе щасливою особистістю, бо вмів думати, працювати, відчувати добро і красу, був закоханий у свій рідний край. О.Захаренко був переконаний, що саме правильно організоване шкільне життя може навчити дитину бути щасливою, що лише щасливий учитель може виховати щасливого учня.

На думку педагога, школа повинна бути осередком людської доброти, чуйності, радості: "У школі учню має бути, як у батьківській хаті. До школи він має бігти, а не йти, знаючи, що в школі він пізнає радість відкриття своєї сутності в цьому мінливому світі. В школі його не образять, на нього не гримнуть, а порадять, підтримають, дадуть можливість розкрити себе, свою творчу обдарованість" [11].

Директор прагнув, щоб кожен учитель ставився до учнів як до особистостей, з повагою та розумінням. В школі повинна панувати атмосфера людяності, взаєморозуміння, тепла, поваги, комфорту. Тобто школа має бути осередком фізичного, морального, психологічного комфорту та захищеності, школою радості спілкування та буття. Саме це і дарує людині щастя.

О. Захаренко був не просто педагогом - новатором свого часу, а зумів виховати і згуртувати колектив педагогів-однодумців, що забезпечували справжнє щастя буття для своїх вихованців. Сахнівська школа - це школа людяності, добра, справедливості, оптимізму, творчості, радості, щастя.

Щастя учителя педагог вбачав у дітях, їх радощах, зростаннях, відкриттях, у єдності з учнями прагнень і справ. Щастя педагогічного колективу директор школи розумів у наявності спільної великої мети, яка згуртовує учнів і вчителів, яка дає радість сподівань, радість спільного творіння і творчості, радість звершень і досягнень. У його школі панував дух захопленості та дух отриманих перемог.

Значне місце у формуванні щасливої людини є її залученість до спільної справи, бажання і вміння працювати. Саме творча праця фізична чи інтелектуальна дає можливість людини відчути справжня щастя.

Відомий український педагог Олександр Антонович Захаренко виступав за олюднення педагогіки, пропагував загальнолюдські цінності як основу організації життєдіяльності школи, а розвиток особистості дитини - найважливішим завданням педагогічної спільноти. Він створив авторську школу, в якій кожен учень відчував себе щасливою особистістю, бо вмів думати, працювати, відчувати добро і красу, був закоханий у свій рідний край.

На думку педагога, школа повинна бути осередком людської доброти, чуйності, радості: "У школі учню має бути, як у батьківській хаті. До школи він має бігти, а не йти, знаючи, що в школі він пізнає радість відкриття своєї сутності в цьому мінливому світі. В школі його не образять, на нього не гримнуть, а порадять, підтримають, дадуть можливість розкрити себе, свою творчу обдарованість" [10].

О. Захаренко був не просто педагогом - новатором свого часу, а зумів виховати і згуртувати колектив педагогів-однодумців, що забезпечували справжнє щастя буття для своїх вихованців. Сахнівська школа - це школа людяності, добра, справедливості, оптимізму, творчості, радості, щастя.

Школа стала осередком життя всього села. Всі важливі події селяни відмічали у школі. Наполегливість і завзятість керівника та педагогічного колективу сприяли появі у сільській школі таких небачених чудес як музичний фонтан, планетарій, обсерваторія, телескоп, басейни (літній і зимовий), профілакторій, музей, два справжні літаки, дельтоплан, навчально- виробничий цех, шкільна телестудія, газета, Криниця Пам'яті [11].

Діти були активними учасниками не лише освітнього процесу, а проживали повноцінне життя, набували досвіду спілкування, взаємодії, розвивали свої здібності та обдарування. Щоденні ранкові радіолінійки, вечірні телевізійні передачі, які дивилися 15 сіл в окрузі, випуск старшокласниками багатотиражної газети - це неповний перелік справ, якими займалися школярі. Діти відчували себе затребуваними, корисними для інших, мали змогу розвиватися всебічно, що наповнювало їх життя радістю, задоволенням, щастям. В школі думка учнів була дороговказом до нових звершень. Учні визначали через власні інтереси мету життєдіяльності закладу, звикли жити у ритмі нових звершень та досягнень, отримувати від цього радість та відчуття щастя [12].

Директор звичайної сільської школи вчив дітей відчувати щастя буття, щастя спілкування, щастя творчості та творення.

Висновки

Аналіз філософської та психолого-педагогічної літератури дав можливість з'ясувати сутність понять: щастя, феліксологія, феліксологія виховання, феліксологічний підхід у вихованні, проаналізувати спадщину українських педагогів А. Макаренка, В. Сухомлинського, О. Захаренка з позицій виховання щасливої дитини.

Авторські системи виховання педагогів-новаторів показують, що вихователь може і повинен створювати розвивальне освітнє середовище, включати вихованців в активну різноманітну діяльність, дотримуватися принципів гуманізму, демократизму, оптимізму, ставитися до дітей з повагою та вимогливістю. Дітям необхідно показувати, що щастя знаходиться в кожному з нас, що вільна праця на користь іншим приносить радість та задоволення. Основою виховання щасливої дитини є безмежна щира любов до дітей, віра в талант кожної дитини, в її добре начало. У поглядах українських педагогів є відмінне і багато спільного на проблему виховання щасливої дитини. Об'єднує педагогів глибока переконаність у необхідності феліксологічного підходу у вихованні підростаючого покоління та впевненість, що щаслива людина має більше можливостей для повноцінного розвитку.

Перспективою подальших досліджень є розробка методики виховання щасливої дитини.

Література

1. Крошка С.А. Шляхи феліксологічного становлення особистості та медіазабезпечення фахової компетентності студентів Лисичанського педагогічного коледжу. Освіта наЛуганщині. 2015. № 2(41) С. 49 - 53.

2. Малахов В.А. Етика. Курс лекцій: навч. посіб. Київ: Либідь, 2002. 384 с.

3. Білик Х. Г ригорій Сковорода і роздуми про щастя людини (на основі літературних творів) // Студентський науковий вісник Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Тернопіль, 2015. №32. С. 50-51

4. Щастя як найважливіший аспект прояву основної проблеми філософії. URL : http://surl.li/gbocq (дата звернення: 26.03.2023).

5. Ісаєва М. Є. Визначення поняття "щастя": педагогічний аспект // Актуальні проблеми державного управління, педагогіки та психології. 2015. Херсон, №1. С. 32-35.

6. Шкурко К. Щастя людини як критерій поступального розвитку українського суспільства // Схід. 2017. № 4. С. 111-118.

7. Моїсеєв С.О. Концепт щастя у педагогічних поглядах А. Макаренка та В. Сухомлинського // Педагогічний альманах. Херсон, 2015. №25. С. 315-322.

8. Макаренко А.С. Педагогічні твори. Київ: Педагогіка. 1993.

9. Сухомлинський В.О. Вибрані твори. Київ: Радянська школа. 1976.

10. Захаренко О.А. Поспішаймо робити добро: Роздуми педагога-академіка про долю освіти і дитини, вчителя і родини, краю і Батьківщини. Черкаси, 1997. 28 с.

11. Кузьмінський А.В. Ґенеза людиноцентричної педагогіки - від афінської виховної системи до китайської концепції менеджменту щастя // Науковий вісник Миколаївського національного університету імені В.О. Сухомлинського. Педагогічні науки. Миколаїв, 2018. № 3 (1). С. 79-84.

12. Ніснер В.Б. Проблема щастя у творчій спадщині О.А. Захаренка // Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. Серія 16 "Творча особистість учителя: проблеми теорії і практики". Київ, 2010. № 13. С. 70-73.

13. References:

14. Kroshka, S. A (2015). Shliakhy feliksolohichnoho stanovlennia osobystosti ta mediazabezpechennia fakhovoi kompetentnosti studentiv Lysychanskoho pedahohichnoho koledzhu. [Ways of _ felixological personality _ formation and media provision of professional competence of students of LysychanskPedagogical College]. Osvita na Luhanshchyni - Education in Luhansk region, 2(41), 49-53 [in Ukrainian].

15. Malakhov, V. A. (2002). Etyka. Kurs lektsii . [Ethics. Course of lectures : teaching. Manual] Kyiv : Lybid [in Ukrainian].

16. Bilyk, H. H. (2015). Hryhorii Skovoroda i rozdumy pro shchastia liudyny (na osnovi literaturnykh tvoriv) [Grigoriy Skovoroda and reflections on human happiness (based on literary works)], Studentskyi naukovyi visnyk Ternopilskoho natsionalnoho pedahohichnoho universytetu imeni Volodymyra Hnatiuka - Student scientific bulletin of Ternopil National Pedagogical University named after Volodymyr Hnatyuk, 2, (pp. 50-51). Ternopil [in Ukrainian].

17. Shchastia yak naivazhlyvishyi aspekt proiavu osnovnoi problemy filosofii [Happiness as the most important aspect of the main problem manifestation of philosophy]. (n.d.). http://surl.li/gbocq. Retrieved from http://surl.li/gbocq [in Ukrainian].

18. Isaeva, M.E. (2015). Vyznachennia poniattia "shchastia": pedahohichnyi aspekt [Definition of the concept of "happiness": pedagogical aspect]. Aktualni problemy derzhavnoho upravlinnia, pedahohiky ta psykholohii - Actual problems of state administration, pedagogy and psychology, 1, (pp.32-35). Kherson [in Ukrainian].

19. Shkurko, K. (2017/ Shchastia liudyny yak kryterii postupalnoho rozvytku ukrainskoho suspilstva [Human happiness as a criterion for progressive development of Ukrainian society]. Skhid - East, 4, 111-118 [in Ukrainian].

20. Moiseev, S. O. (2015). Kontsept shchastia u pedahohichnykh pohliadakh A. Makarenka ta V. Sukhomlynskoho [The concept of happiness in the pedagogical views of A. Makarenko and V. Sukhomlynsky], Pedahohichnyi almanakh Kherson - Pedagogical almanac, 25, 315-322 [in Ukrainian].

21. Makarenko, A. S. (1993). Pedahohichni tvory. [Pedagogical works]. Kyiv: Pedagogical [in Ukrainian].

22. Sukhomlynskyi, V. O.(1976). Vybrani tvory. [Selected works] . Kyiv : Radianska shkola [in Ukrainian].

23. Zakharenko, O. A. (1997). Pospishaimo robyty dobro : Rozdumy pedahoha- akademika pro doliu osvity i dytyny, vchytelia i rodyny, kraiu i Batkivshchyny. [Let's hurry to do good: Thoughts of a teacher-academic about the fate of education and the child, the teacher and the family, the region and the Motherland.] Cherkasy [in Ukrainian].

24. Kuzminsky, A. V. (2018). Geneza liudynotsentrychnoi pedahohiky - vid afinskoi vykhovnoi systemy do kytaiskoi kontseptsii menedzhmentu shchastia [The genesis of human- centered pedagogy - from the Athenian educational system to the Chinese concept of happiness management]. Naukovyi visnyk Mykolaivskoho natsionalnoho universytetu imeni V. O. Sukhomlynskoho. Pedahohichni nauky - Scientific Bulletin of the Mykolaiv National University named after V. O. Sukhomlynskyi. Pedagogical sciences. 3(1), (pp. 79-84). Mykolaiv [in Ukrainian].

25. Nisner, V. B (2010). Problema shchastia u tvorchii spadshchyni O. A. Zakharenka [The problem of happiness in the creative heritage of O. A. Zakharenka]. Naukovyi chasopysNPU imeni M. P. Drahomanova. Seriia 16 "Tvorcha osobystist uchytelia : problemy teorii i praktyky" - Scientific magazine of the M. P. Drahomanov NPU. Series 16 "Creative personality of the teacher: problems of theory and practice. 13, (рр.70-73). Kyiv [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru