Процедура прийому на навчання у заклади вищої освіти як один із основних чинників академічної автономії

Т. Дараган, завідувач сектору

Annotation

An important component of the modernization of the domestic system of higher education is the granting of autonomy to institutions of higher education. The concept of autonomy of institutions of higher education implies independence in making their own decisions regarding the development of academic freedoms, organization of the educational process, internal management, and independent selection of personnel. In the conditions of an extremely changing environment, the expansion of autonomy will allow the university to respond quickly to the labor market, to better understand the demands of consumers, to form flexible strategies for development and quality assurance.

The main goal of the article was to investigate the processes of autonomization of higher education institutions in Ukraine, to determine the priority directions for its implementation for the successful development of universities, and to form new criteria for occupying high positions in the international ranking of universities.

The article examines the expediency of establishing institutional autonomy, in particular academic autonomy. The main criteria for the formation of academic autonomy in domestic institutions of higher education were studied and the level of its implementation was determined. The level of implementation of academic autonomy in domestic institutions of higher education was assessed as moderate. One of the elements of academic autonomy is analyzed, namely: the admission procedure to a higher education institution. An analysis of models of admission to study at European universities was made. It was determined that the concept of academic autonomy will ensure high- quality professional training of higher education graduates who will be capable of professional mobility, competence, and competitiveness in the modern labor market.

Keywords: institutions of higher education, academic autonomy, activity, competitiveness, applicant for higher education, admission, training.

Постановка проблеми

Важливою складовою модернізації системи вищої освіти є надання вітчизняним закладам вищої освіти (далі - ЗВО) автономії. Саме автономія університетів в поєднанні із принципом звітності та відповідальності забезпечує ефективний розвиток закладів вищої освіти та сприяє посиленню їх конкурентоспроможності у світовому освітньому просторі. Виходячи із принципів Болонського процесу, автономія закладів вищої освіти передбачає самостійність у прийнятті власних рішень щодо розвитку академічних свобод, організації освітнього процесу, внутрішнього управління, самостійного добору кадрів. Концепція університетської автономії ґрунтується на здатності ЗВО окреслювати свою основну функцію, а саме: самостійно формувати кадровий потенціал, самостійно проводити набір здобувачів вищої освіти, самостійно визначати перелік, зміст, обсяг навчальних дисциплін та наукових досліджень. При цьому держава повинна гарантувати необхідні умови для оптимального виконання університетами своєї місії.

В умовах надзвичайно мінливого суспільного середовища розширення автономії дозволить університету швидко реагувати на ринок праці, краще відчувати запити споживачів, формувати гнучкі стратегії розвитку та забезпечення якості підготовки професіоналів.

Оскільки, сьогодні українське суспільство потребує висококваліфікованих фахівців, конкурентоспроможних закладів вищої освіти, питання бездоганної автономії закладів вищої освіти набуває особливої уваги та актуальності. Перед вітчизняними науковцями постало завдання дослідити процеси автономізації ЗВО в Україні, визначити подальші напрями її реалізації задля успішного розвитку університетів та сформувати нові критерії для зайняття високих позицій в міжнародному рейтингу університетів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Модернізація системи вищої освіти потребує трансформаційних процесів державного регулювання діяльності закладів вищої освіти. Одним із важливих етапів цього є надання широкої університетської автономії. Немає однозначного визначення для автономії. Кожна європейська держава трактує її по -різному. Як зазначають зарубіжні науковці, вона передбачає право закладу вищої освіти на використання ними тих чи інших академічних прав і свобод [1, с. 26]. В загальному тлумаченні, під автономією закладу вищої освіти розуміють «самоврядування університету». Однак, суспільство університетського самоврядування не може бути ізольованим від впливу держави [2, с. 6].

Концептуальні засади реформування управління у вітчизняній вищій школі розглянуті у роботах О. Панич, О. Красовської [3]. Українські науковці зазначають, що Закони України «Про вищу освіту» та «Про освіту» підтвердили право закладів освіти на автономію [4, с. 1], при цьому розширення автономії регулюється спеціальними законами та документами. Доведено, що збільшення автономії призводить до покращення економічного розвитку самих закладів вищої освіти. Однак, обмеження автономії обумовлюється специфікою державного управління та системою фінансування [5, с. 97].

Вітчизняні науковці акцентують реалізацію автономії закладів вищої освіти через самостійність вирішення управлінських питань при розумному співвідношенні державних механізмів та освітньої діяльності [6, с. 115]. Багато вчених, які вивчали питання розвитку автономії, погоджуються, що саме академічна автономія забезпечує рівень необхідного самоврядування для ефективного прийняття рішень у сфері розроблення освітніх програм, наукових досліджень, адміністративної діяльності [7, с. 60]. Вітчизняні дослідники стверджують, що саме університетська автономія покликана сформувати сильне, конкурентоспроможне освітнє середовище, здатне оперативно реагувати на нові виклики суспільства, та забезпечить підвищення якості надання освітніх послуг [8].

Проведений аналіз наукової літератури дозволяє припустити, що не дивлячись на чималу кількість наукових робіт присвячених питанням розширення автономії у вітчизняних закладах вищої освіти, проблема визначення рівня університетського контролю щодо правил зарахування абітурієнтів на навчання залишається ще не достатньо вивченим.

Отже, мета статті - проаналізувати напрями впровадження академічної автономії в Україні, зокрема в частині правил прийому на навчання у заклади вищої освіти, порівняти із зарубіжним досвідом та надати відповідні рекомендації.

Для досягнення мети нами у 2020-2021 рр. серед науково-педагогічних працівників та здобувачів вищої освіти проводилось онлайн-опитування на тему: «Впровадження академічної автономії в закладах вищої освіти». В анкетуванні на анонімній та безоплатній основі взяли участь близько 1000 респондентів, з них 44,7% - наукові, науково-педагогічні та педагогічні працівники, 55,3% - здобувачі вищої освіти.

У проведеному дослідженні не ставили за мету отримати репрезентативну вибірку за певними параметрами, оскільки, зважаючи на формат проведеного опитування, її не можливо було б визначити навіть пропорційно структурі мережі ЗВО різного типу. Для оформлення та оброблення результатів анкетування статистичними методами та методом контент-аналізу використано інтернет-ресурс Google Form з доповненням Advanced Summary by Awesome Table.

Виклад основного матеріалу дослідження

Академічна автономія ґрунтується на здатності університету самостійно розв'язувати різні академічні питання, зокрема: процедура прийому здобувачів вищої освіти, визначення змісту освітньо-професійних чи освітньо-наукових програм, відкриття чи закриття програм на відповідному рівні вищої освіти в межах спеціальності, вибір мови навчання та механізму якості надання освітніх послуг.

У більшості європейських країн університети самостійно розробляють власний академічний профіль [9, с. 49]. Однак, формування та впровадження нових освітніх програм здійснюється за погодженням відповідним міністерством, оскільки це пов'язано з фінансуванням за рахунок бюджету. Європейські університети можуть самостійно закривати освітні програми. У більшості європейських країн вступ до закладу вищої освіти є необмеженим для всіх студентів, які відповідають базовим вимогам середньої освіти (атестат зрілості). Але самостійно рішення щодо загальної кількості студентів приймають університети у небагатьох країнах. У більшості випадків загальна кількість студентів регулюється або відповідним державним органом або ж таке рішення приймається спільно з керівництвом університету. Така форма підходу ґрунтується, перш за все, через застосування державного фінансування освітньої діяльності закладів.

Наявна автономність європейських університетів дає їм право формувати та вводити крім загальних вимог ще й додаткові, властиві лише окремим університетам.

Так, проведене дослідження свідчить про те, що в Іспанії екзаменаційна комісія формує та запроваджує конкурсні вступні іспити, що включають два тести. Перший з них визначає загальні вміння абітурієнта, тобто знання мови, культури, здатність аналізувати та узагальнювати. Другий тест перевіряє та визначає засвоєння дисциплін, що вивчалися на курсах орієнтації. Для вступу до іспанського університету проводиться конкурс, який враховує оцінки не лише тестів, а й атестата зрілості та випускних екзаменів за «орієнтаційний курс». Для осіб віком понад 25 років в Іспанії пропонуються особливі умови вступу, які враховують їх трудову діяльність, досвід та складання двох специфічних тестів. Особливість вступу до іспанських університетів полягає у пріоритетності контингенту: 95 відсотків місць у закладах вищої освіти окремої провінції надається її мешканцям. Абітурієнти з інших європейських країн вступають на таких самих підставах, що й громадяни Іспанії. Лише п'ята частина здобувачів вищої освіти в Іспанії отримує фінансову підтримку з боку держави чи провінційної влади.

В Італії управління закладами вищої освіти з освітніми та науковими програмами здійснює Міністерство університетів і науково -технологічних досліджень. Італійські університети самостійно визначають вимоги до вступу та кількість місць для здобувачів вищої освіти. Більшість з них аналізують оцінки атестата зрілості та проводять вступний іспит. На лімітовані спеціальності зараховуються особи виключно за результатами екзаменів. Обмеження місць існує для курсів медичного та стоматологічного спрямування, а також в приватних університетах. Крім цього, кожен університет в Італії самостійно визначає оплату навчання, враховуючи прибутки сім'ї та досягнення здобувача вищої освіти.

У Польщі системою вищої освіти управляють міністерства, в підпорядкуванні яких знаходяться найбільші державні заклади. Вони тісно співпрацюють з Центральною радою з вищої освіти, яка має наглядові права щодо бюджетних коштів та міністерських наказів. Польські університети автономні практично в усіх питаннях щодо внутрішньої та зовнішньої освітньої політики. Вони самостійно можуть формувати нові факультети чи спеціальності, вільні у виборі власних вимог щодо вступу на навчання та застосування своїх критеріїв відбору. Зарахування до закладу вищої освіти проводиться на основі аналізу шкільних оцінок, результатів іспитів за програмою середньої освіти та співбесіди щодо передбачення особистісного розвитку та здібностей вступника. Без вступних екзаменів можуть бути зараховані переможці та призери польських предметних олімпіад. Абітурієнти-іноземці повинні підтвердити знання польської мови та підтвердити ті самі знання та навички, що й польські вступники.

У Німеччині управління вищою освітою здійснює федеральний уряд у взаємодії з урядами земель. Переважна більшість німецьких закладів вищої освіти є державними. Тому фінансування їх відбувається з федерального чи місцевого (земельного) бюджетів. Викладачі німецьких ЗВО є державними службовцями. Вступ до закладів вищої освіти характеризується відсутністю вступних іспитів і відбувається на основі свідоцтва про середню освіту (атестат зрілості). Тому бали в ньому є «прохідним квитком» для здобуття вищої освіти. Прохідний бал до університету визначається самостійно кожним закладом вищої освіти, а на популярні спеціальності його формує держава і є він однаковим для всіх.

Так, в Україні прийом студентів на перший рівень вищої освіти для присудження освітнього ступеня «бакалавр» регулюється Міністерством освіти і науки України та закладами вищої освіти. Спочатку Міністерство освіти і науки розробляє загальну політику вступу до університетів, тобто Умови прийому на навчання. Базуючись на них, заклади вищої освіти розробляють свої власні Правила прийому, доповнюючи їх вимогами, що ґрунтуються на профілі установи. Таким чином, в Україні вступ до закладів вищої освіти проводиться на підставі «Умов прийому на навчання до закладів вищої освіти», затверджених Міністерством освіти і науки України та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України. Умови прийому оприлюднюються на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки України. Прийом на навчання проводиться на конкурсній основі за результатами оцінювання балів зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО) за спеціальностями (освітніми програмами) відповідно до Переліку галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 року №266 та на міждисциплінарні освітні (освітньо-наукові) програми, які відповідають Вимогам до міждисциплінарних освітніх (наукових) програм, затверджених наказом МОН від 01 лютого 2021 року №128 «Про затвердження Вимог до міждисциплінарних освітніх (наукових) програм», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 06 квітня 2021 р. за №454/36076 [10].

Вступ до закладів вищої освіти для здобуття ступеня вищої освіти бакалавра та магістра медичного, фармацевтичного, ветеринарного спрямування відбувається на основі повної загальної середньої освіти за результатами зовнішнього незалежного оцінювання. В умовах прийому на навчання до закладів вищої освіти визначено категорії осіб для зарахування поза конкурсом та пільгові категорії вступників, що мають спеціальні умови вступу. Ці умови дозволяють вступати за співбесідою, вступними іспитами чи переводитись на вакантні місця державного бюджету. Міністерством освіти і науки України для пільгових категорій вступників розроблені покрокові інструкції щодо створення електронних кабінетів: спочатку необхідно звернутись до закладу вищої освіти для реєстрації в ЄДБО у реєстрі «Особи зі спеціальними умовами вступу». При цьому необхідно надати документ, що посвідчує особу; документ про освіту; документ, що підтверджує право на пільги.

За Законом України «Про вищу освіту» [4] кожен заклад вищої освіти відповідно до Умов прийому на навчання розробляє та затверджує на Вченій раді власні Правила прийому на навчання до ЗВО, де обов'язково зазначається перелік акредитованих та неакредитованих освітніх програм, за якими здійснюється прийом на кожний рівень вищої освіти, перелік та кількість сертифікатів незалежного оцінювання. Вступ до вітчизняних закладів вищої освіти відбувається на засадах відкритості та об'єктивності.

В умовах воєнного стану Міністерство освіти і науки України спільно з Комітетом Верховної Ради з питань освіти, науки та інновацій та Українським центром оцінювання якості освіти (УЦОЯО) розробило модель вступної компанії у 2023 році [11]. Враховуючи безпекову ситуацію та побажання батьків і вчителів узгоджено модель вступних випробувань у 2023 році у вигляді удосконаленого національного мультипредметного тесту. Для вступу на бакалаврський (магістерський - для медицини) рівень вищої освіти цього року абітурієнтам потрібно буде пройти національний мультипредметний тест (НМТ). Це комп'ютерний тест для вступу на перший курс закладів вищої освіти України.

Як показали дослідження, сьогодні вітчизняні заклади вищої освіти характеризуються помірним рівнем академічної автономії, що зумовлюється значним втручанням держави. За узагальненими результатами наших досліджень (онлайн-опитування науково-педагогічних працівників) більшість респондентів переконані (рис. 1), що доцільність академічної автономії забезпечується:

- можливістю самостійного формування освітніх та наукових програм (майже 70% опитаних науково-педагогічних працівників вважають даний чинник першочерговим, а 79% респондентів зазначили, що самостійно розробляють освітні програми у своїх закладах вищої освіти;

- самостійним формуванням Правил прийому (третина науково-педагогічних працівників вважають першочерговим кроком при впровадженні академічної автономії і 43% респондентів зазначили про доцільність даного чинника у своїх ЗВО);

- виданням власних документів про вищу освіту за неакредитованими освітніми програмами (13% опитаних респондентів вважають пріоритетним і лише 6% зазначили про реалізацію даного чинника у свої ЗВО);

- вільним вибором відповідного механізму оцінки якості освіти (майже третина опитаних респондентів вважають це надзвичайно важливим

- критерієм і лише 9 відсотків зазначили реалізацію його у власних закладах вищої освіти).

академічний автономія вищий освіта прийом навчання

Рис 1. Першочергові напрями реалізації академічної автономії за оцінкою респондентів. Джерело: розроблено авторами

Важливою ознакою академічної автономії закладів вищої освіти є здатність їх самостійно визначати критерії щодо прийому студентів на навчання. Процедура прийому студентів включає право ухвалювати рішення про загальну та для кожної спеціальності окремо кількість здобувачів вищої освіти, контроль за механізмом набору студентів, необхідність відповідності спеціальним квотам.

Відповідно до наявних базових моделей, рішення щодо вступу до закладів вищої освіти може визначатись закладом вищої освіти, відповідним центральним органом виконавчої влади з питань освіти і науки, спільним рішенням державного органу та закладом вищої освіти.

Результати досліджень свідчать (рис. 2), що близько 43% опитаних науково-педагогічних працівників вітчизняних закладів вищої освіти вбачають прийом студентів на перший (бакалаврський) рівень вищої освіти на основі правил, самостійно розроблених закладом вищої освіти. Стільки ж опитаних респондентів вважає, що вступ на другий (магістерський) рівень вищої освіти повинен регулюватись спільним рішенням Міністерства освіти і науки України та закладом вищої освіти. Для отримання ступеня вищої освіти «доктор філософії» вступ на третій (освітньо-науковий рівень), як зазначає 47% опитаних респондентів, має ухвалюватися лише Центральним органом виконавчої влади, який здійснює керівництво у сфері освіти та науки.

Третина опитаних респондентів вважає, що вступ для отримання ступеня вищої освіти «бакалавр» повинен визначатись спільним рішенням Міністерства освіти і науки України та ЗВО, на магістерський рівень вищої освіти - має регулюватись виключно закладом вищої освіти. Причому, 18 відсотків науково-педагогічних працівників не сприймають модель вступу до магістратури виключно за рішенням Центрального органу виконавчої влади з питань освіти і науки.

Рис. 2. Оцінка респондентами моделі вступу до вітчизняних ЗВО. Джерело: розроблено авторами

Отже, як показали результати досліджень, академічна автономія, у частині визначення моделі вступу до вітчизняних ЗВО (за оцінкою опитаних науково-педагогічних працівників) має регулюватись:

- здобуття ступеня вищої освіти бакалавра Правилами прийому, самостійно розробленими університетами;

- отримання ступеня вищої освіти магістра спільним рішенням Міністерства освіти і науки та закладом вищої освіти;

- вступ та присудження вченого звання «доктора філософії» виключно рішенням Центрального органу виконавчої влади, який здійснює керівництво у сфері освіти і науки (про що зазначили майже 50 відсотків опитаних респондентів).

Таким чином, ключовим критерієм університетської автономії є досягнення та підтримання балансу між закладом вищої освіти та контролем з боку центрального органу з питань освіти та науки. Модель вступу до вищої освіти в Україні визначена Законом України «Про вищу освіту» у ст. 44 [4]. Концепція академічної автономії ґрунтується на самостійності закладами вищої освіти прийняття внутрішніх управлінських рішень, впливу на освітній процес та його реалізації, визначенні оптимального співробітництва з державою та бізнесом.

Висновки з дослідження і перспективи подальших розвідок

Впровадження принципу автономії закладів вищої освіти є ключовою концепцією запозичення європейських правил в українську освітню модель. Розширення академічної автономії має ґрунтуватись на оптимальному співробітництві держави та закладів вищої освіти. У свою чергу ступінь контролю з боку Центрального органу виконавчої влади з питань освіти і науки залежить від реальних умов функціонування університету та вимог, що формує йому навколишнє середовище. Задля здорової конкурентної боротьби між ЗВО держава має гарантувати та забезпечувати рівність автономних закладів вищої освіти, не втручатись в їх діяльність. Розвиток ЗВО як самостійної та саморегульованої інституції повинен здійснюватись на засадах критичної самооцінки та саморозвитку.

При цьому розширення інституційної автономії, зокрема академічної, призведе до: підвищення якості набору студентів, спроможних нестандартно творчо мислити, самонавчатися, здатних до аналізу; поліпшення (активізації) якості надання освітніх та наукових послуг; підготовки висококваліфікованих здобувачів вищої освіти, здатних до професійної мобільності та компетентності на ринку праці; створення конкурентоспроможного суб'єкта економічних відносин на вітчизняному та світовому освітньому просторі, що забезпечить доцільність розвитку вищої освіти.

Перспективи подальших досліджень передбачають аналіз критеріїв інституційної автономії в контексті європейських норм законодавства.

Список використаних джерел

1. Siddikov I. Modem models of providing autonomy of higher educational institutions (analysis of foreign countries experience). Current research journal of pedagogics. 2021. №22(5). P. 25-31.

2. Мойсеєнко В. Університетська автономія: європейські стандарти та національна практика. Вісник Черкаського університету. Серія «Педагогічні науки». Вип. №6. 2018. С. 3-7.

3. Панич О. «Університетська автономія в контексті українського законодавства і практики». Освітня політика: Портал громадських експертів. 2017.

4. Про вищу освіту: Закон України від 01.07.2014 №1556-VII.

5. Половченя А. Забезпечення принципу автономії закладів вищої освіти: адміністративно-правовий аспект. Адміністративне право і процес. 2019. №8. С. 96-99.

6. Верденхофа О., Каленюк І., Цимбал Л. Параметри та моделі автономії університетів. Міжнародна економічна політика. №1 (28). 2018. С.110-129.

7. Автономія та врядування у вищій освіті: монографія / Авт.: Воробйова О., Горецька Т., Дем'яненко Н., Калашнікова С., Коваленко О., Луговий В., Сич О., Слюсаренко О., Таланова Ж., Ткаченко В.К.: Інститут вищої освіти НАПН України, 2015. С. 60-69.

8. Квіт С. Міністерство має посилювати свою роль як розумного модератора. 2019.

9. Василькова Н. Дослідження автономії університетів у Європі. Університетська освіта. 2011. №1. С. 48-57.

10. Наказ МОН від 01 лютого 2021 року №128 «Про затвердження Вимог до міждисциплінарних освітніх (наукових) програм», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 06 квітня 2021 р. за №454/36076.

11. Модель вступу 2023 до закладів вищої освіти.

References

1. Siddikov I. Modern models of providing autonomy of higher educational institutions (analysis of foreign countries experience). Current research journal of pedagogics. 2021. №2(5). P. 25-31.

2. Mojseyenko M. Universytetska avtonomiya: yevropejski standarty ta nacionalna praktyka. Visnyk Cherkaskogo universytetu. Seriya «Pedagogichni nauky». Vyp. №6. 2018. S.3-7 [in Ukrainian].

3. Panych О. «Universytetsjka avtonomija v konteksti ukrajinsjkogho zakonodavstva i praktyky». Osvitnja polityka: Portal ghromadsjkykh ekspertiv.

4. Pro vyshchu osvitu: Zakon Ukrayiny. 1 lypnya 2014 r. №1556 VII.

5. Polovchenia A. Zabezpechennia pryntsypu avtonomii zakladiv vyshchoi osvity: administratyvno-pravovyi aspekt [Ensuring the principle of autonomy of higher education institutions: administrative and legal aspect]. Administratyvne pravo i protses. №8. 2019. S. 96-99.

6. Verdenkhofa О., Kalenjuk І., Cymbal L. Parametry ta modeli avtonomiji universytetiv. Mizhnarodna ekonomichna polityka. №1 (28). S. 110-129. 2018

7. Avtonomiya ta vryaduvannya u vyshhij osviti: monografiya / Avt.: Vorobjova O., Goreczka T., Demyanenko N., Kalashnikova S., Kovalenko O., Lugovy'j V., Sych O., Slyusarenko O., Talanova Zh., Tkachenko V. K.: Instytut vyshhoyi osvity NAPN Ukrayiny. 2015. S. 60-69.

8. Kvit S. Ministerstvo maje posyljuvaty svoju rolj jak rozumnogho moderatora. 2019.

9. Vasylkova N. Doslidzhennya avtonomiyi universytetiv u Yevropi. Universytetska osvita. 2011. №1. S. 48-57 [in Ukrainian].

10. Nakaz MON vid 01 lyutogo 2021 roku #128 «Pro zatverdzhennya Vy'mog do mizhdy'scy'plinarny'x osvitnix (naukovy'x) program», zareyestrovany'm v Ministerstvi yusty'ciyi Ukrayiny' 06 kvitnya 2021 r. za #454/36076.

11. Model' vstupu 2023 do zakladiv vy'shhoyi osvity'.

Размещено на Allbest.Ru