Реалізація державних освітніх наративів на теренах України: ключові аспекти та новації

- по-перше - визначити трендові освітні напрями, що сприятимуть осучасненню освітніх парадигм;

- по-друге - проаналізувати особливості імплементації сучасних навчальних практик під час реалізації освітнього процесу;

- по-третє - надати орієнтовні шляхи вирішення викликів, що постали перед спільнотою освітян і освітянок.

Для того, щоб утілити в життя тематичні вектори-завдання, зазначені вище, варто не забувати, що історія людства стає сьогодні історією розвитку особистості. Це вимагає дитиноцентричної освіти, що передбачає максимальне наближення навчання і виховання кожної дитини згідно з її потребами, здібностями, особливостями тощо. Ідея дитиноцентризму пов'язана з ціннісним підходом до реалізації освітнього процесу. Серед висновків, до яких дійшов В. Матвєєв у межах продукування ідей щодо ціннісних аспектів у формуванні здобувачів освіти, є нагальна потреба у введенні в навчальні плани дисциплін, які давали б змогу репрезентувати людську особистість в аспекті її самореалізації та надавали б конкретні рекомендації до застосування теорії на практиці [6, с. 267].

Сучасна освіта підтримує особистісно зорієнтовану парадигму, яка вимагає від педагогів значного зростання професійного рівня. Вже не програма, а вчитель є системотвірним фактором, тому від його умінь, здібностей, світогляду та ціннісних орієнтацій залежить успіх навчального процесу. Стратегія розгортання педагогічної взаємодії, а також реалізація теорій та концепцій, залежать від професіоналізму та майстерності вчителя. Справжній педагог може досягати високих результатів, працюючи навіть за недосконалою програмою, тоді як недосконале викладання може зіпсувати будь-яку якісну програму.

В освіти все більше визнається, що особистість учня повинна стати центром навчального процесу. Це означає, що учитель повинен мати високий рівень педагогічної майстерності, бути творцем психолого-педагогічних умов, необхідних для ефективного навчання. Таким чином, успішність освіти залежить не тільки від змісту програми, але й від якості педагогічної діяльності вчителя.

Варто зосередитися на розвитку педагогічної майстерності, світогляду та культуротворчих здібностей вчителів, а також їх особистісних якостей та ціннісних орієнтацій. Високий рівень професіоналізму і майстерності вчителя забезпечує ефективну реалізацію будь-якої педагогічної системи, теорії або концепції, незалежно від рівня досконалості програм.

Вагоме значення в реаліях сьогодення має реалізація ціннісних підходів у межах продукування навчальних та виховних наративів задля гармонійного становлення щасливого індивідуума зі сформованим комплексом життєво-мотиваційних концептів. Доцільно активізувати популяризацію вивчення регіональної історії шляхом залучення освітян / освітянок до роботи в обласних творчих лабораторіях, групах, клубах тощо. О. Орлюк зазначила, що посилення уваги до питань регіональної історії надає учням можливість бути глибше обізнаними з історією не лише рідного регіону, а й інших регіонів України, пробудити прагнення до співробітництва з людьми з інших регіонів, усвідомити єдність країни за умов існування регіональних відмінностей тощо [9, с. 3]. На думку Т Пушкарьової та О. Топузова, всебічно розвинена особистість акумулює в собі не тільки високий рівень знань, умінь та навичок, а й високий потенціал творчого, морального, фізичного, психологічного розвитку та здоров'я [13, с. 273]

Не менш трендовим напрямом є «популяризація» підходів до розвитку різних типів мислення у здобувачів / здобувачок освіти на всіх рівнях. І. Мельничук та І. Білоус закцентували увагу на дизайнерському мисленні. На їхню думку, воно постає творчим способом мислення, спрямованим на створення нестандартних, оригінальних рішень та несподіваних ідей, що приводять до найкращого вирішення проблеми [7, с. 99]. Водночас П. Саух зазначив, що потрібно зважати й на те, що метою розвитку критичного мислення є не лише продукування ефективних проривних ідей та дій людини у вирішенні наукових, технологічних, підприємницьких завдань, а й утвердження основ демократичного способу життя, уміння переконливо аргументувати власну позицію в процесі обговорення оригінальних соціальних проектів та здатності протистояти різним формам несанкціонованого втручання в особисте життя й тенденціям маніпулювання людською свідомістю [15, с. 236].

Зважаючи на інформаційно-освітні виклики, що постали у нас час, варто також акцентувати увагу на особливостях імплементації елементів медіаграмотності в освітній процес. Вагоме значення - формуванню медіаграмотних навичок задля розвитку різних типів мислення у здобувачів і здобувачок освіти. На думку Л. Петрик, саме медіазасоби є інструментами, які спонукають особистість до інтенсивного життя у глобалізованому світі [10, с. 103].

Обізнаність у «вирі» науково-інформаційних технологій, що передбачають у своєму розвитку диджиталізацію (цифровізацію) освітнього процесу, - вимога часу. М. Кириченко дійшов висновку, що цифровою культурою спеціаліста є цінності цифрової технологізації, які не суперечать загальним гуманістичним цінностям, а означають цифрову компетентність спеціаліста, володіння технологіями оптимального орієнтування у цифровій реальності, і, перш за все, продуктивного спілкування у віртуальному просторі [2, с. 181]. Ю. Погоріла та В. Василенко зазначили, що процес диджиталізації є початком оцифровування не лише освітньої, а й усіх сфер діяльності, і цей потребує постійної підтримки та оновлення [11, с. 41]. І. Ніколаєску та В. Шинкарьова закцентували увагу на тому, що ефективність цифровізації освіти «взаємозалежна» з наявним рівнем цифрової грамотності майбутніх фахівців, професійна підготовка яких має відбуватись із урахуванням міждисциплінарної інтеграції та умов цифровізації (за допомогою педагогів, які забезпечують і реалізуватимуть освітній процес у закладі вищої освіти згідно з сучасними вимогами суспільства) [8, с. 922].

Зважаючи на зазначене вище, можна констатувати, що в сучасних реаліях сьогодення парадигма цифрової (диджиталізованої) освіти має один із ключових векторів у продукуванні принципів та підходів на шляху до успішної реалізації освітніх процесів.

Використання сучасних методів, прийомів і технологій навчання - у «фокусі» уваги. Імплементація авторських практик у навчання надасть змогу осучаснити підходи до викладання, зважаючи на ціннісні наративи. У цьому контексті доцільно наголосити на необхідності формування чітких інструктажів у контексті виконання певних завдань. Не менш вагоме значення має впровадження наративів проблемного навчання, що сприятиме формуванню «гнучких» («м'яких») навичок у здобувачів і здобувачок освіти Л. Лебедик, В. Стрельніков та М. Стрельніков зазначили, що вміння учнів / студентів формулювати проблему є найбільш необхідним, відправним у засвоєнні дослідницької навчальної діяльності [5, с. 211].

Актуальний освітній вектор - досягнення балансу між традиційним («підсумковим», «сумативним» тощо) і формувальним («формативним», «формуючим», «формаційним», «розвивальним», «аналітичним» тощо) видами оцінювання навчальних досягнень здобувачів і здобувачок освіти. Формувальне - оцінює процес. Традиційне - результат навчання. І. Калініна сфокусувала увагу на тому, що формувальне оцінювання є ефективним засобом організації зворотного зв'язку [1, с. 289]. Воно допомагає відстежувати особистісний розвиток особистості та хід опановування навчального досвіду як основи компетентності, вибудовувати індивідуальну траєкторію особистості.

Отже, освітня політика України спрямована на світовий ринок і формується, зважаючи на інтеграційні процеси. Доцільно зорієнтуватися на реалізацію активностей у межах напрямів, які у своєму контексті сприятимуть ефективній реалізації трендових освітніх наративів. Серед них: