Розвиток комунікативної компетентності учасників освітнього процесу в поліетнічному середовищі

В. Тодощук, к. культур., асистент

Annotation

S. Bodnariuk, L. Zaremba, V. Todoshchuk. Development of communicative competence of participants educational process in a polyethnic environment

The article highlights the issue of the development of communicative competence of participants in the educational process in a multi-ethnic region. It was established that it significantly depends on the network of educational institutions. In the context of daily communication, a person identifies himself through language, asserts his national identity, his linguistic consciousness in front of everyone. Communication is the process of exchanging information between people, communicating using verbal and non-verbal means in order to transmit and receive the necessary data.

Over the past 40-50 years, there have been significant changes in the awareness of identity through communication, an integrative approach is increasingly being used to develop communicative competences.

The article analyzes the issue of the development of communicative competence of participants in the educational process in a multi-ethnic region on the basis of a network of institutions in the Chernivtsi region.

The network of educational institutions of the Chernivtsi region takes into account the ethno-national composition of the region's population, its linguistic and cultural needs and traditions. In accordance with the needs of the population, a network of educational institutions has been formed and operates, and an extensive network of educational institutions operates, where education is provided in the languages of national minorities.

Preschool education services are provided by 385 institutions, in which 32,972 children (88%) are educated, of which 62 are Romanian-speaking (16%), where 3,308 children (10.1%) are educated, and 2 are bilingual (0.4%). General secondary education services are provided by 401 institutions (including institutions of regional subordination). In the network of institutions of general secondary education, there are: 1-4 classes - 399 classes, 12,042 students; 5-9 grades - 477 classes, 13,495 students; 10-11 grades - 110 classes, 2963 students. Of them: 326 schools (81%) with Ukrainian language of instruction; 57 schools (14%) - with Romanian; 1 school (0.2%) - with Russian; 17 bilingual schools (tuition in Romanian and Ukrainian (4.5%).

In general, 91,774 students (87%) study in the Ukrainian language in the region; in Romanian - 13,158 (12.5%); in Russian -191 students (0.2%). Two more languages of national minorities - Polish and Hebrew are studied as a subject in 3 schools (Starokrasnoshor Secondary School I-II degrees, Storozhynetsk Gymnasium and Chernivtsi Secondary School No. 22, total 366 students), and optionally in 2 (Gymnasium No. 3 in Chernivtsi, Pankivskyi NEC of the Storozhinetsk City Council, only 114 students). Hebrew is studied as a subject in one school (ZOSH No. 41 in Chernivtsi - 347 students) [2].

In the system of vocational pre-university and higher education, 2 institutions provide training in the Romanian language: the Pedagogical College of the Yuriy Fedkovych Chernivtsi National University, where the department of primary classes for Romanian-speaking students (73 students) operates, and the Department of Romanian and Classical Philology of the Faculty of Philology of the Yuriy Fedkovych National University of Chernivtsi, where 49 students. In 2019-2022, agreements were signed between educational institutions in Romania and institutions of general secondary education with the Romanian language of instruction in the region. Higher education institutions of the region have concluded 28 agreements with educational institutions of Romania.

Such an educational structure makes it possible to effectively and qualitatively organize the correct learning process so that as a result of educational activities stable communicative competences are formed and is an effective tool for preparing the young generation for life in the new realities of international coexistence. Today, it is critically important to be able to communicate in several languages: state, native and foreign.

The network meets the real needs of the population. Recently, there has not been a single appeal from citizens regarding the restriction of language rights.

Recommendations were given to methodical services and educational institutions on how to properly organize the learning process, so that as a result of educational activities, students have stable communicative competence.

Keywords: communicative competence, integrative approach, intercultural competence, theory of educational communication, immersion learning.

Постановка проблеми

Законом України «Про освіту» ст.12 визначено, що «Метою повної загальної середньої освіти є всебічний розвиток, виховання і соціалізація особистості, яка здатна до життя в суспільстві та цивілізованої взаємодії з природою, має прагнення до самовдосконалення і навчання впродовж життя, готова до свідомого життєвого вибору та самореалізації, відповідальності, трудової діяльності та громадянської активності. Досягнення цієї мети забезпечується шляхом формування ключових компетентностей, необхідних кожній сучасній людині для успішної життєдіяльності» [5]. Закон визначає найважливіші компетентності, якими має оволодіти учень: вільне володіння державною мовою; здатність спілкуватися рідною (у разі відмінності від державної) та іноземними мовами.

На нашу думку, розвиток цих компетентностей є дієвим інструментом підготовки молодого покоління до життя в нових реаліях міжнародного співіснування. Адже, це сприяє формуванню міжкультурної компетентності (intercultural competence), яка, в свою чергу, дозволяє вийти за кордони власної культури і розвити міжнародну вербальну комунікацію, обізнаність про особливості різних культур, їх міжкультурної взаємодії.

Проведене дослідження показує, що у мережі закладів освіти Чернівецької області враховано етнонаціональний склад населення краю, його мовно-культурні запити і традиції. Відповідно до потреб населення сформована і діє мережа закладів освіти, функціонує розгалужена мережа навчальних закладів, де освіта здійснюється мовами національних меншин.

Так, послуги з дошкільної освіти надають 385 закладів, у яких виховується 32972 дітей (88%), з них 62 румуномовні (16%), де здобувають освіту 3308 дітей (10,1%), 2 - двомовні (0,4%). Послуги загальної середньої освіти забезпечують 401 заклад (у т. ч. заклади обласного підпорядкування). У мережі закладів загальної середньої освіти функціонують: 1 -4 класи - 399 класів, 12042 учнів; 5-9 класи - 477 класів, 13495 учнів; 10-11 класи - 110 класів, 2963 учнів. З них: 326 шкіл (81%) з українською мовою навчання; 57 шкіл (14%) - з румунською; 1 школа (0,2%) - з російською; 17 - двомовні школи (румунською та українською мовами навчання (4,5%). Загалом по області навчаються українською мовою - 91774 учнів (87%); румунською - 13158 (12,5%); російською - 191 учень (0,2%). Ще дві мови національних меншин - польська та іврит вивчаються як предмет у 3 школах (Старокрасношорська ЗОШ І-ІІ ступенів, Сторожинецька гімназія та Чернівецька ЗОШ №22, всього 366 учнів), та факультативно у 2-х (гімназія №3 м. Чернівців, Панківський НВК Сторожинецької міської ради, всього 114 учнів). Іврит вивчається як предмет в одній школі (ЗОШ №41 м. Чернівців - 347 учнів) [2]. комунікативний освітній поліетнічний мовний культурний

У системі фахової передвищої та вищої освіти 2 заклади здійснюють навчання румунською мовою: педагогічний коледж Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, де функціонує відділення початкових класів для румуномовних студентів (73 студенти) та кафедра румунської та класичної філології філологічного факультету ЧНУ імені Юрія Федьковича, де навчаються 49 студентів. У 2019 -2022 роках підписано угоди між закладами освіти Румунії та закладами загальної середньої освіти з румунською мовою навчання області. Закладами вищої освіти області укладено 28 угод із закладами освіти Румунії [2].

Отже, доведено, що сьогодні критично важливим є вміння спілкуватися кількома мовами: державною, рідною та іноземними, що актуалізує проблему розвитку комунікативної компетентності учасників освітнього процесу в поліетнічному середовищі.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Як свідчить аналіз наукових джерел, проблемі формування комунікативної компетентності раніше приділяли увагу переважно іноземні науковці: D. Hymes, L. Bachman, M. Canale, N. Chomsky, K. Foss, O. Argie, J. Koester, D. O'Hair, A. Palmer, які вивчаючи процеси міжкультурного спілкування, вказували, що саме ця компетентність залишається найменш дослідженою порівняно з іншими. Найбільш поширеною є думка, що комунікативна компетентність дозволяє впоратися з проблемами під час непідготовленого мовлення, коли немає можливості запобігти зриву у спілкуванні.

Дослідженням комунікативної компетентності учасників освітнього процесу займалися Л. Гузєєв, Ю. Ємельянов, О. Краєвська, С. Макаренко, В. Назаренко, М. Тимофієва, А. Хом'як, та ін.

Так, Ю. Ємельянов визначає комунікативну компетентність як вищу здатність особистості, яка дає змогу розв'язувати проблеми, що виникають у різних життєвих ситуаціях, це конгломерат знань, мовних та позамовних умінь і навичок спілкування, набутих особистістю під час природної соціалізації, навчання та виховання [4].

Зокрема, Л. Гузєєв розглядав комунікативну компетентність як здатність вступати в комунікацію з метою порозуміння [3]. О. Краєвська вважає, що комунікативну компетентність можливо формувати лише в процесі комунікації на основі отриманих теоретичних знань [7].

Відома дослідниця І. Зимня представляє наступний компонентний склад компетентності:

1) мотиваційний аспект (готовність до вияву компетентності);

2) когнітивний аспект (володіння знаннями змісту компетентності);

3) поведінковий аспект (досвід виявлення компетентності у різноманітних стандартних та нестандартних ситуаціях);

4) ціннісно-смисловий аспект (ставлення до змісту компетентності та об'єкту її використання);

5) емоційно- вольовий аспект (емоційно-вольова регуляція процесу і результат виявлення компетентності) [6].

На нашу думку, комунікативна компетентність це не просто лексика та граматика у «вакуумі», а це навчання використання мови в різних і відповідних соціальних умовах, це вміння вести комунікацію на всіх рівнях - особистісному, діловому, усно та письмово, в магазині і на співбесіді. Це спроба вийти за межі стандартного підручника, адже кожне спілкування має свою мету, а мова завжди існує в певному контексті, в реальній ситуації і ігнорування цих аспектів нівелює саме значення вивчення мов. Розвиток комунікативних компетенцій - це своєрідне виховання співрозмовника, колеги, фахівця.

Аналізуючи наявні наукові досягнення в галузі вивчення проблем комунікації змушені констатувати, що цілісна теорія освітньої комунікації ще досі остаточно не сформувалася. Слушною також є і думка О. Макаренка, який зазначив, що попри значну кількість публікацій дослідників, присвячених формуванню комунікативної компетентності, багато питань цієї проблеми ще не набули належного обґрунтування й однозначного вирішення [8].

Широкого застосовування та актуальності в країнах Європи набувають програми інтегрованого навчання змісту і мови, або імерсійного навчання. Такі програми використовують для вивчення змісту предметів більш ніж однією мовою. Дана практика дозволяє учням освоїти не тільки теоретичний матеріал з навчального предмета, а й удосконалити лексичний та термінологічний матеріал декількома мовами (рідною, державною, а, в ідеалі, і іноземною).

При такому підході, мови замінюються та доповнюють одна одну. Такий підхід не лише створює умови для належного формування комунікативних компетентностей в учнів, а й дозволяє активно діяти, використовуючи різні мови.

Мета статті - визначити шляхи розвитку комунікативних компетентностей учасників освітнього процесу в поліетнічному регіоні; надати рекомендації щодо того, як правильно організувати процес навчання, щоб у результаті освітньої діяльності сформувалася стійка комунікативна компетентність в учнів.

Виклад основного матеріалу дослідження

Упродовж 2016-2021 років за наказом Міністерства освіти і науки України в закладах освіти Чернівецької області впроваджувався Всеукраїнський експеримент «Формування багатомовності у дітей та учнів: прогресивні європейські ідеї в українському контексті».

В рамках експерименту важливим аспектом роботи педагогів було саме формування комунікативної компетентності учнів у закладах освіти з навчанням мовами національних меншин.

У процесі реалізації експерименту заклади освіти сформували експериментальні перспективні навчальні плани для кожної вікової групи, доповнювали й коригували їх, обираючи дієві методи та форми роботи.

Варто наголосити, що програми мультилінгвальної освіти сприяють підвищенню конкурентоспроможності учнів, дають учням закладів з навчанням мовами нацменшин можливість участі у Всеукраїнських конкурсах, олімпіадах, міжнародних проектах. Вихованці експериментальних груп, порівняно з дітьми контрольної групи, засвідчили більш високий рівень когнітивного розвитку, володіння виучуваними мовами, комунікативної взаємодії в групах, засвоєння навчального матеріалу немовних предметів, емпатії й толерантності до мовної розмаїтості [1].

Важливою у даному процесі була роль учителя, адже саме вчитель мав чітко фіксувати моменти переходу з однієї мови на іншу, спонукати учнів до мисленнєвої діяльності та застосовувати аналогічні терміни на мовах, якими здійснювалося навчання.

Як показали результати експерименту, в учнів покращилася здатність до абстрактно-логічних операцій кількома мовними системами; розширились загальні теоретичні знання, що подаються у контексті опанування однієї мови та повторюються і уточнюються під час вивчення інших.

У першу чергу, вчителі зосереджували увагу учнів на безпосередньому процесі спілкування. Акцентуючи на тому, що граматично вірна побудова розмови не завжди настільки важлива, як те, чи розуміють учня однокласники та чи можуть вони відповісти на його запитання.

Перед початком узгоджували певні «правила обговорення», які розміщувались на видному місці в класі. Такі як: ввічливо слухати один одного; активно брати участь в обговоренні, пояснюючи зміст і запитуючи про приклади; чітко й ввічливо висловлювати власну думку тощо.

Вибір теми обговорення було запропоновано довірити самим учасникам експерименту. Адже, тема, яка є актуальною та цікавою буде якнайкраще мотивувати та стимулювати до активної діяльності. Учні працювали в групах, відбираючи необхідні актуальні теми для ведення комунікації, потім обирали одну для обговорення на уроці.

Робота в малих групах є більш продуктивною з кількох причин: учням комфортніше виступати перед малою групою, окрім того, зазвичай, спілкування здійснюється саме в невеликих групах.

Помічено, що важливо заохочувати учнів до зміни співрозмовників. Деякі вчителі призначають співрозмовників, і це має свої переваги, адже, таким чином учні пізнають один одного краще, і можуть швидко приєднатися до своїх груп, у разі необхідності. Зміна складу груп, хоча б раз на кілька тижнів, також має свої переваги. Таким чином учні дізнаються більше про своїх однолітків і отримують більше ідей, зберігаючи при цьому структуру стабільної групи протягом певного періоду часу.

Важливо заохочувати учнів та розвивати в них впевненість у вдалій комунікації. Адже успішне спілкування є спільним досягненням групи.

Роль навчальних матеріалів - сприяти комунікації, стимулювати використання мови та збільшувати рівень взаємодії учнів у класі.

Роль учителя - сприяти процесу спілкування між усіма учасниками в класі, і діяти як незалежний співрозмовник у процесі комунікативної діяльності учнів. Окрім цього, вчитель є також організатором мовленнєвої діяльності учнів, її гідом, виступає в ролі дослідника і аналітика потреб учнів, консультанта та менеджера групових процесів.

Процес викладання та вивчення мови має будуватися на повній взаємодії вчителів та учнів, учнів та учнів, учнів та матеріалів. Вчитель, як фасилітатор, має провідне місце у підготовці процесу комунікації. Вчителі розробляють мовні ситуації, матеріали, що впливають на комунікативну взаємодію; розробляють ігри, рольові ігри, історії та здійснюють інші дії для створення необхідного для навчання середовища.

Розвиток комунікативної компетентності дозволить учням ефективно спілкуватися з іншими носіями мови як всередині країни, так і за її межами, використовувати набуті знання, читати багато літератури як для задоволення, так і для отримання необхідної інформації, виражати себе, свої досягнення через розмовні та письмові навички.

Адже є різниця між побутовою розмовою та академічною. Учні можуть без особливих труднощів вести повсякденну розмову, але для ведення «справжньої» розмови, наприклад, партнерам необхідно представити тему, зацікавити одне одного, запитати думки, висловити власні ідеї та судження, використовувати приклади тощо.

Учні можуть не брати участі в розмові, тому що вони не мають достатнього словникового запасу, щоб вступити в конкретну розмову.

Введення деяких ключових фраз і слів, пов'язаних із темою, допоможе в цьому. Навчіть як формальних, так і неформальних навичок спілкування. Існують конкретні стратегії для початку, продовження та завершення розмов як офіційні, так і неофіційні і, часто, саме перший співрозмовник пропонує стратегію для подальшої розмови. Знання стратегій поведінки для різних типів розмов допоможе учням уникнути плутанини та дозволить отримати досвід у застосуванні різних типів розмов.

Оцінка учнів здійснюється за ступенем участі та розуміння розмови. Оцініть неформально, відокремте позитивні та негативні аспекти розмови, надайте варіанти для удосконалення, розвитку подій, запропонуйте іншим дітям представити їхні варіанти подібної розмови. Вчитель може ходити по класу, брати участь у розмовах і таким чином отримати уявлення про ступінь участі кожного учня. Також можна попросити провести розмову на загал і отримати оцінку, відповідно до доречності відповідей на тему, їх використання та застосованого лексичного матеріалу тощо. Доречно також застосовувати більш формальні тести у формі прослуховування записаних розмов і відповідей на запитання щодо теми, словникового запасу.

Отже, навчання комунікаціям може здатися складним процесом, адже існує не великий перелік інструментів для його впровадження. Однак, пам'ятаючи про такі підходи, як попереднє вивчення лексики, створення малих груп і навчання розмовним стратегіям дозволить покращити розвитку комунікативної компетентності.

Висновки з дослідження і перспективи подальших розвідок

1. Глобалізаційні та інтеграційні процеси актуалізували необхідність швидкого та доступного обміну інформацією, міжнаціонального спілкування, що, в свою чергу, загострило питання розвитку комунікативних компетентностей учасників освітнього процесу. Виникла необхідність володіти не просто комунікативною компетентністю, а опановувати багатомовну комунікативну компетентність, яка сьогодні віднесена до категорії освітніх пріоритетів у більшості країн світу і є життєво необхідною в поліетнічних регіонах нашої держави.

2. Надзвичайно важливо вміти ставити правильні запитання, критично оцінювати інформацію, формувати власну думку незалежно від інших, співпрацювати й ефективно спілкуватися. Ось таких навичок потребують учасники освітнього процесу сьогодні для побудови успішної кар'єри і для того, щоб стати кваліфікованими фахівцями.

3. Проведене дослідження та результати отримані під час Всеукраїнського експерименту дозволили нам глибше усвідомити, що компетентність це більш широке поняття, складовими якого можуть бути декілька інших компетенцій, певна сукупність знань, умінь та навичок. Термін «комунікативна компетентність» не є новацією, однак, не існує усталеного його визначення. Аналіз багатьох наукових джерел свідчить, що комунікативна компетентність - це узагальнена комунікативна властивість особистості, що включає розвинуті комунікативні здібності, сформовані уміння і навички міжособистісного спілкування, знання про основні його закономірності та правила. Найчастіше комунікативну компетентність розглядають як здатність встановлювати, розвивати та підтримувати контакти з іншими людьми. На нашу думку, комунікативна компетентність - це здатність людини до спілкування в процесі мовної діяльності, що була набута шляхом природної комунікації або спеціально організованого навчання.

4. Комунікативні компетентності учасників освітнього процесу в Чернівецькій області мають специфічні особливості. Вивчення румунської мови, національної культури та літератури створює додаткове навантаження на школярів. Важливим стає правильний баланс між рідною та державною мовами. Необхідно активніше використовувати позакласні та позашкільні види робіт. Намагатися проводити позакласні та виховні заходи державною мовою навчання.

У контексті щоденного спілкування людина ідентифікується завдяки мові, стверджує перед усіма свою національну ідентичність, свою мовну свідомість, тому проблема розвитку комунікативної компетентності учасників освітнього процесу декількома мовами (рідною, державною, а, в ідеалі, і іноземною) потребує подальшого дослідження.

Список використаних джерел

1. Боднарюк С., Бауер М. Творення мультилінгвального простору сучасної освіти на уроках іноземної мови у закладах освіти: досягнення та виклики. Проблеми освіти. 2021. Вип. 1. С. 36-53.

2. Гакман С., Круглашов А., Нечаєва-Юрійчук Н. Конфліктний потенціал Чернівецької області в умовах адміністративно-територіальної реформи та соціально-економічної кризи. Чернівці. 2021.

3. Гузєєв В.В. Методи та організаційні форми навчання. Москва: Народна освіта, 2001. 128 с.

4. Ємельянов Ю. Активне соціально-психологічне навчання. Л.: Видавництво ЛДУ, 1985. 168 с.

5. Закон України «Про освіту», ст.12, документ 2145-VIII, чинний, поточна редакція. Редакція від 01.01.2023, підстава - 2834-IX.

6. Зимняя И.А. Ключевые компетентности как регулятивно-целевая основа компетентностного похода в образовании. М.: Исследовательский центр проблем качества подготовки специалистов. С. 25-26.

7. Краєвська О.Д. Обґрунтування специфічних дидактичних принципів формування комунікативної компетентності майбутніх менеджерів-аграріїв. Оновлення змісту, форм та методів навчання і виховання в закладах освіти. 2014. Вип. 9. С. 34-36.

8. Макаренко О.В. Формування комунікації як елементу дослідницької компетентності майбутніх лікарів. Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. Серія 16: Творча особистість учителя: проблеми теорії і практики. 2016. Вип. 28. С. 123-128.

References

1. Bodnaryuk S., Bauer M. Tvorennya mul'ty'lingval'nogo prostoru suchasnoyi osvity' na urokax inozemnoyi movy' u zakladax osvity': dosyagnennya ta vy'kly'ky'. Problemy' osvity'. 2021. Vy'p. 1. S. 36-53.

2. Gakman S., Kruglashov A., Nechayeva-Yurijchuk N. Konfliktny'j potencial Chernivecz'koyi oblasti v umovax administraty'vno-tery'torial'noyi reformy' ta social'no-ekonomichnoyi kry'zy'. Chernivci. 2021.

3. Guzyeyev V.V. Metody' ta organy'zacijni formy' navchannya. Moskva: Narodna osvita, 2001. 128 s. [in Russian].

4. Yemel'yanov Yu. Akty'vne social'no-psy'xologichne navchannya. L.: Vy'davny'cztvo LDU, 1985. 168 s. [in Russian].

5. Zakon Ukrayiny' «Pro osvitu», st.12, dokument 2145 -VIII, chy'nny'j, potochna redakciya. Redakciya vid 01.01.2023, pidstava - 2834-IX.

6. Zy'mnyaya Y.A. Klyuchevbie kompetentnosty' kak regulyaty'vno - celevaya osnova kompetentnostnogo poxoda v obrazovany'y'. M.: Y'ssledovatel'sky'j centr problem kachestva podgotovky' specy'aly'stov. S. 25-26. [in Ukrainian].

7. Krayevs'ka O.D. Obg'runtuvannya specy'fichny'x dy'dakty'chny'x pry'ncy'piv formuvannya komunikaty'vnoyi kompetentnosti majbutnix menedzheriv-agrariyiv. Onovlennya zmistu, form ta metodiv navchannya i vy'xovannya v zakladax osvity'. 2014. Vy'p. 9. S. 34-36.

8. Makarenko O.V. Formuvannya komunikaciyi yak elementu doslidny'cz'koyi kompetentnosti majbutnix likariv. Naukovy'j chasopy's NPU imeni M.P. Dragomanova. Seriya 16: Tvorcha osobystist' uchytelya: problemy teoriyi i praktyky. 2016. Vy'p. 28. S. 123-128.

Размещено на Allbest.Ru