Потенціал естрадного вокального мистецтва у розвитку емоційного інтелекту студентів

- як детермінанти внутрішньої свободи особистості (Г. Березюк);

- як показник цілісного розвитку особстості (О. Філатова) тощо.

Збагатили проблематику досліджень EQ праці Е. Носенко, М. Журавльової, Л. Ракітянської та інших науковців, які дозволили співставити традиційні підходи з новітніми й осмислити вітчизняний досвід в контексті світового.

Зокрема, у дослідженнях Е. Носенко висвітлено соціальний, педагогічний аспекти даної проблематики. Вчена наголошує на недостатності уваги щодо вивчення особливостей детермінації, форм вираження та перебігу емоційних виявів особистості, а також вбачають можливість загрози саморуйнування людської цивілізації внаслідок неконтрольованого й нерегульованого протиставлення емоцій розуму. Власне феномен EQ науковиця трактує у контексті єдності зовнішнього та внутрішнього щодо детермінації психічного, тобто, як виявлення внутрішнього світу особистості через відображення міри розумного ставлення людини до світу, до інших і себе як суб'єкта життєдіяльності, якому притаманні внутрішні та зовнішні компоненти, що відповідають за стресозахисну й адаптивну функції цієї інтегральної особистісної властивості (Носенко, 2012).

Оригінальним є науковий підхід М. Журавльової щодо розуміння сутності EQ. Під емоційним інтелектом авторка розуміє особливу форму організації індивідуального емоційного досвіду (як системи індивідуальних емоційних ресурсів суб'єкта) у вигляді існуючих емоційних структур (психічні утворення, які під час емоційного контакту людини зі світом забезпечують можливість надходження інформації про події, що відбуваються через емоційні канали сприйняття, її перетворення, переробку та вибірковість емоційного відображення), що породжують емоційний простір відображення (суб'єктивний діапазон різного роду емоційних рухів) і емоційні репрезентації (індивідуальні емоційні картини "бачення" конкретної події), які будуються в межах цього простору (Журавльова, 2009).

Вагомою для нас також є думка Л. Ракітянської щодо розвитку EQ в професійній підготовці майбутніх фахівців. Ми цілком поділяєму її твердження про те, що пріоритетне значення в професійній підготовці набуває не стільки коефіцієнт інтелектуальних можливостей і здібностей майбутніх фахівців, скільки коефіцієнт їхньої емоційності, який "...сприяє досягненню професійної успішності і кар'єрного зростання, а також забезпечує здатність бути конкурентоспроможним і відповідати своїми професійними якостям вимогам часу" (Ракітянська, 2021).

Здійснений невеликий аналіз щодо наукових версій розуміння емоційного інтелекту засвідчує про досить широкий діапазон трактування даної категорії. У контексті нашої проблематики дослідження ми під EQ співака-естрадника розуміємо здатність розуміти власні емоції, а також ті, що виникають під час співу або зумовлені емоційним змістом музичного твору, вміння користуватися ними для вирішення певних вокально-виконавських завдань, у тому числі пов'язаних з реалізацією художньо-виконавської інтерпретації та трансляції по каналам емоційного впливу певної емоційної інформації до слухача.

За нашим переконанням естрадне вокальне мистецтво містить потужний потенціал, даючи поштовх для розвитку емоційної сфери студента, зокрема, для розвитку його EQ. Адже естрадна пісня як складова масової музичної культури характеризується доступністю осягнення інтонаційних, образних структур, що забезпечує легкість сприйняття та позитивні емоційні реакції як у співака, так і в слухацької аудиторії.

Ні для кого не секрет, що власне вокальний процес тісно пов'язаний з психологічною, фізіологічною природою особистості студента-співака, у тому числі й з особливими його емоційними станами, які супроводжують даний творчий процес - спів.

Проблема взаємовпливу емоцій та співу неодноразово підіймалася в наукових дослідженнях. Зокрема, цікавою видається нейрохронаксична теорія голосоутворення видатного французького вченого Р. Юссона, в якій розробив програму для вивчення впливу афективних станів на звукоутворення професійних співаків, які виникали під час оперних вистав. Означена теорія засвідчила тісну залежність якості співу від стану вищої нервової системи, а також суттєвий вплив на співацьке звукоутворення та виконавську діяльність професійних співаків у цілому.

Насправді процес навчання співу, зокрема й естрадного, здатен підіймати глибинні пласти емоцій, виявляючи найкращі духовні та фізичні якості студентів. Також заняття вокалом передбачають творче порозуміння між студентом і викладачем, що однозначно передбачає розвиток EQ як здатності до емпатії (як основи EQ, що дозволяє ототожнювати себе з почуттями іншої людини, співпереживати, співчувати їй), розуміння власних емоцій, емоцій інших, спроможності бачити себе та свої емоційні вияви ніби зі сторони. Адже психологічна свобода вокаліста - це передусім емоційна свобода, що є складником естрадної витримки, артистизму та вокально-виконавської майстерності. У свою чергу емоційна свобода є однією з головних умов володіння голосом, яка суттєво впливає на відчуття повної свободи, керованості голосовим апаратом співака, його здібність до найтонших вокальних інтонацій, що дозволяють втілювати різноманітну палітру настроїв, емоцій, переживань та пристрастей.

У вокальному мистецтві естради, де відображення дійсності базується на звукоінтонаційному вираженні переживань і почуттів, емоційна виразність набуває надзвичайного значення. Голос співака-естадника має величезні виражальні можливості та може передавати безліч чуттєвих нюансів, оскільки невід'ємно пов'язаний з організмом людини та пережитим нею емоційним досвідом.

Вокальне естрадне виконавство за своєю суттю є художньо-творчим процесом, у якому співак націлений на пошук тих специфічних виражальних засобів, які відповідатимуть емоційному змісту виконуваного вокального твору. Творче прагнення виконавця передати співацьким звуком різноманітність інтонацій музичного твору, його загальне емоційне забарвлення надає голосу відповідного тембрального звучання та сприяє винайденню доцільних вокальних прийомів, зумовлених емоційним змістом пісні, та реалізацією власної художньо-виконавської інтерпретації. Тож емоційний стан співака, викликаний характером і настроєм виконуваної пісні, психологічно зумовлює вибір відповідних прийомів вокальної техніки, що в свою чергу дозволяє досягти емоційної виразності виконання.

Зазначене вказує на діалектичність означеного процесу: з одного боку робота в класі з викладачем над естрадною піснею вимагає від майбутнього співака обізнаності, компетентності щодо розпізнавання, диференціації емоцій "закодованих" авторами пісні, пошуку зовнішнього їх вираження (винайдення виразу обличчя, рухів), а також довільності їх прояву (увійти в образ "тут і зараз" під час виконання пісні), що передбачає наявність високого рівня EQ; а з іншого боку - емоційний досвід, отриманий в ході знайомства, осягнення художньо-образного змісту, відпрацювання та концертного виконання естрадної пісні збагачує емоційну сферу студента, вчить розуміти і контролювати інтенсивність прояву емоцій, тобто, сприяє ефективному формуванню EQ в майбутнього співака. Зазначене свідчить про широкі можливості щодо розвитку EQ студента на заняттях в класі естрадного вокалу.

Якщо звернутися до створення художнього образу естрадного вокального мистецтва, то варто зазначити, що це досягається співаком-артистом, насамперед, засобами голосового апарату (тембровими і динамічними нюансами, інтонаційним забарвленням, особливостями вимови тощо), який передає різноманітні емоційні стани та настрої, однак ними не обмежується. Зазичай вокаліст доповнює суто звукові виражальні засобі мімікою, жестами, рухами, обмірковуючи ретельно й візуальне втілення образу - костюм, візаж, зачіска, аксесуари тощо. Такий симбіоз вокальної, акторської майстерності співака, технічної досконалості співу та внутрішніх емоційних переживань вокаліста разом із вивіреним почуттям міри їх прояву є головними складовими для створення емоцйно переконливого художньо-сценічного образу вокального твору.

Як свідчить практика роботи зі студентами в класі естрадного вокалу, переживання останніми різноманітних емоційних станів (радості, смутку, замріяності, рішучості та ін.) одразу позначається на нюансировці виконавця-вокаліста в процесі співу, змінюючи співацький звук, збагачуючи іншими тембральними фарбами, додаючи цікаві артикуляційні "родзинки" тощо. Слід зазначити, що й власне спів потребує від організму виконавця великої активності, тому таким необхідним стає здатність майбутнього співака викликати в собі емоційне піднесення, натхнення, що також розвиває здатність до контролю власного емоційно стану як одного з структурних компонентів емоційного інтелекту людини.

Завдання, що стоять перед викладачем естрадного вокалу - навчити студента відчути, пережити та передати голосом найтонші рухи людської душі, що пов'язані з емоційним розвитком майбутнього співака, є не менш важливим ніж вокальний розвиток самого співацького голосу (розширення діапазону, оволодіння різними техніками звуковидбування та ін.). Адже знайдена "правильна емоція" сама "веде" співака, диктуючи йому з якою інтонацією проспівати ту чи іншу музичну фразу, які рухи доречні.

Неодмінним фактором успішного навчання в класі естрадного вокалу є створення викладачем умов для відчуття студентами стану піднесеності, радості під час співу, оскільки науково доведено, що саме позитивні емоції активізують акустичні та фізіологічні механізми вокальної техніки. Для викладачів досягнення студентом-вокалістом піднесеного стану під час співу, його психологічне налаштування на оптимістичний, активний стан душі та тіла є одним з найважливіших педагогічних завдань, спрямованих на опанування професійної співацької техніки. Зважаючи на зазначене, робота викладача неодмінно має спрямовуватися на формування в студента розуміння щодо впливу емоцій (які викликає в собі та переживає студент під час співу) на фонацію, м'язовий апарат та на мотивування користуватися цими знаннями у подальшій своїй виконавській практиці.

Висновки і перспективи подальших розвідок цього питання