Трансформація структури формування комунікативних навичок медиків в умовах дистанційної освіти

Размещено на http://allbest.ru

Трансформація структури формування комунікативних навичок медиків в умовах дистанційної освіти

Постановка проблеми. Вимоги сучасного інформаційного суспільства до професійних якостей працівників медичної галузі відрізняються від класичних. Розвиток цифрових технологій потребував упровадження їх до медичного вжитку, тож інтеграція відповідних технологічних рішень мала відчутний вплив на організацію системи викладання. Пандемія COVID-19 та пов'язані з нею карантинні обмеження привели до активної експлуатації дистанційного інноваційного навчання, яке продемонструвало свою життєздатність та професійність. Такі результати вплинули на загальні уявлення щодо можливостей дистанційного навчання і викликали потребу використання його особливостей в організації навчального процесу в медичних освітніх закладах. Внаслідок цього постала проблема, адже навчання за медичними спеціальностями є насамперед практичним, тоді як технології дистанційної освіти не дають змоги повністю реалізувати цей аспект. Однак використання навчання на відстані дає можливість значно покращити окремі елементи комунікативних навичок, що з огляду на сучасні вимоги до представників медичних професій є надзвичайно актуальним.

Розуміння медицини як сфери послуг дає змогу інтегрувати до неї окремі елементи інших напрямів цієї галузі. Спілкування з клієнтами, пошук найкращих стратегій для опитування, схильність і готовність до розмови про потребу в лікуванні - актуальні тенденції нинішніх вимог. Завдяки раціональній організації роботи під час дистанційного навчання ці аспекти можна покращити та значно розвинути. І хоча це коло питань частково досліджувалося в науковій літературі, формування модерних комунікативних навичок потребує подальшого розгляду й ретельного вивчення, оскільки технології навчання змінюються, тож мають бути переглянуті й результати.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Розвиток комунікативної компетентності у сучасних лікарів досліджувався науковцями. Зокрема, О.Корж визначив особливі комунікативні якості, які притаманні сучасним здобувачам цієї професії [3]. До схожої проблематики звернувся І. Кінаш, який визначив роль емпатії в сучасних відносинах лікаря з пацієнтами [2]. Психологічні особливості становлення лікарів дослідила М. Філоненко [5]. Відзначимо також спеціалізовані дослідження з сучасної педагогіки. Насамперед, група дослідників (В. Майзес, К. Шнайдер. І. Белл, А. Вейл) визначили інтеграційні аспекти медичних наук [8]. Й. Подгорєцкі та Я. Ропскі простежили формування сучасної комунікативної компетентності в нинішніх навчальних середовищах [9].

Мета статті - проаналізувати трансформацію структури формування комунікативних навичок майбутніх медиків в умовах запровадження дистанційного навчання.

Виклад основного матеріалу. Питання комунікації між лікарем та пацієнтом є глибшим та важливішим для лікарської практики, ніж може здатися на перший погляд [3]. Зокрема, навряд чи існує інша професія, серед завдань якої були би настільки інтимно-проникливі контакти, наповнені духовною і душевною близькістю спеціаліста з клієнтом. Сучасна професія лікаря, що має на меті покращення прямих контактів із пацієнтами як із особистостями, полягає не так у реалізації формальної послуги, як у духовно-емоційному та евристичному зв⁵язках. Вона потребує не тільки високого ступеня професіоналізму, але також додаткових знань і практики, які в певних випадках навіть повинні перевищувати значення професійної підготовки [2, с. 85]. Мовиться також про здатність співчувати, глибоку потребу в наданні допомоги й полегшенні страждань людей, уміння розпізнавати індивідуальні риси характеру будь-якого пацієнта, емпатію - навичку розпізнавання емоційного складу, характеру, звичок пацієнтів, роль яких навіть вони самі можуть не усвідомлювати [1, с. 44]. Власне психологія лікарських послуг полягає в тому, що під час їх надання відбувається не тільки зустріч із пацієнтами, а й активне спілкування з ними, з являється бажання дійти згоди [5, с. 206].

Дослідники вважають, що внаслідок професійної комунікації лікар одночасно вдається до лікувальної, діагностичної, психологічної, посередницької та інших функцій, розв'язуючи при цьому також низку професійних завдань:

1) налагодження прямих контактів з пацієнтом;

2) отримання та обробку інформації;

3) прийом - передачу емоційного стану;

4) вплив на поведінку та загальний спосіб мислення пацієнта.

Завдяки організованому належним чином професійному лікарському спілкуванню в пацієнта з'являються додаткові внутрішні психологічні сили та спроможності, що можуть значно прискорити процес одужання. Водночас лікарі також виконують різноманітні ролі, насамперед: дослідника, психотерапевта, порадника. Кожна професійна ситуація, в якій реалізуються зазначені ролі, спирається на використання комунікації, що виступає не лише інструментом для налагодження стосунків, а й додатком до запропонованого лікування, особливо якщо слова вдало дібрані та сказані вчасно. Водночас невміння комунікувати призводить також до неспроможності донести важливу інформацію до пацієнта, з усіма можливими негативними наслідками цієї ситуації.

Окремі дослідники наголошують на тому, що під час діалогу між лікарем та пацієнтами повністю проявляється професійно-прикладний аспект функціонування мови в галузі медицини [8, с. 855]. Відповідно, живе лікарське слово не може втратити свого значення навіть у часи цифровізації та роботизації медицини. Тому ті лікарі, які мають розвинені комунікативні навички, отримують кращі результати під час практичної роботи, більш якісно оберігають пацієнта та загалом зустрічаються з меншою кількістю доган та скарг від хворих [4, с. 96]. Такі оцінки підтверджують важливість комунікації в діяльності лікаря, а отже - у підготовці майбутніх спеціалістів медичних професій.

Етапи отримання лікарської професії, а також реалізація повного спектру навичок у професійній діяльності (комунікація з пацієнтами та медичними працівниками, опрацювання необхідної спеціальної літератури тощо) потребують від здобувачів освіти поглибленого оволодіння професійними та комунікативними компетенціями [8, с. 856]. Як продемонстрували дослідження параметрів повсякденної лікарської діяльності, у галузі практичної охорони здоров'я найбільш поширеними причинами виникнення конфліктних ситуацій (окрім недостатнього рівня оволодіння фаховими медичними компетенціями чи недотриманням вимог щодо проведення процедур) є порушення правил деонтології та спілкування з пацієнтами.

Особливістю психологічно-комунікативного змісту медичної освіти є розвиток і вдосконалення механізмів функціонування лікарської мови, формування професійно значущих комунікативних знань, умінь і навичок клінічної роботи [5, с. 212]. Спеціалісти виокремлюють такі професійно-комунікативні компетенції [9, с. 50]:

1. Здатність усвідомлювати свої мовні й мовленнєві навички та вміло користуватися ними.

2. Уміння оперативно та стисло планувати хід обговорення чи розмови з пацієнтом.

3. Майстерність у використанні таких реплік-стимулів, які б мали передбачену функціональну спрямованість і забезпечували відповідну реакцію, а також - навички ведення діалогу (ставити запитання по суті, які спрямовували б думки пацієнтів у потрібне русло).

В реаліях української системи медичної освіти комунікативним компетенціям приділяють мало уваги [4, с. 96]. Зокрема, неодноразово викладачі скаржилися на те, що випускники закладів вищої медичної освіти інколи мають проблеми в спілкуванні під час професійної діяльності, у меншій мірі володіють потрібним комунікативним арсеналом для розв'язання проблемних ситуацій, не завжди здатні до опанування ситуації та часто виявляються не готовими для сучасних та ефективних способів користування різноманітними засобами комунікаційного впливу.

На підставі цього окремі дослідники дійшли висновку, що професійний рівень випускників сучасних закладів медичної освіти не повністю відповідає сучасним вимогам до медичних професій [3]. Це є досить актуальною проблемою, оскільки успішність лікарської роботи багато в чому залежить не тільки від професійних умінь, теоретичних знань та практичних навичок, а й також від уміння правильно ними користуватися, доповнюючи свій професійний арсенал важливими індивідуальними якостями, зокрема і комунікативними. Насамперед серед студентів існує установка на ґрунтовне виконання професійних завдань, і значно менше значення надається таким складникам лікарської роботи, як професійна комунікація, емоційно-вольова та ціннісно-мотиваційна сфера. Водночас у багатьох європейських країнах формування навичок професійного спілкування додане до системи медичного навчання на всіх рівнях [10, с. 130]. В українських реаліях цьому питанню приділено значно менше уваги, проте гармонізація освітніх середовищ із країнами-учасницями Європейського Союзу, широке запровадження дистанційних курсів здатні виправити це становище.

Комунікативна компетентність охоплює широкий спектр комунікативних та організаційних навичок (компетенцій), включно із самовираженням, аргументацією власної точки зору та вмінням ставити запитання. Вищий рівень комунікативної компетентності відображає здатність до емпатії - розуміння внутрішнього світу інших людей, самоконтроль, а також вербальну та невербальну культура спілкування [9, с. 50]. Це, у свою чергу, призводить до змін, які відбуваються в контексті дистанційного навчання, ставлять виклик перед студентами й викладачами. Викладачам потрібно багато часу для підвищення кваліфікації, оволодіння новими методами та технологіями навчання, а також впровадження їх у навчальний процес з метою забезпечення системності та ефективності викладання. Дистанційне навчання потребує більше часу, ніж традиційне, що спонукає до змін у навчальних графіках науково-педагогічних працівників та студентів [7, с. 18]. Специфічні особливості дистанційного навчання, такі як цифрова комунікація, тривале перебування перед екраном та занурення у віртуальне середовище, вимагають від студентів та викладачів мотивації до самонавчання та самодисципліни [6, с. 249].

Додатково потрібно наголосити на іншому аспекті. Як продемонструвала практика, в умовах лікарської роботи йдеться про розвиток комунікаційних компетенцій рідною та іноземними мовами. Ці аспекти вкрай важливі, оскільки лікарська робота потребує не тільки постійного професійного вдосконалення і запозичення досвіду (через ознайомлення з іноземними науковими та практичними джерелами та співпрацю з партнерами), а й налагодження безпосередніх контактів із європейськими чи американськими колегами. Дистанційне навчання дає змогу оволодіти українською мовою, а також підвищити рівень іноземних мов.

Сучасне дистанційне інтерактивне навчання передбачає діалоговий підхід, де взаємодіють викладач і студенти, а також студенти між собою [10, с. 131]. Здобувачі освіти активно беруть участь у процесі навчання, а викладач створює комфортну робочу атмосферу, сприяє розвитку критичного мислення, творчих здібностей, активності та самостійності. Чимало дистанційних платформ активно використовуються здобувачами медичної освіти для розширення мовної практики та покращення комунікативних навичок. Важливо, що йдеться як про набуття практичних навичок, так і про можливість асинхронного навчання, що в умовах напруженого навчального процесу відкриває додаткові перспективи.

Дистанційне навчання для набуття мовних компетенцій має кілька переваг. Насамперед, як зазначалося вище, воно дає змогу студентам навчатися в будь-якому місці та в будь-який час, що особливо корисно для тих, хто не має доступу до мовних курсів у своєму регіоні. Дистанційне навчання може мати різні форми, від самостійного вивчення мови на спеціальних вебсайтах до віртуальних класів з викладачем із використанням вебкамери та інших електронних засобів комунікації [7, с. 16]. Багато онлайн-курсів пропонують інтерактивні вправи та завдання, що дають змогу студентам отримувати зворотний зв'язок та виправляти помилки. Дистанційне навчання для набуття комунікативної компетентності також стає більш доступним для студентів з різним рівнем підготовки, оскільки вони можуть вибирати курси різних рівнів залежно від своїх потреб та інтересів. Однак існують і недоліки, зокрема відсутність взаємодії з іншими студентами та викладачами, що може негативно вплинути на розвиток комунікативних навичок, які мають велике значення в сучасному світі. Зазначимо, що для розвитку комунікативних навичок потрібен також певний час, що забезпечується завдяки інтеграції відповідних дисциплін до навчальних планів. Проте подібна інтеграція виконується не завжди, що ускладнює роботу над досягненням мовної компетентності.

Висновки. Отже, проблема трансформації структури формування комунікативних навичок майбутніх медиків в умовах запровадження дистанційного навчання є актуальною для дослідження:

1. Продемонстровано, що в сучасному світі комунікації між лікарем та пацієнтом відіграють надзвичайно важливу роль. Насамперед мовиться про можливості допомоги пацієнтам, налагодження співпраці та діалогу, спрямованого як на встановлення діагнозу, так і на необхідне лікування.

2. Комунікативна компетентність у медичній галузі - широкий спектр навичок, включно із самовираженням, аргументацією та вмінням ставити запитання. Найвищий рівень комунікативної компетентності відображає здатність до емпатії, а також вербальну та невербальну культуру спілкування

3. Дистанційне навчання дає змогу покращувати володіння українською, а також іноземними мовами. Серед його переваг - наявність чималої кількості цифрових платформ для навчання, можливість асинхронного здобуття освіти, розмовна практика та засвоєння теоретичних основ (для вивчення іноземних мов).

4. Проте малодослідженим залишається питання щодо запровадження інтегрованих курсів до навчальних програм, зокрема й дистанційного навчання, подальша цифровізація освіти.

Література:

1. Гуменна І.Р. Комунікативна компетентність як одна із складових професійної культури майбутніх лікарів. Науковий вісник Ужгородського нац. університету. Серія «Педагогіка, соціальна робота». 2020. Вип. 29. С. 42-45.

2. Кінаш І. Формування комунікативної компетентності майбутніх лікарів на етапі професійної підготовки. Медична освіта. 2020. № 3. С. 84-88.

3. Корж О. Комунікативні якості майбутніх лікарів. URL: http://nvd.luguniv.edu.ua/ archiv/NN15/llkoyyml.pdf

4. Магрламова К.Г. Особливості професійної підготовки майбутніх лікарів у вітчизняній системі медичної освіти. Вiсник Чернігівського національного педагогічного університету. Серія: Педагогічні науки. 2018. № 151 (Т. 1). С. 94-98.

5. Філоненко М. Психологія особистісного становлення майбутнього лікаря: монографія. Київ: Центр учбової літератури, 2015. 334 с.

6. Araujo Portugal J. C. Intercultural communicative competence in foreign language learning. Global Journal of Foreign Language Teaching. 2021. Vol. 11, no. 4. P. 243-256.

7. Jarvis M., Tambovceva T., Virovere A. Scientific innovations and advanced technologies in higher education. Futurity Education. 2021. Vol. 1, no. 1. P. 13-22.

8. Maizes V., Schneider C., Bell I., Weil A. Integrative medical education. Acadewic Medicine. 2002. Vol. 77, no. 9. P. 851-860.

9. Podgorecki J., Ropski J. Communicative competence. Current Issues of Social Sciences and History of Medicine. 2015. Vol. 1. P. 47-51.

10. Stosic L., Dermendzhieva S., Tomczyk L. Information and communication technologies as a source of education. World Journal on Educational Technology: Current Issues. 2020. Vol. 12, no. 2. P. 128-135.

Размещено на Allbest.ru