Концептуальні засади створення безбар’єрного освітнього середовища

Размещено на http://www.allbest.ru/

Концептуальні засади створення безбар'єрного освітнього середовища

Потапенко Олег Борисович кандидат педагогічних наук, доцент, доцент кафедри педагогіки, Криворізький державний педагогічний університет

Анотація

У статті розглянуто проблему аналізу державної освітньої політики в галузі створення безбар'єрного освітнього середовища в Україні, а також теоретичне обґрунтування принципів і шляхів його реалізації. Автор статті зазначає, що серед пріоритетних напрямків радикальних перетворень в українському суспільстві важливу роль відіграє створення безбар'єрного суспільного середовища, яке дозволяє кожній людині максимально реалізовувати свій творчий потенціал і почуватися впевнено й захищено.

На думку автора статті, у галузі освіти безбар'єрність передбачає рівні можливості та вільний доступ до всіх рівнів освіти, включаючи освіту впродовж життя, подолання гендерних стереотипів, а також здобуття іншої професії, підвищення кваліфікації та опанування додаткових компетентностей.

У статті визначено поняття «державна освітня політика», «безбар'єрне суспільне й освітнє середовище», «гендерна рівність». Проаналізовано Указ Президента України «Про забезпечення створення безбар'єрного простору в Україні», «Національну стратегію із створення безбар'єрного простору в Україні на період до 2030 року», «Стратегію впровадження гендерної рівності в освіті до 2030 року» і операційний план заходів на 2022 - 2024 рр. з її реалізації.

У «Національній стратегії із створення безбар'єрного простору в Україні» схарактеризовано її тематичні напрямки, розглянуто уніфіковану їх структуру. Головну увагу було приділено створенню освітнього безбар'єрного простору, визначено ключові проблеми освітньої безбар'єрності, її стратегічні цілі та завдання. Зроблено висновок про системний підхід розробників стратегії у вирішенні поставлених питань, логічність уніфікованих структурних компонентів і взаємозв'язок тематичних напрямків створення безбар'єрного суспільного простору.

Підкреслено, що у створенні безбар'єрного освітнього середовища велику роль відіграє інклюзивна освіта і принципи «Універсального дизайну». Аналіз принципів універсального дизайну дозволив визначити можливості їх використання в освітній галузі.

У статті проаналізовано міжнародний проєкт «Партнерство Біарріц» та галузі його практичної реалізації в Україні. Зазначено, що на виконання взятих зобов язань забезпечення наскрізності принципів гендерної рівності в освіті Кабінетом Міністрів України розроблено «Стратегію впровадження гендерної рівності в освіті до 2030 року» та затверджено операційний план заходів на 2022 - 2024 рр. з її реалізації.

Ключові слова: державна освітня політика, безбар'єрне освітнє середовище, гендер, гендерна рівність, дискримінація в освіті, універсальний дизайн.

Abstract

Conceptual principles of creating a barrier-free educational environment

Potapenko Oleg Borisovych Candidate of Pedagogic Sciences (Ph.D.), Docent, Associate Professor of the Department of Pedagogy, Kryvyi Rih State Pedagogical University

The article examines the problem of analyzing the state educational policy in the field of creating a barrier-free educational environment in Ukraine, as well as the theoretical justification of the principles and ways of its implementation. The author of the article notes that among the priority directions of radical transformations in Ukrainian society, an important role is played by the creation of a barrier-free social environment that allows each person to maximally realize their creative potential and feel confident and protected.

According to the author of the article, barrier-free education implies equal opportunities and free access to all levels of education, including life-long education, overcoming gender stereotypes, as well as acquiring another profession, improving qualifications and mastering additional competencies.

The article defines the concepts of «state educational policy», «barrier-free social and educational environment», «gender equality». The Decree of the President of Ukraine «On ensuring the creation of a barrier-free space in Ukraine», «National strategy for the creation of a barrier-free space in Ukraine for the period until 2030», «Strategy for the implementation of gender equality in education until 2030» and the operational plan of measures for 2022 - 2024 for its implementation.

In the «National strategy for creating a barrier-free space in Ukraine» its thematic areas are characterized, their unified structure is considered. The main attention was paid to the creation of an educational barrier-free space, the key problems of educational accessibility, its strategic goals and tasks were defined. A conclusion was made about the systematic approach of the strategy developers in solving the issues, the logic of the unified structural components and the interrelationship of the thematic directions of creating a barrier-free public space.

It is emphasized that inclusive education and the principles of «Universal Design» play a major role in creating a barrier-free educational environment. The analysis of the principles of universal design made it possible to determine the possibilities of their use in the educational field.

The article analyzes the international project «Biarritz Partnership» and the areas of its practical implementation in Ukraine. It is noted that in order to fulfill the commitments made to ensure the principles of gender equality in education, the Cabinet of Ministers of Ukraine developed the «Strategy for the Implementation of Gender Equality in Education until 2030» and approved the operational plan of measures for 2022-2024 for its implementation.

Keywords: state educational policy, barrier-free educational environment, gender, gender equality, discrimination in education, universal design.

Постановка проблеми

Надзвичайно складні й загрозливі умови воєнної агресії не зупиняють загального прагнення України до подальшої євроінтеграції. Цей процес спричиняє численні виклики модернізації та реформування в усіх галузях суспільно-політичного, соціально-економічного, культурно-освітнього життя. Серед пріоритетних напрямів радикальних перетворень важливу роль відіграє створення відкритого громадянського суспільства, побудованого на визнанні цінності рівності прав і можливостей кожного/кожної. У цій ідеальній суспільній моделі відсутні перешкоди для повноцінного розвитку особистості, яка не має долати штучні бар'єри на своєму життєвому шляху. Маємо визнати, що внутрішні бар'єри (невпевненість у власних силах, сумніви та страх невизначеності тощо) особистість вибудовує та долає практично самостійно. Зовнішні бар'єри існують незалежно від особистості, затискаючи її у норми, правила, стереотипи, які визначають можливість реалізацію рівних прав за відсутності рівних можливостей.

Безбар'єрне середовище ефективно створює сприятливі умови життя, за яких кожна людина незалежно від своєї статі, віку, фізичних можливостей чи стану здоров'я не позбавляється головних можливостей для життя, розвитку, освіти, роботи і здатна почуватися щасливою. Лише безбар'єрне суспільне середовище дозволяє кожній людині максимально реалізовувати свій творчий потенціал і почуватися впевнено й захищено. Тому сьогодні безбар'єрність стає справжньою філософією суспільства без обмежень (гасло конференції «Безбар'єрна Україна», 2023), а на рівні особистості - це реалізована внутрішня готовність створювати середовище, у якому буде комфортно всім.

У галузі освіти безбар'єрність передбачає рівні можливості та вільний доступ до якісної освіти, зокрема освіти протягом життя, подолання гендерних стереотипів та застарілих уявлень, гнучкість особистості у здобутті іншої професії, підвищенні кваліфікації та опануванні додаткових компетентностей.

Тож безбар'єрність - це забезпечення рівних прав та можливостей для всіх людей, зокрема й тих, хто відчуває на собі тиск та обмеження, дискримінацію, стигматизацію.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

У науково-педагогічній літературі проблематику безбар'єрного освітнього середовища досліджували В. Андрущенко, О. Безпалько, Т. Кочубей, С. Крошка, Е. Музафарова та ін. Маємо зазначити, що у вітчизняному науково-педагогічному дискурсі проблема безбар'єрності розглядається майже виключно в інклюзивному аспекті.

Певним «розширенням» розуміння безбар'єрності вважаємо праці, де науковці звертаються до гендерних проблем освіти (Л. Бабіч, Т. Дороніної, О. Куліш). Утім вітчизняні реалії політико-економічного та соціокультурного життя спонукають розглядати безбар'єрність у більш широкому контексті, що демонструє низка державних документів, які відображають пріоритетні напрями зокрема освітньої політики України.

Метою статті є аналіз державної освітньої політики щодо створення безбар'єрного освітнього середовища в Україні шляхом окреслення базових принципів означеної концепції та конкретизації можливості її втілення.

Виклад основного матеріалу

В усі часи держава приділяла принципову увагу системі освіти, яка в різних соціально-економічних і культурно-історичних умовах виконує соціальне замовлення на формування особистості. Керівництво системою освіти держава здійснює через державну освітню політику.

На думку фахівців, освітня політика - це важливий складник політики держави, ефективний інструмент забезпечення основних прав і свобод особи, а також підвищення темпів соціально-економічного й науково-технічного розвитку суспільства. Також можна вважати, що освітня політика забезпечує розвиток і функціонування системи освіти. Вона спрямована на забезпечення суспільства базовими знаннями, необхідними для його розвитку. Як сфера діяльності, освітня політика відповідає за відносини між соціальними групами щодо передачі новим поколінням соціального досвіду і трансляції культури. А як складова частина політики держави, освітня політика відповідає за розробку теоретичних ідей, цілей і завдань, практичних заходів розвитку освіти [1; 10].

Суб'єктами державної освітньої політики виступають державні органи регулювання освітнього процесу: органи законодавчої, виконавчої та судової влади, інститути громадянського суспільства. Принципову увагу створенню безбар'єрного суспільного середовища було приділено у грудні 2020 року, коли Президент України Володимир Зеленський видав указ «Про забезпечення створення безбар'єрного простору в Україні» (3 грудня 2020 р.).

В указі говорилося про необхідність розробки «Національної стратегії зі створення безбар'єрного простору в Україні», спрямовану на реалізацію практик інклюзії, принципів недискримінації, доступності освіти на всіх її рівнях, забезпечення рівних можливостей для всіх суспільних груп населення [9]. Згідно з Указом Президента, «Національна стратегія» мала охоплювати різні аспекти життя людини, створювати абсолютно рівні можливості для всіх суспільних груп населення щодо їх самореалізації, здобуття якісної освіти, працевлаштування, розвитку здібностей та творчого потенціалу, забезпечення системного та комплексного підходів до реалізації соціальної, економічної, політичної, цифрової та фізичної безбар'єрності [10].

Звертає на себе оперативність розробки, обговорення та прийняття «Національної стратегії із створення безбар'єрного простору в Україні на період до 2030 року» (далі - Національна стратегія), яка була затверджена Кабінетом Міністрів України вже 14 квітня 2021 року, тобто всього через 131 день після виходу Указу Президента [6]. Така терміновість й оперативність доводить важливість даного напряму модернізації українського суспільства, його пріоритетність у реформуванні різних галузей суспільного життя.

У документі сказано, що метою «Національної стратегії» є створення безперешкодного середовища для всіх груп населення, забезпечення рівних можливостей кожній людині реалізовувати свої права, отримувати послуги на рівні з іншими шляхом інтегрування фізичної, інформаційної, цифрової, соціальної та громадянської, економічної та освітньої безбарєрності до всіх сфер державної політики [6].

«Національна стратегія із створення безбар'єрного простору в Україні» розрахована до 2030 року і передбачає усунення бар'єрів у шести основних напрямах.

Перший напрям - фізична безбар'єрність, яка передбачає розробку єдиних і зручних транспортних й архітектурних стандартів. На думку розробників «Національної стратегії», це означає, що все наше навколишнє середовище, а саме: будівлі, вулиці, тротуари, транспорт мають бути фізично доступними для всіх людей, особливо - для маломобільних груп населення - а це люди з особливими потребами, люди старшого віку, батьки з маленькими дітьми) [6].

Другий напрям - інформаційна безбар'єрність. Загальна оцінка цифрової грамотності всього населення свідчить про те, що 53 % українців перебувають нижче позначки «базовий рівень». За рівнем цифрових компетенцій серед населення Україна значно відстає навіть від сусідніх Польщі (65 %), Угорщини (69 %) та Німеччини (78 %) [6]. На практиці вона означатиме отримання інформації та користування всіма технологіями незалежно від мобільності, функціональних порушень чи комунікативних можливостей людей [7]. Третій напрям - цифрова безбар'єрність, як можливість вільного доступу всіх соціальних груп до послуг інтернету.

Четвертий напрям - суспільний і громадянський, який передбачає створення рівних можливостей для активної участі людей у громадському житті. За опитуваннями з бар'єрами несприйняття зіштовхуються: 58 % респондентів вказали осіб з інвалідністю, 28 % - осіб у віці 55 років і старше, 27,4 % - маломобільних осіб [6]. На практиці реалізація цього напряму означає, що кожна людина має відчувати себе вільною у своєму виборі та самовираженні, бути впевненою, що її не засуджуватимуть через її відмінності та ознаки. Крім того, даний підхід, заснований на толерантному ставленні до людини, підкреслює, що відмінності кожного лише посилюватимуть й розвиватимуть наше суспільство [7].

Тривалість навчання ООН визнає як один із основних індикаторів рівня соціального розвитку, чимало держав у своїх практиках щодо соціальної безбар'єрності акцентують увагу на навчанні впродовж життя (life long learning - LLL) [8], Соціальна безбар'єрність, на думку фахівців, передбачає забезпечення гідних умов участі окремих людей та суспільних груп у житті громад, забезпечення дозвілля та середовища для самовиявлення і створення рівних можливостей та вільного доступу до освіти, зокрема освіти протягом життя, а також перенавчання та опанування додатковими професійними навичками [8].

Шостий напрям - економічний. Він спрямований на формування підприємницької культури ведення господарської діяльності, забезпечення умов, за яких людина може працевлаштуватись і відчувати себе захищеною від проявів дискримінації.

У «Національній стратегії» стверджується, що усунення бар'єрів також передбачає роботу з міфами та стереотипами щодо різних груп населення. Кожен тематичний напрям Національної стратегії побудований відповідно до уніфікованої структури, яка включає в себе:

- визначення візії напряму (бачення уявного майбутнього, очікування від реалізації стратегії);

- аналіз поточного стану та визначення ключових проблем за напрямом;

- визначення стратегічних цілей;

- формування завдань, спрямованих на досягнення стратегічних цілей;

- визначення цільових індикаторів за напрямом (реалізація цілей та завдань стратегії);

- визначення очікуваних результатів за напрямом [6].

Така структура дозволяє чітко визначити сутність напряму, зрозуміти поточну ситуацію та наявні проблеми, сформувати стратегічні цілі, окреслити завдання, які необхідно виконати, та встановити цільові індикатори.

Освітня політика в галузі безбар'єрності - це розвиток та впровадження політики освіти впродовж життя з урахуванням прав та інтересів маломобільних груп населення, молоді, жінок з дітьми до 6 років, людей старшого віку. Такий підхід значно розширює можливості представників цільових груп до соціальної інтеграції, сприяє розвитку інклюзивної системи освіти, дистанційного навчання та набуття новітніх компетенціи. Залученню до інформаційного суспільства допоможуть: розвиток комп'ютерної грамотності, знання кількох іноземних мов, технологічна культура та сформовані соціальні навички [8].

Освітня безбар'єрність передбачає створення рівних можливостей та вільного доступу до освіти, неперервної освіти, здобуття іншої професії, підвищення кваліфікації та опанування додаткових компетентностеи, необхідних для успішного подолання перешкод і вирішення поставлених завдань.

В аналізі поточного стану та визначенні ключових проблем освітньої безбар'єрності вказуються:

- недостатній рівень визнання та популяризації неформальної освіти; -недостатній рівень підготовки педагогічних працівників та психологічних служб закладів освіти для роботи з особами з особливими освітніми потребами;

- недостатня забезпеченість інклюзивно-ресурсних центрів досвідченими фахівцями;

- упередженість у ставленні до безбар'єрності, інклюзії та низький рівень поширення культури прийняття серед учасників освітнього процесу;

- недостатнє матеріально-технічне забезпечення закладів освіти необхідними асистивними технологіями для надання якісних та доступних послуг;

- низький рівень фінансової та цифрової грамотності, громадянської та сексуальної освіти;

- присутні дискримінація та булінг у закладах освіти щодо дітей з особливими освітніми потребами [6].

Стратегічними цілями створення освітньої безбар'єрності є:

1. Можливість дорослих, молоді та дітей використовувати всі види та форми освіти.

2. Задоволення особливих освітніх потреб всіх учасників освітнього процесу.

3. Створення інклюзивного освітнього середовища [6].

Серед завдань, спрямованих на досягнення стратегічних цілей названо:

- забезпечення закладів дошкільної освіти методичними, діагностичними та матеріально-технічним засобами для створення та функціонування інклюзивного середовища;

- розвиток та підтримка кваліфікаційних центрів, що визнають результати здобуття освіти за неформальною освітою, зокрема у надавачів освітніх послуг з громадського сектору;

- розвиток та підтримка інституту професійного наставництва;

- організація систематичного та постійного моніторингу кращих освітніх практик з метою подальшої інтеграції в освітню систему, їх популяризація через проведення обміну досвідом, семінарів та інших заходів;

- створення умов для дистанційного навчання у всіх освітніх закладах -створення та забезпечення освітніх можливостей для освітніх управлінців щодо питань освітньої безбар'єрності та рішень, які управлінці мають прийняти на місцях в межах своїх повноважень;

- розвиток умов та платформ для проведення якісних інформаційних кампаній щодо популяризації освітніх можливостей [6J.

Взагалі, аналіз «Національної стратегії із створення безбар'єрного простору в Україні на період до 2030 року» дозволяє зробити висновок про системний підхід розробників стратегії у вирішенні поставлених питань, логічність уніфікованих структурних компонентів і взаємозв'язок тематичних напрямів створення безбар'єрного суспільного простору.

У вітчизняному педагогічному дискурсі, як було сказано а початку публікації, у створенні безбар'єрного освітнього середовища велику роль відіграє інклюзивна освіта. Фахівці зазначають, що заходи зі створення безбар'єрного освітнього середовища для людей з обмеженими можливостями мають відповідати принципам «універсального дизайну» (Universal Design).

Принципи універсального дизайну були розроблені групою архітекторів, дизайнерів, інженерів і дослідників дизайну оточуючого середовища у 1997 році. Згідно з позицією Центру з питань універсального дизайну в NCSU (NCSU - North Carolina State University - Державний університет Північної Кароліни) дані принципи можна ефективно використовувати для оцінки існуючого дизайну, розвитку освітнього дизайну та навчання. На сьогодні це розповсюджена світова практика створення освітнього середовища, що доступно всім верствам. За словами М. Васюник-Кулієвої, універсальний дизайн в освіті - це стратегія, спрямована на те, щоб проектування і компоненти освітнього середовища, використання інформаційних технологій були однаково доступні, зрозумілі всім та відповідали вимогам спільного користування. Кінцева мета універсального дизайну в освітній галузі полягає в ефективності, результативності та економічності залучення всіх здобувачів освіти до навчального процесу [2].

Тетяна Кочубей розглядає принципи універсального дизайну в контексті їх використання в освітній галузі [5]. Перший принцип універсального дизайну - рівноправне використання. Принцип рівності та доступності середовища для кожного - надання однакових можливостей і засобів для всіх користувачів з метою уникнення уособлення окремих груп населення. Дизайн має бути корисним та легким у сприйнятті та використанні для людей з різним рівнем можливостей.

Другий принцип - це гнучкість у користуванні. Дизайн має забезпечити наявність широкого переліку індивідуальних налаштувань та можливостей з врахуванням потреб користувачів.

Третій принцип означає простоту та зручність у використанні. Дизайну повинна бути притаманна простота та інтуїтивно зрозуміле використання незалежно від досвіду, освіти, мовного рівня та віку користувачів.

Четвертий принцип стосується сприйняття інформації незалежно від сенсорних можливостей користувачів. Дизайн сприяє ефективному донесенню всієї необхідної інформації до користувача, незалежно від зовнішніх умов або можливостей сприйняття користувачем.

П'ятий принцип - припустимість помилок. Дизайн зводить до мінімуму можливість виникнення ризиків та шкідливих наслідків випадкових або ненавмисних дій користувачів.

Шостий принцип передбачає низький рівень фізичних зусиль. Дизайн сприяє дієвому та зручному використанню з мінімальним рівнем стомлюваності. Дизайн розраховано на незначні фізичні ресурси зусилля, що їх мають докладати користувачі.

Нарешті, сьомий принцип вимагає наявність необхідного розміру і простору при підході, під'їзді та різноманітних маніпуляціях незважаючи на антропометричні характеристики, стан та мобільність користувача [5].

Основою для розвитку інклюзивної практики в закладах освіти стає унеможливлення будь-якої дискримінації учнів та створення спеціальних умов для дітей, які мають особливі освітні потреби. Повагу має відчувати кожна дитина, тому вона може і повинна навчатися у закладі освіти за місцем проживання без перешкод і обмежень. Основою інклюзивної освіти стає врахування індивідуальних особливостей дітей, а також різноманітності їхніх освітніх потреб, можливостей та інтересів.

Соціальна інклюзія та створення безбар'єрного середовища в Україні традиційно розглядаються у контексті політики щодо людей з обмеженими можливостями, а також представників маломобільних груп. Але такий методологічний підхід є дещо звуженим і не зовсім характерним для сучасної європейської та світової освітньої практики. Провідні фахівці в галузі освіти вважають правильним більш широке розуміння напрямів політики щодо інклюзії та безбар'єрності, залучаючи до цільових груп не лише осіб з функціональними порушеннями працездатності та обмеженими можливостями, але і людей старшого віку, матерів з дітьми до 6 років, дітей, що залишилися без батьківського піклування, та молодь [8].

Важливою складовою у цьому процесі також є забезпечення політики протидії дискримінації меншин, досягнення реальної рівності представників різних груп у суспільно-політичному та економічному житті. Комплексні підходи усунення обмежень суспільства є складовими процесів управління різноманітністю та стратегічними програмами суспільної інтеграції [8].

Створення безбар'єрного освітнього середовища - процес складний, затратний і довготривалий. Тому тут не можна обійтись без запозичення зарубіжного досвіду країн, які досягли значних успіхів, міжнародної підтримки та участі в міжнародних освітніх проектах.

У 2020 році Україна стала учасницею міжнародного проєкту «Партнерство Біарріц», яке започатковане лідерами країн Групи семи (G7)- Канадою, Францією, Німеччиною, Італією, Японією, Великою Британією та США. Мета партнерства - консолідація зусиль у забезпеченні гендерної рівності, досягнення рівних прав і можливостей у суспільстві та відсутність обмежень за будь-якими ознаками. У рамках проєкту «Партнерство Біарріц» Україна взяла на себе зобов'язання у п'яти сферах:

- доступність публічного простору, сприятливого для сімей з дітьми та маломобільних груп населення;

- освіта дітей щодо рівності прав чоловіків і жінок;

--запобігання насильству;

- забезпечення рівності в оплаті праці чоловіків і жінок;

- створення сприятливих умов для підвищенні ролі чоловіків у піклуванні про дітей [8].

На виконання зобов'язання забезпечення наскрізності принципів гендерної рівності в освіті, а також взятого Урядом України рамках міжнародної ініціативи «Партнерство Біарріц» з утвердження гендерної рівності, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2020 року № 1163-р схвалено «Стратегію впровадження гендерної рівності в освіті до 2030 року» та затверджено операційний план заходів на 2022 - 2024 рр. з її реалізації.

Стратегія ґрунтується на таких принципах:

- Змістових - дотримання демократичних цінностей і свобод, рівності, справедливості, демократії, верховенства права, егалітарності (рівності прав і можливостей), поваги до людської гідності, доступності, недискримінації.

- Функціональних - системність, інклюзивність та широке, активне і значуще залучення жінок і чоловіків та всіх заінтересованих сторін до реалізації цієї Стратегії, проведення моніторингу та оцінки прогресу її реалізації, відкритість і прозорість, інноваційність, інтерсекційність та врахування потреб різних груп залежно від можливих додаткових підстав для дискримінації.

- Організаційних - об'єктивність та обґрунтованість визначення проблем у сфері забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, проведення оцінки їх масштабу, відповідність міжнародним нормам та зобов'язанням [9].

Операційний план заходів на 2022-2024 роки з реалізації Стратегії впровадження гендерної рівності у сфері освіти до 2030 року передбачає реалізацію стратегічних цілей.

Перша стратегічна ціль передбачає комплексне впровадження принципів, політики і заходів щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, поваги до людської гідності та недискримінації у нормативно-правових документах у сфері освіти як одне з ключових питань фундаментальних прав і пріоритетів у контексті євроінтеграції.

Друга стратегічна ціль посилює ролі закладів освіти у координації дій суб'єктів реалізації державної політики щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у сфері освіти, запобігання та протидії насильству і дискримінації та вдосконалення освітнього процесу на засадах рівності прав та можливостей жінок і чоловіків, поваги до людської гідності, недискримінації, інклюзивності та протидії насильству, зокрема за ознакою статі.

Третя стратегічна ціль спрямована на посилення компетенції і можливості професійної спільноти фахівчинь і фахівців з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, розширення міжнародного співробітництва у напрямі забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.

Четверта стратегічна ціль забезпечує рівні права та можливості жінок і чоловіків, запобігає та протидіє будь-якій дискримінації, впроваджує практики інклюзивності у сфері освіти як основи для подолання наслідків військових дій і післявоєнної відбудови України [9].

У 2020 році перше місце та нагороду ЄС «Доступне місто» здобула столиця Польщі - Варшава. Зазначений факт доводить, що навіть велике (понад 1,7 млн. осіб) місто, ще И із колишнього соціалістичного табору, за наявності відповідної політичної волі, реалістичної стратегії, фінансових та організаційних ресурсів спроможне успішно втілювати передові практики інфраструктурної інклюзивності та створювати безбар'єрне середовище [7]. Саме тому польський досвід створення безбар'єрного суспільного И освітнього середовища представляється нам дуже корисним, враховуючи історичну И ментальну схожість українців і поляків.

В аналітичній роботі «Децентралізація освіти у Польщі: Досвід 25 років» польські дослідники Миколаи Гербст і Ян Герчинськии виокремили три теоретичні моделі управління освітою, які передбачають її децентралізацію, тобто передачу частини повноважень місцевим громадам.

Деконцентрація - у рамках якої центральне міністерство передає частину повноважень одиницям територіального самоврядування на регіональному чи місцевому рівні, однак ці одиниці зберігають пряму підпорядкованість центральній адміністрації.

Децентралізація - тобто система, у якій управління школами і відповідальність за прийняття більшості управлінських рішень перекладається з рівня центрального уряду на рівень місцевого самоврядування, а частина завдань може бути передана у вигляді доручених завдань.

Делегування - тобто передача частини повноважень щодо прийняття рішень самій школі у ситуації, коли юридична відповідальність залишається на вищому рівні. Фахівці зазначають, що стратегія делегування повноважень на шкільний рівень є вищим проявом децентралізації у тих країнах, де значна частина повноважень вже належить територіальному самоврядуванню [3].

Під децентралізацією зі збереженням сильної автономії школи польські дослідники розуміють таку модель управління в освіті, у якій провідну роль відіграють сильні, автономні школи, директори яких мають широкі повноваження у сфері управління дидактичним процесом і школою. За такої моделі завдяки щоденному спілкуванню з людьми працівники школи розуміють специфічні потреби учнів і здатні обирати найбільш результативні технології і методи навчання. Також автономні школи будуть здатні оптимально використовувати свої ресурси. Найкраще оцінювати уміння вчителів і оптимально використовувати ресурси школи на користь учнів може саме директор закладу [3]. Саме тому в умовах децентралізації управління освітою та створення безбар'єрного освітнього середовища значно зростає роль директора школи як провідного фахівця-менеджера.

Висновки

Безбар'єрне освітнє середовище як актуальна педагогічна проблема розв'язується в українському суспільстві у надзвичайно складний час суворих і доленосних випробувань. Звичайно, ми розуміємо, що говорити про безбар'єрність, коли лунають повітряні тривоги, гинуть цивільні люди, а на фронті наші бійці платять велику ціну за визволення рідної землі, може здатися передчасним. Але відмовитися від наших пріоритетних цілей - це й значить поступитися агресору, який намагається нас залякати. У протистоянні жорстокому ворогу Україна боронить демократичні цінності громадянського суспільства, серед яких безбар'єрність відіграє ключову роль. Процеси євроінтеграції, побудови громадянського суспільства, в основу якого покладено демократичні цінності, випробовуються війною і стражданнями українців. Але вражаюча наполегливість та незворотність суспільних реформ доводить правильність обраного шляху і рішучість українського суспільства досягти поставленої мети.

безбар'єрний освітній політика

Література

1. Андрущенко В. Державно-громадський характер управління освітою. Вища освіта Україна. 2011. № 3. С. 5-8.

2. Васюник-Кулієва М. Універсальний дизайн в освіті.

3. Гербст Миколай, Герчинський Ян. Децентралізація освіти у Польщі: Досвід 25 років. Варшава. Інститут освітніх досліджень. 2015. 23 с.

4. Коган О. Інклюзивна освіта як стратегія подолання бар'єрів на шляху здобуття освіти.

5. Кочубей Т. Загальні засади створення безбар'єрного середовища для людей з інвалідністю.

6. Національна стратегія із створення безбар'єрного простору в Україні на період до 2030 року.

7. Новий освітній простір.

8. Створення безбар'єрного середовища та соціальна інклюзія: світовий досвід для України.

9. Стратегія впровадження гендерної рівності в освіті до 2030 року.

10. Указ Президента України №2 533/2020 «Про забезпечення створення безбар'єрного простору в Україні».

11. Швидун В. Поняття та сутність категорії «державна освітня політика». Державне управління та місцеве самоврядування. 2012. № 13 (14). С. 45-52.

References

1. Andrushchenko V. (2011). Derzhavno-hromads'kyy kharakter upravlinnya osvitoyu [State-public nature of education management]. Vyshcha osvita Ukrayiny - Higher education of Ukraine. 3, 5-8 [in Ukrainian].

2. Vasyunyk-Kuliyeva, M. Universal'nyy dyzayn v osvita [Universal design in education]. [in Ukrainian].

3. Herbst, Mykolay, Herchyns'kyy Yan. (2015). Detsentralizatsiya osvity u Pol'shchi: Dosvid 25 rokiv. [Decentralization of education in Poland: 25 years of experience]. Varshava. Instytut osvitnikh doslidzhen' [in Ukrainian].

4. Kohan O. (2021) Inklyuzyvna osvita yak stratehiya podolannya baryeriv na shlyakhu zdobuttya osvity. [Inclusive education as a strategy for overcoming barriers to education]. [in Ukrainian].

5. Kochubey T. (2021). Zahal'ni zasady stvorennya bezbar yernoho seredovyshcha dlya lyudey z invalidnistyu [General principles of creating a barrier-free environment for people with disabilities]. [in Ukrainian].

6. Natsional'na stratehiya iz stvorennya bezbar^yernoho prostoru v Ukrayini na period do 2030 roku [National strategy for creating a barrier-free space in Ukraine for the period until 2030]. [in Ukrainian].

7. Novyy osvitniy prostir [New educational space]. [in Ukrainian].

8. Stvorennya bezbar"yernoho seredovyshcha ta sotsial'na inklyuziya: svitovyy dosvid dlya Ukrayiny [Creating a barrier-free environment and social inclusion: world experience for Ukraine]. [in Ukrainian].

9. Stratehiya vprovadzhennya hendernoyi rivnosti v osviti do 2030 roku [Strategy for implementation of gender equality in education until 2030]. [in Ukrainian].

10. Ukaz Prezydenta Ukrayiny № 533/2020 «Pro zabezpechennya stvorennya bezbar"yernoho prostoru v Ukrayini» [Decree of the President of Ukraine No. 533/2020 "On ensuring the creation of a barrier-free space in Ukraine]. [in Ukrainian].

11. Shvydun, V. (2012) Ponyattya ta sutnist' katehoriyi «derzhavna osvitnya polityka» [Concept and essence of the category "state educational policy"]. Dezhae upravlinnya ta mistseve samovryaduvannya - State administration and local self-government. 13 (14), 45-52 [inUkrainian].

Размещено на Allbest.ru