Формування навичок ділової взаємодії як засіб особистісно-професійного розвитку майбутнього фахівця

Размещено на http://www.allbest.ru/

Формування навичок ділової взаємодії як засіб особистісно-професійного розвитку майбутнього фахівця

Бабенко Ірина Василівна, кандидат педагогічних наук, старший викладач кафедри педагогічної майстерності та менеджменту імені І.А. Зязюна. Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г. Короленка

Анотація

У статті підіймається проблема вибору молодою людиною професійного шляху відповідно до власного потенціалу, що проявляється, зокрема, в ситуаціях ділової взаємодії. Аналізується сутність взаємодії як основи ділових стосунків людини з іншими суб'єктами професійного середовища при вирішенні спільних завдань зі співробітниками, у проєктній діяльності, у роботі з клієнтами в сфері послуг тощо. Окрім суто етичних моментів, розглядаються особистісні засади такої взаємодії, що формуються в освітньому процесі починаючи із загальноосвітньої школи і далі, в ході професійної освіти, вибір напряму якої почасти теж повинен зумовлюватися здатністю юнака чи дівчини встановлювати продуктивні відносини з іншими людьми, їхніми нахилами, аби професія стала не тільки засобом до фінансового забезпечення людини, але й сприяла її самореалізації, дарувала позитивні емоції.

Автор торкається проблем орієнтації на педагогічну професію та застосування активних методів підготовки майбутнього вчителя, зокрема, ще в період його шкільного навчання, як учня факультативу «Юний педагог». Звертається до досвіду Полтавського державного педагогічного інституту імені В.Г. Короленка в кінці минулого століття, концептуальні засади та технологічні компоненти якого є актуальними й сьогодні.

Розглядаються можливості формування навичок ділової взаємодії при організації навчальної командної роботи. Робиться висновок стосовно того, що увага до нахилів і інтересів дитини, аналіз перспектив її подальшого професійного вибору є обов'язком цивілізованого суспільства. Сучасна загальноосвітня школа повинна докладати зусиль до того, щоб кожен випускник був усебічно готовим до свідомого вибору професії, яку він здатен успішно опанувати і яка стане для нього важливою частиною життя.

Ключові слова: заклад загальної середньої освіти, професійна орієнтація, професійна освіта, заклад професійної освіти, особистісно- професійний розвиток, ділова взаємодія, професійний потенціал, комунікативний потенціал.

Abstract

Formation of business interaction skills as a means of personal and professional development of the future specialist

Babenko Iryna Vasylivna Candidate of Pedagogical Sciences, Senior Lecturer of the Department of Pedagogical Mastery and Management named after I.A. Zyazyun, Poltava National Pedagogical University named after V.G. Korolenka

The article raises the problem of a young person choosing a professional path in accordance with his own potential, which is manifested, in particular, in situations of business interaction. The essence of interaction is analyzed as the basis of a person's business relations with other subjects of the professional environment when solving joint tasks with employees, in project activities, in working with clients in the service sector, etc. In addition to purely ethical aspects, the personal foundations of such interaction are considered, which are formed in the educational process starting from secondary school and further, in the course of professional education, the choice of the direction of which must also partly be determined by the ability of a young man or a girl to establish productive relations with other people, their inclinations, in order to the profession became not only a means of financial support for a person, but also contributed to his selfrealization, gave positive emotions.

The author touches on the problems of orientation towards the teaching profession and the use of active methods of training a future teacher, in particular, during his schooling, as a student of the "Young Teacher" elective. It refers to the experience of the Poltava State Pedagogical Institute named after V.G. Korolenko at the end of the last century, the conceptual principles and technological components of which are still relevant today.

Possibilities of forming skills of business interaction during the organization of educational teamwork are considered. It is concluded that paying attention to the inclinations and interests of the child, analyzing the prospects of his further professional choice is the duty of a civilized society. A modern secondary school should make efforts to ensure that every graduate is comprehensively prepared for a conscious choice of a profession that he can successfully master and that will become an important part of his life.

Keywords: institution of general secondary education, professional orientation, professional education, institution of professional education, personal and professional development, business interaction, professional potential, communicative potential.

співробітник освітній діловий стосунок

Постановка проблеми

У сучасному світі для людини має значну вагу її здатність взаємодіяти з оточенням, знаходити в ньому оптимальну особистісну позицію, що водночас і сприяє адаптації до значущого середовища, і не спричиняє асиміляції, розчиненню в ньому, внаслідок чого її власні відмітні риси починають деформуватися, а індивідуальність - тією чи іншою мірою втрачатися.

Оскільки впродовж тривалого часу одним із найбільш важливих для особи середовищ є професійне, їй варто ще на етапі вибору професії звернути увагу на те, які вимоги до неї як людини, фахівця, суб'єкта комунікації ставитиме ця професія. Тож педагоги загальноосвітніх закладів, працюючи в старшій школі, повинні приділяти увагу не лише розвитку комунікативних здібностей учнів, а, більш конкретно, навичок ділової взаємодії, зауважуючи при цьому індивідуальні нахили старшокласників як майбутніх працівників різних галузей. Формування навичок ділової взаємодії зазвичай розглядається в контексті професійної освіти, проте вважаємо, що воно повинне починатися ще в ЗЗСО, даючи учневі поштовх до розширення системи об'єктивних уявлень про себе, як про суб'єкта тієї чи іншої професійної діяльності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Поняття взаємодії, під яким розуміємо організованість зусиль груп людей та окремих індивідів на досягнення спільної мети, привертає нині досить пильну увагу фахівців.

Проблемами взаємодії суб'єктів освітнього процесу в закладах загальної середньої освіти як важливої передумови якості навчання та виховання в різний час цікавилися вітчизняні вчені І. Андрощук, І. Бех, О. Біляковська, В. Кузь, Л. Велитченко, М. Євтух, В. Сухомлинський, В. Шаталов, Т. Яковишина та ін. І навіть якщо на думку вчених накладала певний відбиток специфіка соціально-політичних обставин у державі, актуальні на той час особливості суспільних відносин, однак до сьогодні більшість дослідників приймають як найважливішу передумову ефективної навчальної діяльності здатність педагога та учнів успішно взаємодіяти між собою. Можемо стверджувати, водночас, що здатність до взаємодії в діловому контексті тієї чи іншої професійної сфери сама по собі є цінним результатом освіти юнака чи дівчини і має враховуватися ними при здійсненні такого важливого для власної долі кроку, як вибір професії.

У професійній освіті (насамперед, педагогічній) проблеми взаємодії детально аналізували О. Гончар, О. Жданова-Неділько, І. Зязюн, І. Осадченко, О. Пометун, В. Семиченко, Н. Тарасевич та ін. Ми відзначаємо увагу до двох споріднених аспектів цього явища: 1) організація взаємодії як складника освітнього процесу, суб'єктами якого є студенти і викладачі; 2) засвоєння основ ділової взаємодії, коли студент розглядається вже як майбутній фахівець, а роль викладача все більшою мірою зводиться до коригувальної та консультативної функції. І хоча викладач залишається носієм значущої теоретичної інформації, організатором діяльності, у ході якої насамперед і відбувається формування у майбутніх фахівців навичок ділової взаємодії як одного із складників їхньої професійної діяльності, досліджуваний процес відбувається з достатньою результативністю саме тоді, коли він набуває ознак саморозвитку, тобто усвідомлюється здобувачем освіти як особистісно значущий, аналізується з огляду на реальний стан розвитку відповідних якостей, а відтак планується його подальша динаміка, що супроводжується постановкою стратегічних і тактичних цілей та добором адекватних їм засобів.

Як бачимо, зазначений процес є, з одного боку, професійно детермінованим, тобто задається вимогами професії, а з іншого - особистісно детермінованим, оскільки істотні зміни особистісних характеристик у ході професійного навчання видаються нам не тільки малоймовірними, а й не продуктивними, такими, що ведуть до не завжди виправданих і результативних затрат часу й зусиль як самого здобувача, так і педагогів. Тож мета нашої статті полягає в аналізі чільних характеристик комунікативного потенціалу людини як складника її професійного потенціалу й основи формування навичок ділової взаємодії та з'ясуванні їхньої значущості для особистісно-професійного розвитку майбутнього фахівця починаючи з етапу його професійного вибору.

Виклад основного матеріалу

Професійний вибір людини і здійснення нею професійного навчання в певному закладі, з певним рівнем докладання зусиль, більш чи менш зацікавленим ставленням до перспектив кар'єрного зростання і т. ін., зумовлюються багатьма, часом несподіваними чинниками, серед яких на сьогодні, як показало опитування 72 першокурсників закладів вищої, фахової передвищої та професійно-технічної освіти м. Полтави, домінують мотиви соціального (престиж, ймовірна кар'єра) та економічного (затребуваність на ринку праці, рівень зарплатні) спрямування. Певну роль грають також мотиви, пов'язані з адаптацією до актуальних життєвих обставин (можливість батьків забезпечити оплату навчання в ЗВО, реальність вступу до нього, наявність у перспективі робочого місця тощо). Ми не розглядаємо зараз мотивів, пов'язаних із воєнними обставинами, змінами в житті внутрішньо переміщених громадян України, намагаючись виокремити ті характерні для сучасної молоді тенденції, якими відображаються поширені в суспільній свідомості пріоритети.

З розумінням ставлячись до перелічених вище мотивів вибору професії та закладу освіти, ми, однак, вважаємо, що в цьому процесі дещо значнішу роль має відігравати особиста схильність майбутнього фахівця до обраної справи, наявність у нього відповідного професійного потенціалу.

Ідеї про необхідну відповідність майбутньої професії нахилам людини, її інтересам, її уявленням про власну місію в цьому світі, які і з позицій особистого щастя, і з огляду на ефективність її праці за економічними показниками не викликають сумніву в людиноцентричних суспільствах сучасності, в Україні мають одним із найяскравіших своїх джерел філософію Григорія Сковороди, що, будучи в загальних рисах відомою й шанованою, на практиці, на жаль, досі залишається описом не досягнутих ідеалів. Розглядаючи її концептуальну сутність і сучасне значення, відомий український учений-економіст Ю. Бажал, зокрема, пише: «Я схиляюся думати, що головні ідеї Сковороди ще і досі не знайшли свого втілення в широкій суспільній свідомості в Україні, а тільки протягом двох століть живили вузький прошарок інтелектуалів, які бажали змінити якість життя людей, помінявши їхнє ставлення до людини як до майже тварини, намагалися переконати загал у тому, що кожний заслуговує на особливу повагу до своєї індивідуальності, до свого унікального призначення, до свого власного волевиявлення, а значить кожний заслуговує на краще життя і на щастя вже тепер, а не в якомусь невизначеному майбутньому. При всій ніби банальності та абстрактності такої постановки, історія засвідчила, що вирішення даного питання на практиці обумовило економічний успіх одних країн і економічне аутсайдерство інших. На жаль, приклад України можна віднести до останніх» [1, с. 40-41].

Одним із засобів, необхідних для зміни ситуації, що склалася, до загальної користі бачимо виявлення у школяра рис, необхідних для успішної самореалізації в тій чи іншій професії, та спонукання до особистісно-професійного саморозвитку ще до того моменту, коли рішення про вибір професії та освітнього закладу буде ним зроблено остаточно.

Досвід такої роботи в практиці української вищої школи наявний і представлений, зокрема, програмою «Учитель (школа - педвуз - школа)», яка була розроблена наприкінці 1970-х років у тодішньому Полтавському державному педагогічному інституті імені В.Г. Короленка під керівництвом ректора, Івана Андрійовича Зязюна. Створені згідно з цією програмою в школах Полтавської області факультативи «Юний педагог» мали на меті попередню підготовку учнів до вибору учительської професії й активно застосовували, в тому числі, й методики комунікативного спрямування, оскільки саме комунікація становить діяльнісну основу роботи вчителя. Однією з переваг такої роботи було, зокрема, й те, що вона відбувалася, по суті, в професійному середовищі (а точніше, середовище рідної школи, в якому юнак чи дівчина перебували вже не один рік, розкривалося перед ними з професійних позицій, так само, як і робота вчителя висвітлювалася більш повно і багатогранно, ніж її бачила більшість школярів). У цьому контексті відбувалося концептуально важливе перетворення у свідомості школяра: діяльність учителя він починав бачити як взаємодію.

Якщо дитина не розчаровувалася в своєму виборі і, зваживши набуті в ході факультативу аргументи «за» і «проти» нього, обирала для себе педагогічний ЗВО, її очікувало навчання, що включало значний сегмент, спрямований на опанування професійної взаємодії в моделювальній діяльності. Моделювалися водночас умови майбутньої діяльності і дії в них майбутнього учителя, що передбачали як інваріантність - зорієнтованість на базові принципи педагогіки, так і елемент варіативності, пов'язаний з найбільш перспективними (індивідуально обумовленими) для нього способами вирішення педагогічних задач. Таким чином відбувався розвиток його професійного потенціалу, тобто здатності виконувати професійні функції. Для вчителя, при цьому, варто говорити більшою мірою про особистісно-професійний потенціал, бо кожна якість його особистості бере участь у освітньому процесі, в той чи інший спосіб проявляючись у його діяльності.

«Безперечно, що випускник вишу завжди переживає більш чи менш тривалий адаптаційний період, пристосовуючись не лише до умов праці, а й до особливостей власного «я» в його здатності до вирішення професійних завдань, - пише з цього приводу О. Жданова-Неділько. - Оскільки ж відбувається це в умовах реальної діяльності, що постає неперервною багаторівневою низкою педагогічних ситуацій, вчорашній студент часто не має можливості належним чином осмислити і оцінити власні дії, приймаючи рішення і застосовуючи ті чи інші засоби впливу на учнів майже стихійно, інтуїтивно. Досвід показує, що така «самоадаптація» початківця може бути оперативнішою й ефективнішою, якщо вже у виші він усвідомив сильні й слабкі свої сторони як суб'єкта взаємодії» [4, с. 122].

Такий підхід до підготовки педагога, з раннім виявленням нахилів і включенням до різних форм реальної та змодельованої педагогічної діяльності зрозумілий і виправданий з багатьох точок зору. Проте так само зрозуміло, що стосовно інших професій школа не має наскільки широких можливостей. Але оскільки вся її діяльність базується на взаємодії, вважаємо, що принаймні у цьому відношенні її профорієнтаційна місія може бути дещо оптимізована.

Як зазначає Б. Грудинін, «взаємодія суб'єктів освітнього процесу має бути цілісною відкритою системою з власною структурою, зовнішніми та внутрішніми зв'язками, набором певних функцій, у тому числі й розвивальних по відношенню до учасників взаємодії. Ця система містить суб'єктний, змістовно-цільовий, організаційний та результативний компоненти. Її відкритість забезпечується зв'язками з іншими системами: педагогічними та соціальними. Цілісність системи проявляється у виконанні низки функцій: перетворювальних, пізнавальних, ціннісно-орієнтаційних і комунікативних» [2, с. 250-251].

Різноманіття перелічених дослідником функцій системи взаємодії учасників освітнього процесу дають нам підстави розглядати її як універсальну модель ділової взаємодії, тобто такої, що має в своїй основі пріоритетність спільної справи, окресленої організаційними цілями й похідними від них завданнями, та процесуально базується на принципах організаційної етики.

На сьогодні існує проблема диференціювання понять «взаємодія» та «спілкування», саме щодо яке частіше говорять «ділове». Проте ми обстоюємо необхідність застосування поняття «ділова взаємодія» (така, що підпорядковується визначеним нормам і правилам, а отже, і ставить перед своїми суб'єктами більш стандартні поведінкові вимоги, які він, зазвичай, сам не формує, а приймає для себе) на противагу поняттю «міжособистісна взаємодія». Остання, звісно, теж орієнтується на певні норми, прийняті в суспільстві чи його окремих осередках, але суб'єкт виступає по відношенню до цих норм більш вільною особистістю, може їх по-різному інтерпретувати, вносити зміни, тобто надавати їм особистісного забарвлення відповідно до власних, а не організаційних цілей.

Погоджуючися з І. Сингаївською та І. Архипчук, що «взаємодія є складовою спілкування людей разом із соціальною перцепцією та комунікацією» і що «ділове спілкування є специфічною формою активності людей, передбачає встановлення прямих і опосередкованих контактів між тими, хто вступає у ділові відносини, забезпечує реагування і вплив на дії та інформацію інших осіб, взаємне сприймання з метою досягнення спільних трудових цілей і результатів» [7, с. 144], ми визнаємо всю складність розмежування цих понять на практиці і наводимо як приклад твердження І. Шавкун, згідно з яким «за змістом можна було б уважати поняття «комунікація» і «спілкування» синонімічними з тією тільки різницею, що спілкування - це швидше психологічне явище, а, говорячи про комунікацію, ми повинні пояснити, який з аспектів комунікації ми маємо на увазі: психічний, інформаційний, техніко-технологічний або організаційно-економічний. Спілкування - це багатоплановий процес розбудови контактів між людьми, породжуваний потребами спільної діяльності. У процесі спілкування можна умовно виділити три сторони: комунікативну (передача інформації), інтерактивну (взаємодія) і перцептивну (взаємосприйняття)» [8, с.69]. Таким чином, кожна із сторін ділового спілкування, вочевидь, може розглядатися через призму його ділових функцій.

Взаємодія суб'єктів освітнього процесу є дуже розмаїтою за своїми виявами, а отже, і за вимогами до кожного з них. Як зазначає Б. Грудинін, вона «постає одночасно:

- як особливий тип зв'язків, стосунків, що характеризує процеси взаємного впливу й зміни педагогів і учнів (суб'єктно-суб'єктний, «на рівні»; суб'єктно-об'єктний, «керівництво»; стосунки педагогів і учнів як «того, хто веде, й того, кого ведуть»);

- як процес їх діяльнісного й особистісного «обміну», в результаті чого відбувається взаємне збагачення й перетворення педагогів і учнів (практичний «обмін» охоплює реальні дії педагогів та учнів; духовно-інформаційний - припускає обмін ідеями, думками, почуттями, інтересами тощо, усім тим, що є надбанням внутрішнього світу учасників взаємодії);

- як специфічна форма організації діяльності учасників взаємодії, що вимагає об'єднання зусиль у впливі на спільний предмет діяльності. При цьому спілкування є атрибутом, необхідною умовою діяльності, а також способом реалізації потреби суб'єктів одне в одному. Таким чином, взаємодія суб'єктів освітнього процесу - це цілісність, що позиціонується одночасно як єдність протилежних типів взаємозв'язку (суб'єкт-суб'єктного, суб'єкт- об'єктного), протилежних типів змісту обміну (духовного і практичного), протилежних способів обміну (діяльності та спілкування)» [2, с. 251].

З позицій нашого дослідження особливу вагу має перше з перелічених тверджень, щодо поєднання в освітньому процесі можливостей для взаємодії з виконанням однієї з трьох узагальнених діяльнісних ролей, що їх можна також позначити «той, хто веде», «співробітник» і «той, кого ведуть». Варто зазначити, що в кожній із цих ролей може виступати як вчитель, так і учень. По-перше, взаємодія в освітньому процесі є нелінійною, навіть коли не відбувається спеціально організованої роботи в парах чи групах (командах), що пов'язано, зокрема, з явищем лідерства. По-друге, у ході взаємодії вчитель може делегувати свою ведучу роль комусь із учнів, як це представлено, наприклад, у досвіді Ш. Амонашвілі, аби розширити його можливості до самовияву. Врешті, величезний діапазон рольових нюансів надають вже згадані парні й групові форми роботи. Вони дають змогу досить повно змоделювати ділові взаємини, основною характеристикою яких є залежність спільного результату від діяльності кожного окремого учасника. При цьому в сучасних дослідженнях наголошується, що доцільніше говорити не про групову, а про командну роботу, яка більш відповідає ідеї співробітництва.

Важливого аспекту проблеми торкається й думка С. Мединської, згідно з якою «у сучасному бізнесі командна робота є одним з ключових аспектів для досягнення успіху. Команди, тобто справжні команди, а не просто групи, які керівництво називає командами, мають бути основною одиницею продуктивності для більшості організацій, незалежно від їх розміру та виду діяльності» [6, с. 225]. Тож учні мають змогу отримати вагомий досвід взаємин, не лише з'ясовуючи свої власні можливості, а й запозичуючи приклад товаришів.

У ході такої роботи досить професійний учитель спроможний з'ясувати, до виконання якої ролі в діловій взаємодії більш схильний той чи інший учень: він «той, хто веде», чи «той, кого ведуть», або ж «співробітник» - здатний спільно вирішувати завдання, приймаючи на себе ту роль, яка необхідна для його успішного виконання.

Зазвичай, саме «співробітник» відзначається найбільш розвиненим комунікативним потенціалом (за визначенням З. Єрмакової, останній являє собою систему, складниками якої є «комунікативні можливості, наявні комунікативні сили індивіда, які особистість може використати в конкретній формі спілкування; психологічні властивості й можливості особистості, які набуваються за реальних умов спілкування і взаємодії з іншими людьми; комунікативні можливості подальшого розвитку особистості» [3, с. 60]). Тож, якщо дитина стабільно демонструє здатність до співробітництва, є підстави вважати, що, за умови розвиненості інших складників професійного потенціалу, в умовах колективної діяльності будь-якого професійного середовища вона буде мати переваги.

Якщо ж маємо справу з учнем, який постійно демонструє лідерські якості, важливо також простежити, чи має він нахили до співробітництва. Досить вірогідно, що такий учень обере професію менеджера, розраховуючи на посаду, пов'язану насамперед з управлінням, прийняттям рішень, організацією інших на виконання виробничих завдань. Ймовірно, що він наділений рисами, спроможними висунути його як особистість поміж інших, має достатнє прагнення бути на виду, здатен швидко оцінити кризову ситуацію і оперативно розпорядитися наявними ресурсами для її стабілізації тощо. Проте якщо йому погано вдається цінувати потенціал інших, необхідно по можливості створювати умови, в яких він би привчався вислуховувати і поважати чужу думку, опановував етичними нормами, прийнятими в колі співробітників одного рангу, вчився виокремлювати в колегах риси, варті поваги і корисні для роботи. З іншого боку, йому може в подальшому заважати надто високий рівень домагань, що часто призводить до вибору освітнього закладу і спеціальності за принципом престижності, тоді як справжні інтереси і здібності проігноруються. Тож необхідно, щоб учень здобував навички раціонального підходу до власної долі, конструктивної рефлексії, що дозволить йому здійснити оптимальний вибір.

Досить неоднозначні думки доводиться чути щодо учнів, яких можна вважати тими, кого «ведуть». Іноді вони дійсно справляють враження інфантильних, слабо підготовлених до будь-яких змін у житті, готових бездумно підпорядковуватися чужій волі. Проте значна частина з них потребує підтримки не у вигляді прямого управління, а у створенні досвіду самовияву, подолання боязні прийняти на себе відповідальність і зробити помилку. Діти, що проявляють такі якості, часто мало амбітні і професію обирають відповідну, таку, яка не вимагатиме від них у подальшому рішучих кроків, даючи більш-менш прийнятний дохід. Часто саме такі учні є аутсайдерами в навчанні, що дає їм підстави розраховувати на подальше здобуття робітничих професій, вступати до закладів професійної (професійно-технічної) освіти, і часто педагоги охоче підтримують їх у цьому рішенні. Однак у сучасному світі кваліфікований робітник - це людина, що постійно вдосконалює свою майстерність, оволодіває сучасними технологіями. Як відзначають В. Жигірь та О. Кривильова, «сучасному працівникові вже замало володіти типовими засобами праці та виконувати типові трудові операції. Його діяльність здебільшого орієнтується на інноваційні, високопродуктивні технології, динамічні й змінні умови організації, високу якість і продуктивність праці», тож «це вимагає від нього соціальної та професійної мобільності, конкурентоспроможності, комунікабельності, гнучкості мислення, системного світогляду, здатності до підприємливості, креативності, самостійності, адекватної самооцінки тощо. Своєю чергою змінюються вимоги й до професійної (професійно-технічної) освіти, а саме щодо необхідності органічного поєднання гуманітарної, загальнотехнічної та спеціальної підготовки майбутніх кваліфікованих робітників, формування в них не лише знань, умінь, практичного досвіду, але й розвитку здатності адаптуватися до змін у відповідній виробничий галузі, застосовувати на практиці фундаментальні та інтегрувати міждисциплінарні знання, щоб комплексно розуміти та сприймати виробничий процес» [5, с.35].

Отже, міркування про те, що ЗПТО призначені в тому числі для роботи з контингентом найменш активних і комунікабельних випускників шкіл, слабких у навчанні й з поганою схильністю до соціальної адаптації, є докорінно неправильним і застарілим. Залучення таких учнів до різноманітних форм командної роботи, формування в них здатності до співробітництва є важливою передумовою набуття ними досвіду ділової взаємодії, що необхідно для їхнього успішного опанування професією, і робітничою - так само, як і будь-якою іншою.

Звичайно, все перелічене вище вимагає додаткових зусиль з боку педагогів ЗОШ, що, у свою чергу, мають братися до уваги державою в ході здійснення подальших освітніх реформ і забезпечуватися в фінансовому та організаційному плані. Адже чим більш досконалим буде кадрове забезпечення української економіки, тим реальнішими стануть перспективи її виходу на європейський рівень.

Висновки

Увага до нахилів і інтересів дитини, аналіз перспектив її подальшого професійного вибору є обов'язком цивілізованого суспільства. Сучасна загальноосвітня школа повинна докладати зусиль до того, щоб кожен випускник був усебічно готовим до вибору професії, яку він здатен успішно опанувати і яка стане сферою його успішної самореалізації та джерелом позитивних емоцій.

У подальшому маємо намір розробити систему критеріїв і показників сформованості важливого засобу особистісно-професійного розвитку майбутнього фахівця - навичок ділової взаємодії, що повинні стати об'єктом професійної уваги шкільних педагогів.

Література

1. Бажал Ю.М. Сродність ідей та особистостей філософа Г.С. Сковороди та економіста М.І. Туган-Барановського. М.І. Туган-Барановський та Г.С. Сковорода: науково-пізнавальна проща до місць життя видатних українців. Матеріали мобільного семінару факультету економічних наук НаУКМА / Упорядник Ю.М. Бажал. К., Університетське видавництво «ПУЛЬСАРИ», 2007. С. 38-47.

2. Грудинін Б.О. Педагогічна взаємодія: вимоги в контексті особистісно орієнтованої освітньої парадигми. Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології. 2014, № 5 (39). С. 245-255.

3. Ермакова З.І. Місце комунікативного потенціалу індивіда в розвитку моральних норм і відносин між людьми. Вісник Запорізького національного університету. № 2(18), 2012. С. 58-61.

4. Жданова-Неділько О.Г. Аксіодидактична система взаємодії викладача і студента при вивченні педагогічних дисциплін: монографія. Полтава: ТОВ «Фірма «Техсервіс», 2015. 337 с.

5. Жигірь В., Кривильова О. Сучасні методологічні підходи до професійної підготовки майбутніх кваліфікованих робітників у закладах професійної (професійно-технічної) освіти. Людинознавчі студії. Серія «Педагогіка», 13(45), 2021. С. 34-42.

6. Мединська С.І. Командна робота як основний фактор розвитку глобальних навичок при формуванні іншомовної компетентності у майбутніх фахівців готельно- ресторанної справи, туристичного бізнесу та міжнародних відносин. Вісник університету імені Альфреда Нобеля. Серія «Педагогіка і психологія». Педагогічні науки. 2020. № 2 (20). С. 223-228.

7. Сингаївська І., Архипчук І. Особливості дослідження взаємодії та ділового спілкування в колективі фінансової служби організації. Організаційна психологія. Економічна психологія. 2022. (3(27)). С. 142-148.

8. Шавкун І. Ділова комунікація: сутність та типологізація. Гуманітарний вісник ЗДІА. 2009. Вип. 38. С. 67-74.

References

1. Bazhal Yu.M. (2007). Affinitatis notiones etpersonalitates philosophi H.S. Skovorody et oeconomus M.I. Tugan-Baranovsky. M.I. Tugan-Baranovsky et H.S. Skovoroda: introductio scientifica et cognitiva ad loca vitae Ucrainorum illustrium. [Srodnist idei ta osobystostei filosofa H.S. Skovorody ta ekonomista M I. Tuhan-Baranovskoho. M.I. Tuhan-Baranovskyi ta H.S. Skovoroda: naukovo-piznavalnaproshcha do mists zhyttia vydatnykh ukraintsiv]. Materialy mobilnoho seminaru fakultetu ekonomichnykh nauk NaUKMA / Uporiadnyk Yu.M. Bazhal. K., Universytetske vydavnytstvo «PULSARY» [in Ukrainian].

2. Hrudynin B.O. (2014). Pedagogicum commercium: requisita in contextu paradigma educational ordinatum personae. [Pedahohichna vzaiemodiia: vymohy v konteksti osobystisno oriientovanoi osvitnoi paradyhmy]. Pedahohichni nauky: teoriia, istoriia, innovatsiini tekhnolohii, 5 (39), 245-255 [in Ukrainian].

3. Yermakova Z.I. (2012). Locus potentiae communicativae alicuius in normis moralibus et relationibus inter homines evolutionis. [Mistse komunikatyvnoho potentsialu indyvida v rozvytku moralnykh norm i vidnosyn mizh liudmy]. Visnyk Zaporizkoho natsionalnoho universytetu, 2(18), 58-61. [in Ukrainian].

4. Zhdanova-Nedilko O.H. (2015). Systema axiodidacticum praeceptoris-discipuli commercium in studio disciplinarum paedagogicarum: monographum. [Aksiodydaktychna systema vzaiemodii vykladacha i studenta pry vyvchenni pedahohichnykh dystsyplin: monohrafiia]. Poltava: TOV «Firma «Tekhservis» [in Ukrainian].

5. Zhyhir V., Kryvylova O. (2021). Moderni methodologicae accessus ad institutionem professionalem futuri idonei operarii in institutis educationis (vocationalibus et technicis) instituendis. [Suchasni metodolohichni pidkhody do profesiinoi pidhotovky maibutnikh kvalifikovanykh robitnykiv u zakladakh profesiinoi (profesiino-tekhnichnoi) osvity]. Liudynoznavchi studii. Seriia «Pedahohika», 13(45), 34-42. [in Ukrainian].

6. Medynska S.I. (2020). Collaboratio est ut principale momentum in evolutione artes globalis formandae linguae alienae competentiae in futuris peritis in negotiis deversoriis et caupona, voluptuaria negotiis et relationibus internationalibus. [Komandna robota yak osnovnyi faktor rozvytku hlobalnykh navychok pry formuvanni inshomovnoi kompetentnosti u maibutnikh fakhivtsiv hotelno-restorannoi spravy, turystychnoho biznesu ta mizhnarodnykh vidnosyn]. Visnyk universytetu imeni Alfreda Nobelia. Seriia «Pedahohika i psykholohiia». Pedahohichni nauky, 2 (20), 223-228. [in Ukrainian].

7. Synhaivska I., Arkhypchuk I. (2022). Peculiarities studii commercii ac negotii communicationis in manipulos servitutis oeconomicae organizandi. [Osoblyvosti doslidzhennia vzaiemodii ta dilovoho spilkuvannia v kolektyvi finansovoi sluzhby orhanizatsii]. Orhanizatsiina psykholohiia. Ekonomichna psykholohiia, (3(27)), 142-148. [in Ukrainian].

8. Shavkun I. (2009). Negotium communicationis: essentia et typologia. [Dilova komunikatsiia: sutnist ta typolohizatsiia]. Humanitarnyi visnyk ZDIA, 38, 67-74. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru