Державна політика щодо підготовки педагогічних кадрів у середині 1950-х - першій половині 1960-х рр. в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра всесвітньої історії

Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського

Державна політика щодо підготовки педагогічних кадрів у середині 1950-х - першій половині 1960-х рр. в Україні

Мельничук Олег Анатолійович, доктор

історичних наук, професор, завідувач кафедри

Долинна Анна Сергіївна, кандидат історичних наук,

старший викладач

Анотація

У статті розкрито проведення державної політики щодо підготовки педагогічних кадрів у середині 1950-х - першій половині 1960-х рр. в Україні. Зазначено, що досліджувана проблема фрагментарно вивчалася радянськими дослідниками, зокрема в ідеологічному обґрунтуванні. Водночас, у сфері культури виразно проявилися властиві цього часу протиріччя, коли ідеологічні послаблення змінювалися грубим адмініструванням, коли партійні керівники відверто втручалися у процес художньої творчості і наукові пошуки, як і раніше вважаючи, що культура і наука повинні обслуговувати інтереси політики з урахуванням завдань комуністичної «пропаганди».

Ускладнювали роботу неодноразові структурні зміни у складі цих вишів, які доводилося здійснювати за вказівкою згори. Все ж поступово кількісно і якісно зростали викладацькі склади. Водночас, мали місце і значна плинність кадрів, через що в інститутах переважали викладачі, які мали стаж роботи не більше 10 років. Обов'язковим атрибутом того часу було підвищення ідейно-політичного рівня викладачів. У зв'язку з цим зверталася увага на ріст у їхньому середовищі партійного прошарку.

Основною перешкодою в підборі висококваліфікованих науково-педагогічних працівників була відсутність житла. Труднощі були й із комплектацією штатних викладачів. Для того, щоб залучити працюючу молодь і доросле населення до навчання, педагогічні колективи загальноосвітніх шкіл разом із громадськими організаціями щорічно займалися роз'яснювальною роботою серед потенційних учнів на підприємствах і в колгоспах. Водночас, для керівників підприємств і колгоспів головним завданням було виконання виробничих, а не освітніх планів, вони потребували, насамперед, фахівців із спеціальною середньою та вищою освітою, а не просто освічених працівників. Крім того, народне господарство продовжувало розвиватися екстенсивним способом і не потребувало освічених працівників.

Ключові слова: освіта, навчання, державна політика, підготовка педагогічних кадрів, працююча молодь і доросле населення.

Melnychuk Oleh Anatoliiovych Doctor of historical sciences, professor, head of the department of world history, Mykhailo Kotsiubynskyi Vinnytsia State Pedagogical University

Dolynna Anna Serhiivna Candidate of historical sciences, senior lecturer of the department of world history, Mykhailo Kotsiubynskyi Vinnytsia State Pedagogical University

STATE POLCY REGARDING THE TRAINING OF TEACHERS IN THE MID-1950S - THE FIRST HALF OF THE 1960s. IN UKRAINE

Abstract

The article reveals the implementation of the state policy on the training of pedagogical personnel in the mid-1950s - the first half of the 1960s in Ukraine. It is noted that the investigated problem was studied fragmentarily by Soviet researchers, in particular, in ideological justification. At the same time, in the field of culture, the contradictions characteristic of this time were clearly manifested, when ideological relaxation was replaced by rough administration, when party leaders openly interfered in the process of artistic creativity and scientific research, still believing that culture and science should serve the interests of politics, taking into account the tasks of the communist " propaganda".

The work was complicated by repeated structural changes in the composition of these universities, which had to be carried out on instructions from above. However, gradually the teaching staff grew quantitatively and qualitatively. At the same time, there was a significant turnover of personnel, due to which the institutes were dominated by teachers who had no more than 10 years of work experience. A mandatory attribute of that time was raising the ideological and political level of teachers. In this connection, attention was drawn to the growth of the party stratum in their environment.

The main obstacle in the selection of highly qualified scientific and pedagogical workers was the lack of housing. There were also difficulties with staffing full-time teachers. In order to attract working youth and adults to study, the pedagogical teams of secondary schools, together with public organizations, annually engaged in educational work among potential students at enterprises and collective farms. At the same time, for the managers of enterprises and collective farms, the main task was the implementation of production, not educational plans, they needed, first of all, specialists with special secondary and higher education, and not just educated workers. In addition, the national economy continued to develop in an extensive way and did not need educated workers.

Keywords: education, training, state policy, training of teaching staff, working youth and adult population.

Вступ

Постановка проблеми. Соціально-економічні та суспільно-політичні зміни другої половини 1950- х - першої половини 1960-х рр. в Україні сприяли вдосконаленню організації навчально-виховної роботи в закладах освіти. У цей час підвищився статус соціального інституту, зокрема, шкіл які, зорієнтовано на наближення учбового процесу до вимог життя. Вивчення тогочасного способу життя працівників розумової праці в історичному аспекті обумовлене можливістю розкриття культурно-освітніх та суспільно-політичних процесів крізь призму існування кожного українця-освітятина, його соціокультурних, матеріальних та світоглядних аспектів буття.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Досліджувана проблема фрагментарно вивчалася радянськими дослідниками (В. Бурлін, М. Мехеда, М. Магден, В. Піскунов та ін.). В умовах вступу СРСР в епоху науково-технічної революції зросла потреба у фахівцях із вищою та середньою спеціальною освітою. При цьому велике значення надавалося розширенню вечірнього та заочного навчання [1- 4].

На жаль, проблема розвитку вищої освіти у період політичної та економічної лібералізації суспільства ще не знайшла належного висвітлення у наукових працях. Фактично відсутні ґрунтовні синтетичні праці, які б комплесно показали роботу вищих закладів освіти у цей період. Тому перед істориками, вченими-педагогами, постає нелегке завдання заповнити «білу лакуну», пов'язану з об'єктивним і неупередженим відтворенням життя вишів у період «відлиги». Ще більшою мірою це стосується й дослідження освітніх проблем у регіональному розрізі. Нині в українській історіографії немає жодного дослідження, у якому б було зображено освітню палітру того часу. Тому запропоноване нами дослідження є вельми актуальним.

Метою статті є обґрунтування державної політики щодо підготовки педагогічних кадрів у середині 1950-х - першій половині 1960-х рр. в Україні.

Виклад основного матеріалу

Період вітчизняної історії цієї епохи, тісно пов'язаний з ім'ям М.С. Хрущова, часто називають «великим десятиліттям». Проведені у ці роки перетворення охоплювали не лише сфери політики та економіки, але й культуру, науку, освіту та інші галузі духовного життя суспільства. Значення цієї епохи, особливо в області культурного розвитку країни, виходить далеко за межі реформаторської діяльності самого Хрущова. Цей період радикально вплинув на суспільну свідомість, сталася зміна в ідеології, викликаний критикою сталінізму. У роки «відлиги» сформувалось ціле покоління радянської інтелігенції, виховане в дусі критики «деформацій соціалізму». Водночас, у сфері культури виразно проявилися властиві цього часу протиріччя, коли ідеологічні послаблення змінювалися грубим адмініструванням, коли партійні керівники відверто втручалися у процес художньої творчості і наукові пошуки, як і раніше вважаючи, що культура і наука повинні обслуговувати інтереси політики з урахуванням завдань комуністичної «пропаганди».

Основною перешкодою в підборі висококваліфікованих науково-педагогічних працівників була відсутність житла. Труднощі були й із комплектацією штатних викладачів.

Для того, щоб залучити працюючу молодь і доросле населення до навчання, педагогічні колективи загальноосвітніх шкіл разом із громадськими організаціями щорічно займалися роз'яснювальною роботою серед потенційних учнів на підприємствах і в колгоспах [3, с. 123]. Щоб долучити молодь до навчання, школи часто організовували класи безпосередньо на самих підприємствах, ініціативу чого не завжди підтримали керівники: не створювали для тих, хто вчився, потрібних умов, і клас розпався [2, с. 23].

В інститутах для підвищення фахового і науково-методичного рівня викладацького складу застосовували практику обрання кандидатів наук, старших викладачів на посади в.о. доцента, а через певний час присвоєння їм вченого звання доцента. Перед обранням на посаду до кожного з претендентів висували відповідні вимоги [1, 2]:

1) читання лекційних курсів на високому науково-теоретичному і методичному рівнях;

2) проведення наукових досліджень із актуальних проблем відповідних галузей наук;

3) написання та опублікування наукових і навчально- методичних праць;

4) популяризація знань і передового досвіду.

Ускладнювали роботу неодноразові структурні зміни у складі цих вишів, які доводилося здійснювати за вказівкою згори. Все ж поступово кількісно і якісно зростали викладацькі склади. Водночас, мали місце і значна плинність кадрів, через що в інститутах переважали викладачі, які мали стаж роботи не більше 10 років. Обов'язковим атрибутом того часу було підвищення ідейно-політичного рівня викладачів. У зв'язку з цим зверталася увага на ріст у їхньому середовищі партійного прошарку.

Поступово зростав контингент студентів, насамперед, завдяки якісній профорієнтаційній роботі. Найбільш поширеними формами цієї роботи були організація стаціонарних і заочних підготовчих курсів, відрядження викладачів і лаборантів у різні райони і школи Хмельницької та сусідні області для популяризації вишу тощо. Все ж, незважаючи на значні зусилля, пов'язані з проведенням профорієнтаційної роботи, контингенти новоспечених студентів були нестабільними, хоча кількість заяв хоч і незначно, але зросла. Одночасно із поліпшенням якісного складу викладачів збільшувалася кількість і поліпшувався й контингент студентів. Що стосується збільшення кількості студентів, то це стосується, насамперед педінституту, оскільки у сільськогосподарському інституті кількість студентів стаціонару, навпаки, зменшилася.

Потреби в здобутті заочної середньої освіти серед молоді за прикладом Поділля були неоднакові. Так, у Вінницькій області, що мала значно більше населення, учнів вечірніх ЗОШ було у кілька разів більше упродовж досліджуваного періоду порівняно з Хмельницькою областю. Їх максимальна кількість на Вінниччині припадала на середину 1960-х років, а на Хмельниччині - на початок 1960-х рр. Проте на Хмельниччині, за винятком першої половини 1980-х рр., вечірніх ЗОШ було більше, ніж на Вінниччині. Найбільша кількість вечірніх ЗОШ в регіоні обох областей спостерігалася в 60-х років ХХ ст., а різке їх скорочення - майже втричі на Хмельниччині і більш ніж утричі на Вінниччині - відбулося упродовж другої половини 1960-х рр.

Кількість вечірніх (змінних) загальноосвітніх шкіл на Поділлі упродовж 1950 -1965-х років ХХ століття постійно зменшувалася (табл. 1).

державна політика педагогічний кадр