Дитинство та молоді роки О. Олеся

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дитинство та молоді роки О. Олеся

Дубровіна Ірина Володимирівна кандидат педагогічних наук, доцент, науковий співробітник, Інститут книгознавства Відділу музичних фондів, Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського

Анотація

У статті розглядається дитинство та молоді роки Олександра Івановича Кандиби, відомого під псевдонімом Олександр Олесь (5.12.1878 - 22.07.1944) - громадського діяча, українського поета, письменника, драматурга, публіциста та перекладача. Дослідження бібліографії митця потребує ретельного огляду. Сучасні дослідники мають можливість проаналізувати важливість раннього етапу становлення видатного патріота та лірика у мистецькому просторі. Поетичне слово Олеся допомагає зрозуміти тривоги та сподівання справжнього художника, бачення світу, природи, його справжній патріотизм. Широко використовуючи спогади поета, його листування з громадськими діячами того часу, ми хочемо розпочати огляд етапу його становлення починаючи з дитинства як першої сторінки життя, яка збагатила уяву майбутнього митця художніми образами. На початку ХХ століття Олександр Олесь стає символом українського слова, мистецтва, вражає відданістю загальнолюдським цінностям та любов'ю до України. Якщо проаналізувати назви віршів Олеся, можна прослідкувати його трепетне ставлення до образів рідної Батьківщини. Рід Олександра по маминій лінії вівся від орендарів, сільських господарів, а по татовій - від купецької. Так, дитинство поета пройшло у родині службовця у містечку Білопілля. Воно було наповнене незабутніми враженнями від степу та рідної природи, що сприяли розвитку фантазії та спостереження за навколишнім світом. Певно з дитинства були родом ті враження та образи, що згодом лягли в основу віршів. Традиціями виховання від діда-прадіда були висока освіченість, народні традиції та національна ідея.

Любов до поетичного слова, ліризм, естетика краси та любові до Батьківщини відіграли особливе значення у становленні молодого поета. Спроба розкрити його етапи вводить нас у світ високих душевних поривань і боротьби за високі ідеали справедливості. Значну роль у цьому відіграв клуб «Родина», де збиралася українська інтелігенція того часу. Поет зустрів події революції на підйомі та очікуванні справедливості, боротьби за неї. На жаль дуже скоро він мав полишати країну, бо не міг жити в Україні під час більшовицького терору та знищенні української інтелігенції.

Ключові слова: творчість О. Олеся, становлення, творча особистість, символізм, синтез музики та поезії.

Dubrovina Iryna Volodumurivna Candidate of Pedagogical Sciences, Associate Professor, Researcher, Institute of Bibliology, Department of Music Funds, National Library named after V.I. Vernadsky

CHILDHOOD AND YOUNG YEARS OF O. OLESIA

Постановка проблеми

У 2023 році минає 145 років від дня народження видатного поета Олександра Івановича Кандиби, відомого під псевдонімом Олександр Олесь (5.12.1878 - 22.07.1944) - громадського діяча, українського поета, письменника, драматурга, публіциста та перекладача. Народ шанує поета, продовжуючи його життя у виданнях творів, виконанні пісень на його слова та дослідженні творчої спадщини [10, с.6]. Через заборону творчості митця з 1930-х років у Радянському Союзі роль його впливу на розвиток української літератури та музичного мистецтва було знівельовано. Тим важливішим сьогодні є дослідження раннього етапу становлення видатного патріота та лірика Олександра Олеся.

Як зазначає дослідник Ігор Цуркан, «твори (Олеся) відзначаються високою емоційною напругою й мистецькою майстерністю, незвичайною ритмікою й музичністю поетичного тексту, багатим вишуканим енергійним римуванням і звучністю слова» [14, с.107]. Поезія символістів, до яких належав поет, була спрямована перш за все на створення нової поетичної мови, яка б відмовилась від звичних для поетики минулого алегорій і звернулася до трансцендентного, таємничого, а отже «невимовного», увиразненого компонентами барв і музики, того, що стоїть поза досяжністю звичайної мови. «Слово-меч захищає, стає на оборону рідної землі, а «слово-сонце, освітивши край, вселяє надію в безсмертя народу», - так розумів поет служіння Україні, своє призначення, національну приналежність та бажання стати на захист рідної землі [10, с.12]. Поетичне слово Олеся допомагає зрозуміти тривоги та сподівання справжнього художника, його бачення світу, природи, справжній патріотизм.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Дослідження О. Вертій, Р. Радишевського, Б. Лепкого, Г. Петрова, О. Таран, Н. Лисенко, М. Неврлого, І. Чернова, Д. Нестерчук, В. Федоренка, Г. Хвостенка, І. Цуркана та ін. створили необхідну дослідницьку основу для подальшого вивчення творчих надбань великого представника українського символізму межі ХІХ та ХХ століть.

Мета статті - розглянути становлення творчої особистості поета у молоді роки.

Виклад основного матеріалу

Широко використовуючи спогади поета, його рідних, листування Олександра з громадськими діячами того часу, ми хочемо розпочати огляд дитинства як першої сторінки життя, яка збагатила уяву митця художніми образами, «екскурсіями в країну див». Що саме любив слухати О. Олесь, чим захоплювався, наскільки його творча активність прагнула самореалізації? На ці питання спробуємо дати відповідь.

На початку ХХ століття Олександр Олесь стає символом українського слова, мистецтва, вражає відданістю загальнолюдським цінностям та любов'ю до України.

Як зазначають дослідниці Л. Макарова та В. Макарова, «доля кожного художника - в руках історії, тільки їй дана можливість визначати істинні цінності... Якщо подивитися на карту світу, то з гордістю можна стверджувати: немає, напевно, такої країни, де б не жили і не прославляли наш край земляки» [8, с.4]. Поетичне слово, ліризм, естетика краси та любові до Батьківщини відіграли особливе значення у становленні Олександра Олеся як письменника. Свою місію він окреслив у поетичних рядках:

Співай, як Бог тобі звелів,

Одвертим голосом природнім,

І буде любим всім твій спів,

І станеш ти співцем народним.

Тут слово «співай» звучить як символ величного, священного, як вищий голос розуму і душі. Це слово стає для поета синонімом творчої праці, горіння серця, служіння людям. Для того, щоб познайомитися з багатогранною творчою особистістю Олеся, слід проаналізувати етапи становлення митця, починаючи з дитинства.

Існує версія, що родовід Олександра походить від корсунського, а згодом ніжинського полковника Федора Кандиби [5, с. 581]. Ось як пише сам Олександр Олесь у автобіографії про своє дитинство: «народився 23 листопада 1878 року в Кризі (Білопілля)» [2, с.15]. Білопілля було сотенним містечком Сумського козацького полку. Воно мало більш ранні назви Вир, згодом Крига, а вже з 1672 року отримало місто Білопілля. З ним пов'язане життя і діяльність філософа М. Антоновича, педагога А.Макаренка.

Рід Олександра по маминій лінії вівся від орендарів, сільських господарів, а по татовій - від купецької. Дитинство майбутнього поета пройшло у родині службовця у містечку Білопілля. Родовий будинок, що належав чумака Кандибам, нараховував не менше сотні літ.

Як згадує сестра Ганна, «ще при нас, дітях, стояли під сараєм вози, криті жовтими ряднами, подібні до циганських возів» [2, с.15]. Дід поета по батьковій лінії чумакував, їздив у Крим за сіллю та рибою. В одну із таких поїздок воли привезли його мертве тіло додому. В батьківському роді була рибна традиція, і тому Олесь дуже полюбляв рибу.

Батько, Іван Федорович, був шанованою людиною, мав добре серце, багато працював, щоб забезпечити родину. У чотири роки Сашко навчився читати. Особливо малий Олександр полюбляв слухати історії дядька Василя про минуле України, чумаків, лірників, пригоди козаків тощо. Дитинство юного Сашка, який змалку мав сердечність та гостре відчуття справедливості проходило серед природи степів та річки Сули. Важливим чинником у формуванні поета було родинне тепло, хоч серед книжок були лише псалтир та «Кобзар» Шевченка, який він знав напам'ять. Мати, Олександра Василівна, любила співати народних пісень, тому Сашко дуже цікавився українським музичним фольклором. Можемо припустити, що саме музика стала для поета могутнім і дійовим імпульсом творчості, любов до музики дарувала йому щасливі хвилини натхнення. Саме багатогранність таланту Олександра сприяла взаємопроникненню цих двох сфер. У різноманітних контактах з музикою глибше розкривається індивідуальність поета, багатство внутрішнього світу. Відомо, що його сестра Ганна мала гарний голос і Олесь любив слухати українські народні пісні у її виконанні.

За спогадами сестер Олеся мама мріяла всіма силами «витягти нас, дати освіту, виховати з нас людей» [2, с.15]. Дійсно, молода жінка, яка в 27 років лишиться вдовою ставить за мету допомогти своїм дітям, хоч родина знаходилася після смерті батька у знедоленні, смутку, жалобі.

Так, спогади рідних сестер О. Олеся - Галини та Марії занурюють нас у його дитинство, юність, у ті часи, коли він робив перші кроки до поетичного Парнасу.

У «Автобіографічному листі» (1924 р.), який він написав імовірно для професора Олександра Колесси, поет згадує про дитинство як «один золотий день», незабутню пору мрій, метеликів та сріблястого вітру, відчуття свободи та милування навколишньою природою, лісом, степом та гаєм. Звісно, що саме дитинство - це початок становлення характеру, людської особистості, час перших творчих спроб. Мати виховала його спостережливість та любов до природи, її садок, квіти були місцем творчості та затишку сина. Про дитинство багато споминів нам лишили його сестри. З їх розповідей перед нами вимальовується портрет Олександра Кандиби - дитини. Це була допитлива дитина, яка любила мандри у природу та степ, була вразлива та чутлива до краси, жива та весела, мала багату уяву та фантазію. Відвідуючи вистави, поет міг оцінити якість музичного виконання, знав твори літератури, живопису, музики, глибоко розумів народне мистецтво. Певно з дитинства родом ті дитячі враження та образи, що згодом лягли в основу віршів.

Автобіографічними є вірші «Згадую: так я в дитинстві любив», «В дитинстві ще давно, давно», «Моїй матері», де він називав себе дитиною степу, що «як море хвилювавсь», «рідним братом вітру, простору і трав». І ця поезія степу, гаю, ланів, що «пахтіли і цвіли» є провідною в доробку Олександра Олеся, у його жанровій системі символізму та неоднозначності. Жага природи, ненаситність її чарами, замилування її вічним рухом становлять основу світосприймання Олеся, його вражаючого життєлюбства. Багатогранність творчої особистості зароджувалася у середовищі постійного контакту з мистецтвом, світом природи, у бажанні висловитися у віршах.

Якщо проаналізувати життя родини Кандиб після смерті батька, то сім'я зазнала важких фінансових труднощів, але їх морально підтримували рідні, які цінували давні обряди та традиції. Як згадують сестри - у родині панувала загальна атмосфера товариськості, єднання з природою, любов до рідної землі, захоплення творами Т. Шевченка, адже його «Кобзар» був настільною книгою.

Як згадувала старша сестра Марія, «ще в дитинстві він часто любив ходити до саду і потихеньку наспівувати, а коли його питали, що то за пісня, то відповідав, що такої пісні ніхто не знає, вона його» [13, с.1]. Казку для нього створювала сама тиха сільська природа, відсутність поспіху та суєти, де творча дитина бачила сюжети своїх майбутніх казок, драматичних етюдів, віршів, персоналізуючи природу. Відомо, що з 6 років Олександр почав писати перші вірші.

Щоліта хлопець їздив до діда по матері Василя Грищенка (колишнього кріпака графа Толстого), до його хутора в селі Верхосулля. Зі спогадів сестер нам відомо, що Олександр дуже любив дідуся, бо той був справедливим, їздив до пана клопотати за селян і ніколи не думав про власну вигоду. Навколишній степ з половецькими могилами, його історії та легенди назавжди закарбувалися у пам'яті як яскраві враження пізнання минулого. Верхосульські враження відвідували його навіть перед смертю:

О Верхосулля, люба мріє! Мого дитинства сон ясний, Що й досі серце моє гріє, теплом далекої весни!

Саме закладалася майбутня висока громадянська позиція поета у вигнанні, поета-емігранта. Літні поїздки були пов'язані з сільською місцевістю, природою, свободою та безкрайніми ланами. Дід Василь виховував Сашка в українському дусі. Бабуся була відомою ткалею, яка вражала односельчан своєю працьовитістю та співом. Можемо припустити, що пісенність віршів поета формувалася під впливом «ліричного бачення дійсності», образів «пісня-душа», які часто зустрічаються у поетичних рядках. Традиціями виховання від діда- прадіда була висока освіченість, народні традиції та національна ідея. Так, у віші «Могила» Олесь згадує свою бабусю та її оповідь про стару могилу. Через усе життя поет проніс світлі спогади про своє дитинство, кумирами якого були Т. Шевченко, П.Куліш, М.Вовчок, Леся Українка, М.Старицький та ін. Мати поета розповідала, що маленьким хлопчиком Олесь полюбляв записувати слова, вірші і питав, як люди кажуть, а мати йому пояснювала. На жаль, як зазначає Г. Петров, не зберігся архів матері - зник у 1937 році [10, с. 294].

У 1893 році мати з трьома дітьми (Сашком та двома сестрами) переїздить до Сум, де винаймає перший поверх будинку номер 83, по вулиці Петропавлівській. Саме з Сумами пов'язане становлення ідейно- філософського світогляду поета. Згодом Сумщина як рідний край Олеся стане центром вивчення та пропаганди його творчості.

Якщо роздивитися фото юного гімназиста Сашка, на нас погляне юнак зі світлою посмішкою, у нього прижмурені очі, цю дитячу безпосередність він пронесе через усе життя. Чутливий та вразливий вдачею, Олександр був дуже здібний до вивчення мов, і будучи студентом самостійно оволодів білоруською, польською, грузинською мовами, що вказує на гнучкість розуму та багатосторонність його таланту.

Сильна матеріальна скрута обмежила можливості в його навчанні, виборі вузу, розкритті творчих здібностей, але час диктував свої умови і Олександр Кандиба отримував ту освіту, яка була доступна його родині: у 1893 році він вступає до Харківського землеробського училища, а його сестри йдуть у початкову школу.

Ранні поетичні проби Олеся було надруковано у рукописному журналі «Комета», який видавався відомим у майбутньому російським письменником Костянтином Треньовим, що був тоді вчителем російської мови. Мати бачила захоплення Олександра поезією, однак наполягала, щоб він закінчив вуз. Сталося так, що отриманий Олександром другий розряд давав йому право вступити лише у ветеринарний інститут.

Материн брат допомагав оплачувати навчання та намагався підтримувати Сашка. Але коли кошти не було вчасно сплачено, Олександр змушений був читати лекції та учив школярів писати вірші. Олександр тимчасово стає студентом Київського політехнічного інституту, мріє про наукові досліди, але через брак коштів переходить на посаду практиканта у маєток Харитоненка. У 1903 році він вступає до Харківського ветеринарного інституту. Улітку для заробітку працює статистом у Слов'янську та Вовчанську.

У 1907 році Олесь оселяється у Києві, але має розчарування - робота не приносить йому задоволення. Єдиною відрадою був клуб «Родина», тут збиралася українська інтелігенція (Олена Пчілка, Леся Українка, М. Леонтович, М. Лисенко, М. Вороний та ін.). Тут він товаришує з Оленою Журливою, Юрієм Сірим, Володимиром Винниченком.

Як згадувала Олена Журлива, молодь у клубі співала під акомпанемент М. Лисенка, збирала кошти для Товариства Червоного Хреста, відвідувала на свята родини знайомих зі співом колядок та щедрівок. Однією із улюблених пісень Олеся була «Ой не цвіти буйним цвітом зелений катране» у виконанні Олени Журливої. А ще у молоді роки Олександр Кандиба любив відвідувати симфонічні концерти і навчав друзів гуцульських пісень, які він чув від рідних.

Літературними спробами перекладу Олександра на українську мову стали «Марсельєза» та «Варшав'янка», напередодні 1905 року він знаходиться у рядах революційного руху, складає пісні, що закликають на боротьбу з царським гнітом. Сам пише вірші-агітки, які поширюють його товариші разом з революційними прокламаціями.

Якщо проаналізувати назви тогочасних віршів Олеся, то у них відчутні його любов та трепетне ставлення до образів рідної Батьківщини: «Коли приходила весна в наш край», «Роси, роси, дощику ярину», «Хочу я троянди, що цвіте в саду», «Столітні велетні-дуби», «Дід Дніпро розплющив очі» тощо. Поет у той час використовував різні псевдоніми: В. Валентин, Іван Веселий, Клим Середа, Яків Чорноморець та ін.

У Полтаві Олесь приїздить на відкриття пам'ятнику І. Котляревському, знайомиться з багатьма представниками української інтелігенції та культури. У листі до В. Свадковської (1903 р.) він із захопленням пише про важливість цієї події та його знайомство з інтелігенцією України. Ця зустріч, а особливо публічний виступ Олени Пчілки українською мовою у порушення заборони царської влади справила на молодого поета величезне враження. Якщо до цього він писав вірші здебільшого російською мовою, то після спілкування з визначними культурними діячами почав писати виключно українською.

Влітку 1906 року, перебуваючи в Криму, письменник уклав першу збірку своєї поезії «З журбою радість обнялась», яка вийшла друком вже в наступному році під літературним псевдонімом Олександр Олесь. Назва першої збірки - це контрастні поняття, що передавали складність стану душі митця, тонкощі власного світовідчуття. Чому ж псевдонім «Олесь»?

Так лагідно називала його майбутня дружина Віра Свадковська.

У відповідь поет написав Вірі вірш-присвяту:

Те, ім 'я, що дала мені ти,

У дні, осяяні тобою,

У сні і вільне, і крилате Літа і в 'ється наді мною. Його прийму я в свою душу...

Після виходу першої збірки в світ поет отримав визнання серед публіки, інших майстрів слова. Назва збірки характеризує його творчі пошуки від журби до радості, від оптимізму до розчарування. Його вабили сюжети краси природи, любов, зовнішня врода людини, тонкі переживання душі. Схвальні рецензії на друк поезій Олеся написали І.Франко, брати Алчевські [7, с. 5]. Відома педагогиня, вчена С. Русова зазначала, що Олесь є «прямим спадкоємцем Шевченка зі всіма його полум'яним натхненням і пристрасною любов'ю до України» [11, с. 6]. Вражає багата палітра емоцій та почуттів ліричного героя, його психологічні переживання.

У 1912 році Олесь, повертаючись із-за кордону, заїхав до Криворівні (гуцульський край), щоб поспілкуватися з провідними діячами того часу Коцюбинським, Могилянським, Гнатюком, Крушельницькою, Франком, Лесею Українкою. Там поет познайомився з обрядами, природою Гуцульщини, мелодіями та фольклором.

У 1914 році Олесь переїздить у Пущу-Водицю, тут робота ветеринара була більш спокійною та давала змогу займатися творчістю. Свої переживання поет передає у вірші «Музо» (1915 р.)

Музо, о музо! Не плач, не ридай!

Музо, о смійся без краю! Музо... іду на роботу... прощай...

З ким я тебе залишаю!

До творів цього періоду відносяться драматичні етюди «Буржуа», «Злотна нитка», «Над Дніпром», «Осінь», «По дорозі в казку», «Родная глушь», «Хаїм», «Хвесько Андибер», «Товариство воскресіння Лазаря», «Патріот». Деякі чернетки зберігаються у відділі рукописів НБУВ, серед них є багато автографів начерків, сюжетів, які так і не були розвинуті.

У 1914 році російський уряд заборонив святкування 100-річчя з дня народження Шевченка, а «Святейший синод» заборонив правити панахиди по Шевченку. В знак протесту проти цих заборон студенти Києва вийшли на демонстрацію. Ці події яскраво відобразилися у поезії О.Олеся: «І наша образа по світу гриміла, як гуркіт далеких громів!». Тобто тут ми бачимо вже громадянську позицію митця, який все життя захоплювався Кобзарем.

1907 - 1917 рр. Олесь видає п'ять збірок віршів, рецензії були різними - від визнання до критики, від недооцінки української тематики та ритму віршування до захоплення його творчістю сучасниками.

Отак, перегортаючи сторінки життя Олександра Олеся ми торкаємося не лише сфери його творчого становлення, широкого кола чинників, що сформували митця у молоді роки, визначили його ставлення до України. Слід пам'ятати, що ім'я видатного поета, після його від'їзду за кордон, затушовувалося в нотних виданнях, заклеювалося у перекладах та авторстві слів. Спроба розкрити етапи становлення поета вводить нас у світ високих душевних поривань і боротьби за високі ідеали справедливості. Феномен О. Олеся «полягає в тому, що письменник раз і назавжди обрав свою мистецьку дорогу і громадянську позицію, не змінивши на «лавровий вінок» подарований ворогом» [10, с.6].

Література:

1. Адаменко А. Г. Архів О. І. Олеся (Кандиби). Збірка оглядів фондів відділу рукописів ЦНБ. К., 1962. С. 19-28.

2. Ґерич Ю.Автобіографія О. Олеся. Нові дні. 1966. Жовтень. С. 15.

3. Дейнека А., Сапухін П. Архітектурні пам'ятки Сумщини. Харків: Прапор, 1971. С. 51 -54.

4. До дня пам'яті видатного поета, драматурга, громадського діяча. URL: https://bilopillia.city/articles/155947/do-dnya-pamyati-vidatnogo-poeta-dramaturga-gromadskogo- diyacha-oleksandra-olesya-

5. Енциклопедія історії України: у 10 т. / редкол.: В.А.Смолій (голова) та ін. К.: Наук. думка,2010. Т.7: Мл-О. 2010. С. 581.

6. Королюк Н. Корифеї української хорової культури XX століття. Київ: Муз. Україна, 1994. С. 201.

7. Міста України /за заг. ред. А.Толстоухова. Київ, 2004. 464 с.

8. Макарова Л., Макарова В. Я морем співів розіллюся. І слово в пісні відгукнеться...:.наук.-попул. вид. Суми: Собор, 2003. С. 79 -94.

9. Одаренко П. Тарас Шевченко і українська література: зб. ст. / ред. О. Зінкевич. Київ: Смолоскип, 1994. 424 с.

10. Олександр Олесь. Творча спадщина і сучасність: зб. наук. праць / упор. О.Г. Ткаченко. Суми: Вид-во «Козацький вал», 1999. 308 с.

11. Русова С. Молодий український поет. Руслан. 1907. № 152. С.6.

12. У Києві і Сумах. Спогади поетеси Олени Журливої. Панорама Сумщини, четвер 2 грудня 1993 року. С. 6 - 7.

13. Фонд 1256, справа 14, №1. Державний архів-музей України.1999.

14. Цуркан І. Олександр Олесь як медіум між європейським та українським символізмом. Збірник наукових праць (філологічні науки), № 8, 2016. С. 107 -114.

15. Яременко В. Трагічний оптимізм Олександра Олеся: передмова. Олесь Олександр. Коли нема пророка та на землі. Поетичні та драматичні твори. Шкільна бібліотека. Київ: Веселка, 2007. С. 5 -40.

Reference:

1. Adamenko A. H. (1962). Arkhiv O. I. Olesia (Kandyby). Zbirka ohliadiv fondiv viddilu rukopysiv TsNB. [Archive of O. I. Oles (Kandyba). A collection of reviews of the collections of the manuscripts department of the National Library]. Kyiv. [Ukrainian].

2. Gerych Yu. (1966). Avtobiohrafiia O. Olesia. [Autobiography of O. Oles.]. Novi dni. Zhovten. [Ukrainian].

3. Deineka A., Sapukhin P. (1971). Arkhitekturni pamiatky Sumshchyny. [Architectural monuments of Sumy region]. Kharkiv: Prapor. [Ukrainian].

4. Do dnia pamiati vydatnoho poeta, dramaturha, hromadskoho diiacha (1993). [To commemorate the outstanding poet, playwright, and public figure]. URL: https://bilopillia.city/articles/155947/do-dnya-pamyati-vidatnogo-poeta-dramaturga-gromadskogo- diyacha-oleksandra-olesya- [Ukrainian].

5. Entsyklopediia istorii Ukrainy (2010) : u 10 t. [Encyclopedia of the History of Ukraine: in 10 volumes]. / redkol.: V.A.Smolii (holova) ta in. K.: Nauk. dumka, T.7: Ml-O. [Ukrainian]

6. Koroliuk N. (1994). Koryfei ukrainskoi khorovoi kultury XX stolittia. [The coryphaei of Ukrainian choral culture of the twentieth century]. Kyiv: Muz. Ukraina. [Ukrainian].

7. Mista Ukrainy (2004) [Cities of Ukraine] /za zah. red. A.Tolstoukhova. Kyiv. [Ukrainian].

8. Makarova L., Makarova V. (2003). Ya morem spiviv rozilliusia. I slovo v pisni vidhuknetsia: nauk.-popul. vyd. [I will spread the sea of singing. And the word in the song will respond...:.scientific and popular ed.]. Sumy: Sobor. [Ukrainian].

9. Odarenko P. (1994). Taras Shevchenko i ukrainska literatura: zb. st. [Taras Shevchenko and Ukrainian Literature: a collection of articles ]. / red. O. Zinkevych. Kyiv: Smoloskyp. [Ukrainian]

10. Oleksandr Oles. (1999). Tvorcha spadshchyna i suchasnist: zb. nauk. prats. [Creative Heritage and Modernity: a collection of scientific papers]. / upor. O.H. Tkachenko. Sumy: Vyd-vo «Kozatskyi val». [Ukrainian]

11. Rusova S. (1907). Molodyi ukrainskyi poet. [A young Ukrainian poet]. Ruslan. № 152. [Ukrainian]

12. U Kyievi i Sumakh. Spohady poetesy Oleny Zhurlyvoi (1993). [In Kyiv and Sumy. Memoirs of the poet Olena Zhurliya. ]. Panorama Sumshchyny, chetver 2 hrudnia. [Ukrainian].

13. Fond 1256, sprava 14, №1. Derzhavnyi arkhiv-muzei Ukrainy, 1999. [Fond 1256, file 14, no. 1. State Archives and Museum of Ukraine]. [Ukrainian].

14. Tsurkan I. (2016). Oleksandr Oles yak medium mizh yevropeiskym ta ukrainskym symvolizmom. [Oleksandr Oles as a mediator between European and Ukrainian symbolism ]. Zbirnyk naukovykh prats (filolohichni nauky), № 8. [Ukrainian].

15. Iaremenko V. (2007). Trahichnyi optymizm Oleksandra Olesia: peredmova. Oles Oleksandr. Koly nema proroka ta na zemli. Poetychni ta dramatychni tvory. Shkilna biblioteka. [The Tragic Optimism of Oleksandr Oles: Preface. Oles Oles]. Kyiv: Veselka, 2007. [Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru