Формування уявлень про дислексію у студентів фахових педагогічних коледжів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Комунальний заклад «Балтський педагогічний фаховий коледж»

ФОРМУВАННЯ УЯВЛЕНЬ ПРО ДИСЛЕКСІЮ У СТУДЕНТІВ ФАХОВИХ ПЕДАГОГІЧНИХ КОЛЕДЖІВ

Димовська Анна Костянтинівна кандидат

філологічних наук, викладач вищої категорії,

викладач української філології

Анотація

дислексія підготовка освіта початковий

Статтю присвячено актуальній в ХХІ ст. проблематиці підготовки фахівців з початкової освіти до роботи з учнями-дислексиками (які мають труднощі з опануванням навички читання). З цією метою висвітлено коротку історіографію вивчення дислексії, обґрунтовано необхідність ознайомлення студентів фахових педагогічних коледжів (здобувачів освіти за спеціальністю «Початкова освіта») з цим феноменом. Беручи до уваги дефініції поняття таких поважних науково-дослідних центрів як Міжнародне товариство дислексії (IDA), Європейське товариство дислексії (EDA), Британська Асоціація Дислексії (BDA), ураховуючи досвід зарубіжних та українських дослідників, сформовано концептуальний підхід до феномену дислексії, який базується на розумінні нейробіологічної природи цього явища, зокрема, у ракурсі нейрорізноманітності (neurodiversity) як однієї з характеристик людського мозку. Зважаючи на генетичну необумовленість навички читання (мозок людини поступово, протягом століть, конструював цю здатність, використовуючи для неї нейронні зв'язки, які відсампочатку мали інше призначення), обґрунтовано відмову від погляду на дислексію як на хворобу чи ваду. З огляду на необхідність формування чіткого уявлення у майбутніх учителів початкової школи про ознаки дислексії, опрацьовано й узагальнено у вигляді таблиці відповідні матеріали офіційного сайту Британської Асоціації Дислексії. Подано коротку характеристику видів дислексії відповідно до форм вияву. Серед можливих причин дислексії звернено увагу на недостатньо вивчений та репрезентований у вітчизняній практиці зоровий стрес - досить частотний чинник, пов'язаний з колористичними особливостями сприйняття друкованого тексту, який обумовлює труднощі в оволодінні навичкою читання. Актуалізовано необхідність адекватної комунікації між учасниками освітнього процесу з питань ефективного навчання й корекційної роботи з учнями-дислексиками.

Репрезентований матеріал може бути використаний як методичний апарат для ознайомлення студентів фахових педагогічних коледжів із феноменом дислексії і формування у них адекватного уявлення про це явище та про ефективні методики подолання труднощів у навчанні читання, спричинених дислексією у молодших школярів.

Ключові слова: дислексія, читацька компетентність, труднощі навчання, нейрорізноманітність (neurodiversity).

Annotation

Dymovska Anna Kostiantynivna Candidate of Philological Sciences, Lecturer of the Highest Category, Lecturer of Ukrainian Philology, Municipal Establishment «Balta Pedagogical Professional College»

FORMATION OF IDEAS ABOUT DYSLEXIA IN STUDENTS OF PROFESSIONAL PEDAGOGICAL COLLEGES

The article deals with the current in the 21st century problem of training specialists in primary education to work with dyslexic students (who have difficulties in mastering reading skills). For this purpose, a brief historiography of the study of dyslexia is covered, and the necessity of familiarizing students of professional pedagogical colleges (students of education specializing in “Primary Education”) with this phenomenon is substantiated. Taking into account the definitions of the concepts of such respected research centers as the International Dyslexia Association (IDA), the European Dyslexia Association (EDA), the British Dyslexia Association (BDA), taking into account the experience of foreign and Ukrainian researchers, a conceptual approach to the phenomenon of dyslexia was formed, which is based on understanding of the neurobiological nature of this phenomenon, in particular, from the perspective of neurodiversity as one of the characteristics of the human brain. Given the genetic nature of the ability to read (the human brain has gradually, over the centuries, constructed this ability using neural connections for it that originally had a different purpose), it is justified to reject the view of dyslexia as a disease or defect. In view of the need to form a clear idea among future primary school teachers about the signs of dyslexia, relevant materials from the official website of the British Dyslexia Association have been elaborated and summarized in the form of a table. A brief description of the types of dyslexia according to the forms of manifestation is given. Among the possible causes of dyslexia, attention is drawn to insufficiently studied and represented in domestic practice visual stress - a fairly frequent factor associated with the color features of the perception of printed text, which causes difficulties in mastering the skill of reading. The need for adequate communication between the participants of the educational process regarding effective teaching and corrective work with dyslexic students has been updated.

The presented material can be used as a methodical device for familiarizing students of professional pedagogical colleges with the phenomenon of dyslexia and forming in them an adequate idea about this phenomenon and about effective methods of overcoming difficulties in learning to read, caused by dyslexia in younger schoolchildren.

Keywords: dyslexia, reading competence, learning difficulties, neurodiversity.

Постановка проблеми

Навички читання, письма, елементарної математики, які формуються в початковій школі, є базовими й необхідними для розвитку інтелекту й становлення людської особистості. Навіть у ХХІ ст. здається цілком логічним те, що основні навчальні дисципліни, що їх вивчають молодші школярі, ті ж самі, що й тисячоліття тому. Людство звикло сприймати вміння читати, писати, рахувати як елементарні компетентності, яких не мають сьогодні лише лічені дикунські племена на теренах деяких країн третього світу. Однак така самоочевидність є позірною. М. Вулф, авторка бестселлера «Пруст і кальмар. Нейробіологія читання» («Proust and the Squid: The Story and Science of the Reading Brain»), стверджує: «Ми не були народжені для читання» [6, С. 15] - ідеться про те, що, на відміну від багатьох навичок, читання не є вродженим талантом і не має генетичного обумовлення. Це дивовижне вміння, яке людство саме створило й опанувало всього кілька тисячоліть тому, і яке досі залишається загадкою з огляду на нейробіологічні процеси, якими воно супроводжується. Погляньмо з цього ракурсу на читання як навчальний предмет: секретам, що їх століттями опановували наші предки, ми намагаємося навчити своїх нащадків за півроку перебування в школі. Звісно, значна перевага сучасних дітей над пращурами полягає в тому, що їхній мозок, завдяки еволюції людства як біологічного виду, який навчився читати, реструктурований і здатний швидше будувати зв'язки між нейронними структурами і ланцюжками, а сучасні вчителі володіють методиками та навчальними засобами, які значно спрощують процес оволодіння читацькою компетентністю порівняно, наприклад, з добою Вавилонського царства. Але й у наш час не всі діти однаково легко і швидко вчаться читати. У випадках, коли це не пов'язано з фізіологічними захворюваннями (наприклад, сліпотою, аутизмом тощо), а також із такими чинниками, як лінь, незацікавленість, відсутність бажання в учня або некомпетентність вчителя, розлади читання зазвичай об'єднують під загальною назвою - дислексія. Вивчення цього феномену наближає сучасну науку до розкриття секретів роботи мозку й подолання труднощів оволодіння навичкою читання, тож є актуальним вектором не лише нейробіології, нейропсихології, педіатрії, а й освітніх наук.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Варто зауважити, що підходи до вивчення дислексії змінювалися відповідно до динаміки її потрактування - від розладу / хвороби / дефекту до особливості / відмінності / специфічної риси. Загалом серед зарубіжних дослідників, чиї праці є етапними у розробці окресленої проблематики, варто назвати Д. Беккера, Дж. Біч, М. Богданович, М. Вулф, Дж. Гайнда, А. Галабурду, І. Гілберта, Ш. Ґрін, Р. Девіса, П. Деннісона, Н. Дойджа, Б. Закшевську, Л. Мілз, М. Ніколсон, К. Стенвея, Ц. Стоун, Е. Франкс та ін. Царину українських наукових здобутків з питань дислексії репрезентують О. Боряк, О. Гайдай, Е. Данілавічютє, Л. Журавльова, К. Зелінська-Любченко, В. Ільяна, О. Ласточкіна, В. Меліченко, Н. Мочалова, О. Начинова, О. Просіна, В. Тарасун, К. Тихонова, В. Тищенко, М. Шеремет та ін.

За статистикою, яку наводить К. Тихонова, прояви дислексії наявні приблизно в 10% популяції, у 4% - у вираженій формі [4, С. 11]. Оскільки українською системою початкової освіти не передбачено окремих годин для роботи з учнями з такими труднощами навчання, як дислексія (розлади читання), дисграфія (розлади письма), диспраксія (розлади координації і дрібної моторики, які також можуть впливати на мовленнєву навичку), дискалькулія (нездатність сприймати числові символи і набувати базових навичок лічби), кожен майбутній фахівець - учитель початкових класів - має бути методично підготовленим до розв'язання задач із налагодження освітнього процесу та ефективного навчання дітей зі специфічними труднощами. З цією метою здобувачі спеціальності «Початкова освіта» вивчають, зокрема, корекційну педагогіку. Однак, на наш погляд, дислексію і дисграфію як особливості роботи мозку, безпосередньо пов'язані з базовими дисциплінами мовно-літературної освітньої галузі, доречно також вивчати в курсі відповідної методики.

Мета статті - створити методичний апарат для ознайомлення студентів фахових педагогічних коледжів із феноменом дислексії і формування у них адекватного уявлення про це явище та про ефективні методики подолання труднощів у навчанні читання, спричинених дислексією у молодших школярів.

Виклад основного матеріалу

Швидкий і правильний процес набуття умінь читання і письма вимагає участі багатьох когнітивних функцій (таких як увага, перцепція, зорова, слухова, просторова і дотиково-кінетична пам'ять), рухових функцій та їх інтеграції, на позначення якої іноді використовують термін «перцепційно-моторова інтеграція» [5, С. 16]. Труднощі, які виникають у процесі формування читацької компетентності молодших школярів, безпосередньо пов'язані зі зниженням загального когнітивного рівня дошкільнят, яке спостерігається протягом останніх років. На думку В. Мартиненко, це пов'язано з двома чинниками:

- соціальном - несприятливим для розвитку дитини середовищем (складні сімейні відносини, погані побутові умови, недостатня соціалізація, обмеження завдань та ігрової діяльності, які сприяють розвитку мовлення, творчого мислення; надмірна участь дітей у комп'ютерних іграх, використання іграшок із заданими програмами дій тощо);

- генетичним - зумовленим специфікою дозрівання мозку дитини, незрілістю кори і регулярних структур мозку [2, С. 20-21].

Разом із тим, знана польська фахівчиня з питань мовленнєвого розвитку дитини М. Богданович розрізняє неспецифічні та специфічні труднощі в навчанні. Перші, на її думку, обумовлено конкретними зовнішніми причинами: біологічними (вади органів чуття, низький розумовий розвиток тощо), соціальними - пов'язаними з середовищем зростання дитини (слабка стимуляція мовленнєвого й інтелектуального розвитку дитини, низький рівень пізнавального інтересу), дидактичним занедбанням (відсутність систематичного процесу навчання, методичні помилки тощо). Друга група труднощів у навчанні (специфічні) зумовлена факторами, властивими особистості, а не зовнішніми умовами, вони можуть стосуватися різних галузей шкільних знань і навичок або їхніх окремих сфер; до цієї ж групи належать труднощі з опануванням навички читання, звані дислексією [5, С. 18-19].

Термін «дислексія» було вперше використано наприкінці ХІХ ст. у медичній практиці лікаря-офтальмолога зі Штутгарта Р. Берліна на противагу впровадженому іншим німецьким терапевтом А. Куссмаулем поняттю «алексії» або «лексичної сліпоти» (до прикладу, шотландський офтальмолог Д. Гіншельвуд визначав у своїх пацієнтів «словесну сліпоту»). Англієць В. Морган використовував формулювання «вроджена словесна сліпота», очевидно, наблизившись до розуміння феномена дислексії як генетично обумовленої патології мовленнєвої діяльності [5, С. -4-25]. Узагалі прикметно, що біля витоків наукового осмислення дислексії стояли в більшості лікарі-окулісти: імовірно, початково нездатність читати найбільше пов'язувалася із вадами зору. Поступово, в міру завваження медиками й учителями інших психофізіологіних особливостей, які ставали на заваді успішному навчанню дітей, відбулася диференціація понять дислексія і дисграфія, алексія і аграфія, зокрема актуальною дефініцією дислексії в сучасній українській науці є «часткове специфічне порушення процесу читання, яке найчастіше спостерігається в структурі складних мовленнєвих і нервово-психологічних розладів внаслідок недорозвитку вищих психологічних функцій, затримки в розвитку латералізації функцій головного мозку, спадкових факторів», натомість алексія - це «повна нездатність опанувати навички читання, зумовлена ураженням окремих відділів кори головного мозку» [3].

Як алексія, так і дислексія у наведених вище визначеннях справляють враження безнадійних діагнозів та невиліковних хвороб. Почасти це так - у вимірі тривалості: «Дислексія - стан, який супроводжує людину протягом усього життя, не існує “ліків від дислексії” або таких методів лікування та корекції, що можуть повністю позбавити людину її проявів» [4, С. 14]. Менше з тим, дуже важливо, формуючи у студентів педагогічних спеціальностей уявлення про можливі труднощі опанування читання, створити більш оптимістичний ракурс сприйняття проблеми. Так, варто звернути увагу на позицію К. Тихонової, яка, беручи за основу західні концепції, стверджує, що дислексія - це особливість мислення: не вада або дефект, а відмінність (курсив мій - А.К. Димовська) [4, С. 26], яка пов'язана зі специфікою роботи мозку конкретної дитини. Дислексія має неврологічні причини й пов'язана з процесами латералізації (функціональної спеціалізації півкуль головного мозку): нейронні зв'язки, які беруть участь в обробці інформації, у дітей з дислексією можуть вибудовуватися в інший спосіб, відтак і процес їхнього навчання на рівні засвоєння інформації мозком буде відбуватися інакше [4, С. 14]. Як відомо, ліва півкуля головного мозку відповідає за мовленнєві навички та обробку інформації. У зв'язку з цим у дитини з більш активною правою півкулею можуть бути труднощі з читанням (саме з механічним процесом читання - дуже часто з розумінням прочитаного такі діти не мають жодних проблем). Та це в жодному разі не є вадою чи ознакою неповноцінності: у західній традиції подібні явища описують за допомогою терміна «нейрорізноманістність» (neurodiversity) - «припустиді відмінності структури та функції нервової системи в популяції, пов'язані з особливостями розвитку центральної нервової системи, які можна не вважати патологічними. <...> це не хвороба, а рідкий варіант норми» [4, С. 9]. Таку ж позицію обстоює М. Богданович, яка до того ж безпомильно вгадує причину, з якої досі так багато фахівців відмовляються вийти за межі розуміння дислексії як хвороби, трактувати її в ракурсі нейрорізноманітності: «Одні хочуть розглядати дислексію як розлад, завдяки чому вони отримають фінансову підтримку від адміністрації школи у сфері додаткових занять для учнів, інші не допускають таких трактувань і тому не можуть розраховувати на фінансову підтримку для цих цілей» [5, С. 29].

Етапним є визначення, запропоноване фахівцями Міжнародного товариства дислексії (IDA): «Дислексія є специфічним розладом навчання нейробіологічного характеру. Цей розлад характеризується труднощами правильного та/або вільного розпізнавання слів, а також слабкими навичками декодування та правопису. Ці труднощі зазвичай є результатом дефіциту фонологічного аспекту мови, часто неспівмірного з іншими когнітивними здібностями й ефективними методиками навчання, які використовуються в школі. Вторинними ознаками дислексії також можуть бути проблеми з розумінням прочитаного та контактом з письмовим словом, що може обмежити розвиток словникового запасу та загальних знань» [цит. за: 5, С. 29]. Натомість, на наш погляд, базовим і найбільш вдалим на сьогодні визначенням дислексії, яке відображає зміну підходів до потрактування цього феномена, є дефініція Європейського товариства дислексії (EDA): «Дислексія - це відмінність у набутті навичок читання, правильного написання та здатності висловлюватись письмово, яка обумовлена нейробіологічно» [цит. за: 5, С. 29] (курсив мій - А.К. Димовська). М. Вулф, застосовуючи еволюційний підхід до вивчення дислексії, робить революційний висновок про те, що мозок людини ніколи не призначався для читання: «Дислексія не може бути вадою «мозкового центру читання», тому що його просто не існує» [6, С. 233]. Кожен людський мозок повинен навчитися конструювати нові нейронні зв'язки між зонами, відсампочатку призначеними й генетично запрограмованими для інших видів діяльності. Це ще одна підстава не вважати дислексію хворобою - адже навичка читання не входить у базовий комплект здатностей людини. На наше переконання, орієнтований на таке розуміння підхід до дислексії є важливою запорукою пошуку й впровадження майбутніми вчителями успішних стратегій навчання дітей-дислексиків.

В. Мартиненко вказує на те, що на початку шкільного навчання (1-2 класи) у багатьох дітей виникають об'єктивні і природні труднощі з опануванням навички читання. Дослідниця закликає розрізняти поняття «діти з труднощами навчання читання», кількість яких може варіюватися від 40 до 60%, і «діти із стійкими системними порушеннями читання і мовлення» (дислексики), яких, на її думку, близько 5% від загального числа учнів (ця цифра близька до наведених К. Тихоновою 4% дітей з вираженою формою дислексії) [2, С. 25].

Для корекції проявів дислексії в учнів початкових класів учитель має орієнтуватися в її симптомах. Ряд ознак, які вказують на дислексію, оприявнюються ще в дошкільному віці. Із ними ж, якщо не вживати корекційних заходів, діти приходять у початкову школу. Дослідники Британської Асоціації Дислексії - однієї з провідних установ з вивчення специфіки читацької компетентності - вирізняють у дітей молодшого шкільного віку значну кількість симптомів, наголошуючи на тому, що не всі діти з дислексією демонструють однакові слабкості та здібності [1]. Серед загальних ознак, на які варто звернути увагу, вони називають швидкість обробки інформації (повільна усна та/або письмова мова), низький рівень концентрації уваги, труднощі з дотриманням інструкцій, забування слів. Згруповані за напрямами специфічні ознаки дислексії, які можуть проявлятися в учнів початкових класів, опрацьовано й узагальнено нами відповідно до матеріалів офіційного сайту Британської Асоціації Дислексії у таблиці 1; українські приклади наведено за аналогією до представлених на сайті англомовних.

Таблиця 1