Адаптивне навчання (adaptive learning) як тренд сучасної освіти (до визначення поняття)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Адаптивне навчання (adaptive learning) як тренд сучасної освіти (до визначення поняття)

Дороніна Тетяна Олексіївна доктор педагогічний наук, професор, завідувач кафедри педагогіки, Криворізький державний педагогічний університет

Іванова Вікторія Валентинівна кандидат педагогічних наук, доцент, кафедри педагогіки, Криворізький державний педагогічний університет

Анотація

Стаття присвячена розгляду поняття "адаптивне навчання" у вітчизняному та зарубіжному науково-педагогічному дискурсах. Авторами констатовано актуальність проблеми, що визначається: 1) євроінтеграційним вектором розвитку освіти в Україні; 2) становленням цифрових суспільств;

3) поширенням електронних засобів та дистанційних форм навчання;

4) поширенням дистанційних форм навчання. На основі звернення до зарубіжних наукових досліджень зроблено висновок щодо перехід наукової думки від гіпотетичних припущень та теоретичних узагальнень на практичний рівень, що дозволяє відстежити позитивні тенденції адаптивного навчання та оцінити результати його впровадження.

Наголошено, зарубіжні вчені пов'язують адаптивне навчання виключно з електронними системами (e-learning) та значно просунулися у визначеному напрямі, концентруючи увагу на максимальному урахуванні індивідуальних особливостей здобувачів освіти, задля покращення навчального контенту. У вітчизняному дискурсі означені вище об'єктивні проблеми лише посилюються через відсутність єдиної точки зору науковців щодо АН, наявність різних підходів, які частково суперечать зарубіжній практиці. Автори наполягають, що вітчизняна педагогічна думка багата своїми теоретичними та практичними напрацюваннями, утім поширення новітнього освітнього інструментарію, оновлення форм та змісту навчання потребує суттєвого перегляду традиційних поглядів, сталих концепцій, оновлення поняттєвого апарату та дослідницьких стратегій. Цілком виправдана орієнтація на світовий освітній досвід без чіткого визначення категорійного апарату може призвести та призводить до штучного запозичення понять, які використовуються паралельно із широковживаними традиційними поняттями. Саме таке явище, на думку авторів, стосується концепції адаптивного навчання, яке у вітчизняному дискурсі частково ототожнюється з явищем освітньої адаптації. Автори обґрунтовують позицію щодо розгляду адаптивного навчання, як такого, що спрямовано на підвищення якості навчального контенту (покращення його навігації, налагодження взаємодії між його структурними компонентами, вибір стилю навчання релевантного змісту) шляхом використання спеціально розроблених (чи пристосування вже наявних) систем електронного навчання, що дозволяють автоматично структурувати (варіювати) завдання, регулювати темп та терміни навчання відповідно до індивідуальних освітніх запитів, потреб та здібностей здобувачів. Автори підкреслюють, що розгляд проблем адаптивного навчання треба проводити з опорою на системне вивчення наявного зарубіжного теоретичного та практичного досвіду, що дозволить вітчизняним науковцям презентувати свої ідеї та практичні доробки щодо адаптивного навчання на загальноприйнятих у світовому дискурсі засадах.

Ключові слова: навчання, електронні засоби навчання, адаптивне навчання, науково-педагогічний дискурс, освітні тенденції, зарубіжний досвід. адаптивний навчання педагогічний

Doronina Tetyana Oleksiivna Doctor of Sciences (Pedagogy), Professor, Head of the Department of Pedagogy, Kryvyi Rig State Pedagogical University

Ivanova Viktoriia Valentynivna Candidate of Pedagogical Sciences, Docent, Department of Pedagogy, Kryvyi Rih State Pedagogical University

ADAPTIVE LEARNING AS A TREND OF MODERN EDUCATION (TO THE CONCEPT DEFINING)

The article is devoted to the consideration of the concept of "adaptive learning" in domestic and foreign scientific and pedagogical discourses. The authors stated the relevance of the problem, which is determined by:

1) European integration vector of education development in Ukraine;

2) the formation of digital societies;

3) the spread of electronic means and remote forms of education;

4) the spread of remote forms of education.

Based on the appeal to foreign scientific research, a conclusion was made regarding the transition of scientific thought from hypothetical assumptions and theoretical generalizations to the practical level, which allows tracking the positive trends of adaptive learning and evaluating the results of its implementation.

It is emphasized that foreign scientists associate adaptive learning exclusively with electronic systems (e-learning) and have made significant progress in a certain direction, focusing on maximum consideration of the individual characteristics of students in order to improve educational content. In the domestic discourse, the above-mentioned objective problems are only intensified due to the lack of a unified point of view of scientists regarding the AN, the presence of different approaches that partially contradict foreign practice. The authors insist that the domestic pedagogical thought is rich in its theoretical and practical developments, but the spread of the latest educational tools, updating the forms and content of education requires a significant revision of traditional views, fixed concepts, updating the conceptual apparatus and research strategies. A completely justified focus on world educational experience without a clear definition of the categorical apparatus can and does lead to the artificial borrowing of concepts that are used in parallel with widely used traditional concepts. This phenomenon, according to the authors, concerns the concept of adaptive learning, which in the domestic discourse is partially identified with the phenomenon of educational adaptation. The authors justify the position regarding the consideration of adaptive learning as aimed at improving the quality of educational content (improving its navigation, establishing interaction between its structural components, choosing a learning style of relevant content) through the use of specially developed (or adaptation of already existing) e-learning systems, that allow you to automatically structure (vary) tasks, adjust the pace and terms of training in accordance with the individual educational requests, needs and abilities of the applicants. The authors emphasize that consideration of the problems of adaptive learning should be carried out based on a systematic study of available foreign theoretical and practical experience, which will allow domestic scientists to present their ideas and practical developments regarding adaptive learning on the principles generally accepted in the world discourse.

Keywords: learning, electronic means of training, adaptive learning, scientific and pedagogical discourse, educational trends, foreign experience.

Постановка проблеми. Європейський вектор розвитку вітчизняної системи освіти передбачає інтеграцію до її освітнього простору теоретичних концепцій та практик, що мають значні здобутки у світовому вимірі. До кола таких концепцій відносимо адаптивне навчання (далі - АН), що визнано одним із трендів сучасної освіти. Поява методології АН адаптивного навчання викликана прагненням освітян зробити процес навчання максимально ефективним. Наприкінці ХХ ст. до цього прагнення додалася ще низка векторів педагогічного наукового пошуку, з поміж яких виокремлюємо врахування індивідуальних особливостей здобувачів освіти, що на сьогодні реалізується у межах особистісно-орієнтованого навчання, персоналізованого навчання та адаптивного навчання. Із розвитком цифрового суспільства та інтенсивним впровадженням ІТ у всі сфери людського життя, ускладнюються системи електронного навчання, що раніше мало спрощену форму - ІКТ в освіті, а сьогодні є одним із ключових освітніх інструментів. Як зазначає Я. Сікора, "інформаційно-комунікаційні технології слугують засобом підвищення результативності навчання, його індивідуалізації та диференціації. Це дозволяє здійснювати автоматизований контроль знань і адаптувати процес навчання під конкретні освітні завдання та індивідуальні особливості студента" [4, с. 103]. Означений процес у вітчизняному освітньому просторі було суттєво інтенсифіковано об'єктивними умовами 2019-2022 рр., що сприяли розвитку дистанційного навчання із застосуванням усіх можливостей електронного навчання.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання адаптивного навчання (далі - АН) достатньо широко обговорюються передусім у закордонному науковому дискурсі. Зміст публікацій колег свідчить не лише про злободенність тематики АН, а й про перехід наукової думки від гіпотетичних припущень та теоретичних узагальнень на практичний рівень, що дозволяє відстежити позитивні тенденції та оцінити результати. Науковці конкретизують моделі суб'єктів АН (S. Aammou, Y. Jdidou, A. Jdidou, 2017) та адаптивного освітнього середовища (М. Laroussi, 2012), пропонують свої методики та описують власний досвід створення адаптивних навчальних матеріалів (К. Kostolanyova, J. Sarmanova, О. Takacs, 2012; М. Yaqub,

A. М. Raid, Н.М. El-Bakry, EL-Ghareeb Н., 2014; B. L. Abimbola, Т.А. Akinremi, J. O. Akinola, М. І. Akanni, Р.О. Obada and С. U. Okem, 2021),

Вітчизняні вчені та педагоги-практики також звертають увагу на можливості АН задля покращення його ефективності та підвищення успішності здобувачів. Науковці (В. Бондар, В. Демьяненко, Т. Десятов, О. Єрьоменко, П. Каменська, С. Кошова, М. Літвінова, О. Ляшенко, Ю. Новіков, В. Пішванова, Н. Саєнко, Я. Сікора, Г. Созикіна, Ю. Солона,

B. Томашевський, О. Цвєтаєва та ін.) представляють свої погляди щодо сутності, завдань та структури АН, презентують методики створення адаптивних систем та результати використання адаптивних технологій у освітній практиці, окреслюють коло проблемних для вітчизняної освіти питань.

Звернення до праць вітчизняних та зарубіжних вчених, дозволяє констатувати, що, попри єдність тверджень щодо актуальності АН із урахуванням розвитку електронних технологій та умов дистанційного навчання, наявні різні підходи до питання сутності та практичного впровадження АН. Наприклад, в одній із статей автором розглядається "практико-орієнтована сучасна технологія "коучинг"" саме як адаптивна технологія. Такий підхід видається суперечливим, оскільки, повністю поділяючи думку автора згаданої вище публікації, що за допомогою адаптивних технологій "педагог вищої школи може плідно взаємодіяти з магістрантом у реальному часі, автоматично забезпечити індивідуальну

підтримку кожного студента, самоорганізацію та пристосування до зміни середовища" [1], не можемо погодитися із позначенням "коучингу" як адаптивної технології, оскільки вони (адаптивні технології) мають розглядатися у більш широкому контексті, їхня структура передбачає більш- менш стандартне моделювання (зокрема засоби контролю за встановленими показниками якості навчання) та обов'язкове використання електронних засобів навчання. Ці часткові розходження, на перший погляд, не такі значні, утім, припускаємо, саме вони в подальшому можуть загальмувати системне впровадження АН до вітчизняної системи освіти чи взагалі спотворити його сутність та спрямування (оскільки буде існувати загальне переконання, що АН добре представлене у освітньому процесі).

Тому метою статті стала конкретизація розуміння АН у сучасній педагогічній думці задля виявлення проблемних аспектів, що визначають суперечність у поглядах науковців та освітніх практиках.

Виклад основного матеріалу. Звернення до вітчизняного дискурсу щодо АН переконує у схильності дослідників на перший план висувати питання врахування індивідуальних особливостей здобувачів освіти, що інколи обмежує розгляд проблем АН питаннями індивідуалізації навчання та адаптації здобувачів освіти до конкретних умов вивчення дисциплін та здобуття освіти (індивідуальна освітня траєкторія). Зокрема Я. Сікора у короткому огляді систем АН пише, що метою "розробки адаптивних навчальних інструментів -технологій, які взаємодіють з учнем чи студентом у реальному часі", є індивідуалізація навчання" [5, с. 223]. Із цих позицій цілком очевидним видається розглядати АН як таке, що сприяє спрямовано на полегшення навчання (покращення його результатів) через урахування індивідуальних освітніх запитів, потреб та здібностей здобувачів. Причину означеного розуміння АН вбачаємо тлумаченні поняття "адаптація" виключно як "пристосування". Тому звертаємо увагу на дискусію вітчизняних науковців, щодо понять "адаптації" та "адаптивності". Нам імпонує позиція М. Літвінової, яка у своїй докторський дисертації наполягає на відокремленні двох понять, зважаючи на спрямування взаємодії здобувачів освіти та освітнього середовища загалом. Науковець констатує, що адаптація - "передбачає пристосування студентів до умов і особливостей освітнього процесу", натомість "адаптивність" - це "трансформування та підлаштування освітнього процесу від потреби студентів" [2, с. 107]. Отже і навчання може бути чи адаптаційним, що допомагає студенту прилаштуватися до умов/вимог освітнього процесу, чи адаптивним - коли освітній процес має враховувати інтереси здобувача. З наведеною думкою не погоджується Ю. Солона, яка вважає таке розмежування некоректним [6, с. 168]. На нашу думку, ця точка зору, суперечить розумінню АН у європейському дискурсі.

Зарубіжні науковці [10; 11] при розгляді АН також звертають увагу на індивідуальні особливості здобувачів освіти (нахили та здібності особистості; рівень вихідних знань; уподобання певного стилю навчання; тип та особливості пам'яті та мислення; мотивація до навчання; оточення, родина (соціальні аспекти) тощо). Утім головний аспект робиться на діагностуванні вихідного рівня знань здобувачів та поточному моніторингу їхніх здобутків електронними засобами, які зрештою впливають на зміни у змісті та стилі навчання. За таких умов АН, розглядається як електронне навчання, ключовою фігурою якого є здобувач освіти, відповідно до індивідуальних якостей якого добирається та чи та система навчання. Зважаючи на різноманіття освітніх потреб здобувачів та їхні індивідуальні особливості, АН прагне до створення "моделі здобувача", яка стає основним виміром адаптації в адаптивних системах [11]. Отже АН створює імітаційну модель (здобувач-середовище) навчання, яка апробується та вдосконалюється у процесі навчання.

Аналогічний підхід у практичній роботі демонструють вітчизняні дослідники (В. Томашевський, Ю. Новіков, П. Каменська), які подають результати експериментальної роботи з підвищення успішності навчання студентів, шляхом реалізації "класичної моделі навчання" та моделі АН [7, с. 37]. Попри наявну відповідність наукового напряму дослідження вчених та АН зарубіжного зразка, очевидна їхня відмінність, щодо критеріїв, за якими виокремлюються групи здобувачів. У вітчизняному дослідженні студентів поділено на три групи - "відмінники", "хорошисти" та "двієчники", а отже критерій погрупування - успішність здобувачів. Цей критерій і видається нас суперечливим, оскільки не відбиває індивідуальних особливостей здобувачів, на які передусім звертають увагу закордонні науковці.

Вітчизняна наука дещо по-іншому тлумачить АН. Зокрема своє розуміння сутності АН та його головних рис пропонує О. Ляшенко, коли зазначає, що "АН - це така дидактична система набуття компетентності, яка враховує індивідуальні особливості в організації навчальної діяльності учнів, що надає їм можливість вибудувати власну освітню траєкторію, зважаючи на індивідуальний темп навчання, глибину освоєння змісту й освітні потреби" [3]. У наведеному визначенні не згадується ані електронне навчальне середовище (адаптивне навчальне середовище), ані головні його аспекти, які пропонують враховувати зарубіжні вчені [10; 11] завдяки уведенню поняття "адаптивної системи"/"адаптивне навчальне середовище".

Призначення адаптивних систем:

- здійснювати моніторинг діяльності його користувачів та інтерпретацію їхніх досягнень;

- робити висновок про потреби користувача та вносити корективи у пов'язані моделі;

- діяти на основі отриманих знань і суджень про особливості навчальної діяльності здобувачів.

Частково такий підхід демонструє і вітчизняна наука. Так серед особливостей АН, за О. Ляшенко, "оцінювання готовності учня до набуття предметної компетентності відповідно до попереднього рівня знань і набутого ним досвіду, індивідуальних особливостей навчальної діяльності, глибини оволодіння компетентностями; вибір подальших кроків залежно від правильності виконання завдань; формування системи завдань для контролю знань і вмінь учнів; зіставлення набутих знань і компетентностей із запланованими очікуваними результатами; можливість доповнення форм і методів навчання та наявних інформаційних ресурсів новими інструментальними й методичними засобами" [3]. Утім те, що є головним для зарубіжних науковців (електронне навчальне середовище), у вітчизняному контексті набуває вторинного значення.

На нашу думку, важливим є зауваження М. Laroussi про те, що АН спрямоване на полегшення навчання, підвищення його ефективності, утім його мета АН не зробити навчальний матеріал доступним, а покращити навчання шляхом адаптації навігації, налагодження взаємодії між суб'єктами освітнього процесу, добору стилю навчання релевантного змісту [11], тому пропонує визначати декілька типів онтології (як засобу формалізації певної предметної області для автоматизованої обробки):

- онтологія навчальної діяльності (Learning Activity ontology): формально описує компоненти та структуру навчальної діяльності;

- онтологія контексту (Context ontology): забезпечує засоби для формального вираження знань про контекст учня та діяльності, у якому виконується діяльність;

- онтологія ресурсів (Resources-ontology): формальний опис, що дозволяє обмінюватися знаннями, ресурсами [11].

За таких умов ключовими категоріями АН у зарубіжному науковому дискурсі стають: адаптивна взаємодія Adaptive rnteraction), адаптація контенту (adaptation of content), адаптивна співпраця (adaptive collaboration).

Зарубіжні вчені сьогодні, розглядаючи можливості адаптивного навчання, передусім звертають увагу на самого здобувача освіти, моделюючи його взаємодію з навчальним контентом. Власне ці умовні "моделі" здобувачів, запропоновані науковцями, мають "гармонізувати різні аспекти адаптивної системи електронного навчання" та сприяти розробці якісного електронного навчального продукту (М. Laroussi). Вчені пропонують онтологічний підхід, за яким вибудовуються "графові структури, що складаються з набору контекстів, зв'язків і моделей, пов'язаних із контекстами". Таким чином створення "моделі учня" стає ключовим у АН.

Отже іноземні вчені саме за рахунок використання можливостей електронних застосунків визначають і "модель здобувача", і ті параметри, які мають бути враховані та відстеженні під час навчання. Застосування АН (із позицій іноземних вчених) передбачає обов'язкове тестування на початку ("постійні параметри"), під час ("динамічні парламенти") та після навчання, результати цих тестувань визначають подальші зміни у змісті навчання. Тому в зарубіжному дискурсі артикульовані такі проблеми АН: добір педагогічних дій релевантних диференціації учнів на основі їхніх індивідуальних особливостей [8]; характер розвитку адаптивного середовища (відзначають значення стилів та фону профілів споживачів освітніх послуг [11]); зв'язок АН з персоналізацією навчання та когнітивними стилями здобувачів освіти [11], ефективність відбору навчального матеріалу з урахуванням персоніфікованого підходу [9] тощо.

Маємо констатувати, що означені вище проблеми не посіли провідного місця у вітчизняній науці, яка визначає інше коло нерозв'язаних питань: раціональне використання часу навчання для різних категорій здобувачів; "проблема такої організації навчального матеріалу, формування завдань та оцінювання результатів навчання у студента, які на кожному етапі відповідали б рівню засвоєння матеріалу студентом" [4], ефективність окремих методик АН, застосування тих чи тих електронних засобів навчання та застосунків у АН тощо. Стан висвітлення проблем адаптивного навчання у вітчизняному педагогічному дискурсі демонструє наявність об'єктивних проблем: недостатній рівень використання новітніх засобів електронного навчання; проблеми із розробкою та доступністю вітчизняного навчального продукту та загальним рівнем комп'ютерної грамотності населення. Тож вбачаємо наявність певного "розриву" між теоретичною думкою щодо адаптивного навчання та практикою його впровадження в освітній процес вітчизняних закладів освіти.

Висновки

Вітчизняна педагогічна думка багата своїми теоретичними та практичними напрацюваннями, утім поширення новітнього освітнього інструментарію, оновлення форм та змісту навчання потребує суттєвого перегляду традиційних поглядів, сталих концепцій, оновлення поняттєвого апарату та дослідницьких стратегій. Цілком виправдана орієнтація на світовий освітній досвід без чіткого визначення категорійного апарату може призвести та призводить до штучного запозичення понять, які використовуються паралельно із широковживаними традиційними поняттями. Саме з таким явищем, на нашу думку, стикаємося у випадку із адаптивним навчанням, яке у вітчизняному дискурсі інколи ототожнюється з явищем освітньої адаптації. Тому ми поділяємо думки тих вчених, які розглядають адаптивне навчання, як таке, що спрямовано на підвищення якості навчального контенту (покращення його навігації, налагодження взаємодії між його структурними компонентами, вибір стилю навчання релевантного змісту) шляхом використання спеціально розроблених (чи пристосування вже наявних) систем електронного навчання, що дозволяють автоматично структурувати (варіювати) завдання, регулювати темп та терміни навчання відповідно до індивідуальних освітніх запитів, потреб та здібностей здобувачів.

У підсумку можемо зазначити орієнтацію АН на індивідуалізацію та персоналізацію навчання, що потребує конкретизації зазначених понять у педагогічному дискурсі, оскільки їхнє використання сьогодні, на нашу думку, демонструє той самий процес ототожнення, що і використання понять "адаптаційний" та "адаптивний". Наголосимо, зарубіжні вчені пов'язують адаптивне навчання виключно з електронними системами (e-learning) та значно просунулися у визначеному напрямі, концентруючи увагу на максимальному урахуванні індивідуальних особливостей здобувачів освіти, задля покращення навчального контенту. У вітчизняному дискурсі означені вище об'єктивні проблеми лише посилюються через відсутність єдиної точки зору науковців щодо АН, наявність різних підходів, які частково суперечать зарубіжній практиці. Отже, вважаємо розгляд проблем АН треба проводити з опорою на системне вивчення наявного зарубіжного теоретичного та практичного досвіду, що дозволить вітчизняним науковцям презентувати свої ідеї та практичні доробки щодо АН на загальноприйнятих у світовому дискурсі засадах.

Література

1. Єрьоменко О. Сучасні адаптивні технології індивідуальної роботи з магістрами управління навчальним закладом. Електронне наукове фахове видання "Адаптивне управління: теорія і практика" Серія "Педагогіка". 2019. Вип. 6 (11). URL : https://amtp.org.ua/ index.php/j ournal/arti cl e/vi ew/144.

2. Літвінова М.Б. Методична система адаптивного навчання фізики у закладах вищої технічної освіти: дис. ... д-ра пед. наук: 13.00.02. Кропівницький, 2018. 517 с.

3. Ляшенко О. Адаптивне навчання як ознака сучасних дидактичних систем. URL : https://lib.iitta.gov.Ua/714982/1/anotovani_2017-pages-57-58.pdf.

4. Сікора Я.Б. Адаптивні моделі електронного навчання. URL: http://eprints.zu.edu.ua/ 28099/1/23.pdf.

5. Сікора Я.Б. Огляд адаптивних навчальних систем. Автоматизація та комп'ютерно-інтегровані технологи у виробництві та освіті: стан, досягнення, перспективи розвитку: Conference or Workshop Item. Секція 6. Інформаційні технології та управління навчальним процесом. 2020. С. 222-224.

6. Солона Ю.О. Адаптивне навчання як чинник інноваційних змін у фаховій підготовці майбутніх учителів біології. Педагогіка творчої особистості у вищій у загальноосвітній школах: зб. наук. фахових праць. 2019. №63. Т.2. С. 165-171.

7. Томашевський В.М., Новіков Ю. Л., Каменська П.А. Моделі процесів адаптивного навчання. Наукові праці [Чорноморського державного університету імені Петра Могили]. Сер. : Комп'ютерні технології. 2010. Т.134. Вип.121. С. 36-50.

8. Aammou S., Jdidou Y., Jdidou A. Toward new method for adaptive learning iN MOOC, INTED2017 Proceedings, 2017, pp. 9424-9428.

9. Abimbola B. L, Akinremi T. A, Akinola J O, Akanni M. I, Obada P. O and Okem C. U. Adaptive E-learning System. URL : https://www.academia.edu/48812993/Adaptive_E_learning_system.

10. Kostolanyova, K., Sarmanova, J., Takacs, O. "Adaptive e-learning and Its Evaluation", Journal on Efficiency and Responsibility in Education and Science, 2012. Vol. 5, No. 4, pp. 212-225.

11. Laroussi М. Ontology in Adaptive Learning Environment. Workshop on Learning Technology for Education in Cloud (LTEC'12). URL : https://link.springer.com/chapter/10.1007/ 978-3-642-30859-816.

12. References:

13. Yeromenko O. Suchasni adaptyvni tekhnolohii indyvidualnoi roboty z mahistramy upravlinnia navchalnym zakladom. [Modern adaptive technologies of individual work with masters of educational institution management] Elektronne naukove fakhove vydannia "Adaptyvne upravlinnia: teoriia ipraktyka" Seriia "Pedahohika". 2019. Vyp. 6 (11). URL : https://amtp.org.ua/ index.php/journal/article/view/144. [in Ukrainian].

14. Litvinova M. B. Metodychna systema adaptyvnoho navchannia fizyky u zakladakh vyshchoi tekhnichnoi osvity [Methodical system of adaptive learning of physics in institutions of higher technical education]: dys. ... d-raped. Nauk: 13.00.02. Kropivnytskyi, 2018. 517 s.

15. Liashenko O. Adaptyvne navchannia yak oznaka suchasnykh dydaktychnykh system [Adaptive learning as a feature of modern didactic systems]. URL: https://lib.iitta.gov.ua/ 714982/1/anotovani_2017-pages-57-58.pdf. [in Ukrainian].

16. Sikora Ya. B. Adaptyvni modeli elektronnoho navchannia. [Adaptive models of e-learning]. URL : http://eprints.zu.edu.ua/28099/1/23.pdf. [in Ukrainian].

17. Sikora, Ja. B. (2020). Oghljad adaptyvnykh navchaljnykh system [Review of adaptive learning systems]. Avtomatyzacija ta komp'juterno-integhrovani tekhnologhy u vyrobnyctvi ta osviti: stan, dosjaghnennja, perspektyvy rozvytku: Conference or Workshop Item. Sekcija 6. Informacijni tekhnologhiji ta upravlinnja navchaljnym procesom. (pp. 222-224). [in Ukrainian].

18. Solona Yu. O. Adaptyvne navchannia yak chynnyk innovatsiinykh zmin u fakhovii pidhotovtsi maibutnikh uchyteliv biolohii [Adaptive learning as a factor of innovative changes in professional training of future biology teachers]. Pedahohika tvorchoi osobystosti u vyshchii u zahalnoosvitnii shkolakh : zb. nauk. fakhovykhprats. 2019. №63. Т.2. С.165-171. [in Ukrainian].

19. Tomashevskyi V. M., Novikov Yu. L., Kamenska P. A. Modeli protsesiv adaptyvnoho navchannia [Models of adaptive learning processes]. Naukovi pratsi [Chornomorskoho derzhavnoho universytetu imeni Petra Mohyly]. Ser. : Kompiuterni tekhnolohii. 2010. T.134. С. 36-50. [in Ukrainian].

20. Aammou S., Jdidou Y., Jdidou A. Toward new method for adaptive learning iN MOOC, INTED2017 Proceedings, pp. 9424D9428.

21. Abimbola B. L., Akinremi T. A., Akinola J. O., Akanni M. I., Obada P. O and Okem C. U. Adaptive E-learning System. URL : http://surl.li/htmdx.

22. Kostolanyova, K., Sarmanova, J., Takacs, O. "Adaptive e-learning and Its Evaluation", Journal on Efficiency and Responsibility in Education and Science, Vol. 5, No. 4, pp.212-225.

23. Laroussi М. Ontology in Adaptive Learning Environment. Workshop on Learning Technology for Education in Cloud (LTEC'12). URL : http://surl.li/htmec.

Размещено на Allbest.ru