Роль особистісного саморозвитку у становленні професійного потенціалу майбутніх фахівців у процесі підготовки в закладах вищої освіти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Роль особистісного саморозвитку у становленні професійного потенціалу майбутніх фахівців у процесі підготовки в закладах вищої освіти

Красовська Ольга Олександрівна доктор педагогічних наук, професор, ПВНЗ "Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем'янчука"

Бляшин Іван Ярославович здобувач третього (освітньо-наукового) рівня вищої освіти, ПВНЗ "Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем'янчука"

Колядич Іван Петрович здобувач третього (освітньо-наукового) рівня вищої освіти, ПВНЗ "Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем'янчука"

Наумчук Павло Миколайович здобувач третього (освітньо-наукового) рівня вищої освіти, ПВНЗ "Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем'янчука"

Анотація

У статті розкривається роль та концептуальні засади особистісного саморозвитку у становленні професійного потенціалу майбутніх фахівців. На сучасному етапі розбудови вищої освіти актуалізується потреба суспільства в підготовці фахівця нового типу - освіченої, компетентної, творчої особистості, яка вміє оперативно реагувати на зміни в професійному середовищі та самостійно навчатися упродовж усього життя. Доведено, що особистісний і професійний саморозвиток необхідно розглядати в тісному взаємозв'язку. Саморозвиток виступає як найскладніша форма діяльності внутрішнього світу особистості, коли формуються власні позиції, переконання, життєві цілі, відбувається пошук способів самовизначення. Професійно-особистісний саморозвиток фахівця - це усвідомлений та цілеспрямований процес як особистісного, так і професійного самовдосконалення для творчої самореалізації у процесі якісного здійснення професійної діяльності. освіта професійний фахівець

Концептуальні підходи до формування професійного потенціалу майбутнього фахівця, що забезпечують оптимізацію даного процесу: гуманістичний (підготовка на ідеях гуманізму, забезпечення потреби особистості різнобічному самовдосконаленні); аксіологічний (формування ціннісного ставлення до професійної діяльності, фахової культури); системного (дозволяє спроектувати базисні системні зв'язки та компоненти структурно-функціональної моделі підготовки майбутніх фахівців); міждисциплінарного (забезпечує інтегрування загальних і спеціальних професійних знань у процесі вивчення циклу нормативних дисциплін та спеціальних курсів); особистісно орієнтованого (забезпечує врахування індивідуальних особливостей студентів); технологічного (передбачає реалізацію процесу підготовки майбутнього фахівця як сукупності мети, змісту, методів, технологій); діяльнісного (має на меті формування готовності до професійної діяльності через динамічну взаємодію суб'єктів освітнього процесу); компетентнісного (спрямованість професійної підготовки на формування загальних, професійних компетентностей та розвиток здатності творчо застосовувати знання і досвід у ситуаціях професійної діяльності).

Ключові слова: концептуальні засади, майбутні фахівці, особистісний саморозвиток, професійна підготовка, професійний потенціал.

Krasovska Olha Olexandrivna Doctor of Pedagogical Sciences, Profesor of the Department of Theory and Methods of Primary Education, Academician Stepan Demianchuk International University of Economics and Humanities

Bliashyn Ivan Yaroslavovych holder of the third (educational and scientific) level of higher education, Academician Stepan Demianchuk International University of Economics and Humanities

Koliadych Ivan Petrovych holder of the third (educational and scientific) level of higher education, Academician Stepan Demianchuk International University of Economics and Humanities

Naumchuk Pavlo Mykolayovych holder of the third (educational and scientific) level of higher education, Academician Stepan Demianchuk International University of Economics and Humanities

THE ROLE OF PERSONAL SELF-DEVELOPMENT IN DEVELOPING THE PROFESSIONAL POTENTIAL OF FUTURE SPECIALISTS IN THE PROCESS OF TRAINING IN INSTITUTIONS OF HIGHER EDUCATION

The article reveals the role and conceptual foundations of personal self-development in the formation of the professional potential of future specialists. At the current stage of the development of higher education, the need of society to train a new type of specialist is actualized - an educated, competent, creative individual who knows how to quickly respond to changes in the professional environment and learn independently throughout his life. It has been proven that personal and professional self-development must be considered in a close relationship. Self-development acts as the most complex form of activity in the inner world of an individual, when one's own positions, beliefs, life goals are formed, and the search for ways of self-determination takes place. Professional and personal selfdevelopment of a specialist is a conscious and purposeful process of both personal and professional self-improvement for creative self-realization in the process of quality professional activity.

Self-development acts as the most complex form of activity in the inner world of an individual, when one's own positions, beliefs, life goals are formed, and the search for ways of self-determination takes place. Professional and personal selfdevelopment of a specialist is a conscious and purposeful process of both personal and professional self-improvement for creative self-realization in the process of quality professional activity.

Conceptual approaches to the formation of the professional potential of the future specialist, which ensure the optimization of this process: humanistic (training based on the ideas of humanism, ensuring the individual's need for versatile selfimprovement); axiological (formation of a valuable attitude to professional activity, professional culture); system (allows to project the basic system connections and components of the structural-functional model of training future specialists); interdisciplinary (ensures the integration of general and special professional knowledge in the process of studying the cycle of normative disciplines and special courses); personally oriented (ensures consideration of individual characteristics of students); technological (presupposes the implementation of the process of training a future specialist as a set of goals, content, methods, technologies); activity (aimed at formation of readiness for professional activity through dynamic interaction of subjects of the educational process); competence (the focus of professional training on the formation of general, professional competences and the development of the ability to creatively apply knowledge and experience in situations of professional activity).

Keywords: conceptual principles, future specialists, personal self-development, professional training, professional potential.

Постановка проблеми. Глибокі соціальні, духовні й економічні зрушення, що відбуваються нині в Україні, спонукають до утвердження людини як найвищої соціальної цінності. Нині держава потребує фахівців нового зразка - інтелектуальних, креативних, цілеспрямованих, динамічних з високими духовними потребами. Вітчизняна система вищої освіти нині перебуває в пошуку шляхів побудови нової моделі освіти, відповідної до європейських стандартів. Такий стан потребує зміни парадигми вищої освіти. В умовах стрімкого суспільного розвитку, впровадження в практику роботи закладів освіти нових методів навчання і діагностики, інноваційних навчальних та інформаційно-комунікаційних технологій гостро стоять питання реформування системи вищої освіти. Підвищення якості професійної підготовки майбутніх фахівців різних галузей відповідно до світових і загальноєвропейських стандартів з метою посилення конкурентоспроможності вітчизняної вищої освіти, оптимізації умов міжнародної мобільності студентів різних галузей і розширення можливостей українських фахівців на вітчизняному та міжнародному ринках праці зумовлені проголошенням Україною курсу на євроінтеграцію.

На сучасному етапі розбудови системи вищої освіти актуалізується потреба суспільства в підготовці працівника нового типу - освіченої, компетентної, творчої особистості, яка має вміння швидко й оперативно реагувати на зміни в професійному середовищі та самостійно навчатися протягом усього життя. Доведено, що особистісний і професійний саморозвиток необхідно розглядати в тісному взаємозв'язку, оскільки професійний розвиток - це продовження загального розвитку людини, що відбувається в перші десятиліття її життя. Готовність до професійного саморозвитку фахівця варто розглядати як системну узагальнювальну якість діяльності в професійній галузі, що включає якісні новоутворені особистісні риси фахівця, а також особливості його праці. Важливість ефективної професійної підготовки майбутніх фахівців визначено в чинній нормативно- правовій базі України (Закони України "Про освіту", "Про вищу освіту", "Про інноваційну діяльність", Стратегія розвитку вищої освіти в Україні на 2021-2031 роки).

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема саморозвитку особистості завжди була у пріоритеті наукових досліджень учених. Це підтверджено підвищеною увагою як зарубіжних, так і вітчизняних учених, які питання саморозвитку особистості вивчали різносторонньо, досліджуючи сутнісні особливості та умови означеного процесу.

Фундаментальним теоретико-методичним підґрунтям проблеми розвитку професійного потенціалу у фаховій підготовці в закладах вищої освіти є наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених, у яких виокремлено такі напрями розв'язання окресленого питання: теоретико-методологічні основи професійної підготовки А. Алексюка, Г. Васяновича, С. Гончаренка, І. Зязюна, А. Лігоцького, Н. Ничкало, С. Сисоєвої; порівняльно-педагогічні дослідження вищої освіти Н. Абашкіної, С. Вітвицька, В. Зубка, А. Козакова; вищої медичної освіти І. Булах, Ю. Вороненка, Б. Криштопи, Л. Романішиної, Я. Цехмістра, В. Шатило, М. Шегедин; професійний саморозвиток майбутнього фахівця (І. Романишин, М. Савчин), забезпечення функціонування інноваційних технологій в освітній галузі (В. Бабаліч, Т. Бондар, Г. Власюк, Г. Голобородько, М. Гончаренко, О. Гончаренко, В. Горощук, Н. Завидівська, Д. Касенюк, Т. Кириченко, А. Турчак, В. Язловецький); порівняльні дослідження у галузі вищої освіти Ю. Поляченко, В. Передерій, А. Волосовець, В. Москаленко; формування професійної компетентності фахівця у зарубіжній науці M. Smith, M. Mulder, T. Weigel і K. Collins.

Мета статті. Окреслити роль та концептуальні засади особистісного саморозвитку у становленні професійного потенціалу майбутніх фахівців у процесі підготовки в закладах вищої освіти.

Виклад основного матеріалу. Поняття "саморозвиток" згідно тлумачного словника сучасної української мови трактується як розумовий чи фізичний розвиток людини, що досягається шляхом самостійний занять, вправ власними силами; саморух. У психологічному словнику поняття саморозвитку визначається як рух до емоціональної, когнітивної зрілості, самоактуалізації. Потрібно звернути увагу на те, що поняття "розвиток" і "саморозвиток" мають певні відмінності. Так, розвиток відбувається у процесі досягнення цілей, які ставить по відношенню до особистості інша особа, а саморозвиток проходить відповідно до задумів, мети самої особистості.

Поряд із поняттям саморозвиток дослідники використовують поняття професійно-особистісний саморозвиток. Так, професійно-особистісний саморозвиток, на думку О. Аніщенко, виступає діяльністю, що реалізується за допомогою процесів опанування, упорядкування, систематизації досвіду для задоволення пізнавальних потреб особистості для здійснення нею різних видів діяльності, а також для постійного удосконалення та зростання. Професійно-особистісний саморозвиток особистості виступає фундаментальною здатністю особистості бути суб'єктом власного життя; уміннями перетворювати своє життя та діяльність щодо практичного перетворення; можливостями здійснювати особистісний вибір на основі власного пізнання [3, с. 12].

Означений процес є складним та специфічним, який розгортається в часі та просторі професійного та особистісного життя людини, і який може приймати різні форми: самоствердження, самовдосконалення, самоактуалізацію. Для ефективного професійно-особистісного саморозвитку людині треба змінюватися, важливими етапами саморозвитку особистості виступають: самопізнання, як виявлення особистісних смислів у самому процесі саморозвитку; потреба та мотивація саморозвитку, визначення цілепокладання як усвідомленого розуміння необхідності займатися саморозвитком; самореалізація як самостійне планування власного розвитку у процесі життєдіяльності.

Саморозвиток виступає як найскладніша форма діяльності внутрішнього світу особистості, зокрема, коли формуються власні позиці, переконання, життєві цілі, відбувається пошук способів самовизначення, в межах яких людина проявляє, формує, розвиває себе. Професійно-особистісний саморозвиток розуміється як тенденція до саморозкриття творчого потенціалу людини, або процес самовдосконалення у процесі якого відбувається успішна самореалізація, самозбагачення, само здійснення [3, с. 15].

Особистісний саморозвиток є процесом формування особистості, що має орієнтацію на високі досягнення та власне самовдосконалення. "Акме", як професійно-особистісна вершина, виступає найвищим рівнем досягнень, які можуть бути можливі для особистості на визначеному етапі її вдосконалення, а також можуть виражатися у сформованості особистості як суб'єкта діяльності та спілкування. Особистісно-орієнтоване навчання визначається основними ознаками: індивідуалізацією та багатоваріантністю методик; організацією процесу навчання на різних рівнях складності; утвердження вагомої цінності емоційного та позитивного ставлення до світу, а також партнерський стиль взаємідносин.

Саме це забезпечує створення доцільних та необхідних умов для саморозвитку особистості й осмисленого визначення своїх можливостей та життєвих цінностей та цілей. Налагодження особистісних гуманних взаємин у освітньому процесі, яке базується на засадах свободи, рівності, творчого співрозвитку, співробітництва сприяє саморозвитку особистості. Відповідно, для цього потрібна побудова освітнього процесу таким чином, щоб це була діалогічна взаємодія, яка характеризується рівноправністю позицій усіх учасників освітнього процесу, що вестиме до збільшення свободи їх творчого самовираження, саморозвитку, самопрезентації.

Саморозвиток детермінується соціально-економічними чинниками, психофізіологічним потенціалом людини, цілеспрямованістю і насамперед - характером і змістом праці. Зумовлюючими силами саморозвитку стають професійно-трудові, матеріальні, соціально-статусні й духовні потреби. Змістом саморозвитку - цілісний комплекс процесів і засобів поступу особистості, задоволення її пізнавальних і духовних потреб, розкриття і вдосконалення природних задатків і здібностей. Доведено, що освітнє середовище закладу вищої освіти, взаємодія його суб'єктів, ціннісно- мотиваційні відносини, процеси, які в ньому відбуваються, здатні впливати на готовність майбутніх фахівців до професійного саморозвитку [2, с.38].

Необхідно зазначити, що найбільш продуктивними способами та засобами стимулювання саморозвитку, прояву власної думки, творчої активності, накопичення власного професійно-особистісного досвіду є використання різних інноваційних технологій, серед яких: діалогічні форми та методи освіти, до яких належать проведення групових дискусій, аналіз соціально-професійних ситуацій, організація діалогічних лекцій; використання активних та пошукових методів, серед яких: мозковий штурм, інверсія, емпатія, дидактичні, різні види ділових та рольових ігор, тренінги рефлексивності, проектування різних сценаріїв професійно-особистісного зростання; організація розвивального освітнього середовища, а також моніторинг рівня та динаміки особистісно-професійного розвитку.

Сучасна педагогічна наука та освітня практика на етапі реформування спрямована на цілеспрямований професійно-особистісний розвиток та саморозвиток фахівця впродовж усього життя. На думку Н. Ничкало, ключовою передумовою реалізації цієї нормативно-визначеної мети є неперервний саморозвиток учителя як особистості, з одного боку, та професіонала, з іншого, оскільки саме він повинен забезпечити не лише високу якість професійно-педагогічної діяльності, але й повноцінну реалізацію усіх провідних функцій освіти [2, с.24].

Роль саморозвитку фахівця з метою досягнення вершин його професіоналізму, підвищення ефективності педагогічної діяльності, забезпечення якісної самореалізації в професії, активізує увагу сучасних учених до цього складного й неоднозначного феномену та актуалізує потребу його дефінітивного аналізу. Аналіз спадщини педагогів-класиків, яка є вагомим внеском у розвиток теорії професійно-особистісного розвитку, розкрито визначальну роль діяльності щодо власного удосконалення для забезпечення якості педагогічної праці та ефективності освітнього процесу.

У працях учених започатковується наукове дослідження проблеми саморозвитку та закладаються базові напрямки наукового пошуку з урахуванням основних шляхів професійно-особистісного саморозвитку, серед яких учені виокремлюють її складові [1]:

- самоосвіту, яка забезпечує розширення та поглиблення професійного світогляду фахівця, підвищує його професійно-педагогічну компетентність, збагачує досвід професійної діяльності інноваційними педагогічними розробками, які можна використовувати на практиці;

- самовиховання, під час якого відбувається саморозвиток професійно значущих рис характеру та якостей, формується саморегуляція професійної поведінки та діяльності;

- творчо-дослідницьку діяльність, у процесі якої формується творча індивідуальність фахівця.

Професійно-педагогічний розвиток науковці розкривають у контексті питань якості освітнього процесу, неперервної професійної освіти та навчально-методичної роботи. Дослідники вважають саморозвиток однією з ключових "особливостей" становлення професійного потенціалу, наголошуючи, що саме той, хто постійно навчається, аналізує свої професійні дії та вчинки. Разом з тим, О. Дубасенюк звертає увагу, що цим саморозвиток розуміється дещо звужено, тобто лише як головний засіб власного самоконтролю та самокорекції професійної діяльності, при цьому особистісний розвиток як професіонала набуває трохи другорядного значення [5, с.12].

До головних форм саморозвитку вчені відносять самоосвіту та самовиховання, які на їх думку, визначають основний зміст означеного процесу та визначають основні напрямки дій щодо саморозвитку. Так, професійна самоосвіта є самостійною активною, цілеспрямовано, генеративною, саморегульованою та професійно-особистісно значущою діяльністю, яка створює умови для забезпечення поглиблення, розширення чи отримання психолого-педагогічних та методичних знань. Самоосвіта сприяє розвитку інтелектуальних якостей та розумових здібностей, удосконалює його наявні знання чи забезпечує набуття нових для досягнення того рівня професійної компетентності, який є бажаним.

Другою формою саморозвитку дослідники визначають професійне самовиховання, яке розглядають як активну та цілеспрямовану діяльність щодо систематичного формування у себе професійно важливих рис та якостей. Самовиховання передбачає свідому діяльність щодо розвитку своєї особистості як професіонала та включає: адаптування власних індивідуально- неповторних особливостей до вимог професійної діяльності, постійне підвищення фахової компетентності та безперервний розвиток своїх соціально-моральних та інших властивостей особистості, разом з тим, багатоаспектну діяльність з власного самопізнання, самоаналізу, самоконтролю, самозвіту, самонаказу, самопереконання, самовправляння, самонавіюванню [5, с.42].

На думку О. Дубасенюк, професійно-особистісний саморозвиток розглядається як самоуправління власним професійним та особистісним зростанням, оскільки йому властиві такі ж завдання, які характерні для управління, а саме: необхідність вибору та досягнення поставленої мети, планування власного способу життя та професійної діяльності, організація чи самоорганізація даної діяльності, контроль та оцінка процесу та результатів, а за необхідності стимулювання, або коригування поведінки [5, с.31].

Проведений аналіз поглядів учених на досліджувану проблему, дозволяє стверджувати, що професійно-особистісний саморозвиток фахівця є ширшим і глибшим процесом, ніж процес формування його професійно-значущих якостей особистості чи підвищення його професійної майстерності. Він спрямовується власне на розвиток особистих сутнісних сил та потенційних можливостей, відкриття його власної індивідуальності у професійній діяльності через:

- самовираження професіонала в діяльності;

- зростання його професійної самосвідомості та рефлексії фахової діяльності чи власної професійної поведінки;

- розробку стратегічної й тактичної мети власної професійної поведінки;

- становлення і зростання, інтеграцію та реалізацію у професійній діяльності професійно-значущих якостей і здібностей, професійних знань і вмінь;

- активна якісно-ефективна перебудова власного внутрішнього світу, який веде до принципового оновлення способу його життєдіяльності.

Отже, можемо розглядати складний особистісно-соціальний феномен саморозвиток фахівця як:

- особистісний процес, який не потребує різних шаблонів, стереотипів, обмежень чи наказів і який визначається, переважно, особистісними факторами, серед яких внутрішні вимоги педагога до самого себе;

- процес, що обумовлений нормативними вимогами та еталонами суспільства чи професії до фахівця, тому значною мірою залежить від рівня управління означеним процесом та вимогливості чи взаємодії в колективі.

Професійно-особистісний саморозвиток фахівця - це усвідомлений та цілеспрямований процес як особистісного, так і професійного самовдосконалення для творчої самореалізації у процесі якісного здійснення професійної діяльності з метою реалізації фахових вимог. Професійно- особистісний саморозвиток виступає цілеспрямованим процесом підвищення рівня професійної компетентності та розвитку особистісних професійно- значущих якостей, урахуванням зовнішніх соціальних вимог та умов професійної діяльності і власної програми розвитку.

Аналіз сутності професійно-особистісного саморозвитку, дозволяє виділити наступні структурні його компоненти:

- ціннісно-мотиваційний структурний компонент, який включає: систему цінностей та мотивів, що впливають на визначення спрямованості саморозвитку особистості;

- когнітивно-рефлексивний структурний компонент, який охоплює комплекс знань про сутність, особливості професійно-особистісного саморозвитку, розуміння ним специфіки власної самооцінки та самоконтролю особистих вчинків та дій, їх рефлексія;

- операційно-діяльнісний структурний компонент, що представлений сукупністю умінь, здатностей та здібностей, що дають змогуефективно та успішно здійснювати власний професійно-особистісний саморозвиток.

Ціннісно-мотиваційний структурний компонент професійно-особистісного саморозвитку виступає як система цінностей та мотивів, що допомагають визначити спрямованість даного саморозвитку особистості.

Показниками ціннісно-мотиваційного структурного компонента виокремлено:

- цінність процесу саморозвитку;

- прагнення до власної самоактуалізації;

- мотивацію професійної діяльності.

Когнітивно-рефлексивний структурний компонент професійно- особистісного саморозвитку включає в собі комплекс знань педагога про суть та особливості професійно-особистісного саморозвитку, його розуміння специфіки власної самооцінки та самоконтролю. Показниками когнітивно- рефлексивного структурного компонента виокремлено:

- здатність до рефлексії;

- рівень загальних та спеціальних знань щодо саморозвитку людини і професіонала;

- саморозуміння себе та рівня власного саморозвитку тощо.

Вагомим показником для професійно-особистісного саморозвитку є здатність до саморозуміння як процес та результат самоспостереження; пояснення самому собі власних думок чи відчуттів, почуттів, мотивів вчинків та поведінки; спроможність виявляти їх смисл, відповідати на запитання, які виявляють причини щодо власного світогляду, спрямування, ставлення до себе та інших.

Не менш вагомим у структурі професійно-особистісного саморозвитку виступає операційно-діяльнісний структурний компонент, що являє собою: сукупність умінь, здатностей, здібностей, що дозволяють успішно здійснювати саморозвиток та забезпечувати самореалізацію особистості. Означений операційно-діяльнісний структурний компонент включає такі показники:

- здатність до власної самореалізації;

- загальні та організаційні уміння;

- комунікативні здібності.

Дослідник Л. Левченко, вивчаючи проблему самореалізації, стверджує, що вона характеризується як усвідомлений виконавчо-результативний процес саморозвитку, способами якого є: самоосвіта, самовиховання, саморегуляція та самооцінка. На основі цього, можна стверджувати, що здатність до самореалізації виступає синтезом якостей та властивостей особистості, що повинен відповідати вимогам професійної діяльності, проявляється у схильності до даної діяльності, що зумовлюється мотивованим ставленням до професійної діяльності.

Таким чином, на основі проведеного структурно-компонентного аналізу професійно-особистісного саморозвитку, можна стверджувати, що до його структури входять такі змістові компоненти: когнітивно-рефлексивний компонент, ціннісно-мотиваційний компонент, операційно-діяльнісний компонент. Показниками означених структурних компонентів є: рефлексія, загальні та спеціальні знання, здатність до власного саморозуміння, сформована цінність саморозвитку, постійне прагнення до власної самоактуалізації, мотивація професійної діяльності, здатність до власної самореалізації, загальні та організаційні уміння, комунікативні здібності.

Розвиток знань, умінь та навичок в системі вищої освіти відбувається на компетентнісний основі. Зокрема вміння та навички розвиваються за допомогою використання новітніх інтерактивних технологій навчання та форм занять, зокрема: тематичних зустрічей, круглих столів, лекцій, інтерактивних семінарів-практикумів, практичних занять, обмінів досвідом, тренінгів, дискусій, майстер-класів та інших форм проведення занять. Розвиток знань забезпечується за рахунок навчальних програм, які сприяють розвитку професійної компетентності слухачів, зокрема оволодінню ними інформацією про зміни у законодавчих, нормативно-правових актах і шляхи їх впровадження для функціонування і розвитку галузі охорони здоров'я [4, с.108].

Наголошується, що завжди актуальними будуть професії, пов'язані із забезпеченням здоров'я, навчанням, наданням індивідуальних послуг, творчістю, залишаться актуальними, оскільки не можуть бути заміщені автоматизованими системами навіть із використанням штучного інтелекту. Стратегія реформування вищої школи має за мету підготовку фахівця з широкими теоретичними знаннями, ерудицією, належним рівнем практичних умінь, здатністю приймати логічні, обґрунтовані рішення в невизначених ситуаціях з розвиненим професійним потенціалом. Якість підготовки випускника закладу вищої освіти залежить від багатьох чинників. Насамперед це професіоналізм викладачів, умови і забезпеченість усіх складників освітнього процесу, мотивація до навчання, сучасні технології навчання та автоматизовані системи контролю знань, організація науково-дослідницької роботи студентів як невід'ємної частини освітнього процесу, виконання індивідуальних завдань і науково-практичних проєктів з елементами досліджень, участь у модернізації навчально-лабораторної бази університету, методичного забезпечення освітнього процесу. Такий підхід обумовлює підготовку майбутнього фахівця, яка ґрунтується на принципах студентоцентрованого, компетентнісного, діяльнісного навчання, полягає у визнанні людини як найвищої соціальної цінності, шанобливому ставленні до прав і свобод, особистісних інтересів і потреб, орієнтації на особу студента як на мету, об'єкт, суб'єкт, результат і показник ефективності виховання, опорі на виховання як на сукупність знань про людину, на природний процес саморозвитку особи, що формується на основі закономірностей цього процесу, відкрита для сприйняття нового досвіду, здатна до творчості у різних життєвих ситуаціях [7].

Концептуальні підходи до формування професійного потенціалу майбутнього фахівця, що забезпечують оптимізацію даного процесу, а саме: гуманістичний (підготовка на ідеях гуманізму, забезпечення потреби особистості майбутнього фахівця у постійному й різнобічному самовдосконаленні); культурологічний (передбачає збагачення професійної підготовки культурно-освітніми компонентами); аксіологічний (полягає у формуванні ціннісного ставлення до професійної діяльності, яке синтезує сукупність орієнтацій на базові цінності професії, фахової культури); системного (дозволяє спроєктувати базисні системні зв'язки та компоненти структурно-функціональної моделі професійної підготовки майбутніх фахівців); міждисциплінарного (забезпечує інтегрування психолого- педагогічних і спеціальних професійних знань у процесі вивчення циклу нормативних дисциплін та спеціальних курсів); особистісно орієнтованого (забезпечує врахування індивідуальних особливостей студентів); технологічного (передбачає реалізацію процесу професійної підготовки майбутнього фахівця як сукупності мети, змісту, методів, технологій, гарантованого досягнення результатів); діяльнісного (має на меті формування готовності до професійної діяльності через динамічну взаємодію суб'єктів світнього процесу в умовах інноваційного навчального середовища); компетентнісного (визначає спрямованість професійної підготовки на формування загальних, професійних і предметних компетентностей та розвиток здатності практично діяти і творчо застосовувати набуті знання і досвід у ситуаціях професійної діяльності).

До концептуальних засад розвитку професійного потенціалу майбутніх фахівців належать:

- застосування сучасних наукових підходів (системного, компетентнісного, особистісного, аксіологічного, діяльнісного, синергетичного) у процесі професійної підготовки в закладі вищої освіти;

- установлення нерозривного зв'язку наукового потенціалу вищої школи і практичної професійної діяльності;

- модернізація педагогічного забезпечення системи вищої освіти;

- поглиблення фундаментальності знань шляхом поєднання спеціальних із суміжними спеціальностями;

- фінансове, матеріально-технічне і кадрове забезпечення професійної підготовки фахівців.

Висновки

Процес формування професійного потенціалу майбутніх фахівців на засадах самоосвіти відповідно до вищезазначених концептуальних засад буде ефективним, якщо він удосконалюватиметься і матиме цілісний характер. Показниками сформованого професійного потенціалу є: рефлексія, загальні та спеціальні знання, здатність до власного саморозуміння, сформована цінність саморозвитку, постійне прагнення до власної самоактуалізації, мотивація професійної діяльності, здатність до власної самореалізації, загальні та організаційні уміння, комунікативні здібності. Перспективи подальших досліджень вбачаємо у розробленні структурно- фунціональної моделі розвитку професійного потенціалу майбутніх фахівців в умовах закладу вищої освіти.

Література

1. Концептуальні засади розвитку освіти дорослих: світовий досвід, українські реалії і перспективи. /за ред. В.Г. Кременя, Н.Г. Ничкало. Київ: Знання України. 2018. 616 с.

2. Освіта дорослих: світові тенденції, українські реалії та перспективи: монографія / За ред. Н.Г. Ничкало, І.Ф. Прокопенка. Харків: ФОП Бровін О.В. 2020. 546 с.

3. Особистісний і професійний розвиток дорослих: теорія і практика: монографія / за ред. Аніщенко О.В. Київ: ІПООД НАПН України. 2016. 354 с.

4. Професійна освіта: андрагогічний підхід: монографія /за ред. О.А. Дубасенюк. Житомир: Вид. О.О. Євенок. 2018. 452 с.

5. Сисоєва С.О. Інтерактивні технології навчання дорослих. Київ: ВД "ЕКМО". 2011. 324 с.

6. Стандарти і рекомендації щодо забезпечення якості в Європейському просторі вищої освіти (ESG). Київ: ТОВ "ЦС". 2015. 32 с.

7. Стратегія розвитку вищої освіти в Україні на 2021-2031 роки. Киїів. 2020. 73 с.

8. References:

9. Kremen, V.G., & Nychkalo N.G. (Eds.). (2018). Konceptualni zasady pozvytku osvity doroslyh: svitovyy dosvid, ukrayinski realiyi i perspektyvy. [Conceptual foundations of the development of adult education: world experience, Ukrainian realities and perspectives]. Kyiv: Znannia Ukrainy. [in Ukrainian].

10. Nychkalo, N.G. & Prokopente, I.F. (Eds.). (2020). Osvita doroslyh: svitovyy dosvid, ukrayinski realiyi i perspektyvy : monografiya. [Adult education: global trends, Ukrainian realities and prospects: monograph]. Harkiv: FOP Brovin O.V. [in Ukrainian].

11. Anichenko, O.V. (Eds.). (2016). Osobystisnyy i profesiynyy rozvytok doroslyh: teoriya i praktyka : monografiya. [Personal and professional development of adults: theory and practice: monograph]. Kyiv: IPOOD NAPN Ukrainy. [in Ukrainian].

12. Dubasenuk, O.A. (Eds.). (2018). Profesiyna osvita : andragonistychnyy pidhid: monografiya. [Professional education: andragonistic approach: monograph]. Zhytomyr: Vyd. Yevenok. [in Ukrainian].

13. Sysoyeva S.O. (2011). Interaktyvni tehnologiyi navcanya doroslyh. [Interactive technologies for adult education]. Kyiv: [in Ukrainian].

14. Standarty i rekomendaciyi hchodo zabezpechenia yakosti osvity v Yevropeyskomu prostori vychoyi osvity (ESG). [Standards and recommendations for ensuring the quality of education in the European area of ifelong education]. (2015). Kyyiv: TOV "CS". [in Ukrainian].

15. Strategiya rozvytku vychoyi osvity v Ukrayini na 2021-2031 roky. Kyyiv. [Strategy for the development of lifelong education in Ukraine for 2021-2031]. (2020). [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru