Готовність педагога до ефективної взаємодії в дискурсі ненасильницького спілкування

Размещено на http://allbest.ru

Волинський інститут післядипломної педагогічної освіти

Готовність педагога до ефективної взаємодії в дискурсі ненасильницького спілкування

Миколайчук Анжела Володимирівна методист

Анотація

У статті акцентовано увагу на проблемі готовності педагога до ефективної взаємодії в дискурсі ненасильницького спілкування.

Обґрунтовано актуальність проблеми, яка обумовлена євроінтеграційними змінами в українській педагогічній освіті, що полягають в демократизації стосунків, в ефективній взаємодії всіх суб'єктів освітнього процесу на принципах гуманізму.

Проаналізовано наукові праці з теми щодо здатності педагога до взаємодії. Розглянуто концептуальні засади та особливості ролі педагога у створенні освітнього середовища, в якому забезпечено атмосферу довіри, без будь-яких форм дискримінації учасників освітнього процесу; утвердження людської гідності, чесності, милосердя, доброти, справедливості, співпереживання, взаємоповаги і взаємодопомоги, поваги до прав і свобод людини, здатності до конструктивної взаємодії учнів між собою та з дорослими. педагог гуманізація ненасильницький освіта

Охарактеризовано базові аспекти, що формують здатність педагога до ефективної взаємодії. Надано статистичні дані з інформаційно-аналітичного збірника Міністерства освіти і науки України «Освіта в умовах воєнного стану: виклики, розвиток, повоєнні перспективи», які демонструють психо-емоційний стан здобувачів освіти, що впливає на освітній процес, взаємини, атмосферу в учнівському, педагогічному колективі закладу освіти.

Наведені статистичні дані підтверджують необхідність формування професійної компетентності педагогів в питаннях ефективної взаємодії. Теоретично обґрунтовано доцільність і актуальність застосування методу ненасильницького спілкування, як універсального інструменту світової практики з налагодження конструктивної взаємодії з усіма учасниками освітнього процесу.

Представлено базову модель, принципи, метафоричні образи методу ненасильницького спілкування. Розкрито філософські аспекти методу, доведено його ефективність використання у діяльності педагога щодо забезпечення сприятливих умов для кожного учасника освітнього процесу, залежно від індивідуальних потреб, можливостей, здібностей та інтересів.

Ключові слова: ефективна взаємодія, ненасильницьке спілкування, готовність педагога, освітній процес.

Abstract

Readiness of the teacher for effective interaction in the discourse of nonviolent communication

The article focuses on the problem of the teacher's readiness for effective interaction in the discourse of nonviolent communication. The relevance of the problem, which is due to European integration changes in Ukrainian pedagogical education, which consist in the democratization of relations, in the effective interaction of all subjects of the educational process based on the principles of humanism, is substantiated. Scientific works on the topic of the teacher's ability to interact were analyzed.

The conceptual foundations and features of the teacher's role in creating an educational environment in which an atmosphere of trust is ensured, without any forms of discrimination of participants in the educational process, are considered; affirmation of human dignity, honesty, mercy, kindness, justice, empathy, mutual respect and mutual assistance, respect for human rights and freedoms, the ability of students to constructively interact with each other and with adults.

The basic aspects forming the teacher's ability to effective interaction are characterized. Statistical data from the informational and analytical collection of the Ministry of Education and Science of Ukraine "Education under martial law: challenges, development, post-war prospects" are provided, which demonstrate the psycho-emotional state of education seekers, which affects the educational process, relationships, atmosphere in the student, pedagogical staff of the educational institution.

The given statistical data confirm the necessity of forming the professional competence of teachers in matters of effective interaction. The expediency and relevance of using the method of nonviolent communication as a universal tool of world practice for establishing constructive interaction with all participants in the educational process is theoretically substantiated. The basic model, principles, and metaphorical images of the method of nonviolent communication are presented. Philosophical aspects of the method are revealed, and its effectiveness in the teacher's activity to ensure favorable conditions for each participant in the educational process, depending on individual needs, opportunities, abilities and interests, is proven.

Keywords: effective interaction, nonviolent communication, teacher's readiness, educational process.

Вступ

Постановка проблеми. Українська педагогічна освіта перебуває на етапі євроінтеграційних змін. Для цього періоду характерна тенденція усвідомлення власного національного досвіду, аналізу й впровадження найефективніших освітніх методик, прогресивних ідей, концепцій, що наявні у світовому просторі, та їх адаптації до потреб національної освіти.

Особливості сучасних освітніх трансформацій полягають у демократизації стосунків, в ефективній взаємодії всіх суб'єктів освітнього процесу, що формується на принципах гуманізму, використанні інтерактивних методів, які сприяють розкриттю творчості, ініціативності, пізнання, мотивації особистості; розбудові освітньої екосистеми цінностей, поваги, довіри, емоційного комфорту. Відбувається перехід на якісно новий рівень побудови взаємовідносин, в якому ключова роль відводиться педагогу.

Особливого значення проблема готовності до ефективної взаємодії набуває в умовах сьогодення, коли перед освітянами постає безліч викликів: здобуття освіти під час війни, освітні втрати, вимушені міграції, конфліктність та прояви насилля, агресії в освітньому середовищі, булінг, мобінг тощо. Виникає потреба в пошуку нових підходів щодо якісних змін у системі освіти, трансформацій, що мотивують, стимулюють до розвитку, інновацій, сприяють формуванню цілісної і щасливої особистості, професіонала, здатного до самореалізації та конструктивної взаємодії.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. В історії педагогіки існує чимало підходів, спрямованих на проєктування ефективної взаємодії, на розвиток в учасників освітнього процесу ціннісних особистісних установок, комунікаційних і творчих здібностей. Зокрема, у загальній педагогіці проблему здатності педагога до взаємодії досліджували в різних аспектах (Ш. Амонашвілі, Л. Гуцуляк, О. Духнович, Дж. Епштейн, О. Кіліченко, В. Сухомлинський, О. Сухомлинська та ін.). Представники гуманістичної школи (М. Фонтін, А. Комбс, Дж. Холт, Д. Маєрс, К. Роджерс, А. Маслоу та ін.) виступали за посилення тенденції максимальної уваги до людини, її інтелектуальної й емоційної сфер. У вітчизняній педагогічній науці проблемі педагогічної взаємодії в освітньому середовищі закладу освіти присвячені роботи педагогів: Б. Грінченка, М. Драгоманова, О. Духновича, А. Макаренка, І. Огієнка, С. Русової, В. Сухомлинського, К. Ушинського, Я. Чепіги та ін. У працях цих учених акцентується увага на професії педагога як на «місії», що вимагає толерантності, прийняття, поваги, любові та гуманного ставлення до дітей.

На спрямованості партнерської взаємодії, на культивування поваги до особистості, доброзичливості та позитивного ставлення, довіри у стосунках; сповідування принципу «діалог - взаємодія - взаємоповага» та реалізації ідей рівності сторін, добровільності взяття зобов'язань, обов'язковості виконання домовленостей наголошує Бех І. Д. [2].

Проведений аналіз наукових праць свідчить, що, незважаючи на широке коло досліджень, проблема ефективної взаємодії, зокрема, готовності педагога до практичного аспекту її реалізації є малодослідженим, отож, є потреба у розвідці дискурсу.

Мета статті полягає у визначенні та обґрунтуванні аспектів готовності педагога до ефективної взаємодії в парадигмі ненасильницького спілкування.

Виклад основного матеріалу

Виклики сучасності стимулюють до формування у закладі освіти організаційно-педагогічних умов плідної співпраці педагогів, учнів, батьківської громадськості, соціальних інститутів з метою створення інноваційного розвивального середовища - «поля креативності», яке спонукає, мотивує, організовує та спрямовує до творчої діяльності в ім'я спільної мети - формування цінностей і необхідних для успішної самореалізації компетентностей, виховання відповідальних громадян, які здатні до свідомого суспільного вибору та спрямування своєї діяльності на користь іншим людям і суспільству [4].

Реалізація мети базової середньої освіти ґрунтується на ціннісних орієнтирах, серед яких: створення освітнього середовища, в якому забезпечено атмосферу довіри, без будь-яких форм дискримінації учасників освітнього процесу; утвердження людської гідності, чесності, милосердя, доброти, справедливості, співпереживання, взаємоповаги і взаємодопомоги, поваги до прав і свобод людини, здатності до конструктивної взаємодії учнів між собою та з дорослими [4].

Сучасний учитель повинен нести учням не тільки нові знання, а й новий тип оволодіння інформацією. В зв'язку з цим особливого значення набуває переорієнтація мислення сучасного вчителя на усвідомлення принципово нових вимог до педагогічної діяльності, готовності до впровадження нових технологій [5, с. 21].

Виходячи з того, що у Концепції «Нова українська школа» ключовими є такі напрями як впровадження компетентного підходу до навчання, гуманізація освітнього процесу, формування психічного, безпечного середовища, створення умов для успішної самореалізації учня як особистості, проблема готовності педагога до ефективної взаємодії є актуальною та набуває ще більшої значимості щодо її дослідження.

Відповідно до професійного стандарту вчителя Про затвердження професійного стандарту за професіями «Вчитель початкових класів закладу загальної середньої освіти», «Вчитель закладу загальної середньої освіти», «Вчитель з початкової освіти (з дипломом молодшого спеціаліста)», який оприлюднено в лютому 2020 року педагог має володіти відповідними компетентностями для забезпечення ефективної комунікації та соціалізації усіх учасників освітнього процесу, умовою якого є наявність сприятливого психо-емоційного клімату в класі [8].

Тобто, створення такого освітнього середовища, де панує довіра, повага, відкритість, чесність у відчуттях, прозорість відносно почуттів і потреб. Де особливою цінністю є ментальне здоров'я учня, педагога, батьків.

На думку Катерини Ясько, психолога, едуколога, спеціаліста з освіти, члена громадської ради при МОН України, тренера для вчителів, психологів і волонтерів у сфері освіти «Навчання життю відбувається в кожний момент. Якщо ми хочемо передати дітям не тільки знання, а й мудрість, маємо вчитись говорити від серця. Вчителі мають створити таку атмосферу, коли діти можуть говорити про свої почуття, болі, переживання».

Численні дослідження зі світової практики демонструють, що в школах, у яких практикують навчання соціальним навичкам, академічні показники зростають. Адже краще за все діти можуть виявити себе, розкрити свій потенціал в атмосфері емоційного спокою, комфорту. Психологи зазначають: чим більше в дитини страхів й переживань, про які вона не може поспілкуватись, тим гірше вона буде вчитися.

Насправді дитина виховується кожен момент, незалежно від того де вона перебуває. Вона наслідує дорослих. Якщо педагоги є цілісними, емоційно компетентними, мудрими людьми, то атмосфера буде комфортною для усіх учасників освітнього процесу [9].

На нашу думку, в основу конструктивної взаємодії всіх учасників освітнього процесу (педагоги, учні, батьки) покладено спільні цілі, прагнення, переконання, цінності, що базуються на довірі, повазі, рівності, розумінні, доброзичливості, взаємній вимогливості, підтримці, відповідальності, добровільності всіх учасників освітнього процесу. Ефективна взаємодія є методологічною основою, найважливішою умовою і провідним фактором сучасних освітніх тенденцій у процесі реформування системи освіти.

Дефініція «взаємодія» є фундаментальною цінністю, яка формується в освітньому процесі. Ключова роль щодо ефективної взаємодії в освітньому середовищі відводиться педагогу. Саме його здатність до конструктивної взаємодії, яка полягає в педагогічній підтримці, сформованій особистісно-професійній готовності (відповідно до професійного стандарту [8], гуманізації освітнього середовища, забезпечує сприятливі умови для кожного учня, залежно від його індивідуальних потреб, можливостей, здібностей та інтересів.

Науковці зазначають, що потрібно усвідомити: процес становлення ефективної взаємодії відбувається повільно і поступово. Тому він потребує терпіння в намаганні побудови партнерських стосунків, постійного самоаналізу власної педагогічної діяльності, готовності до професійного вдосконалення та розвитку, відкритості, вміння підтримувати власний ресурсний стан та знаходити резерви для особистісно-професійного зростання.

Андреас Шлейхер у посібнику «Найкращий клас у світі: як створити освітню систему 21-го століття» вказує на те, що «Існують аспекти, у зв'язку з якими робота вчителя є складнішою й відрізняється від роботи інших професіоналів. Як зазначив керівник престижного Національного інституту освіти Сінгапуру Оон Сенґ Тан, учителі повинні бути багатофункціональними експертами, оскільки вони одночасно повинні реагувати на численні потреби різних учнів одночасно. Вони також працюють на тлі динаміки у класі, яка завжди є непередбачуваною та іноді вимагає від них миттєвої реакції. Що б не робив учитель, - навіть стосовно одного учня, - це бачать усі однокласники, і таким чином вона може назавжди сформувати подальше сприйняття цього вчителя у школі» [1].

Вивчаючи світовий досвід освітніх процесів, Анреас Шлейхер дослідив, що у Фінляндії сприймають учителювання як один із найбажаніших варіантів кар'єри. «Фінські вчителі заручилися довірою батьків та суспільства загалом і це сталося значною мірою тому, що вони довели, що можуть допомогти практично всім учням стати успішними. Завдяки чому вчитель стає ефективним?

Дослідники, що займаються питаннями освіти, - Томас Л. Гуд та Елісон Лавіньї - наводять узагальнений перелік найважливіших характеристик: ці вчителі вважають, що їхні учні спроможні навчатись, а вони спроможні навчати; вони витрачають більшість часу на заняттях у класі на скеровування; вони добре організовують заняття і максимально використовують час для навчання учнів; вони проходять навчальну програму швидкими темпами, роблячи малі кроки; вони застосовують методи активного викладання; і вони навчають учнів до того моменту, поки ті не досягнуть найвищого рівня майстерності» [1].

Науковці зазначають, що психологічна готовність є первинною у формуванні цілісної готовності педагогів до ефективної взаємодії в освітньому середовищі.

Психологічна готовність поєднує в собі: позитивну мотивацію до професійної діяльності, позитивне та неупереджене ставлення до усіх учасників освітнього процесу, розуміння та прийняття концепції Нової української школи, педагогічні здібності, ціннісні орієнтації, знання, уміння та навички, які забезпечують компетентну та свідому діяльність педагога при вирішенні завдань навчання і виховання дітей у взаємодії з їхніми батьками та іншими педагогами.

Базовими аспектами, що формують здатність педагога до ефективної взаємодії науковці визначають: емпатійність педагога (самоемпатія та емпатія), повага до особистості, толерантність, навички ділового спілкування, навички ненасильницького спілкування; потенціал творчості у сфері освіти, представлений поєднаннями таланту, відданості справі, досвіду, академічний показник і вчительські задатки; емоційний самоконтроль, педагогічний такт, комунікабельність, уміння вирішувати проблемні ситуації тощо.

Зауважимо, що комунікативні вміння і навички педагога є важливою умовою встановлення взаємодії з учнями та їх батьками, колегами, адміністрацією. Низька культура спілкування, невміння використовувати його засоби, психологічна непідготовленість є серйозним бар'єром у встановленні конструктивних стосунків. Очевидно, що будь-які проблеми у взаєминах учасників освітнього процесу негативно позначаються, насамперед, на ментальному здоров'ї, а також, рівні засвоєння знань.

Світова практика налагодження конструктивної взаємодії з усіма учасниками освітнього процесу демонструє універсальність застосування методу ненасильницького спілкування, автором якого є Маршал Розенберг, американський психолог, медіатор, педагог. Метод широко використовується у сферах освіти, бізнесу, дипломатії та миротворчості, впроваджується у школах Заходу (США, Швейцарія, Угорщина і т. д.); практикується в реабілітаційній психології, в корекційно-профілактичних програмах, програмах роботи з кривдниками.

Метод ненасильницького спілкування має глибокі корені в філософії ненасильства та гуманності Махатми Ганді, Мартіна Лютера Кінга, в його основі дослідження американського психолога Карла Роджерса, засновника методу клієнт-центрованої психотерапії. Коли Маршал Розенберг працював над створенням методу, він надихався філософськими поглядами на ненасильство в усій теорії людства. Розенберг розробив метод, завдяки якому цю філософію можна втілити в реальне життя [9].

Як стверджує Ева Рамбала, тренер міжнародного центру з ненасильницького спілкування: «Усім нам необхідно розвивати емоційну компетентність для того, щоб дітям змалку закладати здатність до самоемпатії, емпатії до інших, вміння вибудовувати позитивну взаємодію у стосунках, вирішувати конфлікти мирним шляхом, а також працювати в команді. Практикування ненасильницького спілкування - це про ті зміни всередині нас, завдяки яким ми зможемо попереджати та вирішувати багато проблем.

Засновник методу «ненасильницького спілкування» Маршал Розенберг був глибоко переконаний - якщо ми хочемо змінити цей світ, в якому є насилля, то маємо змінити себе» [9].

Ненасильницьке спілкування базується на тому, що кожна людина здатна до співчуття і що за будь-якою негативною реакцією людини приховується потреба або прохання в розумінні.

Перш за все метод впливає на розвиток самосвідомості, і вже розуміючи свої реакції, почуття та потреби, ми вчимося розуміти потреби та почуття інших. Ненасильницьке спілкування - це глибинний процес розвитку особистості, відповідальності та емпатії до інших. Мета - створювати і підтримувати таку якість стосунків, при якій потреби кожного задоволені [9].

Автор методу М. Розенберг пише у книжці «Мова життя. Ненасильницьке спілкування»: «Вивчаючи фактори, які впливають на нашу можливість співчувати, я був вражений важливістю ролі мови і того, як ми її використовуємо.

І я знайшов певний підхід до слів, які людина чує і сприймає у процесі спілкування. Цей підхід дозволяє нам щиро говорити, прокладати шлях до серця іншої людини і звільняти нашу природну здатність до співчуття. Я називаю цей підхід «ненасильницьким спілкуванням». Термін «ненасилля» я вживаю в тому ж значенні, що і Махатма Ганді: це притаманний людині від природи стан співпереживання, стан, коли душа вільна від бажання насильства» [10].

В інформаційно-аналітичному збірнику Міністерства освіти і науки України «Освіта в умовах воєнного стану: виклики, розвиток, повоєнні перспективи» подаються статистичні дані, які демонструють психо-емоційний стан здобувачів освіти, що впливає на освітній процес, взаємини, атмосферу в учнівському, педагогічному колективі закладу освіти.

«На 20 % зменшилася чисельність старшокласників, які почуваються в безпеці. Рік тому 81 % учнів/учениць у селах та 85 % у містах зазначали, що почуваються безпечно, у січні 2023 р. так відповіли 65 % учнів/учениць у містах і 69 % у селах.

Також менше старшокласників стали почуватися спокійними (51 % у містах та 55 % у селах) порівняно з попереднім 2021-2022 н. р. (79 % у містах і 76 % у селах). Відповідно, й рівень тривоги зріс: якщо в минулому році її відчували 13 % учнів/ учениць у містах та 14 % у селах, то у 2022-2023 н. р. - 25 % у містах і 24 % у селах.

У цьому навчальному році старшокласники в містах почуваються більш втомленими (52 %) порівняно з попереднім роком (33 %). Відповідно, учні/учениці почуваються менш енергійно (38 % у містах та 49 % у селах), ніж минулого року (53 % у містах і 59 % у селах). Також скоротилася чисельність учнів/учениць, які почуваються щасливими: цьогоріч це 45 % у містах та 50 % у селах, тимчасом як торік таких було 67 % у містах і 62 % у селах.

Окрім того, майже на половину зменшилася чисельність учнів/учениць, що почуваються розслаблено (29 % у містах та 34 % у селах, у минулому році так почувалися 60 % у містах та 65 % у селах), і вдвічі зросла кількість тих, хто почувається напружено (41 % у містах та 36 % у селах цього року і 22 % у містах та 21 % у селах торік). Водночас збільшилася частка учнів у селі, що почуваються результативно - з 53 до 67 % учнів/учениць...» [6]. Наведені статистичні дані підтверджують необхідність формування професійної компетентності педагогів в питаннях ефективної взаємодії.

На нашу думку, метод «Ненасильницького спілкування» - унікальний інструмент, який дозволяє: пізнати, усвідомити свої почуття, потреби, розвинути емпатію, зрозуміти джерело особистих дій, почуттів, емоцій, зрозуміти почуття та потреби інших, визначити стратегії позитивної взаємодії, сприяє формуванню готовності особистості до прийняття конструктивних рішень, відповідальності за них. В основі методу - довіра, повага, щирість, вдячність, прийняття, підтримка, партнерство, гуманність, спостереження, комфортність у взаєминах, вміння відповідати за свої думки, слова, дії та прощати-слухати-розуміти. Ці компоненти відповідають принципам партнерської взаємодії сучасних реформаційних освітніх процесів. Цей метод є базовою технологією, яка сприяє позитивній та ефективній взаємодії між учасниками освітнього процесу. Він є стрижневим у концепції «Нової української школи», що базується на принципах педагогіки партнерства, емпатії, спостереженні, прийнятті, відповідальності, контролі емоцій, думок, умінні врегульовувати взаємостосунки конструктивно. Ненасильницьке спілкування, є однією з найкращих методик розвитку емоційного інтелекту.

В умовах трансформації освітньої системи сучасні дослідники визначають, що базова модель ненасильницького спілкування дуже проста, вона поєднує в собі чотири компоненти:

1. Спостереження без оцінювання полягає в тому, що людина вчиться помічати конкретні факти, розрізняти судження і відчуття, «тут і тепер», просто спостерігаючи за довкіллям. Висловлювання: «Коли я (бачу, чую), що...», «Коли ти (бачиш, чуєш), що...»;

2. Відчуття, емоції, почуття. Коли ми помічаємо, що нас оточує, то по- іншому реагуємо на ситуацію. Наші емоції і фізичні відчуття змінюються щомиті. І тут важливо навчитися відділяти почуття і думки. Висловлювання: «Я почуваю себе..», «Ти почуваєш себе..»;

3. Потреби. У кожної людини є потреби й цінності, що підтримують і збагачують її життя. Коли ці потреби задовольняються, ми переживаємо комфортні відчуття, наприклад щастя чи внутрішній спокій, а коли цього немає - наші відчуття неприємні, наприклад розчарування, образа. Розуміння власних потреб і потреб оточуючих - найважливіший крок у процесі практичного освоєння ненасильницького спілкування і вміння жити з емпатією та самоемпатією. Висловлювання: «.бо я потребую/ціную.», «.бо ти потребуєш/цінуєш.»;

4. Прохання. Коли ми навчаємося просити інших про конкретні дії, можливі в цей момент, то починаємо разом із ними шукати шляхи, як задовольнити потреби всіх. Висловлювання: «Чи хотів/міг би ти.?» [7].

Основними принципами методу ненасильницького спілкування є:

1. Універсальність потреб. У кожної людини ті ж самі базові потреби, що і в інших, незалежно від статі, кольору шкіри, релігії, віку.

2. Існує багато способів чи стратегій задоволення однієї потреби. Часто конфлікти між особами чи групами людей виникають на рівні стратегій задоволення потреб. Коли є можливість розпізнати приховані потреби, то разом із тим є й можливість знайти рішення, які можуть врахувати потреби кожного.

3. Основою почуттів (емоцій) є потреби. Почуття вказують на приховані за ними потреби - задоволені чи незадоволені.

4. Кожна людина відповідальна за своє життя, зокрема за свої почуття, дії, а також за розпізнавання і задоволення власних потреб. Разом із тим ми не відповідальні за почуття інших, а також за задоволення їхніх потреб.

5. Потреби кожної людини однаково важливі. Не можна вдаватися до насильства, аби потреби однієї людини були задоволені за рахунок іншої, без її згоди.

6. Емпатія - це усвідомлення повної присутності з собою та іншою людиною. Самоемпатія є основою прояву емпатії до інших. Робити припущення щодо почуттів і потреб іншої людини важливо у формі запитання, а не у формі оцінки чи судження.

7. Осуд себе та інших припиняє відкрите спілкування. Коли відбувається щось, що вам не подобається, варто говорити про це, але без критицизму і претензій. Потрібно претензії трансформувати у потреби.

8. Проявляти емпатію - не означає схвалювати дію. Це про емоції та потреби інших. Емпатія - це здатність розуміти емоційний стан іншої людини та співпереживати їй [7].

Одна з основних ідей в ненасильницькому спілкуванні полягає у «Я» висловлюванні: «чітко висловлююся, що я проживаю, без оціночних суджень, критики, звинувачення та сприймаю з розумінням, що ти проживаєш без звинувачення, оцінювання та критики».

Філософський аспект методу включає мислення, дії «від серця», з вдячністю та повагою до особистісного простору без критики, порівнянь; знаходити час для того, щоб подбати про себе і бути в ресурсі; не порівнювати себе (когось) з іншими, дякувати і приймати від серця; в кожній людині/дитині щиро бачити позитивне; вчитися активно слухати інших, вчитися відслідковувати, усвідомлювати та контролювати свої емоції, відчуття, потреби; вміти приймати свої помилки та інших.

Маршал Розенберг вводить метафоричні образи Жирафи та Шакала: мова суджень, оцінок, звинувачень, образ, погроз, наказів (насильницька) - це мова шакала, а ненасильницьке спілкування - це мова жирафи. Мова «Жирафи» символізує мову життя і партнерства, що сприяє душевній близькості та єднанню. Говорити мовою «Жирафи» - означає діяти «від серця»: не давати оцінок (керуватися фактами), не звинувачувати (брати відповідальність на себе), не вимагати (висловлювати коректне прохання) і не погрожувати (вибирати конструктивну стратегію задоволення потреб). «Жирафи» об'єктивні в своєму баченні і розумінні своїх почуттів і потреб, а також почуттів і потреб інших людей. «Жирафи» через емпатію прагнуть зробити не тільки своє життя, а й життя оточуючих - чудовим. «Жирафа» та «Шакал» застосовуються в методі ненасильницького спілкування як символічні стилі мови, якою розмовляють люди. Суть ненасильницької комунікації не тільки в тому, щоб вміти говорити мовою жирафи (екологічно висловлювати свої потреби і почуття), а й у тому, щоб вміти перекласти мову шакала на мову жирафи. Тобто, побачити за неприємними проявами іншої людини її потребу.

Поділяємо думку Розенберга, який говорить, що кожна людина народжена, щоб «Робити життя чудовим» (позиція Жирафи), але, на жаль, чомусь люди грають у гру «Хто правий» (позиція Шакала). В грі «Хто правий» програють усі, ця гра, на жаль, використовується на всіх рівнях спілкування (сім'я, заклад освіти, соціум тощо). Автор методу радить запитувати себе: «Я хочу бути щасливим (радіти життю) чи правим?», «Що можна зробити для того, щоб наші стосунки покращилися?». Базуючись на філософських аспектах методу педагог може ставити такі питання: «Як ти зараз почуваєшся?», «Чи щаслива дитина в моєму просторі, школі?», «Як я взаємодію, спілкуюся - як Шакал, чи як Жирафа, до якого образу я прагну? Які мої цінності?». Таким чином, ці запитання спонукають до рефлексії та самоаналізу, мотивують до саморозвитку особистості.

Керуючись думками науковців про те, що готовність до взаємодії, створення безпечного, емоційно комфортного та підтримуючого освітнього середовища починається з розвитку самоусвідомлення та емоційної компетентності самого педагога - це передбачає зовсім нові підходи, принципи, методи, інструменти, форми освітньої діяльності, які можуть базуватися на філософських засадах методу ненасильницького спілкування.

Висновки

Отже, проблема формування готовності педагога до ефективної взаємодії потребує наукових розвідок, але досвід, результати досліджень підтверджують, що ключова роль у дискурсі відводиться особистості педагога, його особистісно-професійній здатності, ерудиції, комунікативним можливостям, морально-етичним цінностям, самоаналізу, саморефлексії, саморозвитку. Універсальним інструментом щодо забезпечення сприятливих умов для кожного учасника освітнього процесу, залежно від індивідуальних потреб, можливостей, здібностей та інтересів може послугувати метод ненасильницького спілкування, який з огляду на вищесказане, включає ключові аспекти принципів Нової української школи і є провідним у світовій практиці з налагодження конструктивної взаємодії в освітньому середовищі.

Література

1. Андреас Шлейхер. Найкращий клас у світі: як створити освітню систему 21-го століття / Переклала з англ. Ганна Лелів. Львів : Літопис, 2018. 296 с.

2. Бех І. Д. Компонентна технологія сходження зростаючої особистості до духовних цінностей. Початкова школа. № 1. 2018. С. 5-10.

3. Державний стандарт базової середньої освіти Постанова КМУ № 898 від 30.09.2020 року. URL: http://school19.zp.ua/wp-content/uploads/ 2020/10/ derzhstandart -converted.pdf

4. Закон України «Про освіту». Законодавчі акти України з питань освіти / Верховна Рада України/ Документ 2145-19, поточна редакція від 05.09.2017. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/2145-19#Text

5. Концепція Нової української школи. 2018. URL: https://mon.gov.ua/storage/app/ media/zagalna%20serednya/nova-ukrainska-shkola-compressed.pdf

6. Освіта і наука України в умовах воєнного стану. Інформаційно-аналітичний збірник. URL: Inform-analytic.zbirn-Osvita.v.umovah.voyennogo.stanu-vykl.rozv.povoyen. perspekt.22.08.2023.pdf

7. Основи реабілітаційної психології: подолання наслідків кризи. Навчальний посібник. Том 2. Київ, 2018. 240 с.

8. Про затвердження професійного стандарту за професіями «Вчитель початк. класів закладу загальної серед. освіти», «Вчитель закладу загальної середньої освіти», «Вчитель з початкової освіти (з дипломом молодшого спеціаліста)». URL: https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v2736915-20#Text

9. Рамбала Е. Семінар «Ненасильницьке спілкування - фундамент нової школи». URL: https:// www.youtube.com/watch7v-ztEruck1CaQ

10. Розенберг М. Ненасильницьке спілкування: мова життя / Переклад з англ. Київ : Софія, 2019. 288 с.

References

1. Schleicher, A. (2018).The best class in the world: how to create an educational system of the 21st century / Translated from English by Anna Leliv. Lviv: Litopys, [in Ukrainian].

2. Beh, I. D. (2018). Component technology of the ascent of a growing personality to spiritual values. Elementary School. No. 1 [in Ukrainian].

3. State standard of basic secondary education. (2020). Resolution of the CMU No. 898 dated September 30, 2020. Retrieved from: http://school19.zp.ua/wp-content/uploads/2020/10/ derzhstandart-converted.pdf [in Ukrainian].

4. Law of Ukraine "On Education". (2017). Legislative Acts of Ukraine on Education / Verkhovna Rada of Ukraine / Document 2145-19, current edition dated 09.05.2017 [in Ukrainian].

5. Concept of the New Ukrainian School. (2018). Retrieved from: https://mon.gov.ua/ storage/app/media/zagalna%20serednya/nova-ukrainska-shkola-compressed.pdf [in Ukrainian].

6. Informational and analytical collection. (2023). Education and science of Ukraine under martial law. Retrieved from: Inform-analytic.zbirn-Osvita.v.umovah.voyennogo.stanu-vykl.rozv. povoyen.perspekt.22.08.2023.pdf [in Ukrainian].

7. Basics of rehabilitation psychology: overcoming the consequences of the crisis. (2018).Tutorial. Volume 2. Kyiv, [in Ukrainian].

8. On the approval of the professional standard for the professions "Teacher of primary classes of a general secondary education institution", "Teacher of a general secondary education institution", "Teacher of primary education (with junior specialist diploma)". Retrieved from: https://zakon.rada.gov.Ua/rada/show/v2736915-20#Text [in Ukrainian].

9. Rambala, E. Seminar "Nonviolent communication - the foundation of a new school". Retrieved from: https://www.youtube.com/watch7v-ztEruck1CaQ [in Ukrainian].

10. Rosenberg, M. (2019). Nonviolent communication: the language of life/ Translation from English. Kyiv: Sofia Publishing House, [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru