Напрями публічної політики щодо розвитку сфери інтернаціоналізації освіти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»

Напрями публічної політики щодо розвитку сфери інтернаціоналізації освіти

Ткачова Наталія Миколаївна

доктор наук з державного управління, професор

професор кафедри теорії та практики управління

Анотація

інтернаціоналізація вищий освіта

У статті на основі існуючих теоретичних підходів розкрито різницю та відображено співвідношення понять глобалізація та інтернаціоналізація вищої освіти. Розглянуто основні інструменти державної політики інтернаціоналізацією вищої освіти, які мають забезпечити реалізацію політики міжнародного співробітництва в сфері освіти і науки: мобільність студентів та викладацького складу; взаємовплив систем вищої освіти на інтернаціоналізацію викладання, навчання та проведення наукових досліджень; інституційні стратегії інтернаціоналізації науки та освіти; трансфер знань; співпрацю та конкуренцію; забезпечення можливостей здобуття вищої освіти іноземними студентами; формування позитивного іміджу університетів Україні за кордоном.

Зазначається, що дефініцію «публічне управління» вперше ввів в науковий обіг Десмонд Кілінг у 1972 році. Публічне управління розглядалось ним як пошук у найкращий спосіб використання наявних ресурсів за для досягнення цілей державної політики. У сучасних умовах розвитку України особливої актуальності набуває необхідність практичного впровадження нових підходів до розробки публічної політики в сфері вищої освіти, що обумовлено невідповідністю стану публічного управління в цій сфері до існуючих запитів суспільства і пріоритетів суспільного розвитку.

Публічне управління освітою, процеси реформування системи вищої освіти, сьогодні, вимагають адаптації української моделі освіти до європейських і світових стандартів. Така модель потребує зміни базових завдань, а саме: зміни щодо визначення мети, ролі, функцій, процедур діяльності, структури органів управління освітою; децентралізації влади з відповідним розподілом повноважень, прав та обов'язків між виконавчою владою та закладами вищої освіти; підвищення якості діяльності ЗВО за рахунок використання новітніх інформаційних технологій; розвитку інноваційних аспектів управління, в тому числі процесів інтернаціоналізації в освіті.

Ключові слова: публічне управління, публічне адміністрування, інтернаціоналізація освіти і науки, інструменти державної політики, академічна мобільність

Tkachova Nataliia Mykolayivna Doctor of Public Administration, Professor, Professor of Department of Theory and Practice of Management, National Technical University of Ukraine “Igor Sikorsky Kyiv Polytechnic Institute”

Directions of public policy regarding the development of the sphere of internationalization of education

Abstract

Based on existing theoretical approaches, the article reveals the difference and reflects the relationship between the concepts of globalization and internationalization of higher education. The main instruments of the state policy of the internationalization of higher education, which should ensure the implementation of the policy of international cooperation in the field of education and science, are considered: mobility of students and teaching staff; mutual influence of higher education systems on the internationalization of teaching, learning and conducting scientific research; institutional strategies of internationalization of science and education; knowledge transfer; cooperation and competition; provision of higher education opportunities for foreign students; formation of a positive image of Ukrainian universities abroad.

It is noted that the definition of "public management" was first introduced into scientific circulation by Desmond Keeling in 1972. He considered public management as a search for the best way to use available resources to achieve the goals of state policy. In the modern conditions of the development of Ukraine, the need for practical implementation of new approaches to the development of public policy in the field of higher education is becoming especially urgent, which is due to the inconsistency of the state of public management in this field with the existing demands of society and priorities of social development.

The public management of education, the processes of reforming the higher education system, today require the adaptation of the Ukrainian model of education to European and world standards. Such a model requires changes in basic tasks, namely: changes in defining the purpose, role, functions, procedures of activity, the structure of education management bodies; decentralization of power with appropriate distribution of powers, rights and responsibilities between the executive power and institutions of higher education; improving the quality of activities of higher education institutions due to the use of the latest information technologies; development of innovative aspects of management, including processes of internationalization in education.

Keywords: public management, public administration, internationalization of education and science, instruments of state policy, academic mobility.

Постановка проблеми

В умовах посилення процесів глобалізації, активного розповсюдження новітніх освітніх технологій, спрямованих на підвищення ефективності та якості освітніх послуг, імплементації досвіду західних країн, втілення міжнародних стандартів якості освіти, механізмів та інструментів її забезпечення, забезпечення рівного доступу до якісної освіти та можливостей її здобуття упродовж життя, реформування та модернізації систем вищої освіти; поглиблення співробітництва між вищими навчальними закладами; впровадження принципів академічної мобільності в університетах як «можливості учасників освітнього процесу навчатися, викладати, стажуватися чи проводити наукову діяльність в іншому вищому навчальному закладі, на території України чи поза її межами» [1], формується публічна політика і здійснюється публічне управління інтернаціоналізацією вищої освіти.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Проблематика публічного управління розвитком інтернаціоналізації вищої освіти набула свого розвитку в дослідженнях В. Андрущенка, В. Астахової, С. ВербицькоЇ, С. Домбровської С. Мороза, С. Шевченко, Дж. Найт. Це свідчить, що вирішенню питань розвитку інструментів публічного управління, напрямів державної політики щодо інтернаціоналізації вищої освіти, які передбачають міжнародну співпрацю, обмін досвідом через інституційне партнерство, стажування та участь у міжнародних конференціях, сьогодні приділяється значна увага.

Процес інтернаціоналізації вищої освіти отримав додатковий імпульс з розвитком процесів глобалізації. Фахівці вбачають зв'язок між глобалізацією економіки та процесів інтернаціоналізації освіти. Інтернаціоналізація стала свого роду реакцією на глобальні зміни різних сфер суспільного життя, інтернаціоналізація же освіти, в цьому сенсі, розуміється як сума всіх заходів, орієнтованих на посилення і сприяння створенню міжнародного академічного співтовариства, яке буде покликане готувати здобувачів до життєдіяльності в умовах глобального середовища.

Мета статті полягає в обґрунтуванні необхідності формування напрямів та форм публічного управління інституційним середовищем, яке б сприяло розвитку інтернаціоналізації вищої освіти в Україні, виробленню та реалізації національної та університетських стратегій інтернаціоналізації з розмежуванням зон відповідальності держави та університетів.

Виклад основного матеріалу

Публічне управління освітою - це є процес поєднання різноспрямованої діяльності державних і суспільних суб'єктів управління, які пов'язані з функціонуванням і розвитком освітньої установи, в інтересах суб'єктів навчально-виховного процесу, соціуму, влади.

У сучасних умовах знання та інформація стають головними ресурсами та джерелом багатства як окремого індивіда, так і держави в цілому. В цих умовах саме освіта стає головним засобом соціальних трансформацій. Інвестиції в освіту стають важливим чинником економічного і соціального прогресу (існує пряма залежність між рівнем освіти та продуктивністю праці людини). Освіта належить до основних (базових) потреб сучасної людини та є «основою інтелектуального, духовного, фізичного і культурного розвитку особистості, її успішної соціалізації, економічного добробуту, запорукою розвитку суспільства, об'єднаного суспільними цінностями і культурою, та держави» (преамбула ЗУ «Про освіту») [1]. Освіта в Україні є «державним пріоритетом, що забезпечує інноваційний, соціально-економічний і культурний розвиток суспільства. Фінансування освіти є інвестицією в людський потенціал, сталий розвиток суспільства і держави.» (ст. 5 ЗУ «Про освіту»).

Процеси глобалізації та інтернаціоналізації у вищій освіті останні десятиліття визначають вектори її розвитку і є, водночас, економічним обґрунтуванням переваг щодо розвитку національної економіки та окремих університетів внаслідок експорту освітніх і дослідницьких послуг, залучення іноземних студентів, талановитих викладачів і науковців, можливостей отримання грантового фінансування студентами, викладачами та університетами. Вища освіта стає однією із пріоритетних сфер публічної політики в контексті створення нової економіки, що основана на знаннях. Наявність і кількість іноземних студентів у закладі вищої освіти є вагомим складником і показником інтеграційного розвитку системи вищої освіти держави, свідченням високого рівня якості освітніх послуг та престижу вищої школи країни на ринку освітніх послуг. Освіта виступає як послуга, яка формую нову сферу економічної діяльності і, одночасно, стає показником потенціалу країни, критичним параметром оцінки її конкурентоспроможності. Тому у світі посилюється конкуренція між країнами за створення найкращої національної системи національної системи вищої освіти, держави реалізують програми щодо формування флагманських університетів, університетів світового рівня, які б могли увійти в топ-100 глобальних рейтингів і забезпечити «м'який влив» та просування національних інтересів. Саме тому розв'язання проблеми публічного управління інтернаціоналізацією вищої освіти потребує вироблення та реалізації національної та університетських стратегій інтернаціоналізації .

Вже не перший рік Україна потрапляє до рейтингу QS Higher Education System Strength Rankings 16, який визначає країни із найсильнішими в світі системами вищої освіти. У цьому рейтингу з 50 країн, де проводилось дослідження, у 2018 р. Україна посіла 44-те місце. Університети України активно працюють над просуванням своїх навчальних послуг на світовий ринок освітніх послуг. Зокрема, у рейтингу 1500 кращих університетів світу Times Higher Education World University Ranking за 2020 рік були присутні 9 українських університетів. За останні три роки українська освіта пережила багато викликів: пандемію, велику війну, блекаути, окупацію. Водночас це не завадило вітчизняним університетам потрапити до найбільш впливового глобального рейтингу університетів QS World University Rankings 2024. За інформацію Міністерства освіти і науки України, цей рейтинг оцінює репутацію університетів, цитованість наукових публікацій, співвідношення кількості викладачів і студентів, ставлення до студентів на ринку праці та кількість іноземних викладачів та студентів. У 2023 році до звичних критеріїв оцінювання також додалися сталість, результати працевлаштування та міжнародна дослідницька мережа. До першої 1500 рейтингу потрапили такі українські заклади вищої освіти:

Київський національний університет імені Тараса Шевченка (найкращі 681-690 рейтингу);

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна (найкращі 691-700 рейтингу);

Національний технічний університет України Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського (найкращі 731-740 рейтингу).

Поняття інтернаціоналізації виникло набагато раніше глобальних економічних пріоритетів і культурних змін, які спостерігаються у сучасному суспільстві. Інтернаціоналізація, у широкому сенсі , відображує орієнтацію об'єкта на міжнародний вимір своєї діяльності, тобто прагнення вищих навчальних закладів до розвитку на міжнародному просторі. Процеси глобалізації та інтернаціоналізації пов'язані з явищами різних рівнів: якщо глобалізація охоплює світові системи, інтернаціоналізація зачіпає явища нижчого порядку, наприклад, університети.

П. Скотт називає основні причини, чому глобалізації не можливо розглядати як явище вищого порядку, ніж інтернаціоналізацію. Зокрема, він вважає, що:

- інтернаціоналізація передбачає існування національних кордонів, тоді як глобалізація їх заперечує;

інтернаціоналізація реалізується через «високі» світи дипломатії та культури, основи глобалізації укорінюються в «низьких» світах масового споживання та глобального капіталізму;

інтернаціоналізація залежить від існуючого типу держав, тяжіє до відтворення; глобалізація орієнтована на новий порядок денний: глобальні зміни клімату, забруднення навколишнього середовища, проблеми, пов'язані з нерівністю ... всередині націй [2, с. 3]. Глобалізація пов'язана зі стиранням культурних, економічних та інших кордонів між країнами, збільшенням міграційних потоків у сферах економіки, зайнятості, освіти. Економічний вимір є визначальним для процесу глобалізації. Вона пов'язане з інтенсивною міжнародною торгівлею, мобільністю послуг, у тому числі освітніх. Економіка, заснована на знаннях, розглядається як основне джерело багатства.

Дискусійною сьогодні є проблема можливих впливів процесу глобалізації на суспільство та, зокрема, на вищу освіту. Ряд дослідників вважає, що глобалізація в результаті розвитку інформаційно-комунікаційних технологій, зростання взаємозалежності економіки і знань призведе до згладжування нерівності в розвитку країн і регіонів , зменшення соціальної напруженості. Інші стверджують, що глобалізація з'явиться істотним негативним фактором зростаючої диференціації, економічної нерівності держав і суспільств.

Говорячи про вплив глобалізації на сучасні університети, Дж. Левін виділяє ряд напрямів впливу, а саме:

підготовка;

інтернаціоналізація (студентів, навчальних планів);

скорочення фінансування громадського сектору;

взаємодія у приватному секторі;

електронні технології, комунікації у реальному часі;

продуктивність та ефективність;

зовнішня конкуренція;

реструктуризація;

зміна у трудовій сфері (наприклад, додаткова робота);

втручання держави;

партнерство;

професійна коммодифікація (commodification, від commodity - товар, вироблений для реалізації) - перетворення тих чи інших благ на товар; процес, внаслідок якого різні види людської діяльності набувають грошової вартості) [3].

Зміни у сфері вищої освіти ставлять перед нею нові завдання, які називають «викликами вищої освіти». До таких викликів можна віднести:

постійно зростаючий масовий попит на вищу освіту;

прагматизм - трансформація цілей та цінностей вищої освіти;

невизначеність місця вищої школи в суспільній структурі та соціальних відносинах;

зміна ролі держави, зростання небезпека зниження відповідальності держави за розвиток вищої освіти;

широке впровадження маркетингових принципів , розвитку ринкових відносин в сфері вищої освіти.

високий ступінь нерівності серед закладів вищої освіти.

Сьогодні виділяють п'ять основних стратегій державного впливу на процеси інтернаціоналізації сфери вищої освіти. Це:

узгоджений підхід держав до інтернаціоналізації вищої освіти на міжнародному освітньому ринку;

розширення науково-освітніх можливостей та послуг;

отримання прибутку від науково-освітньої діяльності;

залучення кваліфікованих кадрів з-за кордону;

розвиток потенційних можливостей здобувачів освіти під час підвищення якості та ефективності навчально-виховного процесу.

Інтернаціоналізація освіти (глобальна освіта) покликане сформувати у здобувачів у процесі навчання глобальну компетенцію, необхідну для успішної роботи в суспільстві, що глобалізується. Саме формування глобальної компетенції починає розглядатися як ключова мета сучасної вищої освіти. Недолік таких фахівців веде до суттєвих втрат для національних економік.

Питання інтернаціоналізації вищої освіти сьогодні визнається як один із пріоритетних напрямів публічної політики в сфері освіти. Серед дослідників проблем інтернаціоналізації слід виділити професора університету Торонто (Канада) Джейн Найт, оскільки саме сформульоване нею визначення інтернаціоналізації вищої освіти найчастіше цитується у наукових колах. Інтернаціоналізація у сфері освіти визначається Дж. Найт як процес включення міжнародного міжкультурного та глобального аспектів у цілі, функції та методи надання вищої освіти. [4].

При цьому виділяється зовнішня інтернаціоналізація, як міжнародна академічна мобільність, та внутрішня інтернаціоналізація, під якою розуміється використання міжнародних стандартів, міжкультурних програм та інтернаціоналізація навчальних курсів. Дж. Найт пояснює прагнення деяких закладів освіти до інтернаціоналізації, перш за все, комерційним інтересом. Цілком очевидно, що вища освіта сьогодні стає товаром, знання продаються і купуються, експортуються й імпортуються. З огляду на це кожний заклад вищої освіти має окреслити шляхи розвитку різних форм інтернаціоналізації, визначити терміни їх реалізації, розробити критерії оцінки ступеню досягнення поставлених цілей, виокремити основні засоби міжнародного співробітництва. Найчастіше ж інтернаціоналізація, в традиційному розумінні, не завжди приносить прибуток, але підвищує престижність пропонованої навчальним закладом освіти, сприяє формуванню привабливого іміджу навчального закладу.

Інтернаціоналізація у сфері вищої освіти може набувати різних форм, що говорить про складність цього процесу. Дж. Найт пропонує класифікацію форм інтернаціоналізації у сфері вищої освіти залежно від «пересування»:

людей - мобільність викладацького складу та здобувачів освіти, включаючи обміни та навчання у закордонних університетах;

програм - мобільність освітньої програми з однієї країни до іншої;

провайдерів - інститутів, які забезпечують доступ до освіти;

послуг та проектів - різні форми співробітництва, орієнтовані на дослідження або на викладання, розробку навчальних планів, менеджмент якості [4].

У існуючих дослідженнях вищої освіти існує тенденція до спрощення розуміння інтернаціоналізації та її зведення до одного з перерахованих вище напрямків. Одним із інструментів міжнародної освіти може розглядатися мобільність, як фізична, так і віртуальна. Так, В. Худавердієва виділяє у світовій практиці чотири стратегії інтернаціоналізації вищої освіти, які засновані саме на «мобільності»:

Mutual understanding approach - узгоджений підхід (підтримка студентської та академічної мобільності, домінуючий принцип цього підходу є міжнародне співробітництво.

Skilled migration approach - стратегія залучення кваліфікованої робочої сили.

Revenue-generating approach - стратегія отримання прибутку.

Capacity building approach - стратегія розширення можливостей [5, с. 132].

У дослідженнях інтернаціоналізації вищої освіти також можливо виділити її основні напрями, рівні, а саме:

наднаціональний рівень: глобальний, регіональний, національний, галузевий, інституційний;

внутрішньоінституційні рівні: рівень факультету, кафедри, індивідуальний рівень, особисті зв'язки.

Закон України «Про вищу освіту» визначає, що елементом державної політики у сфері вищої освіти є забезпечення розвитку наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності вищих навчальних закладів та їх інтеграція з виробництвом [1]. У його окремих статтях передбачено три основних напрями інтернаціоналізації освіти: міжнародне співробітництво у системі освіти (ст. 82); участь у міжнародних дослідженнях якості освіти (ст. 83); міжнародна академічна мобільність (ст. 84) [1]. Законом також передбачено: здійснення заходів щодо розвитку та зміцнення міжнародного співробітництва; створення належних правових та фінансово-економічних умов для міжнародного співробітництва, зокрема встановлення відповідних бюджетних призначень у державному бюджеті та фінансування внесків за членство в міжнародних організаціях, відрядження за кордон учасників міжнародних проектів і програм відповідно до умов договорів; сприяння залученню коштів міжнародних фондів установ, громадських організацій для виконання наукових, освітніх та інших програм і проектів; популяризація та координація діяльності, пов'язаної з міжнародним співробітництвом, створення відповідних інформаційних центрів, у тому числі за кордоном; надання консультативної підтримки з питань міжнародного співробітництва у сфері освіти і науки [1].

На початку широкомасштабної війни в Україні здобували освіту понад 84 тисячі іноземних студентів, через російську агресію українські заклади вищої освіти втратили майже 20 тисяч іноземних студентів, які перевелись до університетів інших держав. За даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти, на початку 2023 року в українських ЗВО здобували знання 51 676 іноземних студентів. Це майже на 30 тисяч менше, ніж до широкомасштабної війни: 11 172 іноземні студенти 2022 році стали випускниками, а решта, зокрема, перевелися до університетів інших країн. Більшість іноземних студентів навчалася за контрактною формою.

Фахівці Міжнародної платформи Studyportals формулюють низку основних трендів, які будуть впливати на вищу освіту протягом найближчих десяти років, а саме:

зміни на ринку праці: зростання автоматизації та зростання вимог до наявності креативних навиків у працівників;

невідповідність навичок: розрив між тим, чого потребує роботодавець, та тим, що пропонує освіта;

суворіша імміграційна політика: більше бар'єрів для мобільності до країн з високим рівнем доходів;

економічні зміни: залежність економічного зростання від ринків, що розвиваються;

дисбаланс потужності: попит в економіках, що розвиваються, проти пропозиції в розвинених економіках;

бюджетний тиск: вища освіти стикається зі скороченням державного фінансування.

Тому саме, публічне управління у сфері вищої освіти має сформувати підґрунтя для реалізації різних форм інтернаціоналізації в закладах вищої освіти (ЗВО) України. Так, в Національному технічному університеті України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» розроблено Програму інтернаціоналізації університету та визначено шляхи до подальшої інтернаціоналізації університету, а саме: необхідність посилення міжнародної компоненти в усіх складових діяльності; збільшення кількості іноземних студентів та візит-професорів; вихід на організацію досліджень і освітніх технологій підготовки фахівців, конкурентоспроможних на світових ринках праці; реформування навчального процесу за моделлю сучасного технічного дослідницького університету лідерського типу; докладення зусиль щодо набуття статусу високорейтингового університету за міжнародно визнаними критеріями; забезпечення зростання економічних показників.

Стратегія інтернаціоналізації Університету складається з чотирьох блоків:

покращення позицій університету в міжнародних рейтингах - зростання контингенту іноземних студентів, проведення міжнародних літніх шкіл, участь учених університету як постійних членів у редакціях іноземних журналів;

міжнародні відносини і співробітництво - створення українсько-іноземних факультетів, кафедр,центрів, лабораторій, програм подвійного диплому, участь у міжнародних, білатеральних проектах, програмах, розвиток співпраці з асоціаціями випускників за кордоном, розширення співпраці з міжнародними організаціями (UNESCO, UNIDO, EU), іноземними організаціями, розширення співпраці з міжнародними асоціаціями університетів;

зовнішньоекономічна діяльність - залучення коштів від міжнародної діяльності для розвитку університету;

міжнародна компонента за всіма напрямами діяльності - міжнародні освітні програми підготовки, міжнародні курси лекцій англійською, залучення іноземних лекторів до роботи в університеті, академічна мобільність здобувачів освіти, викладачів, працівників.

Однією з останніх тенденцій є розвиток такої ініціативи, як «інтернаціоналізація вдома», яка дозволяє наголосити на локальному контексті інтернаціоналізації, тим самим порушуючи питання про ефективне використання переваг місцевого розмаїття. Таке навчання сьогодні характерно для здобувачів освіти з КНР, (очікується, що протягом найближчих десяти років більшість населення світу складатиме середній клас, ці пропорції найбільше характерні для Китаю та Індії, в яких буде сконцентровано 90 % середнього класу світу). І сьогодні попит на підготовку фахівців з вищою освітою в Китаї є досить значним. Це однозначно має підштовхнути українські заклади вищої освіти активно поборотися за частку цього привабливого ринку. Тому необхідно цілеспрямовані управлінські заходи, які забезпечують або полегшують залучення іноземних студентів до процесу навчання та життя місцевого співтовариства, а також програми, які забезпечують своїх, «домашніх», студентів, які не змогли з різних причин навчатися за кордоном, необхідними навичками існування та ефективної життєдіяльності в контексті світового розвитку.

Висновки

У результаті проведеного дослідження, на основі узагальнення світового досвіду, обґрунтовується необхідність удосконалення напрямів і форм публічної політики щодо формування інституційного середовища для розвитку міжнародного співробітництва у сфері науки та освіти та впровадження заходів щодо інтернаціоналізації вищої освіти в Україні. Важливим у цьому процесі є пошук нових підходів, впровадження в навчальний процес та наукову діяльність університетів інноваційних систем професійної підготовки здобувачів, здобуття ними професійних знань, компетентностей, які є затребуваними на глобальному ринку праці.

Література

1. Про освіту: Закон України від 05.09.2017 року № 2145-19. (URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2145-19.#Text.

2. Skott P. Globalizatsiya i universitet / P. Skott // Alma Mater. - 2000. - № 4. - p. 3-8.

3. Levin J.S. Missions and Structures: Bringing Clarity to Perceptions about Globalization and Higher Education in Canada// Higher Education. 1999. 37(4). pp. 377-399.

4. Knight, J. Internationalization Remodelled: Definition, Approaches and Rationales / J. Knight // Journal of Studies in International Education. - 2004. - Vol. 8, № 1. - P. 5-31.

5. Худавердієва В. Інтернаціоналізація вищої освіти: міжнародні вектори стратегії розвитку університету. Науковий журнал Хортицької національної академії. Професійна освіта. 2022. 2(7). С. 130-145.

References

1. On education: Law of Ukraine dated September 5, 2017 No. 2145-19 URL: https://https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2145-19.#Text.

2. Skott P. Globalizatsiya i universitet / P. Skott // Alma Mater. - 2000. - № 4. - p. 3-8.

3. Levin J.S. Missions and Structures: Bringing Clarity to Perceptions about Globalization and Higher Education in Canada// Higher Education. 1999. 37(4). pp. 377-399.

4. Knight, J. Internationalization Remodelled: Definition, Approaches and Rationales / J. Knight // Journal of Studies in International Education. - 2004. - Vol. 8, № 1. - P. 5-31.

5. Khudaverdiieva V. (2022). Internatsionalizatsiia vyshchoi osvity: mizhnarodni vektory stratehii rozvytku universytetu [Internationalization of higher education: international vectors of the university's development strategy]. Naukovyi zhurnal Khortytskoi natsionalnoi akademii. Profesiina osvita-Scientific journal of the Khortytsk National Academy. Professional education, 2(7), 130-145.

Размещено на Allbest.ru