Історична пам'ять як джерело формування національної свідомості (на прикладі літературно-педагогічної спадщини Уласа Самчука)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Історична пам'ять як джерело формування національної свідомості

(на прикладі літературно-педагогічної спадщини Уласа Самчука)

Приймас Н.В.,

канд. пед. наук, доцент, доцент кафедри педагогіки, дошкільної та початкової освіти

Кременецької обласної гуманітарно-педагогічної акдемії імені Тараса Шевченка

Стаття присвячена проблемі формування національної свідомості підростаючого покоління, де історична пам'ять є одним з основних джерел. У контексті проблеми пошуку ефективних засобів виховного впливу на молодь акцентовано на тому, що видатні вчені, педагоги на протязі багатьох століть наголошують на винятковій виховній ролі художнього слова, особливостях виховання і розвитку особистості через літературну освіту. Таким чином, у статті обґрунтовано значення літературно-педагогічної спадщини Уласа Самчука, його поглядів для реалізації завдань виховання, а саме - формування національної свідомості, де у центрі уваги - історія українського народу. Аналізуючи зображення У. Самчуком української національної історії, акцентовано, що у своїх творах він показав найважчі періоди випробувань українського народу, створивши художню панораму історичних подій ХХ ст.: Перша світова війна, революція, розвал Російської імперії, Укра'нська Народна Республіка, черговий поділ України, колективізація, голодомор 1932-1933 рр., Друга Світова війна, рух опору УПА, повоєнні будні еміґрантів у Європі та за океаном та ін. Контекст багатьох творів містить відомості про видатних історичних діячів, насичений історичними даними, які охоплюють період від часу існування слов'янських племен до ІІ пол. ХХ ст., основна увага зосереджена на подіях, які є свідченням боротьби України за незалежність. Звертаючись до героїчних сторінок української історії, У. Самчук намагався пробудити почуття національної свідомості та гордості за своє минуле.

Обґрунтовано, що історіософські, національні та державотворчі проблеми відтворені У. Самчуком свідчать про їх відповідність проблемам сьогодення. Погляди У. Самчука про шляхи консолідації нації, особливості реалізації ідеалу соборності, пророчі роздуми про взаємини України з народами Європи, утвердження незалежної української держави як своєрідної зони миру і гаранта європейської стабільності співзвучні сучасним ідеям національно-патріотичного виховання.

З огляду на цілі та завдання національної системи виховання доведено, що особливості висвітлення У. Самчуком історії України, його поглядів на історичні події, їх роль та значення для державотворчих процесів, формування свідомості нації підтверджують необхідність використання літературно-педагогічної спадщини письменника у навчально-виховному процесі сучасної школи.

Ключові слова: національна свідомість, виховання, історичні події, український народ, нація, історична пам'ять, літературно-педагогічна спадщина, виховні ідеї, державотворчі процеси, батьківщина.

HISTORICAL MEMORY AS A SOURCE OF THE FORMATION OF NATIONAL CONSCIOUSNESS (ON THE EXAMPLE OF THE LITERARY AND PEDAGOGICAL HERITAGE OF ULAS SAMCHUK)

The article is dedicated to the problem of forming the national consciousness of the younger generation, where historical memory is considered one of the main sources. In the context of searching for effective means of educational influence on the young people, the focus is placed on the exceptional educational role of literature and the characteristics of personality development through literary education, as emphasized by outstanding scholars and educators throughout many centuries. The article substantiates the significance of the literary and pedagogical heritage of Ulas Samchuk and his views for the realization of educational tasks, particularly in shaping the national consciousness, with a focus on the history of the Ukrainian people.

Analyzing Ulas Samchuk's depiction of Ukrainian national history, it is highlighted that he portrayed the most challenging periods of trials faced by the Ukrainian people in his works, creating an artistic panorama of historical events of the 20th century. These events include the First World War, the revolution, the collapse of the Russian Empire, the Ukrainian People's Republic, successive partitions of Ukraine, collectivization, the Holodomor of 1932-1933, the Second World War, the UPA resistance movement, and the post-war life of emigrants in Europe and overseas, among others. The context of many of his works contains information about prominent historical figures, enriched with historical data covering the period from the existence of Slavic tribes to the second half of the 20th century. The main focus is on events that testify to Ukraine's struggle for independence. By delving into the heroic pages of Ukrainian history, Ulas Samchuk sought to awaken feelings of national consciousness and pride in the past.

It is argued that Ulas Samchuk's philosophical, national, and state-building issues reproduced in his works are relevant to contemporary challenges. His views on the ways of national consoli-dation, the peculiarities of achieving the ideal of unity, prophetic reflections on Ukraine's relations with European nations, and the establishment of an independent Ukrainian state as a unique zone of peace and guarantor of European stability resonate with modern ideas of national-patriotic education.

Due to the goals and objectives of the national education system, it has been proven that the peculiarities of Ulas Samchuk's portrayal of Ukrainian history, his views on historical events, their role and significance for state-building processes, and the formation of national con-sciousness confirm the necessity of using the writer's literary and pedagogical legacy in the educational process of modern schools.

Key words: national consciousness, education, historical events, Ukrainian people, nation, historical memory, literary-pedagogical heritage, educational ideas, state-building process, homeland.

Постановка проблеми у загальному вигляді

національна свідомість улас самчук

На сучасному етапі боротьби за українську державність та національну незалежність важливе значення має визначення шляхів та засобів виховання підростаючого покоління - національно свідомого, патріотично відданого державіі народові. На початку ХХІ століття в Україні зріс інтерес до національної історії, втілюються концептуальні засади гуманітарного розвитку держави, удосконалюється система виховання учнівської молоді з урахуванням європейських освітніх стандартів. Цей процес зумовлює дослідження проблем історії національної педагогіки, педагогічної спадщини видатних українських діячів. Водночас першочерговим завданням виховного процесу є формування національної свідомості. Історія українського народу - одне з джерел реалізації цього завдання. Трагічну долю українського народу в ХХ ст. глибинно відобразив у своїй творчості видатний гро-мадсько-політичний та культурно-освітній діяч, письменник Улас Самчук (1905-1987 рр.).

Працюючи на різних ділянках громадсько-політичного і культурного життя, він велику увагу приділяв просвітницькій роботі, пошуку ефективних засобів виховного впливу на молодь. У багатій літературній спадщині У. Самчука втілено погляди на освіту, культуру, релігію, історію, суспільство тощо. Його твори сприяють вихованню гармонійної, цілісної особистості, формуванню характеру, волі, загальнолюдських та національних ідеалів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

З перших років незалежності України багато педа-гогічних досліджень спрямовано на вивчення вічних цінностей українського народу, що відповідають його ментальності, національному характеру, світогляду. Важливе значення мають праці І. Беха, О. ВиЋRневського, П. Ігнатенка, В. Кузя, Ю. Руденка, В. Скуратівського, М. Стельмаховича, Б. Ступарика, О. Сухомлинської, А. Фасолі та ін.

Акцентуючи увагу на виховному значенні творчої спадщини У. Самчука, слід зазначити, що роль виховання художнім словом підкреслювали Я.-А. Коменський, К. Ушинський, О. Потебня, І. Франко, І. Огієнко, Леся Українка, В. Сухомлинський та ін. Проблеми виховання та розвитку особистості через літературну освіту проаналізовано у працях М. Бахтіна, Т. Завгородньої, Д. Овсяненко-Куликовського, Є. Пасічника, Н. Побірченко, Н. Скрипченко, Б. Степанишина, П. Флоренського та ін.

Високохудожня творчість У.Самчука уже майже століття перебуває у центрі уваги дослідників у діаспорі. Велику цінність мають статті й аналітичні матеріали, які у післявоєнний період опублікували А. Власенко-Бойцун, В. Державін, Г. Костюк, О. Лятуринська, І. Кошелівець, Б. Кравців, О. Тарнавський, Ю. Шевельов та ін. До відомих українських самчукознавців у діаспорі належать М. Дальний, В. Жила, Ю. Клиновий та ін.

Статті українських учених, які намагаються збагнути естетично-виховний феномен творчості У. Самчука, проаналізувати виховні аспекти літературної спадщини почали з'являтися на початку 90-х років минулого століття. Відомими самчукознавцями є О. Василишин, М. Герц, М. Гон, Р Гром'як, А. Жив'юк, М. Жулинський, Р Мовчан, С. Пінчук, О. Слоньовська, В. Шевчук, Г. Чернихівський та ін. Ґрунтовні наукові дослідження твор-чості У. Самчука здійснили С. Бородіца, І. Бурлакова, В. Кизилова, Ю. Мариненко, О. ПастуЋRенко, Н. Плетенчук, О. Пасічник, І. Руснак та ін.

Аналіз наявних наукових досліджень свідчить про зростання уваги науковців до вивчення життя та творчої спадщини У. Самчука, його виховних ідей, що підкреслює їх багатоплановість і масштабність. Всебічне вивчення виховних аспектів творчості У. Самчука, його педагогічних поглядів, підтверджує їх актуальність для сучасної системи виховання.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Актуальність проблеми формування національної свідомості, збереження історичної пам'яті українського народу, пошук шляхів та джерел виховання підростаючого покоління зумовили дослідження літературно-педагогічної спадщини У. Самчука, зокрема, особливостей висвітлення письменником історії України, його поглядів на ті чи інші історичні події, їх роль та значення для державотворчих процесів, формування свідомості нації.

Мета статті

Розкрити виховні аспекти творчої спадщини У. Самчука, як джерела збереження історичної пам'яті, формування національної свідомості. Узагальнити та обґрунтувати значення провідних педагогічних ідей письменника для сучасної системи національного виховання.

Виклад основного матеріалу

Літературно-педагогічна спадщина У. Самчука містить погляди, які відповідають основним напрямкам і змісту національного виховання - це, зокрема, національна самосвідомість, патріотизм, рідна мова, національна історія, національна і народна символіка та ін.

У творах У. Самчука втілені національні та загальнолюдські духовні цінності, розкрита система основних компонентів духовного світу особистості, яка формується в процесі реалізації національного виховання: національна психологія, національний характер і темперамент, спосіб мислення, етика і мораль, естетика, філософія, світогляд, ідеологія, особливо слід виділити національну свідомість і самосвідомість.

Важливим моментом є присутність на сторінках Самчукових творів образів видатних історичних, політичних, державних діячів України: Б. Хмельницького, І. Мазепи, П. Скоропадського, В. Винниченка, М. Грушевського, С. Петлюри, С. Бандери,

Є. Коновальця, А. Мельника, А. Шептицького, І. Огієнка, С. Скрипника, Т. Бульби-Боровця, Х. Кононенко,ЃZ.Теліги, М.ЃZ.Скрипника та інших. Відводячи не одну сторінку цим визначним людям, У. Самчук розповідає про їх життя та діяльність, наголошуючи на місійній ролі в житті народу та держави. Особливо виділяється постать Т. Шевченка, зокрема, автор часто звертається до «Кобзаря», цитує його рядки.

Говорячи про значення творчості У. Самчука для формуванні національної самосвідомості, особливий наголос варто зробити на зображенні письменником української національної історії. С. Пінчук зазначає, що У. Самчук сягнув високих верЋRин «...в тій галузі, яка для нього стала справою всього життя, -- в живописанні художнім словом сучасної йому української національної історії» [11, с. 2]. Зображуючи історію Вітчизни, письменник наголошує, що ця історія є безсмертям народу, а розуміння цього безсмертя пов'язує з власною причетністю та причетністю його героїв до свого місця у долі країни. Він виконав свою місію, яку сформулював у передмові до одного з романів: «Я ставив, і зараз ставлю, собі досить, як на письменника, виразне завдання: хочу бути літописцем українського простору в добі, яку сам бачу, чую, переживаю» [17, с. 1].

У. Самчук показав український народ у найважчі періоди історичних випробувань, створивши неповторну художню панораму минулого століття. Його романи-епопеї охоплюють майже всі вікопомні події ХХ ст.: Перша світова війна, революція, розвал Російської імперії, Українська Народна Республіка, черговий поділ України, колективізація, голодомор 1932-1933 рр., Друга Світова війна, рух опору УПА, повоєнні будні еміґрантів у Європі та за океаном та ін.

Роман-трилогія «Волинь» є своєрідною художньою панорамою історії, де відтворено складні ідеологічно-політичні протиріччя на Волині у першій чверті ХХ ст. Історичне минуле українського народу є композиційною основою твору. Етапи розвитку краю поступово постають у свідомості героїв, починаючи від кінця І тис. до поч. ХХ ст. Народна пам'ять зберегла свідчення, на основі яких кожен період отримує певну оцінку. Факти історії окремого роду Самчук органічно пов'язує з історичними фактами суспільного характеру. Дізнавшись, що його далекий предок був запорізьким козаком, головний герой поступово сконцентровує у своїй свідомості багату історію краю, йому відчувається «древність, прапрадавність, дулібність, дошкульно вражаюча пристрасть віків.» [13, с. 383]. Його етапи життя мають відповідність з певними фрагментами історії краю, разом з цим історичне тло формує головного героя, а також і читача, автор «можливо вперше з такою фундаментальною точністю передає перебіг подій на Волині того періоду» [12, с. 43]. У «Волині» У. Самчук зумів передати «повоєнні відносини і життя селянства в Польщі з небувалою досі точністю, і дав вичерпний образ національної свідомості і політичних аспірацій західних українців» [3, с. 115]. З огляду на це, «Волинь», на думку А. Власенко-Бойцун, можна вважати «літописом волинської і галицької землі за першу четвертину двадцятого століття» [3, с. 115].

Аналізуючи поставлену проблему, С. Бородіца у роздумах про головних героїв трилогії зазначає: «.спокою як такого ніколи не знала родина Довбенків, що пронесла крізь століття і зберегла свою історичну пам'ять - каталізатор національного пробудження народу… Зрозуміло, що Матвій - славний нащадок українського козацтва, тому і його син Володько, напоєний щедрими соками історичного минулого, не міг стати іншим… Історія Дерманя мала на меті не лиЋRе розбудити історичну пам'ять українців, але й примусити задуматись над сучасним становищем рідної землі» [1, с. 278]. «Волинь» - це розповідь про нове покоління, нову людину, перед якою стояли питання життя народу з огляду на широке коло національних історіософських і державотворчих проблем. Завдяки роману читач має можливість переосмислити сторінки національної історії, усвідомити Волинь як колиску державності та світогляду. У романі «Юність Василя Шеремети» У. Самчук деталізує окремі моменти, розкриті у третьому томі «Волині», зокрема, висвітлює ідеологічні теч/ї; що полонили нашу молодь в 20-их роках ХХ століття - націоналізм і комунізм.

Найтрагічнішу подію історії українського народу - організований більшовицькою владою голодомор 1932-1933 рр., - відтворено у романі «Марія». Розгортаючи сюжет твору, автор зобра-жує першу світову війну, революцію в Україні, змагання різних політичних сил, прихід до влади більшовиків, колективізацію, антирелігійну кампанію.

У кожному із трьох томів трилогії «Ост» відтворена окрема віха історії України ХХ ст. У першому томі ми бачимо переломні події української революції 1918-1919 рр., У. Самчук передав «складну ситуацію східноєвропейського простору під час і на другий день великої революції 1917 р. та вказав на місце і вагу в ньому України, як палахкої візії пробудженого до життя народу» [8, с. 22]. Другий том змальовує долю України та її синів у складі СРСР, події, що потрясали нужденним життям цієї країни, «катастрофально-трагічний стан того народу, що в революцію заявив своє право на життя. Перед читачем постають темні горизонти цілої України 30-их років. Село і місто, колективізація, голод, репресії, тюрми, заслання і концентраки» [8, с. 22]. У третьому томі «Втеча від себе» відтворено долю мільйонів українців, яких війна розкидала по всьому світу, трагедія насильницької репатріації українських юнаків та дівчат у середині 40-их рр. ХХст.ЗасловамиС.Пінчука,«Втечавідсебе»- це погляди У. Самчука на долю України в світлі повоєнної концепції всієї планети, на майбутню долю світового співтовариства взагалі. А. Власенко-Бойцун зазначає, що темою «Осту» є «віко-вий українсько-московський конфлікт» [3, с. 115].

У традиційному патріотичному тоні написані твори «Гори говорять!» і «Чого не гоїть огонь», які змальовують збройну боротьбу України за волю. У 1919 р. закарпатські гуцули вибороли від угорців свою республіку, яку приєднали до УНР. Саме у романі «Гори говорять!» У. Самчук «зобразив дійсність Закарпаття, як частину загальнонаціо-нального піднесення нашого народу» [18, с. 9]. Варто зазначити, що «історизм Самчука опоетизований любов'ю до минулого сучасної Батьківщини, й, особливо, до Карпат» [10, с. 66]. Роман «Чого не гоїть огонь» висвітлює героїчну боротьбу УПА на Волині. Це боротьба повстанського загону «Зелена бригада», який діяв на Волині від упадку Польщі 1939 року до закріплення радянської влади 1944 року. Головний герой «репрезентує ту частину української спільноти, яка вибирала шаблю, яка не бажала ніяких компромісів, але воліла зі зброєю в руках загинути, виконуючи свій обов'язок супроти батьківщини. Він є цим леґендарним лицарем, породженим стихією вибранцем народу, який змагається за збереження нації в часі смертельної загрози і творить її історію» [5, с. 34]. Контекст роману містить дані про воєнні дії на фронтах, ін’†ормацію про сили лісової армії на Волині. «Чого не гоїть огонь» У. Самчук писав у 1948-1958 рр., на останніх сторінках твору він зазначає, що приводом для написання став лист, який прийЋRов до нього від землячки. Саме її розповідь лягла в основу роману, головною героїнею якого вона стала: «Її повість - повість доби, яку не висловити, не списати» [16, с. 284].

Багатий і всебічний аналіз Другої Світової війни та чотирьох повоєнних років дає мемуаристика У. Самчука. Зокрема, варто зазначити, що «усі три томи вміщають понад сотню документальних матеріялів і 57 світлин, і могли б стати джерельними, коли б автор додав покажчик прізвищ, які виступають у споминах і про яких Самчук подає часто цікаві біогра’†ічні дані» [5, с. 43]. Обґрунтовуючи власні роздуми про Другу світову війну, Самчук віддзеркалює вічну тривогу і непевність, серед якої жило населення України у час німецької окупації. Відтворюючи важливі події, він «реєструє документально ’†акти, подаючи навіть дослівно німецькі воєнні звідомлення, цитати з програмової книжки Гітлера «Майн Камп’†Ѓt,….й інтерпретує їх в іронічно-критичному тоні...» [5, с. 38]. Аналізуючи німецьку окупаційну владу, У. Самчук змальовує настрої та реакцію української спільноти на хід воєнних подій з «доброзичливою критикою та правдивим зрозумінням історичних та психологічних процесів, що нуртували тоді серед українського народу.» [5, с. 38]. У першому томі споминів він показує лише першу частину Другої світової війни, а саме «повернення на Україну Похідних груп і початкову окупацію Волині. Тому це - радше погідна книжка, що віддзеркалює надії українського народу на майбутнє, радість з почат-кової програної московсько-совєтського окупанта і метушливе закріплення української адміністрації, в якій сам автор грає головну ролю» [5, с. 38]. Менш бадьорим є настрій автора у другому томі, де, зокрема, подана пригноблююча картина зруйнованого Києва.

Аналізуючи щоденникові записи Ґеббельса, в яких той говорить: «.ми, здається, засильно вдарили росіян, а особливо українців.» [15, с. 133], У. Самчук висловлює власні думки сто-совно завойовників українських земель, зазначаючи, що німці мали хороший ґрунт для здійснення своїх завойовницьких намірів стосовно України, адже вони «мали під собою народи з великими державними традиціями…Але Україну вважали за найлегшу здобич. Мовляв, цей народ ніколи не був державно незалежним, а до того росіяни так позбавили його амбіції незалежности, що їм залишається тільки продовжувати цю традицію. І не допустити до цього українців із Заходу із їх незалежницькими амбіціями» [15, с. 144]. У 1942 р. під час перебування У. Самчука у в'язниці німецького гестапо один з німецьких о’†іцерів, йому говорить: «…ми не прийшли сюди робити вам самостійну Україну. Ми німці. Вам цього не дозволили ваші ж брати слов'яни, то чому ви думаєте, що ми мусимо бути щедрішими» [15, с. 178]. У відповідь Самчук зауважує: «Ви знаєте як наше населення вас зустрічало. В історії світових завоювань не багато було випадків, щоб завойовників зустрічали з тріюмфальними брамами і квітами. Це свого роду явище унікальне. І створили його совєти, які взяли протинародний курс і довели народ до відчаю… Ми хочемо, і свободи, і державности, як і всі інші народи на землі, але ми готові були на певний компроміс із силами, які хотіли б нам помогти. Одначе ті сили нас злегковажили. І тому, яке диво, що тепер цей народ готовий ставити спротив.» [15, с. 179].

Подаючи хроніку Другої світової війни, У. Самчук багато розповідає про Київ, зокрема, про діяльність у столиці українських активістів. На особливі міркування наводять сторінки спогадів, які містять аналіз воєнних дій на території СРСР роздуми про роль США та Японії у цій війні, про місце українців між політичними силами світу.

У мемуарних творах У. Самчука багато уваги приділено справам ОУН та організаційній активності її обох груп до війни, під час війни та їх розколові. У спогадах Самчук «з проникливістю великого інтелекту подає, наприклад, джерело антисемітизму, аналізує побічні наслідки підпілля, не завжди корисні, висловлює свою думку про першийрозламЃZУН...»[7,с.4].А. Власенко-Бойцун зазначає, що Самчук «стримано, стараючись бути об'єктивним, аналізує непорозуміння в лавах організації ОУН. Він свідомий, що належно оцінювати факти можна тільки з дальшої історичної перспективи. Він дотепно характеризує помилки обох фракцій".» [5, с. 37]. В останньому розділі книги «На коні вороному» змальовано кінець німецької окупації на Україні та організацію підпільних загонів на Волині. Розповідь про партизанські дії, які включали в себе територію півночі Волині та Полісся, містить дані про відділи, контрольовані ОУН-м і ОУН-б. Подаючи у спогадах багато цінного матеріалу про операції УПА імена борців, Самчук зазна-чає: «Історія ще не раз повернеться до цих теренів, бо ці дороги і ці піски напоєні кров'ю незабутніх синів народу України» [15, с. 276]. Аналізуючи підпільну боротьбу українського народу, висловлює власні погляди на це явище.

У щоденнику «П'ять по дванадцятій» У. Самчук відтворив свою мандрівку серед руїн Третього Рейху. Щоденник детально ілюструє «новітню «одисею» українських еміґрантів, показуючи їхні настрої, тугу і шукання в новому, незнаному світі. Зі симпатією малює автор американських вояків і їх гуманне ставлення до втікачів і переможених, яке протиставить ворожій і грубій поведінці совєтських солдатів» [4, с. 130].

Творчість У. Самчука також насичена історичними даними, які не становлять центральних ліній чи панорам творів, а є лише майстерно вплетеними у їх контекст. Ці дані охоплюють період від часу існування слов'янських племен до ІІ пол. ? ст. У книзі «Живі струни», розповідаючи про початки історії України, автор значне місце відводить періоду Київсько™К Русі, наголошуючи на великій історичній місії київських князів. Приділяючи багато уваги історії козацької держави, У. Самчук акцентує, що формування синтези України-Нації бере початок за часів козаччини. Часто він зосереджує увагу на подіях першої чверт/Шт., які є свідченням боротьби Української держави за незалежність. Важливим є те, що звертаючись до героїчних сторінок української історії, У. Самчук пробуджував почуття гордості за свою минувшину. Зокрема, у нарисі «Крути», написаному через двадцять чотири роки після крутянського бою, він, «не тільки заторкував історико-політичні теми, трактував недавню битву як історичну подію, а й шукав крізь призму своїх історіософічних концепцій істотне в долі народу, бачив і застерігав не повторювати помилки минулого» [2, с. 23].

Вагомість творів У. Самчука в тому, що їх ідеї «органічно виростали з найактуальніших і найболючіших проблем нашої доби, що їх приймають наскрізь щира авторова любов і почуття обов'язку перед своїм народом і своєю батьківщиною та, нарешті, що написано їх, висловлюючись метафорично, кров'ю серця письменникового» [9, с. 310]. Від першого свого твору Самчук поставив у центрі своєї творчості широке життя української людини в поєднанні з історіософськими, національними та державно-творчими проблемами, зумовлюючи це реальними подіями, які відбувалися в Україні.

З огляду на актуальні проблеми сьогодення, варто наголосити на відповідності поглядів У. Самчука нашій сучасності. У своїх книгах він висвітлює взаємини українських політичних пар-тій, наводить власні роздуми про шляхи консолідації нації, особливості реалізації ідеалу соборності. Особливо вражаючими є пророчі роздуми про взаємини України з народами Європи. Говорячи про роман «Ост», М. Жулинський зазначає: «Для Заходу Україна - то якийсь невиразний, глухий, затаєний у собі «Ост», у чиїй історії так багато нечіткого, тривожного. Проте для У. Самчука Україна - це своєрідне порубіжжя між страшним монстром - тоталітарним СРСР - та Заходом, який зберігає традиційну систему людської цивілізації. Тому письменник і обстоює думку про історичну неминучість державницького вивищення українського народу - це необхідно також Європі, світові" Україна мусить утвердитися як незалежна держава і постати своєрідною зоною миру і гарантом європейської стабільності» [6, с. 3]. На думку М. Жулинського, жоден український письменник ХХ ст. «не досяг тієї висоти художнього узагальнення образу України, того концептуального філософського осмислення національної долі України в соціально-політичних, культурно-духовних і морально-психологічних вимірах, яку зумів здолати У. Самчук у своїй творчості"» [6, с. 3].

Зміст Самчукових творів відповідає Концепції національного виховання, яка зазначає, що для відновлення почуття національної гідності велике значення має висвітлення правдивої історії нашого народу. На прикладі свого героя письменник показує, що від ставлення людини в роки дитинства до спадщини попередніх поколінь, до героїчного минулого народу залежить її духовний світ.

Висновки

Літературна спадщини У. Самчука має актуальне значення для педагогіки. Твор-чість одного з найталановитіших прозаїків України ХХ ст. - це багатий літературний матеріал, насичений даними з історії українського народу, є джерелом збереження історичної пам'яті, формування національної свідомості, духовності нації. Актуальність ідей У. Самчука щодо національно-патріотичного виховання особистості в умовах розвитку національної системи виховання безумовна. Вивчення його творчої спадщини має стати необхідною складовою процесу формування національної свідомості, виховання громадянина-патріота.

З огляду на цілі та завдання національної системи виховання, робимо висновок, що у подальших дослідженнях на науковий розгляд заслуговують питання визначення особливос-тей формування національного ідеалу на основі педагогічних поглядів У. Самчука, вивчення закономірностей розвитку системи національного виховання та можливостей використання творчої спадщини письменника у розбудові української національної школи, зокрема, в оновленні змісту, форм, методів і засобів виховання у навчально-виховному процесі закладів загальної середньої та вищої освіти.

БІБЛІОГРАФІЧНИЙ СПИСОК:

1. Бородіца С. Художньо-історична візія світу Уласа Самчука в романі-епопеї «Волинь». Наулш/ записки ТДПУ ім. В. Гнатюка. Історія. Тернопіль, 1997. Вип. 6. С. 277-278.

2. Буркалець Н. Мистецтво Уласа Самчука - публіциста (за матеріалами газети «Волинь»). Наукові записки ТДПУ ім. В. Гнатюка. Літературознавство. Тернопіль, 2000. Вип. 6. С. 21-27.

3. Власенко-Бойцун А. Улас Самчук - літописець. Українські назви у ЗСА та інші праці з назвознавства й історично-літературного дослідження. Бісмарк-Ґрилі, 1977. С. 113-126.

4. Власенко-Бойцун А. Улас Самчук як публіцист. Слово. Вудсток, 1990. Зб. 12. С. 121-132.

5. Власенко-Бойцун А. Хроніки, романи, і мемуари Уласа Самчука. Есеї і рецензії. Miami : Coral Springs, 1983. С. 26-43.

6. Жулинський М. «Я був повний Україною...». Літературна Україна. 1995. 30 березня. С. 3.

7. Клиновий Ю. Мудрець «на коні вороному». Нові дні. Торонто, 1980. лютий. С. 2-4.

8. Костюк Г. З літопису літературного життя в діяспорі : Відбитка з журнала «Сучасність» ЧЧ. 9-10 (129-130). Мюнхен, 1971. 48 с.

9. Костюк Г.Образотворець «времени лютого».yсв/.m/./.дей/.офаз/.в..вибране: Критичні та історико-літературні роздуми (1930-1980 рр.). Сучасність. 1983. С. 294-310.

10. Лисенко Н. Поетика роману У. Самчука «Гори говорять!» Наукові записки 7ДПУ ім. В. Гнатюка. Літературознавство. Тернопіль, 2000. Вип. 6. С. 63-72.

11. Пінчук С. Улас Самчук (1905-1987). Народна трибуна. 1991. № 26 (А). 26 червня. С. 2-5.

12. Савчук Н. Формування національної свідомості під час вивчення роману Уласа Самчука «Волинь». Улас Самчук : до 90-річчя від дня народження письменника :ювілейний зб. Рівне, 1994. С. 42-44.

13. Самчук У. Волинь : трилогія. Торонто : Громадський комітет для видання творів Уласа Самчука, 1969. Ч. 3 : Батько і син. 3-є вид. 396 с.

14. Самчук У. Живі струни. Бандура і бандуристи. Детройт : Видання Капелі Бандуристів ім. Тараса ЋRевченка, 1976. 466 с.

15. Самчук У. На коні вороному: спомини і вра

ження. Вінніпег : Видання Товариства «Волинь», 1975. 360 с.

16. Самчук У. Чого не гоїть огонь. Нью-Йорк : Вид-во «Вісник» ЧСУ, 1959. 288 с.

17. Самчук У. Юність Василя Шеремети. Мюнхен : Прометей, 1946. Ч. 1. 156 с.

18. Тарнавський О. Улас Самчук - прозаїк. Нові дні. Торонто, 1985. березень (№ 421). С. 6-9.

Размещено на Allbest.ru