Проблематика навчання іноземній мові у немовних вищих навчальних закладах

Размещено на http://www.allbest.ru

Національний університет «Одеська юридична академія»

Проблематика навчання іноземній мові у немовних вищих навчальних закладах

Дихта Наталя Миколаївна кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри іноземних мов

Явдощук Анастасія Андріївна асистент кафедри іноземних мов

Анотація

У статті розглядаються питання доцільність іншомовного професійно-орієнтованого навчання у вищих навчальних закладах. Аналізуються проблеми навчання іноземних мов у немовних вузах та шляхи їх вирішення. Вказані основні стадії формування комунікативних умінь здобувачів у вивченні іноземної мови, підготовки майбутніх фахівців з урахуванням виявлених особливостей цього процесу.

Одним із шляхів поліпшення професійної підготовки здобувачів вищої освіти у вивченні спеціальних дисциплін є співвіднесення мети і змісту навчально-пізнавальної діяльності з майбутньою професійною діяльністю, тобто вона повинна бути максимально наближена до професійної діяльності. Це - важлива умова формування професійних умінь і навичок: добір відповідних форм, методів, засобів, змісту професійно зорієнтованої навчальної діяльності, моделювання ситуацій психолого-педагогічної взаємодії, характерних для майбутньої професії.

Навчання іноземних мов передбачає формування у тих, хто навчається, комунікативної компетенції, що означає оволодіння мовою як засобом міжкультурного спілкування, розвиток умінь використовувати іноземну мову як інструмент в діалозі культур і цивілізацій сучасного світу. Це передбачає досягнення такого рівня комунікативної компетенції, який був би достатнім для здійснення спілкування усною (говоріння, аудіювання) та письмовою (читання, письмо) формами у межах визначених комунікативних сфер, тематики ситуативного мовлення та на основі вивченого мовного і мовленнєвого матеріалу.

Підвищення ефективності навчання іноземних мов здобувачів вищої освіти вимагає від кафедр іноземних мов особливих зусиль, які спрямовуються на усунення негативних факторів. Одним із таких факторів, на нашу думку, є низька комунікативна культура здобувачів вищої освіти. На жаль, розвитку комунікативної культури особистості у вітчизняній вищий професійній освіті приділяється недостатньо уваги. Ця проблема особливо актуальна для немовних вузів, де суттєво обмежено вивчення дисциплін, які формують комунікативну компетентність. До таких відносяться передусім дисципліни гуманітарного циклу. Тому гуманізація вищої освіти здійснюється насамперед по лінії гуманітарізації, тобто введення у навчальні плани гуманітарних дисциплін, покликаних формувати комунікативну культуру майбутніх спеціалістів.

Ключові слова: професійно-орієнтоване спілкування, комунікативна компетенція, «комунікативні» труднощі.

іншомовний навчання комунікативний

Dykhta Natalya Mykolaivna Candidate of Jurisprudence, Associate Professor, Associate Professor of the Department of Foreign Languages, National University "Odesa Law Academy"

Yavdoshchuk Anastasia Andriivna Assistant of the Department of Foreign Languages, National University "Odessa Law Academy"

PROBLEMS OF LEARNING A FOREIGN LANGUAGE IN NON- LINGUAL HIGHER EDUCATIONAL INSTITUTIONS

Abstract

The article examines the question of the expediency of foreign language professionally oriented training in higher educational institutions. The problems of teaching foreign languages in non-language higher education institutions and the ways to solve them are analyzed. The main stages of the formation of communicative skills of applicants in the study of a foreign language, training of future specialists are indicated, taking into account the identified features of this process.

One of the ways to improve the professional training of students of higher education in the study of special disciplines is to correlate the purpose and content of educational and cognitive activities with future professional activities, that is, it should be as close as possible to professional activities. This is an important condition for the formation of professional abilities and skills: the selection of appropriate forms, methods, means, content of professionally oriented educational activities, modeling of situations of psychological and pedagogical interaction, characteristic of the future profession.

Learning foreign languages involves the formation of communicative competence in those who study, which means mastering the language as a means of intercultural communication, developing the ability to use a foreign language as a tool in the dialogue between cultures and civilizations of the modern world. This involves the achievement of such a level of communicative competence that would be sufficient for communication in oral (speaking, listening) and written (reading, writing) forms within the defined communicative spheres, the topic of situational speech and on the basis of the studied language and speech material.

Increasing the effectiveness of teaching foreign languages to students of higher education requires special efforts from foreign language departments aimed at eliminating negative factors. One of these factors, in our opinion, is the low communicative culture of higher education students. Unfortunately, insufficient attention is paid to the development of the communicative culture of the individual in the domestic higher professional education. This problem is especially relevant for non-language universities, where the study of disciplines that form communicative competence is significantly limited. These include, first of all, the disciplines of the humanitarian cycle. Therefore, the humanization of higher education is carried out primarily along the lines of humanitarianization, that is, the introduction of humanitarian disciplines into the curricula, designed to form the communicative culture of future specialists.

Keywords: professionally oriented communication, communicative competence, "communicative" difficulties.

Постановка проблеми. За останні роки суттєво змінилися методи і технології навчання та підготовки спеціалістів у вищих навчальних закладах (ВНЗ). Це стосується, зокрема, сфери навчання іноземних мов. Професійно-орієнтоване спілкування іноземною мовою сприяє розширенню наукових зв'язків, встановленню плідних професійних контактів та обміну інформацією, гідному представленню світовій громадськості досягнень України в галузі науки загалом. У своїй професійної діяльності майбутній спеціаліст повинен активно співпрацювати із зарубіжними партнерами, представниками різних культур, уміти здобувати інформацію про новітні науково-технічні досягнення у своїй виробничій сфері, використовуючи при цьому іншомовні джерела інформації.

Навчання іноземних мов передбачає формування у тих, хто навчається, комунікативної компетенції, що означає оволодіння мовою як засобом міжкультурного спілкування, розвиток умінь використовувати іноземну мову як інструмент в діалозі культур і цивілізацій сучасного світу. Це передбачає досягнення такого рівня комунікативної компетенції, який був би достатнім для здійснення спілкування усною (говоріння, аудіювання) та письмовою (читання, письмо) формами у межах визначених комунікативних сфер, тематики ситуативного мовлення та на основі вивченого мовного і мовленнєвого матеріалу.

Отже, основною метою вищої освіти повинна стати іншомовна професійно-орієнтована підготовка здобувачів вищої освіти. Одним із шляхів поліпшення професійної підготовки здобувачів вищої освіти у вивченні спеціальних дисциплін є співвіднесення мети і змісту навчально- пізнавальної діяльності з майбутньою професійною діяльністю.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема формування комунікативної компетенції, рівень розвитку якої дозволяє використовувати іноземну мову у професійній діяльності і для самоосвіти, розроблялась у дослідженнях вітчизняних та зурубіжних науковців Ф. Бацевича, О. Бондаревської, В. Звєгінцева, І. Зимньої, Л. Мітіної, А.Михшіьської, А.А.Реана, О. Хуторського, М. Шилової та іншими.

Мета статті. Метою статті є намір висвітлити деякі питання цієї проблеми, аналізуючи проблематику навчання іноземних мов у ВНЗ України.

Підвищення ефективності навчання іноземних мов здобувачів вищої освіти вимагає від кафедр іноземних мов особливих зусиль, які спрямовуються на усунення негативних факторів. Одним із таких факторів, на нашу думку, є низька комунікативна культура здобувачів вищої освіти. На жаль, розвитку комунікативної культури особистості у вітчизняній вищий професійній освіті приділяється недостатньо уваги. Ця проблема особливо актуальна для немовних вузів, де суттєво обмежено вивчення дисциплін, які формують комунікативну компетентність. До таких відносяться передусім дисципліни гуманітарного циклу. Тому гуманізація вищої освіти здійснюється насамперед по лінії гуманітарізації, тобто введення у навчальні плани гуманітарних дисциплін, покликаних формувати комунікативну культуру майбутніх спеціалістів.

Виклад основного матеріалу. Іншою важливою проблемою навчання іноземних мов у немовних вузах є низький рівень інтенсивності практичних занять і недостатньо активне або й нульове включення у роботу кожного здобувача освіти в групі. Це зумовлено недостатньою кількістю часу на активне тренування і практику здобувача вищої освіти в аудиторії. До нині у деяких вузах заняття з іноземної мови будуються переважно на почерговій роботі викладача з окремими здобувачами вищої освіти при відносній пасивності групи загалом.

Одним із шляхів поліпшення професійної підготовки здобувачів освіти у вивченні спеціальних дисциплін є співвіднесення мети і змісту навчально- пізнавальної діяльності з майбутньою професійною діяльністю, тобто вона повинна бути максимально наближена до професійної діяльності. Це- важлива умова формування професійних умінь і навичок: добір відповідних фори, методів, засобів, змісту професійно зорієнтованої навчальної діяльності, моделювання ситуацій психолого-педьгогічної взаємодії, характерних для майбутньої професії.

У практиці ж навчання іноземної мови у ВНЗ часто спостерігається розрив між змістом професійного навчання та основними характеристиками навчання іноземної мови. Насамперед це виявляється в тому, що професійне навчання, представлене сукупністю спеціальних навчальних предметів, відірване від практики навчання іншомовної діяльності й розвитку кола «мовних» інтересів, об'єктивно пов'язаних з необхідністю вивчення певного базового, професійного предмета. Утім, навчання іноземної мови стоїть часто осторонь від навчально-професійної діяльності студента. Дехто з викладачів обстоює принципи формування інтересу до іноземної мови на основі «чистого», тобто вільного від характеру професійної орієнтації, навчання мови. Включення ж текстів на професійну тематику, згідно з програмою навчання іноземних мов у ВНЗ, є лише зовнішньою реалізацією принципу зв'язку мовного і професійного навчання. Результат подібного розриву - те, що оволодіння іноземною мовою недостатньо вмотивована. У переважної більшості здобувачів вищої освіти не виникає, як правило, стійкого інтересу до іноземної мови як до навчального предмета.

Все це дозволяє стверджувати, про те, що рівень підготовки майбутніх фахівців до використання іноземної мови у вирішенні завдань професійної діяльності дуже низький. Хоча останнім часом спостерігається зростання інтересу здобувачів вищої освіти до вивчення іноземної мови, усвідомлення ними ролі іншомовного спілкування для досягнення успіху в своїй професійній діяльності. Рівень же використання іншомовної лексики в комунікативно-професійних ситуаціях у випускників вищої школи залишається невисоким і не задовольняє тих вимог, які висуваються до них у зв'язку з розширенням міжнародних відносин. Згідно зі стандартом вищої професійної освіти, випускник вузу повинен відповідати наступним вимогам рівня володіння іноземною мовою: вміти вести бесіду, діалог іноземною мовою загального характеру, користуватися правилами мовного етикету; володіти лексичним мінімумом однієї іноземної мови (1200-2000 лексичних одиниць, тобто слів і словосполучень, що найбільш вживаються і- мають найбільшу семантичну цінність) і граматичним мінімумом, який включає в себе граматичні структури, необхідні для вивчення усних та письмових форм спілкування; вміти створювати тексти іноземною мовою; вміти розуміти тексти на слух; вміти читати літературу зі спеціальності без словника з метою пошуку інформації, перекладати тексти зі словником, складати анотації, реферати, ділові листи; готовий продовжити навчання і вести професійну діяльність в іншомовному середовищі в умовах розвитку науки і соціальної політики, що постійно змінюється, до переоцінки накопиченого досвіду, аналізу своїх здібностей; вміти формувати здібності до продовження і здійснення професійної діяльності в іншомовній країні.

Практичне вміння випускників немовних вузів, на жаль, обмежується читанням і перекладом текстів зі спеціальності і виконанням деяких лексичних і граматичних вправ на основі текстів. Мало хто зі здобувачів вищої освіти вміє ефективно спілкуватися іноземною мовою навіть в межах побутової тематики.

Головним завданням викладача вишу є забезпечення професійної комунікативної спрямованості змісту навчання іноземній мові з урахуванням реальних вимог до іншомовної підготовки майбутніх спеціалістів. Отже, основною метою вузівського курсу іноземної мови є формування комунікативної компетенції, рівень розвитку якої дозволяє використовувати іноземну мову як у професійній діяльності, так і для самоосвіти.

Формування комунікативних умінь проходить кілька стадій: засвоєння, автоматизація їх застосування, розвиток «імпровізованого» спілкування, перенесення умінь з однієї ситуації в іншу.

Сучасна педагогічна наука розглядає спілкування як атрибут будь-якої діяльності (навчально-пізнавальної, ігрової, трудової) тих, хто навчається, і як самостійний вид діяльності. Із цієї позиції вся прикладна педагогіка може розглядатися через призму спілкування, оскільки практично всі складові процесу виховання і навчання пов'язані із спілкуванням. Таким чином, категорія «спіукування» співвідносить ся з категоріями «особистість», «виховання», «освіта», «навчання», «діяльність», «відносини» та «колектив».

Спілкування як вид комунікації - дуже широке поняття, яке означає складний процес і є багатостороннім феноменом. Під комунікацією в загальному змісті розуміється взаємодія (зв'язок) двох систем, в процесі якої від однієї системи до іншої передається сигнал, що несе інформацію. Комунікація можлива між технічними системами, людиною і машиною, людиною та іншими людьми. Останній вид комунікації і може бути визначеним як спілкування.

Постановка завдання навчання іншомовному спілкуванню в умовах нелінгвістичного вузу часто викликає скептичне ставлення у зв'язку з дуже обмеженою кількістю навчальних годин. Крім того, в немовних вузах, де іноземна мова є«непрофільною дисципліною», спочатку спостерігається низький рівень мотивації її вивчення. Дуже часто здобувачі вищої освіти фактично ігнорують заняття з іноземної мови чи займають на них пасивну позицію. Причин цьому декілька, але головна з них- традиційні методи навчання, які перешкоджають розвитку мотивів навчання здобувача освіти. Комунікативна взаємодія викладача і здобувачів вищої освіти або студентів між собою в традиційному навчанні іноземних мов часто позбавлена тих рис, які властиві реальній комунікації.

Визначимо наступні характеристики традиційного навчання:

як правило, між викладачем і здобувачами вищої освіти відсутні будь- які взаємовідносини, крім офіційних, їх спілкування переважно формально- рольове, це спілкування «вчителя» і «учня», а не двох індивідуальностей;

мотиву спілкування, як правило, не виникає, тобто, немає справжньої потреби дізнатися (вияснити, уточнити) невідомі факти чи події. Мова здобувачів вищої освіти виходить часто не із внутрішньої потреби до самовираження, а радше з потреби виконати розпорядження викладача, який займає у навчальній комунікації домінуючу позицію;

оскільки немає взаємовідносин між викладачем і здобувачами вищої освіти як між індивідуальностями (особистостями), то, відповідно, немає і мети спілкування- змінити ці взаємовідносини. Залишається тільки регуляція рольових відносин «вчитель» - «учень», що часто призводить лише до «вияснення відносин» на основі навчання і дисципліни, та врешті-решт - до небажаного психологічного клімату у групі;

не функціонують способи спілкування: немає інтеракції на основі будь- якої діяльності, крім навчальної; сприйняття людини людиною (перцепції), як правило, також немає, або воно часто отруєне «онтогоністичними»;

відносинами «вчитель - учень»; нерідко не діє і інформаційний спосіб спілкування, оскільки здобувачі вищої освіти не обмінюються своїми реальними думками, ідеями, інтересами, почуттями. Перекази текстів, відомих всій групі, чи промовляння відірваних від ситуацій, нікому не адресованих речень, що не мають ніякої інтонації, іноді перетворюють спілкування в деяке штучне заняття, продуктом якого є так зване навчальне мовлення. Справжній продукт спілкування- інтерпретація інформації- відсутній;

змістом спілкування нерідко є лише навчальна діяльність в режимах «викладач- студент», «студент- студент», цього, чи недостатньо для існування справжнього особистісного спілкування, яке є засобом підтримання їх життєдіяльності як індивідуальностей.

Також хочемо виділити ще низку «комунікативних» труднощів, процесу масового навчання іноземних мов у негуманітарних вузах характерні певні особливості, які створюють об'єктивні перешкоди на шляху становлення реально комунікативного мовного навчання: 1) слабка мовна підготовка здобувачів вищої освіти як результат недосконалого шкільного навчання та орієнтації абітурієнтів переважно на негуманітарні дисципліни; 2) складність практичного володіння іноземною мовою в умовах обмеженої аудиторної роботи, штучно-навчальної подібності на іншомовне спілкування; 3) особлива складність формування мотивації пізнавальної діяльності, яка пояснюється тим, що основним джерелом мотивації при оволодінні іноземною мовою є спілкування нею, а при масовім навчанні в умовах відсутності мовного оточення потреба «природного» спілкування цією мовою зведена до мінімуму і недостатня для оволодіння нею; 4) деяка недооцінка важливості формування інтересу до навчальної дисципліни: неправомірний акцент на роль запам'ятовування у процесі навчання іноземних мов, протиріччя між рівнем загального розвитку тих, хто навчається, і змістом матеріалу, який вивчається, в поєднанні з одноманітною формою поведінки занять призводить до зниження інтересу до дисципліни; 5) часто існує недостатня сформованість умінь самостійної роботи і подальшої самоосвіти в сфері іноземної мови відповідно до професійних інтересів; 6) недостатність часу- сітки годин, які відводяться на іноземну мову і, як наслідок, стислість терміну вивчення; 7) перевищення на заняттях фронтальних форм роботи, діяльності «питання- відповідь» та перекладацької діяльності; 8) слабке матеріальне забезпечення аудиторій, відсутність чи недостатність навчальної і методичної літератури;

9) недостатній рівень підготовки викладачів іноземної мови.

Така іншомовна підготовка принципово не може враховувати конкретних потреб фахівців у професійно-орієнтованому спілкуванні іноземною мовою, що зумовлюються особливостями їхньої професійної діяльності на конкретному робочому місці.

Висновки

Однак практична мета навчання іноземній мові у сучасних умовах вишів може і повинна бути вирішена, хоча і на дуже обмеженому мовному і мовленнєвому матеріалі. Справа у тому, щоб ставлення до опанування цим матеріалом було не як до мети навчання, а як до засобу вирішення комунікативних завдань.

У зв'язку з цим перед викладачем іноземної мови вузу стоїть завдання створення умов іншомовного мовленнєвого спілкування, максимально наближених до природних умов професійної комунікації.

Отже, основною «комунікативною» проблемою випускників немовних ВНЗ є невміння повноцінно спілкуватися іноземною мовою в рамках професійної тематики. Тому одним із найважливіших напрямів сучасної прикладної педагогіки - удосконалення підготовки здобувачів вищої освіти до професійної комунікативної діяльності, як рідною, так і іноземною мовами. Реалізація цієї мети забезпечує широкі можливості для вирішення освітніх, виховних і розвиваючих завдань навчання. У немовних вишах ці завдання потрібно вирішити за «рекордно стислий термін» в умовах обмеженої кількості навчальних годин і далеко недосконалої комунікативної, а також іншомовної комунікативної підготовки здобувачів вищої освіти.

Література

Вольфовська Т. Комунікативна компетентність молоді як одна з передумов

досягнення життєвої мети / Т. Вольфовська // Шлях освіти. -- № 3. -- 2001. 16.-- С. 13.

2. Капська А. Й. Включаємо студентів у комунікативну взаємодію: К.: НПУ

ім.--метод. рекоменд. / А. Й. Капська, Д. М. Годлевська. -- М. П. Драгоманова, 2007. 24 с.

Корніяка О. М. Психологія розвитку комунікативної компетентності на різних етапах професійного становлення особистості / О. М. Корніяка; за ред. акад. С. Д. Максименка //

Наукові записки Інституту психології С.--Вип. 39. -- К., 2012. --імені Г. С. Костюка АПНУкраїни. -- 223.

Пометун О. І. Теорія та практика послідовної реалізації компетентнісного підходу в досвіді зарубіжних країн / О. І. Пометун ; [під заг. ред. О.В.Овчарук] // Компетентнісний підхід у сучасній освіті : світовий досвід та українські перспективи: бібліотека з освітньої 25. -- К. : «К.І.С.», 2004. -- С. 16.

References

Volfovska T. (2001). Komunicatuvna kompetentnist molodi yak odna z peredymov dosyagnenya zutevoi metu [Communicative competence of young people as one of the prerequisites for achieving a life goal]. Kyiv. [in Ukranian].

Kapska A.I.(2007). Vkluchaemo studentiv y komunikatuvny vzaemodiu [We include students in communicative interaction]. Kyiv. [in Ukranian].

Korniyaka O.M.(2012). Psuhologiya rozvutky komunikatuvnoi kompetentnosti na riznuh etapah profisiynogo stanovlenya osobustosti [Psychology of the development of communicative competence at various stages of the professional development of an individual].Kyiv. [in Ukranian].

Pomrtyn O.I.(2004). Teoria ta practuka poslidovnoi realizacii kompetentisnogo pidhody v dosvidi zarubiznuh krain [Theory and practice of consistent implementation of the competence approach in the experience of foreign countries]. Kyiv. [in Ukranian].

Размещено на Allbest.ru