Порівняльна характеристика онтогенезу комунікативно-мовленнєвого розвитку та його дизонтогенезу при синдромі Дауна

Дослідженню проблематики закономірностей розвитку мовлення присвячено багато наукових робіт українських та закордонних вчених у сфері логопедії, лінгвістики, психології, психолісгвістики, нейропсихології, серед яких А. Богуш, О. Боряк, Н. Гавриш, Ж. Горіна, Е. Данілавічуте, О. Кисильова, Ю. Коломієць, С. Конопляста, Н. Луцан, І. Мартиненко, Ю. Рібцун, О. Саприкіна, Є. Соботович, А. Тарасун, О. Трифонова, Л. Трофименко, В. Тищенко, М. Черкасов, М. Шеремет та інші.

Відомо, що на сьогодні загальноприйнятою є теорія мовленнєвої діяльності, запропонована О. Леонтьєвим, її основою виступає психологічна концепція діяльності. В межах діяльнісного підходу, мовлення розглядається як процес й основний компонент комунікативної, ігрової, навчальної та інших видів діяльності.

Мовлення - найвища психічна функція, що формується прижиттєво, має безпосередній зв'язок із когнітивними процесами та забезпечує діяльність спілкування між людьми. Мовлення виконує велику кількість функцій, необхідних для формування особистості дитини, а саме: комунікативну (забезпечує процес передачі інформації); розвиткову (забезпечує формування особистості дитини); регулятивну (забезпечує регуляцію поведінки дитини); емоційну (формує взаємостосунки); сигніфікативну (відображення об'єктивної реальності через поняття). Отже, гармонійний розвиток залежить від унормованого мовленнєвого розвитку.

Опрацьовані матеріали засвідчили, що передумовами розвитку мовлення є унормований розвиток та злагоджена робота різних структур:

- аналізаторних систем (зоровий, слуховий, тактильний, кінетичний аналізатори);

- мовленнєвих центрів (мовленнєвослуховий і мовленнєворуховий аналізатори, центр кінетичної та кінестетичної організації рухів мовленнєвого апарату);

- мозолистого тіла (міжпівкульна взаємодія).

У правші домінантною за мовленням вважають ліву півкулю, саме в ній розташовані найважливіші мовленнєві центри. Зона Брока забезпечує управління артикуляційними м'язами, зона Верніке виконує функцію сприйняття фонем рідної мови та розуміння зверненого мовлення, артикуляційна зона Пенфілда пов'язана з сукцесивною організацію артикуляційних рухів (кінетична частина) та зворотну аферентацію, тобто відчуття кожного окремого артикуляційного укладу (кінестетична частина).

Через мозолисте тіло проходить велика кількість асоціативних волокон, які з'єднують симетричні зони обох півкуль головного мозку. Кожна з них має свою роль в формуванні мовлення: ліва півкуля - зберігає зовнішні оболонки слів, здійснює моторну реалізацію мовленнєвого акту, сприймає фонеми, забезпечує розуміння зверненого мовлення, а також зберігає відповідну граматичну й абстрактну змістовну інформацію; права півкуля зберігає образну інформацію та наповнює мовлення змістом.

В психолого-педагогічній практиці було багато спроб виділення етапів розвитку мовлення. Розглянемо загальноприйняті етапи унормованого розвитку мовлення.

1. Підготовчий (домовленнєвий) етап (від народження до 1 року). На цьому етапі відбувається активний розвиток голосового, артикуляційного апаратів й починає формуватися розуміння зверненого мовлення. Розвиток мовленнєвої діяльності залежить від формування базових слухових, зорових та рухових рефлексів. В цей період дитина починає сприймати немовленнєві та мовленнєві звуки, фіксувати зорову увагу на предметах і явищах, засвоювати моторні навички. В той період, коли дитина починає самостійно тримати голову, звільнюється голосова щілина, що обумовлює появу гуління (2-4 місяці). Засвоєння навичок сидіння пов'язані зі становленням голосового апарату, внаслідок чого з'являється лепет (6-8 місяців). Подальший розвиток артикуляційного апарату має безпосередній зв'язок з навичками ходьби, в результаті чого з'являються перші слова. На підготовчому етапі сприйняття мовлення дитиною залежить від ролі інтонації, положення тулуба та фіксації зорової уваги на обличчі співрозмовника. Слід зазначити, що поява звуків в цей період обумовлена актами смоктання, ковтання, а також положенням тулуба дитини. Так, під час звільнення голосової щілини дитина починає продукувати голосні першого ряду; в процесі актів смоктання і ковтання відбувається постійна стимуляція кругового м'яза рота, кореня язика й м'язів глотки, що обумовлює виникнення губно-губних та задньоязикових звуків.

2. Переддошкільний етап (від 1 року до 3). З року мовлення перестає залежати від вирішальної ролі інтонації, починається період розвитку усвідомленого сприйняття зверненого мовлення. З розширенням моторних можливостей у дитини з'являється можливість самостійного отримання бажаного предмета, його подальшого пізнання. Провідна діяльність у дітей цього періоду - маніпулятивна. Така сукупність передумов сприяє виникненню номінативної та комунікативної функцій мовлення. Дитина активно накопичує лексичний запас в процесі маніпуляції з предметами та спільної діяльності з дорослим. У два роки принципово новим мовленнєвим утворенням є проста фраза. Опановування фразового мовлення відбувається разом із засвоєнням словозміни. Окрім цього в мовленні з'являються прикметники, прийменники, займенники сполучники. Мовлення на цьому етапі має ситуативний характер. У дитини виникає потреба передачі своїх вражень, це визначає появу діалогічного мовлення. Можна стверджувати, що у два роки у дитини має бути сформований фонематичний слух, проте в період дошкільного віку ще триватиме процес засвоєння навичок фонематичного аналізу й синтезу, фонематичного уявлення. У мовленні дитини з'являється звуки середнього онтогенезу. На кінець переддошкільного етапу з'являється розгорнуте фразове мовлення.

3. Дошкільний етап (від 3 до 6 років). На цьому етапі мовлення стає контекстним, відбувається активний розвиток монологічного мовлення, що пов'язано з переходом до нового провідного виду діяльності - гри. Триває процес активного удосконалення лексико-граматичного компонента, дитина засвоює навички словотворення. В мовленні з'являються складні прийменники, складні прикметники та дієслова префіксального способу утворення. Цей період характеризується появою регулятивної (слово дорослого починає регулювати поведінку дитини) та плануючої (з'являється розуміння вербальної інструкції відносно майбутньої діяльності) функцій мовлення. Зазначені функції мовлення формуються виключно в практичній діяльності. До досягнення дитиною 5 років можна констатувати, що фонетична сторона мовлення сформована. Фонематичний аналіз та синтез, фонематичне уявлення формуються до 6 років. Отже, протягом дошкільного етапу удосконалюється вся система усного мовлення. В 6 років усне мовлення повністю сформоване.

4. Шкільний етап (від 6 років). З цього віку мозок дитини здатний до опановування знакової системи символів. Починається активний розвиток писемного мовлення. На відміну від усного мовлення, яке дитина засвоює за наслідуванням, опанування писемного мовлення здійснюється в процесі спеціально організованого навчання. Словниковий запас продовжує постійно поповнюватися новими лексичними одиницями.

На основі проведеного наукового пошуку розглянемо закономірності розвитку мовлення:

- експресивне мовлення розвивається на базі розуміння зверненого мовлення;

- мовленнєві можливості дитини розширюються залежно від потреби у спілкуванні;

- виникнення ситуативного мовлення передує контекстному, а діалогічне мовлення передує монологічному;

- функції мовлення з'являються у такій послідовності: номінативна - комунікативна - пізнавальна - регулятивна.

Потреба у спілкуванні не є вродженою, а формується в процесі постійної взаємодії з оточенням, через активні дії дитини здійснюється процес передачі та отримання інформації, а також встановлення емоційного контакту. (А. Богуш) Протягом раннього та дошкільного віку виникають та розвиваються чотири форми спілкування: ситуативно-особистісна, ситуативно-ділова, позаситуативно-пізнавальна, позаситуативно-особистісна [1]. Кожна форма спілкування виникає на основі вікових потреб дитини у взаємодії з навколишніми людьми, а також доступних їй навичок взаємодії.

Так, ситуативно-особистісна форма спілкування виникає на підготовчому етапі розвитку мовлення. Комунікація між дитиною та матір'ю встановлюється за допомогою фізичного та емоційного контакту.

Наступна, ситуативно-ділова форма спілкування взаємопов'язана зі змінами у фізичному розвитку дитини, що розширюють можливості взаємодії з навколишніми. Ця форма поєднується з переддошкільним етапом розвитку мовлення. У дитини виникає потреба пізнання навколишньої дійсності через спільну діяльність з дорослим. Отже, в цей період розвитку навичок спілкування дорослий розглядається дитиною як організатор спільних дій та провідник до пізнання навколишньої дійсності, адже він створює розвиткове середовище та підтримує спілкування спочатку за допомогою емоційних та мімічних засобів, дій з предметами, а згодом й первинних мовленнєвих засобів спілкування.

Під час кризи трьох років відбуваються трансформаційні зміни особистості дитини насамперед вона прагне до самостійності, поваги та активного засвоєння нових знань. Цей життєвий етап супроводжує позаситуативно-пізнавальна форма спілкування. Основним засобом взаємодії між дитиною та дорослим є розгорнуте мовленнєве висловлювання за допомогою якого дитина задовольняє свої пізнавальні мотиви. Мовленнєва комунікація надає можливість обміну інформацією між комунікантами та забезпечує позаситуативність спілкування.

Позаситуативно-особистісна форма спілкування виникає та удосконалюється наприкінці старшого дошкільного віку, коли дитина починає зосереджувати увагу на соціальному оточенні. Активне пізнання навколишньої дійсності є значущим для дитини, проте на перший план виходить пізнання природи стосунків між людьми, а також визначення їх соціальних ролей.

Дизонтогенез мовленнєвого розвитку при синдромі Дауна.

Проблематика особливостей розвитку мовлення при синдромі Дауна вивчалася та продовжує вивчатися українськими та закордонними вченими, серед яких Ю. Бойчук, Г. Зайченко, О. Казачінер, О. Кирилова, О. Ковтун, Г. Кукуруза, Н. Пахомова, А. Савицький, А. Торба, S. Buckley, G. Bird, T. Fiani, S.M. Izquierdo, E.A. Jones, M. Corrales-Astorgano, D. Escudero-Mancebo, C. Gonzalez-Ferreras, V. Cardenoso Payo, P. Martinez-Castilla, A.Q. Angulo-Chavira, R.A. Abreu-Mendoza, M.A. Flores-Coronado, E.M. Vargas-Garcia, N. Arias-Trejo та інші. Вчені дійшли висновку, що через асинхронний психомоторний розвиток у дітей з синдромом Дауна спостерігається глибоке системне недорозвинення мовлення.

У процесі дослідження було виявлено, що у дітей з синдромом Дауна спостерігається затримка формування мовленнєвих навичок. М'язова дистонія, надмірна рухливість суглобів, диспраксія, особливості будови органів артикуляції мають негативний вплив на формування загального, ручного та артикуляційного праксису у цієї категорії дітей. Поряд з цим, через повільне опанування навичок ходьби й маніпулювання предметами діти з синдромом Дауна пізнають явища навколишньої дійсності із запізненням.

Загальновідомий факт, що у структурі дефекту синдрому Дауна наявні інтелектуальні порушення, ступінь вираженості яких має варіативний характер (від легкого до глибокого). Слід зазначити, що від ступеня порушень інтелектуального розвитку залежить вираженість мовленнєвого недорозвинення. Стійкі порушення пізнавальних процесів обумовлюють затримку розвитку когнітивної сфери. Довільна увага не формується, порушено її концентрацію, утримання й розподіл. Слухове, тактильне, зорове сприймання формуються зі значною затримкою. Значно порушено всі види пам'яті.

В уніфікованому клінічному протоколі медичної допомоги особам з синдромом Дауна зазначено, що у більшості дітей цієї категорії наявні сенсорні порушення. Так, 75 % мають порушення слуху, 60 % порушення зору. Отже, зазначені особливості разом з порушеннями пізнавальних процесів та моторними порушеннями обумовлюють фрагментарність сприйняття інформації, що обумовлює формування неповної реальної картини.

Слід зазначити, що діти з цією генетичною аномалією мають сильні сторони, серед них: добре розвинені зорова увага та пам'ять; швидке встановлення соціальної взаємодії; високий рівень наслідувальної діяльності; чуттєвість до тактильно-рухової стимуляції.

Вищезазначені дані не вичерпують повну характеристику психомоторного розвитку, проте дозволяють нам розглянути особливості мовленнєвого дизонтогенезу при синдромі Дауна.

Домовленнєвий етап розвитку мовлення має пролонговані терміни (від народження до 24 місяців). Зберігається черговість появи гуління та лепету, проте вони збіднені через обмеження рухів артикуляційного апарату, що обумовлене вираженою м'язовою гіпотонією. Затримка психомоторного розвитку має негативний вплив на розвиток розуміння зверненого мовлення, поряд з цим діти добре орієнтуються на емоційно-інтонаційне забарвлення фрази. Після року починається активне накопичення пасивного лексичного запасу, з цього періоду розвиток розуміння мовлення значно випереджає розвиток експресивного мовлення. Може здаватися, що розуміння зверненого мовлення відповідає унормованим показниками, проте це хибне уявлення, адже при синдромі Дауна діти прагнуть емоційного контакту з дорослим та використовують соціально-побутові жести для соціальної взаємодії. Перші слова (близько 10) з'являються у два роки. Поряд з цим в псевдоекспресивному мовленні наявні вокалізації, окремі звуки, звукокомплекси. З'являються звуки раннього онтогенезу: голосні; приголосні (губно-губні, задньоязикові, губно-зубні, призубні [т], [д]). Через м'язову гіпотонію вимова голосних усереднюється до єдиного недиференційованого звуку, вимова приголосних спотворюється.

Подальший розвиток мовлення у дітей з цією генетичною аномалією залежить від вираженості інтелектуальних порушень та наявності супутніх порушень діяльності аналізаторних систем.

Близько трьох років в активному словнику дитини з'являється 30 загальновживаних слів, їх звуко-складова структура може бути значно порушеною. Ближче до трьох років дитина починає з'єднувати два слова в просту фразу. На відміну від унормованого розвитку, при синдромі Дауна словозміна засвоюється частково. Фраза аграматична. Розуміння мовлення значно випереджає експресивне мовлення. Звуковимова формується викривлено.

До початку шкільного навчання, діти з легкими інтелектуальними порушеннями опановують фразове мовлення за наслідуванням, воно набуває розгорнутий характер. Проте, активний словник збіднений, речення непоширені. Наявні аграматизми. У дітей не формуються квазіпросторові уявлення, розуміння складних логіко-граматичних конструкцій залишається недоступним. Якість звукоскладової структури слова покращується. Спостерігаються порушення звуковимови.

Засвоєння навичок читання й письма доступно тільки частині дітей з синдромом Дауна з невираженими порушеннями інтелектуального розвитку.

В процесі дослідження було виявлено, що системне порушення мовлення у цієї категорії дітей може поєднуватися з: дизартрічними розладами (кінетична, кінестетична диспраксія); заїканням; темпо - ритмічними порушеннями мовлення несудомного характеру.

Опрацьовані матеріали дозволили нам виділити загальні особливості комунікативно - мовленнєвого розвитку у дітей з синдромом Дауна:

- затримка темпів формування мовленнєвих навичок;

- збіднені гуління та лепет;

- значний розрив між станом розвитку розуміння мовлення та експресивним мовленням;

- збіднений лексичний запас;

- спотворення звуковимови;

- порушення слухомовленнєвої пам'яті;

- порушення просодичного компонента мовлення;

- порушення складової структури слова;

- аграматизми;

- порушення розуміння складних логіко-граматичних конструкцій;

- порушення формування зв'язного мовлення;

- широке використання побутових жестів для спілкування.

Підсумовуючи вищевикладене, слід зауважити, що у кожної окремої дитини з синдромом Дауна можуть спостерігатися різні поєднання особливостей мовленнєвого розвитку.

Висновки, перспективи подальших пошуків у напрямі дослідження.

Дослідження проблематики комунікативно-мовленнєвого розвитку у дітей з синдромом Дауна та порівняння цих даних з унормованими показниками комунікативно-мовленнєвого розвитку дозволило нам зробити наступні висновки.

1. Формування комунікативно-мовленнєвих навичок при нормотиповому розвитку відбувається на основі вікових потреб дитини у спілкуванні з навколишніми та доступних їй навичок взаємодії.

2. До загальних закономірностей розвитку мовлення відносять: формуванню експресивного мовлення передує розвиток розуміння мовлення; структурні мовленнєві новоутворення виникають на основі потреб дитини у взаємодії; розвиток діалогічного мовлення передує розвитку монологічного мовлення; ситуативне мовлення формується раніше, ніж контекстне; розвиток мовленнєвих функцій відбувається послідовно номінативна - комунікативна - пізнавальна - регулятивна.

3. Розвиток мовлення у дітей з синдромом Дауна відбувається за загальними закономірностями, проте терміни засвоєння мовленнєвих навичок пролонговані. Рівень сформованості мовлення залежить від ступеня вираженості інтелектуальних порушень та наявності супутніх порушень функціонування аналізаторних систем.

4. Дизонтогенез комунікативно-мовленнєвого розвитку при синдромі Дауна має складну структуру. Поліморфні порушення психомоторного розвитку негативно впливають на розвиток всіх компонентів мовлення (фонетики, фонематики, лексики, граматики, семантики, зв'язного мовлення). Отже, порушення мовлення у дітей з цією генетичною аномалією має системний характер. Формування навичок спілкування обмежене, адже попри виражену потребу в передачі власних вражень спостерігається обмеженість доступних мовленнєвих засобів за допомогою яких може здійснюватися комунікативно-мовленнєвий контакт з оточенням. Більша частина дітей з синдромом Дауна застосовує невербальні засоби (побутові жести, міміка) для спілкування.

Перспективи подальших досліджень полягають в розробці діагностичного інструментарію для оцінки стану сформованості комунікативно-мовленнєвого розвитку, а також визначенні рівнів його сформованості у дітей з синдромом Дауна.

Список використаних джерел