Методичні аспекти розвитку діагностичної компетентності викладачів військових закладів вищої освіти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Методичні аспекти розвитку діагностичної компетентності викладачів військових закладів вищої освіти

Синишина Вікторія Михайлівна доктор педагогічних наук, професор, професор кафедри психології, Державний вищий навчальний заклад «Ужгородський національний університет», м. Ужгород,

Осьодло Василь Ілліч доктор психологічних наук, професор, начальник гуманітарного інституту, НУОУ, м. Київ,

Анотація

У статті розглянуто методичні аспекти розвитку діагностичної компетентності викладачів військових закладів вищої освіти, аналізуються практичні аспекти її розв'язання.

Розкрито взаємозв'язок педагогічної компетентності з оволодінням діагностичними уміннями. Вміння застосування різноманітних методик діагностики передбачає розвиток діагностичної компетентності, що є складовою педагогічної компетентності.

Вказано, що діагностика повинна опиратися на гуманістичні тенденції в освіті, перегукуватися з особистісно-орієнтованим навчанням і тому виконувати, окрім контрольної та оцінної функцій, ще й мотиваційну, прогностичну та аксіологічну.

З'ясовано, що в умовах нових тенденцій освітньої парадигми в реаліях особистісно-орієнтованого навчання педагогічна діагностика не може розглядатися тільки як форма оцінювання знань, вона має набагато ширші цілі та завдання, перш за все, її потрібно розглядати як аналітико-оцінну діяльність.

Визначено, що діагностична компетентність викладача - це готовність та здатність ефективно вирішувати діагностичні завдання. У структурному відношенні вона є інтегральною властивістю особистості і включає низку компетентностей, які складаються на основі синтезу теорії та практики обстеження постановки педагогічного діагнозу, виявляються у вмінні висувати діагностичні гіпотези, ставити завдання, аналізувати результати їх вирішення.

Обґрунтовано, що викладач, який володіє діагностичною компетентністю, здатен використовувати комплекс методів, прийомів та засобів для визначення рівня знань та ступеня сформованості виховних і професійних якостей суб'єктів освітнього процесу, з'ясування його актуального стану з метою прогнозування продуктивних змін та усунення утруднень.

Вказано, що в якості засобів розвитку діагностичної компетентності можуть використовуватись творчі професійні завдання, практикуми з домінантністю на розвиток творчої індивідуальності, у проведенні яких заплановані різні форми ненав'язливої діагностики з контрольно-оцінною функцією (моніторингу) і самодіагностики (самоконтролю ).

Обґрунтовано, що в умовах гуманізації та гуманітаризації освіти та компетентнісного підходу до навчання, що включає особистісно-орієнтоване навчання, формування та розвиток діагностичної компетентності відбувається впродовж навчання у закладі вищої освіти й вивчення певних освітніх компонентів та професійної науково-педагогічної діяльності.

Ключові слова: військові заклади вищої освіти, викладачі військових закладів вищої освіти, майбутні офіцери, розвиток, діагностична діяльність, педагогічна діагностика, діагностична компетентність, педагогічна компетентність, педагогічне мислення, особистісно-орієнтований підхід, компетентністий підхід.

Synyshyna Viktoriia Mykhailovna Doctor of Pedagogical Sciences, Professor, Professor of the Department of Psychology, State institution of higher education «Uzhhorod National University», Uzhhorod,

Osodlo Vasyl Ilyich Doctor of Psychological Sciences, Professor, Chief of the Institute of Social Studies, National Defence University of Ukraine, Kyiv,

Abstract

METHODOLOGICAL ASPECTS OF DEVELOPMENT OF DIAGNOSTIC COMPETENCE OF TEACHERS OF MILITARY INSTITUTIONS OF HIGHER EDUCATIONAL INSTITUTIONS

The article examines methodological aspects of the development of diagnostic competence of teachers of military institutions of higher education, analyzes the practical aspects of its solution.

The relationship between pedagogical competence and the acquisition of diagnostic skills is revealed. The ability to apply various diagnostic methods involves the development of diagnostic competence, which is a component of pedagogical competence.

It is indicated that diagnostics should be based on humanistic trends in education, resonate with person-oriented learning and therefore perform, in addition to control and evaluation functions, also motivational, prognostic and axiological functions.

It was found that in the conditions of the new trends of the educational paradigm in the realities of person-oriented learning, pedagogical diagnostics cannot be considered only as a form of knowledge assessment, it has much broader goals and tasks, first of all, it should be considered as an analytical and evaluation activity.

It was determined that the teacher's diagnostic competence is the readiness and ability to effectively solve diagnostic tasks. Structurally, it is an integral property of a person and includes a number of competencies that are based on the synthesis of theory and practice of the examination of pedagogical diagnosis, are manifested in the ability to put forward diagnostic hypotheses, set tasks, analyze the results of their solutions.

It is substantiated that a teacher who possesses diagnostic competence is able to use a complex of methods, techniques and tools to determine the level of knowledge and the degree of formation of educational and professional qualities of the subjects of the educational process, to clarify its current state in order to predict productive changes and eliminate difficulties.

It is indicated that creative professional tasks, workshops with a predominance on the development of creative individuality can be used as a means of developing diagnostic competence, in which various forms of unobtrusive diagnostics with a control and evaluation function (monitoring) and self-diagnosis (self-control) are planned.

It is substantiated that in the conditions of humanization and humanization of education and the competency-based approach to learning, which includes personal- oriented learning, the formation and development of diagnostic competence takes place during studies at a higher education institution and the study of certain educational components and professional scientific and pedagogical activities.

Keywords: military institutions of higher education, teachers of military institutions of higher education, future officers, development, diagnostics activities, pedagogical diagnostics, diagnostic competence, pedagogical competence, pedagogical thinking, person-oriented approach, competence approach.

Постановка проблеми

В умовах євроатлантичної інтеграції України та вибудовування європейського простору освіти, навчання та вивчення іноземних мов є однією із пріоритетних задач для академічної спільноти. Тому, важливість розвитку діагностичної компетентності педагога вбачаємо у тому, що остання має виступати важливим засобом забезпечення зворотного зв'язку підчас оцінки перебігу процесу оволодіння іноземною мовою здобувачами освіти.

Нова інформаційна культура, яка прийшла на зміну індустріальній, характеризується рухливістю мислення, діалогічністю, комунікацією в усіх сферах суспільства. Відповідно до суспільних трансформацій відбуваються й принципові зміни освітніх стандартів, оскільки перед освітою постали нагальні завдання - підготувати фахівця, відповідного новій культурі, навчити майбутніх фахівців бути готовими до нових, динамічних умов професійної діяльності, розвинути вміння самостійно діяти в новому швидкоплинному інформаційному середовищі та ефективно використовувати його ресурси. Сучасна вища освіта має забезпечити підготовку випускників, спроможних адаптуватися до мінливих умов життя та професійної діяльності.

Відтак, на зміну механічного відтворення, сьогодні, для здобувачів освіти висуваються нові вимоги - вміння приймати та нести відповідальність за прийняті професійні рішення. Насамперед це стосується майбутніх фахівців, підготовка яких здійснюється у військових закладах вищої освіти і які покликані працювати у професійній сфері, яка унеможливлює використання чітких шаблонних алгоритмів професійної діяльності.

Оскільки традиційні форми навчання не можуть глибоко охопити формування усіх необхідних компетентностей професійної діяльності здобувачів освіти, завдання викладачів вищих навчальних закладівбуде полягати в умінні ефективно застосовувати сучасні технології навчання, насамперед зорієнтовані на методологічні засади компетентнісного підходу в освіті.

У системі фахової підготовки майбутніх фахівців, які навчаються у військових закладах вищої освіти, важливу роль відіграє саме компетентнісний підхід, що спрямований на формування ключових, загальногалузевих та предметних компетентностей, що визначаються державними пріоритетами й безпосередньо залежать від основних цілей освіти та особливостей становлення особистості у суспільстві.

З такої позиції реалізація компетентнісного підходу у професійній підготовці майбутніх офіцерів зумовлює зміну освітньої моделі, котра з пасивної у засвоєнні знань курсантами(слухачами) переходить в дослідницько-активну незалежну діяльність. За таких умов акцентується увага навчання на нових вимогах до реалізації змісту освіти, форм, методів та засобів навчання. Відповідно, компетентнісний підхід може бути реалізований тільки завдяки особистісно-зорієнтованій спрямованості навчального процесу, де на перший план виходить не традиційна теоретична підготовка, а розвивальне навчання.

Важливе значення у професійній підготовці викладача відводиться особистісно-орієнтованому підходу, який є підґрунтям для визначення у майбутнього фахівця його індивідуальних, самобутніх та ціннісних характеристик. Ураховуючи загальноосвітні тенденції до зміни основної парадигми освіти, розвиток сучасної педагогіки, орієнтованої на особистість, є пріоритетнимзавданням освіти.Освоєння ідей особистісно-орієнтованого навчання вимагає оновлення психолого-педагогічних професійних знань викладача й оволодіння ним діагностичними уміннями та набуттявисокого рівня розвиткудіагностичної компетентності.

Як свідчить педагогічна практика, діагностичні компетентності викладача здебільшогонаціленіна встановлення академічних досягнень здобувачів освіти, тобто якісних параметрів результатів навчання. Проте, таке оцінювання не завжди дає змогу враховувати індивідуальні особливості курсантів (слухачів), що ускладнює побудові індивідуальної траєкторії навчання задля їхнього гармонійного особистісного зростання.

Підтвердженням цього єобмеження стандартизованих процедур виявлення актуального рівня академічних знань студентів (курсантів) за допомогою тестових завдань, що унеможливлюєвиявлення справжніх причин їхньої академічної успішності (неуспішності), глибини та цілісності засвоєння навчального матеріалу тощо. Відтак, діагностика повинна опиратися на гуманістичні тенденції в освіті, перегукуватися з особистісно-орієнтованим навчанням і тому виконувати, окрім контрольної та оцінної функцій, ще й мотиваційну, прогностичну, аксіологічну.

На наш погляд, в умовах нових освітніхтенденцій, зростання ролі гуманізації та гуманітаризації освіти, її цифровізації, особистісно- орієнтованого навчання, педагогічна діагностика не може розглядатися тільки як форма оцінювання знань, вона має набагато ширші цілі та завдання, перш за все, її потрібно розглядати як аналітико-оцінну діяльність.Такі зміни підвищують вимоги й допрофесійних якостей викладача, його уміння вибудовування педагогічної взаємодії, створення людино-центричного освітнього середовища, уміння досягати освітніх цілей тощо.

Слід зазначити, що оцінка (діагностика) знань завжди є елементом професійної підготовки майбутніх фахівців, однак до цього часу не сформовано чітких оцінних процедур, які б давали змогу оцінити не тільки рівень підготовленості здобувачів освітиу процесі навчання, але й визначити наявні утруднення,здійснити прогнози на більш віддалену перспективу.Саме через нове розуміння цілей і завдань освіти в сучасних трансформаційних освітніх реаліяхіснує об'єктивна потреба щодо активізації досліджень у сфері проблематики діагностичної компетентності викладачів, зокрема з'ясування теоретичних положень та методологічних підстав стосовно даного феномену.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичне дослідження компетентності слід розглядати із традиційної її будови, зокрема, когнітивної (оволодіння студентами інтегративними знаннями), операційної (задіяння способів та мотивів готовності до здійснення результативної діяльності) та аксіологічної (осмислення та набуття цінностей майбутньої професії) складових [1,2, 4].

Особливий науковий інтерес у межах даного наукового дослідження викликають сучасні наукові надбання В. Ягупова,О. Застело, В. Крикун, О. Лагодинського, А. Зінченко, які розглядають поняття «педагогічне діагностування» як вид педагогічної діяльності, що спрямований на вивчення та розпізнання стану суб'єктів освітнього процесу, а також систематизували результати наукових досліджень щодо розвитку та формування діагностичної компетентності в майбутніх фахівців різних сфер професійної діяльності. Варто зазначити, що дослідники обґрунтували необхідність створення педагогічної системи формування діагностичної компетентності фахівців у військових закладах вищої освіти на основі суб'єктно-діяльнісного та контекстного підходів до їх підготовки [1].

Проблеми розвитку діагностичної компетентності викладача іноземних мов ВВНЗ стали предметом дослідження також Ю. Кузьменко та Т. Ковальчук, які зробили висновки, що педагогічна діагностика здійснюється на всіх етапах освітнього процесу і передбачає отримання й використання з педагогічною метою вірогідної інформації про його учасників, умови, зміст і результативність.Педагогічна діагностика не ототожнюється з традиційними процедурами перевірки, контролю й оцінювання. Відмінності полягають у змістовій, організаційній і методичній цілісності її компонентів, відносній самостійності в межах освітнього процесу, можливостями щодо впливу на його результати та ін. [2]. Таку думкуподіляють й інші дослідники, які діагностичну компетентність розглядають як засіб, за допомогою якого удосконалюється процес навчання, розвивається й формується особистість [3].

Відповідно до зазначеного, вважається за доцільне визначити основними функціями педагогічної діагностики в освітньому процесі, як от орієнтувально-діагностичну, конструктивно-моделюючу, критеріально-цільову та контрольно-коригуючу. Через орієнтувально-діагностичну функцію викладач сприймає та інтерпретує особливості соціальних явищ, які впливають на освітній процес, дає їм інтерпретацію завдяки якій вони набувають сенсів бути педагогічно доцільними та виступати педагогічними орієнтирами у навчанні й розвитку особистості. У найбільш завершеному вигляді ця функція проявляється в діяльності викладача на стані аналізу умов соціальної ситуації і встановлення педагогічного діагнозу, який містить статичну проекцію доцільного способу педагогічної дії та виконує роль професійного орієнтування.

Окремий внесок у дослідження проблеми діагностичної компетентності власними науковими доробками здійснили О. Лагодинський та А. Зінченко [4]. Ними встановлено, що поняття діагностична компетентність стало активно використовувати в педагогіці та освіті з початком наукових досліджень з провадження компетентнісного підходу в освіті. Педагоги особливо наголошують на такій важливій складовій діагностичної компетентності як ціннісно-мотиваційний компонент, який допомагає змінити погляд на суб'єкта навчання й спонукати його на досягнення мети навчання.

У наукових працях, які порушують питання розвитку діагностичної компетентності викладачів,зазначену компетентність здебільшого визначають як здатність і готовність виконувати діагностичну функцію, використовуючи сучасні методики і технології, встановлювати прогалини в знаннях і корегувати їх, а також прогнозувати навчальну успішність тих, хто вчиться. Натомість важливо, щоб діагностична діяльність розглядалася педагогами не як засіб покарання студентів (курсантів), а інструмент об'єктивного оцінювання їх компетентностей. Зазначене вище буде сприяти визначенню слабких та сильних аспектів навчання, підвищенню мотивації до подальшої навчальної діяльності. При цьому необхідно, щоб у педагогів сформувалося позитивне емоційне ставленням до діагностичної діяльності, прагнення до застосування коректних методів і сучасних засобів оцінювання.

Результати наукових досліджень останніх років (А. Зінченко, О. Застело, М. Князян, О. Лагодинський, І. Підлипняк, С. Сіткар, О. Шквир, J. Volkmer, A. Eichler, B. БкаІЬапіата ін.), свідчать про те, що педагогічна діагностика розглядається науковцями не тільки як контрольно-оцінна діяльність, а також як аналітико-оцінна діяльність, яка надає інформацію для забезпечення розвитку освітнього процесу у ВВНЗ. Однак це можливо тільки за умови, що викладач-діагност володіє сучасним технологічним інструментарієм й ефективною методикою діагностування, що, своєю чергою, гарантує достовірність зібраної інформації.

Отже, теоретичний аналіз наукових джерел з порушеного питання показав, що проблема формування та розвитку діагностичної компетентності викладачів військового закладу вищої освіти вирішена науковцями недостатньо й потребує додаткових досліджень.

Отже, відповідно до зазначеного та актуальності порушеного питання, метою статті є розкриття сутності теоретичних та методичних аспектів розвитку діагностичної компетентності викладачів військових закладів вищої освіти.

Виклад основного матеріалу

У сучасних умовах трансформаційних змін в освіті є потреба у викладачах, які здійснюють науково-педагогічну діяльність у військових закладах вищої освіти та володіють не тільки фаховими знаннями зі своєї спеціалізації, а й іншими компетентностями. Оскільки завдання, які стоять перед Збройними Силами України, особливо в умовах військової агресії, визначаються насамперед якістю підготовки майбутніх офіцерів.

Педагогічна компетентність викладачів вищих навчальних закладів, насамперед,пов'язана зі зміною пріоритетів освітнього процесу - якісного переходу від знаннєвої компоненти та репродуктивного методу навчання, що характерно для авторитарної освітньої моделі. Ми маємо поступово переходити доособистісно-орієнтованої, розвивальної, пізнавально-

діяльнісної спрямованості, заснованої на принципах гуманізації, гуманітаризації, глобалізації та демократизації всієї системи освіти. Педагогічна компетентність вимірюється глибиною володіння викладачем інноваціями, що дозволяють вирішувати професійні завдання, продуктивними способами здійснення педагогічної діяльності.

Компонентом педагогічної компетентності можемо визначити педагогічне мислення. О. Цокур вважає, що педагогічне мислення як індивідуальна особливість, риса свідомості окремої особистості, що набувається нею в результаті засвоєння професійно-педагогічного досвіду та існує лише у конкретної людини. Педагогічне мислення ґрунтується на суб'єкт-суб'єктній взаємодії у процесі педагогічної практики. Основними його функціями є орієнтувально-діагностична, конструктивно-моделююча, критеріально-цільова та контрольно-коригуюча. Завдяки орієнтувально- діагностичної функції викладач має змогу встановити та здійснити інтерпретацію особливостей перебігу педагогічного процесу, оцінити його якість, вибудувати систему педагогічних впливів що розвивають і формують особистість та ін. У найбільш завершеному вигляді ця функція проявляється в спроможності викладачаоцінити стан поточної ситуації розвитку, встановленні відповідного педагогічного діагнозу та визначенні доцільного способу педагогічної дії [5].

Рівень педагогічного мислення педагога визначається його здатністю до діагностики, прогнозування, моделювання педагогічного процесу, оскільки організація навчання та виховання на діагностичній основі значно підвищує ефективність та результативність цих процесів, сприяє цілеспрямованому розвитку особистості курсантів (студентів) тощо. Варто зазначити, що успішність навчання багато в чому забезпечує діагностика рівня професійної компетентності, особистісних потреб здобувачів освіти та їхніх труднощів. Діагностика дає змогу визначати труднощі суб'єктів навчання як суб'єктивну реакцію на ситуацію, що характеризується як внутрішня перешкода, проблема, зупинка в розвитку й вимагає подолання певних внутрішніх труднощів, зокрема корегування самооцінки, коригування мотивації та інших індивідуально-особистісних особливостей. Діагностичний компонент націлений також на допомогу педагогу в плані розуміння труднощів у його власнійпрофесійній діяльності, їх причин та перспектив саморозвитку.

У контексті аксіологічного підходу мета педагогічної діагностики вбачається як намагання викладача віднайти нові педагогічні орієнтири та засоби задоволення потреб курсантів (студентів) та соціуму, в якому буде жити і працювати фахівець в майбутньому. Найголовнішим орієнтиром викладача у проведенні педагогічної діагностики має бути визнання курсанта (студента) як найвищої цінності суспільства. У цьому зв'язку зміст діагностичної діяльності викладача визначається намаганням осмислитита урізноманітнити навчальний процес, поглибити знання щодо педагогічних явищ, створити ефективні та оптимальні умови для розвитку особистості того, хто навчається. Діагностична функція викладача проявляється в процесі вивчення особистості курсантів (студентів), групи, при спостереженні й аналізі форм навчання, а саме лекцій, практичних занять тощо, при внесенні нового в зміст навчання, апробації методів викладання, при рефлексії особистого досвіду. Діагностика є прогностичною процедурою в процесі навчальної діяльності.

Отже, ми робимо висновок, що діагностична компетентність викладача - це його готовність та здатність ефективно вирішувати педагогічні діагностичні завдання. У структурному відношенні вона є інтегральною властивістю особистості й включає низку навичок, які формуються на основі педагогічної практики. Елементами діагностичної компетентності у викладача можуть виступати уміння щодо висунення гіпотези дослідження, формулювання завдань, аналізу результатів дослідження, постановки педагогічного діагнозу, визначенні системи педагогічних впливів тощо.

Системне застосування педагогічної діагностики у професійній діяльності викладача розширює коло його можливостей у цілеспрямованому розвитку особистості. Діагностика розглядається як специфічна діяльність, що включає в себе:

обстеження суб'єкта навчання з метою визначення його психологічного профілю та потенційних зон особистісного розвитку;

аналіз і оцінку результатів навчальної діяльності курсантів (студентів) з метою визначення їхньої якості;

аналіз і оцінку результатів навчальної діяльності курсантів (студентів) з метою їх наступної корекції.

Викладач, що володіє діагностичною компетентністю, здатен використовувати комплекс методів, прийомів та засобів для визначення рівня знань та ступеня сформованості виховних і професійних якостей суб'єктів закладу освіти, з'ясування актуального стану навчально-виховного процесу з метою прогнозування продуктивних змін та усунення утруднень.

Академічна підготовка майбутнього викладача має бути збалансована й орієнтована не лише на зростання його наукового або професійного рівня, а й на формування у нього навичок педагогічного вимірювання у педагогічній діяльності - основ діагностичної компетентності. Відсутність такої компетентності дає підстави вважати її як одну із одну причиннеспроможності викладачів працювати у сфері підвищення ефективності педагогічної взаємодії, а отже і якості навчання.

Також варто зауважити, що недостатня підготовленість викладацького складу в галузі соціально-гуманітарних дисциплін, зокрема педагогіки та психології безпосередньо впливає на якість проведення діагностичних заходів. Виходячи з цього, очевидним є необхідна спеціальна, цілеспрямована робота з формування у майбутніх викладачів діагностичної компетентності ще під час навчання у закладі вищої освіти.

Рішення даної проблеми можливе у процесі вивчення курсантами (студентами) педагогічних і психологічних дисциплін з циклу професійної та практичної підготовки. Структуру та зміст освітніх компонентів доцільно спрямувати на забезпечення системності засвоєння студентами основ діагностичної діяльності. Так, до прикладу, на заняттях з вивчення дисципліни «Психологія та педагогіка вищої школи» можна цілеспрямовано формувати психолого-педагогічну компетентність через: уміння будувати педагогічно доцільні взаємини зі студентами та здійснювати індивідуальну роботу на основі результатів педагогічного діагностування; знання основ вікової психології, психології міжособистісного і педагогічного спілкування та ін.

Під час викладання дисципліни «Психологія та педагогіка вищої школи» доцільно використовувати традиційні, інноваційні, форми викладання та психолого-педагогічну діагностику. Основою використання педагогічної та психологічної діагностики у процесі вивчення даної дисципліни є синтез психолого-педагогічних знань. Доцільно враховувати, що більшість напрямів педагогічної діяльності вимагає розуміння їх психологічного аспекту, відтак саме цей аспект і зумовив появу таких галузей знання як психопедагогіка (галузь педагогіки, яка розробляє педагогічні рекомендації на основі психологічних знань).

Враховуючи цей підхід, вбачаємо наступні очікувані результати в процесі вивчення дисципліни «Психологія та педагогіка вищої школи»: курсанти (студенти) мають володіти основами діагностування психологічних особливостей задля формування позитивної «Я-концепції» - ядра особистості майбутнього фахівця; визначати рівень його психологічної готовності до навчання у вищій школі та розробляти форми і методи передумов їхньої успішної адаптації;демонструвати вміння діагностувати готовність здобувачів до професійної діяльності використовувати психодіагностичні вміння в процедурі психологічного дослідження та в організації педагогічного процесу у вищій школі.

Враховуючи специфіку військової професії, активізація професійно- творчого потенціалу курсантів (студентів) шляхом технологізації фахової підготовки як педагогічної умови, спрямовується на становлення особистості майбутніх офіцерів у закладах вищої освіти, формування у них професійно значущих якостей, професійної самосвідомості. З метою продуктивної реалізації цієї педагогічної умови в системі фахової підготовки у військових закладах вищої освіти як діагностичні засоби оцінки знаннєвого компоненту навчальної діяльності можуть використовуватись творчі професійні завдання.

Творчі професійні завдання у системі фахової підготовки майбутніх офіцерів у силу специфіки та особливостей їхньої майбутньої професійної діяльності мають бути наділені такими особливостями:

невизначеністю початкової ситуації, яка вимагає виявлення та формулювання вихідної проблеми що зумовлює потребу її розв'язання;

багатогранністю (багатоваріативністю) її можливого вирішення, тобто завдання не має єдиного і очевидного рішення, а передбачає хоча б декілька можливих рішень, з яких обирається найефективніше (близьке до ідеального або оптимального);

діалектичністю, тобто вирішення творчого завдання, як правило, пов'язане з виявленням, формулюванням і вирішенням суперечностей.

Процес вирішення творчих професійних завдань відбувається, як правило, в умовах обмеженого часу і недостатніх інформаційних ресурсів, що вимагає детального вивчення їх суті та опрацювання алгоритму творчого викладу. Тобто процес вирішення творчих професійних завдань відображає всі основні особливості їхньої професійної діяльності.

Активізація професійно-творчого потенціалу курсантів (студентів) є складним, тривалим і безперервним процесом, який здійснюється за допомогою лабораторних практикумів з домінантністю на розвиток творчої індивідуальності, в основі яких можуть бути покладені творчі професійні завдання.

Відзначимо, що ефективність проведення розроблених практикумів передбачає реалізацію таких дидактичних цілей-завдань: оформлення бачення проблемної ситуації як запитання, що має багато варіантів можливої відповіді, водночас курсантам (студентам) надається можливість самостійного вибору одного з варіантів вирішення означеної проблеми;

у сценарній основі проведення кожного лабораторного практикумує укрупнений алгоритм проблемної ситуації, багатовекторна блок-схема вирішення проблемної ситуації для оперативного звернення студентів з пошуку необхідної інформації, що міститься у довідковій методичній літературі;

евристичний діалог в межах практикумів дає курсантам (студентам) можливість шляхом оволодіння алгоритмічною формою уявити інформацію «студент - проблема», водночас розвиваючи власні професійні компетентності, підвищуючи рівень готовності до професійної діяльності у сфері військової діяльності.

Важливо, що у проведенні практикумів можуть бути заплановані різні форми ненав'язливої діагностики з контрольно-оцінною функцією (моніторингу) і самодіагностики(самоконтролю) за процесом розвитку професійно-творчого потенціалу.

Отже, питання формування діагностичної компетентності здобувачів освіти в освітньому процесі закладів вищої освіти є однією із важливих дидактичних освітніх цілей й має здійснюватися упродовж всього періоду професійного навчання. Воно буде ефективним за умови ціннісно- мотиваційного ставлення до діагностичної діяльності, обґрунтованим змістом підготовки що створить передумови для оволодіння курсантами (слухачами) системою діагностичних знань та умінь.

Висновки

кваліфікований суддівський корпус компетентність викладач

Проведений теоретичний аналіз з досліджуваного завдання дає підстави розглядати діагностичну компетентність як складову професійної практики викладача яка знаходить відображення у специфічних знаннях, уміннях і навичках щодо здійснення педагогічної діагностики та формулювання відповідних висновків.

Для формування професійної майстерності викладацького складу в галузі педагогіки та психології, вважається за доцільне, що для останніх необхідна спеціальна, цілеспрямована робота з формування у них діагностичної компетентності ще під час навчання у військовому закладі вищої освіти з використанням сучасних технологій навчання.

Формування і розвиток діагностичної компетентності викладачів закладів вищої освіти має здійснюватися упродовж всього періоду навчання в системі формальної, неформальної та інформальної освіти, з використанням сучасних технологій змішаного навчання та освітнього інформаційного середовища.

Література

1. Ягупов В. В., Кириченко О.М. Діагностувальна компетентність та її формування у майбутніх фахівців у педагогічній теорії. Science and Education a New Dimension. Pedagogy and Psychology. 2022. Issue: 263. С. 66-73.

2. Кузьменко Ю. О., Ковальчук Т. С. Аналіз досвіду розвитку діагностичної компетентності викладачів іноземних мов у системі військової освіти. Педагогічні науки.2021. №96.URL: file:///C:/Users/admin/Downloads/4470-%D0%A2%D0% B5%D0% BA%D 1%81%D 1%82%20%D 1%81%D 1%82%D0%B0%D 1%82%D 1%82%D l%96-7774-1 - 10-20211115%20(2).pdf (дата звернення 03.08.2023).

3. Шквир О. Л. Теоретичні і методичні засади ступеневої підготовки майбутніх учителів початкової школи до проведення педагогічних досліджень дис. ... докт. пед. наук: 13.00.04 / Житомирський державний університет імені Івана Франка. Житомир, 2018. 548с.

4. Лагодинський О., Зінченко А. Формування діагностичної компетентності майбутнього викладача закладу вищої освіти як проблема педагогіки.Академічні візії.2023. Вип. 21.URL: https://ps.joumal.kspu.edu/index.php/ps/artide/view/447(дaтa звернення 03.08.2023).

5. Цокур О.С. Формування професіоналізму особистості майбутнього викладача вищої школи як суб'єкта інноваційної педагогічної діяльності. Проблеми формування професіоналізму особистості та діяльності майбутнього фахівця в контексті вимог євроінтеграції: монографія/наук. ред. О.С. Цокур. Одеса: ОНУ ім. І.І. Мечникова, 2012. Р. 4.1. С. 121-131.

References

1. Iahupov V. V., Kyrychenko O.M. (2022). Diahnostuvalna kompetentnist ta yii formuvannia u maibutnikh fakhivtsiv u pedahohichnii teorii. Science and Education a New Dimension. Pedagogy and Psychology. Issue: 263. S. 66-73.[Diagnostic competence and its formation in future specialists in pedagogical theory7[inUkrainian].

2. KuzmenkoYu. O., KovalchukT. S.(2021). Analiz dosvidu rozvytku diahnostychnoi kompetentnosti vykladachiv inozemnykh mov u systemi viiskovoi osvity. Pedahohichni nauky. №96URL: https://ps.journal.kspu.edu/index.php/ps/article/view/4470 DOI: https://doi.org/10.32999/ ksu2413-1865/2021-96-13 (data zvernennia 31.07.2023)[Analysis of experience in the development of diagnostic competence of teachers offoreign languages in the system of military education][inUkrainian].

3. Shkvyr O. L. (2018).Teoretychni i metodychni zasady stupenevoi pidhotovky maibutnikh uchyteliv pochatkovoi shkoly do provedennia pedahohichnykh doslidzhen 13.00.04 - teorii ai metodyka profesiinoi osvity 015 Pedahohichni nauky.Zhytomyr. s. 548.[Theoretical and methodical principles of step-by-step training of future primary school teachers to conduct pedagogical research dis. ... Dr. ped.Sciences ].Zhytomyr: ZhDU[inUkrainian].

4. Lahodynskyi O., Zinchenko A. (2023). Formuvannia diahnostychnoi kompetentnosti maibutnoho vykladacha zakladu vyshchoi osvity yak problema pedahohiky. Akademichni vizii. Vyp. 21[Formation of diagnostic competence of the future teacher of a higher education institution as a problem of pedagogy]. [inUkrainian].

5. Tsokur O.S.(2012). Formuvannia profesionalizmu osobystosti maibutnoho vykladacha vyshchoi shkoly yak subiekta innovatsiinoi pedahohichnoi diialnosti. Problemy formuvannia profesionalizmu osobystosti ta diialnosti maibutnoho fakhivtsia v konteksti vymoh yevrointehratsii: monohrafiia / nauk. red. O.S. Tsokur. Odesa: ONU im. I.I. Mechnykova, R. 4.1. S. 121-131.Formation of professionalism of the personality of the future teacher of a higher school as a subject of innovative pedagogical activity. [Problems of the formation ofprofessionalism of the individual and the activities of the future specialist in the context of the requirements of European integration: monograph].Odesa: ONU [inUkrainian].

Размещено на Allbest.ru