Методи і прийоми формування міжкультурної компетентності здобувачів мовної освіти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Криворізький державний педагогічний університет

Методи і прийоми формування міжкультурної компетентності здобувачів мовної освіти

Зінаїда Бакум, доктор педагогічних наук,

професор кафедри української мови

Тетяна Гарлицька, кандидат філологічних наук,

доцент кафедри англійської мови з методикою викладання



Анотація

У статті визначено методи і прийоми, спрямовані на формування міжкультурної компетентності здобувачів освіти. З'ясовано, що сьогодення диктує зміни щодо пріоритетів у навчанні, тому надзвичайно важливим аспектом є правильний добір методів навчання мови. Основними критеріями такого відбору є свідоме володіння мовою, соціокультурна насиченість матеріалу, незалежна модель послуговування мовою, оволодіння рецептивними та репродуктивними видами діяльності. Відповідно до означених критеріїв визначено методи, на яких ґрунтується формування міжкультурної компетентності: прямий, аудіолінгвальний, свідомо-зіставний, свідомо-практичний, метод проєктів, рольової гри та кейс-метод.

Проаналізовано особливості кожного з методів. Визначальною рисою прямого методу є повне вилучення рідної мови в процесі навчання. Особливістю аудіолінгвального методу вважають пріоритетність слухання та говоріння. Свідомо-зіставний метод ґрунтується на порівнянні явищ рідної та іноземної мов. Використання свідомо-практичного методу уможливлює зосередження уваги на розвиткові іншомовного комунікативного мислення здобувачів. Метод проєктів сприяє розвиткові мислення та самостійності суб'єктів навчання, орієнтує їх на спільну дослідницьку роботу. Кейс-метод необхідний студентам для розв'язання змодельованих професійних проблем.

У структурі кожного методу навчання виокремлюють прийоми, які поділяють на дві групи: 1) мисленнєвого характеру (аналіз - синтез; порівняння - абстрагування; конкретизація - узагальнення; індукція - дедукція); 2) специфічні (мовний розбір, групування мовних явищ, заміна одних мовних одиниць іншими, перестановка мовних одиниць, конструювання речення, лінгвістичний та стилістичний експерименти тощо).

Доведено, що ефективним є використання інтерактивного методу з низкою прийомів: «мозкового штурму», інверсії, німого навчання, ситуативних презентацій, відкриття з гідом, смартфонів тощо.

Усі запропоновані методи та прийоми повинні не лише сприяти кращому засвоєнню інформації іноземною мовою, але й допомогти суб'єктам навчання орієнтуватися в полікультурному світі.

Ключові слова. Методи, прийоми, міжкультурна компетентність, навчання мови, навчання іноземної мови, вправи.



Zinaida Bakum Doctor of pedagogical sciences, Professor, Professor of the Ukrainian language department of Kryvyi Rih State Pedagogical University

Tetiana Harlytska Candidate of philological sciences, Associate professor,

Associate professor of the English language department with teaching methods of Kryvyi Rih State Pedagogical University

Methods and techniques for the formation of intercultural competence in language learning

Abstract

The article defines the methods and techniques aimed at the formation of intercultural competence of the students. It was found that the present dictates changes regarding priorities in education, therefore, the correct selection of foreign language teaching methods is an extremely important aspect. The main criteria for their selection are conscious mastery of the language, socio-cultural saturation of the material, an independent model of language usage, mastery of receptive and reproductive activities. In accordance with the specified criteria, the authors defined the methods on which the process of forming intercultural competence is based: direct, audio-lingual, conscious-comparative, conscious- practical, project method, role-play and case-study.

The article analyzes the characteristic features of each of the methods. A defining feature of the direct method is the complete removal of the native language in the learning process. A feature of the audiolingual method is the priority of listening and speaking. The conscious-comparative method is based on a conscious comparison of native and foreign language phenomena. Using the conscious- practical method allows to focus on the development of students' foreign language communicative thinking. The project method promotes the development of thinking and independence of individuals, focuses on their common research work. The case- study is necessary for students to solve a simulated professional problem.

In the structure of each teaching method there are different techniques, which are divided into two groups: 1) techniques of a thinking nature (analysis - synthesis; comparison - abstraction; concretization - generalization; induction - deduction); 2) specific techniques (language analysis, grouping of linguistic phenomena, replacement of one language unit by another, permutation of language units, sentence construction, linguistic and stylistic experiments, etc.).

It has been proven that the use of an interactive method is also effective. This method has a number of techniques, in particular "brainstorming", inversion, silent learning, situational presentations, discovery with a guide, smartphones, etc.

All the proposed methods and techniques should not only contribute to better assimilation of information in a foreign language, but also help students to navigate in a multicultural world.

Keywords. Methods, techniques, intercultural competence, English language teaching, tasks.



Вступ

Постановка проблеми. У сучасному суспільстві, яке динамічно розвивається, знання мови загалом та іноземної зокрема постає як складник професійної діяльності. Завдяки глобалізації міжнародних контактів, інтегруванню України у світове співтовариство зростає важливість навчання іноземної мови як засобу міжкультурного та міжособистісного спілкування.

Нагальною є потреба в оновленні змісту та підходів до фахової підготовки майбутніх учителів англійської мови у ЗВО України, а також розроблення лінгводидактичних засад, спрямованих на формування міжкультурної компетентності здобувачів освіти. Основним критерієм освітніх трансформацій є орієнтування на європейський досвід з урахуванням ментальних та історичних українських реалій.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Новітні методи та прийоми в навчанні іноземних мов є об'єктом дослідження багатьох вітчизняних і зарубіжних науковців (Н. Голуб, Р. Гришкова, А. Малій, К. Махмудов, Н. Перера, О. Романюк, П. Сікорський, Д. Стіві, А. Фіпс). Більшість науковців наголошують на важливості крос-культурної лінгводидактики в освітньому просторі XXI ст. (З. Бакум, І. Дирда, В. Дороз, Ф. Кайалар, С. Костюк). Така позиція є цілком виправданою, оскільки міжкультурний та освітній обмін, підписання міжнародних угод, міжкультурне спілкування загалом актуалізують крос-культурність в освіті.

Мета статті - визначити основні методи та прийоми формування міжкультурної компетентності в навчанні іноземної мови у ЗВО.



Виклад основного матеріалу

Сучасний розвиток інформаційного суспільства вплинув на визначення пріоритетів у навчанні, тому сьогодні першочергового значення набуває обізнаність, креативність, здатність до самостійного навчання, мобільність та вміння вести міжкультурний діалог. Відповідно, надзвичайно важливим аспектом є правильний добір методів навчання іноземної мови.

За визначенням С. Ніколаєвої [1, с. 53], метод - це система навчання (у широкому розумінні) та спосіб упорядкованої діяльності викладача й студента на шляху до поставленої мети навчання (у вузькому розумінні). З. Бакум [2, с. 100] пропонує виокремлювати такі критерії відбору методів навчання іноземної мови: свідоме володіння мовою, соціокультурна насиченість матеріалу, незалежна модель послуговування мовою, за якої суб'єкти мають змогу будувати власні програми мовленнєвої поведінки, оволодіння рецептивними та репродуктивними видами діяльності, володіння мовою на належному рівні.

Відповідно до означених критеріїв уважаємо, що процес формування міжкультурної компетентності (МКК) повинен ґрунтуватися на таких методах: прямий, аудіолінгвальний, свідомо-зіставний, свідомо-практичний, метод проєктів, рольової гри та кейс-метод. Усі вони використовуються на практиці, тому жоден із них не можна визначити як провідний чи другорядний.

Характерною рисою прямого методу є повне вилучення рідної мови в процесі навчання (значення нової лексики повідомляється через описові конструкції, добір синонімів та антонімів, за допомогою наочних матеріалів). Такий метод сприяє глибокому зануренню індивіда в мову та культуру іншого народу.

Особливістю аудіолінгвального методу, прибічниками якого є Г. Гарвін, Н. Перера, Д. Стіві, уважається пріоритетність слухання та говоріння. Суб'єктам навчання пропонується прослухати, запам'ятати та відтворити шаблонні повсякденні фрази й речення, тому важливе значення має впровадження аудіовізуальних засобів. Цей метод фокусується на вимові, а не на граматичних правилах, а вся лексика, що вивчається, є контекстною, ситуативною, що допомагає акцентувати на культурологічному аспекті навчання мови.

Незважаючи на певні недоліки означеного методу (орієнтування знань на формування мовних автоматизмів, недостатня увага у вивченні граматики, обмеження ініціативи студента), його вважають ефективним під час вивчення лексикології і фразеології, оскільки багаторазове повторення спонукає до неминучого запам'ятовування вивчених слів та словосполучень.

Свідомо-зіставний метод (З. Бакум, І. Дирда, О. Пальчикова) ґрунтується на свідомому порівнянні явищ рідної та іноземної мов, що допомагає поглибити знання та сформувати шанобливе ставлення студентів і студенток до культури народу, мова якого вивчається. С. Костюк [3, с. 89] підкреслює важливість використання означеного методу, оскільки він сприяє навчанню мови через розуміння її системи, паралельному навчанню різних видів мовленнєвої діяльності на основі текстів і мовленнєвих зразків, навчанню з урахуванням єдності мови та практики, зіставному вивченню лексичних, граматичних, культурологічних категорій двох мов задля чистоти мовлення.

Згідно зі свідомо-практичним методом навчання - це творчий процес, у якому основна увага зосереджена на розвитку іншомовного комунікативного мислення студентів; відбувається усвідомлене вивчення мовного матеріалу та його використання на практиці; реалізується одночасний розвиток чотирьох видів мовленнєвої діяльності [4, с. 153]. О. Пальчикова [2, с. 104] слушно зауважує, що сьогодні концепція свідомо-практичного методу в навчанні іноземних мов набуває соціокультурних характеристик: комунікативна спрямованість у поєднанні із засвоєнням норм і правил спілкування забезпечує формування нового типу особистості - медіатора культур у процесі крос-культурної комунікації.

Метод проєктів (С. Ейлер, Н. Перера, Д. Стіві), який є надзвичайно запитаним в англомовних країнах, сьогодні набуває актуальності й у вітчизняній освіті. Робота над проєктом - це багаторівневий метод, який охоплює читання, аудіювання, говоріння та граматику. Він сприяє розвитку мислення та самостійності суб'єктів навчання, орієнтує їх на спільну дослідницьку роботу. Проєктний метод корисний тим, що навчає учасників співпрацювати, виховує такі цінності, як узаємодопомога, узаємоповага, організованість, відповідальність, уміння співпереживати, що є надзвичайно важливим під час міжкультурної комунікації.

Означений метод сприяє інтегруванню знань студентів із різних галузей для розв'язання однієї проблеми, дає змогу генерувати нові ідеї та розвивати навички автономного навчання. С. Боднар [5, с. 30] доводить, що методичні можливості проєктного методу повністю збігаються з вимогами, висунутими до навчання іноземних мов на сучасному етапі, і відображеними в новітніх програмах з іноземних мов, а саме: оволодіння іншомовним міжкультурним спілкуванням засобом формування і розвитку міжкультурної комунікативної компетентності та її складників; формування у студентів здібності самостійно обирати саме ті мовні та мовленнєві прийоми, які є оптимальними для реалізації їх комунікативних намірів і відповідають соціопрагматичним нормам певної сфери спілкування.

Новим, але доволі запитуваним сьогодні вважають також метод кейсів, прихильниками якого є С. Алгарбі, А. Дмитрик, О. Коваленко, А. Малій, К. Роель та ін. Кейс - це опис моделей реальної ситуації та роз'яснювальний пакет завдань, необхідний студентам для вирішення змодельованої професійної проблеми. Метод спрямований на розв'язання професійних ситуацій, які можуть виникнути в майбутній професії, він готує до реальної професійної діяльності, допомагає застосовувати набуті знання, формує практичні педагогічні навички аналізу проблемних ситуацій, забезпечує ефективну адаптацію до реального мовного середовища. Під час упровадження кейсу реалізується принцип співтворчості, а репродуктивне засвоєння знань перетворюється на продуктивну навчальну діяльність [6, с. 183].

З нашого погляду, кейс-метод є одним із найефективніших для формування МКК, оскільки під час роботи використовуються різноманітні автентичні матеріали, які допомагають суб'єктам навчання здобути знання про мовний код (лексику й граматику) та культуру країни, мова якої вивчається. Перевагами означеного методу, за переконанням С. Гаврілової [7, с. 38], є те, що акцентовано на самостійному мисленні студентів і студенток, здатності демонструвати свої думки перед аудиторією та конструктивно відповідати на критику своїх одногрупників; індивіди також мають змогу творчо застосовувати вже засвоєний мовно-культурний матеріал та формувати нові іншомовні навички.

У структурі кожного методу навчання виокремлюють прийоми. У розумінні М. Пентилюк [8, с. 68] прийом - це елемент методу, засіб його реалізації, окремий пізнавальний акт. Його характерною рисою порівняно з методом є, по-перше, здатність залучатися в різні методи, по-друге, частковість, через що його часто називають деталлю методу.

У процесі добору прийомів необхідно зважати на такі чинники: задіювання чуттєвих аналізаторів (словом, наочним зображенням, дотиком); рівень інтеграції викладання й учіння; ступінь інтеграції змісту і способів логічного мислення, інформаційного й проблемного складників змісту навчання; відповідність віковим та індивідуальним особливостям суб'єктів навчання, загальним і частковим цільовим установкам [9, с. 95]. На їх основі дослідники (З. Бакум, О. Пальчикова) пропонують класифікувати прийоми в такий спосіб: показ, пояснення, аналогія, узагальнення, імітація, спостереження, моделювання, аналіз, зіставлення, трансформація, конструювання, комбінування, підстановка, ознайомлення, осмислення, експеримент, прогнозування, контроль, самоконтроль [2].

П. Сікорський [9, с. 94] презентує таку систему навчальних прийомів:

1) звернення до учнів (постановка цілей, завдань, мобілізація до їхнього виконання); 2) логічні прийоми (аналіз, синтез, порівняння, підсумок, узагальнення, систематизація, індукція, дедукція, аналогія); 3) запитання до учнів; 4) ілюстрація; 5) демонстрація; 6) спостереження.

Науковці (О. Горошкіна, І. Дирда, С. Караман, С. Костюк, М. Пентилюк) виокремлюють дві групи прийомів: 1) мисленнєвого характеру (аналіз - синтез; порівняння - абстрагування; конкретизація - узагальнення; індукція - дедукція); 2) специфічні (мовний розбір, групування мовних явищ, заміна одних мовних одиниць іншими, поширення речення, перестановка мовних одиниць, конструювання речення, лінгвістичний та стилістичний експерименти, визначення наголосу, відмінювання слів) [8, с. 68].

Уважаємо за необхідне об'єднати та доповнити означені класифікації, розглядаючи у складі прямого методу такі прийоми:

- пояснення (використовуються описові конструкції англійською мовою для витлумачення невідомої лексики);

- аналогія (фрази та речення лінгвокраїнознавчого характеру будуються за зразком);

- ознайомлення (інформування суб'єктів навчання про мовно-культурні особливості іншого народу);

- демонстрація (показ карт, таблиць, схем, фото, відеофільмів разом із коментарями, наприклад, про свята чи визначні місця англомовних країн; використовується задля семантизації лексичного матеріалу);

- імітація (студенти й студентки повторюють слова та фрази за викладачем чи диктором);

- прогнозування (індивід намагається зрозуміти семантику лексичної чи фразеологічної одиниці без перекладу чи словника).

Робота з аудіолінгвальним методом передбачає такі прийоми:

- імітація (багаторазове повторення лексико-фразеологічної моделі або синтаксичної конструкції);

- осмислення (власна оцінка та розуміння побаченого чи почутого);

- обговорення (дискутування з приводу вивченого матеріалу);

- демонстрація (показ зображень паралельно зі звуковим відтворенням англомовних власних назв (міст, вулиць, прізвищ тощо) задля кращого запам'ятовування);

- трансформація (заміна вивченої моделі відповідно до ситуації, наприклад, синоніми чи фразові дієслова);

- контрастування (передбачає надання прикладів мінімально контрастної пари, після чого індивіди повторюють і записують [2, с. 105]);

- аналогія (задля ефективного запам'ятовування нових лексико- фразеологічних одиниць проводять аналогії з одиницями рідної мови переважно на основі їх звукової форми);

- контроль через опитування (є важливим елементом для закріплення вивчених мовних моделей).

У складі свідомо-зіставного методу визначимо такі прийоми:

- аналіз (опанування іншомовних фонетичних, лексичних, граматичних категорій);

- порівняння (зіставлення відмінних мовно-культурних явищ двох мов);

- пояснення (складного матеріалу для його усвідомленого сприйняття та кращого запам'ятовування);

- коментування фактів (здійснюється викладачем);

- звукобуквений аналіз (вивчення нової лексики з опорою на транскрипцію задля подальшої безпомилкової вимови);

- часткове пояснення (ілюстрування складного для сприйняття матеріалу за допомогою прикладів);

- відтворення деформованого тексту (упорядкування послідовності речень відповідно до змісту);

- алгоритмізація (розподіл завдання на логічні блоки, установлення взаємозв'язків між ними, аналіз кожного блоку, окреслення шляхів оптимізації рішень);

- спостереження (за лексемами з однаковою вимовою, але різним написанням; словами, які можуть одночасно виконувати роль іменника та дієслова тощо).

Свідомо-практичному методу відповідають усі прийоми, що використовуються під час роботи за свідомо-зіставним, оскільки для обох методів характерна орієнтація на смислове навчання мови, а також надання вагомої ролі інтерпретації фактів (у разі, коли останні не збігаються у двох мовах чи складно сприймаються іноземними реципієнтами) [10, с. 89]. Однак, уважаємо за необхідне визначити окремі прийоми, властиві свідомо- практичному методу:

- ознайомлення (із граматичними явищами, які відсутні в рідній мові суб'єкта навчання);

- аналіз ознак граматичної форми на основі правил-інструкцій, контексту й попереднього мовного досвіду;

- конструювання (використання мовних моделей, що відповідають комунікативній ситуації);

- стилістичний експеримент (підстановка синонімів до окремих слів у творі задля визначення естетичної значимості авторського висловлення);

- контроль застосування засвоєних конструкцій.

Метод проєктів уможливлює переакцентування з різних видів вправ на активну мисленнєву діяльність студентів та студенток. Окрім того, він дозволяє перетворити заняття з іноземної мови на дискусійний, пошуковий клуб, де розв'язуються цікаві, практично значущі проблеми з урахуванням особливостей країни, по можливості на основі міжкультурної комунікації [11, с. 11]. Беручи до уваги дослідження Н. Годованець, М. Мітрік, С. Щербини, виокремимо такі прийоми у складі проєктного методу:

- пояснення (викладачем механізму реалізації проєкту);

- структурування (змістовної частини проєкту із зазначенням результатів);

- оброблення й систематизування інформації (її аналіз, узагальнення, зіставлення з відомими фактами, аргументація висновків);

- аналіз отриманих даних (висунення гіпотези та її розв'язання);

- лінгвістичний експеримент (дослідження через верифікаціїю мовних або функціонально-мовних моделей);

- презентація (публікація, зокрема в електронній мережі, обговорення тем конференції);

- оцінка й самооцінка проєкту.

З опертям на праці Л. Барнес, О. Бігич, Н. Лутай, В. Ягоднікової, для кейс-методу характерними прийомами вважаємо:

- ознайомлення (студентів із текстом кейсів);

- оброблення й систематизація інформації та літератури для вирішення кейсу;

- аналіз (конкретної ситуації з певного сценарію, який передбачає самостійну роботу, «мозковий штурм» у межах малої групи);

- асоціювання (установлення асоціативних зв'язків лексичних одиниць задля розширення вокабуляра та запам'ятовування різних контекстів уживання окремих слів);

- презентація (публічний виступ із захистом);

- обговорення (дискусія в межах малої групи та розв'язання проблемних ситуацій через голосування);

- оцінювання (роботи окремої малої групи та кожного студента).

Окрім того, ефективним є використання інтерактивного методу, зокрема таких прийомів, як: «мозковий штурм» (висування творчих ідей, позбавлення учасників від інерції мислення й стереотипів), інверсія (розвиток діалектики мислення студентів), парне інтерв'ю (О. Романюк), німе навчання (використання мови для самовираження), прийом ситуативних презентацій (Д. Річардс, Д. Стіві), відкриття з гідом (визначення в тексті граматичних помилок, їх усунення за допомогою вказівок викладача), смартфонів (Н. Перера) тощо.

Означені традиційні й інтерактивний методи уможливлюють залучення кожного студента чи студентки до іншомовної діяльності, максимальний розвивиток їх творчого мислення, уміння аргументувати свої відповіді, удосконалення навичок роботи в команді та приймання колективних рішень. Окрім того, доєднання суб'єктів навчання до аналізу реальних або змодельованих ситуацій не лише підвищує їх пізнавальний інтерес, але й упливає на їх профорієнтацію7, с. 45]. Усе це сприяє формуванню особистості, здатної до адекватної соціалізації в багатокультурному соціумі.

Відповідно до означених методів і прийомів навчання іноземної мови виокремимо систему вправ для розвитку міжкультурної компетентності. Ураховуючи дослідження вітчизняних та зарубіжних лінгводидактів, зокрема О. Бігич, Г. Гарвіна, М. Досмагамбетової, С. Костюк, С. Ніколаєвої, Т. Полонської, Д. Стіві, Ю. Трикашної, класифікуємо типи вправ за такими критеріями:

1) ступінь комунікативності - комунікативні (ідентифікація й диференціація, доповнення, перефразування, розпізнавання на слух), некомунікативні, умовно-комунікативні (розпізнавання, імітація, підстановка лексико-фразеологічних одиниць);

2) спрямованість на отримання чи передавання інформації - рецептивні (сприймання інформації через зоровий / слуховий канал), репродуктивні (повне або часткове відтворення сприйнятого матеріалу), продуктивні (створення самостійного висловлювання від речення до тексту);

3) культурологічна спрямованість - з/без культурологічної спрямованості (порівняння стандартів комунікативної поведінки в рідній та англомовній культурах);

4) наявність / відсутність соціокультурної рефлексії (диференціація соціально-культурних відмінностей після перегляду відео епізодів);

5) характер мислєннєво-мовленнєвих операцій - аналітичні (знаходження, виписування етнокультурознавчих слів із тексту), аналітико- конструктивні (списування зі вставлянням, заміною або доповненням етнолексем; конструювання словосполучень і речень із етнокультурознавчими лексемами), конструктивні (лексичні та фразеологічні трансформації в реченнях);

6) характер виконання - усні, усно-письмові, письмові;

7) рівень керованості викладачем - повністю керовані, частково керовані, мінімально керовані;

8) наявність / відсутність аудіо-візуальної опори;

9) спосіб організації взаємодії - фронтальні, індивідуальні, парні, групові;

10) місце виконання - класні, домашні, лабораторні (фоновправи, комп'ютерні вправи);

11) наявність / відсутність ігрового компонента.

Зауважимо, що одним з основних засобів формування міжкультурної компетентності суб'єктів навчання є система вправ і завдань у чотирьох видах мовленнєвої діяльності (аудіюванні, говорінні, читанні та письмі). Усі запропоновані методи та прийоми повинні не лише сприяти кращому засвоєнню інформації іноземною мовою, підвищити продуктивність навчання, уплинути на розвиток компетентностей, але й допомогти суб'єктам навчання орієнтуватися в полікультурному світі.



Висновки

Отже, під час формування міжкультурної компетентності доцільно використовувати такі методи навчання, як прямий, аудіолінгвальний, свідомо-зіставний, свідомо-практичний, метод проєктів, рольової гри, кейс- метод, інтерактивний метод. Узаємозв'язок чотирьох видів мовленнєвої діяльності, розміщення навчального матеріалу у співвідношенні його компонентів, добір необхідних вправ, систематичність їх виконання створюють сприятливі умови для формування міжкультурної компетентності індивідів у навчанні іноземної мови.



Література

міжкультурна компетентність мовна освіта

1. Ніколаєва С. Ю., Гринюк Г. А, Олійник Т. І. Сучасні технології навчання іноземного спілкування: навч. посіб. Київ: Ленвіт, 1997. 96 с.

2. Бакум З. П., Пальчикова О. О., Костюк С. С. Навчання іноземних мов: крос- культурний підхід. Тернопіль: ФОП Ю. В. Осадца, 2019. 288 с.

3. Костюк С. С. Розвиток компетентностей міжкультурної комунікації студентів- іноземців на основному етапі навчання української мови: дис.... канд. пед. наук: 13.00.02/ Київ, 2018. 292 с.

4. Цуркан М. В. Методологія навчання української мови як іноземної в медичних закладах вищої освіти. Викладання мов у вищих навчальних закладах. 2020. Вип. 36. С. 149-163.

5. Боднар С. В. Формування міжкультурної компетентності студентів немовних ВНЗ у процесі автономного навчання іноземної мови. Наука і освіта. 2012. Вип. 7. С. 29-33.

6. Малій А. Case study як сучасний метод викладання англійської мови. Вісник науки та освіти. Сер. Філологія, культура і мистецтво, педагогіка, історія та археологія, соціологія. 2023. № 5 (11). С. 180-190.

7. Гаврілова С. В. Особливості використання кейс-технологій на уроках. Англійська мова та література. Вересень 2018. № 25-26 (575-576). С. 37-45.

8. Пентилюк М. І. Практикум з методики навчання української мови в загальноосвітніх закладах: модульний курс. Посібник для студентів пед. університетів та інститутів. Київ: Ленвіт, 2011. 366 с.

9. Сікорський П. До проблеми класифікації методів навчання. Вісник Львівського університетуту. Сер. Педагогічна. 2003. Вип. 17. С. 89-98.

10. Пальчикова О. О. Реалізація крос-культурного підходу до навчання української мови іноземних студентів: дис.... канд. пед. наук: 13.00.02 / Кривий Ріг, 2016. 255 с.

11. Мітрік М. Д. Метод проєкту - ефективна технологія навчання іноземної мови: Індивідуальний творчий проєкт. Чернівці, 2019. 24 с.

References

1. Nikolaieva S. Yu., Hryniuk H. A, Oliinyk T. I. (1997). Suchasni tekhnolohii navchannia inozemnoho spilkuvannia: navch. posib. [Modern technologies for teaching foreign communication]. Kyiv: Lenvit [In Ukrainian].

2. Bakum Z. P., Palchykova O. O., Kostiuk S. S. (2019). Navchannia inozemnykh mov: kros-kulturnyi pidkhid [Teaching foreign languages: a cross-cultural approach]. Ternopil: FOP Yu. V. Osadtsa [In Ukrainian].

3. Kostiuk S. S. (2018). Rozvytok kompetentnostei mizhkulturnoi komunikatsii studentiv- inozemtsiv na osnovnomu etapi navchannia ukrainskoi movy: dys.... kand. ped. nauk: 13.00.02 [Development of intercultural communication competences of foreign students at the basic stage of learning Ukrainian]. Kyiv [In Ukrainian].

4. Tsurkan M. V. (2020). Metodolohiia navchannia ukrainskoi movy yak inozemnoi v medychnykh zakladakh vyshchoi osvity [Methodology of teaching Ukrainian as a foreign language in medical higher education institutions]. Vykladannia mov u vyshchykh navchalnykh zakladakh, 36, 149-163 [In Ukrainian].

5. Bodnar S. V. (2012). Formuvannia mizhkulturnoi kompetentnosti studentiv nemovnykh VNZ u protsesi avtonomnoho navchannia inozemnoi movy [Formation of Intercultural Competence of Students of Non-Linguistic Universities in the Process of Autonomous Foreign Language Learning]. Nauka i osvita, 7, 29-33 [In Ukrainian].

6. Malii A. (2023). Case study yak suchasnyi metod vykladannia anhliiskoi movy [Case study as a modern method of teaching English]. Visnyk nauky ta osvity. Ser. Filolohiia, kultura i mystetstvo, pedahohika, istoriia ta arkheolohiia, sotsiolohiia, 5 (11), 180-190 [In Ukrainian].

7. Havrilova S. V. (2018). Osoblyvosti vykorystannia keis-tekhnolohii na urokakh [Features of using case technologies in the classroom]. Anhliiska mova ta literature, 25-26 (575-576), 37-45 [In Ukrainian].

8. Pentyliuk M. I. (2011). Praktykum z metodyky navchannia ukrainskoi movy v zahalnoosvitnikh zakladakh: modulnyi kurs. Posibnyk dlia studentiv ped. universytetiv ta instytutiv [Workshop on methods of teaching the Ukrainian language in secondary schools: a modular course]. Kyiv: Lenvit [In Ukrainian].

9. Sikorskyi P. (2003). Do problemy klasyfikatsii metodiv navchannia. Visnyk Lvivskoho universytetutu. Ser. Pedahohichna, 17, 89-98 [In Ukrainian].

10. Palchykova O. O. (2016). Realizatsiia kros-kulturnoho pidkhodu do navchannia ukrainskoi movy inozemnykh studentiv: dys.... kand. ped. nauk: 13.00.02 [Implementing a cross-cultural approach to teaching Ukrainian to foreign students]. Kryvyi Rih [In Ukrainian].

11. Mitrik M. D. (2019). Metod proiektu - efektyvna tekhnolohiia navchannia inozemnoi movy: Indyvidualnyi tvorchyi proiekt [The project method is an effective technology for teaching a foreign language: Individual creative project]. Chernivtsi [In Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru

...