Впровадження університетської автономії в контексті децентралізації управління ЗВО та демократизації освітнього процесу

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНУ «Інститут модернізації змісту освіти» МОН України, м. Київ, Україна

Впровадження університетської автономії в контексті децентралізації управління ЗВО та демократизації освітнього процесу

Шапошников К.С.

доктор економічних наук, професор

Заслужений діяч науки і техніки України

начальник відділу науково-дослідної роботи

та атестації наукових кадрів

Бережна Т.І.

кандидат педагогічних наук

старший дослідник, вчений секретар

Пустова Т.В.

науковий співробітник відділу наукового дослідження

та впровадження засобів навчання

в безпечний освітній простір

Анотація

університетський автономія децентралізація освітній

Стаття присвячена дослідженню проблематики впровадження університетської автономії в контексті децентралізації управління ЗВО та демократизації освітнього процесу та виявлення основних проблем і викликів для удосконалення її регулювання. Основною метою дослідження визначено розроблення науково-практичних засад впровадження університетської автономії в контексті децентралізації управління ЗВО в Україні. Визначено, що університетська автономія за умов поглиблення децентралізації управління та демократизації освітнього процесу у закладах вищої освіти сприяє вирішенню гострих суспільних проблем, пов'язаних з діяльністю всіх учасників освітнього процесу. Виявлено, що досягнення позитивних наслідків університетської автономії стримується низкою проблем, що унеможливлює ефективне використання інструментів демократизації освітнього процесу. Обґрунтовано, що серед основних причин, які стримують університетську автономію у закладах вищої освіти України найбільшого впливу вчиняють нерозуміння самого процесу автономії ЗВО та його форм, корупційні ризики нормативної неврегульованості децентралізації управління в освітній сфері. Встановлено, що окреслені проблеми більшою мірою шкодять поширенню та активному розвиткові демократизації освітнього процесу, та внаслідок обмеженості інституційно-правового середовища звужують можливості децентралізації управління у ЗВО. Обґрунтовано, що університетська автономія може стати рушієм позитивних змін в Україні за умови запровадження переліку прав і обов'язків суб'єктів освітнього процесу, розширення інституційних ініціатив у закладах вищої освіти, спрямованих на його популяризацію й посилення демократичних засад функціонування ЗВО. Узагальнено досвід університетської автономії іноземних та національних ЗВО. Запропоновано напрями досягнення університетської автономії, які орієнтовані на формування інституційного середовища демократизації освітнього процесу, нормативно-правової визначеності механізму запровадження автономії ЗВО за її різних форм, реалізації заходів щодо антикорупційної та доброчесної поведінки учасників освітнього процесу. Ключові слова: університетська автономія; організаційна автономія; фінансова автономія; кадрова автономія; демократизація освітнього процесу; децентралізація управління; корупційні ризики; освітній процес; заклад вищої освіти.

Introduction of university autonomy in the context of decentralization of free economic management and democratization of the educational process

Kostiantyn Shaposhnykov, Doctor of Economy, Professor, Honored Worker of Science and Technology of Ukraine, Head of the Research and Certification of Scientific Personnel Department, SSI “Institute of Education Context Modernization” of the MES of Ukraine, Kyiv, Ukraine

Tamila Berezhna, Candidate of Pedagogical Sciences, Senior Researcher, Scientific Secretary, SSI «Institute of Education Content Modernization» of the MES of Ukraine, Kyiv, Ukraine

Tamara Pustova, Researcher of the Scientific Research and Implementation of Learning Tools in a Safe Educational Space Department, SSI «Institute of Education Content Modernization» of the MES of Ukraine, Kyiv, Ukraine

Abstract

The article is devoted to the study of the problems of the implementation of university autonomy in the context of decentralization of management of higher education institutions and democratization of the educational process and identification of the main problems and challenges for improving regulation. The main goal of the research is to develop scientific and practical principles for the implementation of university autonomy in the context of decentralization of management of higher education institutions in Ukraine. It was determined that university autonomy under the conditions of deepening the decentralization of management and democratization of the educational process in institutions of higher education contributes to solving acute social problems related to the activities of all participants in the educational process. It was revealed that the achievement of positive consequences of university autonomy is hindered by a number of problems, which makes it impossible to effectively use the tools of democratization of the educational process. It is substantiated that among the main reasons that hold back university autonomy in higher education institutions of Ukraine, the most influential are the misunderstanding of the process of autonomy of higher education institutions and its forms, corruption risks of regulatory unregulated decentralization of management in the educational sphere. It has been established that the outlined problems to a greater extent harm the spread and active development of democratization of the educational process, and due to the limitations of the institutional and legal environment, they narrow the possibilities of decentralization of management in higher education institutions. It is substantiated that university autonomy can become a driver of positive changes in Ukraine, provided the list of rights and responsibilities of the subjects of the educational process is introduced, the expansion of institutional initiatives in higher education institutions, aimed at its popularization and strengthening of the democratic principles of the functioning of higher education institutions. The experience of university autonomy of foreign and national higher education institutions is summarized. Directions for achieving university autonomy are proposed, which are focused on the formation of an institutional environment for the democratization of the educational process, the regulatory and legal certainty of the mechanism for introducing the autonomy of higher education institutions in its various forms, the implementation of measures regarding anti-corruption and virtuous behavior of participants in the educational process. Key words: university autonomy; organizational autonomy; financial autonomy; personnel autonomy; democratization of the educational process; decentralization of management; corruption risks; educational process; institution of higher education.

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями

Сучасні глобалізаційні зрушення, курс на сталий розвиток суспільства потребує суттєвих змін у освітньому середовищі. Задля таких змін підготовка висококваліфікованих спеціалістів у системі вищої освіти набуває вагомого значення з точки зору спроможності та готовності таких працівників визначати стратегічні напрями розвитку країни та забезпечувати ефективність досягнення поставлених стратегічних цілей. Разом з тим, розвиток вищої освіти перебуває у постійному реформуванні з огляду на потенційні можливості та загально цивілізаційні орієнтири розвитку країни. Одним з таких стратегічних напрямів для розвитку освітньої сфери, її наближення до міжнародних зразків є питання університетської автономії. Дане питання доволі дискусійне, суперечливе та таке, що потребує певних інституційних змін.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми і на які спирається автор

Дослідженню окремих форм автономізації університетів у частині організаційних, фінансових, кадрових та академічних аспектів не полишає наукове поле сучасних дискусій. Окремі засади інституційного забезпечення автономії ЗВО закладені у чинному законодавстві України, зокрема у Законі України «Про освіту» [1]. Корисні результати для використання містить дослідження за підсумками онлайн-опитування основних учасників освітнього процесу [2], яке було проведене фахівцями Державної наукової установи «Інститут модернізації змісту освіти» у 2019 році з метою визначення стану впровадження чотирьох вимірів університетської автономії: академічної, організаційної, кадрової і фінансової автономії та ставлення студентів до організації роботи студентського самоврядування в ЗВО України. Аналізу університетської автономії, стану та інструментам впровадження організаційної автономії у закладах вищої освіти України, що дає змогу ЗВО бути незалежними, самостійними та відповідальними за якість освітніх послуг, присвячене дослідження О. Власюк та Т Дараган [3]. З позицій виявлення переваг автономії та імплементації іноземного досвіду у роботі Н. Шевченко висвітлено аналіз зарубіжної системи вищої освіти на прикладі одного із найстаріших і найпрестижніших університетів США - Гарвардського [4]. Окремим питанням реалізації іноземними ЗВО фінансової автономії присвячене дослідження Л. Шевченко [5]. Проблемам впровадження автономії ЗВО України присвячені роботи й багатьох інших дослідників [7-26], в яких розкриті окремі елементи досягнення університетської автономії, децентралізації управління на рівні ЗВО та низка інших важливих для розвитку сучасної освіти напрямів впровадження автономії та зміцнення демократизації освітнього процесу. Разом з тим, варто відзначити, що потребують поглиблення науково-практичні засади автономізації ЗВО з позицій впровадження для розвитку освіти в Україні.

Формулювання цілей статті (постановка завдання)

Основною метою дослідження визначено розроблення науково-практичних засад впровадження автономії у вітчизняних закладах вищої освіти на основі узагальнення іноземного та вітчизняного освітнього досвіду.

Виклад основного матеріалу дослідження

Тематика автономії закладів вищої освіти для української науки є порівняно новою, проте останнім часом набуває посиленої уваги та інтересу з боку науковців. Це пов'язано з тим, що освітній менеджмент, з одного боку, базується на основних законах та принципах менеджменту як науки, а з іншого, - має низку суттєвих відмінностей. Головною особливістю освітнього менеджменту в Україні є те, що у ЗВО освітніми управлінцями на всіх рівнях є науково-педагогічні працівники (НПП), а прийняття ними управлінських рішень, здійснення менеджменту закладом здійснюється або за вказівками органів управління освітою, або на інтуїтивному рівні. Такий шлях здебільшого зберігає стару форму централізованого авторитарного управління, без можливості впроваджувати нові сучасні форми та методи менеджменту. Крім того законодавчі норми, якими визначено принципи автономності закладів освіти не дають прямих відповідей на те, як ефективно впровадити та реалізувати автономну модель їх управління і функціонування. Тому здебільшого автономія асоціюється з можливістю керівництва на «свій власний розсуд» розпоряджатися ресурсами ЗВО, що за неефективного менеджменту супроводжується руйнівною для ЗВО кадровою політикою та проявами корупції, що в цілому негативно позначається на якості надання освітніх послуг та демократизації освітнього процесу. Проте, автономізація ЗВО полягає не у безконтрольній діяльності закладів, а можливості підвищення рівня ефективності менеджменту й створення належних умов для забезпечення надання освітніх послуг та покращення їх якості.

Насамперед, така ситуація зумовлена понятійною диференційованістю у розумінні нових явищ, які з'являються та поширюються в освітній сфері, і, насамперед, спроможністю й бажанням зрозуміти глибинну сутність автономії ЗВО, яка пов'язана з питаннями трансформації системи освіти в країні внаслідок євроінтеграційних прагнень України.

Базові ідеї автономії ЗВО пов'язують зазвичай з Болонським процесом, що викладені у низці міжнародних документів, зокрема, у Великій хартії університетів, яка 18 вересня 1988 року була підписана у Болоньї. Серед основоположних принципів функціонування сучасних університетів Хартія визначає: автономність університетів і незалежність дослідницької і викладацької діяльності від влади; неподільність викладання і дослідницької роботи, а також їх відповідність як потребам суспільства, так і науковим досягненням; свобода викладання, досліджень і навчання разом із відкритістю для діалогу між студентом і викладачем; збереження традицій європейського гуманізму, пізнання і взаємодія різних культур [6].

Відповідно до принципу автономії, первинна відповідальність за якість вищої освіти покладається на конкретний ЗВО, що сприяє послабленню контролю влади за якістю освітнього процесу та забезпеченню можливості перевірки якості системи навчання в національних рамках.

Історично моделі організації університетів диференціювались від найширшої автономії до повного контролю з боку державних або інших органів. Класична модель університету передбачає певне узагальнення отриманих свобод внаслідок широкої автономії і самоврядування кожного закладу освіти. При цьому практична реалізація такого самоврядування базується на таких принципах: виборність керівництва всіх рівнів ЗВО (ректора, деканів, директорів, керівників кафедр), а також професорів, викладачів; колегіальність вищих органів управління при ухваленні рішень; широке представництво в органах управління всіх категорій працівників (викладачів, студентів, підрозділів університету); налагодження тісного зв'язку університету із суспільством, державою через піклувальні, наглядові та інші подібні ради; визнання Статуту вищим нормативним документом організації ЗВО [7, с. 327].

Традиційно університетською автономією визначається «самоврядуванням університету», яке базується на взаємній згоді університетів, держави й суспільства щодо певної свободи дій університетів для розв'язання основних завдань, які на них покладені в державі й суспільстві, тобто наділення їх автономією. Однак, слід визнати, що повної університетської автономії, ізольованої від впливу держави і суспільства не існує, що зумовлене правом кожної із сторін обмежувати таку свободу дій університетів залежно від історичної спадщини, традицій, сутності влади, стану розвитку та свідомості суспільства, стану самих університетів. При цьому за умов відповідності діяльності ЗВО вимогам науки, освіти і культури, автономія може бути розширена.

Законом України (стаття 1, п. 1), автономія визначена як «право суб'єкта освітньої діяльності на самоврядування, яке полягає в його самостійності, незалежності та відповідальності у прийнятті рішень щодо академічних (освітніх), організаційних, фінансових, кадрових та інших питань діяльності, що провадиться в порядку та межах, визначених законом» [1]. А п. 30 цієї ж статті 1 якість освітньої діяльності ідентифікує як «рівень організації, забезпечення та реалізації освітнього процесу, що забезпечує здобуття особами якісної освіти та відповідає вимогам, встановленим законодавством та/або договором про надання освітніх послуг» [1]. Так, згідно зі Статтею 23 цього Закону «держава гарантує академічну, організаційну, фінансову і кадрову автономію закладів освіти ... визначається цим Законом, спеціальними законами та установчими документами закладу освіти» [1]. Прийняття Закону України «Про вищу освіту» [27] зумовили необхідність реформування в освіті за принципами демократизації освітнього процесу, децентралізації процесів управління, прискорення євроінтеграційних процесів, інноваційного розвитку університетів та автономії закладів вищої освіти. Законом України «Про вищу освіту» у 2014 році здійснено нормативно-правове забезпечення інституційної автономії ЗВО, академічної свободи викладачів та здобувачів вищої освіти, незалежної оцінки якості вищої освіти, прозорості та підзвітності ЗВО щодо реалізації основних функцій [27]. А з прийняттям у 2017 році Закону «Про освіту» закріплено на законодавчому рівні право закладів освіти на автономію. Цими Законами та установчими документами самих ЗВО визначається обсяг їх автономії. Разом з тим, суспільні зміни потребують оновлення підходів до автономії.

Отже, на законодавчому рівні визначаються межі автономії та чотири основні види автономії: академічна, організаційна, фінансова і кадрова, відмінності яких пов'язані з основними питаннями діяльності ЗВО (рис. 1).

Рис. 1. Види університетської автономії

Джерело: складено авторами за [1, 2, 8]

Організаційна автономія, кадрова автономія, фінансова автономія та академічна автономія є частинами загальної концепції автономії університетів, але вони мають свої специфічні особливості. Суттєва відмінність між ними криється в конкретних напрямах її впровадження.

Організаційна автономія охоплює внутрішню організацію та управління університетом.

Вона включає прийняття рішень щодо структури університету, системи управління, розподілу повноважень, процедур прийняття рішень та механізмів взаємодії між структурними підрозділами. Організаційна автономія дозволяє університету самостійно визначати свою внутрішню організаційну будову та особливості функціонування.

Кадрова автономія означає право університету самостійно відбирати та призначати свій персонал, включаючи НПП, наукових працівників, адміністративний персонал та забезпечувати найм на інші посади. Університет може мати свої власні процедури найму, умови праці, кар'єрного розвитку та оцінки працівників, впроваджуючи рейтинги, кількісні показники результативності тощо.

Фінансова автономія включає право університету самостійно планувати, залучати та розподіляти свої фінансові ресурси. ЗВО може вирішувати, як використовувати отримані кошти, встановлювати власні бюджетні пріоритети, розподіляти фінансування між освітніми програмами, дослідженнями, інфраструктурою та іншими потребами.

Академічна автономія надає університетам право самостійно визначати свої освітні програми, навчальні плани, вимоги до випускників, академічні стандарти та політики. Вона дозволяє університетам розробляти власні освітні програми, вибирати методи навчання, визначати розклади, пропонувати нові курси та створювати інноваційні форми навчання.

Слід відмітити, що у іноземних практиках [4-5, 20-23] виділяються ці ж різновиди автономії, які пов'язані з різними аспектами функціонування університетів, є взаємопов'язаними і доповнюють один одного. У єдності вони формують сприятливе середовище для розвитку освіти, досліджень та інновацій у вищій освіті.

Разом з тим, з позицій досягнення автономії ЗВО цікавим є досвід всесвітньовідомих університетів, дипломи яких визнаються, здебільшого, навіть без процедури їх підтвердження. Слід відмітити, що дипломи таких університетів як Стенфорд, Оксфорд, Гарвард є дипломами самих університетів, отримання яких є підтвердженням якості підготовки та високого рівня знань.

Зокрема, Університет Гарварда вважається одним з найбільш автономних навчальних закладів у світі. Основні аспекти реалізації університетської автономії в Гарварді включають практичну реалізацію основних видів автономії, які мають прояв у наступних критеріях:

фінансова незалежність. Гарвард має значні фінансові ресурси, які надають йому велику ступінь фінансової незалежності. Університет формує власні джерела доходів за рахунок пожертв від випускників, участі в інвестиційних фондах та отримання дослідницьких грантів. Це дає Гарварду можливість самостійно визначати свої пріоритети і розподіляти ресурси для розвитку освіти та досліджень;

академічна свобода реалізується наданням великої свободи викладачам і студентам для вибору освітніх програм, дослідницьких напрямів і діяльності. Викладачі мають змогу самостійно розробляти курси та програми навчання, а студенти можуть обирати свої навчальні напрями та гнучко складати свій навчальний план;

управління Університетом Гарварда складається з рад та комітетів, які включають представників викладачів, студентів і співробітників. Ця структура дозволяє внутрішньому співтовариству університету брати участь у прийнятті рішень і формуванні політик на засадах демократизації освітнього процесу;

Гарвард надає своїм вченим велику свободу ведення досліджень та наукових робіт, що сприяє незалежності досліджень. Вони можуть вибирати свої дослідницькі напрями і виконувати дослідження згідно зі своїми науковими інтересами і баченням;

університет має сильну міжнародну репутацію і приваблює вчених, викладачів і студентів з усього світу, зміцнюючи свою глобальну привабливість. Це дає змогу мати широку географічну та культурну різноманітність, що сприяє академічному обміну, взаєморозумінню та зміцненню культурних зв'язків.

Таким чином, можемо констатувати, що подібні аспекти впровадження університетської автономії передбачені й закріплені у чинному законодавстві України. Разом з тим, їх практичне втілення не достатньою мірою відповідає передбаченням та загальній ідеї автономії. Насамперед, така ситуація покликана небажанням відмовлятися від зручної бюрократичної системи управління через розширення автономії, а також бажанням зберегти державне фінансування діяльності, а не реалізовувати реальні управлінські зміни у закладах освіти. У більшості випадків виокремлюється також ситуація перекладення адміністрацією на безпосередніх виконавців, тобто НПП та науковий персонал питання пошуку джерел додаткового фінансування діяльності ЗВО, а не створення належних умов взаємодії з роботодавцями, випускниками, грантодавцями з подальшим залученням таких виконавців до проєктів та програм. У іноземних університетах система управління , власне як і в Україні, передбачає ректорат і вчену раду. Проте, на відміну від України до складу вченої ради іноземних ЗВО залучаються громадські діячі, спонсори тощо, що посилює демократизацію функціонування як самого закладу, так і формуванням запобіжників для зловживання з боку адміністрації у прийнятті рішень. Передбачено право університетів на заснування неурядових громадських організацій і власних компаній, які можуть створювати дочірні компанії для розвитку інших видів діяльності: утворення наукових парків тощо, що дає змогу суттєво розширити види діяльності та джерела фінансування.

У цьому контексті цікавими та науково-корисними є результати досліджень впровадження університетської автономії у вітчизняних закладах вищої освіти, які були проведені ІМЗО у 2019 році [2-3] та система індикаторів, яка розроблена Асоціацією європейських університетів (АЄУ) [18, 22].

З метою аналізу впровадження університетської автономії у вітчизняних ЗВО в контексті європейського досвіду університетської автономії ІМЗО у 2019 році було розроблено методику та проведено онлайн-опитування студентів та науково-педагогічних працівників закладів вищої освіти. Результати дали змогу виявили низку проблем, пов'язаних з практичним втіленням університетської автономії у вітчизняних ЗВО. Зокрема, це стосується як розуміння сутності самої автономії та її нормативно-правового забезпечення, так і окремих аспектів реалізації відповідних видів автономізації у конкретних закладах вищої освіти. Зокрема, основними підсумками онлайн-опитування визначені [2]:

близько 10% опитаних серед науково-педагогічних працівників ЗВО виявилися не обізнаними стосовно нормативно-правових документів, які визначають розвиток та реорганізацію сучасної вищої освіти в Україні, розширення автономії закладів вищої освіти. Серед опитаних студентів кількість таких осіб становить 44%;

10% загальної кількості респондентів впливу університетської автономії на якість надання освітніх послуг не вбачають;

майже 40% опитаних вважають за важливе одночасне впровадження всіх видів автономії. При цьому студенти віддають перевагу академічній автономії, а науково-педагогічні працівники - організаційній;

результати опитування виявили розбіжність між конкретними заходами впровадження в ЗВО респондентів та очікуваннями науково-педагогічних працівників кадрової автономії (можливість визначати академічну структуру, можливість заснування юридичних осіб, збільшення зовнішніх представників у наглядових і вчених радах);

респондентами також відзначено розбіжності між конкретними заходами впровадження в ЗВО респондентів та очікуваннями науково-педагогічних працівників елементів фінансової автономії;

13% опитаних не вбачають участь студентського самоврядування в управлінні ЗВО, 20% опитаних заперечують участь студентського самоврядування у вирішенні питань удосконалення освітнього процесу, 25% респондентів оцінили діяльність органів студентського самоврядування як такою, що не є відкритою та прозорою;

14% опитаних не вбачають впливу діяльності студентського самоврядування на особистий розвиток, а 28% помічають лише частковий вплив, тобто майже 30% студентів не розуміють суті діяльності студентського самоврядування;

46,2% опитаних респондентів відзначили важливість можливості ЗВО засновувати юридичних осіб, що дає право ЗВО створювати підприємства для провадження інноваційної та/або виробничої діяльності. Однак, лише 12% науково-педагогічних працівників зазначили про впровадження у своїх ЗВО цього права;

на необхідності збільшення зовнішніх представників у наглядових і вчених радах, зокрема потенційних роботодавців зазначили 32% респондентів, а 24% - про реалізацію таких кроків у своїх ЗВО.

За результатами досліджень за підсумками проведеного онлайн опитування, стан впровадження організаційної автономії у 2019-2020 рр. дослідниками було на рівні близько 40%. Це, на думку дослідників, означає низький ступень впровадження організаційної автономії у системі вищої освіти України, що зумовлено значним контролем з боку держави над організаційними та управлінськими процесами в ЗВО [3, с. 70].

Своєю чергою, ЄАУ розробила систему критеріїв, за якими досліджує автономію університетів різних країн Європи. Україна до складу аналізованих країн не була включена, проте аналіз законодавства на відповідність критеріям університетської автономії ЄАУ як узагальненим орієнтирам з акцентом на особливостях української ситуації має цілком практичне значення [18]. Результати аналізу для державних закладів вищої освіти подані у таблиці 1.

Таким чином, автономія закладів вищої освіти є важливим питанням для розвитку освітньої системи в Україні. Проте, її втілення містить низку проблем:

фінансування університетів, переважною більшістю залежать від державного фінансування, але часто отримують недостатньо коштів для забезпечення якісної освіти та виконання своїх наукових досліджень;

значна чисельність законодавчих та адміністративних обмежень щодо можливості автономії університетів. Бюрократичні процедури, складність отримання дозволів та регулювання можуть уповільнювати прийняття рішень і реалізацію змін;

автономні заклади вищої освіти повинні бути спроможними самостійно визначати свої освітні програми, дослідницькі напрями та політику прийому студентів. Проте існуючі обмеження щодо цих прав, певною мірою обмежують впровадження автономії ЗВО в країні;

залучення бізнесу та громадськості до процесів прийняття рішень та виконання програм ЗВО ускладнена встановленими обмеженнями.

Для подолання цього потрібна більш ефективна співпраця з громадськістю, роботодавцями та іншими стейкхолдерами, щоб забезпечити розвиток практичних навичок студентів та вирішення реальних проблем суспільства;

- значним проблемним питанням є також проблема корупції у вищій освіті. Корупція може призводити до недостатньої прозорості в прийомних комісіях, недобросовісного використання фінансових ресурсів, непрозорості кадрової політки, нечесної конкуренції між закладами вищої освіти.

Вирішення цих проблем потребує об'єднання спільних зусиль державних органів, університетів, студентських організацій та громадськості задля забезпечення високої якості освіти в країні.

Таблиця 1. Університетська автономія державних закладів вищої освіти України за критеріями ЄАУ

Джерело: [18]

Одним із суперечливих питань автономії є також державне фінансування та державне замовлення, які можуть мати впливати на рівень автономії університетів. Зокрема стримувати автономію університетів у зв'язку з державним фінансуванням та замовленням можуть наступні прояви:

залежність від державних коштів. Якщо університет залежить у своєму фінансуванні від держави, то це може призводити до залежності від державних директив та обмежень. Університет може втратити незалежність у прийнятті важливих рішень, оскільки держава може встановлювати обов'язкові умови для отримання фінансування;

обмеження управлінської свободи. Держава може встановлювати обмеження та регулювати процеси управління університетом у разі надання фінансової підтримки. Це може включати обов'язкове затвердження бюджетів, затвердження вакантних посад або контроль за наймом персоналу. Такі обмеження можуть впливати на самостійність університету у веденні внутрішніх справ;

регулятивні вимоги. Державне фінансування часто пов'язане з виконанням певних регулятивних вимог. Університети можуть бути зобов'язані виконувати певні критерії якості, забезпечувати доступ до освіти для певних груп або пропонувати певні освітні програми. Це може обмежувати внутрішню свободу університету у визначенні пріоритетів та розвитку;

ризик політичного впливу. У разі надання державою фінансової підтримки, може виникати ризик політичного впливу на університет. Держава може мати свої інтереси та політичні амбіції, які можуть впливати на рішення та реалізацію політик самого університету;

Разом з тим, незважаючи на можливість обмежувати автономію ЗВО державне фінансування та державне замовлення є вагомим джерелом розвитку університету, але важливо забезпечити баланс між фінансовою підтримкою та збереженням свободи університету. Цього можна досягти адекватними законодавчими та регуляторними механізмами, сприянням створенню автономних внутрішніх процесів та зміцнення діалогу між університетами та державою, та іншими можливими запобіжниками.

Реалізація університетської автономії вбачається за умови чіткого розуміння її сутності та реалізації таких напрямів її практичного втілення:

юридичне закріплення та дотримання чіткого правового положення на рівні законодавчих актів, статуту університету або установчих документів, яке передбачає права та обов'язки Університетів;

формування прозорої внутрішньої системи управління, яка включає ради, комітети та інші органи прийняття рішень. Це дозволяє університету розробляти політику, приймати стратегічні рішення та керувати своїми справами;

забезпечення фінансової стійкості шляхом диверсифікації джерел фінансування, які забезпечать його фінансову незалежність. Це може включати залучення донорських коштів, формування стійких джерел прибутку, успішне управління фінансами та ефективне використання ресурсів;

дотримання академічної свободи. Викладачі та студенти повинні мати можливість виражати свої ідеї, займатися дослідженнями та розвивати нові освітні програми без неприпустимого втручання зовнішніх сторін;

широке залучення різних зацікавлених сторін та налагодження співпраці з ними (випускники, бізнес-середовище та громадськість). Це може стати рушієм академічної релевантності, підтримки та залучення ресурсів до університету;

сприяння розвитку інноваційного середовища та підприємницької культури, що може передбачати створення інкубаторів стартапів, співпрацю з промисловими партнерами та комерціалізацію наукових розробок;

зміцнення міжнародної співпраці з іншими університетами, науковими організаціями та студентськими об'єднаннями, що сприятиме обміну знаннями, викладачами та студентами, а також забезпечуватиме міжнародне визнання та престиж університету.

Кожен заклад вищої освіти повинен орієнтуватися на власний шлях досягнення автономії, залежно від своїх унікальних особливостей, можливостей та контексту. Це вимагає багатостороннього підходу та взаємодії з різними стейкхолдерами для створення сильного та автономного університету.

Висновки з цього дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямку

Підсумовуючи варто акцентувати, що з позицій перспектив державної політики, важливим питанням розвитку системи освіти є визначення ролі університетської автономії у стратегічному розвитку української освіти. Університетська автономія повинна стати засобом інтенсифікації активності університетського менеджменту і академічного середовища, спонукати їхню відповідальність за розвиток університету, самостійний пошук доцільних і ефективних рішень. Університетська автономія, зважаючи на виявлені проблеми та визначені практичні кроки маж слугувати загальнонаціональним цілям, а не залишатися своєрідним «подарунком» для окремих ЗВО. Варто також зважати на острахи та супротив окремих очільників змінам, оскільки реальна автономізація університетів спроможна посилити жорсткішу конкуренцію між ЗВО, ніж існує зараз. Варто також зважати і на ризики автономізації, зокрема, у питаннях доброчесного використання обмежених ресурсів, зловживанням тощо. Проте автономія здатна стати точкою росту для формування сильного і конкурентоспроможного освітнього середовища.

Бібліографічний список

1. Zakon Ukrainy «Pro osvitu» vid 5 veresnia 2017 roku № 2145-VIM [Law of Ukraine «On Education» dated September 5, 2017 No. 2145-VIII]. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2145-19#Text [in Ukrainian].

2. Vlasiuk, O., Darahan, T., Tymoshenko, N., & Zaiets S. (2020). Rezultaty vseukrainskoho onlain-opytuvannia «Vprovadzhennia avtonomnosti ukrainskykh zakladiv vyshchoi osvity v konteksti yevropeiskoho dosvidu universytetskoi avtonomii» sered naukovo-pedahohichnykh pratsivnykiv zakladiv vyshchoi osvity [The results of the all-Ukrainian online survey «Implementation of the autonomy of Ukrainian institutions of higher education in the context of the European experience of university autonomy» among scientific and pedagogical workers of institutions of higher education]. Kyiv: DNU «Instytut modernizatsii zmistu osvity». Retrieved from https://imzo.gov.ua/rezul-taty-onlayn-opytuvannia-vprovadzhennia-avtonomnosti-ukrains-kykh-zakladiv-vyshchoi-osvity-v-konteksti-ievropeys-koho-dosvidu-universytets-koi-avtonomii/ [in Ukrainian].

3. Vlasiuk, O., & Darahan, T. (2021). Stan vprovadzhennia orhanizatsiinoi avtonomii u vitchyznianykh zakladakh vyshchoi osvity [State of implementation of organizational autonomy in domestic institutions of higher education]. Osvitolohichnyi dyskurs - Educational discourse, 2 (33). DOI: https://doi.org/10.28925/2312-5829.2021.2.5 [in Ukrainian].

4. Shevchenko, N.V. (2010). Harvardskyi universytet: tradytsiia doskonalosti [Harvard University: A Tradition of Excellence]. Retrieved from https://shron1.chtyvo.org.ua/Shevchenko_Nataliia_Volodymyrivna/Harvardskyi_universytet_tradytsiia_doskonalosti.pdf [in Ukrainian].

5. Shevchenko, L.S. (2015). Finansova avtonomiia universytetu: svitovyi dosvid dlia Ukrainy [Financial autonomy of the university: world experience for Ukraine]. Pravo ta innovatsii - Law and Innovation, 1 (9), 19-25. Retrieved from https://ndipzir.org.ua/wp-content/uploads/2016/06/Shevchenko9.pdf [in Ukrainian].

6. Velyka khartiia universytetiv (Magna Charta Universitatum) [The Great Charter of Universities (Magna Charta Universitatum)] (n/d). www.euroosvita.net. Retrieved from http://www.euroosvita.net/prog/print.php/prog/print.php?id=1049 [in Ukrainian].

7. Lozova, V.I. (Ed). (2006). Lektsii z pedahohiky vyshchoi shkoly: Navchalnyi posibnyk [Lectures on higher school pedagogy: Study guide]. Kharkiv: Osvita. Vykhovannia. Sport [in Ukrainian].

8. Vlasiuk, O. (Ed). (2020). Dovidkovi ta informatsiino-analitychni materialy z pytan shchodo vprovadzhennia osnovnykh etapiv avtonomii zakladiv vyshchoi osvity [Reference and informational and analytical materials on the implementation of the main stages of the autonomy of higher education institutions. State Scientific Institution «Institute of Modernization of the Content of Education»]. Kyiv: DNU «Instytut modernizatsii zmistu osvity» [in Ukrainian].

9. Berdychevska, M. (n/d). Analityka: universytetska avtonomiia - perspektyvy ta perepony [Analytics: university autonomy - prospects and obstacles]. www.euroosvita.net. Retrieved from http://www.euroosvita.net/prog/print.php/prog/print.php?id=525 [in Ukrainian].

10. Vorobjova, О.Р., Gorecka, T.O., Dem'yanenko, N.M., Kalashnikova, S.A., Kovalenko, O.M., Lugovij, V.I., ... & Tkachenko, V.P. (2015). Avtonomiia ta vriaduvannia u vyshchii osviti: monohrafiia [Autonomy and governance in higher education]. Kyiv: Instytut vyshchoi osvity NAPN Ukrainy [in Ukrainian].

11. Bodnar, D. (2018). Avtonomiia zakladu vyshchoi osvity: vikhy rozvoiu [Autonomy of higher education institutions: milestones in development]. Pedahohika - Pedagogy, 25 (2), 25-32. DOI: 10.32626/2309-9763.2018-25.25-32 [in Ukrainian].

12. Varych, O.P., & Savokhina, M.V. (2019). Pravovi mezhi avtonomii ZVO pry formuvanni osvitnikh prohram [Legal limits of free economic autonomy in the formation of educational programs]. Problemy inzhenerno-pedahohichnoi osvity. Stratehiia i metodolohiia osvity - Problems of engineering pedagogical education. Strategy and methodology of education, 64, 7-15. DOI: https://doi.org/10.32820/2074-8922-2019-64-7-15 [in Ukrainian].

13. Verdenkhofa, O.R., Kaleniuk, I.S., & Tsymbal, L.I. (2018). Parametry ta modeli avtonomii universytetiv [Parameters and models of university autonomy]. Mizhnarodna ekonomichna polityka - International economic policy, 1 (28), 110-129 [in Ukrainian].

14. Derykhovska, V.I., & Stepurina, S.O. (2018). Informatsiino-analitychne zabezpechennia upravlinnia orhanizatsiinoiu avtonomiieiu ZVO [Information and analytical support for the management of organizational autonomy of universities]. Ekonomika i suspilstvo - Economy and society, 18, 644-652. DOI: https://doi.org/10.32782/2524-0072/2018-18-90 [in Ukrainian].

15. Luhovyi, V.I., Kalashnikova, S.A., Sliusarenko, O.M., & Talanova, Zh.V. (2014). Avtonomiia ta liderstvo v Yevropeiskomu prostori vyshchoi osvity [Autonomy and leadership in the European Higher Education Area]. Teoretychnyi ta naukovo-metodychnyi chasopys «Vyshcha osvita Ukrainy» - Theoretical and scientific-methodical journal «Higher Education of Ukraine», 1, 14-20 [in Ukrainian].

16. Mokliak, V.M. (2015). Obgruntuvannia poniattia «avtonomiia vyshchoho navchalnoho zakladu» [Rationale for the concept of «autonomy of higher education»]. Pedahohichni nauky - Pedagogical sciences, 63, 132-136 [in Ukrainian].

17. Mordovets, A.V. (2019) Teoretychne obgruntuvannia napriamiv modernizatsii systemy vyshchoi osvity Ukrainy [Theoretical substantiation of directions of modernization of the system of higher education of Ukraine]. Efektyvna ekonomika - Efficient economy, 6. DOI: 10.32702/2307-2105-2019.6.41 [in Ukrainian].

18. Panych, O.I. (2019). Universytetska avtonomiia v konteksti ukrainskoho zakonodavstva i praktyky [University autonomy in the context of Ukrainian legislation and practice]. osvita.ua. Retrieved from https://osvita.ua/vnz/65226/ [in Ukrainian].

19. Polovchenia, A.B. (2019). Zabezpechennia pryntsypu avtonomii zakladiv vyshchoi osvity: administratyvno-pravovyi aspekt [Ensuring the principle of autonomy of higher education institutions: administrative and legal aspect]. Administratyvne pravo i protses - Administrative law and process, 8, 96-99. DOI: https://doi.org/10.32849/2663-5313/2019.8.18 [in Ukrainian].

20. Berdahl, R. (1990). Academic freedom, autonomy and accountability in British universities. Studies in Higher Education, 15, 169-180.

21. Timm, J. (1999). Kontraktmanagement und Zielvereinbarungen: reform Universitaten. Leistungsfahigkeit durch Eigenverantwortung [Contract management and target agreements: reform universities. Efficiency through personal responsibility]. Bonn: Stifterverband Fur die Deutsche Wissenschaft (Hrsg), 24.

22. Pruvot E.B., & Estermann Th. (2017). University Autonomy in Europe III. The Scorecard 2017. European University Association (EUA). Brussels. Belgium. www.eua.be. Retrieved from https://bit.ly/2R3FPVs.

23. Weber, L. (2006). University Autonomy, a Necessary, but not Sufficient Condition for Excellence. IAU/IAUP [Proceedings of the International Presidents' Symposium]. Chiang Mai, Thailand, 8-9 Decembe. Retrieved from http://www.unesco.org/iau/conferences/chiang_mai/pdf/Luc_Weber.pdf.