Ідеї вільного виховання в контексті сучасної системи освіти України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ідеї вільного виховання в контексті сучасної системи освіти України

Інна Гончар

кандидат педагогічних наук, доцент

доцент кафедри соціальної педагогіки та соціальної роботи

Уманського державного педагогічного університету

імені Павла Тичини, м. Умань, Україна



Анотація

вільний виховання освіта учень

Визначено, що сучасна система освіти на порозі змін та трансформацій. Наукова спільнота прагне трансформувати освіту, зробити більше орієнтованою на життя дитини, змінити підхід, а, відповідно, і методи навчання та виховання. У контексті сказаного стає зрозумілим, що джерелом нових ідей все частіше стають досягнення минулого. Зокрема, одна із найбільш гуманних течій у педагогіці - теорія вільного виховання.

Проаналізовано сучасне законодавство у сфері освіти. Встановлено, що ключова ідея - формування компетентної, успішної, творчої особистості, у якій поєднуються інтелектуальні здібності, розвинуті фізичні та моральні якості, активна громадянська позиція, здатність до інноваційної діяльності, креативність, бажання навчатися впродовж життя.

Обґрунтовано орієнтацію сучасної освіти на такі компоненти: особистісно орієнтований, діяльнісний і компетентнісний підходи до навчання. Зміст базової середньої освіти зорієнтований на здатність учнів застосовувати набуті знання і вміння в різноманітних життєвих ситуаціях, а його метою стає залучення учнів до практичної діяльності з розв'язання життєвозначущих завдань.

Доведено, що незважаючи на різноплановість і своєрідність гуманістичних концепцій різних культурно-історичних епох, можна виділити головні ідеї, які об'єднують їх представників в ідеях вільного виховання: природовідповідність у навчанні та вихованні; співпраця та взаємодія вчителя і учня; протистояння тілесним покаранням та жорсткій регламентації; виховання засобами мистецтва; індивідуалізація навчання і виховання; всебічний гармонійний розвиток особистості; віра у потенційні природні можливості та здібності дитини; свобода, самостійність та самодіяльність учня.

Встановлено, що в сучасній системі освіти можемо спостерігати суттєві збіги з теорією вільного виховання - принцип гуманізму, партнерства, прагнення до всебічного гармонійного розвитку дитини, індивідуалізація.

Ключові слова: ідеї вільного виховання, освіта, Нова українська школа, гуманізм.



Inna Gonchar, Candidate of Pedagogical Sciences, Associate Professor, Associate Professor of the Department of Social Pedagogy and Social Work of Uman State Pedagogical University named after Pavel Tychyna Uman, Ukraine

Ideas of free education in the context of the modern education system of Ukraine

Abstract

It was determined that the modern education system is on the threshold of changes and transformations. The scientific community seeks to transform education, make it more focused on the child's life, change the approach, and, accordingly, the methods of education and upbringing. In the context of what has been said, it becomes clear that the source of new ideas is increasingly the achievements of the past. In particular, one of the most humane currents in pedagogy is the theory of free education.

Modern legislation in the field of education is analyzed. It has been established that the key idea is the formation of a competent, successful, creative personality, which combines intellectual abilities, developed physical and moral qualities, active citizenship, the ability to innovate, creativity, and the desire to learn throughout life.

The orientation of modern education on the following components is substantiated: person-oriented, activity-based and competence-based approaches to learning. The content of basic secondary education is focused on the ability of students to apply acquired knowledge and skills in various life situations, and its goal is to involve students in practical activities to solve vital tasks.

It is proved that despite the diversity and originality of humanistic concepts of different cultural and historical eras, it is possible to single out the main ideas that unite their representatives in the ideas of free education: conformity to nature in education and upbringing; cooperation and interaction between teacher and student; opposition to corporal punishment and strict regulations; education by means of art; individualization of education and training; comprehensive harmonious development of personality; belief in the child's potential natural capabilities and abilities; freedom, independence and self-activity of the student.

It has been established that in the modern education system we can observe significant overlaps with the theory of free education - the principle of humanism,

partnership, the desire for comprehensive harmonious development of the child, individualization.

Keywords: ideas of free education, education, New Ukrainian school, humanism.



Постановка проблеми

Сучасні науковці в один голос говорять про ґрунтовні зміни сучасної освіти в Україні. Як зазначає В. Кремень, відбувається «перехід до нової парадигми розвитку, коли не технології, не економіка, а людина в її новій якості стане метою і смислом прогресу. Так виникає і стверджується людиноцентризм - нова стратегія поступу суспільства, в основі якої не накопичення матеріальних благ і цінностей, а орієнтація на цінності духовні, на знання, культуру, науку, без яких життя втрачає смисл і перспективу» [1]. Водночас І. Бех зауважує на тому, що сучасне реформування освіти докорінно відрізняється від усіх попередніх реформ тим, що вперше здійснюється не на основі державно-класових ідеологічних запитів, а за ідеями ціннісно-смислового буття людини, за логікою її історичного розвитку. Ця логіка передбачає повноцінний інтелектуально-духовний розвиток кожної особистості, її всебічну творчу самореалізацію [2, c. 32].

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Українські історики педагогіки О. Барило, Й. Гайда, Б. Год, А. Ільченко, Т. Калініченко, Т. Кравцова, С. Куркіна, Л. Литвин, О. Некрутенко, Д. Пащенко, О. Перетятько, О. Щербакова та ін. вивчають особливості реформаторської педагогіки, концепції вільного виховання, «нових шкіл», систематизують науковий доробок діячів освіти і науки, які працювали над розробкою основних засад педагогіки свободи, розглядають окремі аспекти педагогічних поглядів представників зазначеного напряму.

У контексті вивчення концепції вільного виховання українські дослідники А. Растригіна та Н. Іваненко представили авторську концепцію педагогіки свободи як сучасну освітньо-виховну модель, що ґрунтується на інваріантних принципах, розглядає теоретичні та практичні засади розвитку внутрішньої свободи особистості, її суб'єктності, самосвідомості, здатності до свідомого й відповідального самовизначення, самостійного вибору та реалізації власного життєвого шляху.

Водночас історіографічний огляд літератури засвідчує, що ідеї вільного виховання в контексті сучасної парадигми освіти й виховання постають недостатньо вивченим аспектом.

Мета статті - схарактеризувати ідеї вільного виховання та визначити їх місце у сучасній парадигмі освіти України.

Виклад основного матеріалу

Нова філософія освіти розглядає особистість дитини як найвищу цінність суспільного життя. Сучасний зміст виховання в Україні, на думку І. Янчук, передбачає науково обґрунтовану систему загальнокультурних і національних цінностей та відповідну сукупність соціальних якостей особистості, що характеризують її ставлення до суспільства і держави, інших людей, природи, мистецтва, самої себе [3]. В контексті сказаного вище ми погоджуємося з думкою І. Беха, який зауважує на тому, що основою нової парадигми, а отже, й основою виховання виступають особистість дитини, визнання її найвищою цінністю, орієнтація педагога на гуманні, демократичні принципи спільної з дитиною життєдіяльності, генерація стратегії суб'єкт-суб'єктної взаємодії [4]. Крім того, вчений наголошує на тому, що стратегічними напрямами означеної парадигми, що ввібрала в себе й ідеї Концепції нової української школи, мають бути:

Від освіти раціональної до освіти ціннісно-духовної.

Від освіти директивно-знаннєвої до освіти цілісно-розвивальної.

Від освіти центрованої на повідомленні й відповіді учня до освіти активносуб'єктної (запитувальна центрованість навчання).

Від освіти культуро-нормативної до освіти самозбагачувальної (інтелектуально і духовно-морально).

Від освіти формально-логічної до освіти діалектичної.

Від освіти монологічної до освіти діалогічної.

Від освіти соціоцентричної до освіти людиноцентричної.

Від освіти науково-світоглядної (споглядальної) до освіти

світоглядноперетворювальної.

Від освіти віково-обмежувальної до освіти впродовж всього життя (самоосвіти).

Від освіти, що культивує комплекс особистісної малоцінності, до освіти, що призводить до особистісної повноцінності.

Від освіти об'єктно-пристосовницького типу до освіти, за якої особистість здатна стати суб'єктом суспільного життя, коли вона руйнує старі соціальні відносини.

Від освіти монореалізаційної, до освіти, що забезпечує вміння працювати в команді.

Від освіти, замкненої у теперішньому до освіти, орієнтованої на майбутнє, але яке присутнє у теперішньому.

Від освіти стримуючої моралі (не робити зло) до освіти духовно-перетворювальної моралі (чини добро).

Від освіти, що утверджує культуру пристосування, до освіти, що орієнтує на культуру гідності.

Від освіти, що утверджує культуру як фонд людських набутків, до освіти, що утверджує культуру як систему відкритих проблем людства [2, с. 33].

Такі зміни освітньої парадигми пояснюємо тим, що в умовах сучасного мінливого суспільства освіта повинна мати випереджувальний характер, бути гнучкою й, водночас, сприяти духовному, інтелектуальному, фізичному, соціальному, моральному розвитку нового покоління українців, які здатні навчатися протягом усього життя, вміють здобувати знання самостійно та гармонійно вписувати їх у своє сьогодення.

Для широкого кола науковців стало давно зрозумілим, що система освіти та виховання потребує змін, у зв'язку з чим наукова спільнота спільно із законотворцями розпочали роботу над новою парадигмою освіти: схвалено Концепцію «Нова українська школа» (2016), Концепцію реалізації державної політики у сфері реформування загальної середньої освіти «Нова українська школа» на період до 2029 року; План заходів на 2017-2029 роки із запровадження Концепції реалізації державної політики у сфері реформування загальної середньої освіти «Нова українська школа», прийнято Закон України «Про освіту» (2017), затверджено «Державний стандарт початкової освіти» (2018) та професійний стандарт «Вчитель початкових класів закладу загальної середньої освіти» (2018), прийнято Закон України «Про повну загальну середню освіту» (2020) та ін. Крім того, підписано Програму спільної діяльності Міністерства освіти і науки України та Національної академії педагогічних наук України на 2021-2023 роки, підготовлену вченими НАПН України спільно з фахівцями МОН України. Спільна діяльність передбачає роботу за такими напрямами: доступна та якісна дошкільна освіта; Нова українська школа; сучасна професійна (професійно-технічна) і фахова передвища освіта; якісна вища освіта та розвиток освіти дорослих; розвиток науки та інновацій; цифровізація освіти; психологічний супровід освіти; загальні проблеми розвитку освітнього простору.

В оновленому законодавстві сформовано ключову ідею формування компетентної, успішної, творчої особистості, у якій поєднуються інтелектуальні здібності, розвинуті фізичні та моральні якості, активна громадянська позиція, здатність до інноваційної діяльності, креативність, бажання навчатися впродовж життя.

Відповідно до Закону України «Про освіту» (2017), засадами державної політики у сфері освіти та принципами освітньої діяльності є:

людиноцентризм;

верховенство права;

забезпечення якості освіти та якості освітньої діяльності;

забезпечення рівного доступу до освіти без дискримінації за будь-якими ознаками, у тому числі за ознакою інвалідності;

розвиток інклюзивного освітнього середовища, у тому числі у закладах освіти, найбільш доступних і наближених до місця проживання осіб з особливими освітніми потребами;

забезпечення універсального дизайну та розумного пристосування;

науковий характер освіти;

різноманітність освіти;

цілісність і наступність системи освіти;

прозорість і публічність прийняття та виконання управлінських рішень;

відповідальність і підзвітність органів управління освітою та закладів освіти, інших суб'єктів освітньої діяльності перед суспільством;

інституційне відокремлення функцій контролю (нагляду) та функцій забезпечення діяльності закладів освіти;

інтеграція з ринком праці;

нерозривний зв'язок із світовою та національною історією, культурою, національними традиціями;

свобода у виборі видів, форм і темпу здобуття освіти, освітньої програми, закладу освіти, інших суб'єктів освітньої діяльності;

академічна доброчесність;

академічна свобода;

фінансова, академічна, кадрова та організаційна автономія закладів освіти у межах, визначених законом;

гуманізм;

демократизм;

єдність навчання, виховання та розвитку;

виховання патріотизму, поваги до культурних цінностей українського народу, його історико-культурного надбання і традицій;

формування усвідомленої потреби в дотриманні Конституції та законів України, нетерпимості до їх порушення;

формування поваги до прав і свобод людини, нетерпимості до приниження її честі та гідності, фізичного або психологічного насильства, а також до дискримінації за будь-якими ознаками;

формування громадянської культури та культури демократії;

формування культури здорового способу життя, екологічної культури і дбайливого ставлення до довкілля;

невтручання політичних партій в освітній процес;

невтручання релігійних організацій в освітній процес (крім випадків, визначених цим Законом);

різнобічність та збалансованість інформації щодо політичних, світоглядних та релігійних питань;

державно-громадське управління;

державно-громадське партнерство;

державно-приватне партнерство;

сприяння навчанню впродовж життя;

інтеграція у міжнародний освітній та науковий простір;

нетерпимість до проявів корупції та хабарництва;

доступність для кожного громадянина всіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою [5].

В новому Державному стандарті базової середньої освіти зазначено, що метою освіти є розвиток природних здібностей, інтересів, обдарувань учнів, формування компетентностей, необхідних для їх соціалізації та громадянської активності, свідомого вибору подальшого життєвого шляху та самореалізації, продовження навчання на рівні профільної освіти або здобуття професії, виховання відповідального, шанобливого ставлення до родини, суспільства, навколишнього природного середовища, національних та культурних цінностей українського народу [6]. Крім того, у документі прописано десять ключових компетентостей: спілкування рідною мовою; спілкування іноземними мовами; математична грамотність; компетентності в природних науках і технологіях; інформаційно-цифрова компетентність; уміння навчатись впродовж життя; соціальні і громадянські компетентності; підприємливість; загальнокультурна грамотність; економічна грамотність і здорове життя [6]. Водночас важливого значення в сучасній освітньо-виховній системі відведено формуванню наскрізних умінь. Наскрізні вміння формуються на всіх інтегрованих курсах або предметах. Вони є спільними для всіх компетентностей. У Державному стандарті базової середньої освіти представлено такий перелік наскрізних умінь: читати з розумінням, висловлювати власну думку усно і письмово, критично та системно мислити, діяти творчо, виявляти ініціативність, здатність логічно обґрунтувати позицію, конструктивно керувати емоціями, оцінювати ризики, приймати рішення, розв'язувати проблеми [6].

В статті 15 Закону України «Про повну загальну середню освіту» (2020) наголошено на тому, що виховний процес є невід'ємною складовою освітнього процесу у закладах освіти і має ґрунтуватися на загальнолюдських цінностях, культурних цінностях українського народу, цінностях громадянського (вільного демократичного) суспільства, принципах верховенства права, дотримання прав і свобод людини й громадянина, принципах, визначених Законом України «Про освіту» (2017), та спрямовуватися на формування:

відповідальних та чесних громадян, які здатні до свідомого суспільного вибору та спрямування своєї діяльності на користь іншим людям і суспільству;

поваги до гідності, прав, свобод, законних інтересів людини і громадянина;

нетерпимості до приниження честі та гідності людини, фізичного або психологічного насильства, а також до дискримінації за будь-якою ознакою;

патріотизму, поваги до державної мови та державних символів України, поваги та дбайливого ставлення до національних, історичних, культурних цінностей, нематеріальної культурної спадщини українського народу, усвідомленого обов'язку захищати у разі потреби суверенітет і територіальну цілісність України;

усвідомленої потреби в дотриманні Конституції та законів України, нетерпимості до їх порушення, проявів корупції та порушень академічної доброчесності;

громадянської культури та культури демократії;

культури та навичок здорового способу життя, екологічної культури і дбайливого ставлення до довкілля;

прагнення до утвердження довіри, взаєморозуміння, миру, злагоди між усіма народами, етнічними, національними, релігійними групами;

почуттів доброти, милосердя, толерантності, турботи, справедливості, шанобливого ставлення до сім'ї, відповідальності за свої дії;

культури свободи та самодисципліни, відповідальності за своє життя, сміливості та реалізації творчого потенціалу як невід'ємних складників становлення особистості [5].

Таким чином, можемо говорити про орієнтацію сучасної освіти на такі компоненти:

особистісно орієнтований;

діяльнісний;

компетентнісний.

Зміст базової середньої освіти зорієнтований на здатність учнів застосовувати набуті знання і вміння в різноманітних життєвих ситуаціях, а його метою стає залучення учнів до практичної діяльності з розв'язання життєвозначущих завдань.

В контексті сказаного стає зрозумілим, що сучасна система освіти і виховання все більше в своїй основі будується на ідеях гуманної педагогіки кінця ХІХ - початку ХХ століття. А. Растригіна та Н. Іваненко слушно зауважують на тому, що протягом останнього десятиріччя все частіше спостерігається звернення до принципів педагогіки свободи як у законодавчих документах стосовно реформування національної системи освіти, де наголошується на необхідності переосмислення сутності особистісної свободи в умовах розвитку українського суспільства ХХІ ст., так і на рівні їхнього застосування в якості теоретико-методологічної основи у наукових розвідках вітчизняних науковців (Ю. Нікітська, М. Пишногуб, О. Тесцова, С. Хопта та ін.) та у практиці реалізації концепціїї Нової української школи [8].

Концепція вільного виховання займає особливе місце в історії педагогічної думки, пройшовши шлях розвитку, трансформуючись під впливом різних факторів і виокремившись у педагогічну течію кінця ХІХ - початку ХХ ст. Однак залишається беззаперечним те, що задовго до того в надрах античної філософії зародилася гуманістична традиція, яка лягла в основу ідей вільного виховання.

Ідеї реформаторської педагогіки поширилися в Європі та на території України. Одним із українських яскравих представників теорії вільного виховання є Яків Чепіга (Зеленкевич) (1875-1938) - видатний педагог, психолог, громадський діяч. У своїх численних працях він аналізує досвід вільних шкіл для сільських дітей, доносить до педагогічної громадськості найкращі їх здобутки і робить висновок: «З'являється великий рух в освіті й вихованні дитини. Дитина перед школою починає оживати, це вже не бездушний манекен і не віск, з котрого можна ліпити, що тобі забажається, а індивідуальна самостійна істота, зі всіма почуттями й думками дорослої людини, до котрої потрібно пристосовувати школу, а не навпаки, як це було до цього часу». Важливим напрямом досліджень Я. Чепіги була дуже популярна на той час педологія і трудова школа [9, с. 89]. Працюючи над основними засадами української школи, педагог звертався до аналізу поглядів Я.А. Коменського, Ф. Рабле, Ж.-Ж. Руссо та інших відомих педагогів і освітніх діячів, у процесі чого сформулював своє бачення вільного виховання. Я. Чепіга дотримувався думки, що вільне виховання - це «всебічне і рівномірне виховання душі і тіла дитини”, а вільна школа має сприяти „фізичному, розумовому і моральному розвитку, не порушуючи гармонії природи дитини» [10, с. 72].

Серед когорти прихильників теорії вільного виховання слід відзначити й ще одного представника української еліти, педагога, вченого, літературного критика, громадського діяча - В. Дурдуківського. Працюючи на посаді директора Першої української гімназії в Києві, у контексті розвитку національної освіти педагог намагався організувати навчально-виховний процес на засадах дитячої творчості, самодіяльності, індивідуального підходу. З цією метою у школі діяла велика кількість гуртків. Особливою популярністю користувалися літературний, драматичний, хореографічний, гурток декламації тощо. Свої погляди на зміст, форми і методи роботи в школі В. Дурдуківський виклав у статті «Наша школа», яка надрукована в першій частині збірника «З практики трудової школи”. У ній педагог закликав учителів: «Виховати гармонійну розвинену людину, виховати за можливості всі сили і здібності дитини (фізичні, розумові, соціальні, естетичні)... Ми бажаємо створити нову за духом, змістом і методами праці школу, наблизити її до життя, зробити її потрібною і здатною до життя, викликавши maximum самодіяльності, активності і творчості в дітей» [11, с. 8].

Крім того, значний внесок у розвиток та поширення ідей педагогіки свободи здійснили такі відомі представники української еліти, як О. Музиченко та С. Русова. У період з 1909 до 1916 року вчені, перебуваючи за кордоном, працювали над вивченням досвіду зарубіжних шкіл (Америка, Бельгія, Німеччина та ін.). Громадськість дізнавалася про результати діяльності О. Музиченка та С. Русової зі сторінок журналів «Світло» й «Учитель».

До основоположників теорії вільного виховання можна віднести італійського психіатра і педагога - Марію Монтессорі (1870-1952), у педагогічній системі якої головною метою виховання є індивідуальність та свобода дитини, яку автор розуміла як наявність власної мети і можливість вибору власних дій.

У 1907 році М. Монтессорі на основі власних ідей відкрила «Будинок дитини». Головними особливостями діяльності цього навчально-виховного закладу, які кардинально відрізняли його від традиційних установ, були: необмежена свобода вихованців, матеріали, спрямовані на розвиток органів чуття. Розробивши сенсорний матеріал, який давав можливість дитині не просто гратися, а у процесі взаємодії з предметами формувати власний інтелект через розмежування та класифікацію ознак предмета (форму, колір, розмір, запах, звук та ін.), М. Монтессорі в основу роботи з ним поклала принцип свободи. Педагог була переконана, що свобода дасть можливість дитині відкритися і сприятиме її всебічному гармонійному розвитку, сформує вміння самостійно приймати рішення та приводити їх у дію.

Основні завдання вихователя в навчальному процесі прихильниця вільного виховання вбачала у тому, щоб спостерігати та досліджувати самостійну діяльність дитини, допомагати їй активізувати незадіяний потенціал. Прохання, на яке завжди відгукнеться вихователь: «Допоможіть мені зробити це самому”. Стан повного зосередження і занурення дитини у роботу з іграшками, характерний для таких садків, отримав назву в педагогіці «феномен Монтессорі».

Однією з тих, хто зробила вагомий внесок у розвиток теорії вільного виховання, є основоположниця цієї теорії, шведська громадська діячка, педагог, публіцист - Елен Кей (1849-1926). У книзі «Век ребенка» (1900) [12], яка стала маніфестом вільного виховання і набула популярності на початку ХХ століття, вона створила основи нової педагогіки. У своїй праці Е. Кей виступила із жорсткою критикою школи, яка, за її словами, «виховує раба, а не вільну людину». Натомість педагог запропонувала власну модель ідеального закладу освіти, головною рисою якого є індивідуальність. Самостійне вивчення предметів, можливість вибору занять за власним бажанням, сприяння розвитку природних задатків - все це, на думку Е. Кей, визначає головну мету шкільної освіти: формування допитливості, дослідницького ставлення до світу, вміння спостерігати, вивчати його, застосовувати знання на практиці, формування людини «з новими думками і вчинками». Основою педагогічного процесу письменниця вважала особистий досвід вихованця, його інтереси та самостійність. Виступаючи з критикою методів роботи традиційної школи і системи підготовки педагогічних кадрів, Е. Кей закликала вчителів переглянути методи навчання і виховання учнів. Вона наголошувала на необхідності поважного ставлення до дітей. На думку письменниці, вчитель повинен ставити за мету навчального процесу формування людини з оновленим способом мислення. Окрім школи мрій, Е. Кей у книзі «Століття дитини» висвітлює свої погляди і стосовно виховання. Письменниця висловлює необхідність заборони тілесних покарань та обґрунтовує доцільність сімейного виховання. Ідеальною сім'єю Е. Кей називає ту, де кожен живе самостійним повним життям, а найдієвішим засобом виховання є лад у домі, радість та праця [12].

Історико-педагогічний аналіз засвідчує, що думки про зовнішню свободу людини як важливу умову її розвитку, становлення індивідуальності та самостійності знаходять своє відображення ще за часів античності і під впливом різних обставин історичного періоду, зважаючи на традиції та актуальні проблеми, набувають повноцінної форми та змісту, виокремившись у потужний, самостійний педагогічний напрям кінця ХІХ - початку ХХ століття - теорію вільного виховання. Найбільш яскравими представниками теорії стали: О. Залужний, Е. Кей, Я.А. Коменський, Д. Локк, М. Монтессорі, Й. Песталоцці, Ж.-Ж. Руссо, Г. Сковорода, І. Соколянський, А. Фер'єр, Я. Чепіга та ін. В цей період представники педагогіки свободи активно займаються розробкою ідей вільного виховання та поширенням їх у суспільстві: видаються журнали, присвячені вільному вихованню, виходять друком праці педагогів, у яких висвітлено концепції виховання та навчання дітей, відкриваються новаторські школи, засновані на ідеях свободи, залучається громадськість.

Незважаючи на різноплановість і своєрідність гуманістичних концепцій різних культурно-історичних епох, можна виділити головні ідеї, які об'єднують їх представників в ідеях вільного виховання:

природовідповідність у навчанні та вихованні;

співпраця та взаємодія вчителя і учня;

протистояння тілесним покаранням та жорсткій регламентації;

виховання засобами мистецтва;

індивідуалізація навчання і виховання;

всебічний гармонійний розвиток особистості;

віра у потенційні природні можливості та здібності дитини;

свобода, самостійність та самодіяльність учня.



Висновки

Таким чином, можемо спостерігати, що у сучасній парадигмі освіти чітко простежують ідеї гуманізму та, зокрема, вільного виховання. Сучасні дослідники все частіше говорять про необхідність виховання вільної і творчої особистості, яка буде здатною до навчання протягом життя і стане активним творцем майбутнього. Особливого звучання в сучасній освіті набувають принцип гуманізму, партнерства, прагнення всебічного гармонійного розвитку.



Література

1. Кремень В.Г. Освіта і наука в Україні - інноваційні аспекти. Стратегія. Реалізація. Результати /В.Г. Кремень. - К.: Грамота, 2005. - 447 с.

2. Бех І.Д. Сучасна освіта на шляху досконалості / І.Д. Бех // Рідна школа. - 2021. - № 1(1072). - С. 32-37.

3. Янчук І. Виховуємо патріотів. Організація національно-патріотичного виховання учнів / І. Янчук // Директор школи. - 2017. - № 5-6 (797-798). - С. 30-31.

4. Бех І.Д. Національна ідея в становленні громадянина-патріота України (Програмно-виховний контекст) / І.Д. Бех, К.І. Чорна. - Київ, 2014. - 40 с.

5. Закон України „Про освіту” [Електронний ресурс] / Режим доступу до статті: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2145-19#Text.

6. Державний стандарт базової середньої освіти [Електронний ресурс] / Режим доступу до статті: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/898-2020-%D0%BF#Text.

7. Закон України «Про повну загальну середню освіту» [Електронний ресурс] / Режим доступу до статті: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/463-20.

8. Педагогіка свободи в парадигмальному просторі сучасної освіти і виховання: Монографія / А.М. Растригіна, Н.В. Іваненко. - Дніпро: ФОП Середняк Т.К., 2021. - 500 с.

9. Березівська Л.Д. Реформування шкільної освіти в Україні у ХХ столітті: монографія / Л.Д. Березівська. - К.: СПД Богданова А.М., 2008. - 405 с.

10. Чепіга Я. Вільна школа: її ідеї й здійснення їх в практиці / Я. Чепіга. - К.: Укр. шк., 1918. - 72 с.

11. Дурдуківський В. З практики трудової школи: пед. зб. / В. Дурдуківський. - К.: Слово, 1923. - Ч. І. - 140 с.

12. Ільченко А. Ідеї раннього розвитку і вільного виховання дітей з обмеженими розумовими можливостями у педагогічній спадщині М. Монтессорі: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук: 13.00.03 «Корекційна педагогіка» / А.М. Ільченко. - К., 2007. - 20 с.



References

1. Kremen, V.H. (2005). Osvita i nauka v Ukraini - innovatsiini aspekty. Stratehiia. Realizatsiia. Rezultaty [Education and science in Ukraine - innovative aspects. Strategy. Realization. Results]. Kyiv: Hramota [in Ukrainian].

2. Bekh, I.D. (2021). Suchasna osvita na shliakhu doskonalosti [Modern education on the path to perfection]. Ridna shkola. - Native school, 1(1072), 32-37 [in Ukrainian].

3. lanchuk, I. (2017). Vykhovuiemo patriotiv. Orhanizatsiia natsionalno-patriotychnoho vykhovannia uchniv [We raise patriots. Organization of national-patriotic education of students]. Dyrektor shkoly - Director of the school, 5-6 (797-798), 30-31 [in Ukrainian].

4. Bekh, I.D., Chorna, K.I. (2014). Natsionalna ideia v stanovlenni hromadianyna-patriota Ukrainy (Prohramno-vykhovnyi kontekst) [he national idea in the formation of a citizenpatriot of Ukraine (Program and educational context)]. Kyiv [in Ukrainian].

5. Zakon Ukrainy «Pro osvitu» [Law of Ukraine «On Education»]. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2145-19#Text.

6. Derzhavnyi standart bazovoi serednoi osvity [State standard of basic secondary education]. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/898-2020-%D0%BF#Text.

7. Zakon Ukrainy «Propovnu zahalnu seredniu osvitu» [Law of Ukraine «On comprehensive general secondary education»]. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/463-20.

8. Rastryhina, A.M., Ivanenko, N.V. (2021). Pedahohika svobody v paradyhmalnomu prostori suchasnoi osvity i vykhovannia: Monohrafiia [Pedagogy of freedom in the paradigmatic space of modern education and upbringing]. Dnipro: FOP Seredniak T.K. [in Ukrainian].

9. Berezivska, L.D. (2008). Reformuvannia shkilnoi osvity v Ukraini u KhKh stolitti [Reforming school education in Ukraine in the 20th century]. Kyiv [in Ukrainian].

10. Chepiha, Ya. (1918). Vilna shkola:yii ideiy zdiisnenniayikh vpraktytsi [Free school: its ideas and their implementation in practice]. Kyiv [in Ukrainian].

11. Durdukivskyi, V. (1923). Zpraktyky trudovoi shkoly: ped. zb. [From the practice of the labor school: ped. coll.]. Kyiv [in Ukrainian].

12. Ilchenko, A. (2007). Idei rannoho rozvytku i vilnoho vykhovannia ditei z obmezhenymy rozumovymy mozhlyvostiamy u pedahohichnii spadshchyni M. Montessori [Ideas of early development and free upbringing of children with limited mental abilities in the pedagogical heritage of M. Montessori]. Kyiv [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru

...