Вчителі України в соціалістичному суспільному експерименті 50-60 років ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вінницький кооперативний інститут

Вчителі України в соціалістичному суспільному експерименті 50-60 рр. ХХ cтоліття

Вітенко Захар Романович кандидат історичних наук, доцент кафедри права,

Петренко Володимир Іванович кандидат історичних наук, доцент кафедри права

Анотація

В 50-60-ті рр. ХХ ст., більшовицький тоталітарний режим відводив особливу роль системі освіти, аже саме за допомогою педагогів можна було проводити ідеологічну роботу серед населення. У статті висвітлено питтання трансформації освітнього процесу під потребипартії. Проаналізовані завдання, шо ставились перед освітою з боку органів державної влади. Розглянуто основні світоглядні ідеологічні індокринації, які використовувались в освітній галузі для підтримання державно-політичної системи.

Зясовано, як вплинув наказ Міністерством освіти Української РСР «Про стан ідейно-політичного виховання учнів шкіл Української РСР» на виховну роботу в навчальних закладах, яка проводилась комбіновано та містила ідейний зміст. Від так пропагандиське виховання проводилось спільно різними державними структурами, а саме: партійними, профспілковими, комсомольськими та піонерськими.

В статті прослідковується роль піонерських та комсомольських організацій, адже саме робота цих організацій була основним елементом громадянської освіти та способом формування партійної ідеології серед громадян.

Проаналізовано роль позашкільної освіти, яка проводилась в таких формах, як «ленінські суботники», колективному збиранню макулатури, інституті «шефства».

Зясовано, щов даний період посилюється ідеологічний вплив на освітян, які опинилися під ретельним контролем радянського керівництва. Від так в кожному закладі було створено відділи ЦК КПУ, які здійснювали нагляд за навчально-виховним процесом у школах, комуністичним вихованням педагогів, підвищенням їх рівня відданості партії, збільшенням партійних організацій при школах.

Визначено шо ще одним методом ідейноого впливу на освітян було регулярне проведення днів вчителя, перевірка політичних знань, організація профспілковими організаціями бесід вечорів політінформації. Саме тому освітянам відводилась особлива роль в системі ідеологічної пропаганди, аже вони мали бути рупорами донесення радянської ідеології до мас.

Ключові слова: вчителі, соціалістичний експеремент, ідеологія, система політичної освіти, індокринація, ідейно-політичне виховання, навчально-виховний процес, інтелегенція, ідейна озброєність, дні вчителя, самоосвіта, заклади політичної освіти, політінформація, будинки вчителя.

Abstract

Vitenko Zakhar Romanovych Candidate of Historical Sciences, Associate Professor of the Department of Law, Vinnytsia Cooperative Institute

Petrenko Volodymyr Ivanovich Candidate of Historical Sciences, Associate Professor of the Department of Law, Vinnytsia Cooperative Institute

TEACHERS OF UKRAINE IN THE SOCIALIST SOCIETY EXPERIMENTS OF 50-60 RR. XX CENTURY

In the 50s and 60s of the 20th century, the Bolshevik totalitarian regime assigned a special role to the education system, so much so that it was possible to carry out ideological work among the population with the help of teachers. The article highlights the issue of transformation of the educational process to the needs of the party. The tasks set for education by state authorities are analyzed. The main worldview and ideological indoctrinations, which were used in the educational field to support the statepolitical system, were considered.

It is clarified how the order of the Ministry of Education of the Ukrainian SSR "On the state of ideological and political education of students of the schools of the Ukrainian SSR" influenced the educational work in educational institutions, which was carried out in combination and contained ideological content. From then on, propaganda education was carried out jointly by various state structures, namely: party, trade union, Komsomol, and pioneer.

The article traces the role of pioneer and Komsomol organizations, because it was the work of these organizations that was the main element of civic education and a way of forming party ideology among citizens.

The role of out-of-school education, which was carried out in such forms as «Leninist Saturdays», collective collection of waste paper, institute of «shefstva», was analyzed.

It was found that during this period the ideological influence on educators, who were under the close control of the Soviet leadership, is increasing. Since then, departments of the Central Committee of the Communist Party of Ukraine were created in each institution, which supervised the educational and educational process in schools, communist education of teachers, increasing their level of loyalty to the party, and increasing party organizations at schools.

It was determined that another method of ideological influence on educators was the regular holding of teacher's days, testing of political knowledge, organization of political information evenings by trade union organizations. That is why educators were assigned a special role in the system of ideological propaganda, to the point that they were supposed to be the mouthpieces of conveying Soviet ideology to the masses.

Keywords: teachers, socialist experiment, ideology, system of political education, indoctrination, ideological and political education, educational and educational process, intelligentsia, ideological armament, teacher's days, self-education, institutions of political education, political information, teacher's houses.

Постановка проблеми

Система політичної освіти, що функціонувала в СРСР, є свідченням того, наскільки важливою керівники держави вважали постійну ідеологічну роботу з населенням. Метою функціонування такої системи було формування в суспільстві певної світоглядної ідеологічної індоктринації для підтримання і самовідтворення державно-політичної системи, заснованої на тоталітарних підходах, відсутності конкурентних засад, вільних виборів, підпорядкуванні інтересів особистості інтересам держави.

Метою статті є розкриття впливу комуністичної ідеології на систему освіти в Україні в 50-60-х рр. ХХ ст.

Виклад основного матеріалу

У середині 1958 р. Міністерством освіти Української РСР видається наказ «Про стан ідейно-політичного виховання учнів шкіл Української РСР» № 62 від 20 травня 1958 р, який доводить визначний вплив партійних рішень на виховну роботу в школі, яку намагалися проводити комплексно, тому навчання було насичене саме ідейним змістом, яким було просякнуте все: і викладання основ наук, і організація процесу навчання. Ідейно політичне виховання провадилося об'єднаними зусиллями партійних, профспілкових, комсомольських і піонерських організацій разом із батьківським активом [1, с. 18-27]. освітній партія влада

Так наприклад програма середньої школи включала: обов'язкове вивчення суспільних дисциплін з ідеологічно вірних позицій у загальному навчальному курсі за єдиною затвердженою програмою, а також активне просування комуністичної ідеології через діяльність піонерської та комсомольської організацій. Саме діяльність цих організацій була головним елементом тогочасної громадянської освіти, закладення основ формування певного типу політичної культури громадян.

Великою була роль позашкільних елементів соціалізації і просвіти, так, для учнів обов'язковою була участь у т.зв. ленінських комуністичних суботниках і деяких інших акціях, як, наприклад, колективне збирання макулатури чи металобрухту. У середній та старшій школах активно запроваджувалися елементи військовопатріо- тичного виховання, зокрема через участь у військово-патріотичних іграх. Елементи патріотичного виховання також реалізовувалися через інститут «шефства» від так практично кожен клас середньої школи повинен був мати своїх «шефів» з числа промислових підприємств, колгоспів та радгоспів, військових частин.

Навчальний план кожної школи передбачав обов'язкове проведення політінформації для учнів, цим процесом керували вчителі, що теж може бути віднесено до елементів політичної освіти населення на рівні учнівської молоді. Підготовка учнів до політінформацій передбачала собою ознайомлення учнів з подіями внутрішньо та зовнішньополітичного життя, через матеріали радянських зпсобів масової інформації [2, с. 103-106 ].

Період другої половини 50-60-х рр. ХХ ст. характеризувався посиленням ідеологічного тиску на інтелігенцію. Вчителі опинилися під ретельним контролем радянського керівництва, адже від ідейного спрямування та громадської активності в значній мірі залежало виховання молодого покоління в дусі комуністичних ідеалів та формування громадської думки. При школах були сформовані відділи ЦК КПУ, які підпорядковувались обласним, міським та районним партійним відділам. Контроль з боку партії здійснювався за навчально- виховним процесом у школах, комуністичним вихованням педагогів, підвищенням їх рівня відданості партії, збільшенням партійних організацій при школах [3, с. ].

Суспільний стан вчителів загальноосвітніх шкіл Української РСР у другій половині 50-х - першій половині 60-х років ХХ ст. переважно залежало від політики влади держави. У 1958 р. Верховною Радою СРСР було прийнято закон «Про зміцнення зв'язку школи з життям і про подальший розвиток системи народної освіти в СРСР» і в наступному році відповідний закон в УРСР, згідно з якими середня освіта мала грунтуватися не лише на тісному зв'язку навчання з виробництвом, а й на засвоєнні учнями принципів комуністичної ідеології. Відповідальна роль за комуністичне виховання учнів належала вчителям, які за підтримки комсомольської та піонерської організацій мали забезпечити виховання молодого покоління в дусі комуністичної свідомості та моралі. Наявна в суспільстві політико- ідеологічна система значну увагу приділяла вчителям, яким довелося жити та працювати за умов постійного ідеологічного тиску.

Усе починалося з підготовки молодих спеціалістів у педагогічних вищих навчальних закладах. Аналіз навчальних планів вказує на спроби підготувати в них спеціалістів з досить незначним рівнем загальної культури, до того ж відірваного від національних коренів. З навчальних планів було вилучено вивчення мови й літератури, історії та культурної спадщини України.

Для успішного вирішення питання перебудови системи народної освіти наприкінці 50-х років ХХ ст. важливе значення мала ідейна озброєність учительських кадрів. За таких обставин партійним керівництвом на районному, міському й обласному рівнях було організовано тимчасові та постійно діючі заклади політичної освіти. Освітяни підвищували свою професійну кваліфікацію переважно в університетах марксизму-ленінінізму, які були основною формою вищої ланки системи просвіти комуністичної партії Радянського Союзу. Крім них, у школах із незначною періодичністю проводилися лекції та семінари на політичну тематику й працювали гуртки в будинках учителя та сільських клубах для забезпечення освітян політичною освітою [4, с. ] .

Учителям через семінари та лекції роз'яснювали детально історію та рішення з'їздів комуністичної партії, її програму. Крім цього, педагогам викладали філософію, політекономію та основи комуністичного виховання. Наприклад, у 1960/61 навчальному році під керівництвом партійних організацій в усіх учительських колективах Вінницької області вивчалася марксистсько-ленінська теорія і, зокрема, матеріали ХХІІ з'їзду КПРС та 113 пленумів партії. Підвищення ідейно- політичного рівня вчителів проводилося через теоретичні семінари, конференції, бесіди й політінформації, яких нараховувалося більше тисячі. По всіх регіонах Української РСР проводилася робота з учителями. У середньому при кожній школі діяло від двох до п'яти політичних гуртків, семінарів чи лекторіїв.

З особистих причин та регіональних особливостей не всі вчителі забезпечувались політичною освітою через семінари, лекції та гуртки. З цих причин значного поширення набуває політична самоосвіта вчителів. По республіці понад 50% учителів самостійно вивчали ідеологію партії та підвищували свій ідейно-політичний рівень. Займатися самоосвітою вчителям доводилося у вільний від роботи час. Педагоги були змушені знаходити час для вивчення праць К. Маркса, Ф. Енгельса, В. Леніна, програми КПРС, матеріалів з'їздів 114 КПРС та КПУ, рішень партії та уряду та конспектування їх основних положень [3, с. 172].

Самоосвіта вчителів постійно контролювалася. Адміністрація школи, партійні та профспілкові організації для перевірки політичних знань педагогів регулярно влаштовували для них бесіди, вечори політінформації, перевіряли конспекти й доповідали в райкоми комуністичної партії. Самоосвіта й ідеологізація вчителів через лекції та семінари була примусовим явищем і не викликала у більшості вчителів особливого ентузіазму. З цих причин учителі намагалися уникнути перевірок, відвідування гуртків та лекцій. За такими вчителями відразу посилювався контроль.

Райкоми партії для всіх педагогів, у тому числі й тих, що займалися самоосвітою, організовували лекції, на яких пояснювали незрозумілі для них положення та дискусійні питання.

Важливе значення у масово-політичній роботі педагогів належало також атеїстичній пропаганді. Протягом досліджуваного періоду ЦК КПУ прийняв низку постанов «Про недоліки науково-атеїстичної пропаганди і заходи до її поліпшення» «Про стан і заходи поліпшення науковоатеїстичного виховання працівників в УРСР», якими зобов'язав місцеві партійні та радянські органи посилити боротьбу з релігійними почуттями в суспільстві [4, с. 140]. . Як наслідок, до антирелігійної пропаганди серед населення долучалися працівники державних установ, у числі яких були й вчителі. Антирелігійна пропаганда, так само як і політична, забезпечувалася шляхом систематичного проведення лекцій атеїстичного змісту. Для цього створювалися спеціальні лекторії та школи атеїстів, куди, окрім працівників підприємств та організацій, запрошували також і віруючих осіб. Так, у 1960 р. в УРСР працювало понад 13 тис. таких лекторіїв.

Особливо в сільській місцевості, була поширеною індивідуальна робота з віруючими. Оскільки сільська місцевість нараховувала досить значну їх кількість, за кожним релігійним жителем закріплювався агітатор. Вчителі в індивідуальному порядку та уникаючи радикальних методів намагались пояснити природні та суспільні явища з наукової точки зору і переконували селян не відвідувати релігійні обряди та таїнства, доводили, що інформація з Біблії має суперечливий характер. Така робота серед населення була досить поширеною і партійним керівництвом вважалась найефективнішою [6, с. 82].

Підвищенню ідейно-політичного рівня педагогів мала сприяти діяльність будинків вчителя. При них організовувалися цикли лекцій, тематичні вечори, вечори обміну досвідом, систематично відкривалися виставки, присвячені партії та їх рішенням.

Ще одним методом ідейно-політичного впливу на освітян було систематичне проведення днів вчителя. В залежності від активності профспілкових комітетів дні вчителя проводилися від 3 до 9 разів на рік. На них не лише обговорювалися методичні аспекти професійної діяльності педагогів, але й читалися лекції на політичну тематику та влаштовувалися концерти художньої самодіяльності.

Особливого значення партійне керівництво надавало лекційній роботі серед селян. При сільських радах та клубах створювалися спеціальні лекторії, в яких вчителі за графіком організовували лекції, вечори запитань-відповідей, проводили бесіди на політичні, науково- технічні та історичні теми.

Окрім проведення лекцій в сільських лекторіях, на вчителів також покладалося завдання організовувати виступи безпосередньо на робочих місцях колгоспників. За кожним вчителем закріплювався колектив певної бригади чи ферми, для якого педагог згідно плану в середньому раз або два на тиждень повинен був прочитати доповідь під час роботи в полі. За свідченнями респондентів, після кожної проведеної лекції вчитель складав звіт, де вказував тривалість лекції та кількість слухачів, і подавав його в райком партії [7, с. 115].

На відміну від лекційної роботи, агітаційна діяльність освітян полягала в роз'ясненні населенню основних рішень пленумів ЦК КПРС та КПУ, Верховної Ради СРСР та УРСР, Ради Міністрів СРСР та УРСР, подій міжнародної та внутрішньої політики тощо. Із усіх видів масово- політичної роботи, яку проводили вчителі серед населення, саме агітаційною діяльністю було охоплено найбільше педагогів.

Обов'язковим елементом повсякдення вчителів СРСР було громадське навантаження. Цю роботу призначали державні та партійні органи, міські та сільські адміністрації. Вчителі працювали агітаторами та членами комісій під час виборів. Агітаційна робота проводилася завдяки бесідам з виборцями на теми про "Положення про вибори", про положення Конституції СРСР та доповіді вищих партійних чиновників. Часто вчителі допомагали в роботі й іншим агітаторам, консультуючи їх [5, с. 115].

Система політичної освіти вчителів в Українській РСР станом на початок 60-х років ХХ ст. мала регіональні особливості. У центральних, східних та південних областях в університетах марксизму-ленінізму, партійних школах, гуртках та семінарах брали участь більше 80% учителів. У західних областях цей показник був нижчим і становив у середньому 50%. Така ситуація пояснюється історичними особливостями цього регіону, 115 оскільки його входження до складу Української РСР розпочалося лише після завершення Другої світової війни. За досить короткий період комуністична ідеологія не встигла закріпитися серед населення, тим більше, що населення не піддавалося примусовій комунізації. Особливий супротив політиці радянського керівництва був з боку західної інтелігенції, до якої входили й учителі. Опір місцеве вчительство чинило не тільки примусовій політичній освіті, а й політехнізації навчального процесу.

Те, що в гуртках та семінарах з політичної освіти брали участь до 90% учителів більшості областей, не пояснює їх значний інтерес до політичного навчання. Оскільки відвідування лекцій, семінарів та гуртків фіксувалося й у вчителів при стабільній неявці могли виникнути неприємності, відвідування цих заходів учителями було формальним. Таким чином, освітяни відвідували ці заходи тільки за вимогою партійного керівництва.

Цикли лекцій, тематичні вечори, вечори обміну досвідом систематично проводилися в будинках учителя, які набули значного розповсюдження в цей період. Крім цього, при будинках учителя для підвищення їх ідейнополітичного рівня постійно діяли виставки партійних з'їздів та їх рішень. Наприклад, у Харківському будинку вчителя на середину 50-х років ХХ ст. було прочитано понад 150 лекцій на громадсько-політичну та партійну тематику. Для політичного спрямування вчителів організовувались вечори зустрічей з відомими громадсько-політичними діячами й обов'язковий перегляд документальних та науково-популярних фільмів. Серед популярних на той час фільмів значне місце посідали «Країни народної демократії на шляху до соціалізму», «300-річчня об'єднання України з Росією» та «По рідній країні».

З боку профспілкових організацій областей систематично проводилася робота щодо організації відпочинку для вчителів: проведення Днів учителя, лекцій, доповідей, вечорів зустрічей, культпоходів у кінотеатри. Особливо 125 масштабною вона стала в період літніх і зимових канікул, коли багато вчителів виїжджали за направленнями до будинків відпочинку, санаторіїв і у туристичні походи. З огляду на природні обставини та рішення керівництва областей, відпочинок учителів мав регіональні особливості. Педагогам надавалися путівки в студентські спортивно-оздоровчі табори львівських вищих навчальних закладів, до Криму, Одеси, Закарпаття, Трускавеця.

Отже, підсумовуючи все вище сказане можна дійти висновку, що більшовицький тоталітарний режим відводив особливу роль системі освіти, аже саме за допомогою педагогів можна було проводити ідеологічну роботу серед населення. Саме вчителі виступали пов'язуючою ланкою між керівництвом країни та звичайними громадянами. І саме на них покладалося завдання не лише донести до широкого загалу основні державні рішення, але й нав'язати суспільству догми комуністичної ідеології.

Література

1. Якименко Ю., Биченко А, Міщенко М., Розумний О. Політична освіта в Україні: стан і перспективи удосконалення. - Київ, 2019. - 143 с.

2. Поливана А.С. Особливості громадянського виховання майбутніх учителів (60-ті роки - 70-ті рр. хх ст. Сучасні інформаційні технології та інноваційні методики навчання в підготовці фахівців: методологія, теорія, досвід, проблеми. 2019. Випуск 52. С. 102-107.

3. Ільїн О.І. Шкільна освіта як засіб ідеологічного впливу на міське населення Ізмаїльської області УРСР (1944-1954 рр.) Zaporizhzhia Historical Review . 2019. Vol. 1(53). С. 170-177.

4. Кагальна М. В. Повсякденне життя вчителів УРСР у другій половині 1950-х - першій половині 1960-х рр. - Київ, 2015. - 248 с.

5. Марчук О. А. Учителі України в освітніх реформаційних процесах в період хрущовської «відлиги» (друга половина 50-х - перша половина 60-х рр. хх ст.). - Київ, 2017 - 238 с.

6. Шліхта Н.В. Основні форми і методи атеїстичної пропаганди в Українській РСР наприкінці 50-х - на початку 60-х років. Наукові записки Національного університету «КиєвоМогилянська академія». - 1999. - Т. 14. - С. 80-87.

7. Кагальна М.В. Вплив політичної та ідеологічної системи на повсякденне життя вчительства УРСР (друга половина 1950-х - перша половина 1960-х рр.). Гілея: науковий вісник. - 2015. - Вип. 96. - С. 113-117.

References

1. lakymenko Yu., Bychenko A, Mishchenko M., Rozumnyi O. Politychna osvita v Ukraini: stan i perspektyvy udoskonalennia. - Kyiv, 2019. - 143 s.

2. Polyvana A.S. Osoblyvosti hromadianskoho vykhovannia maibutnikh uchyteliv (60-ti roky - 70-ti rr. khkh st. Suchasni informatsiini tekhnolohii ta innovatsiini metodyky navchannia v pidhotovtsi fakhivtsiv: metodolohiia, teoriia, dosvid, problemy.2019. Vypusk 52. S. 102-107.

3. Ilin O.I. Shkilna osvita yak zasib ideolohichnoho vplyvu na miske naselennia Izmailskoi oblasti URSR (1944-1954 rr.) Zaporizhzhia Historical Review. 2019. Vol. 1(53). S. 170-177.

4. Kahalna M. V. Povsiakdenne zhyttia vchyteliv URSR u druhii polovyni 1950- kh - pershii polovyni 1960-kh rr. - Kyiv, 2015. - 248 s.

5. Marchuk O. A. Uchyteli Ukrainy v osvitnikh reformatsiinykh protsesakh v period khrushchovskoi «vidlyhy» (druha polovyna 50-kh - persha polovyna 60-kh rr. khkh st.). - Kyiv, 2017 - 238 s.

6. Shlikhta N.V. Osnovni formy i metody ateistychnoi propahandy v Ukrainskii RSR naprykintsi 50-kh - na pochatku 60-kh rokiv. Naukovi zapysky Natsionalnoho universytetu «KyievoMohylianska akademiia». - 1999. - T. 14. - S. 80-87.

7. Kahalna M.V. Vplyv politychnoi ta ideolohichnoi systemy na povsiakdenne zhyttia vchytelstva URSR (druha polovyna 1950-kh - persha polovyna 1960-kh rr.). Hileia: naukovyi visnyk. - 2015. - Vyp. 96. - S. 113-117.

Размещено на Allbest.ru