Віртуальне освітнє середовище закладу вищої освіти: реалії та перспективи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Український державний університет імені Михайла Драгоманова

Віртуальне освітнє середовище закладу вищої освіти: реалії та перспективи

Шевчук Борис Вікторович кандидат педагогічних наук, доцент, доцент кафедри інформаційних систем та технологій



Анотація

У статті розглянуто реалії та перспективи віртуального освітнього середовища педагогічного закладу вищої освіти, що пояснюється як потребою суспільства в особливих технологіях і формах освіти, так і розвитком інформаційних технологій, які дозволяють розглядати дистанційне навчання як особливу автономну технологію, що має свої особливості, стандарти та понятійний апарат.

Інформатизація освіти та зростання вимог до якості та кількості висококваліфікованих фахівців створили потребу в розробці та впровадженні інноваційних освітніх методів і технологій, які сприяють формуванню нових форм навчання, не обмежених простором і часом. Цим вимогам відповідає концепція віртуального освітнього середовища, яка дозволяє студентам отримувати якісну освіту через Інтернет, незалежно від їх географічного розташування, навіть перебуваючи на роботі та враховуючи їх індивідуальну освітню траєкторію.

Виокремлено ключові особливості, які принципово відрізняють віртуальний освітній процес від інших видів освітніх процесів. Визначено функції, що виконують віртуальні освітні середовища, до яких відносяться: інформаційно-освітня, комунікативна, контрольно-управлінська; описані програмно-методичні платформи, які потрібні для реалізації віртуального освітнього середовища.

Розкрито, що навчальний процес із застосуванням віртуальних освітніх середовищ дозволяє реалізувати диференційований підхід до студентів із різним рівнем готовності до навчання, адже інтерактивні навчальні програми, засновані на гіпертекстовій структурі та мультимедіа, дають можливість організувати одночасне навчання студентів, які мають різні здібності та можливості, створити адаптивну систему навчання.

Розкрито практичне використання потенціалу віртуальних освітніх середовищ в освіті, що надає переваги: гнучкості, модульності, інтерактивності, продуктивності, ефективності, індивідуалізації навчання, мотивації та активності студентів при організації процесу підготовки фахівців в умовах віртуального освітнього середовища педагогічного закладу вищої освіти.

Ключові слова: віртуальні освітні середовища; професійна підготовка; дистанційне навчання; освітній портал; вища освіта.



Abstract

Shevchuk Borys Viktorovich Candidate of Pedagogical Sciences, Associate Professor, Associate Professor of the Department of Information Systems and Technologies, Ukrainian State University named after Mykhailo Drahomanov

VIRTUAL EDUCATIONAL ENVIRONMENT OF THE INSTITUTION OF HIGHER EDUCATION: REALITIES AND PERSPECTIVES

The article examines the realities and prospects of the virtual educational environment of a pedagogical institution of higher education, which is explained both by society's need for special technologies and forms of education, and by the development of information technologies that allow distance learning to be considered as a special autonomous technology that has its own characteristics, standards and conceptual apparatus.

The informatization of education and the growth of requirements for the quality and quantity of highly qualified specialists have created a need for the development and implementation of innovative educational methods and technologies that contribute to the formation of new forms of learning that are not limited by space and time. These requirements are met by the concept of a virtual educational environment, which allows students to receive quality education via the Internet, regardless of their geographic location, even while at work and taking into account their individual educational trajectory.

The key features that fundamentally distinguish the virtual educational process from other types of educational processes are highlighted. The functions performed by virtual educational environments are defined, which include: informational and educational, communicative, control and management; software and methodical platforms that are required for the implementation of a virtual educational environment are described.

It was revealed that the educational process using virtual educational environments allows for a differentiated approach to students with different levels of readiness for learning, because interactive educational programs based on a hypertext structure and multimedia make it possible to organize the simultaneous education of students with different abilities and opportunities, to create adaptive system of education.

The practical use of the potential of virtual educational environments in education is revealed, which provides advantages: flexibility, modularity, interactivity, productivity, efficiency, individualization of learning, motivation and activity of students when organizing the process of training specialists in the conditions of a virtual educational environment of a pedagogical institution of higher education.

Keywords: virtual educational environments; professional training; Distance Learning; educational portal; Higher Education.



Вступ

Постановка проблеми. Віртуальність все більше привертає увагу професіоналів у сфері електронного навчання: вже більше десяти років дистанційне навчання успішно використовується організаціями та навчальними закладами. Учням надається навчальне середовище, яке не тільки відтворює зустрічі віч-на-віч, але й пропонує цілий ряд інструментів для спільної роботи. Навчальні портали були створені для неформального навчання та вивчення конкретних тем. Такі середовища зараз називають "віртуальними навчальними середовищами". Основним викликом наразі є створення необхідних умов для постійних навчальних закладів, де учні можуть зануритися в такі віртуальні середовища.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Підґрунтям для розгляду питань віртуального освітнього середовища є численні дослідження науковців. Так удосконалення системи стратегічного управління освітньою системою із застосуванням сучасних інформаційних технологій, управління з інноваційним потенціалом досліджували А. Андрощук, В. Кремень, Л. Гайдук, В. Грига, О. Косенко, Б. Одягайло, забезпечення інформатизації вищої освіти розглядали Л. Зайнутдінова, І. Захарова, Є. Полат, І. Роберт, розкриттям організаційних аспектів впровадження нових інформаційних технологій в управлінський та навчальний процеси займалися С. Бондарева, В. Биков, Т. Бай, М. Жалдак, М. Годін, М, М. Гайдук, М. Грига, Б. Одягайло та ін., проблеми оцінювання та моніторингу якості освіти розглядали Б. Вульфсон, Г. Кельс, Г. Мотова, В. Наводонов, О. Ляшенко.

Основні ідеї освітнього процесу висвітлені у концептуальних засадах національних нормативних документів, зокрема: "Закон України про освіту", "Державна доктрина розвитку освіти", Державна програма "Освіта", "Україна ХХІ століття".

Проте віртуальність освітнього середовища в умовах швидкого розвитку ІТ-технологій досі є актуальною проблемою дослідження, адже сьогодні в сучасних умовах не можливо здійснити підготовку майбутніх фахівців без системності використання засобів дистанційного навчання. Тому детального дослідження потребують питання, які стосуються організації віртуального освітнього середовища закладу вищої освіти.

Мета статті - розглянути реалії та перспективи віртуалізації освітнього (навчального) середовища закладу вищої освіти. Проаналізувати її сутнісну характеристику, структуру, та виявити специфіку функціонування в Україні та зарубіжних країнах.

Матеріали та методи дослідження. Теоретико-методологічний аналіз соціально-філософської, психолого-педагогічної, науково-методичної, спеціальної літератури з цієї проблеми, системно-структурний аналіз.



Виклад основного матеріалу

В останні десятиліття поширення та розвиток цифрових технологій змінює технологічні методи та прийоми навчального процесу у вищій школі, сприяє інтенсифікації навчального процесу, покращує інформаційно-ресурсне забезпечення та є передумовою розвитку якісно нових віртуальних освітніх середовищ у закладах вищої та загальної освіти. Віртуальний освітній простір - це простір, в якому сенсорні, емоційні, творчі та інтелектуальні здібності студентів можуть бути використані та поширені на світ через відкриття їх зовнішньої сфери у формі студентської діяльності.

Згідно з опитуванням, проведеним Elearning Media Group, 64% корпоративних респондентів вже використовують віртуальне навчання, а 18% мають намір запровадити його найближчим часом. Використання віртуальних світів у навчанні збільшиться на 250% для 20% організацій у наступному році. Співпраця та соціальне навчання також набирають обертів: згідно з опитуванням, 77% організацій планують або вже використовують такі підходи до навчання персоналу[13].

Науковці вказують на такі ключові особливості, які принципово відрізняють віртуальний освітній процес від інших видів освітніх процесів:

- попередня невизначеність цього процесу для суб'єкта взаємодії;

- унікальність взаємодії суб'єкта, в тому числі взаємодії з реальним освітнім об'єктом;

- існування віртуальних освітніх процесів лише під час взаємодії [8].

По-перше віртуальне освітнє середовище містить інформаційне наповнення та комунікаційні можливості локальних, корпоративних і глобальних комп'ютерних мереж, що формуються всіма учасниками освітнього процесу і використовуються в освітніх цілях.

По-друге віртуальне освітнє середовище створюється і розвивається для ефективної комунікації всіх учасників освітнього процесу.

По-третє віртуальне освітнє середовище відрізняється від традиційного освітнього середовища способом отримання (і надання) освіти та характером освітньої комунікації. віртуальний освітній педагог

О.О. Грибюк розглядає віртуальне освітнє середовище, як творче середовище, в якому учні мають високу внутрішню мотивацію, учні мають високу емоційну мотивацію і навчання є можливим. Передумовами для навчання у віртуальному освітньому середовищі автор вважає впровадження особистісно-орієнтованої освітньої парадигми, яка не вимагає абсолютизації методів навчання[1].

На думку експертів ЮНЕСКО, створення національних віртуальних університетів дозволить урядам сконцентрувати якісні технічні та людські ресурси; зосередити зусилля віртуальних університетів на нагальних потребах національного ринку праці та системи освіти; використовувати та розвивати існуючу інфраструктуру інтернет-технологій, підтримувати розвиток електронного навчання в традиційних освітніх організаціях; забезпечувати перевагу вітчизняних програм електронного навчання над зарубіжними програмами електронного навчання; експортувати програми електронного навчання [6].

Європейські дослідники розглядають віртуальний університет як сервер з багатогранним програмним середовищем, що підтримує освіту через Інтернет або інтранет, з поширеними веб-браузерами, такими як MS Internet Explorer, Mozilla Firefox і Opera. За його допомогою передбачається розповсюджувати навчальні матеріали. Саме процес пізнання перетворює інформацію на об'єкти знань. Теоретично об'єкт знань визначається як набір структурних компонентів, таких як мета, визначення контексту або середовища, що відповідає об'єкту знань, очікувана зміна, опис дій, що ведуть до вирішення проблеми і досягнення мети, а також передбачення результату [12].

Якщо розглядати віртуальне освітнє середовище з технологічної точки зору, то це інформаційний простір взаємодії учасників освітнього процесу, що генерується інформаційно-комунікаційними технологіями і включає в себе сукупність комп'ютерних засобів і технологій, що дозволяють управляти змістом освітнього середовища і здійснювати комунікацію між учасниками[11].

Віртуальне освітнє середовище є складною саморегульованою системою (в організаційному та комунікативному аспектах), яка коригує та само вдосконалює (у відповідь на зміну обставин) поведінку та дії учасників комунікативного процесу (поступово налагоджуючи ефективну комунікацію та вдосконалюючи її в міру засвоєння) засоби забезпечення прямого зворотного зв'язку між викладачем, студентом та іншими учасниками освітнього процесу).

Варто зазначити, що організація освітніх процесів у віртуальних середовищах вимагає нових управлінських підходів, які вирішують питання ефективного управління віртуальними командами, включаючи використання інструментів спільної роботи та питання довіри. Віртуальні освітні середовища потребують програмно-методичних платформ, які забезпечують:

- широкий спектр форм взаємодії між членами віртуальної команди (студентами та викладачами), включаючи інструменти командної роботи;

- надають можливість доступу до знань з інтернет-джерел, систематизації та обробки інформації, зберігання отриманих знань та застосування їх на практиці;

- надають інструменти для створення нових знань, які можуть бути використані іншими членами команди;

- забезпечують доступ учасників освітнього процесу до освітнього контенту (інформації та програмного забезпечення) у будь-який час, незалежно від їхнього місцезнаходження;

- підтримують мотивацію студентів до здобуття знань та творчої діяльності.

Вирішенню цих завдань сприяє використання соціального програмного забезпечення зокрема:

- орієнтація на використання веб-сервісів (соціальні мережі, блоги, форуми, вікі, теги, закладки тощо) та розподілене використання ресурсів;

- формування спільнот, використання "колективних знань" у спілкуванні та підтримці нових знайомств, розвиток специфічних соціальних сервісів;

- роль користувачів змінюється від пасивних читачів до творців контенту (знань);

- систематизація інформації за допомогою ключових слів (тегів);

- застосування спеціалізованих технічних засобів (синдикація контенту (RSS, Atom), AJAX, mash-up технології)[3].

Віртуальні навчальні середовища швидко розвиваються як багаторівневі та багатофункціональні системи, що поєднують у собі:

- інноваційні та традиційні технології, призначені для взаємодії учасників навчального процесу, в рамках відкритої моделі асинхронного

персонального навчання;

- інформаційні ресурси: бази даних, знань, бібліотеки, електронні навчальні матеріали тощо

- сучасні програмні засоби: програмні оболонки, засоби електронної комунікації (рис.1).

Рис. 1. Структура віртуального освітнього середовища

На думку І.Д. Малицької віртуальні навчальні спільноти формують відповідне віртуальне навчальне середовище, у якому можна створювати і використовувати різні інформаційні ресурси, навчатися, залучаючи певні технологічні інструменти. Водночас автор вважає, що інноваційний інструментарій постійно проходить процес удосконалення і розвитку [5].

Сьогодні соціальні сервіси активно використовуються не тільки у навчанні а й у бізнесі: за даними дослідження Cisco [4], 75% опитаних компаній використовують соціальні мережі для бізнес-цілей, а 50% активно користуються мікроблогами. Таким чином, соціальні сервіси стають невід'ємним атрибутом сучасних компаній, особливо віртуальних. Що стосується впровадження соціальних мереж у навчальний процес, то вони можуть не тільки вирішувати професійні освітні завдання (наприклад, контроль знань та гнучка взаємодія між викладачами та студентами), але й підвищувати інтерес студентів до процесу здобуття знань.

Віртуальні освітні середовища виконують наступні функції:

- інформаційно-освітню (навчальна інформація подається в різних формах);

- комунікативну (навчання відбувається в діалозі з учасниками освітнього процесу);

- контрольно-управлінську (комплексні заходи та засоби контролю для управління рівнем знань, умінь і навичок).

Розглянемо переваги віртуальних навчальних середовищ.

Гнучкість: Студенти мають можливість:

- навчатись віддалено оскільки навчання відбувається з використанням інтернет-технологій, відстань між місцем знаходження студента та навчальним закладом не перешкоджає ефективному освітньому процесу;

- навчатися у зручний для себе час, кожна людина має індивідуальний біологічний годинник і може обирати час занять відповідно до нього;

- навчатися у власному темпі та ритмі;

- коригувати навчальний процес, розробляючи власну дидактику, наприклад, читати частини лекцій чи семінарів, звертатися до матеріалу, збереженого з попередніх занять, тощо., а також використовувати віртуальні зустрічі з викладачами;

- зосереджуватись на конкретних розділах і приділяти кожному розділу, модулю чи блоку стільки часу, скільки необхідно, так студент зможе заощадити час і вчитися швидше;

- взаємодіяти індивідуально з викладачем, адже технологічна та змістовна інтерактивність цього процесу дозволяє навчанню у віртуальному освітньому середовищі реалізувати вимоги особистісно-орієнтованості та суб'єктності в освіті.

Модульність: Здобувачі освіти мають можливість формувати навчальну програму курсу відповідно до своїх індивідуальних потреб із серії незалежних модулів (обов'язкових та вибіркових). Модулі адаптовані до віку та доступні від базового до просунутого рівнів.

Економічна ефективність: Використання віртуальних навчальних середовищ знижує витрати на освіту як для здобувачів освіти, так і для системи освіти, оскільки дозволяє максимально ефективно використовувати навчальний простір, час і технологічні засоби.

Інтерактивність: Навчання базується на обміні інформацією між студентами та системою в цілому, в процесі постійної комунікації між студентами та викладачами, тьюторами та адміністраторами. У навчальний процес впроваджується багатовекторна система взаємодії.

Продуктивність та ефективність: визначаються самостійним та усвідомленим вибором здобувачем освіти модулів курсу, рівнів (базовий чи просунутий), керуючись власною оцінкою компетентності здобувача освіти та реальною потребою в конкретних знаннях, уміннях та компетенціях. Продуктивність та ефективність навчання підвищується порівняно з іншими формами навчання.

Індивідуалізація навчання: Для здобувачів освіти забезпечується можливістю вибору модуля курсу, рівня викладу навчального матеріалу та управлінських завдань, а також темпу навчання. Завдяки різним моделям навчання всі тренінги адаптуються до рівня базової підготовки та потреб слухача.

Мотивація: Віртуальне освітнє середовище насичене інформацією і, таким чином, представляє своєрідний освітній потенціал. З його допомогою вчитель, тьютор, спочатку намагається запустити прагнення в здобувача навчатися, потім «закидає» його інформацією, яка створює і підтримує надію, оскільки мотивація учня знаходить підтримку, посилюється і стимулюється. Однак під час навчальної взаємодії у віртуальному освітньому середовищі студенти можуть бути фізично ізольовані від навчального закладу і перебувати поза візуальним контролем викладача.

Активність студентів: Умови навчання у віртуальних освітніх середовищах заохочують активну, динамічну, розумову та емоційну участь студентів у навчальному процесі, задіюють усі можливі органи чуття, провокують реакції, ставлять запитання, надають варіанти, змушують аналізувати, узагальнювати та спостерігати.

Таким чином, практичне використання потенціалу віртуальних освітніх середовищ в освіті надає переваги гнучкості, модульності, інтерактивності, продуктивності, ефективності, індивідуалізації навчання, мотивації та активності студентів.

Використання можливостей віртуальних освітніх середовищ призводить до швидкої адаптації та нових форм навчання в яких відбувається зміна ролей і функцій викладачів. Створення віртуальних освітніх середовищ передбачає появу нових функцій у викладачів. Роль викладача змінюється. У контексті віртуальних освітніх середовищ діяльність викладача можна показати наступним чином:

- викладання та освітня діяльність у віртуальних освітніх середовищах (наприклад, проведення занять, онлайн-консультації, участь у форумах, блогах, веб-квестах і чатах, навчання створенню персоналізованого навчального середовища)

- автори та розробники електронних навчальних курсів;

- консультанти, які організовують професійний педагогічний супровід у процесі навчання;

- віртуальні психологи, які створюють приємні умови для навчання [2].

У віртуальних освітніх середовищах викладачі можуть прогнозувати наслідки своїх дій, визначати послідовність у навчальному процесі, формулювати стратегію і тактику навчальної діяльності, розробляти або обирати відповідні технології та форми навчання. В цьому середовищі відбувається самонавчання та взаємо навчання викладача і студента, це є особливостями навчання в моделі відкритої освіти.

Нова роль викладача наділяє його новими функціями:

- підготовка навчально-методичних матеріалів та розміщення навчальних матеріалів у віртуальному навчальному середовищі;

- проведення вступних організаційних занять, які пояснюють, як відбувається навчання у віртуальному освітньому середовищі, як ознайомитися з матеріалом, як виконувати завдання, як брати участь у форумах, як спілкуватися тощо;

- дистанційне відстеження ефективності засвоєння матеріалу здобувачами освіти;

- дистанційна перевірка та керування самостійним виконанням здобувачами освіти завдань;

- участь у групових дискусіях, форумах, чатах, вебінарах та веб-квестах;

- спілкування зі здобувачами освіти через форуми, системи миттєвих повідомлень, Skype тощо;

- аналіз результатів виконання завдань, професійна освітня підтримка здобувачів освіти, наприклад

Обов'язковою умовою створення викладачами віртуального навчального середовища є опора на сучасні принципи навчання - індивідуалізацію та практичну спрямованість, які є пріоритетними напрямками в освіті сьогодні. Беручи до уваги індивідуальні потреби та рівень розвитку здобувачів освіти, викладачі повинні структурувати своє віртуальне навчальне середовище. Водночас воно має бути достатньо гнучким і відкритим[10].

У віртуальному навчальному середовищі викладачі повинні бути готові до використання нової форми спілкування - асинхронних «розмов» і віртуальних дискусій. У цьому випадку важливими критеріями є стислість і конкретність повідомлення та однозначність висловлювань.

Використання методу проектів вчителями у віртуальному освітньому просторі є важливим для налагодження віртуальної співпраці учнів при виконанні групових проектів.

Таким чином, викладачі у віртуальних освітніх середовищах (віртуальні вчителі) мають ряд відмінностей від викладачів у традиційних середовищах. Це проявляється в опосередкованому спілкуванні під час навчання, пошуку і доставці навчальних матеріалів та використанні інструментів віртуального освітнього середовища для зворотного зв'язку з учнями. Крім того, можна відзначити багато інших відмінностей, таких як дистанційна підтримка та корекція, спрямованість роботи учнів та їхня готовність до співпраці з урахуванням їхньої мотивації. Водночас сучасний викладач - це професіонал, який володіє навичками роботи з наявною інформацією, усвідомлюючи, що комп'ютери та інформаційні технології створюють не тільки нові умови праці, але й нове поле існування з доступом до величезних інформаційних ресурсів людства - нові відносини між світом і людиною. Він повинен поєднувати в собі низку компетентностей. Це не лише педагог, який викладає, але й педагог, який постійно навчається, вдосконалює методики та адаптується до інновацій у своїй галузі знань.

Таким чином, використання віртуальних освітніх середовищ здатне підвищити рівень пізнавальної активності, розширити і збагатити інформаційний потенціал студентів, адаптувати їх до життя і роботи в реальних ситуаціях, навчити жити в інформаційно насиченому суспільстві і бути потужним мотиваційним інструментом для підтримки і взаємодії.



Література

1. Гриб'юк О. О. Віртуальне освітнє середовище як інноваційний ресурс для навчання і дослідницької діяльності студентів. URL: https://lib.iitta.gov.ua/1115/1/Grybyuk- tezy.pdf (дата звернення: 12.11.2023).

2. Дивак В.В. Використання віртуальних навчальних середовищ у підвищенні кваліфікації директорів загальноосвітніх навчальних закладів. / В.В. Дивак // Віртуальний освітній простір: психологічні проблеми (Психологія нового тисячоліття): міжнар. наук- практ. Інтернет-конф., 28.06.2012 р.: тези доповідей. URL: http://www.psyscience.com.ua/ Konferenciya_2012_05_28/Dyvak_Vladymyr_ 2012.doc (дата звернення: 14.12.2023)

3. Козяр М.М., Зачко О.Б., Рак Т.Є. Віртуальний університет (на прикладі ЛДУ БЖД): навчально-методичний посібник. Львів. ЛДУ БЖД, 2009, 168 c.

4. Лазаренко В.О. Глоссарий современного образования. Виртуальный университет. Харьков: Изд-во НУА, 2014, 532 с.

5. Малицька І. Д. Віртуальні спільноти як інноваційні освітні середовища в системах освіти зарубіжних країн / І. Д. Малицька // Інформаційні технології в освіті. - 2013. - Вип. 15. - С. 276-283. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/itvo_2013_15_34.

6. Програма Європейської Комісії eTwinningPlus [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: http://www.etwinning.com.ua/.

7. Семенов Є. К. Використання мережної платформи ЗВО для формування професійної компетентності майбутніх педагогів професійного навчання: методичні рекомендації. Вінниця: ТОВ «Прінт Плюс», 2021. 96 с.

8. Смульсон М.Л. Психологічні особливості віртуальних навчальних середовищ. / М.Л. Смульсон. // Технології розвитку інтелекту. - Київ: Інститут психології ім. Г.С. Костюка НАПН України, 2012. - URL: http://psytir.org.Ua/upload/journals/3/authors/ 2012/Smul son_Maryna_Lazarivna_-_Psyho logichni_osoblyvosti_virtualnyh_navchalnyh_seredovysh.doc (дата звернення: 12.11.2023).

9. Триус Ю.В., Бесєдків С.В., Пустовіт В.А. Освітньо-науковий портал як прототип цифрового університету. Вісник Харківського національного університету, Серія «Математичне моделювання. Інформаційні технології. Автоматизовані системи управління». Харків: Вид. центр ХНУ, 2004, № 3, c. 100 -114.

10. Шевчук Б.В., Шевчук Л.Д., Яшанов С.М. Педагогічні умови ефективного формування інформатичної компетентності педагогів професійної освіти на основі хмарних технологій. Інноваційна педагогіка. 2021. Вип. 36. С. 98-101.

11. Шевчук Б.В., Шевчук Л.Д. Впровадження цифрових освітніх технологій у підготовку майбутніх учителів в умовах дистанційного навчання. Актуальні питання гуманітарних наук. Дрогобич: Видавничий дім «Гельветика», 2020. Вип. 34. Т. 5. С. 255-263.

12. Open and distance learning. Trends, policy and strategy considerations. Division of Higher Education. Paris: UNESCO, 2002, 95 s.

13. Powell A., Rabbitt B., Kennedy K. iNACOL Blended Learning Teacher Competency Framework . 2014. URL: http:// https://aurora-institute.org/wp-content/uploads/iNACOL-Blended-Learning-Teacher-Competency-Framework.pdf (last accessed: 14.12.2023).

14. Strategies for blended TVET in response to COVID-19 is made available under a Creative Commons Attribution-ShareAlike 4.0 Licence (international). URL: http://creativecommons.org/ licences/by-sa/4.0 (last accessed: 14.12.2023).



References

1. Hrybiuk O. O. Virtualne osvitnie seredovyshche yak innovatsiinyi resurs dlia navchannia i doslidnytskoi diialnosti studentiv.[ Virtual educational environment as an innovative resource for students' learning and research activities] URL: https://lib.iitta.gov.ua/1115/1/ Grybyuk-tezy.pdf (data zvernennia: 12.11.2023). [in Ukrainian].

2. Dyvak V.V. Vykorystannia virtualnykh navchalnykh seredovyshch u pidvyshchenni kvalifikatsii dyrektoriv zahalnoosvitnikh navchalnykh zakladiv.[ The use of virtual educational environments in improving the qualifications of directors of general educational institutions.] / V.V. Dyvak // Virtualnyi osvitnii prostir: psykholohichni problemy (Psykholohiia novoho tysiacholittia): mizhnar. nauk-prakt. Internet-konf., 28.06.2012 r.: tezy dopovidei. URL: http://www.psyscience.com.ua/Konferenciya_2012_05_28/Dyvak_Vladymyr_ 2012.doc (data zvernennia: 14.12.2023) [in Ukrainian].

3. Koziar M.M., Zachko O.B., Rak T.Ie. Virtualnyi universytet (na prykladi LDU BZhD): navchalnometodychnyi posibnyk.[ Virtual university (on the example of LSU BZD): educational and methodological manual] Lviv. LDU BZhD, 2009, 168 c. [in Ukrainian].

4. Lazarenko V.O. Hlossaryi sovremennoho obrazovanyia. Vyrtualnbii unyversytet. [Glossary of modern education. Virtual University.] Kharkov: Yzd-vo NUA, 2014, 532 s. [in Ukrainian].

5. Malytska I. D. Virtualni spilnoty yak innovatsiini osvitni seredovyshcha v systemakh osvity zarubizhnykh krain [Virtual communities as innovative educational environments in the education systems of foreign countries] / I. D. Malytska // Informatsiini tekhnolohii v osviti. - 2013. - Vyp. 15. - S. 276-283. - Rezhym dostupu: http://nbuv.gov.ua/UJRN/itvo_2013_15_34. [in Ukrainian].

6. Prohrama Yevropeiskoi Komisii eTwinningPlus [The European Commission's eTwinningPlus program]. -- URL: http://www.etwinning.com.ua/.[in Ukrainian].

7. Semenov Ye. K. Vykorystannia merezhnoi platformy ZVO dlia formuvannia profesiinoi kompetentnosti maibutnikh pedahohiv profesiinoho navchannia: metodychni rekomendatsii.[ The use of the network platform of vocational education and training for the formation of professional competence of future teachers of vocational education: methodical recommendations] Vinnytsia: TOV «Print Plius», 2021. 96 s. [in Ukrainian].

8. Smulson M.L. Psykholohichni osoblyvosti virtualnykh navchalnykh seredovyshch. [Psychological features of virtual educational environments] / M.L. Smulson. // Tekhnolohii rozvytku intelektu. - Kyiv: Instytut psykholohii im. H.S. Kostiuka NAPN Ukrainy, 2012. - URL: http://psytir.org.ua/upload/journals/3/authors/2012/Smulson_Maryna_Lazarivna_-_Psyho logichni_ osoblyvosti_virtualnyh_navchalnyh_seredovysh.doc (data zvernennia: 12.11.2023). [in Ukrainian].

9. Tryus Yu.V., Besiedkiv S.V., Pustovit V.A. Osvitno-naukovyi portal yak prototyp tsyfrovoho universytetu [ Educational and scientific portal as a prototype of a digital university]. Visnyk Kharkivskoho natsionalnoho universytetu, Seriia «Matematychne modeliuvannia. Informatsiini tekhnolohii. Avtomatyzovani systemy upravlinnia». Kharkiv: Vyd. tsentr KhNU, 2004, № 3, c. 100 -114. [in Ukrainian].

10. Shevchuk B.V., Shevchuk L.D., Yashanov S.M. Pedahohichni umovy efektyvnoho formuvannia informatychnoi kompetentnosti pedahohiv profesiinoi osvity na osnovi khmarnykh tekhnolohii [ Педагогічні умови ефективного формування інформатичної компетентності педагогів професійної освіти на основі хмарних технологій.]. Innovatsiina pedahohika. 2021. Vyp. 36. S. 98-101 [in Ukrainian].

11. Shevchuk B.V., Shevchuk L.D. Vprovadzhennia tsyfrovykh osvitnikh tekhnolohii u pidhotovku maibutnikh uchyteliv v umovakh dystantsiinoho navchannia [Implementation of digital educational technologies in the training of future teachers in the conditions of distance learning]. Aktualni pytannia humanitarnykh nauk. Drohobych: Vydavnychyi dim «Helvetyka», 2020. Vyp. 34. T. 5. S. 255-263 [in Ukrainian].

12. Open and distance learning. Trends, policy and strategy considerations. Division of Higher Education. Paris: UNESCO, 2002, 95 s. [in English].

13. Powell A., Rabbitt B., Kennedy K. iNACOL Blended Learning Teacher Competency Framework. 2014. URL: http:// https://aurora-institute.org/wp-content/uploads/iNACOL-Blended-Learning-Teacher-Competency-Framework.pdf (last accessed: 14.12.2023) [in English].

14. Strategies for blended TVET in response to COVID-19 is made available under a Creative Commons Attribution-ShareAlike 4.0 Licence (international). URL: http://creativecommons.org/licences/by-sa/4.0 (last accessed: 14.12.2023) [in English].

Размещено на Allbest.ru

...