Нооаналіз коеволюції суспільств й освіти та прогноз майбутнього

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПВНЗ «Київський медичний університет»

Відкритий міжн. ун-тет розвитку людини «Україна»,

Черкаський ін.-тут пожежної безпеки ім. Героїв Чорнобиля Нац. ун-ту цивільного захисту України,

Інститут вищої освіти НАПН України,

ПВНЗ «Інститут екології, економіки і права»

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Нооаналіз коеволюції суспільств й освіти та прогноз майбутнього

Корсак Костянтин Віталійович відповідальний автор д-р. філос. наук, професор, Кірик Тамара Вікторівна канд. пед., наук, доцент

Давиденко Ганна Віталіївна д-р. пед. наук, професор,

Журбинський Дмитро Анатолійович канд.техн.наук, доц.

Корсак Юрій Костянтинович канд. філос. наук, ст. наук. співр.,

Ляшенко Лариса Миколаївна канд. пед. наук, доцент

Першко Лариса Олександрівна, д-р.екон.наук, доцент, прор. по навч. та науковій роботі

м. Київ, Україна

Анотація

Продовжуючи загальний напрям колективних пошуків незалежної групи науковців і педагогів України з назвою «Київський клуб АНТИКОЛАПС», об'єднаних ідеєю боротьби з усіма загрозами для людства, актив Клубу у цій статті розглядає дві меганоореволюції (№1 -- заміна старих виробництв екоідеальними ноотехнологіями; №2 -- створення правдивої історії еволюції Homo і всіх суспільств), які приховує пандемія і збройна спроба рашистів стати гегемонами людства. У центрі уваги перебуває взаємодія і зміна суспільств та створених ними систем освіти (освіт). Половина статті -- аналіз цієї теми в 2002 році, закінчення -- критичний аналіз недоліків наявних передбачень щодо освіт у майбутньому. Доведено їх помилковість через ігнорування вказаних меганоореволюцій. Автори пропонують створювати нооплани розвитку освіти в Україні на основі врахування радикальних змін життєдіяльності всіх Homo через вплив виробничої і гуманітарної меганоореволюцій. Наведено довгостроковий прогноз з акцентуванням найістотніших інновацій у навчанні, житті і мисленні всього населення Землі. Відзначено труднощі точного прогнозування третьої меганоореволюції -- стрибка у можливостях Штучного інтелекту.

Ключові слова: еволюція, суспільства, освіти, п'ять принципів індустріальної освіти, криза людства, точка біфуркації, відсутність прогнозів розвитку освіт, дві меганоореволюції, модель освіти для середини ХХІ ст.

Вступ

Ця чергова колективна стаття членів незалежного об'єднання науковців та освітян України з назвою «Київський клуб АНТИКОЛАПС» скерована на виконання наших планів воєнного 2023 року -- працювати на перемогу й пропонувати читачам нестандартні матеріали великого стратегічного значення. Нагадаємо, що серед них підвищеною прогностичністю відзначається остання стаття з аналізом ролі України в двох «недостатньо усвідомлених» загалом співгромадян і нашими лідерами меганоореволюціях -- виробничій №1 і гуманітарній №2 [1а]. Точність нашого передбачення безперечна через прискорення розвитку №1 в останні два роки й появу десятків рятівних та екологічно чистих ноотехнологій (wisetechnology) разом з офіційним проголошенням гуманітарної ноореволюції влітку 2022 року як створення мало не «з нуля» правдивої історії всього людства, народів і етносів ([2а] та ін.).

Подальший текст скерований на формування у читачів загальної картини еволюції засобів навчання і виховання молодих генерацій для продовження існування суспільств та їх зміцнення. На відміну від багатьох публікацій на педагогічну тематику, автори яких висвітлюють інтраосвітні теми (зміст предметів, структура уроків, навчальне приладдя та ін.) без створення широкої картини розвитку суспільств в цілому, наша стаття міститиме саме найзагальніші аналізи спільного розвитку суспільств (економік і всього іншого) й «освіт (у множині)» як різноманітних та змінних засобів підготовки знаннєво - виробничої їх частини.

Ще одна особливість нашого матеріалу полягає в нестандартному методі викладу через поєднання створеного двадцять років тому аналітичного огляду еволюції суспільств і загальних характеристик використаних ними освітніх систем й аналізу здійснених на даний момент найістотніших змін в головних рисах систем освіти провідних держав в аспектах їх відповідності до запитів керівних органів і всього населення з наголосом на тому, що визначатиме освітні та виховні справи у середині ХХІ століття й пізніше.

Суспільство і освіта - тенденції коеволюціїу ХХІ столітті (текст з [3а] практично без скорочень)

Ніколи у минулому темп і комплексність соціально-економічних змін не сягав сучасних значень... В Україні продовжує поглиблюватися і розвиватися своєрідна "мультиреволюція", що є унікальним поєднанням кількарівневих і складних трансформаційних процесів. Подолання численних проблем, зміцнення незалежності й зростання якості життя стануть реальністю швидше, якщо ми більш точно уявлятимемо глибинні причини і головні напрями світових і національних явищ. Виклад останніх для коеволюції суспільства й освіти у перші десятиліття ХХІ ст. є темою даної праці. освіта гуманітарний меганоореволюція

Існує консенсус вважати "суспільством" велику сукупність людей, об'єднаних притаманним саме цій сукупності способом задоволення своїх пріоритетних потреб (у першу чергу - матеріальних) шляхом добування, перетворення, виробництва, розподілу і споживання їжі, одягу, засобів праці й ін. [1, 1218]. Людина - суспільна істота, яка з моменту появи власного біологічного виду існувала лише в складі груп, які не розпадалися на незалежні одна від одної індивідуальності, а були цілісним об'єднанням.

Колективність - програми формування структури і дотримання правил співіснування, трансляції знань і досвіду новим поколінням від старших осіб, накопичення суспільної інформації й ін. - глибоко вкорінені в кожну людську істоту. Саме це й дозволило людям спершу поширитися на практично всю поверхню суходолу, а пізніше перейти від надповільної біологічної еволюції до швидкісної соціально-виробничої. Та й остання виявилися складним явищем - повільна в доісторичному минулому вона постійно інтенсифікувалася в історичні часи, досягнувши піку наприкінці ХХ ст.

До початку аналізу освіти нового сторіччя необхідно розглянути, якими ж у ньому будуть суспільства. Дороговказом у наших подальших міркуваннях слугуватимуть не посилання на цитати мислителів минулого - цінність тогочасної компетентності стрімко зменшується з появою все нових знань й змінами суспільств, - а домінуючий вплив на всі антропогенні явища і події (включаючи й освітні) способу матеріального виробництва. Життя кожного соціуму, як і загальні риси характерної для нього системи навчання і виховання нових поколінь, визначається насамперед тим, що складає основу життєзабезпечення його членів.

Звернення до праць істориків, філософів чи політиків засвідчує надзвичайну різноманітність думок щодо рушійних сил суспільної еволюції й історичного процесу. Досить часто в них стверджується, що все визначають видатні особи і лідери [2]. Чимало науковців (приклад - К.Маркс і безліч його послідовників) вбачають у боротьбі суспільних класів і верств, а також властивих для них поглядів чи ідеологій, глибинну причину всього прогресу й руху в майбутнє. Рідше акцентуються релігійні конфлікти, расове суперництво, домінуючі прагнення ("пасіонарність" чи щось подібне) груп народів чи племен ([3; 4] та ін.).

Та хоч всі вказані причини у певні історичні моменти й на обмеженій території можуть виходити на перший план, їхній спільний вплив виявляється другорядним, якщо розглядати простори континентів і епохи тисячоліть.

Саме такий широкий погляд й неупереджений аналіз приводять нас до наступного висновку - домінуючий спосіб виробництва був, є і завжди буде фактором №1 впливу на суспільно-політичне життя, комплекс канонів і норм індивідуальної й колективної діяльності, на культуру і освіту. Спираючись на критерій способу виробництва, ми можемо з достатньою чіткістю пояснити причини і особливості економічного і культурно-освітнього розвитку доаграрного, аграрного, індустріального та інформаційного суспільств, передбачити глобальні події наступних десятиріч.

Співставлення цих чотирьох видів суспільств ми розпочнемо з головного - матеріального фундаменту виробництва. Застосуємо таблицю 1 для конденсації та унаочнення необхідної інформації, яка у попередників займала десятки сторінок тексту і викладена лише частково (напр., [5; 6]).

Таблиця 1. Співставлення головних варіантів суспільств: забезпечення життєдіяльності

Примітка: * 1-й сектор - сільськогосподарський (збиральництво, полювання, скотарство, рільництво, рибне господарство й ін.); 2-й - промисловий; 3-й - інтелектуально-виробничий і обслуговуючий;

Зауважимо, що показник "менше 10%'' в правій чарунці другого рядка вказує кількість населення тих країн - США, Канади, Японії, Норвегії, Нідерландів й ін. - які все більше втягуються в стадію інформаційного суспільства, але ще не побудували його, оскільки зберегли надто багато виробничих і суспільних рис періоду індустріального суспільства. Обмежимося одним прикладом.

Чи не головний рудимент минулого - старе й екологічно гранично небезпечне джерело енергії, яким є спалювання накопичених діяльністю біосфери сполук вуглецю і водню (вугілля, нафти, метану й ін.). Воно ще й має малу спроможність й ніколи не зможе забезпечити зростаючі енергетичні потреби усіх землян.

Остаточно подолати енергетичну кризу й забезпечити безпечне життя і стабільний прогрес 10 млрд. землян зможуть лише принципово нові джерела - 1) пряме перетворення сонячної енергії в електрику в неоднорідних напівпровідникових структурах і 2) керований термоядерний синтез (перетворення дейтерію в гелій у високотемпературних пристроях надвеликої потужності). Ці джерела є екологічно чистими й будуть використовуватися мільйони років без вичерпання і порушення рівноваги всієї біосфери. їх можна розпочати вводити в дію хоч зараз (особливо перше), але цьому заважають прихильники минулого і наявного.

Приблизно два мільярди землян і сотні надвпливових компаній мають зиск з видобутку, переробки, транспортування і продажу традиційних джерел енергії. Відтак, їхні представники роблять усе можливе для гальмування нових досліджень (особливо у керованих термоядерних реакціях та їх використанні) й для відвернення появи нових надпотужних джерел енергії. Нам усім слід пам'ятати про це негативне явище і спільно боротися за якнайшвидший перехід від спалювання нафти і вугілля до створення великих сонячних електростанцій у пустелях та потужних термоядерних станцій у місцях найбільш компактного проживання населення й великої потреби в енергії. Ми переконані - світлого майбутнього всього людства неможливо побудувати на бензині чи газі.

Для подолання усім відомих глобальних екологічних загроз (знищення озонового шару, посилення "парникового ефекту" і перегрівання приземного повітря, втрати тропічних лісів та ін.) мало закликів "жити дружно, бути вихованими і толерантними, любити природу та ін."

Цей бажаний перехід забезпечить лише прогрес наук, технологій, освіти і виробництва.

Для свого порятунку людство має "подорослішати" й змінити всю систему індивідуальних і колективних пріоритетів діяльності. Спробуємо порівняти чотири головні види суспільств саме за цими показниками (табл. 2).

Висока складність тих суспільних та індивідуальних явищ, яких стосується ця таблиця, ускладнює кожну спробу їх точної характеристики одним чи двома - трьома словами. Відтак, вона є більш дискусійною і менш категоричною від першої.

Таблиця 2 Співставлення головних варіантів суспільств у сфері системи цінностей і засад життєдіяльності

Та все ж цілком очевидними і досить обгрунтованими є кілька висновків:

розвиток йшов від примітивно-природної організації з тисяч чи десятків тисяч племен, члени яких знали про існування лише сусідів-конкурентів, до формування "людства" як реальної цілісності, свідомої глобальних загроз і здатної перемогти їх;

постійно зростала індивідуальна відповідальність і автономія членів поширених соціумів, зменшувався відсоток підпорядкованих і несамостійних осіб і збільшувався, змінюючись за сутністю, відсоток лідерів й незалежних осіб;

невпинно розширювалася суспільна роль жінок, вплив притаманного цій статі менталітету і системи цінностей на діяльність всього суспільства аж до майбутньої повної їх перемоги над природно-чоловічими програмами, успадкованими людьми від тваринних предків;

саме це явище стало, як ми вважаємо, прихованою основою невпинного розвитку і поширення системи загальногуманістичних цінностей і правил співжиття, остаточна перемога яких над усіма попередніми є ультимативною передумовою сподівань людства на існування і подальший стійкий розвиток.

На жаль, досягнення перемоги цінностей і пріоритетів нового (інформаційного) суспільства над усіма попередніми - надскладне завдання, яке не може відбуватися так само швидко, як поява та удосконалення матеріально - виробничої сфери (комп'ютерів, цифрової інформаційної техніки, нової інфраструктури й ін.). Справа не лише у тому, що надто великий відсоток усього людства ще й не наблизився до інформаційної стадії. Людський мозок діє за певними законами і нормами, тому досить часто, отримуючи від органів чуттів об'єктивні і правильні сигнали, оцінює їх й робить висновки за усталеними і сформованими стереотипами, відтак, нав'язує упереджені, консервативні і просто неправильні висновки.

Узагальнюючи, ми можемо стверджувати, що на наших очах розвиватиметься й поглиблюватиметься процес, який наш відомий хірург і мислитель Микола Амосов, визначив як "дорослішання" людства, перетворення його з абстракції в могутню й дієздатну цілісність [4].

Освіта

За всієї різноманітності більш чи менш детальних означень поняття "освіта" у них завжди існує вказівка на його універсальність і широту застосування для позначення

індивідуального і суспільного набутку (напр., "ця особа отримала хорошу, глибоку і сучасну освіту"),

матеріальної структури для його надання (закладів і засобів усіх видів навчання і виховання нових поколінь, їхньої підготовки до суспільного життя і професійної діяльності),

мети, методів і варіантів навчання і виховання (освіта світська, релігійна, класична, національна, професійна й ін.),

цілісної сучасної системи соціумізації нових поколінь та сприяння особистісному успіху ("первинна освіта" до моменту виходу на ринок праці та подальше неперервне удосконалення, що позначається міжнародним терміном LLE - Life-long Education).

Більшість філософів переконана, що людина є унікальною істотою, єдиним біологічним видом, який "здатний до навчання". Та це відверте перебільшення, помилковість якого пояснюється поганою обізнаністю його творців з суспільним життям багатьох високоорганізованих істот на Землі - представників приматів, птахів та ін. Чимало з них організовують справжнісінькі школи, в яких викладають особи "третього віку", чий досвід і знання викликають повагу і пошану молоді.

Типовий приклад - "вороняча школа". Свідком її роботи автор був двічі. Першого разу це сталося на околиці Києва. Три статечних чорних "вчителя" міцно трималися пазурами за перекладину паркану, а на траві розташувалися з півсотні молодих птахів. Викладачі по черзі голосно промовляли фрази, посилюючи вплив помахами крил, а молодь досить старанно повторювала почуті звуки і побачені рухи. У разі недостатньої точності, інший "вчитель" додавав свої зусилля, посилюючи до межі можливого експресію, що позитивно впливало на рівень засвоєння навчального матеріалу молодими воронами.

Відкинувши зарозумілість, слід визнати, що система навчання у людей в своїх фундаментальних основах була і все ще залишається цілковито "природною", повторюючи зразки трансляції знань і досвіду від старших до молодших поколінь, притаманних розвиненим біологічним видам зі зграйною організацією популяцій. Спільним у людей і тварин донедавна було те, що старші покоління мали цілковиту можливість контролювати практично всю дійсно важливу для навчання і виховання інформацію. Саме ця обставина не лише робила формування і соціалізацію молоді прогнозованими і керованими, але й гарантувала його результат - обсяг знань і алгоритми поведінки навчених загалом дуже мало відхилялися від того, чого бажало старше покоління. Звісно, і в цих умовах закон великих чисел і явище індивідуальної біорізноманітності зумовлювали появу "білих ворон", але це відбувалося дуже рідко і не впливало на стабільність існування виду в його екологічній ніші, не створювало небезпеки розриву еволюції чи значного відхилення від доцільної норми.

Сучасне поєднання великих досягнень і значної розбудови систем освіти з комплексністю і складністю проблем і перешкод на шляху до виконання їх головних цивілізаційних завдань є наслідком безперервної еволюції разом зі зміною та удосконаленням суспільств. Всі їх види і можливі варіанти не могли і не зможуть обходитися без процесу навчання нових поколінь, але лише три - аграрне, індустріальне та інформаційне - створили повноцінні системи освіти різної складності. Порівняємо особливості систем навчання і виховання головних видів суспільств у табл. 3.

Таблиця 3 Визначальні риси головних варіантів суспільств і характеристики відповідних систем освіти і науки

Примітка: * первинна освіта (Initial Education) - всі види навчання і отримання фахової компетентності від народження людини до моменту її входу на ринок праці чи початку виконання обов'язків члена нової родини.

** слово "науки" тут вжито у міжнародному значенні "Sciences" (несуб'єктизовані знання, що варті довіри й отримані в результаті дослідів і вимірів).

Наша таблиця досить переконливо засвідчує існування прогресу у розвитку освіти, але не містить важливих деталей, наприклад, чіткої вказівки на час появи державних систем навчання всіх або переважної більшості дітей.

Такі системи були зайвими і не існували в доаграрних і навіть аграрних соціумах аж до моменту початку переходу найбільш розвинених сільськогосподарських країн до індустріальної стадії, машинного виробництва та інтенсивного транспорту, які вимагали грамотності робітників. Перші сучасні системи "освіти для всіх (Education for all)" стали формуватися кілька століть тому, розпочавшись з великої церковної школи в Римі, яку для дітей з бідних родин заснував у 1597 р. іспанець Жозе Каласанз (1557-1648 рр.) [7]. У рамках керованої ним католицької конгрегації (спілки) він створив мережу шкіл у багатьох країнах, зокрема, у тогочасній Моравії (Чехії), звідки походить більш відомий у нас Ян Амос Коменський (1592-1670). Він продовжив справу Каласанза і полишив багато дуже важливих педагогічних творів, пропозицій і планів, що стали основою діяльності шкільних систем у найбільш розвинених країнах Західної Європи.

Це був період зміцнення державності на основі національних ідей, а тому політичні лідери вбачали у системах навчання і належного виховання молоді найнадійніший засіб забезпечення єдності й цілісності національних держав. Якщо до Каласанза і Коменського школи були суто приватними (як правило, окремі викладачі вели власні мікроскопічні школи, де навчали майбутніх торгівців чи ремісників основам арифметики, читання і письма), то з початком розбудови індустріального суспільства освітні системи стали масовими.

Збігаючись за головними цілями й принципами організації, системи освіти індустріальної епохи виявилися досить різноманітними, оскільки виникали у різних соціоекономічних і культурних умовах. Поширений поділ на прусську (виникла у 1742-1820 рр.), французьку (1791 -1870), британську (1 8201904), американську (1840-1910), японську (1868-1890) і радянську (1917-1935) моделі.

Друга половина ХХ ст. стала часом перетворення середньої 12-річної освіти в обов'язковий елемент соціалізації молоді й початку збільшення охоплення вікової групи 18-23 роки різноманітними варіантами вищої освіти - класичної університетської, професійної, спеціалізованої й ін. денних і дистанційних варіантів. Під впливом нового прискорення науково - технологічної революції й потреби залучення до надсучасного виробництва висококваліфікованих математиків, фізиків, хіміків, біологів, матеріалознавців, інженерів-конструкторів, енергійних менеджерів й фахівців багатьох інших професій вищі школи практично всіх країн світу збільшували вимоги до системи середньої освіти й намагалися якісно навчати не лише найбільш здібні 10-15% кожного покоління, а переважну більшість його представників. Виникла потреба інформування і додаткового навчання всього активного населення.

Більш-менш успішне вирішення такого комплексного завдання з навчання молоді стало можливим лише після збільшення фінансування освіти до рівня 7-10% всього національного продукту (ВНП) й формування дуже розгалужених структур, що в загальному випадку складаються з трьох квазінезалежних частин:

сектор формальної (formal) освіти (дитсадки, школи, вищі навчальні заклади, які присуджують "визнані" довідки, посвідчення, атестати, сертифікати, дипломи, титули - "освітні кваліфікації";

сектор неформальної (non-formal) чи "додаткової" освіти, в який входять всі позашкільні заклади й інституції для дітей, молоді й дорослих;

- сектор інформальної (in-formal) освіти, інформування чи пропаганди, який включає всі засоби впливу на особу, що не входять у попередні сектори (оточення і неформальна група, засоби масової інформації, Інтернет та ін.).

З кожним роком у світі зростає поширення терміну "первинна освіта (Initial Education)", що виникло зовсім недавно - наприкінці ХХ ст. у момент підвищення вимог ринку праці до професійної й освітньої підготовки молоді, яка вперше виходить на цей ринок і розшукує заняття й заробітки для забезпечення свого існування. З когорти молодих людей, які на різних стадіях з тих чи інших причин опинялися поза закладами загальної чи професійної освіти, в усіх розвинених країнах формувався соціально небезпечний прошарок маргіналів. Вони, у кращому разі, потребували постійної підтримки з державних чи інших фондів, у гіршому - ставали основою чи членами кримінальних або інших антисуспільних об'єднань.

Поширення у світі впливу конвенцій про права особи і захист дітей спричинило виникнення нового ставлення до "важкого контингенту" системи обов'язкової освіти. Його стали розглядати не як нікому не потрібний баласт, а як об'єкт докладання особливих зусиль суспільства - надання додаткових навчальних послуг, застосування пристосованих саме для "важких" учнів програм і методик тощо. Саме на цій загальногуманістичній основі виникло переконання - системи освіти не мають права втрачати жодну дитину чи підлітка і зобов'язані підготувати його до успішного виходу на ринок праці.

Сукупність усіх форм навчання і підготовки з моменту народження певної особи і до її виходу на ринок праці (чи початку виконання обов'язків члена молодої родини) називають у розвинених країнах "первинною освітою (Initial Education)". Очевидно, що її тривалість, як правило, значно перевищує термін обов'язкової освіти, що визначений законами.

Особливу увагу кожна країна традиційно звертає на систему середньої освіти, яка є і буде надійною базою подальшого навчання і самовдосконалення кожної особи. В останньому десятиріччі ХХ ст. сформувався світовий стандарт середньої освіти як передумови отримання права доступу на університетські програми (класично-академічного чи професійно-фахового змісту). Причина цього - значне збільшення кількості студентів-іноземців, які отримують повні програми вищої освіти чи їх частини у зарубіжних закладах.

Це примусило розвинені країни, використовуючи політичні можливості створених ними міжнародних організацій типу ЮНЕСКО чи Ради Європи, потурбуватися, з одного боку, про підписання широких міжнародних конвенцій з оцінювання і взаємовизнання атестатів і дипломів (приклад - Лісабонська конвенція 1997 р.), з другого - розпочати домовлятися про стандарти середньої і вищої освіти.

Результатом цих зусиль можна вважати узгодження норм щодо середньої освіти а також прийняття ЮНЕСКО нової Міжнародної стандартної класифікації освіти (МСКО 1997), яка замінила застарілу попередню класифікацію (МСКО 1976).

Відтак, повна середня освіта передбачає:

а) 12 і більше років денного навчання;

б) три-чотири заключних роки профільного і поглибленого вивчення групи предметів для хорошої підготовки до вищої освіти, а також

в) об'єктивні випускні екзамени, які дають змогу порівнювати між собою школи й приймати абітурієнтів в університети без додаткових вступних іспитів.

У свою чергу, МСКО 1997 вперше проголосила однакову суспільну цінність як класичної університетської освіти, так і професіоналізованої, яка не скерована безпосередньо на подальшу кар'єру науковця-дослідника. Це досить важливе нововведення, адже і у нас, і в багатьох інших країнах "якісною" вважається лише класична вища освіта за магістерськими програмами. Тимчасом, практика Німеччини, Франції, Австрії й кількох інших країн (до них можна було віднести в час його існування Радянський Союз) переконує у тому, що є чимало професій і видів діяльності, які не вимагають поєднання навчання з науковими дослідженнями в університетах гумбольдтівського типу. Саме тому завдання охоплення вищою освітою все більшого відсотка молоді віком 18-23 років вирішується в більшості країн світу використанням професіоналізованої, а не класичної вищої освіти. Очевидно, що це супроводжується створенням і використанням нових (неуніверситетських) стандартів вищої освіти.

Ці явища ми можемо лише вітати - для успішного розвитку сучасних країн необхідна якісна і довготривала (понад 17 років) підготовка усіх представників нових поколінь. Вона має завершуватися присудженням фахового посвідчення і формуванням у молодої людини навичок самостійного навчання й самоудосконалення. Вони забезпечать можливість розвитку професійної кар'єри й життєвий успіх шляхом навчання упродовж решти життя. Представник нового інформаційного суспільства - особа, що безперервно навчається!

На цьому твердженні закінчувався текст «освітньо-прогностичної» публікації' 2002 року.

Головні тренди сучасного суспільно-освітнього розвитку

Здійснені в 2002 році у трьох таблицях і супровідному тексті передбачення характеристик інформаційного суспільства (існують також інші варіанти його назви) виявилися задовільними щодо їх точності аж до початку пандемії COVID - 2019 з вимушеним порушенням нормального ритму навчально-виховного процесу, який працював на основі індустріальної моделі з її п'ятьма засадничими принципами -- стандартизацією, спеціалізацією, синхронізацією, концентрацією, максималізацією і централізацією. Разом з гіпотезою про особливу ефективність «наукової організації праці» їх послідовне застосування перетворило системи освіти у своєрідний і дуже об'ємний продуктивний сектор, завданням якого було забезпечення всього суспільства (чи «держави») працівниками з визначеними наперед спеціалізаціями і рівнями підготовки (компетентності).

З формальної точки зору «освіт» було багато, адже кожна держава проходила власний шлях розвитку, а тому, наприклад, японська має мало не 20 унікальних рис, а для Франції відповідальний автор з труднощами виявив 13. Але з точки зору еволюції систем чи важливих виробів вони всі разом і кожна окремо змушені були виконувати закон «S-розвитку», який для потреб навчання студентів ми відтворювали у вигляді Рис. 1.

Рис. 1. «Стандартний» перебіг появи і розвитку важливих винаходів і виробів

На основі цієї S-кривої легко пояснювати, наприклад, історію автомобілів, трошки складніше -- вітрильників чи «освіт». Але завжди все розпочинається зі спрощеного й недосконалого витвору, яких на стадії 0-1 існує велика множина, адже спершу кожен автомобіль чи кожний осередок для навчання дітей був унікальним. Прагнення до ефективності різко зменшує різноманіття, а «плато досконалості» настає в момент вичерпання позитивних характеристик. Що цікаво -- ці «досконалі вироби» стають страшенно схожими, бо досягнення рекордних результатів зазвичай можливе тільки одним -єдиним способом. Тому всі великі сучасні «освіти» дуже подібні одна до одної й відрізняються тільки «другорядними внутрішніми рисами».

Гігантські розміри й висока «індустріальна» досконалість сучасних систем освіти зумовлюють їх величезний консерватизм і видатну «опірність» до впровадження значних змін навіть у разі корисності останніх.

Серед інших причин гальмування поширення інновацій вкажемо ефект Лачинса в роботі головного мозку Homo, який у спрощеному формулюванні можна вважати майже повним несприйняттям переважною більшістю людей повідомлень про інновації, відкриття і досягнення, а також небажанням включати цю інформацію в свій практичний інтелект і негайну діяльність одразу ж після надходження чогось нового і несподіваного. «Лачинс» гальмує поширення головних життєвих досягнень відповідального автора (це №1 -- відкриття ноотехнологій і ноонаук; №2 -- виявлення глобальних меганоореволюцій -- виробничої і гуманітарної; №3 -- докази 4-х «мегаподвигів» носіїв українських генів; №4 -- створення «Основ нооприродознавства» з його безперечною перевагою над так званою STEAM- освітою; №5 -- реальний шлях ліквідації світової «епідемії ожиріння» і чимало інших), але, на щастя, не заважає продовжувати мислити і робити нові відкриття й пропонувати інновації, подібні до «Суперзасобу психозахисту всіх українців» [1а].

Закінчуючи використання нами статті [3а] й трьох таблиць, пригадаємо лише давнє прохання до відповідального автора редакції друкованого органу Верховної Ради України з назвою «Віче» щодо створення великої «пояснювальної статті» для інформування депутатів про стан і перспективи позитивних змін національної системи освіти. Вона була оприлюднена, мала тільки одну таблицю, але багато доказів головних світових трендів з детальним і точним передбаченням подій «в економіках та освітах» на найближчу чверть століття [4а]. На жаль, редакційний колектив «Віче» розформували, а стаття не потрапила в створений набагато пізніше електронний архів і перебуває в бібліотеках.

Всі ці міркування ми навели для плавного переходу до пояснення того незаперечного факту, що освіти ХХ ст. через свою інерційність вельми благополучно проіснували перші 20 років нового століття й продовжили свій розвиток періоду існування «залізної завіси» у дещо полегшених умовах її зникнення. Обираючи подальші фрази, ми вирішили не формувати довгий ланцюг другорядних змін (хоч і важливих для кожного конкретного випадку Словенії, Польщі чи Туреччини), а запропонувати читачам об'єкт для самостійної роботи -- велику таблицю 4, яка містить чимало фактів, що стосуються вершинного досягнення «індустріальних вищих освіт регіону Європи (точніше -- Європейського простору вищої освіти)» напередодні точки біфуркації (початку пандемії COVID-2019).

Таблиця 5 Чисельність населення і кількість студентів за рівнями дипломного навчання

Примітки: ISCED 5 -- короткий цикл вищої освіти з чітким професійним спрямуванням (український відповідник -- молодший спеціаліст, а за новою термінологією «молодший бакалавр як короткий цикл»); ISCED 6 -- бакалавр; ISCED 7 -- магістр; ISCED 8 -- аспірантура (докторантура). Використані дані з кількох джерел (The European Higher Education Area in 2018; Bologna Process Implementation Report [El. resource] / European Commission/EACEA/ Eurydice, 2018. Luxembourg: Publications Office of the European Union. -- 330 p. -- URL: http://eurydice.indire.it/wp-content/ uploads/2018/05/Bologna-Report-2018.pdf та ін.). ЄС не включає в довідники дані про Косово, хоч там проживає майже 1,9 млн осіб.

Сподіваємося, що індивідуальні «точки зацікавлення» для себе оберуть наші читачі, а нас найбільше вразило те, що німці вирішили у вищих школах готувати тільки професіоналів найвищого рангу, вважаючи «бакалаврів» і подібних «недоучками», а Туреччина, на відміну від Ірану з його фанатично - релігійною зацикленістю, стає «цілковито європейською» якщо не формально (її й зараз тримають осторонь від ЄС), то де-факто. Вражає колосальна кількість турецької молоді в університетах, де невдовзі швидко зростатиме кількість магістрів і докторантів. Тому не треба дивуватися, що Туреччина заіграшки за 34 роки споруджує найбільші у світі мости, аеропорти і збирається додати до природного Босфору другий -- набагато досконаліший, зручніший і безпечніший.

Загалом же світові освіти услід за економіками і засобами життєзабезпечення у даний момент перебувають у так званій «точці біфуркації» на початку цілковито вимушених грандіозних змін, передбачення яких є неабиякою ПРОБЛЕМОЮ (в еллінів це слово означало не тільки складне завдання, а й нове й потрібне поняття, яке дуже важко пояснити іншій особі). Ігнорування біфуркаційної ситуації й неможливість на основі знань і лексиконів ХХ століття точно передбачити форсмажорні (непереборні за впливом) виробничі, економічні соціальні та освітні події на півстоліття вперед (щоправда, в усіх уже поширених прогнозах існує єдине спільне -- твердження про неминучість тотального колапсу й занепаду популяції Homo в другій половині ХХІ ст.) має наслідком для загалу світової педагогічної преси два явища:

практично цілковиту відмову від уточнень і пояснень освіт (систем навчання і виховання) середини ХХІ ст. (яскравий приклад -- звіт Римського клубу про діяльність за 50 років з «підлітковим» текстом, закликом «жити дружно і навчатися для майбутнього» та без жодного наукового слова з літерами «noo-» [5a]);

відвернення загальної уваги від серйозних справ і скерування її на змагання університетів та інших ВНЗ в десятках показників і складання все більшої і більшої кількості рейтингів, порівнянь й описів стадій наближення до титулу «заклад світового класу» (приклади не наводимо -- вони загальновідомі).

На нашу думку, саме ця біфуркаційна невизначеність примушує авторів абсолютної більшості відомих нам друкованих і електронних матеріалів в описах освітнього майбутнього обходитись усього лише трьома термінами -- цифровізація, інформатизація і роботизація (найновіший державний план розвитку ВО України на десять років задовольняється тільки першим з цих слів [6а]). Корисно попередити читачів про те, що в щойно згаданому «комплексному» номері «Вищої освіти» цілком випадково поєдналися одразу кілька матеріалів прогностичного характеру, але центральне місце належить документу з назвою «Стратегія розвитку вищої освіти в Україні на 2022--2032 роки». У ньому читачі не знайдуть нічого про реальне майбутнє, надходження якого не помітили й не усвідомили автори «міністерського документу». Його зміст і пафос скеровані на тактику управління з кабінетів МОН, тому три заплановані кроки полягають в запровадженні фінансової автономії закладів вищої освіти і вдосконаленні системи управління ними (2022-2024); завершенні модернізації мережі закладів вищої освіти (2025-2028); розширенні зв'язків освіти з наукою та бізнесом й інтеграції до світового освітньо-наукового простору (2029--2032) [6а, с. 96-97].

Наша перевага перед загалом колег полягає в акцентуванні уваги та індивідуальних зусиль в розвитку ідеї, яка побіжно згадана в останній чарунці табл. 1 такими словами: в майбутньому екологічний вплив виробництв буде «значним і позитивним». Це означало нашу тогочасну переконаність у тому, що до перших двох помічених нами в 2000 році екологічно ідеальних процесів (нанофотокаталізації і бактеріального отримання біопластиків) зусиллями мільйонів науковців і технологів PhD-рівня обов'язково приєднаються тисячі й ще більше інших, а екологічно деструктивні індустріальні виробництва будуть чи заборонені, чи витіснені ідеальними, дешевими і «екологічно-лікувальними» ноотехнологіями (ця тема -- леймотив статті [1а] і десятків інших).

Зібрана нами й викладена у згаданих та інших публікаціях інформація про розвиток меганоореволюції №1 як цілковитої заміни смертельних для біосфери та всіх Homo сучасних алхімічних, хімічних, індустріальних і смарт-виробництв екологічно ідеальними ноотехнологіями і ноопроцесами (їх опис містять наші матеріали, які Google надасть зацікавленим читачам через пошук по слову «Nooglossary»).

Але подібна поступова ноотрансформація означатиме:

цілковито радикальні й всезагальні зміни у життєзабезпеченні кожної людини;

зникнення небезпеки вичерпання ресурсів разом з ліквідацією потреби захоплення чи знищення інших претендентів на ці ресурси;

поява у батьків і представників усіх старших генерацій грандіозної кількості часу на нормально-природне еусоціальне і соціальне спілкування з дітьми і молоддю аж до досягнення ними повної самостійності;

орієнтація ноонаук і ноомистецтв на індивідуальний і колективний розвиток та підтримку всього складу нових генерацій (рамки статті не дають змо...