Партнерство як інноваційна форма діалогічної взаємодії у системі "викладач-студент"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Український державний університет імені Михайла Драгоманова, Україна

Харківський національний технічний університет «ХПІ», Україна

Партнерство як інноваційна форма діалогічної взаємодії у системі «викладач-студент»

Вишківська Ванда Болеславівна

канд. пед. наук, доцент

доцент кафедри педагогіки педагогічного факультету

Голікова Оксана Миколаївна

канд. філол. наук, доцент

доцент кафедри ділової іноземної мови та перекладу

Анотація

діалогічний взаємодія викладач студент

Сучасний етап розвитку цивілізації вимагає фахівців із широким гуманітарним мисленням, здатних будувати професійну діяльність за законами постіндустріального розвитку, які враховують органічний зв'язок між економічною продуктивністю та творчістю, з одного боку, та прагненням людини до особистої самореалізації - з іншого. Відповідно одним із актуальних напрямів вдосконалення вищої освіти є підготовка кваліфікованого, професійно-мобільного спеціаліста відповідного рівня та профілю, конкурентоспроможного на ринку праці, що вільно володіє своєю професією та орієнтованого на суміжні сфери діяльності. А це, своєю чергою, актуалізує значущість діалогової моделі освіти, яка утверджує суб'єктні відносини між викладачем та студентом.

Аналіз філософської та психолого-педагогічної літератури з проблеми сутності діалогічної взаємодії показав його релевантність для організації найбільш продуктивних та особистісно-розвивальних відносин між викладачем та студентом. Спираючись на основні цінності та цілі діалогу, загальні характеристики взаємодії як процесу, ми виділили такі структурні компоненти діалогічної взаємодії - діалогічні відносини, особистісні позиції учасників, активна спільна діяльність, ціннісно-смисловий зв'язок.

Відповідно до цих характеристик ми розглядаємо діалогічну взаємодію як процес взаємовпливу викладача та студента з метою їх розвитку та саморозвитку на основі відкритої особистісної позиції, діалогічного розуміння як спільного пошуку, ціннісно-смислового зв'язку. З. Карпенко вважає, що освітній діалог, якому притаманні такі характеристики, як контекстуальність, відкритість, сприяють моделюванню навчальних ситуацій, які ініціюють у студентів смислові переживання як основу набуття подальшого професійного досвіду [3, с. 18].

В рамках діалогічної взаємодії виникають та розвиваються відносини співробітництва, співтворчості, партнерства, стиль яких регулюється системою цінностей, норм, обумовлених спільною діяльністю учасників освітнього процесу.

Партнерство є інноваційною формою організації взаємодії у вищій школі, оскільки виявляється в таких особливостях: руйнування стереотипного педагогічного мислення у сфері «викладач - студент», організація взаємодії на засадах рівності, добровільності, рівнозначності учасників освітнього процесу; врахування механізму саморозвитку особистості. Пропонуючи широкий спектр стратегій співпраці між викладачем та студентами, воно передбачає право вибору та відповідальність за прийняття рішень, що дозволяє учасникам освітнього процесу разом, але по-різному брати участь у проєктуванні, організації та здійсненні діяльності з особистісного розвитку [4].

Ціннісно-смислові орієнтири партнерства співвідносяться з його цілями: сприяти саморозвитку та професійному самовизначенню, забезпечити високий рівень освіченості, професійної готовності викладача до гуманізації освітнього середовища; утвердження відкритості, позитивної взаємозалежності суб'єктів партнерства; автентичності кожного; індивідуальної та групової відповідальності [5].

Процесуальна складова педагогічного партнерства включає: безпосереднє навчання з використанням нетрадиційних засобів навчання; навчально-дослідницьку діяльність викладача та студента, орієнтовану на спільний науковий пошук; впровадження методики партнерської домінантності, що діє в рамках комунікативно-горизонтального середовища і передбачає морально-ділову установку на повагу, незалежність та конструктивну конкуренцію у відносинах між викладачем та студентом.

У такий спосіб утверджуються відносини партнерства на основі взаємної відповідальності, спільного творчого пошуку викладача та студентів і зацікавленості у духовному, професійному та морально-діловому зростанні. А це, своєю чергою, дає можливість формувати готовність молодого фахівця до індивідуальної та колективної діяльності, розвивати його здібності самостійно приймати рішення і нести відповідальність за їх виконання, адекватно діяти в нестандартних професійних і життєвих ситуаціях, мобілізувати різні ресурси для виконання виробничих та особистих завдань, мислити евристично, креативно, інноваційно [1].

Отже, у «партнерській» моделі освіти суб'єкт навчання - унікальна цілісна особистість, яка прагне максимальної самореалізації можливостей (самоактуалізації), здатна на усвідомлений та відповідальний вибір у різноманітних життєвих ситуаціях. Саме досягнення цієї якості і є головним результатом навчання та виховання. Стаючи суб'єктом процесу свого навчання, студент отримує найпотужніший стимул для надання йому творчого і значною мірою індивідуалізованого характеру [2]. Крім того, коректно вибудоване колективне та міжособистісне педагогічне спілкування дозволяє студентам швидше адаптуватися до умов ЗВО, сприяє усвідомленню своєї активної ролі в навчанні та персональної відповідальності за його результати.

Стратегія партнерства - це стратегія співтворчості, яка реалізується шляхом розширення простору співробітництва в діалозі «викладач -студент», «студент-студент», освоєння різних інноваційних комунікативних технологій та технологій самовизначення, а також шляхом розвитку адекватної самооцінки як показника оволодіння рефлексивною культурою.

Список використаних джерел

1. Вишківська В.Б. (2004) Критерії і показники готовності студентів до конструювання навчально-пізнавальної діяльності учнів. Науковий часопис Національного педагогічного університету імені МП Драгоманова. Серія 16. Творча особистість учителя: проблеми теорії і практики. Київ: НПУ. Вип. 1 (11). 243-249.

2. Вишківська В.Б. (2008). Суб'єктивність студентів у навчальному процесі-необхідна умова формування професійної компетентності. Науковий часопис НПУ імені М.П.Драгоманова. 2008. Вип.8 (18). 2-4.

3. Карпенко З.С. (2014). Аксіопсихологія особистості студента. Актуальні питання теорії та практики психолого-педагогічної підготовки майбутніх фахівців: матеріали ІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції, Хмельницький, 24-25 квітня 2014 р. Хмельницький: ХНУ. 18-20.

4. Ситнік Т. (2022). Особливості використання педагогічного співробітництва та партнерства у закладах вищої освіти України. Вісник Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького.Серія: "Педагогічні науки", (2). 2022. 57-64.

5. Федірчик Т., Дідух В. (2019). Педагогіка партнерства як чинник формування ефективної взаємодії учасників освітнього процесу в умовах нової української школи. Гірська школа українських Карпат. № 21. 50-54.

Размещено на Allbest.ru