Виховання творчих якостей особистості: філософський аспект проблеми

Размещено на http://www.allbest.ru/

Виховання творчих якостей особистості: філософський аспект проблеми

Новаківська Людмила Володимирівна доктор педагогічних наук, професор, професор кафедри української літератури, українознавства та методик їх навчання, Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини

Анотація

Україна прийшла до визначення необхідності переходу на нові орієнтири розвитку, інноваційну його модель. А творчість належить до числа таких цінностей, без яких народ не може мати власної ментальності, самобутності, не може просуватися до вершин людського прогресу. Особливо гостро постають питання щодо цілеспрямованої роботи з розвитку природних задатків молоді, становлення творчих особистостей у закладах освіти.

Розглядаючи стан розробленості проблеми суспільного розвитку філософією та іншими галузями науки і суспільної практики, варто звернути увагу як на розмаїття суджень і висновків, так і їх неоднозначність.

Метою дослідження є спроба осягнення генезису сутності творчості, осмислення цього питання філософами на різних етапах розвитку суспільства. творчий розвиток філософія виховання

У роботі розглянуто естетичне вчення Платона, проблеми естетики Аристотеля, погляди на творчість у середньовічній філософії, в епоху Відродження, в естетиці провідних представників німецької класичної філософії - І. Канта, Ф. Шиллера, Г. Гегеля, у вченні про природу генія в мистецтві А. Шопенгауера, концепцію художньої творчості Л. Бергсона, розуміння художньої творчості 3. Фройдом. Акцентується увага на тому, що у таких філософських напрямах XX століття, як прагматизм, інструменталізм та близьких до них варіантах неопозитивізму, творчість розглядається з однобічно прагматистської точки зору, а інтелектуалістичне розуміння творчості представлене частково неореалізмом, частково феноменологією полягає не діяльності, а швидше в інтелектуальному спогляданні.

Отже, у різних філософсько-естетичних системах були поставлені та по-своєму вирішувалися найважливіші проблеми творчості, насамперед художньої: сутності творчого процесу, цілей творчості, художньої обдарованості, взаємодії творчості з філософією, релігією, наукою, а також з різними формами суспільної діяльності людини. На сучасному етапі проблема активного творчого розвитку, розвитку інтелектуального та духовного потенціалу кожної людини є досить актуальною.

Ключові слова: творчий розвиток, філософія, виховання, особистість.

Novakivska Lyudmyla Volodymyrivna Doctor of Pedagogical Sciences, Professor, Professor of the Department of Ukrainian Literature, Ukrainian Studies and Methods of Teaching, Pavlo Tychyna Uman State Pedagogical University

EDUCATION OF CREATIVE PERSONALITY QUALITIES: PHILOSOPHICAL ASPECT OF THE PROBLEM

Постановка проблеми

Сучасний період цивілізаційного процесу спонукає людину і людство в цілому до системного переосмислення минулого, визначення контурів майбутнього, місця і ролі людини у творенні нової якості людського буття. Нині відбувається докорінна ломка основ життєустрою. Одним із векторів майбутнього є зростання ролі людини як творця соціального світу і власного індивідуального життя. Україна прийшла до визначення необхідності переходу на нові орієнтири розвитку, інноваційну його модель. А творчість належить до числа таких цінностей, без яких народ не може мати власної ментальності, самобутності, не може просуватися до вершин людського прогресу. Проблема творчості стосується кожної людини. Особливо гостро постають питання щодо цілеспрямованої роботи з розвитку природних задатків молоді, становлення творчих особистостей у закладах освіти.

Аналіз останніх дослідежнь і публікацій

Вивчення проблеми творчості сягає своїм корінням у сиву давнину становлення людських знань і культури, оскільки таємницею такого феномена завжди була особливо зацікавлена людина. Перші спроби розумом осягнути проблему творчості є у філософії Давнього Світу. Підходи до тлумачення сутності цього питання на різних етапах історичного розвитку мали неоднозначний характер. Розглядаючи стан розробленості проблеми на сучасному етапі суспільного розвитку філософією та іншими галузями науки і суспільної практики, варто звернути увагу як на розмаїття суджень і висновків, так і їх неоднозначність (навіть суперечливість). Особистісні аспекти переорієнтації суспільної практики (зокрема загальної середньої освіти) досліджуються в роботах А. Давиденка, В. Кременя, В. Клименка, В. Кременя, Я. Пономарьова. Загальним результатом цих досліджень є обґрунтування необхідності удосконалення суспільно економічних відносин, людиноцентристського підходу, психологізації й індивідуалізації практики і, зокрема, освітнього процесу як основного механізму культурологічної орієнтації загальноосвітньої школи. Творчу сутність людини вивчали М. Бахтін, В. Гордон, В. Губін, Г. Костюк, П. Крамар, Г. Лозанов, М. Мамардашвілі, В. Муляр, І. Надольний, Б. Новіков та ін.; розвиток і саморозвиток людини - А. Альгін, М. Гончаренко, Н. Козлова, І. Кон та ін. Дослідження сучасних західних дослідників, що стосуються загальної характеристики творчості представлені працями Х. Андерсона, Ф. Баррона, З. Гетзеля, У. Денніса, Е. Кестлера, Дж. Роберта, Р. Стернберга та інших. Вивченням творчої активності людини займалися Дж. Гілфорд, С. Колел, Е. Морен, Г. Олпорт, К. Піковер, Х. Уалберг та інші дослідники. Однак вказана проблема потребує подальшого вивчення. Це як на рівні сучасних уявлень сутності творчості, що має бути методологічною парадигмою людського буття, так і конкретних технологій подальшого поліпшення практики, розвитку творчих здібностей особистості.

Метою статті є спроба осягнення генезису сутності творчості, осмислення цього питання філософами на різних етапах розвитку суспільства.

Виклад основного матеріалу

Історія цивілізаційного процесу свідчить, що людина упродовж віків зберігає і примножує суму цінностей. Серед них переважають такі категорії, як віра, надія, любов, краса, свобода, добро, справедливість. До них відноситься і феномен творчості.

Філософія розглядає питання про сутність творчості, яке по-різному трактувалося в різні історичні епохи. Найбільш раннім із навчань про творчість прийнято вважати естетичне вчення Платона (427 - 347 р. до н.е.). Процес творчості, за Платоном, є актом несвідомого споглядання душею світових ідей. Ідея прекрасного, що виникає в душі людини, є спогадом про божественну ідею. Творити можуть лише люди, які мають піднесену душу, здатну злітати вище чуттєвого світу і насолоджуватися спогляданням образів, ідей. Платон розрізняє у творчості мистецтво та одержимість (натхнення). Мистецтво, чи майстерність, має, на його думку, другорядне значення. Головне у творчості - це божественне натхнення, яке охоплює поета, і він творить, не знаючи умисності. Тому поет - пасивний, він лише «нагадує» те, що навіяно йому божественним наміром. Платон включив у коло філософського осмислення питання про цілі, можливості, особливості художньої творчості, про творчі здібності художника; він заклав основи інтуїтивістського розуміння творчого процесу як несвідомого.

У Аристотеля (384 - 322 рр. до н.е.) проблеми естетики зосереджені головним чином у «Поетиці». Однак і в «Метафізиці», де досліджується проблема «виникнення», також розглядається виникнення через мистецтво, описуються прояви діяльнісно-творчих здібностей людини.

Аристотель розрізняє три види виникнення: виникнення матеріальних речей з першопочатків як виникнення «само собою», потім виникнення природне, наприклад, народження, і, нарешті, виникнення завдяки діям людини. Філософ виділяє «акт створення» - це дія, в якому щось виникає знову.

У «Поетиці» філософ викладає і своє вчення про мистецтво поезії, і розглядає процес художньої творчості. На відміну від Платона Аристотель вважає, що творчість є наслідуванням дійсності, воно виникло з наслідування і носить елементи наслідування. Важливе місце у поетичній творчості, за Аристотелем, належить особистості митця. Якщо у Платона творить бог, а особистість пасивна, то в Аристотеля творчий процес залежить від особливостей особистості художника, від його здатності до уяви.

Погляди на творчість у середньовічній філософії пов'язані з розумінням Бога як особистості, яка вільно творить світ. Творчість постає, як вольовий акт, що викликає буття з небуття. Августин Аврелій (354 - 430рр.) і в людській особистості підкреслює значення волі; людська творчість виступає в нього передусім як творчість історії.

Пафосом безмежних творчих здібностей людини перейнята епоха Відродження. Творчість усвідомлюється, насамперед, як художня творчість, сутність якої вбачається у творчому спогляданні. Виникає культ генія, інтерес до самого акту творчості та особистості художника, характерна саме для нового часу рефлексія з приводу творчого процесу.

В естетиці провідних представників німецької класичної філософії - І. Канта, Ф. Шіллера, Г.В. Гегеля - були поставлені та вирішені найважливіші

проблеми мистецтва та художньої творчості: його специфіки, історичного розвитку, взаємодії з філософією, релігією, наукою, а також із різними формами суспільної діяльності людини.

І. Кант (1724 -1804) характерною особливістю мистецтва вважав вроджену обдарованість його творця. Положення про вродженість художнього обдарування зумовило розуміння творчого процесу у мистецтві як несвідомого. «Геній, - стверджував Кант, - сам не може описати, як народжується його твір... Жодний Гомер не може показати, як з'являються і з'єднуються в його голові повні фантазії і водночас багаті думками ідеї, тому що він сам не знає цього і, отже, неспроможний навчити цьому нікого іншого»[4, С.324].

І. Кант аналізує творчу діяльність у вченні про продуктивну здатність уяви. Остання є єдність свідомої і несвідомої діяльностей, тому генії творять в залежності від натхнення, несвідомо, подібно до того, як творить природа, з тією різницею, що цей об'єктивний, тобто несвідомий процес, протікає все-таки в суб'єктивності людини і опосередкований її свободою.

Ідеї І. Канта вплинули на теорію художньої творчості Ф. Шиллера (1759 - 1805). У дусі Канта основним джерелом естетичної діяльності взагалі та художньої творчості зокрема Ф. Шиллер вважає гру. Особливого значення в художній творчості філософ надає силі та свободі уяви, а також вмінню художника втілювати створювані образи у мармурі, звуках, словах, фарбах. Характеризуючи творчий процес, Ф. Шиллер писав, що він є складним процесом взаємодії несвідомого та свідомого. При цьому Ф. Шиллер слідом за І. Кантом несвідоме пов'язував із проявом природи художника, а свідоме - з реалізацією навичок та вміння художника втілювати образи своєї фантазії.

Г. Гегель (1770 - 1831) пов'язував проблему специфіки художньої творчості з такими поняттями, як «геній» і «натхнення». На відміну від І. Канта Г. Гегель визначав поняття «геній» не як природжену властивість творчого суб'єкта в мистецтві, а як загальну здатність, яку можуть мати і видатні люди інших сфер діяльності - вчені, державні діячі, полководці тощо. Специфіку художнього генія філософ пов'язував, по-перше, з розвиненою фантазією, а по-друге, з міцною пам'яттю, яка могла б зберігати «строкатий світ різноманітних форм дійсності»[4], адже художнику слід спиратися на плоди власної фантазії, а «черпати з повноти життя» [4].

Але це лише передумови творчості. Сама ж творчість починається з роздумів над розумністю та істинністю обраного художником предмета зображення у мистецтві. «У кожному великому мистецькому творі ми помічаємо, що митець довго і глибоко продумував свій матеріал з усіх боків», - писав Гегель»[4].

Прагнучи виділити загальне та особливе у художній творчості, Г. Гегель диференціює поняття «геній» та «талант». На противагу І. Канту, який вважав здібності генія вродженими, Г. Гегель підкреслює, що ці здібності народжуються у процесі творчого задуму та його реалізації. Але філософ не заперечує і певних уроджених схильностей до художньої творчості. Він називає «талантом» або особливими специфічними властивостями те, що одного спонукає до гри на скрипці, іншого до співу і т.ін. Природне обдарування у художника допомагає йому з більшою, порівняно з іншими людьми, легкістю опановувати технічний бік творчості. «Таким чином, - робить висновок Гегель, - хоча талант і геній художника мають у собі елемент природної обдарованості, остання потребує свого розвитку в культурі думки, роздумів про спосіб її здійснення, а також вправи і набуття навичок» [4]. Підкреслення провідної ролі свідомих зусиль у творчому процесі є заслугою Гегеля.

Естетика А. Шопенгауера (1788 -1860) стала поворотним етапом від класичної філософії та естетики до волюнтаризму та інтуїтивізму. Естетичні ідеї Шопенгауера проявилися в його вченні про природу генія в мистецтві. Головною особливістю генія є його здібності інтуїтивного пізнання сутності речей та втілення їх у художніх образах. Філософ проводить різку грань між геніями та звичайними людьми. Геній - це виняткова, рідкісна здатність до інтуїтивного пізнання. Відрізняється геній від простих людей та талановитих художників також своєрідними психологічними рисами: безпосередністю, чутливістю, дитячою допитливістю та зацікавленістю у суто ігровому ставленні до світу. Що ж до характеру творчого процесу та здібностей художника, які його забезпечують, то Шопенгауеру властиве підкреслення безпосередньості, перебільшення ролі інтуїції, фантазії та майже повне заперечення ролі свідомості у формуванні змісту художнього твору. Творчий процес ділиться Шопенгауером на два етапи, перший з яких - розуміння змісту, а другий - втілення змісту в будь-якому виді мистецтва.

Після А. Шопенгауера одним із найбільших західних мислителів, який створив свою концепцію художньої творчості, був французький філософ Л. Бергсон (1859 - 1941). У його філософії життя сутністю та метою життєвого пориву є свобода та творчість, тобто внесення чогось нового у навколишній світ. Творчість є тим, що об'єктивно відбувається (у природі - це процеси народження, зростання, дозрівання, у свідомості - це поява нових образів і переживань). Слідом за Шопенгауером Бергсон розглядав художню обдарованість, як таємничу і виняткову властивість обраних натур, а творчий процес, як переважно несвідомий, ірраціональний порив натхнення.

Подальший розвиток тенденції ірраціоналізму отримали в психоаналізі. 3. Фройд (1856 - 1939) не залишив систематичного викладу своїх поглядів на проблеми мистецтва, та його роботи, присвячені психоаналізу життя і творчості деяких видатних художників дозволяють виявити фройдівське розуміння художньої творчості. Останнє пов'язане з фантазуванням, яке починається з дитячих ігор і продовжується у вигляді сну наяву, відмовляючись від будь-якого підгрунтя в реальних об'єктах. На відміну від простого мрійника, художник не приховує свої фантазії, а втілює їх у художніх творах. Метою мистецтва є ілюзорне задоволення естетичних, честолюбних, сексуальних бажань. Усі види діяльності в мистецтві тлумачаться Фройдом, як сублімація сексуальних потягів та агресивних тенденцій, що походять зі сфери несвідомого художника. Але, як відбувається оформлення несвідомого у витвір мистецтва, Фройд не показує, він відносить це до біології, до органічних основ характеру.

У екзистенціалізмі носієм творчого початку вважається особистість, яка розуміється, як екзистенція, тобто, як деякий ірраціональний початок свободи, екстатичний прорив природної необхідності та розумної доцільності, вихід за межі природного та соціального, взагалі «посюстороннього» світу.

У таких філософських напрямах XX століття, як прагматизм, інструменталізм та близьких до них варіантах неопозитивізму, творчість розглядається з однобічно прагматистської точки зору насамперед, як винахідництво, мета якого - вирішувати завдання, поставлене певною ситуацією (Д. Дьюї). Інший варіант інтелектуалістичного розуміння творчості представлений частково неореалізмом, частково феноменологією (С. Александер, А. Уайтхед, Е. Гуссерль, Н. Гартман та ін.). Основою творчості виявляється не діяльність, а швидше інтелектуальне споглядання. Тож цей напрямок у трактуванні творчості виявляється найближчим до платонізму.

Висновки

Отже, у різних філософсько-естетичних системах були поставлені та по-своєму вирішувалися найважливіші проблеми творчості, насамперед художньої: сутності творчого процесу, цілей творчості, художньої обдарованості, взаємодії творчості з філософією, релігією, наукою, а також з різними формами суспільної діяльності людини.

На сучасному етапі проблема активного творчого розвитку, розвитку інтелектуального та духовного потенціалу кожної людини є досить актуальною. Думки відомих західноєвропейських філософів свідчать про те, що реалізація творчого потенціалу особистості відбувається на основі її ціннісних установок, тому нині на часі вирішення питання формування освітянською спільнотою нового рівня взаємостосунків у підростаючого покоління, де провідне місце належало б творчості як засобу розвитку духовної культури.

Література:

1. Арістотель. Метафізика. К.: Темпора, 2022. 848 с.

2. Бергсон Л. Творча еволюція. К: Видавництво Жупанського, 2010. 332 с.

3. Бердяев М. Сенс творчості.иКЬ:Нйр8://р8у1іЬ.огд.иа/Ьоок8/Ьегдп01/іпдех.Н1ш

4. Гегель Г.В. Естетика.ГГІ .:littps://1ibrary.udpu.edu.ua/1ibrarynies/rarutetu/l/

2. pdf

5. Кант І. Критика чистого розуму. Київ: Юніверс, 2000. 504 с.

6. Фройд З. Поет і фантазування. Слово. Знак. Дискурс: антологія світової літературно-критичної думки ХХст. / за редакцією М. Зубрицької. Львів: Літопис, 1996. С.83 - 90.

7. Шинкарук В.І., Бистрицький Є.К., Йолон П.Ф., Поліщук Н.П. та ін. Філософський енциклопедичний словник. К.: Абрис, 2002. 743 с.

8. Шопенгауер А. Світ як воля та уявлення. URL:https://jak.waykun.com/ articles/chitati-onlajn-svit-jak-volj a-i-uj avlennj a-avtora.html

References:

1. Aristotel' (2022). Metafizika [Metaphysics]. K.: Tempora [in Ukrainian].

2. Bergson, L. (2010). Tvorcha evoljudja [Creative evolution]. K: Vidavnictvo Zhupans'kogo

3. Berdjacv, M. Sens tvorchosti [The meaning of creativity]. Retrieved from https://psylib.org.ua/books/berdn01/index.htm [in Ukrainian].

4. Gegel', G.V. Estetika [Aesthetics]. Retrieved from https://library.udpu.edu.ua/ library_f iles/rarutetu/1/2.pdf [in Ukrainian].

5. Kant, І. (2000). Kritika chistogo rozumu [Critique of pure reason], Кіїу: Jurnyers [in Ukrainian].

6. Frojd, Z. (1996). Poet і fantazuvannja. Slovo. Znak. Diskurs: antologrja svdovot Hteraturno-kritichnot dumki XXst. [Poet and fantasizing. Word. Sign. Discourse: an anthology of world literary and critical thought of the 20th century]. Ь'уіу: Lhopis [in Ukrainian].

7. Shinkaruk, V.I., Bistric'kij, Є.К., Jolon, P.F., PoHshhuk, N.P. ta іп. (2002). FUosofs'kij enciklopedichnij slovnik [Philosophical encyclopedic dictionary]. K.: Abris [in Ukrainian].

8. Shopengauer, A. Svd jak volja ta ujavlennja [The world as will and imagination] Retrieved from https://jak.waykun.com/articles/chitati-onlajn-svit-jak-volja-i- ujavlennja-avtora.html [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru