Освіта для миру в шкільній історичній дидактиці України

Размещено на http://allbest.ru

Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини

Освіта для миру в шкільній історичній дидактиці України

Зоя Возна кандидат педагогічних наук,

доцент кафедри всесвітньої історії та методик навчання

Анотація

Стаття присвячена пошуку форм і стратегій реалізації ідеї освіти для миру засобами шкільної історичної освіти України як важливої засади розвитку українського суспільства в поствоєнний час. У розвідці актуалізований суспільний запит на реформи шкільної історичної дидактики як відповідь на виклики часу. Проаналізовані теоретичні основи та методичний інструментарій освіти для миру засобами предметів історії та громадянської освіти. Виявлений ресурсний потенціал освіти для миру у змісті інтегрованих курсів історії і громадянської освіти для учнів адаптаційного циклу навчання. Визначені методичні умови реалізації основних засад миробудівництва.

Ключові слова: шкільна історична освіта, освіта для миру, стратегії миро будівництва через освіту, методологічні принципи освіти для миру, пост конфліктний час, людиноцентричний світогляд.

Abstract

Постановка проблеми. Російсько-українська війна ставить перед шкільною освітою в цілому й історичною зокрема багато викликів, адже шкільна історична освіта є основою формування і розвитку національної самосвідомості та історичної пам'яті підростаючого покоління, яка набуває особливого значення в умовах протистояння агресивній антиукраїнській пропаганді, імперській і шовіністичній ідеології.

Ось уже другий рік вчителі історії виконують методичні рекомендації, щодо навчання історії, правознавства, громадянської освіти та курсів духовно-морального спрямування, яке відбувається в умовах нових геополітичних змін. Рекомендований документ наголошує на актуалізації тем, які присвячені українському націєтворенню та утвердженню українських національних демократичних цінностей, усвідомленню значення історичної пам'яті для формування та розвитку демократичного суспільства; визначає важливим формування в учнівства чіткої понятійної системи, що «не дозволить ворожій пропаганді підмінювати поняття та маніпулювати свідомістю»[3]. Серед іншого пропонується дотримуватися «балансу та рівномірності» у відведенні певного часу на вивчення історії країн - сусідів України, таких як Польща, Словаччина, Чехія та ін. При цьому наголошується на необхідності формування в учнів «розуміння як залежного (колоніального) становища України у складі різних імперій, так і суб'єктності України»[3]. Частина змін у навчальних програмах спрямована на розширення просторових контекстів української історії, створення додаткових можливостей для аналогій і порівнянь. До вивчення учням пропонуються сюжети про національне державотворення ХХ ст. у країнах Балтії, Білорусі та Закавказзя. Вчителям історії пропонується більшу увагу звертати на історію Великої Британієї, Сполучених Штатів Америки та міжнародні відносини України з ними. Важливість зазначених змін у змісті навчальних програм та підручників з історії є незаперечною, проте ці пропозиції є радше ситуативними і свідчать про потребу глибокого реформування шкільної історичної освіти. Відповіддю на актуальний суспільний запит став представлений міністерством освіти і науки України у 2023 році проєкт концептуальних засад реформування історичної освіти в системі загальної середньої освіти, винесений на обговорення педагогічної громадськості, істориків, дослідників історичної дидактики, вчителів історії. Заявлений проєкт свідчить про те, що настав час впроваджувати не тимчасові, а кардинальні зміни, які визначатимуть майбутнє країни протягом наступних десятиліть. Дослідники змісту шкільної історії визначають актуальними такі проблеми, як: відсутність методології конструювання змісту шкільної історії, опертя на хронологічно-тематичний підхід у навчанні історії, слабкий зв'язок між академічними науками та шкільною освітою, визначають потребу оновлення системи підготовки вчителів історії. Запропонована концепція враховує багато інших актуальних дидактичних проблем, зокрема вона має: усунути дисбаланс між навчальним часом, змістом та очікуваними результатами, зменшити обсяги фактографічного матеріалу; відмовитися від представлення історії як безальтернативного лінійного (хронологічного) процесу в розрізі двох окремих предметів: всесвітньої історії та історії України та ін.. Ключовими рішеннями, які дадуть змогу змінити модель шкільного курсу історії, визначено наступні: 1. Перехід до концентричної структури шкільної історії. 2. Впровадження єдиного загальноосвітнього україноцентричного курсу історії «Історія: Україна і світ». 3. Застосування проблемно-тематичного підходу до змісту навчального матеріалу. 4. Грунтовна підготовка та перепідготовка вчительства[4].

Реформи української історичної освіти, що є базовим складником національної безпеки держави, відіграють ключову роль у формуванні світогляду, безперечно мають першорядне значення. Проте зазначені зміни не є цілком новими в історичній дидактиці, в тій чи іншій мірі вони були присутні у системі навчання історії. Ми ж хочемо наголосити на потребі формування ціннісно-смислових концептів, що мають закладати основу майбутніх післявоєнних відносин і які мають бути складовою реформ у навчання історії. Мова йде про проблему освіти для миру, надзвичайно важливому та необхідному напряму освітньої діяльності, яка особливо важлива в умовах військового конфлікту, що відбувається на території України та в постконфліктний час.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема освіти для миру в загальному контексті, як освіти для демократії, для життя в полікультурному суспільстві, професійний розвиток педагогів у контексті освіти для миру, освіта для миру в умовах інформаційного суспільства є широко досліджена у науковому просторі України. Ця тема знаходиться у проблемному полі багатьох наукових форумів в останні роки, ініційованих як міжнародними організаціями, так і науковими закладами України. Прикладом можуть бути проведення Польсько-українського форуму «Освіта для миру», онлайн-конференція «Освіта миру HWPL в Україні 2023». Проте, проблема освіти для миру не є достатньо поширеною темою серед дослідників практик навчання у шкільній освіті, і в історичній освіті, зокрема. Окремі її аспекти, як-то - формування толерантності засобами змісту історії, міжкультурної комунікації, ціннісного виміру шкільної історії, історичного виміру релігійності є актуальними для когорти українських дослідників (К. Баханова, П. Вербицької, О. Волошенюк, П. Кендзьора, В. Кришмарел, Т. Ладиченко, О. Пометун, Т. Ремех та ін..). Проте, умови російсько-української війни виявляють потребу в системній освіті для миру в закладах загальної середньої освіти.

Мета статті. Мета статті - проаналізувати теоретичні та практичні аспекти впровадження освіти для миру засобами змісту предметів історичної та громадянської галузі Державного стандарту базової середньої освіти.

Виклад основного матеріалу

Для контексту нашого дослідження важливими є теоретичні основи освітньої політики у сфері миробудівництва, які базуються на міжнародних актах ЮНЕСКО. Серед базових виділимо документ - «Рекомендація 1974 року щодо освіти для міжнародного взаєморозуміння, співробітництв, миру та освіти щодо прав людини та основних свобод». Однак глобальний контекст глибоко змінився з моменту його прийняття, тому у 2021 р. на Генеральній конференції ЮНЕСКО прийнято рішення переглянути Рекомендацію для посилення її ролі як правового інструменту в допомозі країнам протистояти сучасним викликам і майбутнім потрясінням. У травні-червні 2023 року розглянутий другий проєкт Рекомендації під час засідання Міжурядового спеціального комітету, у рамках підготовки до його подання на 42-й сесії Генеральної конференції в листопаді 2023 р. та можливого прийняття. освіта україна історичний шкільний

Основні положення документів ООН взяті за основу для роботи міжнародними організаціями у сфері освіти для миробудівництва, якою до, прикладу, є Глобальна кампанія за освіту миру (GCPE), розпочата на гаазькій конференції «Заклик до миру» у травні 1999 року. Сьогодні - це неформальна міжнародна організована мережа, яка сприяє просвітництву про мир серед шкіл, сімей та громад для перетворення культури насильства у культуру миру. Саме координатор Глобальної кампанія за освіту миру Тоні

Дженкінс за участі ЮНЕСКО розробив проєкт нових змін до Рекомендацій 1974 року. У пошуку методології впровадження освіти миру на уроках історії та громадянської освіти звернемося до основних засад проєкту. У документі ставиться важливе для педагогів запитання: що конкретно (і реально) може зробити освіта для пом'якшення сучасних загроз і сприяння тривалому миру?

У проєкті визначені такі три освітні стратегії спрямовані на вирішення загроз миру, як: «відповідь на загрозу», «засіб профілактики» та «інструмент трансформації та розбудови миру»[2]. Запропоновані українським педагогам методичні рекомендації щодо навчання історії дозволяють певною мірою реалізувати мету однієї із стратегій освіти - «відповідь на конфлікт», яка пропонує: «надати критичні та фактичні знання про природу загрози; боротися з дезінформацією та світоглядними припущеннями; перевірити історію, щоб забезпечити аналіз історичних контекстів і умов, які спричинили загрозу та ін.»[2]. Тому цілком слушними є посилена увага вчителів історії до формування в учнівства чіткої понятійної системи, яка дозволяє усвідомити загрози миру. Серед актуальних дефініцій, визначених у методичних рекомендаціях для навчання учнів історії, визначені такі: «геноцид», «геополітика», «демократія», «експансія», «ідеологія», «імперія», «колоніалізм», «ксенофобія», «націоналізм», «національна держава», «нація», «республіка», «сепаратистський рух», «тоталітаризм» та його різновиди («комунізм», «фашизм», «нацизм», «рашизм»). У навчальні програми включено нові поняття, як-от: «присвоєння суверенітету», «рашизм»; «політика русифікації», «колабораціонізм»[3]. Проте, робота над змістом понять будується за лінійним принципом, а, отже, розпорошена у різних вікових групах і не передбачає системної роботи, наприклад, з учнями адаптаційного циклу навчання. Натомість у 5-9 класах цілком логічною та продуктивною видається застосування другої стратегії - «освіта як інструмент профілактики конфліктам/ загрозам». Серед концептуальних завдань освіти миру, які можна вирішити засобами навчання історії учнів цієї вікової категорії є: «надати загальні знання про насильство, здоров'я, конфлікти, мир і права людини; розвивати розуміння та усвідомлення того, як історія та історичні наративи формують і впливають на конфлікти; формувати навички та розвивати ненасильницькі здібності для реагування на конфлікт; виховувати громадянську відповідальність; здібності до медіа та інформаційної грамотності та критичного мислення»[2].

Для учнів старших класах цілком застосована третя модель - «освіта як «інструмент трансформації та розбудови миру», де засобами предметів історичної та громадянської галузі можна реалізувати такі завдання: «зміцнити соціально-емоційні навички, виховувати критичне мислення та аналіз, навички уяви, мислення про майбутнє; розвивати знання, навички для участі в демократичних практиках; розвивати розуміння зв'язку між особистим і колективним вибором; сприяти етичним, моральним і світоглядним рефлексіям на підтримку особистих і соціальних змін»[2]. Використання запропонованих моделей для учнів певних вікових категорій є умовним, насправді у кожній моделі є завдання, які можна реалізувати для учнів різного року навчання.

В українському освітньому просторі активно діє Міжнародна миротворча організація HWPL, заснована в 2013 р., зареєстрована при Департаменті глобальних комунікацій і ЕКОСОР ООН. Україна спільно із HWPL провела Міжнародний Форум «Шлях до соціальної єдності та миру в усьому світі» (2018), Саміт миру в Україні (2019). У січні 2023 року делегація Вашингтонської філії міжнародної миротворчої організації HWPL під час візиту в Україну підписала Меморандуми про взаєморозуміння з 17 школами та двома освітніми громадськими організаціями, а також один Меморандум про угоду з міським управлінням освіти.

Організація HWPL пропонує вчителям готову програму з виховання миру, яка складається із двох частин: 1). розкриття значення та цінності миру; 2). здобуття якостей для кваліфікації як громадянин миру. Ця програма має більший потенціал реалізації у позакласній діяльності. За умови системного підходу вона сформує в учнів здібності й цінності, якими вони мають володіти, щоб будувати та підтримувати мир у їх сім'ях, громадах, з друзями, на робочому місці; щоб конструктивно справлятися з наслідками війн та конфліктів, а також з присутністю насильства та агресії у повсякденному житті кожної особистості; щоб розвивати соціальну відповідальність тощо. Що стосується наукових дискурсів, то сьогодні існує незначна кількість ґрунтовних наукових досліджень, які присвячені практичним аспектам реалізації освіти миру засобами шкільного курсу історії. Найбільше праць було опубліковано у межах VIII Українсько-польського / Польсько-українського наукового форуму «Освіта для миру / Edukacja dla pokoju» (8-10 жовтня 2019 р.), присвяченого філософським засадам та проблемі інтердисциплінарності освіти для миру[4]. Різноманітні аспекти освіти миру було досліджено такими вченими як: В. Андрущенко, М. Геник, Р. Губань, В. Кремінь, В. Кушерець, О. Матвієнко, Л. Прохоренко, Е. Помиткін, П. Саух, Д. Свириденко, та ін..

Зупинимося на аналізі деяких наукових дискурсів, проголошених на науковому форумі. Так, вчений В. Андрущенко наголошує на суті гібридної війни, яка відбувається в Україні та зазначає, що вона є «паралельним процесом і має на меті психологічний параліч противника та має три сфери ведення бою - «фізичну, моральну і ментальну»[5]. Автор висловлює узагальнену думку вчених про те, що для запобігання насильства та збереження миру варто запроваджувати так звану миротворчу освіту у всіх країнах. Миротворча освіта - це основні знання, настанови та цінності, що прагнуть трансформувати такі способи мислення, настанови та поведінку людей, що створюють або поглиблюють насильницькі конфлікти. У предметному полі такої освіти є:навчання розв'язанню конфліктів сконцентроване на соціально поведінкових проявах конфліктів; навчання демократії та навчання у сфері прав людини[4,С.47].

Важливими для нашої розвідки є вектори освітньої діяльності для збереження миру, на яких наголошує український вчений В. Кремінь, а саме: міждисциплінарне знання; холістичне світорозуміння; не протиставлення, а взаємодія, узгодженість; розвиток емпативного мислення; використання відкритого діалогу, прямого та зворотного зв'язку в нелінійних ситуаціях, подолання самовідчуження; усталених стереотипів щодо практики навчання та виховання[5,С.17]. Не можна не погодитися з думкою автора про інструменти формування «громадянина світу», одним з яких є історія. Потрібно, вважає автор, «перебудувати викладання історії, включивши в її зміст аспекти війни і миру (мир - у процесі формування толерантної людини). Предмет історії все більше має переходити із національної платформи на загальнолюдську»[5, С.20]. У контексті нашої розвідки важливими є значення історії в інформаційному протистоянні, яке є складовою сучасної неконтактної війни. Тому навики медіаграмтності мають стати у ряду інших предметних компетентностей учнів. Як зазначає дослідник М. Требин «масштаби інформаційного протиборства настільки грандіозні, що підготовка до нього не може бути спонтанною. Вона повинна мати плановий, систематичний характер, заснований на глибокому знанні законів і закономірностей інформаційного протиборства, принципів його організації» [7]. Отже, освіта для миру має теж будуватися на зазначених засадах.

Варті уваги в теоретичному та практичному вимірах методологічні принципи реалізації освіти миру, які пропонують дослідники П. Саух, І. Саух. Назвемо ті, які можуть бути застосовані на уроках історії, а саме: опертя на націоконсолідуючі цінності, які об'єднають суспільство і сприяють порозумінню; критично-аналітичне ставлення до культурно-історичної пам'яті як репрезентативної форми дійсності; побудова навчання на основі міжкультурного взаєморозуміння[6, С.76-78]. Автори наголошують окремо також на принципі відкритих можливостей для самореалізації особистості, за яким усі учасники освітнього процесу повинні стати «трансгресорами». Акт трансгресії означає «подолання межі між можливим і неможливим, вихід за межі свого культурно-смислового поля, і таким чином наближення до розуміння Іншого»[6, с.78].

Важливим, на наше переконання, є принцип поєднання теорії і праксису, на якому акцентують увагу автори. Дослідники називають такі форми участі суб'єктів освіти для миру, як: участь у соціальних рухах, волонтерських об'єднаннях, недержавних організаціях, що разом допомагає учням краще зрозуміти себе та інших. Зазначимо, що у цьому переліку немає такої форми, як навчання миру засобами предметних галузей. У наукових розвідках побутує також ідея бачення концепції «освіта задля встановлення миру» у якості «трансформації світобачення». Дослідник О. Бурак, опираючись на зарубіжні дослідження Х. Данеша, Р. Міллера, пропонує «інтегративну теорію миру», в якій освіта базується на здоровому ґрунті розвитку та зрілості людської свідомості шляхом сприяння людям в аналізі та трансформації їх світогляду[1, С.143].

Зазначені вище моделі та принципи в цілому узгоджуються з основними методологічними основами компетентнісного та діяльнісного навчання закладів загальної середньої освіти України. Проте, на сьогодні немає такої освітньої установки на навчання саме миробудівництву. Натомість, війна загострила дихотомію «свій - чужий», адже конфлікт вимагає завжди різкого розмежування і чіткої ідентифікації - хто є хто, де свої, де чужі. «Свій» означає не приналежність до одного кола, а ототожнення в якихось спільних цінностях. «Свій - це той, чиї засадничі цінності є ідентичними самості, а не просто схожими»[8]. Дослідник С. Терепищий цитує у своїй монографії слова П. Рікера, з якими не можна не погодитися: «Обов'язок пам'ятати - це обов'язок вчити, тоді як обов'язок забувати - це вихід за межі гніву та ненависті»[8, С.19]. Навчати дітей миру в період війни архи складне завдання, адже в житті суспільства завжди існує об'єктивно нетерпиме, толерантність теж має межі, людина не повинна толерувати вбивства, акти геноциду, екоциду, фізичного насильства тощо, які відбуваються в реальному часі. Дослідник у цьому плані висловлює таку думку: «навчати молодих людей миру неможливо, але можна породити сумнів у їх свідомості щодо доречності вирішення ситуації шляхом фізичної сили та агресії. Через це освіта в області миробудівництва потребує застосування не лише пізнавальної діяльності, але й їх емоційної рефлексії, вираження вольових почуттів у процесі переходу від конфліктного «Я» та «Ти», до гармонійного «Ми»[8, С.19].

Науковці мають узгоджену думку про те, що в українському освітньому просторі предмет «Громадянська освіта» є однією з найбільш популярних моделей освіти для миру. Проте , він викладається у 10 класі, що у системі розбудови освіти миру, на нашу думку, є запізнілим етапом у розвитку учнів. Натомість таким ресурсом в українській шкільній історичній освіті є нові інтегровані курси - «Вступ до історії України та громадянської освіти», «Досліджуємо історію та суспільство», розраховані на учнів 5-6 класів, які впроваджені у контексті реформи Нова українська школа.

Як зазначають дослідники поняття «освіта для миру» є різнобічним й охоплює вивчення широкого кола питань, таких як: власне вивчення миру, проблем соціальної справедливості, економічного добробуту людей, політичного життя країни, ненасильницьких шляхів вирішення конфліктів, роззброєння, прав людини, проблем збереження навколишнього середовища тощо. Це коло питань є у предметному полі інтегрованих курсів історії та громадянської освіти для учнів 5-6 класів, відтак, за умови акцентування вчителем значення певного завдання для розуміння учнями цінності миру може бути засобом реалізації ідеї миробудування. Визначимо до прикладу перелік завдань для учнів, які є контекстними у зазначеній проблемі. 1. «Подумайте, які особливості своєї історії відображають назви сучасних європейських країн. Про що це свідчить?». 2. «Історія нерозривно пов'язана із повсякденним життям суспільства. Ми досить часто чуємо такі словосполучення. Втрапити в історію. Увійти в історію. Творити історію.

Впливати на історію. Поміркуйте, чим відрізняються ці фрази. Який зміст вони передають? Складіть з цими висловами речення про події з власного життя та життя інших відомих осіб. 3. Напишіть електронний лист до уявного/ реального приятеля / приятельки із країни-сусідки. Запросіть його/її у гості та запропонуйте відвідати цікаві місця вашої місцевості. 4. Створіть плакат «Можна - Заборонено», щоб пояснити правила дотримання меж особистого простору. 5. Зі статті 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» випишіть назви ресурсів, які необхідно з особливістю охороняти у вашій місцевості. Поясніть, чому ви так вважаєте. 6. Створіть рекламний плакат «Інше не означає погане». 7. «Опрацюйте таблицю з назвами днів тижня різними мовами. Чи є серед назв такі, які мають спільне чи подібне звучання? Як ви вважаєте, із чим це може бути пов'язано?». (Пропонуються мови :українська, чеська, французька, італійська, англійська, індійська). 8. «Розгляньте скульптурний портрет Антуана Огюста Пармантьє, розміщений на станції метро в Парижі, названій його іменем. Поміркуйте, чому французи увіковічнили його у портреті в громадському місці». 9. «Барле - селище із населенням близько 9 тис. осіб, розділене кордоном між Бельгією та Нідерландами. У 1998 р. офіційна комісія з державного кордону провела розмітку. Цікаво, що кордон проходить через квартали і навіть будинки. Мешканці Барле і гості упродовж дня перетинають кордон кілька разів». Що означає умовний кордон, які правила діють, що дозволяє уникнути черг на кордоні, як це впливає на життя, економіку, культуру названих країн? З точки зору методики ці предмети, як і інші в системі загальної середньої освіти, можуть реалізувати міжгрупову діяльність, яка багатьма науковцями визначається навіть як окрема модель навчання миру, адже спрямована на розвиток довіри між суб'єктами навчання, а також різними соціальними групами.

Висновки

Отже, для реалізації ідеї освіти для миру важливими є такі умови: актуальність ідеї та завдань освіти для миру у предметному просторі історичної та громадянознавчої освітньої галузі для всіх суб'єктів освітнього процесу; побудова навчання на принципах цілісності, що включає когнітивні, афективні (соціальні та емоційні) та активні виміри; дотримання рівноваги у розвитку людської особистості (гармонійне поєднання розумового розвитку з емоційним, фізичним, естетичним, творчим (креативним) і духовним); забезпечення включеності учнів у побудову освітнього процесу на основі діалогічності, партнерства, взаємоповаги; поєднання особистого та соціального аспектів навчання через досвід; застосування різних способів інтелектуальної та особистісної рефлексії. Все разом забезпечить трансформацію світогляду учнів та дозволить розвивати через миротворчу освіту неконфліктну свідомість, людиноцентричний світогляд, усвідомлення цінності життя і значущості ненасильницьких практик поведінки на індивідуальному та суспільному рівнях.

Визначена у розвідці проблема поширення ідеї освіти для миру в системі загальної середньої освіти України через предметне навчання потребує подальшого теоретичного дослідження. Сама ж ідея миробудування має бути включена у перелік концептуальних засад реформи шкільної історичної освіти.

Література

1. Буряк О. С. Роль інституту освіти у налагодженні глобальних крос культурних комунікацій. Вчені записки ХГУ «НУА». 2010. Т. 16. С. 78-81. URL: http://dspace.nua.kharkov.ua/ j spui/bitstream/ 123456789/ 1521/1/% D0%91% D1%83%D1%80%D0%B0%D0%BA.pdf (дата звернення: 10.09.23).

2. Дженкінс Т. Що конкр. (і реально) може зробити освіта для пом'як. сучас. загроз і сприяння тривал. миру? Глоб. камп. за освіту миру : URL: https: //www.peace-ed-campaign.org/uk/what-can-peace-ed-do/ (дата зв.: 10.09.23).

3. Інструктивно-метод. рекомд. щодо організації освітн. процесу та виклад. навч. предметів у закл. загальної серед. освіти у 2022/2023 навч. році. 5 клас: Громад. та істор. освітня галузь. МОН Укр. : офіц. сайт. URL: https: // mon. gov.ua/ storage/ app/ media/ zagalna% 20serednya/ metodichni %20 recomendazii/ 2022/08/20/01/ Dodatok.95.klas. predmety.intehr. kursy.hromadyan. ta. istorychn. osvit.haluzi. 6-11. klas- predmety.osvitnoyi.haluzi-Suspilstvoznavstvo. kursy. dukhovno-moral.spryamuv.20.08.2022.pdf (дата звернення: 10.09.23).

4. Концепт. засади реформув. істор. освіти в школах - МОН запрошує до громад. обговорення проєкту. Нова Укр. школа : офіц. сайт. URL: https://www. google.com/ search7q (дата звернення: 10.09.23).

5. Освіта для миру : зб. наук. праць : у 2 т. / редкол.: В. Г. Кремень та ін. Київ : Вид-во Юрка Любченка, 2019. Т. 1. 720 с.

6. Саух П, Саух І. Філософія толерантності. Урок освіті - для миру. Освіта для миру. С. 70-82. URL: http://surl.li/ndoqx (дата звернення: 10.09.23).

7. Требин М. П. Сучасний світ і його війни. Вісник Національного університету Юридична академія України імені Ярослава Мудрого. Серія: Філософія, філософія права, політологія, соціологія. 2016. № 2 (29). С. 11.

8. Українська освіта в умовах війни : монографія / за наук. ред. С. О. Терепищого. Київ : Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2020. 234 с.

References

1. Buriak, O.S. (2010). Rol instytutu osvity u nalahodzhenni hlobalnykh kros kulturnykh komunikatsii [The role of the institute of education in establishing global cross-cultural communications]. Vcheni zapysky KhHU «NUA» - Scientific notes of KhUH «PUA», 16, 78-81. Retrieved from http://dspace.nua.kharkov.ua/jspui/bitstream/123456789/1521/1/%D0%91%D1% 83%D1%80%D0%B0%D0%BA.pdf [in Ukrainian].

2. Jenkins, T. (2023). What concretely (and realistically) can education do to mitigate contemporary threats and promote lasting peace? Retrieved from https://www.peace-ed- campaign.org/uk/what-can-peace-ed-do/.

3. Ministry of Education and Science of Ukraine (2022). Instruktyvno-metodychni rekomendatsii shchodo orhanizatsii osvitnoho protsesu ta vykladannia navchalnykh predmetiv u zakladakh zahalnoi serednoi osvity u 2022/2023 navchalnomu rotsi. 5 klas : Hromadianska ta istorychna osvitnia haluz. [Instructional and methodological recommendations regarding the organization of the educational process and teaching of educational subjects in institutions of general secondary education in the 2022/2023 academic year. 5th grade: Civic-historical educational branch]. Retrieved from https://mon.gov.ua/storage/app/media/zagalna%20serednya/ metodichni%20recomendazii/2022/08/20/01/Dodatok.95.klas.predmety.intehr.kursy.hromadyan. ta.istorychn.osvit.haluzi.6-11.klas-predmety.osvitnoyi.haluzi-Suspilstvoznavstvo.kursy.dukhovno- moral.spryamuv.20.08.2022.pdf [in Ukrainian].

4. Nova Ukrainska shkola (2023). Kontseptualni zasady reformuvannia istorychnoi osvity v shkolakh - MON zaproshuie do hromadskoho obhovorennia proiektu [Conceptual principles of reforming history education in schools - the Ministry of Education and Culture invites public discussion of the project]. Retrieved from https://nus.org.ua/news/kontseptualni-zasady-reformuvannya- istorychnoyi-osvity-v-shkolah-mon-zaproshuye-do-gromadskogo-obgovorennya-proyektu/ [in Ukrainian].

5. Kremen, V.H. (Red.). (2019). Osvita dlia myru [Education for peace]. (Т. 1). Kyiv : Vyd-vo Iurka Liubchenka [in Ukrainian].

6. Saukh, P., & Saukh, I. (2019). Filosofiia tolerantnosti. Urok osviti - dlia myru [Philosophy of tolerance. A lesson for education - for peace]. Osvita dlia myru - Education for peace (pp. 70-82). Retrieved from http://surl.li/ndoqx [in Ukrainian].

7. Trebyn, M.P. (2016). Suchasnyi svit i yoho viiny [The modern world and its wars]. Visnyk Natsionalnoho universytetu Yurydychna akademiia Ukrainy imeni Yaroslava Mudroho. Seriia: Filosofiia, filosofiia prava, politolohiia, sotsiolohiia - Bulletin of the Yaroslav the Wise National University of Law Academy of Ukraine. Series: Philosophy, philosophy of law, political science, sociology, 2 (29), 11 [in Ukrainian].

8. Terepyshchyi, S.O. (Red.). (2020). Ukrainska osvita v umovakh viiny [Ukrainian education in the conditions of war]. Kyiv : Vyd-vo NPU imeni M. P. Drahomanova [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru