Проблеми фонетичної інтерференції при вивченні мови

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

ПРОБЛЕМИ ФОНЕТИЧНОЇ ІНТЕРФЕРЕНЦІЇ ПРИ ВИВЧЕННІ МОВИ

Лисенко Катерина Вікторівна

асистент кафедри іноземних мов

математичних факультетів

Навчально-наукового інституту філології

Під фонетичною інтерференцією розуміється порушення (викривлення) вторинної мовної системи та її норми в результаті взаємодії у свідомості мовця фонетичних систем і норм вимови двох, а іноді й більше мов, що проявляється через інтерференцію вимовних навичок, сформованних на базі даних взаємодіючих систем.

Увагу лінгвістів, а також методистів та викладачів-практиків, як правило, зосереджено на негативному результаті інтерференції, його прогнозуванні, дослідженні та попередженні, оскільки «негативний мовний матеріал» [1] у вимови білінгвів створює відомі перешкоди при спілкуванні.

Порушення мовної системи як результат дії інтерференції проявляється у мовленні іншомовних на всіх її рівнях, у тому числі і на звуковому. В останньому випадку прийнято говорити про фонетичну негативну інтерференцію.

Коли в мові білінгва мають місце порушення звукової системи внаслідок впливу рідної мови, їх прийнято кваліфікувати як результат дії фонологічної чи фонетичної інтерференції. У. Вайнрайх говорить про фонетичну інтерференцію в широкому сенсі цього слова, маючи на увазі не тільки порушення реалізації фонем, а й руйнацію їх опозицій [2]. Він розділяє наступні типи інтерференції:

1. Фонемна недодиференційованість (undeг-diffeгentiation),тобто неповна диференціація фонем вторинної мовної системи (наприклад: SAT - SET, LEAKLICK, LEAVE-LIVE).

2. Наддиференційованість у фонемному складі другої мови (overdifferentiation) або надрозрізнення (наприклад, [л], [л>] - [1], [L"]: ЛАСКА-ЛЬОХ:: LOVE-SPILL).

3. Реінтерпретація (reinterpretation of distinction) відмінностей фонем вторинної системи, тобто взаємний перехід диференційних ознак фонем вторинної системи (наприклад, ознака «глухий - дзвінкий» для приголосних фонем).

Як фонологічні, так і фонетичні відхилення в нерідній мові, неправильно сформовані в ході оволодіння вторинною системою, свідчать про недостатню сформованість навичок, за допомогою яких здійснюється задана вимовна програма артикуляції [7].

Фонетична інтерференція проявляється як при сприйнятті, так і при артикуляції мови. У свою чергу, це означає, що вона зачіпає перцептивну та артикуляційну бази, виявляючись у порушенні ієрархії та взаємодії слухових навиків у мові мовою вторинної системи. [8]

Лінгвістичний опис фонетичної інтерференції, як правило, починається з прогнозу її явищ у мові носіїв двох мов. У цьому сенсі порівняльний аналіз звукових систем, що знаходяться в контакті, дозволяє з більшою або меншим ступенем точності передбачити можливі порушення вторинної звукової системи. На думку У. Вайнрайха, порівняльний аналіз поки що залишається найкращим описом поведінки білінгва [2]. Треба зазначити, що реальна картина фонетичних порушень у мові двомовних може значно відрізнятися від прогнозованих. Дані порівняльного аналізу допомагають розкрити та пояснити причину конкретного спотворення. «З позиції теперішнього часу необхідно визнати, що дослідження фонетичної інтерференції буде найбільш результативним, якщо процедуру «встановлення подібностей та відмінностей», запропоновану Е. Хаугеном, буде доповнено об'єктивним інструментальним аналізом мови білінгвів та аудиторським аналізом сприйняття особливостей їх промови носіями цієї мови» [7]. Хоча порушення мовної системи проявляється при іншомовній інтерференції на всіх рівнях, негативна фонетична інтерференція визнається дослідниками найбільш яскравою. Фонетична варіативність мови регулюється системою мови і може виступати лише у певних межах, заданих системою мови та нормою її реалізації. Ігнорування фонетичних порушень допускається тільки для ситуації спілкування носіїв однієї й тієї ж мови. Мова, яка звучить, несе інформацію про походження, рівні освіти, про соціальний стан мовця. Іншомовне мовлення повідомляє також про рідну мову та рівні володіння іноземною мовою [3].

Артикуляція та сприйняття нерідної мови «надаються за кодом, не узгодженими із системою рідної мови. Мовлення нерідною мовою, навіть за досить високого рівня володіння нею, зазвичай не буває фонетично строго витриманим відповідно до вимог системи та норми даної мови» [4]. Відхилення у вимові, обумовлені інтерференцією, супроводжують вивчення будь -якої іноземної мови та є прогнозованими [3]. Більш того, фонетичний акцент визнається одним із ознак рівня володіння мовою.

Виникнення в процесі фонетичної інтерференції змішаної мови, «коли дві якісь мови утворюють в розумі лише одну систему асоціацій», призводить до появи третьої системи, тобто проміжної системи відповідності [5].

Фонетичне оформлення іншомовної мови та її сприйняття здійснюється «за «правилами» цієї проміжної системи, парадигматичні одиниці якої не тотожні фонемам як первинної, так і вторинної системи» [6]. На користь цього твердження говорить той факт, що «прояв фонетичної інтерференції відбувається не хаотично, а виявляє властиві цій групі індивідів закономірності»[6]. фонетичний інтерференція звуковий мова

Системність та передбачуваність фонетичних порушень мовлення нерідною мовою уможливлюють усунення помилок при використанні свідомої опори рідною мовою та прогнозування певного акценту.

Для попередження та ліквідації рідного акценту однаково важливий розгляд як артикуляційного оформлення мови, так і звуко-ритмічного. При цьому недостатньо простого наслідування звукового зразка іншомовного мовлення, необхідний активний аналіз, що базується на порівнянні систем рідної та іноземної мов при свідомому "відштовхуванні", за образним виразом Л.В.Щерби, від рідної мови.

Звукова інтерференція найчастіше розглядається лише як «погана» або «не дуже хороша» вимова в мові, що вивчається. Проте дослідження фонетичної інтерференції набуває особливу актуальність саме у зв'язку з вирішенням питання про припустимість або, навпаки, неприпустимість конкретних фонетичних руйнувань у мовленні нерідною мовою. «Проблеми інтерференції на фонетичному рівні є, мабуть, однією з найскладніших і актуальніших проблем сучасної лінгвістики» [6], [3], [8]. Вивчення акценту, тобто, фонетичних порушень вторинної мовної системи в мові білінгвів, набуває особливої актуальності у зв'язку з вирішенням питання про допустимість або, навпаки, неприпустимість конкретних фонетичних порушень у мовленні іншомовних.

Список використаних джерел

1. Щерба Л.В.. К вопросу о двуязычии. // Щерба Л.В. Языковая система и речевая деятель-ность. Л., 1974. С. 313-318.

2. Вайнрайх, У. (1972). Одноязычие и многоязычие // Новое в лингвистике. Вып. 6. М.: Изд-во Прогресс,.

3. Шелестова, О. В. Способы предупреждения и преодоления интерференции при изучении неродственных языков (на примере английского и арабского языков) // Казанский педагоги-ческий журнал. 2008. № 5. С. 14-20.

4. Жлуктенко Ю.А. Лингвистические аспекты двуязычия: монография. Киев: Изд-во Киевско-го ун-та, 1974. 174 с.

5. Werner F. Leopold, Speech Development of a Bilingual Child, Vol. II: Sound-learning in the First Two YearsNorthwestern University "Studies in the Humanities," No. 11, 1947. Pp. xii, 296.

6. Борисова Л.И. «Ложные друзья переводчика»: Уч. пос. по научно-техническому переводу: монография. М.: НВИ-ТЕЗАУРУС, 2005. 212 с.

7. Haugen E., The Norwegian Language in America: a Study in Bilingual Behavior. Vol. I. The Bilingual Community. Vol. II. The American Dialects of Norwegian. Philadelphia: University of Pennslvania Press, 1953. 695 p.

8. Готлиб К. Г. М. Междуязычные аналогизмы французского происхождения в немецком и русском языках: автореф. дис.... канд филол. наук: 10.02.04 / Готлиб К. Г. М.: Новосибирск, 1966. 21 с.

Размещено на Allbest.ru