Важливість опанування сценічного мовлення майбутніми оперними співаками в процесі навчання співу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут сучасного мистецтва Національної академії керівних кадрів культури та мистецтв

ВАЖЛИВІСТЬ ОПАНУВАННЯ СЦЕНІЧНОГО МОВЛЕННЯ МАЙБУТНІМИ ОПЕРНИМИ СПІВАКАМИ В ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ СПІВУ

Мусієнко Валентина Іванівна кандидат педагогічних наук,

доцент, заслужений працівник культури України, доцент

кафедри академічного і естрадного вокалу та звукорежисури

Загальновідомо, що у фахових передвищих та вищих музичних навчальних закладах уся увага здобувачів-вокалістів зосереджена на спеціальності, тобто заняттях вокалом, а предмети театральної спрямованості (Акторська майстерність, сценічна підготовка, сценічна мова, танець) становлять малу у відсотковому відношенні до інших предметів частку. Можна припустити, що вокалістів готують виключно до концертної практики, проте регулярні опитування студентів показують, що переважна більшість у майбутньому бачить себе на театральній сцені як соліст. Диспропорція між увагою, що приділяється музичним та театральним дисциплінам, призводить до того, що «майстерність вокалу стоїть сьогодні на вищому якісному ступені, ніж майстерність акторської гри в оперній виставі» [1, с. 16]. Зокрема, неувага до вербального компоненту вокальної промови, переконаність у перевазі музичних засобів вираження над словом призводить до частого нерозуміння глядачем тексту сольного і, тим більше, музичного висловлювання в ансамблі. Непоодинокі випадки, коли «текст вокального твору оперні артисти сприймають як «набір звуків» [1, с. 23].Чому так відбувається? Принципово важливо відзначити таке: у більшості музичних вишів на сценічну мову відведено 1-2 семестри на першому році навчання. Це групові заняття 1 раз на тиждень по 2 академічні години. У деяких закладах вищої освіти з метою забезпечення активної участі у формуванні індивідуальної освітньої траєкторії сценічна мова заявлена як вибіркова дисципліна, в інших, додатково до загального курсу сценічної мови, з'являється предмет під назвою «вокальна орфоепія», проте і в цьому випадку - теж у вигляді дисципліни вибору. Для порівняння, на акторському факультеті, заняття проводяться з тією ж періодичністю, але протягом 7-8 семестрів. Паралельно з роботою в групах відбуваються індивідуальні заняття, без яких неможливі усунення мовних недоліків та індивідуальна робота над текстом. Наведені вище дані показують, що вмістити повний курс предмета у відведений на нього час неможливо.

З регулярного практичного тілесного тренінгу сценічна мова перетворюється на суто теоретичний предмет ознайомчого та допоміжного характеру.

Отже, ми, по-перше, стикаємося з вимушеною необхідністю скорочення традиційного курсу, а по-друге, із потребою пристосувати його для потреб актора-співака. Такий підхід не є оптимальним: опера - різноплановий жанр, який не завжди обмежує виразні засоби виконавця виключно співом.

Так, є речитативи «secco», які потребують іншої співочої техніки, ніж традиційне бельканто, зокрема, практично інтонованої розмови; є мелодекламація Люллі; є баладна опера, зигншпіль і оперета; Існують опери з обов'язковими драматичними діалогами тощо. буд. Крім необхідності використовувати драматичну мову, виконавець стикається з потребою постійно переходити від розмови до співу і назад, що нерідко викликає у співаків певні труднощі. Усе це розмаїття вимагає від артиста певної універсальності.

По суті, можна сказати, що ідеальний оперний артист - це драматичний актор, який бездоганно володіє академічною вокальною технікою, підготовлений музично, здатний висловлювати себе не лише мімікою, жестом, словом, а й музикою, співом. Актор-співак, який готується до оперної кар'єри, має отримати повний обсяг занять зі сценічного мовлення, який можна порівняти з тим, що отримує майбутній драматичний актор.

Проте, спробуємо припустити, як міг би виглядати адаптована методика. Розглянемо послідовно тематичні розділи предмета «сценічна мова» у його традиційному вигляді, прокоментувавши кожен із них з урахуванням специфіки вокальної промови.

Постановка дихання. Роль дихання у мовній та співочій діяльності людини складно переоцінити. Вочевидь, що «від цього, як дихає актор, тобто. як він уміє користуватися своїм диханням, залежать краса, сила і легкість голосу, музичність та мелодійність його мови» [2, с. 13].

Постановка дихання на заняттях сценічної мови дуже схожа на постановку дихання у вокальному класі. Студенти знайомляться з трьома типами дихання, а також з повним диханням, змішаним диханням рот-ніс, роботою діафрагми, зняттям напруги з щелепи, плечей та міжреберних м'язів, роботою над поставою, характерними статичними та динамічними тілесними затисками тощо.

Між цими заняттями є суттєва відмінність: мовленнєві тренінги у драматичних акторів, проводяться не тільки стоячи, а й сидячи, лежачи, в різних, часом незручних позах, а також у динаміці, що обумовлено спрямованістю підготовки подальше сценічне існування. Наприклад, очевидно, що у випадку, коли «людина, яка поєднує процес руху з процесом звучання, то й навчання голосовденню необхідно поєднати з рухом, який допомагатиме звуку» [3]. вокальний мовний заняття тренінг

У вокальному класі (за рідкісними винятками) вся робота відбувається переважно в одній статичній позі у фортепіано. Отже, така необхідна вокалісту в сценічній діяльності робота з диханням у русі та інші елементи підготовки тіла для роботи з голосом залишаються у віданні викладача сценічної мови або викладача акторської майстерності.

Дикція. Цей розділ дисципліни включає практичні заняття з артикуляційної гімнастики, постановки голосних і приголосних звуків, роботу над поєднанням одного або декількох приголосних з голосними з використанням таблиці голосних, чистомовки, важкомовки, скоромовки, а також виправлення персональних дикційних недоліків. Традиційно цей мовний «розігрів» порівнюють із розспівуванням вокаліста, який також є підготовчим етапом перед початком основної вокальної діяльності. Але це порівняння некоректне як мінімум із двох причин. По-перше, вокаліст співає виключно на голосних, іноді приєднаних до деякої кількості «зручних» приголосних звуків, сонорних («м», «н», «л», «р», «й»), або дзвінких зубних («д », «З»). Робота над поєднанням голосного звуку з двома і більш приголосними майже не ведеться, тоді як у виконавській практиці подібні поєднання зустрічаються повсюдно, враховуючи необхідність перенесення у вокалі складу голосних/приголосних на наступний склад (особливо на довгих нотах у кантилені), наприклад: «лго », «Лча», «Тни», «Мбу», «тьно».

Варто зазначити, що втрутитися у процес постановки голосних дуже складно, оскільки формування цих звуків становить основу вокальної техніки, і це робота ведеться на заняттях зі спеціальності, у вокальному класі. З іншого боку, приголосні у вокальному мовленні мають бути технічно бездоганними, щоб вони не заважали кантиленності вокалу, музичній фразі, не призводили до зупинки дихання. Саме тому роботі з приголосними необхідно приділити особливу увагу на заняттях зі сценічного мовлення.

По-друге, розспівування часто являють собою суто технічні вправи, тоді як навіть елементарні тренінги в рамках навчальної дисципліни «Сценічна мова» включають елементи акторської майстерності. Справді, «уяву, фантазію, асоціацію, бачення відволікають увагу студійця від механіки і, таким чином, забезпечують рефлекторну роботу голосоутворюючих органів» [3].

Орфоепія. Вокальна орфоепія - одна з найгостріших тем у розмові про специфіку викладання сценічного мовлення вокалістам. Більшість викладачів мови має драматичну школу і мало знайомі з вокалом. А відмінності орфоепії у співі та в драматичній промові дуже суттєві.

М. Стефюк вважає так само: «Спів не мова, і тому не можна всі мовні орфоепічні норми повністю переносити у спів» [4, с. 15]. Ми говоримо тут і про специфіку формування голосних, адже «якщо в промові для створення фонетичної характерності голосних достатньо участі головним чином порожнини рота, то в співі необхідна артикуляція глотки, яка дає можливість як голосним, так і приголосним звукам перемагати відстань, супровід, ансамбль і тощо» [4, с. 13], і про неможливість кількісної редукції ненаголошених голосних, оскільки тривалість звучання задана музикою, і про довгий затвор перед поєднанням двох приголосних («тт», «дд»), який не повинен призвести до зупинки вокального дихання та розриву музичної фрази, про правило відкритого складу при складовому розділі слова, і про багато інших відмінних рис вокальної мови. Деякі аспекти вокальної орфоепії зачіпаються у вокальному класі на заняттях спеціальністю, але викладачі вокалу здебільшого керуються власним досвідом, традиціями виконання, часто нав'язуючи студентам штучні та застарілі вимовні норми.

Голосоведения. Логіка. Нобхідно розглядати інтонацію, ритм, темп, розстановку пауз музикою як складові музичної драматургії твору. Якщо драматичний актор сам, відповідно до свого творчого рішення, «привласнює», а потім інтерпретує текст автора, то актор-співак у цьому відношенні виявляється повністю підпорядкованим задуму композитора. «У музичному театрі матеріалом до створення спектаклю служить текст, а передусім точні музичні інтонації, зафіксовані композитором у певному темпі і ритмі, що відбивають послідовність психологічних станів дійових осіб» [4, с. 21]. Розшифровка цього задуму потребує наявності певних навичок і виходить далеко за межі занять сценічною мовою. В даному випадку необхідний дієвий аналіз музичної драматургії (за аналогією з дієвим аналізом п'єси та ролі в драматичному театрі), прийоми якого освоюються вокалістами під час вивчення таких дисциплін, як: «Музично-театральна студія», «Оперна драматургія», «Робота в оперній студії» та інших.

Література

1. Антонюк В. Виконавські форми сольного співу: до питання виховання різнопрофільних співацьких особистостей: дослідницька праця. К.: Українська ідея, 1999. 24 с.

2. Антонюк В. Орфоепія у художньому співі: дослідницька праця. К.: Українська ідея, 1999. 24 с.

3. Антонюк В.Г. Постановка голосу: навчальний посібник для студентів вищих муз. навч. закладів. К.: Українська ідея, 2000. 68 с.

4. Гнидь Б.П. Історія вокального мистецтва [підруч. для вищ. муз. навч. закл] / Богдан Пилипович Гнидь; Нац. муз. акад. України імені П.І.Чайковського. К.: НМАУ, 1997. 318, [1] с.

5. Жишкович М. Основи вокально-педагогічних навиків: методичні поради для студентів вокальних факультетів вищих навчальних закладів культури і мистецтв III-IV рівнів акредитації. Львів, 2007. 43 с.

6. Юцевич Ю. Музика: словник-довідник. Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2003. 352 с.

Размещено на Allbest.ru