Розвиток екологічної компетентності у майбутніх судноводіїв

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Національна академія педагогічних наук України

Інститут професійно-технічної освіти

Розвиток екологічної компетентності у майбутніх судноводіїв

В. Жур'ян, аспірантка

м. Київ, Україна

Анотація

Загострення екологічних проблем на світовому рівні зумовило необхідність перегляду засад формування екологічної компетентності в морських закладах вищої освіти (ЗВО). Дослідження присвячене пошуку шляхів підвищення ефективність процесу формування екологічної компетентності здобувачів освіти вищих морських навчальних закладів у процесі їх професійної підготовки. Одним із таких шляхів є впровадження авторської структурно-функціональної моделі розвитку екологічної компетентності судноводіїв у процесі фахової підготовки. Сьогодні у зв'язку із необхідністю реалізації визначених пріоритетів сталого розвитку суспільства, одним із яких є захист навколишнього середовища особливої актуальності набуває екологічна освіта майбутніх морських фахівців, оскільки від сформованості їх екологічної компетентності безпосередньо залежить збереження стану Світового океану, захист його від забруднення.

У статті розглядається екологічна компетентність, як результат екологічної освіти, що являє собою складну, інтегративну характеристику особистості, яка відображає мотиви екологічної діяльності, володіння екологічними знаннями і природно-доцільними видами діяльності, вольові якості та цінності особистості з активною позицією особистості у галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, і забезпечує здатність застосовувати екологічні знання й досвід у професійних і життєвих ситуаціях, здійснювати професійну діяльність у морській галузі з позицій екологічної обґрунтованості і доцільності. Відзначається, що зростання ефективності формування екологічної компетентності залежить від модернізації існуючої технології навчання, методики та змісту інваріативної складової навчальних дисциплін за рахунок проведення міждисциплінарних науково-дослідницьких пошуків екологічного напряму а також завдяки впровадженню факультативного курсу “Технологія діяльності судноводіїв з охорони морського середовища”, на основі принципів інтеграції, системності, безперервності, взаємозв'язку та єдності екологічних знань. У дослідженні наводяться етапи формування екологічної компетентності та розглядаються критерії сформованості для майбутніх судноводіїв. На завершення робиться висновок про доцільність впровадження структурно-функціональної моделі розвитку екологічної компетентності судноводіїв, оскільки воно сприяє підвищенню ефективності процесу формування екологічної компетентності здобувачів освіти вищих морських навчальних закладів.

Ключові слова: професійна освіта; підготовка судноводіїв; моделювання компетентності; екологічна компетентність; модель розвитку екологічної компетентності.

Annotation

Zhurian V. Development of environmental competence of future shipmasters

The aggravation of environmental problems at the global level has necessitated a revision of the principles of environmental competence in maritime higher education institutions (HEI). The study is devoted to finding ways to increase the effectiveness of the process of forming the environmental competence of maritime higher education institutions in the process of their professional training. One of such ways is the introduction of the author's structural and functional model of development of environmental competence of shipmasters in the process of professional training. Today, due to the need to implement certain priorities of sustainable development of society, one of which is environmental protection, environmental education of future marine professionals is especially important, because the formation of their environmental competence directly affects the preservation of the oceans, protection from pollution.

The article considers ecological competence as a result of ecological education, which is a complex, integrative characteristic of personality, which reflects the motives of ecological activity, possession of ecological knowledge and natural activities, volitional qualities and values of an individual with an active position in environmental protection environment, rational use and reproduction of natural resources, and provides the ability to apply environmental knowledge and experience in professional and vital situations, to carry out professional activities in the maritime field from the standpoint of environmental feasibility and expediency.

It is noted that the growth of the effectiveness of environmental competence depends on the modernization of existing learning technology, methods and content of the invariant component of disciplines through interdisciplinary research in environmental areas and through the implementation of the optional course “Technology Navigators for the Protection of the Marine Environment”, based on the principles of integration, systematicity, continuity, interconnection and unity of environmental knowledge. The study presents the stages of formation of environmental competence and considers the criteria for the formation of future shipmasters. Finally, the conclusion is made about the feasibility of implementing a structural and functional model for the development of environmental competence of shipmasters, as it helps to increase the efficiency of the process of forming the environmental competence of higher education maritime educational institutions students.

Key words: professional education; training of shipmasters; ecological competence; formation of ecological competence.

Вступ

Постановка проблеми. Сьогодні необхідність розуміння проблем екології навколишнього середовища не викликає сумніву. Питання раціонального використання ресурсів і природозбереження виникли ще в стародавньому світі і усвідомлення їх нагальності постійно зростає. Проте на міжнародний рівень вони були винесені відносно недавно. Так перша міжурядова конференція експертів з наукових засад раціонального використання та збереження біосфери відбулася лише в 1968 р. стала першими міжнародними зборами, присвяченими сталому розвитку в рамках концепції “раціонального використання та збереження” [1]. Першою ж міжнародною конференцією, присвяченою виключно екологічним проблемам стала Конференція з навколишнього середовища в Стокгольмі, 1972 рік [2]. І, нарешті, у 1987 році Всесвітня комісія з навколишнього середовища та розвитку, відома як Комісія Брундтланда. Визначила “сталий розвиток, як розвиток, що задовольняє потреби сьогодення, не завдаючи шкоди здатності майбутніх поколінь задовольняти власні потреби” [3]. У тому ж звіті було висвітлено три фундаментальні складові сталого розвитку: захист навколишнього середовища, економічне зростання та соціальна справедливість. Невдовзі після цього екологічна конференція в Ріо-де-Жанейро 1992 року підтвердила ті самі три компоненти (екологічний, економічний і соціальний), що й основні принципи сталого розвитку. Таким чином було зафіксовано пріоритети розвитку суспільства на найближче майбутнє і одним із трьох найважливіших стала екологічна безпека людства.

Концептуальне значення має підсумковий документ Другої конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992) “Порядок денний на XXI століття”. Пропонуючи конкретні заходи щодо гармонізації економічних, соціальних та екологічних аспектів розвитку людства, інтересів сучасних і майбутніх поколінь, цей документ втілює ідею екоеволюції не лише людини і природи, а й різних культур, типів економіки, рівнів статку.

Про потребу забезпечення екологічної рівноваги йдеться й у Національній доповіді “Цілі Розвитку Тисячоліття: Україна 2010”. У документі зазначається, що система Цілей Розвитку Тисячоліття, яка базується на принципах узгодженості людського, економічного та екологічного розвитку, може забезпечити соціальний прогрес, що визнає потреби кожної людини. Проте світова екологічна політика не обмежується лише прийняттям рішень стосовно довкілля. Актуальним завданням у Декларації Тисячоліття ООН, Стратегії ЄЕК ООН з освіти для сталого розвитку, Стратегії державної екологічної політики України на період до 2020 року визнано формування екологічної компетентності різних верств населення. На державному рівні це відображено у Національній стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 року та інших міжнародних і державних документах.

Потреба формування екологічної компетентності актуалізується у кількох змістовно самостійних напрямах гармонізації взаємодії людини і природи, екологічної освіти і компетентнісно орієнтованої освіти [4, с. 128-129].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема екологічної компетентності особистості та її формування предметом ряду психолого-педагогічних досліджень. При цьому компетентнісний підхід як результативно-цільова основа освіти сьогодні знаходить широке застосування на різних її ланках, від початкової до професійної освіти.

Питання екологічної освіти та екологічного виховання достатньо широко висвітлені в педагогічній теорії та практиці. Гносеологічним основам її розв'язання присвячено роботи М. Дробнохота, В. Коменської, М. Гомової, Т. Чурилової та інших. Сутність екологічної компетентності, її характерні особливості розкриваються у працях Е. Гірусова, С. Дерябо, А. Захлєбного, Г. Ільїної, І. Суравегіної, Л. Печко. Структура екологічної компетентности, її місце в системі загальнолюдської культури знайшла відображення в дослідженнях О. Вербицького, Е. Гірусова, А. Горлова, Б. Лихачова, А. Лук'янова, М. Моісєєва, А. Урсул, А. Фалєєва.

Окремі роботи Т. Бакірова, Д. Ермакова, С. Ігнатова, Н. Казакова, А. Макоїдової, Ю. Шаронової та ін. присвячені питанням формування екологічної компетентності учнів у процесі природничо-наукової освіти, у системі загальної та додаткової освіти та ін.

Становлення екологічного світогляду, свідомості, розвиток мотивації до екологічної діяльності, формування системи екологічних знань, умінь та навичок у педагогічній літературі розглядається з різних позицій. Загальнотеоретичні аспекти вивчали М. Берулава, Т. Ільясова, В. Сластенін, Л. Тарасов, А. Тряпіцина; значну увагу формуванню цінностей та розвитку світогляду приділили Т. Ахаян, З. Васильєва, Н. Нікандров, М. Казакіна, А. Кірьякова, С. Матушкіна, І. Леркер; методичну складову розробляли І. Бєлов, А. Захлібний, І. Звєрєв, Д. Кавтарадзе, Н. Мамедов, А. Плешаков, В. Сенкевич, І. Суровегіна. Дослідженню основних підходів до формування екологічної компетентності, сутності та структури цього поняття присвячені роботи О. Колонькової, В. Маршицької, Н. Пустовіт, Л. Руденко, Л. Титаренко, С. Шмалей. Обґрунтування сутності екологічної освіти та культури представлено в роботах Г. Бєлявського, Є. Желібо, А. Романович, С. Степаненко, В. Некоса, Т. Сафранова, В. Собчик та ін.

Формуванню екологічної компетентності майбутніх спеціалістів водного транспорту присвятили свої дослідження О. Гуренкова та Л. Лук'янова [5]. У морській галузі С. Ханмамедов, В. Горбов вивчали взаємозв'язок професійних та екологічних компетентностей.

Типовим недоліком залишається відсутність інтегративного підходу до екологічної компетентності як цілісного особистісного утворення. У традиційних моделях екологічної освіти передбачається насамперед формування суми відповідних знань, відношень, діяльності й недостатньо береться до уваги розвиток фахової основи екологічної компетентності майбутніх фахівців. Зокрема залишається недостатньо вивченим процес формування екологічної компетентності здобувачів освіти морських освітніх закладів у процесі їх професійної підготовки загалом і судноводіїв зокрема.

Мета показати процес формування екологічної компетентності здобувачів освіти вищих морських навчальних закладів під час 'їх професійної підготовки за умови використання структурно-функціональної моделі розвитку екологічної компетентності судноводіїв у процесі фахової підготовки.

Відповідно до мети визначено такі завдання статті:

Актуалізувати поняття екологічної компетентності.

Визначити специфіку формування екологічної компетентності майбутніх фахівців із судноводіння.

Розкрити рівні сформованості екологічної компетентності майбутніх судноводіїв.

Результати дослідження

На сучасному етапі розвитку суспільства екологія вирішує ряд проблем і користується методами, принципами, які далеко виходять за межі суто біологічних наук. Вплив на суспільство та зворотну реакцію природи на життєдіяльність людини. Вона об'єднує всі природні, гуманітарні та соціальні науки [6]. Об'єкти дослідження в екології організми, тіла, речовини, навколишнє середовище і процеси, які відбуваються відповідно до законів фізики, хімії, біології та інших наук. Від діяльності людини залежить не тільки здоров'я та життя її самої, а й стан навколишнього середовища.

Отже, забезпечення якісної екологічної освіти не може бути обмежено однією навчальною дисципліною. Екологічні знання носять міждисциплінарний характер, і важливою складовою життєвої та професійної компетентності, без якої сьогодні жоден фахівець не може вважатись повною мірою готовим до здійснення професійної діяльності.

За останні десятиліття викристалізувалось поняття екологічної компетентності. Так В. Даниленкова розглядає екологічну компетенцію (автор розуміє компетенцію і компетентність як синоніми) як індивідуальну характеристику ступеня відповідності особистості вимогам екологічної освіти: прищеплення студентам екологічних знань, умінь, навичок, спрямованих на формування екологічної свідомості, мислення, світогляду, необхідних для загальної орієнтації в екологічній обстановці, для усунення чи обмеження ризику. Відповідно до цього екологічна компетентність володіння спеціалістом системою знань, поглядів, переконань, спрямоване усвідомлення своєї моральної відповідальності за стан довкілля.

Г. Папуткова визначає професійно-екологічну компетентність як інтегральну характеристику спеціаліста, що відображає його здатність та готовність до мобільної, оперативної та ефективної реалізації у професійній діяльності професійно-екологічних знань та досвіду на основі екологічно доцільних ціннісно-мотиваційних установок, універсальних здібностей та особистісних якостей , які забезпечують соціально, екологічно та професійно доцільну поведінку [8].

Ми визначаємо екологічну компетентність, як соціокультурний феномен, що являє собою складну, інтегративну характеристику особистості, яка відображає мотиви екологічної діяльності, володіння екологічними знаннями і природно-доцільними видами діяльності, вольові якості та цінності особистості з активною позицією особистості у галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, і забезпечує здатність застосовувати екологічні знання й досвід у професійних і життєвих ситуаціях, здійснювати професійну діяльність у морській галузі з позицій екологічної обґрунтованості і доцільності. Екологічна компетентність формується у процесі екологічної освіти і є основною складовою екологічної культури особистості. Саме сформовану екологічну компетентність особистості ми вбачаємо за результат екологічної освіти в освітньому закладі, складовою екологічної культури особистості, що відображає відносини людини із навколишнім її соціоприродним середовищем.

Інакше кажучи, екологічна компетентність є однією з головних професійних компетентностей, під якою ми розуміємо: здатність особистості приймати рішення і діяти з мінімальною шкодою для навколишнього середовища; прояв екологічної культури особистості в її “зоні відповідальності” (тобто та частина навколишнього середовища, в якій кожна конкретна людина здійснює власну діяльність і тому може реально впливати на її стан); характеристику, яка дає можливість сучасній особистості відповідально вирішувати життєві ситуації, підпорядковуючи задоволення своїх потреб принципам постійного розвитку; здатність особистості до ситуативної діяльності в природному оточенні; здатність застосовувати екологічні знання та досвід у професійних і життєвих ситуаціях [7]. Морська галузь, будучи міжнародною, диктує свої правила до підготовки моряків. Вони повинні відповідати типовим вимогам, які викладені в Міжнародному кодексі про підготовку та дипломування моряків та несення вахти (ПДНВ 78/95), в основі якого закладено компетентнісний підхід у підготовці морських фахівців [8].

Екологічна освіта розглядається як сукупність таких компонентів: екологічні знання, екологічне мислення, екологічний світогляд, екологічна етика, екологічна культура. Кожному компоненту відповідає певний ступень екологічної освіти: від елементарних знань до глибокого усвідомлення. Розвиток вищої екологічної освіти повинен базуватися на комплексному збалансованому поєднанні природничого, технологічного, економічного, юридичного і соціокультурного підходів. Першочерговим завданням розвитку вищої екологічної освіти є розроблення програм навчальних курсів з екології згідно з вимогами часу, міжнародними принципами, можливостями ЗВО, потребами регіонів та відповідними стандартами [9].

Професійна екологічна освіта студентів у ЗВО як компонент системи професійної освіти розвивається в руслі загальних тенденцій її розвитку, зумовлених необхідністю подолання розриву між освітніми потребами суспільства і людини, з одного боку, і можливостями традиційної когнітивно-орієнтованої освітньої парадигми з іншого, який фіксується на етапі у суспільному розвиткові. У цьому аспекті виникає необхідність виявлення та розробки таких концептуальних (теоретико-методологічних) основ професійної екологічної освіти, які забезпечували б компетентно-орієнтовану підготовку фахівців, яка на сьогоднішній день найбільшою мірою відповідає громадським потребам та інтересам особистості.

Для ефективного розвитку екологічної компетентності майбутніх судноводіїв нами була розроблена структурно-функціональна модель розвитку екологічної компетентності судноводіїв у процесі фахової підготовки в ЗВО [13].

Створена нами модель складається із трьох основних блоків: методологічно-цільового, технологічного і діагностико-корегувального. Її метою є ефективне формування професійних якостей майбутніх судноводіїв у процесі фахової підготовки [13]. Ця мета деталізується у триєдиних цілях.

Соціальні цілі це розвиток різних аспектів екологічної культури, відповідних вимогам сучасного суспільства.

Дидактичні цілі полягають у засвоєнні змісту екологічного навчання, набутті та розвитку умінь і навичок здобувачів освіти з екологічних питань, відповідно до сучасних вимог, зумовлених розвитком науки, культури, освіти, суспільства.

Особистісні цілі реалізуються шляхом стимулювання особистісної інноваційної пошукової діяльності майбутніх судноводіїв, розвитку їх духовного та творчого потенціалу, задоволення актуальних професійних потреб, формування основи для подальшого особистісного зростання тощо.

Передумовами створення, впровадження та використання розробленої нами моделі стали державні, так і міжнародні стандарти, правила, документи що виконують регуляторну функцію змістового наповнення екологічної компетентності. До основних віднесемо: “Про охорону навколишнього природного середовища”, “Водний кодекс України”, Закон України “Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року”, Договір про Антарктику; Міжнародну конвенцію про підготовку та дипломування моряків і несення вахти (ПДНВ 78/95); Міжнародну конвенцію щодо втручання у відкритому морі у випадку аварій, які призводять до забруднення нафтою; Конвенцію з міжнародних правил запобігання зіткненням суден у морі (МППРС-72); Стокгольмську декларацію (щодо питань навколишнього середовища); Конвенцію про попередження забруднення моря викидами відходів і інших матеріалів; Конвенцію Організації Об'єднаних Націй з морського права; Конвенцію про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства Конвенцію про захист Чорного моря від забруднення та ін.

Особливістю технології вивчення екології у ЗВО є формування екологічної компетентності як форми системи знань, умінь, поглядів, спрямованих на усвідомлення моральної відповідальності особистості за станом довкілля у всіх видах майбутньої фахової діяльності. Поступово опановуючи екологічні знання, вміння, пов'язані з майбутньою професійною діяльністю, здобувачі освіти розвивають творчість, долучаючись поступово у творчу, самостійну діяльність. При цьому якість екологічних знань та умінь, рівень їх використання на практиці, інтерес майбутнього фахівця до екології визначаються активністю суб'єкта пізнавальної діяльності та залежать від педагогічних методів та засобів, використаних у процесі навчання студентів у ЗВО [7]. Отже, екологічна компетентність майбутнього спеціаліста є органічною єдністю екологічно розвиненої свідомості, емоційно-психічних станів та практичної діяльності [11, с. 139].

Традиційно, проблемам розвитку екологічної компетентності у вітчизняних ЗВО приділялась недостатня увага. Наслідком цього є обмежена кількість годин, виділених на викладання природничих дисциплін, обмежена можливість введення у навчально-виховний процес систематично діючих додаткових курсів, тренінгів, недостатня мотивація здобувачів освіти для отримання екологічних знань.

Теоретичною основою розробки технології розвитку екологічної компетентності у морському ЗВО є такі концептуальні ідеї: інтенсифікація процесу навчання екології; діагностична основа та зміст навчальної дисципліни на основі взаємопов'язаних принципів: міждисциплінарності, системності, безперервності, взаємозв'язку та єдності екологічних знань. Ці принципи виступають як найефективніші для формування екологічної компетентності у студентів у процесі вивчення екології.

Формування екологічної компетентності здобувачів освіти забезпечується організацією педагогічного процесу, що передбачає поєднання екологічних знань із власним досвідом та постановку їх у суб'єктну позицію у природоорієнтованій діяльності. Крім того, необхідно забезпечити ефективний механізм підвищення рівня мотивації, активної громадянської позиції в екологічно безпечній діяльності, екологічної свідомості та культури всіх без винятку викладачів ЗВО.

До педагогічних умов, адекватних структурним компонентам та змістовним елементам екологічної компетенції, ми віднесли активізацію використання засобів інформаційно-комп'ютерних технологій; посилення практико-орієнтованого спрямування освітнього процесу; розвиток у здобувачів навичок самостійної роботи; створення комфортного навчального середовища. професійний екологічний компетентність фахівець судноводіння

Упровадження визначених нами умов здійснювалось за допомогою:

- екологізації спеціальних навчальних дисциплін;

- залучення здобувачів до науково-дослідної діяльності, що інтегрує зміст спеціальної та екологічної освіти, участь у різних екологічних проектах.

- ведення факультативного курсу “Технологія діяльності судноводіїв з охорони морського середовища”.

У технологічному плані формування екологічної компетентності майбутніх судноводіїв виражається не в освоєнні напряму не пов'язаних між собою знань та умінь, а в оволодінні комплексною процедурою еколого-пізнавальної діяльності, що носить особистісно-діяльнісний характер. Такою процедурою може виступати, наприклад, метод проектів, тобто виконання здобувачами проектів екологічної спрямованості. Розгорнуте застосування цього методу в екологічній освіті ЗВО забезпечує поєднання культури наукового та екологічного пізнання з особистим досвідом екологічної діяльності, і має формуючий потенціал, що стимулює зростання основних складових структури екологічної компетентності (когнітивної, операційної, потребо-мотиваційної, ціннісно-смислової).

Тематика проектів, розроблених та реалізованих здобувачами, може бути різноманітна: екологічний аудит морської акваторії (тут можна зазначити різні її локації), вивчення та охорона усталених екосистем, ресурсозбереження у професійній діяльності, розробка та реалізація еколого-просвітницьких заходів та ін. У ході виконання проектів, спрямованих на досягнення практичних покращень у стані навколишнього середовища у трьох її взаємопов'язаних аспектах екологічному, соціальному та економічному, майбутні морські фахівці мають сформулювати мету та завдання екологічної діяльності (акції); спрогнозувати очікувані результати, способи їх виявлення та критерії оцінки (індикатори сталого розвитку). Наступним кроком вони мають розробити план дій визначити перелік робіт, терміни виконання, розподіл функцій між учасниками, необхідні ресурси, можливі труднощі, ризики та шляхи їх подолання тощо. Провідний компонент екологічної компетентності практично-діяльнісний.

Реалізацію умови активізації використання засобів інформаційно-комп'ютерних технологій ми вбачаємо в основному за трьома напрямами: введення до активного використання під час занять інтерактивних підручників та посібників, проведення веб-квестів та впровадження імітаційного моделювання ситуацій на віртуальних тренажерах, що максимально наближено відтворюють реальні умови несення суднової вахти, що забезпечують відтворення критичних ситуацій за допомогою застосування сучасних тренажерних технологій та комплексів у режимі реального часу.

Більш докладно зупинимось на використанні веб-квестів. Так на думку Н. Куриленко, існує два погляди вчених на поняття “веб-квест”: веб-квест як освітній продукт (Я. Биховський, О. Хуторський) і веб-квест як технологія навчання (Н. Кононець, О. Осадчук). Вона відзначає, що веб-квест це захоплююча подорож у мережі Інтернет, яка передбачає запити в різних пошукових системах, отримання досить великого обсягу інформації, її аналіз, систематизацію і наступну презентацію. За її твердженням, українські педагоги Р. Гуревич та М. Кадемія розглядають веб-квест як інформаційно-навчальну технологію, основна мета якої самостійний пошук учнями інформації, необхідної для виконання поставленого завдання. Основним методом навчання учнів з використанням веб-квесту є проблемно-розвиваюче навчання, організація якого відбувається безпосередньо на занятті шляхом створення проблемних ситуацій, які можуть створюватися безпосередньо викладачем під час заняття або за допомогою веб-сторінки освітнього веб-квесту в глобальній мережі Інтернет, яка містить матеріал суперечливого характеру, що не має однозначних шляхів вирішення.

Професійна діяльність судноводіїв часто пов'язана з різними позаштатними ситуаціями (метеорологічними, технічними, навігаційними тощо), що висуває підвищені вимоги до їх професійних та психологічних якостей. Тільки високий рівень професійної компетентності судноводіїв може забезпечити безпеку плавання судна, оскільки допущена помилка може призвести не тільки до тяжких, а часом і катастрофічних наслідків. Досвід показує, що неправильні дії членів команди судна можуть створити екстремальну ситуацію, де посилюються наслідки недостатньої компетентності судноводія. Остання виявляється у невпевненому чи неправильному виконанні окремих професійних компетенцій, у тому числі складається загальна компетентність спеціаліста. Отже, у дидактичній складовій підготовки судноводія виявляється головна суперечність: для відпрацювання професійних компетенцій необхідне багаторазове правильне їх виконання як у штатних, так і позаштатних ситуаціях, а реальна практика на навчальному судні таких можливостей надати не може. Очевидно, потрібні такі технічні засоби навчання, які можуть моделювати реальні професійні ситуації, у тому числі позаштатні [12].

У цьому ж блоці моделі розглядається поетапне формування екологічної компетентності. Нами було виокремлено чотири етапи. Перший етап підготовчий, або діагностично-мотивуючий. На ньому відбувається формування свідомого ставлення здобувачів освіти до необхідності оволодіння екологічними компонентами всіх навчальних дисциплін, оскільки розвиток екокомпетентності носить трансдисциплінарний характер.

Другий, аналітичний етап, передбачає аналіз та актуалізацію набутого досвіду з питань екологічної безпеки та охорони навколишнього середовища. цьому етапі основна увага приділяється розвитку психологічної готовності майбутніх судноводіїв до прийняття управлінських рішень і несення вахти за допомогою інноваційних форм навчання. Особлива увага приділяється вирішенню проблемних ситуацій.

На третьому, змістовно-діяльнісному етапі, відбувається інтеграції теоретичної і практичної підготовки. Особлива увага приділяється імітаційному моделюванню в режимі реального часу.

Четвертий, узагальнювально-коригуючий рефлексія і корекція набутих ЗУН і досвіду.

У своєму дослідженні С. Толочко і А. Шкодин та ряд інших дослідників виокремлюють три рівні сформованості професійної компетентності майбутнього еколога: високий (креативний), середній (професійно-достатній) та низький (елементарний). Взявши х градацію за основу, доповнимо та розкриємо зміст цих рівнів для майбутніх судноводіїв.

Низький рівень характеризується тим, що здобувач показує фрагментарний характер екологічних знань, слабку обізнаність з екологічного права, ситуативне дотриманням правил природобезпечної поведінки, не може застосовувати екологічні знання для вирішення професійних завдань; відсутня потреба успішного виконання поставленого завдання.

Майбутній фахівець із судноводіння, виведений цей рівень здатний прослухати, зрозуміти, запам'ятати рішення екологічної проблеми, дати її опис і характеристику. На цьому рівні здобувач володіє екологічним знанням на рівні базових відомостей, здатен розуміти, розрізняти і співвідносити поставлену здачу із можливістю і методами її реалізації. У результаті засвоєння екологічних знань на першому рівні студент може дізнаватися про зміни у вирішенні поставленого завдання, орієнтуватися у виборі екологічних знань, визначати спосіб дії.

Середній (професійно-достатній) рівень. Здобувач показує володіння екологічними знаннями в межах своєї освітньо-кваліфікаційної характеристики. Має усталене поняття про екологічні правові норми. Виказує здатність до часткового планування екологічно орієнтованих рішень, спираючись на об'ємні масиви оперативних та інформаційних даних. Здатний до ефективного виконання задач, що вимагають застосування екологічних знань у знайомій ситуації; здійснює екологічні спостереження за визначеним алгоритмом.

Студент вивчає типові рішення задач, може сам знаходити інформацію про екологічні проблеми, вирішує їх сам із забезпеченням міждисциплінарних зв'язків, відповідає самостійно на питання, виконує вимоги до контрольних завдань з екологічних проблем. На рівні рішень формується екологічна компетентність з урахуванням інформаційного блоку знань та вмінь. Студент під час виконання практичних екологічних проблем здатний вибрати доцільну послідовність дій, правильно прийняти рішення виходу з екологічної кризи та її застосувати практично.

Високий (креативний) рівень екологічної компетентності характеризується: глибокими екологічними знаннями, зокрема, з екологічного права; визнанням її універсальної цінності природи, позитивним ставленням до неї, усвідомленням необхідності і важливості природоохоронної діяльності; вмінням здійснювати екологічний моніторинг; вирішує професійні завдання, що вимагають осмислення і застосування екологічних знань у нестандартній ситуації; розуміє актуальність екологічної самоосвіти для прийняття інженерних рішень майбутньої професії.

Майбутній судноводій усвідомлює проблему, формулює її та самостійно вибирає та обґрунтовує власні моделі дій, вміє користуватися узагальненими екологічними проблемами, орієнтуватися у виборі знань, визначати спосіб дії.

Характер дій студента полягає у формуванні екологічної компетентності у освоєнні спеціальної методики творчого методологічного підходу до застосування екологічних знань під час вирішення екологічних проблем та використання знань для моделювання ситуації та застосування на практиці прийомів вирішення екологічних проблем. У студентів розвиваються творчі здібності з добування екологічних знань, вироблення світоглядного, методологічного підходу, вміння моделювати різні екологічні проблеми. Студенти повинні вміти виконувати завдання щодо вирішення екологічної проблеми, змоделювати та спрогнозувати з використанням узагальнених прийомів її вирішення. Враховуючи викладені характеристики визначення рівнів сформованості можна зробити висновок, що послідовність переходу від одного рівня до іншого є процес формування екологічної компетентності у студентів при навчанні в технічному вузі, при цьому “перехід на більш високий рівень означає не зникнення інтегративних властивостей попереднього рівня, а перетворення їх у більш досконалі”.

Головними складниками екологічної освіти в морському ЗВО мають бути не тільки формальна, а й неформальна частини, форми й методи яких різні, а мета одна: різнобічна підготовка студентів, здатних аналізувати та вирішувати екологічні та соціально-економічні проблеми на основі наукових знань, загальнолюдських цінностей та досвіду. Зміст навчання повинен сприяти подальшому розширенню і поглибленню екологічної культури особистості в процесі професійної підготовки фахівця, а складники змісту екологічної освіти у професійній освіті повинні мати інваріантний та варіативний компоненти [9].

Специфіка цих рівнів визначає постановку завдань та вибір необхідних засобів на кожному етапі педагогічного процесу під час вивчення студентами технічного вишу, розробленого автором інтегрованого та факультативного курсу “Технологія діяльності судноводіїв з охорони морського середовища”.

Висновки та перспективи подальших досліджень

У дослідженні з'ясовано, що у процесі професійного навчання у вищому освітньому закладі для формування екологічної компетентності майбутніх судноводіїв у процесі професійної підготовки необхідно використання сучасних методів, інноваційних засобів і форм навчання. У першу чергу це засоби інформаційно-комп'ютерних технологій використання яких ми вбачаємо в основному за трьома напрямами. Це активне використання під час занять інтерактивних підручників та посібників, проведення веб-квестів та впровадження імітаційного моделювання ситуацій.

Формування екологічної компетенції залежить від розробки технології навчання, методики та змісту впроваджених на факультативному курсі “Технологія діяльності судноводіїв з охорони морського середовища”, що вивчається майбутніми судноводіями, на основі принципів інтеграції, системності, безперервності, взаємозв'язку та єдності екологічних знань. Ці принципи виступають як найефективніші для формування екологічної компетенції у здобувачів освіти у процесі екологізації спеціальних дисциплін. Принцип інтеграції полягає в розробці інтегрованих та варіативних спецкурсів та спецпрактикумів з урахуванням професійної специфіки.

Для спрощення аналізу результатів запровадження запропонованої моделі умовно було виділено три рівні сформованості екологічної компетентності майбутніх судноводіїв (низький репродуктивний, середній моделюючий та високий креативний). Проте, відзначимо, що сутність сформованості екологічної компетентності полягає у усвідомленні себе як невід'ємної частини природи, наявності почуття особистої відповідальності за збереження навколишнього середовища та наявності сталої екологічної позиції на основі знань, отриманих у процесі навчання та усталених особистісних цінностей.

Подальші напрями дослідження ми вбачаємо у визначенні ефективності запропонованої структурно-функціональної моделі розвитку екологічної компетентності судноводіїв у процесі фахової підготовки.

Список використаних джерел

1. Du Pisani J.A. Sustainable development historical roots of the concept. Environ. Sci., 2006.

2. Paul B.D. A history of the concept of sustainable development: Literature review. Ann. Univ. Oradea, Econ. Sci. Ser., 2008.

3. Brundtland G.H. Our Common Future (The Brundtland Report). London, 1987.

4. Бондар О.І., Барановська В.Є., Єресько О.В. та ін. Екологічна освіта для сталого розвитку у запитаннях та відповідях: науково-методичний посібник для вчителів / за ред. О.І. Бондаря. Херсон: Грінь Д.С., 2015. 228 с.

5. Лук'янова Л.Б., Гуренкова О.В. Екологічна компетентність майбутніх фахівців: навчально-методичний посібник. Київ Ніжин: ПП Лисенко, 2008. 243 с.

6. Червонецький В.В. Роль міжнародної співпраці у розвитку і поширенню екологічної освіти в світі. Екологія та освіта: інтеграційні технології для сталого розвитку: збірник статей, доповідей та виступів IX Міжнародної конференції (м. Черкаси, 4-6 листопада 2004 р.). Частина І. Черкаси, 2004.

7. Концепція екологічної освіти України. Затвердження рішенням Комісії Міністерства освіти і науки України. Протокол №13/6-19 від 20.12.2001. Київ, 2001. 24 с.

8. Кодекс з підготовки і дипломування моряків та несення вахти (ПДНВ). Офіційний переклад. Київ: Міністерство промислової політики України, 2010. 530 с.

9. Байрамова О.В. Екологічна освіта моряків як умова забезпечення сталого розвитку людства. Actual problems of natural sciences: modern scientific discussions: monograph. Riga: Izdevnieciba “Baltija Publishing”, 2020. P 1-18

10. Селевко Г.К. Компетентности и их классификация. Вища освіта. 2004. №4. С. 138-143.

11. Куриленко Н.В. Вебквест как технология формирования экологической компетентности учащихся основной школы в процессе изучения физики. Вестник АлтГПА: Естественные и точные науки. 2014. Вып. 20. С. 92-100. (РІНЦ).

12. Толочко С.В. Формування екологічної компетентності студентів агротехнічних спеціальностей ВНЗ. Екологічні науки. 2017. №18-19. С. 165172.

13. Жур'ян Вікторія. Модель формування екологічної компетентності в процесі фахової підготовки судноводіїв. Перспективи та інновації науки. 2022. №6(11).

References

1. Du Pisani J.A. Sustainable development historical roots of the concept. Environ. Sci., 2006.

2. Paul B.D. A history of the concept of sustainable development: Literature review. Ann. Univ. Oradea, Econ. Sci. Ser., 2008.

3. Brundtland G.H. Our Common Future (The Brundtland Report). London, 1987.

4. Bondar O.I., Baranovska V.Ye., Yeresko O.V. ta in. Ekolohichna osvita dlia staloho rozvytku u zapytanniakh ta vidpovidiakh: naukovo-metodychnyi posibnyk dlia vchyteliv. Kherson: Hrin D.S., 2015. 228 s.

5. Lukianova L.B., Hurenkova O.V. Ekolohichna kompetentnist maibutnikh fakhivtsiv. Navchalno-metodychnyi posibnyk. Kyiv Nizhyn: PP Lysenko, 2008. 243 s.

6. Chervonetskyi V.V Rol mizhnarodnoi spivpratsi u rozvytku i po-shyrenniu ekolohichnoi osvity v sviti. Ekolohiia ta osvita: intehratsiini tekhnolohii dlia staloho rozvytku: zbirnyk statei, dopovidei ta vystupiv IX Mizhnarodnoi konferentsii (m. Cherkasy, 4-6 lystopada 2004 r.). Chastyna I. Cherkasy, 2004.

7. Kodeks z pidhotovky i dyplomuvannia moriakiv ta nesennia vakhty (PDNV). Ofitsiinyi pereklad. K.: Ministerstvo promyslovoi polityky Ukrainy, 2010. 530 s.

8. Bairamova O.V. Ekolohichna osvita moriakiv yak umova zabezpechennia staloho rozvytku liudstva. Actual problems of natural sciences: modern scientific discussions: collective monograph. Riga: Izdevnieciba “Baltija Publishing”, 2020. P. 1-18.

9. Model formuvannia ekolohichnoi kompetentnosti v protsesi fakhovoi pidhotovky sudnovodiiv.

10. Selevko G.K. Kompetentnosti i ikh klassifikatsiya. Narodnoye obrazovaniye. 2004. №4. S. 138-143.

11. Kurilenko N.V. Veb-kvest kak tekhnologiya formirovaniya ekologicheskoy kompetentnosti uchashchikhsya osnovnoy shkoly v protsesse izucheniya fiziki. Vestnik AltGPA: Estestvennyye i tochnyye nauki. 2014. Vyp. 20. S. 92-100. (RINTs).

12. Tolochko S.V. Formation of ecological competence of students of agrotechnical specialties of higher education institutions. Ecological sciences: scientific-practical journal. K.: DEA, 2017. №18-19. P. 165-172.

13. Victoriia Zhurian. Model of formation of ecological competence in the process of professional training of drivers. №6(11). 2022. Perspectives and innovations of science.

Размещено на Allbest.Ru