Народно-сценічний танець як основоположний чинник патріотичного виховання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський університет імені Бориса Грінченка

Львівський національний університет імені Івана Франка

НАРОДНО-СЦЕНІЧНИЙ ТАНЕЦЬ ЯК ОСНОВОПОЛОЖНИЙ ЧИННИК ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ

Синєок Віра Андріївна, заслужена артистка України,

доцент кафедри хореографії

Калієвський Костянтин Васильович, аспірант кафедри

режисури та хореографії, викладач кафедри хореографії

Сьогодні найважчий і найжорстокіший етап боротьби українців за збереження своєї національної ідентичності. Незалежна, самостійна, демократична держава, що є центром Європи, кров'ю цвіту нації доводить не лише своє право на існування, що підтверджене тисячолітньою історією, а й стримує навалу агресора і захищає всю Європу та європейські цінності [2, 7].

Мистецтво не може бути байдужим, воно повинно нести в собі віру в красу та правду, надію на найкраще майбутнє, любов до всього створеного Всевишнім. Цілісною людину можна вважати тільки тоді, коли її психофізичний стан поєднаний та гармонійно взаємодіє з духовним, що створює умови для творчого самоствердження в багатьох напрямах її життя.

Саме широта діапазону всіх естетичних потреб людини і є тією домінантою, що породжує розмаїтість не тільки видів, але й жанрів мистецтва. Як наслідок, розгалужена мережа мистецтв дає нам найбільш повну картину світу в його розмаїтості й водночас сприяє поглибленому, гармонійному розвитку всіх почуттів і здібностей людини, що забезпечує ефективне спілкування, як засіб гармонійного розвитку особистості [1, 41].

Фізична досконалість, об'єднана з духовним багатством та моральною чистотою, є фундаторною парадигмою гармонійно розвинутої особистості, яка утворюється під впливом усебічного виховання, а саме раціонального фізичного та інтелектуального тренування. Формування людини починається ще до її народження, в утробі матері. На цей процес впливає не тільки емоційний стан матері, а й стосунки в родині, регулярні заняття фізичними вправами та духовне життя. Коли дитина народиться, її виховання продовжиться і повинно бути поступовим, постійним і різноманітним.

Оптимальним вирішенням завдань духовного та фізичного виховання можуть стати заняття з хореографії, які сприяють зміцненню здоров'я, виправленню деяких природних фізичних вад, формуванню правильної постави, вихованню морально вольових якостей. Найважливіше місце при цьому повинно відводитись вивченню джерел народної хореографії, ігор та обрядів.

У науковій статті Ю. Жукової та Л. Піменової зазначено, що «в дослідженнях психології мистецтва і художньої творчості особистісні характеристики розглядаються як умова успішних занять мистецтвом, але не досить уваги приділяється впливу мистецтва на зміну особистісних характеристик. Тому на сучасному етапі актуальною проблемою художньо-естетичного виховання є дослідження психолого-педагогічних механізмів формування особистості засобами мистецтва».

Розглядаючи поняття мистецтва, зазначимо, що це є частина духовного життя суспільства і форма суспільної свідомості, яка, по-перше, є майстерністю, а по-друге, художньою творчістю за законами краси. У процесі художньої діяльності відбувається самостійна реалізація можливостей творчої особистості, емоційного розкріпачення особистісного «Я», що стає найбільш ефективним засобом виховання.

Найважливішим аспектом естетичного виховання і художньої культури особистості є хореографічне мистецтво, яке спрямоване на формування здатності сприймати й перетворювати дійсність за законами краси у всіх сферах діяльності людини. Доктор Селія Спарджер, автор книги «Анатомія і балет», колишній консультант Королівського балету Англії, писала, що «балет є надто складним засобом виховання постави, дисциплінованого і красивого руху, швидкої мозкової реакції і зосередженості, щоб обмежити його вивчення лише для небагатьох обраних». Вплив художньо-естетичного виховання на свідомість молодого покоління зумовлює зміну свідомості молодої генерації, істотно особливий педагогічний підхід задля виховання духовності та культивування моральних цінностей.

Проводячи дослідницьку роботу в напрямі патріотичного виховання молоді, наголосимо на найпотужнішій рушійній виховній традиції нашого народу - козацькій педагогіці.

Як галузь науки про виховання козацька педагогіка значно розширює засоби та можливості національно-патріотичного загартування характеру людини, формування світогляду й виховання в неї лицарської духовності, стійкості громадянської позиції, здатності зміцнювати й захищати незалежну Україну [3, 10]. козацький педагогіка хореографія виховання

Молоде покоління українців раніше виховували засобами вертепних дійств, казок, легенд, міфів, пісень, дум та інших жанрів фольклору, у яких козак зображувався як степовий лицар, сильний, мужній, кмітливий і винахідливий, що завжди перемагав «самого чорта» та всіх ворогів. Народ ставив за високий взірець досвідчених і загартованих козаків, що, як вікові дубивелети, все своє свідоме життя полум'ям сердець освітлювали шлях до волі тисячам співвітчизників. Історико-педагогічний аналіз упровадження в життя національної духовності шляхом форм і методів козацького виховання переконливо свідчить, що сучасна педагогіка набуває конкретного національного спрямування.

Життєдіяльність нашого народу в період язичницького часу, а надалі козацько-лицарського періоду мали під собою твердий етнічний ґрунт, на якому активно проростали вітчизняні національні традиції, які стали надійною основою українського виховання та наукової педагогіки. Національні цінності і святині мають фундаторну та багатогранну впливову силу на методичне цілеспрямоване безперервне рушійне дійство складових компонентів вітчизняної педагогіки, розвиток якої ґрунтується на становленні єдності й цілісності всіх ланок та підсистем національної освіти.

Дослідження істориків етнопедагогічної праці М. Стельмаховича та Є. Сявавко свідчать, що в козацькому навчанні і вихованні дуже широко застосовували ідеї та засоби народної педагогіки, фундаментальною основою якої було навчання і виховання на засадах української народної мудрості. Багатовікова історія українського народу покликала до життя унікальне явище не лише української та східнослов'янської, а й світової культури - козацьку педагогіку, яка містить у собі не тільки матеріальні, а й духовні аспекти національної самобутності.

Саме такі принципи виховання містить у собі народне хореографічне мистецтво, яке має на меті працю над систематичним удосконаленням тіла й душі, саморозвитку та самореалізації всіх фізичних, душевних і духовних сил та можливостей. Основним завданням мистецтва танцю також є плекання глибокої поваги до етнічних скарбів нашого народу, збереження та популяризація доробку вітчизняних творців.

Найяскравіший народний танець - гопак - є взірцем фізичного загартування молоді. Запальний, пристрасний, відчайдушний, зі складними фізичними, навіть карколомними прийомами, у ньому першоосновою є бойовий дух, віра у власні сили, надія на себе, свою спритність. Весь дух танцю відображає неймовірну енергію та порив до життя, вмикає потужну напругу духовних та фізичних сил.

Висока ефективність хореографічних занять у галузі тілесного та психофізичного виховання, втілення в неї найкращих досягнень національної спадщини забезпечує глибоку та всебічну етнізацію поколінь. Пізнавально - виховний потенціал народного мистецтва сприяє формуванню в молоді глибокої духовності.

Отже, патріотичне виховання молоді засобами народного хореографічного мистецтва розпочинається із занять у танцювальних гуртках дошкільного віку, що концептуально має виконувати функції закладання базових стандартів хореографічної освіти, формування необхідних компетентностей щодо подальшого розвитку підлітка, для якого народний танець стане значущою складовою життя та гармонійного розвитку. Як писав К. Ушинський, виховання, створене самим народом і засноване на народних основах, має ту виховну силу, якої нема в найкращих системах, заснованих на абстрактних ідеях або запозичених в іншого народу. У кожного народу своя особлива національна система виховання.

Українська хореографічна культура була й залишається «берегинею» самобутності та ідентичності національного мистецтва.

Література

1. Пазиніч С. Філософія мистецтва як апогей комунікативної культури спілкування. Філософія спілкування. Харків, 2012. № 5. С. 36-42. URL: https://repo.btu.kharkov.ua/bitstream/123456789/10771/1/Filosofia%20spilkuvannia%20filosofiia%20psykholohiia%20sotsi alna%20komunikatsiia_2012_5_8.pdf (дата звернення: 12.05.2023).

2. Ратушна О. Українська національна ідентичність та євроінтеграція: історикосоціальний аспект. Актуальні питання гуманітарних наук: міжвуз. зб. наук. праць молодих вчених Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. Дрогобич: Гельваніка, 2022. Вип. 57. Т. 3. С. 4-9. DOI: https://doi.org/10.24919/23084863/57-3-1.

3. Руденко Ю., Губко О. Українська козацька педагогіка: витоки, духовні цінності, сучасність. Київ: МАУП, 2007. 384 с.

Размещено на Allbest.ru