Внесок О.П. Романова у становлення педагогічних традицій Глухівського державного педагогічного інституту

O.P. Romanov's contribution to the formation of pedagogical traditions of the Hlukhiv state pedagogical institution

Zinchenko V., C. Ped. Sci. (PhD), Associate Professor; Zinchenko A., C. Ped. Sci., Senior Lecturer at the Department of Vocational Education and Computer Technologies Oleksandr Dovzhenko Hlukhiv national pedagogical university

Introduction. For almost 150 years, Oleksandr Dovzhenko Hlukhiv National Pedagogical University has been training pedagogical staff for the national education system. Among the outstanding personalities of the university, the figure of the former head of the department of pedagogy and psychology, Doctor of Pedagogical Sciences, Professor Oleksii Petrovych Romanov, whose contribution to the development of teacher training traditions can hardly be overestimated, stands out.

Purpose. Therefore, the purpose of this article is to characterize the activity and pedagogical views of the head of the department of pedagogy and psychology of the Hlukhiv Pedagogical Institute, Doctor of Pedagogical Sciences, Professor O.P. Romanov.

Methods. Literature analysis, analogy, induction and deduction.

Results. Oleksii Petrovych Romanov has been working at the Hlukhiv State Pedagogical Institute since 1968, when he was elected head of the Department of Pedagogy and Psychology in a competitive selection process. With his arrival, pedagogy at the institute took on a new dimension, as he had worked his way up through a number of educational levels: history teacher, school principal, head of the education department, research teacher, teacher at the pedagogical institute, and head of the department. Having studied the almost century-long historical experience of the pedagogical education institution, O.P. Romanov became its supporter and active successor.

On his initiative, a systematic work on orientation of school students to pedagogical professions began. Pedagogical classes and schools for young teachers were organized in secondary schools, and a faculty of future teachers was established at the Institute at the Department of Pedagogy and Psychology. Teachers of the department were actively involved in pedagogical orientation.

In 1972, the educational institution began training teachers of general technical disciplines (labor training). A significant number of teachers who did not have a pedagogical education (engineers, physicists, mathematicians) had to provide training. Therefore, the issue of pedagogization of the educational process became acute, and the head of the Department of Pedagogy and Psychology was responsible for it. The term «pedagogization» became widely used in the staff. Special seminars, debates, conferences, and analyses of the classes attended were held, where O.P. Romanov argued that the institute, regardless of specialty, trains a competent school teacher and that all disciplines and activities should serve this purpose. That is, even then the question of implementing a competency-based approach in teacher education was raised.

The dress code of teachers and students has never been left out of O.P. Romanov's attention. Long before the well-known experience of the Poltava Pedagogical Institute regarding the requirements for the appearance of a future teacher, Oleksii Petrovych introduced a pedagogical dress code at the Hlukhiv Pedagogical Institute, proving that a teacher should be a model of good taste, an example in everything, including clothing. A neat appearance and appropriately chosen outfit affect the image and credibility of a teacher. At the request of O.P. Romanov, students came to classes and exams dressed like teachers.

The main directions of Oleksii Petrovych's research were extracurricular and extracurricular education of students. He worked on the problem of children's and youth clubs for many years. In 1982, the book «Children's clubs - centers of extracurricular and out - of- school work» was published.

Originality. The novelty of the work lies in substantiating the contribution of Professor O.P. Romanov to the formation and continuation of the traditions of teacher training at the Hlukhiv State Pedagogical Institute in the 60s-90s of the 20^th century.

Conclusion. The activities and pedagogical views of O.P. Romanov are still relevant today, in particular, career guidance for the profession of teacher, pedagogization of the educational process, formation of the image of a future teacher, adaptation of students to study and research. The developments made under the leadership of O.P. Romanov should be used in the current work of teacher education institutions, adapting them to the requirements of today. The history of Hlukhiv Oleksandr Dovzhenko National Pedagogical University is connected with the activities of many prominent teachers and scientists who worked in the 2nd half of the 20^th century, in particular, V.I. Brynska, V.A. Mosiiashenko, V.A. Kubytskyi, L.K. Narochna, H.V. Kovalchuk, V.D. Symonenko, and others. The study of their views, pedagogical activity and contribution to teacher training is planned to be carried out in further research.

Key words: tolerance, professional training, professional upbringing, the future teacher of vocational training, pedagogical conditions.

Постановка проблеми

Дослідження історії педагогічної освіти передбачає вивчення діяльності педагогічних ЗВО.

Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка вже майже 150 років здійснює підготовку педагогічних кадрів для вітчизняної системи освіти. У його багатій історії відображена динаміка педагогічної освіти.

Історія складається з подій і особистостей. У плеяді непересічних особистостей Глухівського національного педагогічного університету виділяється постать колишнього завідувача кафедри педагогіки і психології доктора педагогічних наук, професора Олексія Петровича Романова.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемі історії педагогічної освіти присвячено багато публікацій. Зокрема висвітлення історії становлення і розвитку Глухівської педагогічної школи здійснено у роботах С. Золотухіної [4], Л. Задорожної, В. Бєлашова, М. Гурця, В. Заїки, І. Ляшка [Ошибка! Источник ссылки не найден.], Л. Ломако [7]. Але в цих дослідженнях не відображено діяльність інституту і його викладачів другої половини ХХ-го століття, серед яких постать професора О.П. Романова посідає значне місце.

Тому метою статті є характеристика діяльності та педагогічних поглядів завідувача кафедри педагогіки і психології Глухівського педагогічного інституту доктора педагогічних наук, професора О.П. Романова.

Виклад основного матеріалу

У Глухівському державному педагогічному інституті Олексій Петрович Романов працював з 1968 року, коли був обраний за конкурсом завідувачем кафедри педагогіки і психології.

З його появою педагогічна справа в інституті набула нового розвитку. І це не випадково, адже він як ніхто інший знав педагогіку не за книжками, а зсередини, пройшовши низку освітніх щаблів: учитель історії, директор школи, завідувач відділом освіти, педагог-дослідник, викладач педагогічного інституту, завідувач кафедри.

Коротко зупинимось на біографічних даних. Олексій Петрович народився 21 березня 1923 року в сім'ї медичного фельдшера в невеличкому сибірському містечку Тайга Кемеровської області.

Пройшов другу світову війну від Воронежа до Берліна.

У 1952 році з відзнакою закінчив історичне відділення Томського Державного педагогічного інституту.

З 1953 року працював інституту вчителем історії, проявляв творчість та ініціативу в пошуках найбільш раціональних методів навчання і виховання школярів. Він умів швидко і добре організувати колектив, керувати його життям. У позакласній роботі проявив великі організаційні здібності. Створив історичний гурток, драмгурток, які об'єднали велику кількість старшокласників. Брав активну участь у громадському житті школи.

З вересня 1956 року по вересень 1957 року Олексій Петрович працював директором школи робочої молоді, а потім до 1961 року завідувачем міським відділом освіти.

У 1961 році призначений на посаду старшого викладача кафедри педагогіки і психології Семипалатинського Державного педагогічного інституту (з 1962 року до 1967 року - завідувач кафедри).

У 1966 році захистив кандидатську дисертацію на тему: «Педагогічні проблеми клубної виховної роботи в середній школі» в Казахському педагогічному інституті імені Абая Кунанбаєва.

Дисертація стосується актуальної проблеми активізації розумової і фізичної діяльності учнів. Він висунув гіпотезу, що правильно організований шкільний клуб є тією організаційною формою, котра здатна підняти всебічну активність учнівської молоді. При цьому враховувався багатий історичний досвід 20-х років, коли цій формі суспільного виховання надавалась велика увага.

Протягом трьох років він йшов шляхом практичних пошуків ефективних форм і методів роботи учнівського клубу, при цьому встановив тісний контакт з керівниками і вчителями шкіл Семипалатинської області, котрі працювали за його методикою. Наслідком цілеспрямованої праці була дисертація, в якій обґрунтовувались рекомендації про діяльність загальношкільного широкопрофільного клубу, як центру позашкільної роботи, як засобу єднання дитячого колективу і виявлення та розвиту різнобічних інтересів школярів.

У 1967 році Олексій Петрович обраний на посаду доцента Семипалатинського педагогічного інституту. Наступного року він став завідувачем кафедри педагогіки і психології Глухівського державного педагогічного інституту.

Колектив зустрів його сердечно. Ректор Олександр Дмитрович Томчук був приємно вражений, дізнавшись, що Олексій Петрович чудово грає в шахи, якими він захоплювався. О.Д. Томчук поважав Олексія Петровича як людину і як професіонала. Ця взаємоповага тривала довгі роки.

В той час Міністерством народної освіти України піднімалось питання про закриття Глухівського педінституту. Адже в Сумській області два педагогічних заклади вищої освіти.

Олексій Петрович доклав багато зусиль, щоб інститут продовжував працювати. Він пристрасно виступав перед членами численних комісій, доводячи, що нерозумно закривати найстаріший ЗВО, заснований у 1874 році, де навчались видатні діячі науки, освіти та культури.

Він неодноразово їздив до Міністерства народної освіти, запрошував членів комісій відвідати свої лекції і лекції таких викладачів, як Микола Григорович Кириченко, Василь Карпович Ткаченко, Іван Тихонович Качан, Йосип Мойсейович Казнадзей та інших. Лекції були проведені на надзвичайно високому рівні. Це вплинуло на рішення міністерства.

Інститут мав усталені історичні традиції підготовки вчителів.

Ще у XIX столітті українською педагогічною громадськістю були визначені основні виховні завдання, які реалізує вчитель у процесі навчання: виховання народності, морально -вольових якостей: «моральної чуйності душі», «чесності», розумових потреб, «почуття обов'язку», «доброзичливості до людей», «християнського смирення», працьовитості тощо; розумове виховання. педагогічний традиція романов глухівський інститут

Ці завдання вимагали від учителя глибоких знань, вірності своїй справі, високих моральних якостей, ретельної підготовки. Це, у свою чергу, дало змогу визначити вимоги до вчителя, його особистості і підготовки. Ці вимоги виступали як критерії оцінки і самого змісту педагогічної майстерності вчителя та її складових:

1. Морально-вольові якості вчителя (моральне благородство, готовність віддати себе справі народу, енциклопедична освіченість вчителя, позитивний приклад, авторитет, сумлінне виконання своїх обов'язків).

Українські педагоги вважали, що вчитель повинен свої стосунки з дітьми будувати на гуманних засадах: люб'язнім слові, пораді, а не жорстокості та зневазі.

2. Професійні якості вчителя (любов, повага і вимогливість до учня).

Учитель повинен намагатися здобувати довіру учнів, уникати шаблону та одноманітності у навчанні, брати участь у справах дітей, вірити в них, думати над доцільністю своїх дій [ 4].

У роботах викладачів Глухівського учительського інституту висвітлювались питання дидактичного і виховного мистецтва. У цей період у працях І. Андрієвського, М. Григоревського, В. Голубєва, М. Демкова, С. Криловського, Г. Линника, М. Тростнікова, В. Cельонкіна з'являються спроби дати визначення поняття «педагогічна майстерність», визначаються основні напрями діяльності вчителя, розробляються питання наочного навчання та особливостей спілкування з учнями різного віку. Саме тоді закладався фундамент традицій Глухівського учительського інституту.

Вивчивши майже столітній історичний досвід закладу педагогічної освіти, О.П. Романов став його прихильником і активним продовжувачем.

У цей час за ініціативи О.П. Романова розпочалась системна робота з орієнтації учнів шкіл міста і району на педагогічні професії. У загальноосвітніх закладах організовувались педагогічні класи, школи юного педагога, у інституті при кафедрі педагогіки і психології - факультет майбутнього вчителя. До педагогічної орієнтації активно підключились викладачі кафедри К.С. Ляшко, В.А. Мосіяшенко, К.С. Дрозденко.

Оскільки для дітей школа є основним джерелом знань про вчительську професію, на неї покладались такі функції професійно-педагогічної орієнтації:

- створення атмосфери довіри і взаємоповаги у колективі (комунікативна);

- планування роботи з педагогічної орієнтації старшокласників спільно з вищим педагогічним закладом освіти;

- виявлення учнів, які мають об'єктивні дані для педагогічної діяльності;

- ознайомлення учнів із правилами вибору професії, формування почуття відповідальності за правильний вибір;

- ознайомлення учнів з особливостями педагогічної праці, загальними вимогами до особистості сучасного педагога, протипоказаннями до професійно-педагогічної діяльності;

- виховання в учнів стійкого інтересу до конкретних педагогічних професій, розвиток професійних здібностей і професійно важливих якостей особистості;

- спостереження за школярами у процесі суспільно-педагогічної діяльності, діагностика професійно значущих якостей особистості;

- складання характеристики-рекомендації для вступу до педагогічного ЗВО.

Кожен із учасників навчально-виховного процесу школи брав участь у підготовці старшокласника до вибору педагогічної професії, а саме:

- директор школи (або заступник) здійснював загальне керівництво, складав шкільний план педагогічної орієнтації школярів. З метою координації зусиль та практичної й методичної допомоги підтримував зв'язок із відділом освіти, педагогічним закладом вищої освіти, створював умови для реалізації програми підготовки старшокласників;

- вчителі-предметники, класні керівники на основі попередніх спостережень визначали учнів для підготовки до вибору професії вчителя, проводять індивідуальні заняття, консультації, спільно з викладачами інституту аналізували результати виконання творчих завдань. Спостерігали за учнями у процесі виконання ними практичних завдань програми, спільно з психологом здійснювали первинну діагностику, складали характеристики за розробленою кафедрою схемою;

- шкільний бібліотекар добирав для учнів педагогічну бібліотечку, допомагав у знаходженні додаткових матеріалів у процесі підготовки педагогічних заходів та виконання самостійних творчих завдань;

- медичний працівник визначав відповідність стану здоров'я учнів обраній професії, наявність медичних пересторог до педагогічної діяльності;

- педагогічна рада школи обговорювала результати підготовки випускника і приймала рішення про доцільність рекомендації для цільового вступу до педагогічного ЗВО [ 6].

Інститут почав розширюватись, додались факультети, збільшився набір, здійснювалось будівництво, встановлювалось нове обладнання, значно поліпшилась матеріальна база.

У 1972 році у закладі освіти розпочалась підготовка вчителів загальнотехнічних дисциплін (трудового навчання). Забезпечувати навчання мала значна кількість викладачів, що не мали педагогічної освіти (інженери, фізики, математики). Більшість з них зневажливо ставилась до педагогіки і психології, вважаючи їх квазінауками. Аргументація була проста: «…якщо немає формул і чітких, перевіряємих законів, відкриттів, то це не наука». Таке ставлення передавалось студентам - майбутнім вчителям загальнотехнічних дисциплін (трудового навчання). Це викликало обурення «головного педагога інституту». Тому гостро постало питання педагогізації освітнього процесу і, насамперед, самих викладачів. Організувати цю складну і нелегку справу було доручено завідувачу кафедри педагогіки і психології. На тривалий час слово «педагогізація» стало широко вживаним у колективі. Проводились спеціальні семінари, диспути, конференції, аналіз відвіданих занять, на яких О.П. Романов доводив, що інститут, незалежно від спеціальності готує компетентного вчителя школи і всі дисципліни і види діяльності повинні цьому служити. Тобто вже тоді піднімалось питання про реалізацію компетентністю підходу в педагогічній освіті.

У цьому відношенні діяльність О.П. Романова була співзвучна поглядам І.А. Зязюна, який вважав, що мета педагогічної освіти полягає у формуванні образу вчителя як триєдності духовного, соціального, професійного. Тому педагогічна освіта має забезпечити: необхідні соціально -культурні і соціально- економічні умови для розвитку особистості майбутнього педагога, для його фундаментальної загальнокультурної підготовки, формування високих морально-етичних якостей, любові до педагогічної професії; сприяння професійному становленню, самовдосконаленню; стимулювання інноваційної діяльності, творчості [2].

Дрес-код вчителя і студента ніколи не залишався поза увагою О.П. Романова. Питання зовнішнього вигляду вчителя не нове. За концепцією І. Зязюна зовнішність учителя - складовий елемент педагогічної техніки, яка у свою чергу є структурним компонентом педагогічної майстерності. З огляду на це, очевидна пряма залежність між цими поняттям [5].

На цьому наголошував і О.П. Романов, сам будучи прикладом педагогічного іміджу викладача. Ще задовго до знаного всіма досвіду Полтавського педагогічного інституту відносно вимог до зовнішнього вигляду майбутнього педагога, Олексій Петрович запровадив педагогічний дрес-код у Глухівському педагогічному інституті, доводячи, що педагог має бути взірцем гарного смаку, прикладом в усьому, в тому числі й одязі. Охайний зовнішній вигляд та доцільно зі смаком добране вбрання впливають на імідж і авторитетність педагога. За вимогою О.П. Романова на заняття та іспити студенти приходили одягнені як вчителі. Особливу увагу вчений звертав увагу на престижність професії вчителя, яка відіграє важливу роль у процесі вибору випускниками свого життєвого шляху. В цей час учні шукають орієнтирів, прикладів для наслідування. Старшокласники звертають увагу на того, про кого частіше пишуть і розповідають, кого хочуть наслідувати.

Вибір педагогічної професії не одноразовий акт, а результат тривалої і систематичної діяльності педагогічної громадськості.

Олексій Петрович керував кафедрою педагогіки і психології в Глухівському педінституті 14 років. За цей час кафедра займала не тільки провідне положення серед інших кафедр, а й фактично була навчально-методичним центром у місті та районі. При кафедрі активно функціонували: школа юного педагога, школа молодих батьків, школа вожатих, студентська кафедра громадської роботи, університет педагогічних знань, семінар класних керівників та вчителів класів, консультаційний пункт для керівників та вчителів шкіл, методичний семінар з проблем методології педагогічної науки і виховання підростаючого покоління, постійно діючий методологічний семінар, студентські проблемні групи, батьківський радіолекторій і багато іншого.

Велику увагу завідувач кафедри звертав на формування культуру навчальної і наукової праці студентів. У той час не було в навчальних планах курсу «Основи наукових досліджень», але з перших кроків майбутніх педагогів до професії і дисципліни «Вступ до спеціальності» цілеспрямовано формував культуру навчальної і наукової праці. Детально розповідав про послідовність дій з розподілу часу студента, підготовки до занять, ведення конспектів і зошитів підготовки до семінарських занять, наголошуючи, що для майбутнього педагога професійно важливим є уміння вчитися протягом усього життя. Він цитував вислів К. Ушинського про те, що вчитель живе доти, доки сам навчається.

О.П. Романов брав активну участь у організації різних заходів: посвята в студенти, день останнього дзвоника для випускників, читав лекції для педагогів у школах, допомагав у організації шкільних клубів. Щорічно виступав на серпневих конференціях викладачів. Проводив шефську допомогу школам і дитячій кімнаті міліції з виховання учнів.

Студенти поважали його, не пропускали лекцій, писали конспекти. Нерідко лекції закінчувалися оплесками. Олексій Петрович часто говорив: «Гіркий корінь науки, але плоди його солодкі». Екзамени вважав святами, казав студентам: «Іспит - це свято, треба йти на нього не лише вивчивши матеріал, а й зовні бути охайним, чисто та скромно одягненим». Перед кожним екзаменом давав багато консультацій, котрі тривали по 4-5 годин. Не було не повторених питань, тому студенти складали екзамени на «добре» і «відмінно». Олексій Петрович не завищував оцінок, не йшов на компроміси. Не приймав від студентів навіть квітів, а якщо вони наполягали - віддавав їх лаборантам [8].

Основним напрямом досліджень Олексія Петровича було позакласне і позашкільне виховання учнів. Він багато років розробляв проблему дитячих та підліткових клубів. У 1982 році вийшла з друку книга «Дитячі клуби - центри позашкільної і позакласної роботи».

Була видана наукова доповідь Олексія Петровича «Дитячі клуби в СРСР як педагогічна проблема (історія, теорія, практика»).

О.П. Романов був членом авторського колективу двотомної монографії «Розвиток народного просвітництва в педагогічній науці на Україні (1917-1987 роки)». 1990 рік - у Московському державному педагогічному університеті на засіданні спеціалізованої ради відбувся захист дисертації на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук Романова Олексія Петровича у формі наукової доповіді на тему «Дитячі та підліткові клуби в системі суспільного виховання в СРСР (історико-педагогічний аспект)». Спеціальність 13.00.01 - теорія та історія педагогіки. У 1991 році - присвоєно вчене звання професора.

З вересня 1991 року - професор кафедри педагогіки і психології Глухівського державного педагогічного інституту.

Олексій Петрович Романов є автором понад 180 наукових праць, пов'язаних з діяльністю дитячих клубів, зокрема: «Учнівський клуб. Методичний посібник для вчителів та керівників загальноосвітніх шкіл» (1965); «Педагогічні аспекти клубної роботи в теорії та практиці А.С. Макаренка» (1978); «Формування особистості школяра за умов роботи учнівського клубу» (1979); «Клуб молодших школярів» (1980). «Загальношкільні клуби учнів» (1981); «Дитячі клуби - центри позашкільної та позакласної виховної роботи» (1982); «Шкільний клуб вихідного дня» (1982).

Проблеми клубної роботи з учнями, які досліджував О.П. Романов є актуальними і нині, про що варто пам'ятати й продовжувати дослідження у цьому напрямі.

Олексій Петрович був оптимістом. На святкуванні 115 річниці заснування інституту 27 жовтня 1989 року він сказав: «У недалекому майбутньому інститут перетвориться у велике студентське містечко, в сучасний культурно-освітній і науково-педагогічний центр Лівобережної України. Старі корпуси в стилі класичної архітектури, професійно відремонтовані, зіллються в єдиному комплексі з новими будівлями. Можна зрозуміти настрій і щастя тих, хто буде працювати, навчатися і навчати в цьому старовинному, але якісно молодому й оновленому педагогічному інституті».

Висновки та перспективи подальших досліджень

Діяльність та педагогічні погляди О.П. Романова є актуальними і в нинішній час, зокрема, профорієнтація на професію вчителя, педагогізація освітнього процесу, формування іміджу майбутнього педагога, адаптація студентів до навчання і наукової роботи. Напрацювання, здійснені під керівництвом О.П. Романова, варто використовувати і в нинішній роботі закладів педагогічної освіти, адаптувавши їх до вимог сьогодення.

Історія Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка пов'язана з діяльністю багатьох визначних педагогів і науковців, які працювали у 2-й половині ХХ століття, зокрема В.І. Мринської, В.А. Мосіяшенка, В.А. Кубицького, Л.К. Нарочної, Г.В. Ковальчук, В.Д. Симоненка та ін. Дослідження їхніх поглядів, педагогічної діяльності та внеску в підготовку вчителів передбачається здійснити в подальших розвідках.

References

1. Bielashov, V.I., Hurets, V.I., Zaika, V.V., Zinchenko, V.P. (1994). Hlukhivskyi derzhavnyi pedahohichnyi instytut (1874 - 1994 rr.) [Hlukhiv State Pedagogical Institute (1874-1994)]. Sumy: VVP «Mriia», 80. [in Ukrainian].

2. Dubaseniuk, O.A. [2016]. Problemy pedahohizatsii profesiinoi osvity v umovakh tsilozhyttievoho navchannia osobystosti v konteksti idei akademika I.A. Ziaziuna [Problems of pedagogy of professional education in the conditions of lifelong learning of the individual in the context of the ideas of Academician I.A. Zyazyuna]. Teoriia i praktyka profesiinoi maisternosti v umovakh tsilezhyttievoho navchannia: monohrafiia - Theory and practice of professional skills in the conditions of lifelong learning: monograph. Zhytomyr: Vyd-vo Ruta, S. 32-58. [in Ukrainian].

3. Zadorozhna, L.V. (1999). Pedahohichni zdobutky vykladachiv Hlukhivskoho uchytelskoho instytutu dorevoliutsiinoho periodu (1874-1917 rr.) [Pedagogical achievements of the teachers of the Hlukhiv Teacher's Institute in the pre-revolutionary period (1874-1917)]. Hlukhiv: RVV HDPU, 75. [in Ukrainian].

4. Zolotukhina, S.T. (1995). Tendentsii rozvytku vykhovuiuchoho navchannia [Trends in the development of educational training]. Kh.: Osnova, 291. [in Ukrainian].

5. Ziaziun, I.A., Kramushchenko, L.V., Kryvonos, I.F. (1997). Pedahohichna maisternist [Pedagogical skill]. K. 349. [in Ukrainian].

6. Kolomiiets, M.B. (2010). Pidhotovka maibutnikh uchyteliv do oriientatsii starshoklasnykiv na pedahohichnu profesiiu [Preparation of future teachers for the orientation of high school students to the teaching profession]. Hlukhiv: RVV Hlukhivskoho NPU im. O. Dovzhenka. 85. [in Ukrainian].

7. Lomako, L. (2018). Uchytelski instytuty v systemi pedahohichnoi osvity Naddniprianskoi Ukrainy druhoi polovyny XIX - pochatku XX st.: analiz suchasnoi istoriohrafu [Teachers' institutes in the system of pedagogical education of Naddniprianshchyna Ukraine in the second half of the 19th and early 20th centuries: an analysis of modern historiography]. Istorychni i politolohichni doslidzhennia - Historical and political studies. №1 (62). S. 52-68. [in Ukrainian].

8. Romanova, N.K. (2005). Oleksii Petrovych Romanov. Liudyna. Pedahoh. Vchenyi. Biohrafiia i spohady. [Oleksii Petrovych Romanov. Man. Teacher. Scientist. Biography and memories]. Hlukhiv. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.Ru