Кафедра дизайну архітектурного середовища Національного університету "Львівська політехніка". Походження і розвиток (до 20-ї річниці з дня створення)

Ключові слова: концепція, актуальні напрями, архітектурно-освітня, архітектурно-професійна, освітньо-наукова, освітньо-футуристична діяльність і пошуки; методики проєктування.

The article highlights the activities of the department of architectural environment design of the Lviv Polytechnic National University over 20 years of the 21st century. Since it's opening on November 28, 2003. It is highlighted why and how it was possible to implement educational ideas, which will be the basis of the concept of educational and creative activity of the department. The directions and catalysts of educational processes, means and measures for activating the individual educational potential of students are highlighted. Named teachers and their contribution to the department development. Named educational, scientific and design experiments, which are conducted at the department to establish new principles of design of the architectural environment, to rebuild destroyed buildings and revive distorted landscapes during the war in Ukraine and after the victory over the Russian Federation.

Key words: concept, current directions, architectural-educational, architectural-professional, educational-scientific, educational-futuristic activities and searches; design methods.

У 20-х роках ХХІ ст. зникли орієнтири, на прикладі яких всі останні десятиліття у вигляді ремейків з об'єктів “сучасної” західної і “сучасної” радянської архітектури створювалася “регіональна”, “провінційна” або “столична” архітектура та творча, емоційна та інтелектуальна підтримка архітектурних цехів національних шкіл. Якщо практикуючі архітектори врешті-решт перетворилися на архітекторів приватних, архітекторів менеджерів, консультантів, а творчі спілки та академії сховалися за далеко перспективними програмами (за 2020 і подальші роки), то архітектурні школи (інститути, факультети і відділення, та різноманітні НДІ) так і не вирішили, що вибрати істинним концептуальним каркасом української архітектури і освіти майбутнього.

До того ж, на жаль, архітектурне середовище, яке серед усіх інших видів мистецтва, зокрема, живопису, скульптури, поезії, музики, що становить духовних світ людини і є фізичною складовою цього світу, не може чекати, поки вчені розроблять його критерії і засади в постійно змінюваних умовах і вимогах цього світу. Це означає, що найважливіше питання в архітектурі сьогодення полягає в тому, чи зможуть наші сучасники-архітектори і надалі виконувати функцію творців архітектурних форм і якщо так, то яким чином.

Більшість сучасних майстрів архітектури в Україні, для яких архітектурна діяльність - закон, вважають, що архітектура (все, що тепер проєктується і будується) має безперечно відповідати усьому тому, що отримало узагальнену назву “наш час”.

З іншого боку, є люди, що засуджують тотальні “оновлення”, радикалізм формальних архітектурних рішень, протестуючи проти реформування творцями-радикалами оточуючого українців середовища. Ці, другі, підтримують ілюзію ідеї саморозбудови середовища, вимагають участі громадськості в архітектурній діяльності, надання населенню права визначати своє власне середовище. Тобто ці, другі, сприймають архітектору як виразника колективних ідей спільноти міщан. Є також треті (і молоді, і зрілі) далеко не радикально чи консервативно налаштовані,які переконані, що участь громадськості, так само як і радикальне проєктування в історично-сформованому середовищі, призведе до естетичного і просторово-предметного хаосу, до цілого періоду середовищно-просторової невизначеності.

Отже, перед нами, тими, хто відповідає за вишкіл архітекторів майбутнього, хто за вимогою фаху обізнаний з вченнями “Піонерів”, “Великих майстрів”, “Модельєрів інтерстилю”, “Генераторів ідей соцреалізму”, повстала вимога взяти на себе моральну відповідальність за все українське середовище і архітектурне зокрема. А це потребує великої відваги.

Перше, до чого ми дійшли на кафедрі ДАС у Львівській архітектурній школі, - так це те, що рішення проблеми ставлення до середовища мусить мати тотальний характер, якимись поодинокими досягненнями в будь-якому визначеному напрямку чи стилі (яким би цей стиль не був вдалим), чи в сучасних формах, функціях, видах, типах архітектурного мистецтва успіху не досягти. А тому слід продовжити формувати такі засади архітектурної освіти, завдяки яким можна було б визначитися із концептуальними засадами професії, які сповідують викладачі школи і до яких навертають своїх учнів.

Умови для цього почали складатися ще у другій половині 2003 року, коли в Інституті архітектури та дизайну Національного університету “Львівська політехніка” повстала кафедраДАС. Кафедра ДАС у найстаршій архітектурній школі в незалежній Україні - Інституті архітектури та дизайну Національного університету “Львівська політехніка” - відкрилася далеко не першою, а значно пізніше, аніж подібні заходи відбулися в архітектурних школах Києва, Харкова, Полтави та Дніпра. Хоча як спеціальність дизайн архітектурного середовища культивувався в нашій школі вже понад 150 років.

Діяльність кафедри (порівняно із досвідом діяльності подібних кафедр в університетах Києва, Харкова, Полтави, Дніпра, Відня) засвідчила, що не тільки навчальні площі, технічна, технологічна, комунікаційна забезпеченість навчального процесу, кількісний склад викладацького та навчально- допоміжного персоналу відіграють визначальну роль в освітньому процесі архітекторів-дизайнерів. Головним рушієм розвитку професії архітектора-дизайнера в нашій архітектурній школі є і залишається назавжди не тільки те, що всі ці школи об'єднує (спільна назва професії, затверджені міністерством спеціальності, програми, навчальні плани, спільні акції, лекції, дисципліни), але й те, що прийнято називати освітньою традицією архітектурної школи.

Тому у мене, від початку, визріла ідея створити в Інституті архітектури кафедру з дещо відмінними рисами від таких кафедр в наших українських школах, тобто кафедру з деякою специфікою викладання, організації навчання, метою.

Ідея повстала не тому, що ми у Львові якось по-іншому сприймаємо і бачимо професію архітектора-дизайнера. Чи тому, що наша школа має свій власний, абсолютно унікальний шлях в цій освітній галузі. Зовсім ні. Навіть при факті того, що першими архітекторами-дизайнерами у

Національному університеті “Львівська політехніка” можна було би назвати її ректора - архітектора Ю. Захарієвича, який спроєктував і збудував головний корпус в 1877 році, а потім розробив для нього не тільки архітектурні оздоби і прикраси, але також системи освітлення, опалення, вентиляції, меблі. Чи професора І. Левинського, який побудував цілу інфраструктуру підприємств з виготовлення будь- якої складової архітектурного середовища в 1810-1919 роках, своєрідного протобаугауза - потреби і відмінності виникли з інших причин.

Вони виникли з того, що з інституту, покликаного випускати архітекторів-проєктувальників, де термін проєктувальник (designer) конципірує усю галузь професії від художника до технолога та від матеріалознавця до світлотехніка і фізика, в перші роки ХХІ ст. часто виходили архітектори, які не мали як найвищого фундаментального рівня архітектурної освіти, так і глибини спеціальності, які набувають тільки заходами і методами спеціальної системи підготовки.

На мою думку, архітектор-дизайнер повинен оволодіти професійними навиками, які б давали змогу йому бути не ремісником, а беззаперечним ідейним натхненником, лідером, керівником не тільки архітектурно-проєктного, але і архітектурно-технологічного процесу, що потребує не тільки загальноосвітніх знань, але і спеціальних, у певних галузях, що гарантує йому можливість контролювати процес від перших пошукових ескізів до реалізації задуму в натурі.

Виходячи з такого бачення завдання цієї професії, ми (керівництво Інституту архітектури та дизайну) почали створювати спеціальну методику навчання і виховання саме архітекторів-дизайне- рів. Перед впровадженням розроблених кафедрою методик в освітні реалії їх обговорювали на “круглих столах”, що отримали назву “Архітектурні бесіди”, тут, на кафедрі ДАС, у Львові. В “Архітектурних бесідах” брали участь майже всі кафедри дизайну архітектурного середовища - Київського національного університету будівництва і архітектури, Придніпровської державної академії будівництва і архітектури, Полтавського національного технічного університету ім. Кондратюка, Львівського національного аграрного університету і інших українських університетів; наші колеги з Технічного університету Дрездена, Політехніки Свєнтокшиської з Кєльц та ін.; практикуючі архітектори-випускники Львівської архітектурної школи зі Львова, Чернівців, Дрогобича. Івано-Франківська, Луцька, Києва тощо. Формування викладацького колективу практично було завершено тільки наприкінці 2022 року. До педагогів, які працювали за спеціальністю ДАС від початку виникнення кафедри ДАС (Ю. Джигіль, М. Яців, Р. Кубай, Ю. Богданова й інші), долучалися ті, які захистили в мене кандидатські дисертації, -зокрема, Б. Гой, С. Іванов-Костецький, І. Воронкова, а також ті, які в минулому були в мене аспірантами і захистилися в 2018-2022 роках, це І. Гуменник, О. Дмитраш, Ю. Філіпчук, О. Красильніков, К. Янчук, З. Климко.

Якщо враховувати, що інші педагоги прийшли на кафедру за покликанням М. Ягольник, І. Копиляк та інших, то стає зрозуміло, що освітньою доктриною кафедри стало як персоніфіковане навчання, так і допомога кожному студенту в знаходженні свого індивідуального шляху і мети в професії дизайнера. Перша ж проблема, з якою ми стикнулися від самого початку, полягала в тому, що молоді люди не вміли професійно спілкуватися. Тобто не вміли ілюструвати свої думки малюнками й ескізами. Їх привчали, а вони привчилися спілкуватися винятково на вербальному рівні. Тому ми і почали з вирішення в освіті цієї проблеми. Бо глибоко переконані, що архітектор-дизайнер - це передусім ілюстратор проєкту, і в якій би абстрактній та умовній формі він не викладав свої думки, повинен так їх донести до колег, замовника, журі, користувача, щоби ті змогли точно й однозначно їх сприймати, а не перекручувати. Другою річчю, яка нам від початку не подобалася в існуючій освіті, було те, що студенти сприймали свою роботу над проєктом і сам проєкт тільки як набір креслень, малюнків-планів, розрізів, фасадів, а не як роботу із середовищем, яке має свій власний сенс, підтекст, алгоритм, які треба для прогресу в роботі відшукати.

Тому ми вирішили перед семестровими проєктами виконувати із студентами попередні завдання, які б надавали їм можливості, потім у проєктуванні, відразу набувати проєктний темп водночас із усвідомленням того, що вони працюють із матеріальними складовими середовища.

Перша така вправа зводиться до того, що в майбутньому середовищі студент вибирає один або декілька об'єктів і опрацьовує їх - обмірює, замальовує, визначає матеріал, аналізує форму. Після двох-трьох тижнів ми переходимо до роботи над фрагментами середовища. Це серія невеликих завдань.

Тільки після цього, з набутим невеликим досвідом роботи із середовищем, студенти залучаються в курсове проєктування. Ця робота виглядає як паралельна праця над ескізом, макетом, матеріалом. Ці роботи ведуться одночасно.

На початку кожної нової теми разом із роботою над об'єктом (побудовою простору, організацією дії, їх оформленням) вивчається середовище. Від початку в ньому шукають асоціації, які впливають на проєктне рішення, асоціації, які мають історію, стилістику, алгоритми, пропорції, колір, матеріал.

Таке проєктування потребує від студента постійного індивідуального розвитку і поза стінами інституту. Ми експериментуємо і у процесі складання навчальних програм, заохочуємо до футуристичного проєктування, до реалізації деяких концептуальних проєктів, участі у проєктних семінарах.

Найбільш вдалими із семінарів слід назвати “Портополіс Одеса”, 2005 р., “Центр Європи знаходиться на Сході”, “Місто і ріка”; футуристичних проєктів - “Концепція реабілітації річки Полтви в м. Львові”, “Футуристичні проєкти автозаправок ОККО”, “Футуристичний проєкт виробничих корпусів ТзОВ “Крістал-Інвест” у м.Львіові”; концептуальних проєктів - “Ескіз-ідея міста майбутнього Прикарпатська”, “Емоційний проєкт “Долина смерті у Львові”, “Проєкт відбудови театру Колізей”, “Впорядкування пл. Міцкевича у Львові”, “Ескіз-ідея міста майбутнього Прикарпатська”, “Ескіз-ідея гуманізації центру м. Борислава” тощо.У цілому в організаційному і методологічному плані освіти 20-х років ХХІ ст. діяльність на кафедрі варто розглядати як комплекс певних умов, вимог і заходів, які повстали на традиціях або сформувалися як власні, які слід спадкоємно розвивати, а за необхідності можна також модернізувати.

На кафедрі ми нікого не збираємося вчити під примусом, тобто ми навчаємо тих, хто дійсно хоче цього. Завдання педагогів - підштовхнути студента на шлях до вирішення навчальної проблеми таким чином, щоби студент думав, що він сам все опанував і досягнув. Важливим аспектом освітнього процесу є також атмосфера в середовищі навчального колективу, розуміння, що до певного часу слід захищати студентів від жорстоких реалій, що існують на ринку праці. Захищати також для того, щоби студенти, на певному етапі, навчилися самостійно думати і вирішувати навчальні питання і нести за них відповідальність. У планах кафедри було також спробувати допомогти всім студентам після захисту диплома знайти місце праці. Але не відразу. Деяких ми запрошували до пошукових експериментальних проєктів на замовлення реальних замовників і до різноманітних конкурсів в університеті, під його дахом, для того, щоб випускники ще деякий час попрацювали під нашим наглядом. Спочатку меценатами таких проєктів на замовлення були наші удачливі випускники. Тут можна згадати “Проєкт відкритого льодового майданчика на території стадіону “Буковина” в м. Чернівці”, “Сіті хол в м.Тернопіль”, “Ескіз-ідея центру здоров'я для університетської молоді (на прикладі НУ “Львівська політехніка”)”. Згодом меценатами-замовниками були міські влади Самбора, Дрогобича, різні підприємства, ректори вищих духовних закладів та ін. Щоб вони в реаліях ринку не розгубилися в перші найскладніші роки навчання в освіті, зійшовши на примітивний раціоналізм. А, навпаки, творчо зміцніли і були готові до професійних колізій. Ми будемо готувати спеціалістів у всіх можливих на цей час напрямках. Напрямках, які представляють і розвивають відповідні спеціалісти, довкола яких можливим є утворення спеціальних творчих навчальних груп. Творчі групи, за нашим розумінням, відрізняються від типових навчальних не іншими дисциплінами (на кафедрі ДАС всі проходять предмети, що є в загальній програмі), а розвитком і поглибленням знань у тих галузях дизайну, в яких є актуальна проблема в контректний час. Кількісна величина таких груп не має значення. Якщо на цей час у країні є більша потреба в спеціалістах з більшою обізнаністю в ергономіці, ландшафтному дизайні, інтер'єрі і меблях, сценографіях і монументальному мистецтві, то ми будемо спеціально розвивати саме ці напрямки. Як і всі інші. Хоча ці напрямки можуть цікавити і не всіх студентів. Щоби виконати це, в години проєктування за уніфікованими програмами, вказівками, завданнями на проєктування, всі методичні матеріали індивідуалізуються. За погодженням як викладачів, так і студентів. Терміни до таких програм планують на один семестр. Завідувач кафедри в розробленні індивідуального характеру програм і завдань на проєктування надає викладачеві-експертові повну свободу діяльності. А відслідковує і аналізує тільки результат - проєкти. Встановлює, чи досягнутий кінцевий результат, чи ні.

Отже, імпровізації тут можливі в напрямку тактики ведення навчання, а не в концептуальному плані. Планується утворювати на семестр навчальні групи зі студентів різних курсів. Наприклад, з тих, хто паралельно виконує бакалаврську чи магістерську роботу за близькими темами. Групи утворювали із студентів різних курсів, об'єднаних єдиним напрямком проєктування. Це саме стосується і викладачів. Вони також можуть утворювати семестрові колективи, інтегрувати в єдині завдання автономні і роздріблені теми і навпаки. Наприклад, такий експеримент був проведений на заняттях проєктування із студентами 5-го курсу за темою “Інтер'єр громадської будівлі”. Під тему були об'єднані автономні завдання на розробку інтер'єрів окремих громадських будівель - банків, театрів, супермаркетів, кінотеатрів, музеїв, виставкових споруд, клубів, міських холів, народних домів та ін. Водночас в одній аудиторії, в єдиному колективі студенти однієї навчальної групи виконували 18 різних завдань, метою яких було напрацювання розуміння композиції і вміння конструювати, організовувати й оздоблювати інтер'єр громадської будівлі.

Всі ці заходи ми організовуємо з однією метою - підготувати наших учнів до жорстких вимог дотримання нормативних рекомендацій і водночас навчити їх вільно фантазувати. Чому треба вчитися творчої фантазії? Чим складніше проєктне завдання, методика його виконання, чим вища культура педагогів і студентів, чим більше в проєкті обмежень, тим краще і ефективніше працює фантазія. І завдання справжньої повної освіти архітекторів-дизайнерів полягає в тому, щоби виховати студентів не майстрами-ремісниками, а майстрами-митцями, які є високоосвіченими професіоналами. І які з повагою ставляться до своєї освіти.

Крім аудиторних занять і праці над пошуковими проєктами реальних замовників, ми запрошували наших студентів на будівельні майданчики своїх об'єктів, в інтер'єри реально створюваних просторів, на монтаж декорацій в театрах, збірно-розбірних конструкцій з переконаністю, що навіть тільки присутність наших учнів у процесах реалізації проєктів виховує їх зацікавленість до цих процесів, а також до їх різноплановості та складності.

Таку форму освіти ми вважаємо однією з головних в здобутті нових знань у галузі дизайну. На початку 2023 року кафедра сформована із спеціалістів, які або колись вчилися або захищали дисертації в мене, зокрема, Р. Кубай, Ю. Богданова, І. Копиляк, О. Дмитраш, Ю. Філіпчук, С. Іванов-Кос- тецький, Б. Гой, або з тих, з ким мені довелося в минулому попрацювати, зокрема, Ю. Джигіль, М. Яців та інші.

Такі "родинні" умови співпраці, коли викладацький колектив об'єднує спільна ідея, спадкоємність, естетично-творчі погляди, на засадах яких ми вибудовуємо концепції освіти архітектора-дизайнера, на мій погляд, абсолютно допустимі у становленні професії.

Ми приймаємо на нашу кафедру студентів, які не просто вступали в Інститут архітектури та дизайну і спеціальність вибрали не за чутками, лише написавши заяву. Більшість з тих, хто приходить до нас, свідомі свого вибору і свого часу закінчили художні школи, училища, відвідували факультативи або вирізнилися на загальнопостановчому першому курсі. Приходять ті, хто прагне не архітектурної освіти взагалі, а вищої освіти архітектора-дизайнера. Хто в майбутньому буде корисним українському суспільству в широкому спектрі цієї професії. Що ми також вважаємо цінним в освіті архітектора-дизайнера, коли після закінчення навчання з нашої кафедри вийдуть правдиві скульптори, конструктори, графіки. Правдиві митці вийдуть тільки завдяки освіті архітектора-дизайнера, а не всупереч їй.

Все вищезазначене свідчить, що кафедра ДАС від моменту свого заснування упродовж 20 останніх років вирішувала і планувала важливі освітні завдання. Але завдання ці суттєво трансформувалися після 24 лютого 2022 року.

Руйнація багатьох об'єктів і середовища загалом на початку 2023 року (в результаті розв'язаної рф війни в Україні) на суму 150 млрд $ зробила гостроактуальною відбудову всього втраченого не тільки в мирний час, після перемоги, а і тепер, коли ведуться активні воєнні дії. Відбудовувати швидко і ефективно. А втрачено немало: понад 149,3 тис житлових будинків; 3 тисячі закладів середньої, дошкільної та вищої освіти; майже 1500 об'єктів культури, спорту, туризму; близько 100 релігійних об'єктів; 330 лікарень; 595 адміністративних будівель і багато іншого.

Висновки

Ніколи наше суспільство не зможе повноцінно відродити зруйновану архітектуру і середовище України, сподіваючись тільки на заходи, ініційовані владою “згори”.

Для відродження зруйнованої війною з рф архітектури українських міст і поселень не досить лише фінансової й організаційної підтримки. Та й архітектуру України зможуть відродити не стільки закордонні архітектурні зірки, скільки наші, українські творці архітектури.

Та проєктів з реконструкції “Ринку та його прилеглої території на вул. Малий ринок” в м. Дрогобичі, в яких в здеградованому середовищі міського ринку в історичному центрі Дрогобича були запроєктувані універсальні будівлі, інтер'єрний простір яких був наповнений сучасними технологічними пристроями для торгівлі, побутового обслуговування і відпочинку. Ці проєкти були премійовані мером Дрогобича.