Дитяча субкультура крізь призму хореографічного виховання

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Національна академія мистецтв України

Дитяча субкультура крізь призму хореографічного виховання

Демещенко В.В., к.і.н., доцент, п.н.с.

Анотація

Дитяча мистецька творчість є актуальною та важливою в системі педагогічного виховання: саме завдяки їй дитина може виявити свої здібності, реалізувати творчі потенції та проявити свою індивідуальність і схильність до певного виду мистецької діяльності. Упродовж ХХ століття науковці різних країн вивчають особливості формування дитячої культури як певного соціального феномену. З'явилося нове поняття «дитяча субкультура», цей термін науковці вперше вжили в 1960-х роках.

Ключові слова: дитина, хореографічне мистецтво, гімнастика, музика, ритм, танець, пантоміма, естетика, професійне навчання, педагогічне виховання.

Аннотация

Демещенко В.В. Детская субкультура через призму хореографического воспитания

Ключевые слова: ребенок, хореографическое искусство, гимнастика, музыка, ритм, танец, пантомима, эстетика, профессиональное обучение, педагогическое воспитание.

Annotation

Demeshchenko V. Child subculture through choreographic education

Creative activity for the child is an important point of awareness and systematization of the child's ideas about the surrounding world. The entry of the child into the modern society occurs through various forms of pedagogical activity, one of which is art.

Keywords: child, choreographic art, gymnastics, music, rhythm, dance, pantomime, aesthetics, vocational training, pedagogical education.

Творча діяльність у житті дитини є важливим моментом усвідомлення та систематизації нею уявлень про навколишній світ. Її входження в сучасний соціум відбувається за допомогою різних форм педагогічної діяльності, однією з яких є мистецтво. Дитяча мистецька творчість є актуальною та важливою в системі педагогічного виховання, саме завдяки їй дитина може виявити свої здібності, реалізувати творчі потенції. Упродовж ХХ століття науковці різних країн вивчають особливості формування дитячої культури як певного соціального феномену. З'явилося нове поняття «дитяча субкультура», цей термін уперше вжили науковці в 1960-х роках. «Дитяча субкультура характеризується особливими уявленнями дитини про світ, цінності, що формуються в культурі. Констатуємо, що «картина світу» сучасних дітей зазнає змін. Більшість дослідників схиляються до того, що дитяча субкультура це наявна в дитячому середовищі система уявлень про світ зі своїми ціннісними моделями поведінки та пізнавальних конструктів. Електронні засоби комунікації, якими сучасні діти володіють із раннього дитинства, зумовлюють формування іншого механізму сприйняття світу. Учені констатують зменшення присутності в соціумі традиційної дитячої субкультури, оскільки наслідок урбанізації звужує поле дитячої гри й освоєння життєвого простору» [1, 9].

Досить багато науковців досліджують феномен дитячої культури як особливе соціальне явище: Ф. Ар'єс, В. Абраменкова, П. Брюхнер, Л. Виготський, М. Каган, Е. Куруленко, І. Кон, М. Мід, М. Осоріна, Л. Обухова, С. Судзуки, Д. Фельдштейн. Серед українських науковців це питання висвітлювали С. Волков, Л. Варяниця, Т. Гаєвська, В. Демещенко, Я. Левчук, С. Садовенко, С. Шалапа й ін.

За допомогою хореографічного мистецтва відбувається професійне навчання, виховання та формування світогляду дитини, яка робить перші кроки в сучасному складному модернізованому соціумі. «Період дитинства має свої біологічні, психологічні, культурні, історичні та соціальні відмінності, що знаходить відображення в часових межах досліджуваного феномену й проявляється в різних підходах до вікової періодизації дитинства. Першим, хто запропонував вікову періодизацію розвитку, були Піфагор, Гіппократ і Аристотель. Піфагор (VI ст. до н.е.) виділяв чотири періоди в житті людини: весну (становлення людини) від народження до 20 років; літо (молодість) 20-40 років; осінь (розквіт сил) 40-60 років; зиму (згасання) 60-80 років. Гіппократ протягом усього життя людини виділяв 10 семирічних періодів, а Аристотель ділив дитинство і юність на три стадії: перша від народження до 7 років; друга від 7 до 14 років і третя від 14 до 21 року. інтелектуальний творчий дитина хореографічний мистецтво

Представники педагогіки, психології і фізіології розглядають дитинство як послідовність актів дорослішання зростаючого індивіда» [2, 107]. У дитинстві людина розряджає накопичену в організмі енергію в ритмічних рухах дитячої гри, а з часом, коли вона починає мислити, рухи її стають виразнішими, з'являється міміка перших переживань: радості, горя, здивування. Радість дитини на рівні інстинкту виражається жестами, мімікою, стрибками, у яких простежується певна ритмічність. Почуття радості, більш ніж інші почуття, притаманні людському єству. Науковці довели, що радість найбільше впливає на фізіологічні процеси в людському організмі, що позначається на посиленні обміну речовин, покращенні дихання, кровообігу та навпаки, якщо в людському організмі нормально відбуваються фізіологічні процеси, це приносить людині задоволення і почуття радості. Ритм найвище вираження порядку людського духа, що проникає в нього за допомогою рухів тіла, і тільки за допомогою танцю можна пізнати ритм [3].

Ритм це основа руху Всесвіту, його можна назвати інстинктом усього живого, а потреба рифмувати закладена у фізиці як тварин, так і людей. Бажання рифмувати зароджується в людини зі звичайної зручності й походить від бажання економно витрачати енергію, бо, спостерігаючи за собою, ми помічаємо, що рухи набагато менше втомлюють нас, якщо вони є ритмічними. У процесі еволюції людське тіло навчилось за допомогою загальних ритмів виражати свій настрій, і це був танець первісної людини.

Окрім задоволення звичайної потреби руху (гімнастичної), яка необхідна нашому тілу, у пластиці танцю закладені зображання або наслідування того, що первісна людина бачила навкруги себе. Бажання наслідувати явищ а природи, тварин спочатку було з боку людини несвідомим і рефлекторним, але з розвитком людського інтелекту наслідування стало свідомим і продуманим. Це свідчило про спостережливість і винахідливість людини в її вигадуванні мімістичних прийомів. На початку свого еволюційного розвитку танець зовсім не був спрямований на задоволення естетичних потреб, у первісні часи він скоріше був засобом накопичення інформації, для того щоб передати її іншим. Танець супроводжував людину протягом її історичної еволюції та набував різних змістів від сакральних, ритуальних, виробничих, войовничих і масових дійств до етапу формування його як високого мистецтва [3].

Історія формування та вдосконалення мистецтва танцю в різних культурах залишила нам багато прикладів виховання дитини як повноцінного майбутнього громадянина у своєму суспільстві засобами мистецтва, одним з яких був танець.

Основними засобами естетичної виразності хореографії є лексика танцю і пантоміма. Провідником і носієм хореографії мистецтва краси і витонченості рухів є людське тіло. Тому до відбору та навчання дітей мистецтва танцю висувають особливі вимоги.

Професія танцівника досить складна. В основі хореографічного виховання та навчання лежить не тільки систематична й клопітка щоденна фізична праця, але й величезне емоційно-інтелектуальне навантаження. Навчання танцю потрібно починати в ранньому віці. Діти насамперед повинні володіти певними природними здібностями, на підставі яких у процесі навчання формуються професійні якості танцівника.

На сьогодні відбір дітей для навчання мистецтву хореографії потрібно здійснювати на основі наукових розробок, узагальнень і систематизації педагогічного досвіду, сформованих теоретичних положень і практичних рекомендацій із застосування обґрунтованих методик, критеріїв і показників педагогічної діагностики майбутніх танцівників, що забезпечують їх навчання на рівні сучасних вимог до хореографічної освіти.

Окрім цього, обґрунтована необхідність залучати та використовувати в практиці відбору дітей для навчання мистецтву танцю сучасні наукові дослідження із суміжних галузей знань (педагогіки, анатомії, біомеханіки, психології, теорії музичної творчості), що сприятиме підвищенню ефективності й оптимізації процесу відбору дітей на початковій стадії навчання танцю.

Сучасна освіта має бути спрямована на розробку та впровадження в педагогічну практику ефективних технологій розвитку інтелектуальних і творчих здібностей юної особистості, формування її пізнавальної та творчої активності. Одне з провідних місць у цьому процесі посідає система позашкільної освіти (гуртки, творчі об'єднання), що забезпечує дитині надійний спосіб пізнання її творчих можливостей, розвиток інтелектуальних здібностей, формує творчу індивідуальність і, як наслідок, подальше професійне самовизначення.

Література

1. Волков С.М. Сучасні модуси дитячої субкультури як чинник культурологічних процесів в Україні. Культурологічна думка: щорічник наук. пр. Київ: Інститут культурології Національної академії мистецтв України, 2017. №12. С. 7-20.

2. Гаєвська Т.І. Еволюція дитинства під впливом соціокультурних процесів. Культурологічна думка: щорічник наук. пр. Київ: Інститут культурології Національної академії мистецтв України, 2017. №12. С. 105-114.

3. История хореографии: всех веков и народов. Москва: И. Кнебель, 1908. Вып. 1. 85 с.

Размещено на Allbest.Ru