Сімейне виховання в контексті безпеки держави

Размещено на http://www.allbest.ru

Сімейне виховання в контексті безпеки держави

Інна Шинкаренко

доцент кафедри гуманітарних дисциплін та психології поліцейської діяльності Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ кандидат психологічних наук, доцент

Сімейна політика є однією із складових стратегії національної безпеки України. Саме в родині здійснюється первинна соціалізація особистості, її залучення до людських цінностей. Як влучно зазначив відомий філософ Ф. Бекон, любов до Батьківщини починається з любові до родини [1,c.33].

У важкі часи, які переживає наша країна, сімейне виховання набуває особливого значення. Саме від того, які цінності дитина сприймає від своїх батьків, залежить формування її соціальної позиції, відношення до різних аспектів дійсності, її самовизначення як суб'єкта власної життєдіяльності.

Основними суб'єктами виховання є батьки, які повинні розуміти, що провідною метою виховання та освіти має бути формування високоморальної, добропорядної та чесної особистості. Батьківський обов'язок - не тільки дати життя, але і виховати гідних людей [4, c. 214].

Які ж існують шляхи вирішення зазначеної проблеми? Чи існує оптимальний тип організації сімейного виховання за якого буде розвиватися високоморальна, добропорядна та чесна особистість? Так, така тактика виховання дійсно існує, це є співробітництво. Визначимо його озновні ознаки.

Співробітництво - найбільш прийнятий тип виховання, що визначений багатьма психологами та педагогами.

Слід також відзначити, що дана модель виховання є найбільш складною для її практичної реалізації, оскільки потребує сумісних та кропітких зусиль як з боку батьків, так і від дітей, пошуку нових способів та уникнення старих форм взаємодії.

У родині, яка практикує співробітництво, немає поняття «Я», тобто его-структури, що заснована лише на задоволенні особистих інтересів та амбіцій. Зазначена структура повністю витісняється та заміщується поняттям «Ми», визнаючи прагнення до альтруїзму, взаємодопомозі та взаємопідтримці своєю вищою метою і обовов'язком [5, с. 101].

За таких умов не може панувати хтось один із подружжя, пригнічуючи тим самим іншого та тішучись своєю безмежною владою у родині. Таким чином, єдиним можливим типом сімейної організації, який заснований за критерієм сімейної влади, у даному випадку, може бути тільки егалітарна сім'я, а не матріархальна чи патріархальна, як у більшості випадків. Це вимагає від партнерів поваги, любові та довіри, в першу чергу, щодо один до одного, а потім вже до дітей.

Дитина, яка виховується в атмосфері співробітництва, зберігає достатній ступінь ініціативності та самостійності, їй притаманний необхідний ступінь свободи для ухвалення рішень і її думки та погляди завжди враховуються старшим поколінням.

Також визначним у даній моделі виховання є те, що такі сім'ї об'єднують загальні сімейні цінності та традиції. Тут прийнято разом проводити дозвілля і працювати.

Доречним буде питання: «В чому істотна різниця даної моделі від зазначених раніше?». У моделі невтручання також прийнято наділяти дитину вищим ступенем самостійності, а для моделі гіперопіки характерним є сумісне проведенння вільного часу.

Найбільш істотна відмінність співробітництва від усіх перелічених моделей зводиться, отже, до того, що батьки чітко усвідомлюють, що життя дорослої людини сповнене тяжкими випробуваннями та драматичними подіями, якими рано чи пізно піддається кожен.

Для того щоб завоювати довіру та прихильність своїх дітей такі батьки не захищають свою дитину від навколишнього світу, як це властиво політиці гіперопіки. Вони сміливо, рішуче та якомога раніше допомогають своїм дітям йти у життя, лишатися не пасивним спостерігачем навколишніх подій, а стати їх активними творцями та учасниками.

Отже, батьки, що практикують дану модель, не залишають дитину на призволяще, а завжди, за будь-яких обставин, надають їй необхідну допомогу та підтримку, як у вигляді поради, так і у вигляді конкретних дій, але не пригнічуючи ініціативність самої дитини.

Емоційне здоров'я родини - це не просто прерогатива благополучної сім'ї, але і мудре правило культурного та гармонійного устрою сімейних відносин.

Співробітництво передбачає розвиток у дитини найпозитивніших якостей характеру, таких як, доброта, чесність, відповідальність, альтруїзм, відкритість, ініціативність [2, с.11].

Але не слід доходити висновку, що дана модель виховання є універсальним засобом у рішенні усіх проблем, пов'язаних із сімейним вихованням. Як було зазначено раніше, на сучасному етапі розвитку людство ще не винайшло такі методи виховання, які б стали панацеєю від усіх негараздів. Адже таких методів і не може існувати. Якби вони були, особистість вихователя знецінилася, а отже і людська особистість вцілому.

Тому у багатьох педагогів збігаються думки про те, що у питанні виховання першість посідає саме особа самого вихователя, а не засоби та методи, які застосовуються ним у процесі виховання.

Це не означає, що вихователь має право використовувати у своїй виховній діяльності такі прийоми, які свідомо згубно позначаються на подальшому розвитку дитини.

Хочеться наголосити на тому, що високоморальна людина може виховати гідну особистість, навіть володіючи мінімальною кількістю необхідних теоретичних знань, умінь і навичок з питань педагогіки, переважно спираючись лише на власний життєвий досвід.

Діти безперечно прагнутимуть наслідувати такій людині завжди і в усьому, наслідувати її поводженню, особливостям, дрібним нюансам характеру. Тоді як людині, яка не змогла набути душевної гармонії, полюбити життя та людей, здобути необхідну кількість життєвого досвіду буде недостатнім і тони прочитаної літератури з питань виховання дітей. Ніякі засоби та методики не допоможуть проникнути їй у серце та душу дитини, викликати у дитині довіру та відкритість.

Достатньо розповсюдженою є також така проблема, коли в родині взагалі відсутній який би то не був тип організації сімейних відносин.

Дуже часто це виникає тоді, коли батьки не можуть дійти згоди у питаннях виховання, і відбувається зіткнення протилежних поглядів і думок, що найбільш згубно та деструктивно дається взнаки на розвиток дитини.

Діти, які часто переживають конфлікти у батьківській родині, у своєму дорослому житті відчувають внутрішньоособистісний конфлікт, занижену самооцінку, за будь-яких стресових ситуаціях піддані депресії та невпевненості в собі, у них часто розвиваються неврози [7, с. 402]. Порушення духовної рівноваги у родині призводить до психологічної патології у дитини, яка розвивається. У дитини формується негативна картина світу, і це значно погіршує якість його власного дорослого життя у майбутньому. Така людина не буде вірити нікому, вона буде надзвичайно важка у спілкуванні, сповнена песимізму та цинізму.

Діти з сімей, які переживають часті конфлікти, можуть стати озлобленими, агресивними, жорстокими у дорослому житті. Такі діти не розуміють чужий біль, і у багатьох з них є потяг завдавати болю іншим. Дитина може бути схильна до протизаконних дій, скоювати жорстокі вчинки, часто - немотивовані, щодо інших людей. Збільшується ризик безконтрольної поведінки дитини через втрату батьківського авторитету. Дитина гірше засвоює моральні та загальнокультурні цінності. У дитини з конфліктної родини формуються специфічні риси характеру, що заважають її соціалізації.

Яким чином мають поводити себе батьки у подібних ситуаціях? Перш за все, вони повинні подумати не про себе, а подбати про свою дитину, про те, наскільки сильно ви травмуєте та руйнуєте його психіку своїми безглуздими сварками та конфліктами.

Не варто вести нескінченні війни між собою, відстоювати виключно власну правоту та вважаючи лише свої методи виховання, єдиними вірними. Формування і становлення нової особистості, що відбувається в сімейній атмосфері, значною мірою залежить від обраного батьками стилю виховання. Здійснюючи свідомий, вмотивований вибір, батьки самі визначають, якою людиною в майбутньому стане їхня дитина. Не можна забувати, що дітям потрібне середовище стабільне та блогополучне, у ньому вони відчувають себе впевненіше та вільніше. У сім'ях, де батько допомагає мамі у хатніх справах, де панує повага та піклування про дідуся та бабусю, де є дійсний приклад у подоланні труднощів, негараздів, конфліктних ситуацій, процвітають людяність, гуманність дітей. Таким чином, сім'я є не тільки осередком виховання дитини, а і справжнім університетом людських стосунків [6, с.83]. сімейне виховання національна безпека

Отже, завжди, в усі часи сім'я була і є найважливішою частиною життя і суспільства, і кожної людини. Як структуроутворююча система суспільного життя вона фокусує всі кординальні зміни, що відбуваються в суспільстві. Від того, настільки сім'я стабільно, ефективно виконує свої основні функції, залежить благополуччя як кожної людини, так і держави загалом [3, с. 67].

Література

Алєксєєнко Т. Ф. Сучасне сімейне виховання: концептуалізація ідей теорії та практики: монографія / Т. Ф. Алєксєєнко. - Умань: Жовтий О. О., 2016. - 436 с.

Берегова Н. Вплив сімейного виховання на формування особистості дитини. Вісник Львівського університету. Серія психологічні науки. 2020. Випуск 6. С. 10-15.

Драган М. Є. Вплив стилю сімейного виховання на розвиток вольових якостей молодих школярів. Практична психологія у сучасному вимірі: ІХ Міжнародна наук.-практ. конференція, Дніпро, 29 березня 2018 р. - Дніпро: Університет ім. Альфреда Нобеля, 2018. - 244 с.

Замашкіна О. Д. Педагогіка сімейного виховання: навч. посібник. Ізмаїл: РВВ ІДГУ, 2016.- 400 с.

Максимович О. М. Сучасна сім'я: проблеми виховання дітей: монографія / О. М. Максимович. - Івано-Франківськ, 2017. - 200 с.

Формування сімейних цінностей у дітей шкільного віку в сучасних соціокультурних умовах: монографія / Л. В. Гончар, Т. В. Кравченко, І. М. Мачуська, К. М. Павицька, А. В. Хижняк: за заг. ред. Л. В. Гончар. - Харків: Друкарня Мадрид, 2016. - 176 с.

Шинкаренко І. Насильство дітей у сім'ї як загроза національній безпеці держави Міжнародна та національна безпека: теоретичні і прикладні аспекти : матеріали V Міжнар. наук.- практ. конф. (м. Дніпро, 12 березня 2021 р.). - Дніпро: ДДУВС, 2021. - С. 401-403.

Размещено на Allbest.ru