Роль казки та анімації у вихованні особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Роль казки та анімації у вихованні особистості

Кондратенко Тетяна Григорівна, член Національної спілки журналістів України та Гільдії головних редакторів (керівників ЗМІ) України, педагог, філолог, редактор-видавець Всеукраїнської ігрової газети-журналу для саморозвитку дітей ”Я САМ/а”, лауреат журналістської премії «Золота медаль Незалежність», кавалер ордена Святої великомучениці Варвари

З появою різного ґатунку ґаджетів діти дедалі рідше беруть до рук книгу - якщо й читають, то переважно обов'язкову літературу або, в кращому разі, переглядають екранізацію тих чи інших творів. Коли дитина чи дорослий занурюється в Інтернет, сидить у соцмережах, докори-повчання-зауваження (нотації) не допоможуть. Якщо на дитину кричати, критикувати, присоромлювати її, лякати і шантажувати, або карати (бити), вона навчиться захищатися, як кажуть підлітки, «відморожуватися».

Свого часу письменник, сценарист Григорій Остер зауважив: «Не читайте дітям нотацій - читайте книжки». Пропоную поміркувати, але не над його корисними «Шкідливими порадами», а насправді над важливістю читання, зокрема казок і створених на їхній основі художніх та анімаційних фільмів, які варто читати і переглядати батькам разом із дітьми.

Казки - це клондайк, де є все, що може допомогти сформувати особистість і прищепити найкращі людські якості. Важливо лише вміло добирати твори як серед давно відомих народних та авторських казок і мультфільмів, так і сучасної анімації. Прикладів можна навести безліч. І не лише з точки зору виховних моментів, а й розширення світогляду, здобуття нових знань тощо. Між іншим, часто навіть ми, дорослі, відкриваємо для себе щось нове в казках, по-іншому починаємо сприймати ті чи інші речі, навіть вчимося у власних дітей краще розуміти їх. Я навмисне не братиму до уваги сучасну анімацію, хоч нині є чимало вдалих і цікавих мультфільмів-казок, які діти дивляться із захопленням.

Приміром, особисто мені подобається мультфільм «Жив-був пес». Якось на одному із сайтів прочитала невеличкий допис «Сказочная карта России «Жил-был пес». Але ж мова - не про «північного сусіда». Колорит - наш, український! І хатки чепурненькі, і строї - плахточки, віночки, сорочки, чобітки... Образи і рушники... Весілля-застілля - хіба таке в російських селах було?! А як звучить пісня! «Сказка - ложь, да в ней намек».

Як московському режисерові Едуарду Назарову вдалося відтворити український побут, його «родзиночки»? Про це він сам розповідав, про те, як працював над фільмом, як збирав матеріал - бував у друзів у Цюрупинську на Херсонщині, робив замальовки, слухав народні пісні і мову, бував у музеях. Сконструювати українське село режисерові допомогли й замальовки, зроблені в Київському етнографічному музеї під відкритим небом, у нашому знаменитому Пирогові. Побував Назаров і у львівських етнографічних музеях, де робив ескізи одягу, посуду, різних дрібниць.

Як розповідав автор, провінційний Цюрупинськ (нині Олешки - місто в Україні, центр Олешківського району на Херсонщині) насправді мав вигляд великого села, де можна було зустріти і біленькі хати з дахом із очерету, парубків і дівчат, котрі співали вечорами на вулиці народних пісень, як у давнину. «Ухватил кое-что оттуда - настроение, аромат. Все это пришлось по душе и перекочевало в фильм», - розповідав Е. Назаров.

Отож-бо, багатьом припадає наше до душі... Тільки хто і як до цього ставиться... А ви знали про це? Мене зачепило. Світла пам'ять талановитому мультиплікатору, мультик якого «Жив-був пес», на думку ста професіоналів мультіндустрії, очолив сотню найкращих мультфільмів у 1982 році на фестивалі в Суздалі.

Анімаційний фільм 1976 року «Козлик та його горе» Творчого об'єднання художньої мультиплікації студії «Київнаукфільм» (на жаль, ліквідована цього, 2019 року). Режисер - Леонід Зарубін, сценарій Емми Машковської; директор фільму М. Гладкова, оператор Т. Федяніна, композитор Мирослав Скорик, художник Н. Горбунова.

Ну що ж то за горе - луснула повітряна кулька? Склав її клаптики Козлик у мішечок і гірко заплакав - цілий мішок горя наплакав. Узяв його на плечі та й поніс. Дорогою йому зустрічалися лісові мешканці - зайчиха із зайченятами, білочка з білченятами, півник та курчата. І всі співчували його горю. «Тихо, Козлик іде, горе несе». «Навіщо тобі стільки? Поділися, дай половинку!», - говорили вони йому. І від козликового горя залишилося лише мокре місце, а натомість розквітли квіти. Друзі розділили його горе, всі до нього усміхалися - й забув Козлик про своє горе. Згадав про Ослика, який прийшов до нього в гості та приніс дві нові кульки.

Усе просто: діти вчаться співчувати чужому горю і радіти, коли інші привітно усміхаються і діляться своєю радістю.

Відомий художній фільм «Попелюшка» (поставлений на кіностудії «Ленфільм» у 1947 році режисерами Надією Кошеверовою і Михайлом Шапіро, сценарій драматурга Євгена Шварца за мотивами казки Шарля Перро) хоч і не може конкурувати з іншими варіаціями сучасних версій (знімався в тяжких умовах просто у павільйоні, а розкішні сукні шили зі звичайної марлі та мішковини; знімальна група працювала напівголодною), проте акторська робота неперевершених зірок Фаїни Раневської (Мачуха), Ераста Гаріна (Король), Василя Меркур'єва (Лісничий), Яніни Жеймо (Попелюшка), Олексія Консовського (Принц) назавжди полюбилася і малим, і дорослим. мультфільм казка виховний діти

Висловлювання героїв фільму давно пішли в народ як крилаті вирази - стільки в них життєвої мудрості і глибини!

«Я не чарівник, я лише вчуся, але дружба допомагає нам робити справжні дива!»; «Яке казкове свинство!»; «Король встав о п'ятій ранку, особисто витер пил на парадних сходах»; «Дружина моя - жінка особлива. Її рідну сестру (точнісінько таку ж, як і вона!) з'їв людожер і отруївся. Отакі в цій сім'ї отруйні характери»; «Це дуже шкідливо - не їздити на бал, особливо коли ти на це заслуговуєш»; «Її хлібом не годуй - дай лише посперечатися»; «Просто ми, справжні феї, такі вразливі, що старіємо й молодіємо так само легко, як ви, люди, червонієте і бліднете. Горе зістарює нас, а радість робить молодшими»; «Шкода, королівство замале - розгулятися ніде. Нічого, я посварюся із сусідами, я це вмію»; «Зв'язки зв'язками, але врешті-решт потрібно ж і совість мати. Коли-небудь запитають: «А що ви, власне, можете пред'явити?» І жодні зв'язки не допоможуть зробити ніжку маленькою, душу - великою, а серце - справедливим»; «Обожнюю дивовижні властивості його душі - вірність, благородство, вміння любити. Обожнюю ці чарівні почуття, яким ніколи, ніколи не настане кінець».

Чому ж нас навчають цитати з фільму? Хочете потролити когось - можна скористатися висловлюваннями Мачухи - не помилитесь. А слова Попелюшки, що «своєю добротою загубила я себе» натякають, що доброта - велика сила, і користуватися потрібно нею з обережністю. Утім, особисто я переконана, «робитимем добро і я, і ти - на світі буде більше доброти!» (Дмитро Білоус).

Мультиплікаційний фільм «Просто так!» (1976 р., кіностудія «Союзмультфільм»; режисер Стелла Аристакесова, автор сценарію Жанна Вітензон) із філософським смислом. За змістом - Хлопчик подарував сумному Віслючкові букет квітів просто так, той - Цуценяті, а Цуценятко - Ведмедикові, який зрозумів, що можна просто так, не обов'язково «ти - мені, я - тобі», за щось, подарувати радість іншим, навіть у вигляді звичайнісінького букета. «А в мене нічого немає» - сказало Ведмежа, ховаючи за спиною кошик з ягодами та горішками, коли йому подарували квіти. «А за що? - «Просто так!». Ведмежа подарувало квіти Білочці. І всі раділи, адже так приємно отримувати подарунки просто так!

Мультфільм за однойменною казкою данського письменника Ганса Крістіана Андерсена «Дюймовочка» (сценарій Миколи Ердмана і Ционіма Парамонова, режисер Леонід Амальрик, вийшов на екрани у 1964 р.). Цитати з нього теж дають поживу для розуму і міркувань. «Ну ось, поїли - тепер можна й поспати! Ну ось, поспали - тепер можна й поїсти!»; «- Може, тобі піти вчитися? - Мені набридло! - Як це? Ти ж іще не пробував? - А мені вже наперед набридло! Не хочу вчитися - хочу женитися!».

У кожного своє поняття про красу: «- Ну, як, гарненька наречена? - Гарна! Шкода лише, що вона не зелена. - Нічого, поживе з нами - позеленіє»; «- Яке убозтво! - У неї лише дві ніжки! - У неї навіть немає вусиків! - У неї навіть є талія!».

У житті, а не в казці, зустрічаються особи: «Я з тих раків, котрі проти браків. Я - рак-відлюдник»; «Дружину годувати треба, а вони - зажерливі». «Нічого-нічого! Від щастя не вмирають!».

То про що ж казка? Вона - про важливі речі: допомогу, співчуття, дружбу, любов, піклування, вдячність. Врешті, про щастя, що у кожного - своє. І все ж справжнє - не в заможності-багатстві чи ситості, а у свободі та можливості бачити сонце і все прекрасне. І, звісно ж, у коханні.

«Ведмедик і Той, хто в річці живе», «Як козаки ...», «Котигорошко», «Казка про білу крижинку», «Аліса в країні Чудес», «Капітошка», «Капітан Врунгель», «Острів скарбів» і багато-багато інших чудових мультфільмів українською мовою.

Не можу не згадати ще один мультфільм - «Паровозик із Ромашкового» (1947 р.). Історія про маленького Паровозика, який постійно десь затримувався і запізнювався, тому що йому подобалося любуватися природою, і він не міг стриматися, щоб не зупинитися... Через це викликає невдоволення начальника та пасажирів, обіцяє, що не запізнюватиметься, але історія повторюється. В одній із поїздок і пасажири перейнялися тими ж відчуттями любові до краси - вони разом насолоджувалися ароматом конвалій, слухали спів солов'я, зустрічали схід сонця («Якщо ми не побачимо, як квітнуть конвалії, ми запізнимося на всю весну; якщо не почуємо, як співає соловейко, ми запізнимося на все літо; . як сходить сонце - ми запізнимося на все життя!»). Врешті, пам'ятаючи про свою обіцянку більше не запізнюватися, Паровозик промовляє: «Їхати пора. Адже ми можемо запізнитися»).

Я бажаю, шановний читачу, у нашій круговерті, такому шаленому життєвому темпоритмі, все ж таки робити «паузи», «зупинки» - щоб послухати спів соловейка, відчути і насолодитися ароматом конвалій, помилуватися сходом сонця (не лише у спогадах далекого випускного).

Хороші казки та мультфільми навчають, виховують, збагачують нас емоційно, дарують радість спілкування з власними дітьми. Дивімося хороші фільми. І пам'ятаймо: «Наступний фант ваш. Зробіть щось таке. добре, чарівне, дивовижне. І приємне для всіх, хто вас оточує» («Попелюшка»).

Размещено на Allbest.ru