Унікальність викладацької школи Михайла Бойчука

Размещено на http://allbest.ru

Київської державної академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука

Унікальність викладацької школи Михайла Бойчука

Титенко Опанас Михайлович, старший викладач

кафедри монументального і станкового живопису

Розвиток мистецтва завжди зв'язаний з розвитком шкіл, в яких формуються представники того чи іншого напряму. Не менш важливим є властиве цій школі відчуття сучасності, що забезпечує чіткість напряму.

Історичне значення особистості окремого художника залежить від тієї сили, з якою він зуміє втілити дух свого часу, його ідеї та вимоги до мистецтва.

Остання чверть ХІХ - початок ХХ століття принесли в мистецтво цілий комплекс проблем, натяків на рішення та геніальні прозріння. З новою силою проявилися протиріччя пошуків, що відкривали як широкі можливості для розвитку живопису, так і шляхи, що вели в нікуди.

На просторах колишньої Російської імперії, головним напрямком у художньому навчанні, залишався метод Павла Чистякова. Педагогічна діяльність всіх чистяківців, починаючи з І. Рєпіна, закінчуючи В. Сєровим та А. Васнєцовим, зводилася до пропаганди та розробки тих чи інших його пластичних ідей [1].

Криза, що спіткала Петербурзьку Академію мистецтва, викликала шквал критики. Передчуваючи неминучі зміни, молоді художники бунтували проти школи, проти політичного та художнього життя. Поряд з цим бунтом формувалося мистецтво майбутнього, в якому всі можливості живопису разом зі змістом, повинні були відкрити людині нові художні цінності, вплинути на неї, формуючи її прагнення до нового та більш досконалого світу. Серед педагогів нової формації - В. Татлін, К. Малевич, В. Кандинський.

Школа мистецтва, що створив Татлін мала за мету розбудити у художника пластичне відношення до матеріалу, розвинути здібність висловлювати своє відчуття життя. Все залежало від індивідуальних якостей учня. Робота в майстерні Татліна починалася з засвоєння площини як елемента простору [2].

У Малевича, і це дуже суттєво, була велика різниця між методом, який він вважав як виховання художника, та школою як такою. Свобода як форма творчості, складала основу метода, тому його напрям - напрям супрематизму вважався абсолютно необов'язковим для його школи. Малевич не створював адептів супрематизму [3]. Він вважав, що школа повинна пробудити в художнику вищу художню культуру, яка сама підкаже йому характер реалізації своєї творчої особистості в мистецтві.

В. Кандинський до обов'язків художника ставився дуже суворо. За його словами, «художник зовсім не якийсь пестун долі. Він не має права жити без зобов'язань, його робота важка і часто стає для нього хрестом. Він повинен знати, що кожен його вчинок, кожне почуття, думка створюють тонкий матеріал, що не бачить око, з якого виникають його твори, тому він якщо і вільний, то не в житті, а тільки у мистецтві». Ця думка і лежала в основі педагогічного методу Кандинського [4].

Мистецькі школи України, територія якої в різний час входила до складу різних країн Європи та до складу Росії, все ж мали власне обличчя ще з ХІХ століття. Київ, Харків, Львів, Одеса - стали не тільки економічними та культурними центрами життя, а й місцем формування мистецьких шкіл.

Художники, що стали засновниками УАМ, в свій час отрепали освіту в Петербурзі, Кракові, Мюнхені, Парижі. Фундатори нової школи чудово розуміли, що нове мистецтво тяжіє до синтезу, який був притаманним модерну. живопис художній освіта бойчук

1910 рік - рік заснування Академії, став найважливішою подією культурного життя Української Народної Республіки. О.Мурашко, В. Кричевський, Ф. Кричевський, М. Бурачек, М. Бойчук, Г. Нарбут - митці, які прагнули відродити високий статус мистецтва в суспільстві. Урівняти «високе» мистецтво та мистецтво «ужиткове». Це і стало платформою для розвитку нової школи. «Школою» була не тільки УАМ, але й такі непересічні постаті, як Г. Нарбут, В. Кричевський, М. Бойчук зі своїми власними творчими методами. Михайло Бойчук поєднував як у своїй творчості, так і в методиці викладання, неопримітивізм і неовізантизм. Примітив у культурі займає маргінальну позицію між мистецтвом професійним і фольклором.

Система художньої освіти в майстерні Бойчука, так як і в Нарбута, трималася не на академічному малюванні натури, а на аналізуванні пам'яток, на оволодінні законами й засобами образотворчого мистецтва. Таку методику охоче застосовували студенти, виховані переважно на взірцях народного мистецтва.

Іван Падалка так згадував про навчання в майстерні М. Бойчука: «Колись давно, коли я тільки починав серйозно вчитись образотворчого мистецтва, в моїй уяві носилися чудові образи площин, заповнених такими прекрасними картинами, як той килим, що ним моя мати накривала стола на Різдвяні та Великодні свята ... Я вчився в Художній школі і мене примушували рисувати гіпсову голову Зевса та фігури різних Апоксіоменів та Венер і малювати з натури, щоб було схоже... на горшки, що ставились на поличку, і звалось це натюрморт... Коли я вперше познайомився з його (Бойчука) роботою і з ним, то мене осяяла щаслива думка, що Бойчук і є той майстер, який навчить мене робити картини прекрасні, як материні килими...» [5].

Михайло Бойчук найважливішу роль у своїх графічних і живописних роботах покладав на лінію. Для студентів у численних аналітичних копіях творів мистецтва він акцентував увагу на мелодії абрису. Формальний аналіз композиційних рішень у творах різних епох дозволяв водночас вивчати культури минулого і здобувати власний досвід, виховувати око, удосконалювати пластичне мислення.

Ольга Лагутенко пише: «М. Бойчука заворожувала «поетика початків» - чистота архаїчної людини в природі. Природа мінлива, але в ній все повторюється до нескінченності. Занурюючи людину в природу, Бойчук повертає її в оточення стабільного. У його ідеях і реалізованих творах позначилась ностальгія за міфом про вічне повернення» [6].

Школа Михайла Бойчука могла дати новій владі художників-універсалів, майстрів-виконавців, які б і творили нове революційне мистецтво, мистецтво мас, але припинила своє існування, а її засновник та його найближчі соратники заплатили за свої погляди найвищу ціну.

Кожна історична доба має своє мистецтво. Мистецтво бойчуківців було звернене до простих людей, несло в собі глибинні народні традиції. А Школа Михайла Бойчука увібрала в себе те найкраще, що створили попередні покоління митців і стала яскравим прикладом спроби осягнути і застосувати на практиці досвід як сучасних художніх шкіл, так і народної творчості.

Література

1. Гінзбург І. П. П. Чистяков та його педагогічна система. Л.; М., 1940.

2. Віталій Абліцов Галактика «Україна». Українська діаспора: видатні постаті. Київ, 2007. 436 с.

3. Малевич та Україна. Бібліотека українського мистецтва. URL: https://uartlib.org/exclusive/ malevich-ta-ukrayina/ (дата звернення: жовтень 2023).

4. Голуб Олена. Все почалося з акварелі. Абстракціонізм святкує 100-річчя. День. 2010. 16 вересня.

5. Людмила Соколюк. Бойчук та його школа. Харків : Савчук О. О., 2014. С 27, 44, 65.

6. Лагутенко Ольга. Українська графіка ХХ століття. Київ : Грані-Т, 2007. С. 132.

Размещено на Allbest.ru