Аналіз впливу глобальних подій та транснаціональних явищ на вивчення історії у шкільній освіті

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ужгородський національний університет

Аналіз впливу глобальних подій та транснаціональних явищ на вивчення історії у шкільній освіті

Капітан Лариса Іванівна д.і.н., професор кафедри Античності, Середньовіччя та історії України домодерної доби

Товтин Яна Іванівна к.і.н., доцент кафедри Античності, Середньовіччя та історії України домодерної доби

Анотація

Узагальнено, що ключовими напрямками модернізації викладання історії в контексті транснаціональних подій є: гуманізація історичної освіти, мультиперспективність у викладанні історії в школах та розвиток мультикультурної історичної свідомості учнів. Гуманізація історичної освіти полягає у зосередженні уваги на історизмі, тобто представленні історичних подій через переживання та погляди тих, хто безпосередньо їх відчував. «Рекомендації» закликають не звужувати викладання історії лише до політичного контексту, а включати соціальні, культурні та економічні аспекти, надаючи важливість духовно-практичному досвіду людини. В контексті полікультурного, поліетнічного та поліконфесійного європейського суспільства, яким є і українське суспільство, сучасна історична освіта має бути спрямована на формування транснаціональних загальноєвропейських та загальнолюдських цінностей. Це вимагає використання різних підходів та оцінок під час вивчення історії. Основною метою оновлення підходів до викладання історії є підвищення рівня усвідомлення учнями складності історичних подій, зокрема політичних та соціальних конфліктів. Це передбачає виховання здатності до критичного аналізу, зрозуміння різних точок зору та оцінок, що дозволяє учням відчути, наскільки складно сформулювати однозначні висновки в ситуаціях, де присутні різні інтерпретації та перспективи. Актуальність мультиперспек- тивного підходу до викладання історії зростає в контексті інтеграції української освіти у європейський освітній та культурний простір. З огляду на полікультурний, поліетнічний та поліконфесійний склад як українського, так і

європейського суспільства, виникає необхідність застосування мультиперс- пективного методологічного підходу у викладанні шкільних курсів історії. Мультиперспективність у контексті історичної освіти означає розгляд історії як інтерпретативної та суб'єктивної дисципліни, яка включає декілька співіснуючих оповідей про конкретні історичні події, замість одного єдиного «закритого» наративу. Формування в учнів здатності до міжкультурного діалогу є важливою складовою сучасної шкільної історичної освіти. Історичні знання надають учням приклади взаємодії між людьми з різних культурних та соціальних спільнот, включаючи випадки як позитивного, так і негативного характеру. гуманізація історична освіта

Ключові слова: історія, шкільна освіта, історична освіта, багаторакурс- ність, полікультурність, глобалізація, потреби, супровід, індивідуальна освітня траєкторія.

Kapitan Larisa Ivanivna PhD hab. (History), Full Professor Department of Ancient, Middle Ages and premodern History of Ukraine, Uzhhorod National University, Uzhhorod

Tovtyn Yana Ivanivna PhD, docent Department of Ancient, Middle Ages and premodern History of Ukraine, Uzhhorod National University, Uzhhorod

ANALYSIS OF THE INFLUENCE OF GLOBAL EVENTS AND TRANSNATIONAL PHENOMENA ON THE STUDY OF HISTORY IN SCHOOL EDUCATION

Abstract

It is summarized that the key directions of modernization of history teaching in the context of transnational events are: humanization of history education, multi-perspective in teaching history in schools and development of multicultural historical consciousness of students. The humanization of historical education consists in focusing attention on historicism, that is, presenting historical events through the experiences and views of those who directly experienced them. The "Recommendations" call not to narrow the teaching of history only to the political context, but to include social, cultural and economic aspects, giving importance to the spiritual and practical human experience. In the context of a multi¬cultural, multi-ethnic and multi-confessional European society, which is the Ukrainian society, modern historical education should be aimed at the formation of transnational all-European and all-human values. This requires the use of different approaches and assessments when studying history. The main goal of updating approaches to teaching history is to increase students' awareness of the complexity

of historical events, including political and social conflicts. This involves cultivating the ability to critical analysis, understanding different points of view and assessments, which allows students to feel how difficult it is to formulate unequivocal conclusions in situations where there are different interpretations and perspectives. The relevance of a multi-perspective approach to teaching history is growing in the context of the integration of Ukrainian education into the European educational and cultural space. Given the multicultural, multi-ethnic and multi¬confessional composition of both Ukrainian and European society, there is a need to use a multi-perspective methodological approach in teaching school history courses. Multiperspectivity in the context of history education means considering history as an interpretive and subjective discipline that includes several coexisting narratives about specific historical events, instead of one single "closed" narrative. Formation of students' ability for intercultural dialogue is an important component of modern school history education. Historical knowledge provides students with examples of interaction between people from different cultural and social communities, including cases of both positive and negative nature.

Keywords: history, school education, historical education, multidisciplinarity, multiculturalism, globalization, needs, support, individual educational trajectory.

Постановка проблеми. Сучасний світ переживає глобальні зміни, які ведуть до уніфікації політичних, економічних та культурних аспектів, що, своєю чергою, впливає на вимоги до професійного та громадянського розвитку особистості, акцентуючи важливість освітньої сфери. Ці глобальні виклики змушують країни зосередитися на суттєвих змінах у сфері освіти, виходячи з потреб сучасного суспільного розвитку. Процеси трансформації відображають дилеми, такі як балансування між забезпеченням економіки висококваліфікованими кадрами та розвитком соціальної гармонії, а також між культурним зближенням і підтримкою національної ідентичності. Особливо важливим результатом змін, що відбувались наприкінці XX та на початку XXI століть, є визнання демократії основою світового політичного устрою, що здобуло глобальне значення. Демократизація, яка стала ключовою тенденцією розвитку сучасного суспільства, проникає у всі сфери життя, включаючи особистісний розвиток кожної людини, що вимагає впровадження нових, демократичних моделей історичної освіти для підготовки громадян до життя в демократичному середовищі. Як відзначає М. Яцейко, без демократизації історичної шкільної освіти не можна говорити про справжній процес її модернізації [11, с. 3]. В умовах цих змін також відбувається переосмислення підходів до викладання історії у школах.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблематика зміни парадигми вивчення історії в шкільній освіті у контексті врахування транснаціональних подій відбивається в дослідженнях актуальних проблем

теорії та методики навчання історії [1; 8]; доведенні ефективності багатоперс- пективності у викладанні історії [2]; виявленні світоглядного потенціалу шкільної історичної освіти в країнах Європейського Союзу та США [3].

Сучасні дослідники наполягають на необхідності викладання історії в контексті сприйняття демократичних цінностей і терпимості [4] звертаючи увагу на модифікацію методів навчання в умовах російсько-української війни [6]; трансформаційні процеси у шкільній освіті країн Європейського Союзу та США [9]; витлумачення історії, демократичних цінностей і толерантності у Європі [10] та доведення доцільності демократизація історичної освіти як закономірності модернізації освіти в контексті глобалізації [11]. Водночас питання викладання історії як предмету, що містить світоглядний та ідентичний потенціал потребує подальшого вивчення.

Мета статті - здійснити аналіз впливу глобальних подій та транснаціональних явищ на вивчення історії у шкільній освіті.

Виклад основного матеріалу. Історія відіграє ключову роль у формуванні світогляду молодого покоління, сприяючи розвитку громадянських якостей. У шкільних програмах в умовах глобалізації історична освіта зосереджена на ідеях прогресу та розвитку, які можуть бути інтерпретовані як часові зміни або як безперервне вдосконалення. Історія як навчальна дисципліна впливає на інтелектуальний та творчий розвиток, дозволяючи учням розвивати здатність розуміти різні точки зору.

В країнах з розвиненим громадянським суспільством громадськість впливає на напрямки розвитку шкільної історичної освіти, тоді як у країнах, де такого суспільства немає, цю роль виконує держава. Сучасна стратегія історичної освіти у ведучих країнах базується на цивілізаційному підході, який зосереджується на вивченні соціуму в різних аспектах його діяльності та акцентує унікальність історії кожного етносу, країни чи регіону. За цим підходом історія проходить через три фази: етнічну, утвердження політичної незалежності і державотворення, та цивілізаційну.

Цивілізаційний підхід також звертає увагу на релігію та культуру, що є невід'ємною частиною історії кожного народу. У пострадянському просторі цей підхід лише починає набирати популярності як альтернатива традиційному формаційному підходу, який фокусується на соціально- економічному та політичному розвитку людства.

Ще одним важливим аспектом є відмінний підхід до викладання національної та всесвітньої історії у шкільних програмах. У провідних країнах Європи та Америки викладання історії ґрунтується на принципі наднаціональності, де вітчизняна історія розглядається у контексті світових процесів та демократичних цінностей. Натомість у більшості пострадянських країн, включаючи Україну, переважає національний, або етноцентричний підхід.

Важливим кроком у розвитку шкільної історичної освіти є прийняття «Рекомендацій Rec (2001) 15 щодо викладання історії у ХХІ столітті в Європі», ухвалених Комітетом Міністрів 31 жовтня 2001 року. Цей документ визначає ключові напрямки модернізації викладання історії в контексті транснаціо¬нальних подій, зокрема, акцентує на трьох основних аспектах: гуманізації історичної освіти, мультиперспективності у викладанні та розвитку мультикультурної історичної свідомості.

Гуманізація історичної освіти полягає у зосередженні уваги на історизмі, тобто представленні історичних подій через переживання та погляди тих, хто безпосередньо їх відчував. «Рекомендації» закликають не звужувати викладання історії лише до політичного контексту, а включати соціальні, культурні та економічні аспекти, надаючи важливість духовно-практичному досвіду людини.

Підхід, запропонований у «Рекомендаціях», підкреслює необхідність забезпечення учням можливості відчути себе частиною історичного процесу, «прожити» минулі події, що сприяє розвитку емпатії та розуміння історії як неперервної, багатовимірної ланки в ланцюзі людського досвіду, а не просто як набору абстрактних фактів.

В контексті полікультурного, поліетнічного та поліконфесійного європейського суспільства, яким є і українське суспільство, сучасна історична освіта має бути спрямована на формування транснаціональних загальноєвро¬пейських та загальнолюдських цінностей. Це вимагає використання різних підходів та оцінок під час вивчення історії. Серед методологічних підходів в історичній освіті особливої уваги заслуговує мультиперспективний або багаторакурсний підхід. В західній літературі вживається термін «мультиперс- пективність» (multiperspectivity), що означає представлення аудиторії декількох точок зору на одну історичну подію.

В українській науковій літературі аналогічні поняття, такі як «багатоперспективність», «багаторакурсність» чи «контроверсійність», також активно використовуються. Цей підхід набуває особливої важливості у контексті інтеграції української освіти в європейський освітній та культурний простір, спонукаючи до переосмислення традиційних методологічних засад і впровадження інноваційних методів у викладанні історії.

Традиційний формаційний методологічний підхід, який раніше домінував, поступово доповнюється такими інноваційними методами, як цивілізаційний, культурологічний та аксіологічний підходи. Зростаюча увага приділяється мультиперспективному підходу, що включає вивчення різноманітних точок зору на історичні події, процеси та явища, забезпечуючи більш глибоке та всебічне розуміння історії.

Мультиперспективний підхід у викладанні історії сприяє всебічному розумінню минулих та сучасних подій, визнаючи існування різних інтерпре¬тацій «історичної правди». Цей метод передбачає висвітлення історичної події з декількох точок зору, що представляють різні соціальні позиції та інтереси, включаючи не лише розбіжності, а й спільні риси.

Наприклад, воєнна пропаганда Першої світової війни в різних країнах мала спільні риси, незалежно від того, чи це були газети Австрії, Великобританії чи Німеччини. Аналогічно, листи солдатів з фронту містили багато спільного, свідчачи про схожість умов життя солдатів та наявність обмежень свободи слова та військової цензури. Використання багатоперспективного підходу також допомагає учням перейти від простого засвоєння матеріалу до теоретичного осмислення історичних проблем, розуміння природи наукових історичних знань, критичного ставлення до інтерпретацій та формування власної аргументованої точки зору. За словами К. Галахера, дотримання цих принципів в навчанні забезпечує зростання обізнаності учнів щодо історичних фактів, розвиток умінь порівнювати факти, глибше розуміння причин і наслідків історичних подій, протистояння стереотипному мисленню та сприяння взаєморозумінню між конфліктними групами [4].

Мультиперспективність у вивченні історії полягає у включенні різноманітних джерел, які представляють різні погляди на історичні події, процеси, явища та особистості. Такий підхід виник у відповідь на сумніви універсальної об'єктивності і достовірності однобічних історичних оповідей та оцінок. Він відходить від традиційного фокусування на домінуючих точках зору, пропонуючи розгляд історії через призму різних перспектив.

Сучасна історична освіта визнає необхідність розгляду історії через культурний плюралізм і включення перспектив, які раніше часто ігнорувались, таких як точки зору жінок, дітей, бідних верств населення, та представників етнічних меншин. Це підкреслює ідею, що історія не є монолітною і що різні групи мають свої унікальні перспективи та досвіди, які є важливими для всебічного розуміння історичних процесів.

Мультиперспективність у контексті історичної освіти означає розгляд історії як інтерпретативної та суб'єктивної дисципліни, яка включає декілька співіснуючих оповідей про конкретні історичні події, замість одного єдиного «закритого» наративу. Європейський експерт з історичної освіти Енн Лоу-Біер підкреслює, що мультиперспективність випливає з самої сутності історії та потреби оцінювати історичні події з різних точок зору. Такий підхід є характерним для істориків, які аналізують різні перспективи та зважають їх у своїх судженнях та висновках.

Водночас існують певні обмеження, з якими стикаються історики при інтерпретації подій. Ці обмеження включають володіння мовами та системами письма, обсяг наявної інформації, діапазон доступних джерел, а також складність визначення та розуміння досвіду неписьменних або малопись¬менних людей.

Прихильники мультиперспективного підходу вказують на зростаючу етнічну та культурну різноманітність сучасних суспільств, підкреслюючи важливість дослідження різних точок зору як необхідного способу для розвитку взаєморозуміння між різними культурами та формування відповідальних членів громадянського суспільства. Цей підхід має значний вплив на процес вивчення шкільного курсу історії, включаючи навчальні програми в Україні.

У новій навчальній програмі з історії «Історія: Україна і світ» для 10-11 класів загальноосвітніх шкіл в Україні [5] визначено завдання, спрямовані на розвиток історичного, критичного та творчого мислення. Це включає розуміння загального ходу історичного процесу, проблем, які стоять перед країною та світом, та ознайомлення з культурними надбаннями, включаючи цінності та історико-культурні традиції українського та інших народів.

Поширення мультиперспективності у викладанні історії також пов'язане з вільним доступом до різноманітних джерел інформації, які включають писемні пам'ятки, друковані джерела, аудіовізуальні засоби, Інтернет та живе спілкування у шкільному середовищі, сім'ї та з друзями. Цей підхід відображається у компетентнісному потенціалі громадянської та історичної освітньої галузі, який є частиною сучасного варіанту Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти в Україні [7].

Таким чином, українська шкільна програма з історії акцентує на важливості розвитку учнів як обізнаних, критично мислячих індивідів, здатних аналізувати історію з різних перспектив і з розумінням ставитися до культурної та історичної різноманітності.

Сучасний глобальний світ дійсно вимагає від шкільної історичної освіти полікультурного підходу. Це означає, що важливо збалансувати загально¬людські, європейські, національні та етнорегіональні цінності. Шкільні курси історії мають відображати не тільки «національну гордість та біль», але й широкий спектр етнічної та культурної різноманітності.

У Західній Європі, зміни у програмах з історії вже відбулися. Наприклад, учні, вивчаючи хрестові походи, розглядають ісламські та християнські точки зору. Подібно, коли йдеться про історію великих географічних відкриттів або колоніального минулого, учні дізнаються про досвід і перспективи народів, які були колонізовані або «відкриті».

Британський філософ Б. Парех наголошує на тому, що викладання історії у школах має сприяти формуванню у учнів полікультурної єдності, пошани до культурних відмінностей, розуміння та поваги до різних культурних ідентичностей, не послаблюючи при цьому загальнонаціональну або загальнолюдську ідентичність [9]. Отже, ключовим аспектом сучасної історичної освіти є розвиток у учнів здатності до міжкультурного діалогу.

Експерт Ради Європи Крістіна дел Морал, на прикладі Іспанії, підкреслює, що полікультурні методи викладання історії сприяли зниженню міжнаціональної напруги, розвитку толерантності та інтеграції з іншими європейськими країнами. Це свідчить про значущість такого підходу для формування відкритого, толерантного та згуртованого суспільства [8].

Обговорюючи питання історичної освіти на тлі російсько-української війни, важливо враховувати баланс між україноцентричним наративом і відкритим, мультикультурним підходом до вивчення історії. Україноцентрич- ний наратив в історичній освіті має своє значення, особливо у формуванні національної самосвідомості та патріотизму, що є особливо важливим в умовах війни та конфліктів.

Водночас в епоху глобалізації та зростання мультикультурності важливо навчати учнів розумінню і пошани до різноманітності, включаючи різні історичні та культурні перспективи. Це не означає зменшення значення національної історії, але дає можливість розвивати критичне мислення та глибше розуміння глобальних процесів і взаємозв'язків.

Щодо викладання історії у суспільствах, які пережили конфлікти, як у випадку Північної Ірландії, ситуація показує складність вирішення питання балансу між національними та регіональними ідентичностями. Важливо, щоб програми з історії не викликали подальшої дезінтеграції суспільства, а сприяли зрозумінню та миру між різними групами.

Враховуючи український контекст, з одного боку, збереження україно- центричного наративу є важливим для національної єдності і патріотизму, особливо в умовах війни. З іншого боку, важливо інтегрувати в освітній процес більш широкий і мультиперспективний підхід, який враховує глобальний контекст та важливість міжкультурного діалогу та взаєморозуміння.

Приклад Південноафриканської Республіки підкреслює значення історичної освіти в формуванні розуміння важливих соціальних та політичних процесів у суспільстві. Недостатня увага до історичної освіти спричинила появу покоління молодих людей, які недостатньо розуміють сутність апартеїду та його вплив на сучасну Південну Африку. Це приклад того, як відсутність глибокого історичного розуміння може впливати на сприйняття історичних подій та соціальну свідомість.

Заняття з історії у школі повинні стати платформою для дискусій, аналізу історичних кейсів, проведення ділових ігор, створення проєктів, що допомагають учням зрозуміти важливість історії в контексті своєї країни та світу в цілому. Таким чином, історична освіта не тільки сприяє кращому розумінню минулого, але й є важливим інструментом для розвитку критичного мислення, глибокого розуміння суспільних процесів та формування свідомих громадян.

Висновки

Нинішній етап розвитку шкільної історичної освіти в Україні є періодом значних трансформацій, що відображає глобальні тенденції в освітньому процесі. Цей процес охоплює перехід до викладання історії на засадах, що корелюють із міжнародними освітніми практиками, вимагаючи комплексного переосмислення та оновлення нормативно-правової бази, включаючи освітні стандарти, навчальні плани та програми.

Основною метою оновлення підходів до викладання історії є підвищення рівня усвідомлення учнями складності історичних подій, зокрема політичних та соціальних конфліктів. Це передбачає виховання здатності до критичного аналізу, зрозуміння різних точок зору та оцінок, що дозволяє учням відчути, наскільки складно сформулювати однозначні висновки в ситуаціях, де присутні різні інтерпретації та перспективи. Формування в учнів здатності до міжкультурного діалогу є важливою складовою сучасної шкільної історичної освіти. Історичні знання надають учням приклади взаємодії між людьми з різних культурних та соціальних спільнот, включаючи випадки як позитивного, так і негативного характеру. Актуальність мультиперспек- тивного підходу до викладання історії зростає в контексті інтеграції української освіти у європейський освітній та культурний простір. З огляду на полікультурний, поліетнічний та поліконфесійний склад як українського, так і європейського суспільства, виникає необхідність застосування мультиперс- пективного методологічного підходу у викладанні шкільних курсів історії.

Література

1. Акт уальні проблеми т еорії т а мет одики навчання іст орії: мат еріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (м. Запоріжжя, 10 травня 2023 р.) / Запорізький націона¬льний університет. - Запоріжжя : Запорізький національний університет, 2023. 305 с.

2. Багатоперспективність у викладанні історії: посібник для вчителя. Київ, 2003. 67 с.

3. Волинець Л.Л., Єгоров Г.С., Лавриченко Н.М., Локшина О.І., Мельниченко Б.Ф., Першукова О.О., Шеверун Н.В.; Світоглядний потенціал шкільної гуманітарної освіти в країнах Європейського Союзу та США : монографія ; за заг. ред. док. пед. наук Лавриченко Н.М.; К.: Педагогічна думка, 2014. 200 с.

4. Галлагер К. Викладання історії в контексті сприйняття демократичних цінностей і терпимості. (Т. Іваненко, пер. з англ). Посібник для вчителя. Київ : Право, 2001. 48 с.

5.Історія: Україна і світ/ 10-11 класи. Навчальна програма для закладів загальної середньої освіти. Київ: HREC PRESS, 2022. 64 с. URL: https://mon.gov.ua/storage/app/media/zagalna (дата звернення: 5.01.2024)

6.Казакевич Генадій Як навчати історії в школі? URL: https://localhistory.org.ua/texts/ kolonki/iak-navchati-istoriyi-u-shkoli-gennadii-kazakevich/ (дата звернення: 5.01.2024)

7.Освіта UA. Державний стандарт базової середньої освіти. (2023). Додаток 17 до Державного стандарту базової середньої освіти. URL: http://ru.osvita.ua/legislation/Ser_osv/76886/ (дата звернення: 5.01.2024)

8. Передові освітні практики: Україна, Європа, Світ: збірник тез міжнародної науково-практичної конференції «Передові освітні практики: Україна, Європа, Світ», 16-17 листопада 2019 р. 2019 р., К.: Педагогічна думка, 2019. 436 с.

9. Трансформаційні процеси у шкільній освіті країн Європейського Союзу та США: монографія. К.: ТОВ «КОНВІ ПРІНТ», 2018. 192 с.

10. Штайнер-Хамсі Г. Історія, демократичні цінності і толерантність у Європі: з досвіду країн у стані демократичних перебудов. Симпозіум Ради Європи. Софія, 1994. 56 с.

11. Яцейко М. Г. Демократизація як закономірність модернізації освіти в контексті глобалізації: автореф. дис... канд. філософ. наук: 09.00.10 / М. Г.Яцейко; Нац. пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова. К., 2009. 20 с.

References:

1. Aktualni problemy teorii ta metodyky navchannia istorii: materialy Vseukrainskoi naukovo-praktychnoi konferentsii (m. Zaporizhzhia, 10 travnia 2023 r.) [Actual problems of the theory and methods of teaching history: materials of the All-Ukrainian scientific and practical conference (Zaporizhia, May 10, 2023)] / Zaporizkyi natsionalnyi universytet. - Zaporizhzhia : Zaporizkyi natsionalnyi universytet, 305. [in Ukrainian].

2. Bahatoperspektyvnist u vykladanni istorii: posibnyk dlia vchytelia [Multiperspective in teaching history: a teacher's guide], (2003). Kyiv, 67. [in Ukrainian].

3. Volynets, L. L., Yehorov, H. S., Lavrychenko, N. M., Lokshyna, O. I., Melnychenko, B. F., Pershukova, O. O., Sheverun, N.V. (2014). Svitohliadnyi potentsial shkilnoi humanitarnoi osvity v krainakh Yevropeiskoho Soiuzu ta SShA : monohrafiia [Worldview potential of school humanitarian education in the countries of the European Union and the USA: monograph]; za zah. red. dok. ped. nauk Lavrychenko N.M.; K.: Pedahohichna dumka, 200. [in Ukrainian].

4. Hallaher, K. (2001). Vykladannia istorii v konteksti spryiniattia demokratychnykh tsinnostei i terpymosti [Teaching history in the context of the perception of democratic values and tolerance]. (T. Ivanenko, per. z anhl). Posibnyk dlia vchytelia. Kyiv : Pravo, 2001. 48 s. [in Ukrainian].

5. Istoriia: Ukraina i svit/ 10-11 klasy. Navchalna prohrama dlia zakladiv zahalnoi serednoi osvity [History: Ukraine and the world/ 10-11 grades. Curriculum for institutions of general secondary education], (2022). Kyiv: HREC PRESS, 64. URL: https://mon.gov.ua/storage/ app/media/zagalna (data zvernennia: 5.01.2024) [in Ukrainian].

6. Kazakevych, Henadii, (2022). Yak navchaty istorii v shkoli? [How to teach history at school?] URL: https://localhistory.org.ua/texts/kolonki/iak-navchati-istoriyi-u-shkoli-gennadii- kazakevich/ (data zvernennia: 5.01.2024) [in Ukrainian].

7. Osvita UA. Derzhavnyi standart bazovoi serednoi osvity [Education of the UA. State standard of basic secondary education]. (2023). Dodatok 17 do Derzhavnoho standartu bazovoi serednoi osvity. URL: http://osvita.ua/legislation/Ser_osv/76886/ (data zvernennia: 5.01.2024) [in Ukrainian].

8. Peredovi osvitni praktyky: Ukraina, Yevropa, Svit: zbirnyk tez mizhnarodnoi naukovo- praktychnoi konferentsii «Peredovi osvitni praktyky: Ukraina, Yevropa, Svit», (16-17 lystopada 2019 r.) [Advanced educational practices: Ukraine, Europe, the World: collection of theses of the international scientific and practical conference "Advanced educational practices: Ukraine, Europe, the World"], (2019). K.: Pedahohichna dumka, 436. [in Ukrainian].

9. Transformatsiini protsesy u shkilnii osviti krain Yevropeiskoho Soiuzu ta SShA: monohrafiia [Transformational processes in school education in the countries of the European Union and the USA: monograph], (2018). K.: TOV «KONVI PRINT», 192. [in Ukrainian]

10. Shtainer-Khamsi, H. (1994). Istoriia, demokratychni tsinnosti i tolerantnist u Yevropi: z dosvidu krain u stani demokratychnykh perebudov [History, democratic values and tolerance in Europe: from the experience of countries undergoing democratic reforms]. Sympozium Rady Yevropy. Sofiia, 1994. 56 s. [in Ukrainian].

11. Iatseiko,M. H.(2009). Demokratyzatsiia yak zakonomirnist modernizatsii osvity v konteksti hlobalizatsii [Democratization as a regularity of modernization of education in the context of globalization]: avtoref. dys. kand. filosof. nauk: 09.00.10 / M. H. Iatseiko; Nats. ped. un-t im. M. P. Drahomanova. K., 2009. 20 s. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru/