Культурно-мистецька освіта як основа формування національного культурного простору

Размещено на http://www.allbest.ru/

Культурно-мистецька освіта як основа формування національного культурного простору

Людина як носій інтересів певних соціальних груп перебуває під патронажем держави, що підтверджено Конституцією, яка, власне, і гарантує кожному право на освіту, вільний розвиток своєї особистості, право на свободу світогляду, право на знання, що дають можливість вибору професії та роду трудової діяльності. Водночас, як зазначає відомий німецький соціолог У. Бек: «Для багатьох націй, національних політиків і національно-державних теоретиків майже неприпустимий (або дуже болісний) крок з національного, немовби в порожнечу транснаціонального неминуче призводить до проблем, з якими нам випадає стикатися в глобальну епоху. Так, самостійні дії держави майже в усіх тематичних полях політики - праві, криміналістиці, освіті, технологічних розробках, попередженні непередбачуваних ризиків, в екологічній політиці - приречені на неефективність. Лише транснаціональні рішення та їх передумови - детериторіалізація політики та держави у вигляді кооперативних союзів і міжнародних режимів - відкривають можливості знаходження рішень з актуальних питань» [28, 240-241].

Саме одним із таких злободенних питань і є система освіти, мета якої полягає у створенні умов для розвитку особистості та творчої самореалізації кожного громадянина України, вихованні покоління людей, здатних ефективно працювати й навчатися протягом життя, оберігати та примножувати цінності національної культури й громадянського суспільства, розвивати та зміцнювати суверенну, незалежну, демократичну, соціальну й правову державу як невід'ємну складову європейської та світової спільноти.

Вітчизняні науковці зазначають, що за часи незалежності зроблені суттєві кроки в розбудові національної системи освіти та демократизації освітянської діяльності. До них відносять розробку нової законодавчої бази галузі; створення вітчизняних підручників і педагогічної преси, оновлення змісту освіти, насамперед у соціогуманітарній сфері, варіативність мережі навчальних закладів та освітньо-професійних програм, які спрямовані на утвердження гуманістичних цінностей освіти, її спрямованості на розвиток особистості. Зроблені вагомі кроки із входження української освіти в європейський і світовий простір, а саме: приведені у відповідність із міжнародними вимогами освітньо-кваліфікаційні рівні та ступеневість освіти; триває робота над державними стандартами, що наблизить вітчизняну освіту до європейських освітянських систем; укладені угоди про співпрацю з більш ніж 50 країнами світу [180, 211]. Розвиток освіти визначається як стратегічний ресурс поліпшення добробуту людей, забезпечення національних інтересів, зміцнення авторитету й конкурентоспроможності держави на міжнародній арені. Інтеграція вітчизняної освіти в міжнародний освітній простір базується на засадах пріоритетності національних інтересів; збереженні та розвитку інтелектуального потенціалу нації; миротворчій спрямованості міжнародного співробітництва; системному та взаємовигідному характері співробітництва; толерантності в оцінюванні здобутків освітніх систем зарубіжних країн та адаптації цих здобутків до потреб національної системи освіти.

Під егідою Ради Європи та ЮНЕСКО було розроблено та прийнято Лісабонську конвенцію про визнання кваліфікацій, які існують у системі вищої освіти Європи. Цю конвенцію підписали 43 країни (зокрема й Україна), більшість із яких згодом сформулювали й принципи Болонської декларації. Лісабонська угода декларує наявність і вагомість різноманітних освітніх систем і має на меті створення умов, за яких більша кількість людей, скориставшись усіма перевагами та здобутками національних систем освіти й науки, зможуть бути мобільними на європейському ринку праці. Так поступово створювалися умови для інтеграційних процесів у сфері вищої освіти європейських країн. Україна була і є активним учасником цих процесів. Обрані шляхи модернізації вищої освіти України аналогічні загальноєвропейським підходам [51, 1].

Інтеграційні процеси торкнулись і культурно-мистецької освіти. Останні роки ця тема стала основною, про що свідчить діючий Міжнародний симпозіум «ВНЗ культури і мистецтва в єдиному світовому освітньому просторі» (м. Париж). Своєрідність цього проекту полягає в тому, що він дозволяє фахівцям з різних країн обмінюватися досвідом освіти в галузі художньої творчості. Слід зазначити, що країни СНД мають власні традиції культурно-мистецької освіти, але сама система багато в чому відрізняється від європейської. І тому мета вступу в Болонський процес - зрівняти якість підготовки фахівців різних країн, забезпечити взаємовизнання дипломів. Однак освітянське співтовариство країн СНД не дійшло єдиної думки щодо міри врахування власних традицій у культурно-мистецькому освітньому процесі.

Сформована в Україні система культурно-мистецької освіти, насамперед, спрямована на: збереження та розвиток кращих традицій вітчизняної освітянської культури; подолання уніфікації освіти, спричиненої глобалізаційними процесами; активізацію наукового й освітнього співробітництва з вітчизняними та зарубіжними колегами; дотримання пріоритету прав творчої особистості, рівності національних культур і конфесій. Кроком для підтримки культурно-мистецької освіти послугувало прийняття Закону України «Про культуру», у якому культурно-мистецька освіта представлена як спеціальна освіта у сфері культури та мистецтва. Цей нормативно-правовий акт визначає розвиток вітчизняної культурно-мистецької освіти як одну з основних засад державної культурної політики, що спрямована на створення умов для творчого розвитку особистості, підвищення культурного рівня, естетичного виховання громадян, доступності освіти у сфері культури [7].

В Україні діє багатоступенева та безперервна система підготовки культурно-мистецьких кадрів, яка охоплює:

• початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади (школи естетичного виховання) - позашкільна освіта;

• середні спеціалізовані мистецькі школи - загальна середня освіта та професійна підготовка;

• вищі навчальні заклади;

• студії з підготовки кадрів для національних творчих колективів України.

Створена мережа спрямована на: підтримку та розвиток вітчизняної культурно-мистецької освіти, яка передбачає забезпечення творчих, педагогічних, наукових шкіл кваліфікованими кадрами; реалізацію конституційного права громадян на освіту, складовою якої і є культурно-мистецька. Визначаючи важливість культурно-мистецької освіти, варто підкреслити її комплексний характер, оскільки вона охоплює не лише професійно-мистецьке, інформаційне або просвітницьке спрямування, її завданням та основною метою є створення відповідних умов для орієнтації молодого фахівця в суспільно важливих сферах людського буття. Пріоритетним завданням культурно-мистецької освіти має стати забезпечення таких умов розвитку професійного творчого працівника, життя та діяльність якого в майбутньому поєднувала б гуманістичні цінності з розумінням сучасних державно-правових процесів. В освітянському аспекті це означає, що основним результатом культурно-мистецького освітнього процесу повинна стати не система знань, умінь і навичок сама по собі, а готовність до застосування отриманих знань на практиці. У такому ракурсі вища культурно-мистецька освіта потребує концептуального перегляду навчально-методичного забезпечення з урахуванням специфіки обраного студентами фаху. На наш погляд, майбутньому фахівцю, окрім знань культурно-мистецького спрямування, необхідні відповідні знання управлінського, правового, економічного змісту тощо.

У контексті нашого дослідження слід зазначити, що реалії сучасності характеризуються зниженням статусу та престижу культурно-мистецьких професій. Навчальні заклади, які готують фахівців для культурно-мистецької сфери, стикаються з такими проблемами, як: уніфікація спеціалізації; недостатній рівень матеріально-технічної бази; незначна кількість державного замовлення; невизначеність у подальшому працевлаштуванні випускників. Проблемні питання, які існують у культурно-мистецькій освіті, потребують ретельного вивчення та вирішення як з урахуванням вітчизняних традицій, так і застосуванням кращих світових здобутків. Отже, ефективне поєднання сучасних європейських стандартів і вітчизняних освітніх традицій у культурно-мистецькій освіти має бути системним і професійно орієнтованим: саме це надасть можливість майбутньому фахівцю застосувати свої знання в подальшому професійному житті. Цей процес передбачає впровадження європейських норм і стандартів, визнання на світовому ринку праці українських спеціалістів, підвищення їхньої конкурентоспроможності. Відтак реалії сьогодення свідчать про невпинний процес зміни до професійних вимог молодих фахівців і їх кваліфікації.

Суспільство ХХІ ст. потребує висококваліфікованого працівника, який повинен мати глибокі теоретичні знання, уміти їх використовувати у своїй практичній діяльності, робити змістовні та ґрунтовні висновки, орієнтуватися в проблемах галузі, знаходити оптимальні шляхи їх вирішення. Визначаючи пріоритет знань та освіти як вагому складову української національної ідеї, науковці наголошують на її консолідуючій складовій, що єднає суспільство, створює передумови глобальних перетворень, спонукає до повноправного входження України в європейський і світовий простір як великої, міцної держави, демократично організованого суспільства [180, 11]. Концепт-ідея розвитку сучасної вищої освіти полягає в поєднанні вітчизняних традицій і європейських інновацій. Потреби часу диктують нові умови й для підготовки кадрів, які обумовлюються проявом і встановленням нового типу освітніх потреб і вимог, виникненням відмінних від традиційних освітніх нормативів, освітніх трендів, вивченням і, відповідно, запровадженням їх в освітній процес.

Важлива роль у наближенні вітчизняної вищої освіти до європейського освітнього простору належить програмам Темпус, мета яких полягає в підтримці модернізації системи вищої освіти та створенні простору для співпраці в країнах-партнерах ЄС через університетські проекти. Темпус - програми, спрямовані на добровільне наближення систем вищої освіти в країнах-партнерах до здобутків розвитку вищої освіти в державах-членах ЄС, які додатково пропагують підхід міжособистісної співпраці. Вищезазначені програми фінансують міжуніверситетську співпрацю у сфері розробки та вдосконалення навчальних програм, управління університетами, взаємодії науковців і громадянського суспільства, взаємообумовленість освіти й бізнесу, а також структурні реформи у сфері вищої освіти. Сьогодні програма Темпус охоплює 27 країн: на Західних Балканах, у Східній Європі, Центральній Азії, Північній Африці та на Ближньому Сході. Координацію між усіма зацікавленими сторонами, що залучені до реформування сфери вищої освіти в Україні, спрямовану на пропагування та запровадження принципів Болонського процесу, поширення інноваційних підходів щодо організації навчального процесу в системі загальної та професійної освіти, здійснює Національний Еразмус - офіс в Україні.

Важливим кроком на шляху реформування вітчизняної культурно-мистецької освіти є участь Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв (НАКККіМ) у міжнародному консорціуму з розробки та запровадження нової системи забезпечення якості вищої освіти в Україні (проект європейської програми Темпус «Towards Trust in Quality Assurance Systems» 516935-TEMPUS-1-2011-1-FITEMPUS-SMGR).

До консорціуму входять: культурний мистецький освіта підготовка

• Університет м. Ювяскюля (Фінляндія);

• Університет м. Коїмбра (Португалія);

• Технічний університет м. Кошіце (Словаччина);

• Харківський національний університет радіоелектроніки (ХНУРЕ);

• Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича (ЧНУ);

• Український католицький університет (УКУ);

• Українська асоціація студентського самоврядування (УАСС);

• Міністерство освіти і науки України;

• Національна академія педагогічних наук України;

• Державна інспекція навчальних закладів України;

• Інститут інноваційних технологій і змісту освіти;

• Парламентський комітет з питань освіти та науки.

Відповідно до підписаного між партнерами проекту Меморандуму взаєморозуміння щодо ЄС проекту Темпус, НАКККіМ є лідером з вивчення європейського досвіду культурно-мистецької освіти і, відповідно, розробки рекомендацій щодо забезпечення якості вищої освіти з урахуванням специфіки галузі. Участь НАКККіМ у вищезгаданому міжнародному проекті дозволила не тільки вивчити досвід європейських країн, а й більш ретельно дослідити вітчизняні традиції культурно-мистецької освіти. За фінальними результатами проектною командою НАКККіМ визначено, що важливою складовою модернізації культурно-мистецької освіти в умовах соціальних трансформацій і євроінтеграційних процесів є процес поєднання освітньо-наукових вітчизняних традицій і європейських інновацій. Традиції й інновації вищої освіти, культурно-мистецької зокрема, є об'єктом наукових досліджень і знайшли свій розвиток у працях ряду вітчизняних науковців (В. П. Андрущенко, Ю. П. Богуцький, С. М. Волков, М. З. Згуровський, В. Г Кремень, В. М. Шейко й ін.). Питання реального стану й ефективності системи сучасної культурно-мистецької освіти активно обговорюють не лише вітчизняні науковці, а й громадські діячі.

Невпинні трансформаційні процеси сучасної освіти характеризуються тим, що освіта перестає бути лише засобом підготовки фахівців, а все більше стає обов'язковою складовою саморозвитку особистості, яка забезпечує конкурентоспроможність спеціаліста. Одним із пріоритетних завдань освітнього процесу навчального закладу є підготовка фахівця, який має орієнтуватися та працювати в умовах сучасного глобального світу. Актуалізується питання ролі та значення свободи й творчості в освіти. Так, на думку Кена Робінсона - одного з видатних фахівців сучасності з питань розвитку людського освітнього капіталу, головним в освіті є творче мислення та запровадження інновацій. Науковець наголошує, що саме зараз у світі активно розвивається бізнес, пов'язаний з інтелектуальною працею: різні форми мистецтва, розробка програмного забезпечення, розвиток науки й технологій. У цих сферах ідеї цінують понад усе. Багато країн уже починають розуміти, що майбутній добробут їхніх економік залежить від потоку інновацій, здатність творчо мислити стає важливішою за формальну освіту. Система освіти не повинна виробляти, вона має вирощувати, розвивати людський потенціал [312]. Саме тому актуалізується питання щодо перегляду традиційного підходу до підготовки молодих фахівців будь-якої сфери, культурно-мистецької зокрема.

Часи незалежності позначилися реформаційними процесами в культурно-мистецькій освіті. Функціональні можливості освітнього процесу розширилися з прийняттям Закону України «Основи законодавства про культуру» (1992 р.). Цей нормативно-правовий акт визначив художньо-естетичне виховання як пріоритетний напрям у формуванні всебічно розвинутої особистості. Еволюція розвитку вітчизняного законодавства, а саме прийняття Закону України «Про культуру» (2010 р.), продовжило традицію підтримки культурно-мистецької освіти, визначивши одним з основних засад державної культурної політики - створення умов для творчого розвитку особистості, підвищення культурного рівня, естетичного виховання громадян, доступності освіти у сфері культури для дітей і юнацтва, задоволення культурних потреб українського народу.

Законодавчо закріплені культурні права, які полягають у: вільному виборі та реалізації свободи творчості, виду діяльності у сфері культури, засобів і сфер застосування творчих здібностей, самостійному розпорядженні культурно-мистецькими, художніми творами, збереженні, розвитку, пропагуванні культурної, мовної самобутності, традицій, звичаїв та обрядів; доступі до культурних цінностей, культурної спадщини та культурних благ; здобутті культурно-мистецької освіти тощо [7], і передбачають відповідні умови для їх реалізації та забезпечення.

Реалізація культурних прав людини та громадянина, що задекларовані в Конституції України, є основним професійним завданням спеціаліста з культурно-мистецької галузі. Беззаперечним показником реалізації культурних прав громадян є наявність відповідної мережі культурно-мистецьких, дозвіллєвих, рекреаційних закладів і, відповідно, висококваліфікованих фахівців. Підготовка висококваліфікованого спеціаліста покладена на навчальні заклади культури та мистецтв. Так, вищу освіту культурно-мистецького спрямування в Україні здійснюють ряд ВНЗ, серед яких:

• Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв;

• Національна музична академія України імені П. І. Чайковського;

• Національна академія образотворчого мистецтва архітектури;

• Київський національний університет культури і мистецтв;

• Донецька державна музична академія імені С. С. Прокоф'єва;

• Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого;

• Луганська державна академія культури і мистецтв;

• Львівська національна музична академія імені М. В. Лисенка;

• Одеська державна музична академія імені А. В. Нежданової;

• Харківський національний університет мистецтв імені І. П. Котляревського;

• Харківська державна академія культури.

Характеризуючи сучасну культурно-мистецьку освіту, слід звернутися до проблем, які постали на шляху її розвитку. Реалії сьогодення свідчать про ряд негативних процесів, що впливають на розвиток культурно-мистецьких професій, зокрема зниження їх престижу. Основною причиною цього є комерціалізація культурно-мистецьких послуг. Такий процес перешкоджає гарантованому Конституцією України забезпеченню рівних прав доступу різних соціально-вікових категорій населення до культурних благ і послуг. Слід наголосити, що особливо вразливими є діти та молодь. Саме ця соціально-вікова група потребує державної підтримки для розвитку своїх творчих здібностей. Комерціалізація послуг, які надають заклади, гуртки, лабораторії, об'єднання культурно-мистецького спрямування, унеможливлює рівний доступ громадян до споживання запропонованих послуг.

Дослідження останніх років дозволили визначити основні проблеми вищої культурно-мистецької освіти, а саме: відсутність єдиної інформаційної бази щодо функціонування мистецьких вищих навчальних закладів; підпорядкованість вишів різним міністерствам, що призводить до відповідних розбіжностей у моделях управління; відсутність єдиних стандартів у вищій освіті культурно-мистецького спрямування [219, 147].

У такому контексті слід наголосити, що питання культурно-мистецької освіти в Україні потребує структурного підходу для її вирішення в ефективному поєднанні наявних традицій та інноваційних процесів у цій сфері. Така постановка питання повинна враховувати відповідне оновлення освітніх ресурсів і визначення шляхів їх раціонального впровадження в підготовку майбутнього фахівця. Підґрунтям для такого оновлення має стати відповідне вивчення й ефективне використання кращих зразків у процесі забезпечення якості освіти. Основою підготовки конкурентоспроможного фахівця є поєднання важливих для навчального процесу структуроутворювальних елементів: освіти, науки, інновацій. Вивчений досвід дозволив виявити основні тенденції, які сфокусовані на основних складових освітнього процесу (освіті, науці й інноваціях) і, на нашу думку, упровадження яких забезпечить якість культурно-мистецької освіти (додатки 2, 3).

Характеризуючи сучасний стан культурно-мистецької освіти в Україні, слід наголосити на деякій невідповідності між структуроутворювальними елементами навчального процесу, що зумовлює певне стримування в її розвитку. Вітчизняна культурно-мистецька освітня система характеризується недосконалими навчальними планами та програмами. Нинішня традиція формування навчальних планів і програм має певні недоліки, серед яких: застарілі освітні стандарти, невідповідність отриманих студентами знань сучасним ринковим потребам. На жаль, навчальні програми, за якими готують спеціалістів для культурно-мистецької сфери, досить часто не відповідають фаховим характеристикам, які висуваються для спеціаліста на практиці. У такому контексті слушним є європейський досвід, який переконливо свідчить про ефективність залучення до формування навчальних планів і програм практиків і майбутніх роботодавців. Важливим у підготовці кадрів для культурно-мистецької сфери залишається фахова спрямованість на людину. Специфіка культурно-мистецьких професій полягає в тому, що практичне застосування отриманих знань спрямовано не на техніку, виробництво, а на людину. Тому ряд мистецьких професій передбачають у рамках навчального процесу відточування професійної майстерності, яка в подальшому буде спрямована на забезпечення розвитку культурно-мистецьких, творчих здібностей. Такі навчальні програми передбачають індивідуальні заняття.

В Україні, на жаль, відсутня практика демократичного підходу формування навчальних програм, які б відповідали як специфіці обраного фаху, так і вимогам часу. Підготовка таких категорій як працівник культури, професійний творчий працівник потребує гнучких навчальних програм. Застандартизована вітчизняна освітня практика не дозволяє сформувати такі навчальні програми, які б відповідали потребам людини, суспільства. Культура й мистецтво є одними з тих сфер, які швидко та гостро реагують на зміни, що відбуваються в суспільстві. І тому відсутня автономна свобода навчальних закладів унеможливлює своєчасну зміну або відповідну корекцію навчальних програм.

Вивчений у рамках проекту Темпус командою НАКККіМ, досвід кафедри культури Університету Ювяскюлє дозволив підтвердити ефективність гнучких навчальних програм, які потужно застосовують у європейських вишах. Реальність сьогодення свідчить про беззаперечну роль культури, творчості, мистецтва в розвитку особистості. Професійне спрямування фахівця має враховувати всі соціально-демографічні та вікові категорії споживачів культурних послуг. Тому досить актуальним постає питання щодо запровадження в навчальну програму ряду дисциплін психолого-педагогічного спрямування. На жаль, чинні стандарти та рекомендації органів виконавчої влади щодо забезпечення навчального процесу не завжди надають таку можливість.

Трансформаційні процеси викликають крос-культурні зміни, породження яких не відповідають запропонованим освітнім програмам і вимогам часу.

Крос-культурна взаємодія, що характерна для сучасного світу, розглядається як особливий вид зв'язків і відносин, які складаються між представниками різних культурних ідентичностей у процесі взаємного обміну культурними ідеями, нормами та цінностями. Саме тому надзвичайно актуалізується ефективність крос-культурного взаємообумовлення, оскільки в цей комунікативний процес залучені різні соціально-демографічні категорії населення. Вищезазначений процес передбачає знання та розуміння як мовних, так і культурних особливостей опонента чи партнера. У зв'язку з цим необхідною умовою результативного крос-культурного процесу є розробка й організація (практична реалізація) алгоритму спілкування залежно від сприйняття одного із його суб'єктів як партнера, опонента та супротивника. Інтенсивні міжнародні інтеграційні процеси на глобальному й глокальному рівні сприяють і водночас потребують діалогу культур, який може бути ефективним тільки за умови взаємозацікавленості та дотримання певних вимог. Однією з таких вимог є обов'язкове володіння іноземними мовами. Саме недостатнє володіння іноземними мовами унеможливлює забезпечити конкурентоспроможність вітчизняних фахівців на ринку праці.

У контексті вищезазначеного слід підкреслити, що підготовка конкурентоспроможного фахівця в Україні позначилася потребою більш потужної ресурсної бази (чи її вдосконалення, якщо вона є) для вивчення іноземних мов, оскільки останні є основою міжкультурного діалогу. Від міри та ступеня їх оволодіння залежить успішність самого діалогу.

Для підвищення конкурентоспроможності випускників НАКККіМ запроваджено додаткову практичну підготовку з вивчення іноземних мов з подальшою сертифікацію з англійської (TOEIC), французької (TFI) і німецької мов (WiDAF). Мовний сертифікат - це ознака професійної придатності, досягнення певного міжнародного рівня компетентності, показник зрілості фахівця найвищого класу, гарантія як роботодавця, так і кандидата на посаду. Мовна сертифікація є важливим етапом становлення фахівця в галузі культури та мистецтва.

Володіння іноземними мовами є не єдиною складовою для ефективного міжкультурного діалогу. Останній забезпечується різноманітними культурними заходами, проведення яких передбачає їх професійну організацію. Саме професійна підготовка дозволяє суб'єкту (учаснику) міжкультурного діалогу діяти як активному та відповідальному громадянину, який знає етнокультурні традиції, звичаї тощо свого візаві. Поєднання набутих знань з навичками ведення переговорів, розумінням моделі поведінки іншого суб'єкта діалогу зі здатністю до аналізу й самокритичної оцінки є необхідною складовою для життя в мультикультурних суспільствах. Вирішальним фактором для взаєморозуміння, взаємодовіри між людьми є розуміння інших культур і народностей, дотримання гарантованих культурних прав. Універсальний характер культурно-мистецької освіти завдяки предметному наповненню, принципу вільного вибору навчальних курсів найбільшою мірою сприяє формуванню широкого погляду на світ.

Сучасні освітні програми передбачають ряд навчальних дисциплін, які б забезпечили формування в майбутніх фахівців знання культури та традицій інших народів як основу толерантності та поваги в міжкультурних відносинах. Спеціалісти з культурно-мистецького спрямування, призначенням яких є забезпечення й реалізація культурних потреб людини, мають володіти культурологічними знаннями для подальшого їх використання у професійному житті. Майбутній фахівець належним чином оволодіває знаннями в галузі культури й історії не тільки власної країни, а й інших країн світу. Має розумітися на сучасних світових і вітчизняних тенденціях розвитку культурно-мистецької сфери, оскільки в тенденціях знаходять вияв інновації, які в подальшому мають бути реалізовані на практиці. У такому контексті слід зазначити, що навчальні плани та програми мають враховувати потреби часу і, відповідно, бути відображеними в навчальному процесі вишів. Аналіз та оцінка структурних характеристик культурно-мистецького освітнього потенціалу пов'язані з певними труднощами, оскільки всі його елементи функціонують одночасно, у сукупності та взаємодії. Це призводить до того, що важко встановити значення кожного елемента освітнього процесу окремо для діяльності всього потенціалу.

Визначаючи важливість усіх структурних підрозділів, які забезпечують освітній процес, слід виокремити роль і значення кафедр у підготовці спеціалістів і, відповідно, реалізації навчальних програм.

Досвід діяльності вищезазначеного структурного підрозділу, його роль у системі вищої освіти - беззаперечна. Набутий у рамках проекту командою НАКККіМ європейський досвід дозволив вивчити не тільки освітній потенціал кафедр, а й проаналізувати такі важливі складові навчального процесу, як наука й інновації.

Питанням сьогодення в підготовці фахівця для культурномистецької сфери є формування не тільки талановитого виконавця з різних видів мистецтва (хореографа, актора, вокаліста тощо), а й педагога, організатора дозвілля, творця культурних послуг, культуртрегера - особистості, яка сприяє культуротворенню. Тому перед культурно-мистецькою освітою актуальним постає завдання підготовки спеціаліста, який не тільки вміє віртуозно виконувати мистецький твір, а й творчо мислити. Слід наголосити, що підготовка фахівця для культурно-мистецької сфери передбачає як наукову, так і творчу діяльність, які згідно зі специфікою обраного фаху дозволяють реалізувати важливе освітнє завдання - надання суспільству висококваліфікованих фахівців, призначенням яких є реалізація культурних потреб і прав людини. Для реалізації поставлених освітніх завдань на кафедрах активно проводиться наукова робота. У цьому контексті слід зазначити, що особлива роль у забезпеченні якості освіти належить науковим (творчим) школам.

З огляду на це слід розглянути досвід Академії, яка має значний науковий (творчий) потенціал, сформований багаторічною практикою. Широкому мистецькому колу відомі такі науково-творчі школи: хореографічна школа М. Вантуха (народний артист України), акторські школи О. Кужельного (народний артист України), В. Зайцева (заслужений артист України), режисерська школа Д. Мухарського (народний артист України), дизайнерська школа А. Жирнова (президент Гільдії ландшафтних архітекторів), вокальні школи Г. Захарченко (народна артистка України), А. Прохорової (заслужена артистка України), мистецькі школи Л. Мороза (заслужений діяч культури України), В. Козліна (доктор мистецтвознавства).

Особливе місце у світовому інформаційно-комунікаційному просторі посідає наукова школа з бібліотекознавства, яку очолюють заслужені працівники культури України, професори І. Шевченко, В. Загуменна.

До формування наукових шкіл активно долучаються молоді вчені, започатковані наукові школи з напряму прикладної культурології.

Досліджуючи наукову складову європейського освітнього процесу, слід визначити певне коло проблем у вітчизняній практиці. Однією з них є висвітлення наукових доробків у міжнародних наукових виданнях чи виданнях, які зареєстровані в наукометричних базах. Це питання досить активно останнім часом обговорюється в Україні, що пов'язано з наказом МОНМС України № 1112, який набув чинності 17.10.2012 року. На виконання цього наказу НАКККіМ вживає заходів щодо приведення стану опублікування результатів наукових досліджень у відповідність до українських і світових норм.

Шлях вітчизняних культурно-мистецьких досліджень у світове наукове товариство, безсумнівно, є необхідним, і європейська практика в цьому має власні переваги. Але, перш ніж робити революційні кроки, законотворці мають ретельно дослідити наукові галузі, визначити реальні можливості й об'єктивні перепони в практичному виконанні норм, передбачених у вищезгаданому наказі. Так, наукова спільнота, представники якої досліджують історію, теорію, практику, філософію культури, культурологію, мистецтвознавство, не мають реальної можливості висвітлювати наукові статті за вищезазначеними параметрами. За показниками наукометричної бази даних Scopus станом на 2013 рік, кількість українських журналів наукової галузі мистецтвознавство та гуманітаристика дорівнювала нулю. Міжнародні журнали з цієї наукової галузі також майже не представлені, тому немає можливості знайти зарубіжних представників для колективу редакційної колегії. Інакше кажучи, реєстрація наукових видань з галузі унеможливлюється рядом об'єктивних перепон.

Ще одним проблемним питанням є фінансові обмеження доступу до видань наукометричних баз. Трансформаційні процеси мають відбуватися поступово та зважено, з максимальним урахуванням усіх складових вітчизняної економічної, освітньої, соціальної сфери. Процеси у вітчизняній освіті відбуваються під певним консервативним впливом владних структур. Такий підхід викликає певні сумніви щодо ефективності поєднання освітнього процесу з такими важливими складовими, як інновація та наука. Якість культурно-мистецької освіти була б більш ефективною при поєднанні освітнього процесу з упровадження результатів цього процесу з практичними інноваціями.

Інноваційною складовою роботи кафедри є ряд проектів.

Соціальні інновації повинні стати невід'ємною складовою діяльності кафедр, оскільки в них є потужний потенціал для розвитку багатьох необхідних для суспільства рішень. Якщо технічні інновації і їх результативність можна визначити конкретними показниками, то результативність соціальних інновацій, які посідають значне місце в сучасному світі, визначити складно. Відмінністю статусу кафедр українських вишів культурно-мистецького спрямування є те, що кафедри досліджених європейських ВНЗ мають автономію. Бюджет кафедри повинен відповідати цілям і завданням стратегічного розвитку кафедри. Результатом реалізації стратегічного плану є акредитація спеціальностей.

Невіддільним елементом освітнього потенціалу є імідж навчального закладу. Реалії сьогодення свідчать про випадки, коли навчальний заклад здійснює підготовку достатньо кваліфікованих кадрів, проте не має відповідного бренду. Тому в такому контексті важливо використовувати маркетингові інновації, які б були спрямовані на пошук нових сфер і способів використання потенціалу навчального закладу, розробку на цій основі нових конкурентоспроможних кваліфікацій, залучення практиків для подальшого просування висококваліфікованих фахівців на ринок праці. Основна мета інноваційних досліджень і їх упровадження полягає в задоволенні потреб і запитів майбутніх роботодавців і забезпеченні умов тривалого функціонування та розвитку навчального закладу на ринку освітніх послуг. Європейська практика організації освіти свідчить про важливість формування стратегічного плану розвитку, який містить у собі важливі складові підвищення якості освіти. Реалізація поставлених завдань дозволяє виявити сильні та слабкі сторони освітнього процесу, можливі ризики та в подальшому визначити шляхи їх подолання. Слід зазначити, що цей документ не повинен суперечити державній освітній політиці та стратегії розвитку галузі, за якими готують майбутнього фахівця. Відсутність у державі єдиного стратегічного плану розвитку культурно-мистецької освіти унеможливлює розвиток і впровадження сучасних технологій в освітній процес.

Кроки, які були здійснені урядом щодо приєднання до європейської освітньої системи, позначилися підписанням ряду нормативних актів, які регулюють участь вищої освіти України в Болонських перетвореннях. Задекларовані норми спрямовують вітчизняну освіту на розвиток і набуття нових якісних ознак, а також на збереження кращих традицій і підвищення чинних національних стандартів освіти. Європейський освітній процес характеризується рядом позитивних тенденцій у забезпеченні якості освіти, а саме: на рівні бакалаврських програм відбувається оптимізація планів. Цей процес викликаний загальним європейським освітнім трендом. Мета такої оптимізації зумовлена сучасними потребами людства й тих вимог, які висувають до фахівця у ХХІ ст. Фахівець має володіти знаннями зі споріднених спеціальностей та орієнтуватися в сучасних культурно-мистецьких процесах, які відбуваються не тільки в Україні, а й світі. Практика підготовки вузькопрофільного фахівця призводить до певних професійних обмежень щодо встановлення взаємозв'язку зі спорідненими видами роботи. Інноваційним підходом до розробки навчальних планів бакалаврів є максимальний стик зі спорідненими спеціальностями. Як приклад, бакалаврська програма підготовки реставраторів передбачала вивчення реставраційних шкіл для відновлення історичних пам'яток ХУІІІХІХ ст. Тенденція реставраційних робіт на сучасному етапі полягає в тому, що практика збереження культурно-історичних будівель враховує й сучасні будівлі, які представляють культурно-історичну цінність.

Підготовка фахівців, професійна діяльність яких направлена на розвиток і функціонування дитячої творчості та молодіжної культури, має враховувати ряд таких споріднених спеціальностей, як психологія, педагогіка, музика. Практичне впровадження набутих теоретичних знань передбачає знання відповідних медичних показників. Сучасна підготовка висококваліфікованого фахівця має спиратися на таку навчальну програму, яка б максимально враховувала предметну галузь. Особливість культурно-мистецької освіти полягає в тому, що вона спрямована на вирішення ряду соціокультурних проблем громадян.

Тому практичне поєднання отриманих знань із соціальною інновацію є тією особливістю, яка відрізняє культурно-мистецьку освіту від інших. Остання, своєю чергою, є не тільки нововведенням як статичний кінцевий результат творчої діяльності, а й процесом перетворення новацій на соціокультурні норми та моделі поведінки, їхнього інституційного оформлення.

Країна, яка не має потенційної можливості сформувати уявлення про національну культуру як могутній бренд, приречена на постійне утвердження себе у світі. Культурний аспект національного іміджу є незамінним і неповторним, оскільки він пов'язаний з країною, її минулим, духовним і культурним розвитком. Національна культура, її бренд у світі дозволяє визначити унікальність країни. Представники культурно-мистецьких професій є активними учасниками міжнародних фестивалів і конкурсів. Саме висококваліфікована підготовка дозволяє молодим талантам посідати призові місця, отримувати престижні премії. Світове визнання вітчизняних мистецьких професій дозволяє констатувати, що важливим показником є збережені традиції в освітньому процесі, які формувалися та довгі роки розвивалися в навчальних закладах культурно-мистецького спрямування.

Відтак реалії часу диктують інші умови підготовки фахівця, запровадження нових методів і підходів до освітнього процесу. Зміни в освітньому процесі мають бути виваженими й обґрунтованими. Наближення освітнього процесу до європейських стандартів не повинно втрачати й національні освітні традиції, які дозволяли довгий час готувати достатньо професійних фахівців для культурно-мистецької сфери. Підготовка працівників культури, професійних творчих працівників має бути спрямована на підвищення управлінського професіоналізму, уміння стратегічно мислити в умовах сучасних глобалізаційних і цивілізаційних викликів. Інноваційні нововведення в культурно-мистецьку освіту мають носити зважений характер, оскільки ця сфера людського буття потребує особливої уваги і є нормативно вразливою. Перед ВНЗ, освітня послуга яких спрямована на підготовку кадрів для культурно-мистецького середовища, постає ряд завдань, які пов'язані з удосконаленням організації та змісту освіти. Трансформаційні процеси, які відбуваються у світі, потребують перегляду навчальних планів і програм, кадрового потенціалу, що передбачає підвищення професійної майстерності професорсько-викладацького складу.

Сучасні освітні програми мають враховувати специфіку галузі культури та мистецтва і, відповідно, бути орієнтованими на її підтримку. Традиційною залишається чинна загальна внутрішня система культурно-мистецької освіти, яка має власну, специфічну тільки для певної країни організаційну структуру. Тому процес модернізації має бути гнучким і, відповідно, адаптованим до сучасних освітніх традицій. У такому контексті поєднання традицій та інновацій обумовить розвиток і виживання цієї освіти. Відповідно до потреб часу європейський освітній процес ґрунтується на відповідальності за якість наданих освітніх послуг і за те, як ця якість забезпечується в подальшому на ринку праці. Автономія навчальних закладів, мобільність освітніх програм, поєднання освіти, інновацій і науки дозволяють підготувати спеціаліста, який є конкурентоспроможним не тільки на європейському просторі, а й на світовому. Інноваційний підхід тісно взаємопов'язаний із подальшим працевлаштуванням майбутнього випускника. Як уже зазначалося, зниження престижу професії різко позначилося й на залученні потенційних роботодавців. Слід наголосити, що практика щодо залучення роботодавця для ВНЗ, які готують фахівців для культурно-мистецької сфери, суттєво відстає від технічних.

В ажливим завданням є забезпечення фахівця робочим місцем. У такому контексті необхідно досить ретельно вивчити європейський досвід, кращі зразки вітчизняної практики з подальшою можливістю адаптації набутого досвіду до потреб культурно-мистецької сфери. У більшості відкритим залишається питання вибудовування взаємин між компаніями-замовниками, установами професійної освіти й тими, хто навчається. Для розуміння проблеми слід зазначити, що діяльність служби зайнятості як активного суб'єкта ринку праці, що бере участь у вирішенні проблем працевлаштування молоді, зокрема випускників вишів, майже не висуває пропозицій щодо потреби у фахівцях культурно-мистецького спрямування. Така картина спостерігається і на ярмарках вакансій, де також потреба спеціалістів у сфері культури обмежена. На основі досвіду інших країн у НАКККіМ було вдосконалено практику студентів. Зокрема, здійснено укладання договорів із базами практики приватної форми власності (багаторічна практика включала державні установи культури). Програми ознайомчої, виробничої практики передбачають тісний зв'язок із базами не тільки в період, визначений для певного виду занять, а протягом усього навчання. Результатом такого взаємозв'язку є фактичний вибір спеціаліста, який відповідає вимогам роботодавця.

Вивчений європейський досвід дозволив визначити важливість інновацій у навчальному процесі, виявити шляхи їх залучення та реалізації. Інновація як невід'ємна складова навчального процесу активно досліджується і впроваджується в освітній процес.

Актуальним залишається питання відкритості та довіри до вітчизняної освіти. Необхідно створити умови, які б забезпечили прозорість для всіх процедур, навіть взаємно суперечливих. Процедура «оприлюднення» поліпшить нинішні процедури. Саме на основі кращих практик і накопиченого прозорого досвіду буде формуватися культура забезпечення якості освіти. Дієвим, на наш погляд, є розроблений і запропонований проектною командою інформаційний продукт http://portal.dovira.eu/, провідна ідея якого полягає в довірі всіх стейкхолдерів, які зацікавлені в забезпеченні якості освіти. Портал толерантний до всіх критеріїв і чинних процедур забезпечення якості освіти. Основні функції порталу - дозволити реєструвати всі типи освітніх ресурсів; додавати до них посилання на документи, що їх підтверджують, і зберігати ці підтверджувальні документи; генерувати власні вебсторінки на основі інформації, яку про себе вніс користувач; редагувати свій профіль і публікувати всі дані свого профілю на сторінках порталу; зберігати обрані користувачем системи цінностей і складені рейтинги.

Окрім функції створення довіри до досягнень і результатів у системі вищої освіти і в результаті - створення довіри до їх власників, портал стане своєрідним місцем для об'єднання груп освітян - network management. Портал може бути використаний для зберігання відомостей про свої досягнення (хто що вважає за потрібне - ми нікого не обмежуємо ні в чому і нікого не критикуємо), зберігання цієї інформації в одному місці та доступу до цієї інфо 24/7/365 online з будь-якої точки земної кулі, де є вихід в Інтернет (повністю статті, дисертації, дипломні (магістерські) роботи (досягнення роботи керівника наприклад), використання антиплагіатного сервісу до опублікованих робіт, формування звітів про зберігання інформації (список публікацій з посиланнями, грантів і т. д. за обраний період), рейтингування ресурсів за критеріями з можливістю змінювати вагові коефіцієнти критеріїв залежно від уподобань (цілей) рейтинг, генерація персональних веб-сторінок. Це можливості для пересічного користувача, для менеджерів освіти (ректорів, проректорів, завідувачів кафедр тощо).

Усі перераховані вище можливості дають можливість бачити реальні результати свої підлеглих і рейтингувати їх. Портал надає можливість прозоро запускати будь-яку процедуру, яка в підсумку зводиться до рейтингування ресурсів (вибір претендентів на заміщення вакантної посади, розподіл премій на кафедрах, матеріальних ресурсів між кафедрами тощо). Портал може стати платформою для створення мереж з різними цілями, для явного і неявного обміну інформацією. Це так звані самоврядні мережі (self managed and self organized - самоорганізовані та самоврядні), завдяки чому їх члени орієнтовані на результат. Цінність і значення таких мереж полягають у тому, що завдяки порталу вони зможуть побачити шлях до успіху інших членів своєї мережі або інших мереж і, таким чином, наслідувати успішний досвід, скопіювати його, перейнявши систему цінностей, що призвела до успіху, адже бути успішними як у широкому, так і вузькому розумінні є основною метою всіх представників суспільства загалом та академічної галузі зокрема.

Портал надасть можливість перегляду та збереження інформації й результату її аналітичної обробки - рейтингування ресурсів (людей, підрозділів, закладів), а також перегляду обраної системи цінностей (набору показників). Це призводить до обміну цінностями (системами цінностей), взаємопроникнення культур і цінностей (наприклад між представниками академічної галузі та студентських мереж, громадськості, між представниками різних академічних мереж тощо).

Завдяки запропонованому підходу забезпечується необхідна в українському суспільстві прозорість наявних ресурсів і досягнень, відповідність встановлених цілей наданим можливостям і ресурсам для їх досягнення. Через урахування певних рекомендацій представників суспільства надається можливість широким колам зацікавленої громадськості неявно впливати на розвиток освіти та науки, що створює умови для суспільної відповідальності за стан і розвиток цих галузей, з одного боку, а з іншого - з'являється можливість оприлюднення певного вигляду звітності освітян і науковців суспільству щодо до того, на що використовують кошти платники податків. Таким чином, ми забезпечуємо головний компонент у системі забезпечення якості - постійну взаємну еволюцію (коеволюцію) партнерів завдяки обміну інформацією між партнерами - членами мереж завдяки доступу до відкритої та соціально верифікованої інформації про досягнення кожного.

Так, вищезазначене надає нам можливість зробити висновок, що розвиток культурно-мистецької освіти визначається інтенсивністю перебігу сучасних цивілізаційних процесів і викликами часу. Економічні, політичні, соціальні зміни, які відбуваються в країні, спричинили втрату в суспільстві творчої сили і певною мірою призвели до духовного зубожіння. Тому використання сучасних трендів і запровадження інноваційних технологій у поліпшенні доволі складної ситуації, яка склалась у культурно-мистецькому просторі країни, - беззаперечна.

Відтак постає необхідність дослідження провідних тенденцій та умов функціонування європейської освіти, стимулів її розвитку з метою подальшого застосування в сучасному вітчизняному освітньому просторі. Таке впровадження має на меті максимальне збереження традиційного змісту та призначення культурно-мистецької освіти з утіленням інновацій для забезпечення адаптації мистецької освіти вимогам часу. При цьому слід зазначити, що певний успіх в європейській культурно-мистецькій освіти пов'язаний з розумінням викликів сучасності.

Нагальною залишається розробка та запровадження дієвих механізмів і методів інтеграції вітчизняної освіти в європейський простір. Методи впровадження сучасних освітніх трендів мають носити системно-структурний підхід, зорієнтований на визначення раціональної структури культурно-мистецького освітнього потенціалу. Використовуючи сучасні методи, суб'єкти освітнього процесу мають звертати увагу на привабливість, відповідно до прогресивних ідей і нормативних співвідношень, заданих найбільш досконалими освітніми трендами.

Безумовно, одним з найважливіших факторів трансформації у сфері освіти на локальному рівні, з урахуванням глокального контексту, є самооцінка ефективності діяльності щодо забезпечення якості на всіх рівнях освітнього процесу. Таке впровадження має на меті не тільки традиційну статистичну звітність, а й формування вмінь і навичок для самопізнання як на рівні ВНЗ, так і професора, студента. Визначення й об'єктивний аналіз усіх критеріїв (позитивних, негативних), за якими функціонує освітня діяльність дозволить більш якісно формувати навчальні програми та професорсько-викладацький склад, який їх реалізовує. Важливим залишається питання автономії ВНЗ, їх структурних складових. Цей процес дозволить вишам обирати більш гнучку та дієву систему забезпечення якості освіти.

Перспективи подальших досліджень у цьому напрямі повинні орієнтуватися не тільки на вивчення європейського досвіду, а й практичне впровадження кращих сучасних освітніх трендів, наближення їх до вітчизняної освітньої практики. Використання сучасних підходів дозволить модернізувати культурно-мистецьку освіту та наблизити її до європейських стандартів. Пріоритетним залишаються питання переосмислення та гармонічного поєднання управлінських традицій та інновацій в умовах соціальних трансформацій та євроінтеграційних освітніх процесів.

Размещено на Allbest.ru