Особливості організації військової підготовки в Київській політехніці наприкінці 1920-х - на початку 1930-х років

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»

ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ВІЙСЬКОВОЇ ПІДГОТОВКИ В КИЇВСЬКІЙ ПОЛІТЕХНІЦІ НАПРИКІНЦІ 1920-Х - НА ПОЧАТКУ 1930-Х РОКІВ

Хитровська Юлія Валентинівна

доктор історичних наук, професор, професор

кафедри історії факультету соціології і права

м. Київ

Анотація

Мілітаризація радянського суспільства почалася ще в період воєнного комунізму, коли воно навчилося жити у стані перманентної мобілізації. Подібна ситуація зберігалася й впродовж наступних років. Вже на середину 1920-х років у керівництва СРСР утвердилася думка, що країна щільно оточена ворогами -- капіталістичними країнами, тому війна практично невідворотна, а значить, необхідно провести широкомасштабне переозброєння і залучити до військової підготовки якомога більшу частину населення, особливо молоді. Цей процес зачепив й вищу цивільну освіту, в тому числі й Київський політехнічний інститут.

Головне завдання воєнізації полягало у тому, щоб у мирний час забезпечити військовому відомству підготовку командирів та спеціалістів запасу, а також спростити й полегшити набуття військових знань і навичок.

Автор статті, спираючись на архівні документи і матеріали, а також спеціальну історичну літературу, досліджує особливості організації воєнізації в Київській політехніці наприкінці 1920-х - на початку 1930-х років та визначає наслідки цього процесу.

У статті зазначається, що координація діяльності в питанні організації процесу військової підготовки у вищих цивільних навчальних закладах на території радянської України відбувалась через спеціальні інструкції, розпорядження тощо. З метою активної підготовки до воєнізації, в КПІ було створено організаційний комітет, головою якого став тодішній ректор В. Ф. Бобров. Старшим військовим керівником вузів м. Києва і військовим керівником КПІ був призначений комбриг В. О. Ольдорогге, який активно включився у даний процес.

Воєнізацією в інституті продовжували активно займатися і в наступні роки, у тому числі й після утворення у 1930 році із факультетів КПІ самостійних інститутів: енергетичного, машинобудівного, хіміко-технологічного, інженерів залізничного і водного транспорту.

Автор статті доходить висновку, що, незважаючи на певні проблеми, пов'язані, зокрема, із організаційними прорахунками, незадовільним фізичним станом студентів (характерно не лише для даного навчального закладу), реорганізаційними процесами, тим, що молоді люди в процесі набуття військових та політичних знань отримували нерідко викривлене бачення навколишньої дійсності, прискіпливу увагу до «політичної благонадійності», зокрема військового керівника вузу, тощо, все ж воєнізація продемонструвала задовільні результати.

Ключові слова: військова підготовка, повсякдення, Київська політехніка, студенти, мілітаризація.

Annotation

Khytrovska Yuliia Valentynivna Doctor of History, Professor, Professor of the Department of History of the Faculty of Sociology and Law, National Technical University of Ukraine «Igor Sikorsky Kyiv Polytechnic Institute», Kyiv

PECULIARITIES OF THE ORGANIZATION OF MILITARY TRAINING IN KYIV POLYTECHNIC IN THE LATE 1920S - EARLY 1930S

The militarization of Soviet society began during the time of War Communism, when it learned to live in a state of permanent mobilization. A similar situation persisted in the following years. By the mid-1920s, the leadership of the USSR had established the idea that the country was surrounded by enemies -- capitalist countries, so war was almost inevitable, which meant that it was necessary to carry out large-scale rearmament and involve as much of the population as possible, especially young people, in military training. This process also affected higher civilian education, including the Kyiv Polytechnic Institute.

The main task of militarization was to provide the military department with the training of commanders and reserve specialists in peacetime, as well as to simplify and facilitate the acquisition of military knowledge and skills.

The author of the article, relying on archival documents and materials, as well as special historical literature, explores the peculiarities of the organization of militarization in the Kyiv Polytechnic in the late 1920s - early 1930s and determines the consequences of this process.

The article notes that the coordination of activities in the organization of the process of military training in higher civilian educational institutions on the territory of Soviet Ukraine took place through special instructions, orders, etc. In order to actively prepare for militarization, an organizing committee was created in KPI, the chairman of which was the then rector V.F. Bobrov. The senior military head of the universities of Kyiv and the military head of the KPI was appointed the brigade commander V.O. Oldorogge, who was actively involved in this process.

The institute continued to be actively engaged in militarization in the following years, including after the formation in 1930 of independent institutes from the faculties of Igor Sikorsky Kyiv Polytechnic Institute: energy, mechanical engineering, chemical technology, railway and water transport engineers.

The author of the article comes to the conclusion that, despite certain problems related, in particular, to organizational miscalculations, unsatisfactory physical condition of students (typical not only for this educational institution), reorganization processes, the fact that young people in the process of acquiring military and political knowledge often received a distorted vision of the surrounding reality, meticulous attention to "political reliability", in particular the military head of the university, etc., nevertheless militarization demonstrated satisfactory results.

Keywords: military training, everyday life, Kyiv Polytechnic, students, militarization.

Постановка проблеми

Процес мілітаризації радянського суспільства розпочався ще за часів воєнного комунізму, коли воно навчилося жити в стані перманентної мобілізації. Така ситуація зберігалася й надалі. Вже на середину 1920-х років у керівництва СРСР утвердилася думка, що країна оточена ворогами -- капіталістичними країнами, тому війна практично неминуча, а значить, варто провести широкомасштабне переозброєння і залучити до військової підготовки якомога більшу частину населення, особливо молоді. До цих процесів активно залучалися навіть діти. Як зазначає Нані Гогохія, «діти традиційно для більшовицької влади розглядалися як майбутні бійці, яким належало витримати останній бій за владу Рад у війні зі світовим капіталом. Очікування неминучої війни зумовило залучення резервної армії - майбутніх бійців до військових занять» [8].

У 1920-х роках була створена низка організацій: «Військово-наукове товариство», «Добровільне товариство друзів хімічної оборони і промисловості», «Товариство сприяння авіаційному і хімічному будівництву СРСР», «Товариство сприяння обороні СРСР», які займалися популяризацією військово-технічних знань, а також військовою підготовкою широких мас. У 1927 році «Товариство сприяння обороні СРСР» і «Товариство сприяння авіаційному і хімічному будівництву СРСР» об'єднались у «Товариство сприяння обороні й авіаційно-хімічному будівництву СРСР». З 1930-х років воно опікувалося питанням здачі норм з фізичної культури та військово-прикладних дисциплін: «Готов к труду и обороне» (ГТО), «Ворошиловский стрелок», «Готов к противовоздушной и противохимической обороне» та інші.

Варто зазначити, що у 1930 році у системі військової освіти Тсоавіахіму навчалось 1,3 млн. чоловік. У радянській Україні на початок 1930 року діяли 7551 військовий і 3425 стрілецьких гуртків, понад 3 тис. тсоавіахімівських куточків. Як зазначає А. Яшанов, попри негативні аспекти діяльності військово-оборонних товариств, зокрема, застосування адміністративнокомандних методів роботи, окозамилювання, відсутність достатнього фінансування, були у їхньому функціонуванні й позитивні моменти. Вони полягали в організації системи протиповітряної та протихімічної оборони, розвитку стрілецького спорту, відкритті військово-авіаційних навчальних центрів. Так, мережа протиповітряного навчання об'єднувала у 1934 році 4516 гуртків, де навчалося 375 тис. осіб. На кінець 1930-х років в Україні, зокрема, функціонувало 33 льотних і 2 технічних аероклуби, де щорічно проходило навчання близько 4440 чоловік [11, с. 16].

Отож, радянські державні й партійні органи вже з цього часу приділяли велику увагу воєнно-спортивному навчанню населення СРСР, у тому числі й на території України, особливо молодих людей, забезпеченню режиму масштабної мілітаризації суспільства. Цей процес зачепив й вищу цивільну освіту, в тому числі й Київський політехнічний інститут.

У зв'язку із тим, що у статті приділено увагу не лише подіям, які відбувалися наприкінці 1920-х років, а й на початку 1930-х рр., на нашу думку, доцільно зауважити, що Вища Рада народного господарства (ВРНГ) СРСР ухвалила рішення створити галузеві інститути на основі факультетів закладів вищої освіти політехнічного профілю. Таким чином, Київський політехнічний інститут розформували (наказ ВРНГ від 20 березня 1930 року), а наказом ВРНГ за № 1240 від 17 квітня 1930 року на базі КПІ було створено вісім самостійних галузевих інститутів: машинобудівний, енергетичний, хіміко-технологічний, авіаційний, інженерно-будівельний, інженерів залізничного й водного транспорту, легкої промисловості, харчової промисловості. З 1934 року постановою уряду Київський машинобудівний, Київський енергетичний і Київський хіміко-технологічний інститути, що розташовувались у корпусах колишнього Київського політехнічного інституту, знову було об'єднано в один інститут, який з того часу і й до 1938 року мав назву Київський індустріальний інститут імені П. П. Постишева.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Спеціальних наукових досліджень із даної проблематики немає. Безпосередньо питанню воєнізації у Київському політехнічному інституті присвячена лише одна стаття «Історія військової підготовки в КПІ (1926-2001рр.)» [9], де подається певна інформація й щодо періоду кінця 1920 - початку 1930-х років.

Загальна інформація й окремі статистичні дані, що стосуються процесу військової підготовки в інституті, містяться у роботі «Киевский индустриальный институт. 40 лет» [10]. Грунтовний аналіз особливостей функціонування військово-оборонних товариств на території радянської України протягом 1920-1930 років здійснив А. Яшанов у дисертаційному дослідженні «Військово-оборонні громадські об'єднання в Україні (20-30-ті роки ХХ ст.) [11]. Краще розуміння історичного тла зазначеного періоду надає стаття Нані Гогохії «Дитинство у тоталітарному суспільстві: «вірні ленінці» радянської України у 1930-х роках» [8], де авторка на яскравих прикладах демонструє процес тотальної мілітаризації радянського суспільства, який охопив навіть дітей.

Для розкриття теми статті використовувалися архівні документи й матеріали, пов'язані як безпосередньо з історією Київської політехніки, так й із загальноукраїнським матеріалом, що стосується всіх цивільних вищих навчальних закладів УСРР у даний історичний період (Ф. Р-308, Ф. Р-309, Ф. Р-310 Державного архіву м. Києва (Держархів м. Києва), Ф.1 Центрального державного архіву громадських об'єднань України (ЦДАГО України).

Метою статті є висвітлення особливостей процесу воєнізації в Київському політехнічному інституті наприкінці 1920 - на початку 1930 років, а також визначення його наслідків.

Виклад основного матеріалу

військовий підготовка київський політехніка

Перш ніж розпочати висвітлення особливостей воєнізації в Київській політехніці у зазначений період, варто звернути увагу на загальні рекомендації щодо цього процесу в системі вищої (цивільної) освіти УСРР. Так, у зв'язку із введенням вищої допризовної військової підготовки у вищих цивільних навчальних закладах з'явилася спеціальна інструкція (травень 1927 р.) щодо введення обліку студентів. У ній, зокрема, зазначалось, що на кожного студента, незалежно від того чи підлягає він вищій допризовній військовій підготовці чи ні, при вступі до вузу заводиться «особиста карта студента». В цю карту в канцелярії навчального закладу повинні були вноситися всі необхідні відомості щодо наявності військових та інших документів. При цьому відмітки про результати медичного огляду, проходження студентами теоретичного курсу вищої допризовної підготовки і літньої практики, із розподілом їх по групах, у ній мали робитися за вказівками військового керівника вузу, який повинен був засвідчити правильність зроблених відміток [1, арк.1].

Для покращення стану воєнізації у вузах УСРР, у лютому 1927 року Наркомат освіти рекомендував організувати окремі предметні комісії для військових дисциплін при інститутах для систематичного методичного керівництва процесом вивчення студентами військових дисциплін [2, арк.15].

22 жовтня 1930 року за №°Г-127/2810 вийшло розпорядження начальника штабу Українського військового округу і заступника Наркомату освіти. В ньому зазначалося, що військовий керівник вузу повинен підлягати начальнику округу з військової підготовки студентів, при цьому він же був помічником директора вузу в питаннях проведення воєнізації і тому підпорядковувався останньому в адміністративному порядку. Також вказувалося, що військовий керівник вузу є прямим начальником для студентів, що проходять вищу позавійськову підготовку (В.П.П.). У випадках, коли в одному приміщенні розташовані декілька вузів, які переведено на В.П.П. та користуються одним військовим кабінетом, головним військовим керівником ставав «старший у порядку проходження служби». Студенти, що проходили В.П.П., під час військових занять, у ті дні та години, коли вони проводились, вважалися такими, що перебувають «на службі», в інший час - «поза службою». У зв'язку з тим, що студенти вузів, де було введено В.П.П., знаходилися на дійсній військовій службі, відрядження, відпустки і переводи їх в інші вузи повинні були завчасно погоджуватися з військовим керівником, оголошуючи про це в наказі вузу. Щоб керувати військовою підготовкою студентів, в інститутах, де запроваджено вищу позавійськову підготовку, в штат мала вводитися додаткова посада секретаря військового керівника, завданням якого був військовий облік студентів, а також один кваліфікований співробітник військового кабінету. В інститутах, де запроваджено військову підготовку - посада військового керівника і одного кваліфікованого співробітника військового кабінету, у вузах, які не охоплені військовою підготовкою, цих посад не було передбачено [8, арк. 159-159зв.].

Щодо особливостей проведення воєнізації в КПІ, то варто почати з того, що у березні 1926 року відбувся перший Всесоюзний з'їзд делегатів організації воєнно-наукового товариства СРСР, у його роботі приймав участь тодішній ректор Київського політехнічного інституту Вікторін Флавіанович Бобров. На цьому з'їзді було поставлено завдання провести воєнізацію вищих навчальних закладів. У зв'язку з цим, керівництво Київського політехнічного інституту прийняло рішення про організацію воєнно-наукового гуртка. У нього записувались ті, хто в тій чи іншій мірі мав намір сприяти зміцненню обороноздатності держави (членами гуртка були студенти, професорсько-викладацький склад і технічні працівники інституту). З метою активної підготовки до воєнізації, в КПІ створили організаційний комітет, головою якого став В. Ф. Бобров. До його складу входили: по одному викладачу з кожного факультету, один студент, троє осіб від військових організацій і двоє осіб від військово-хімічної секції хімічного гуртка. Перше засідання оргкомітету відбулося 7 квітня 1926 року. Саме на ньому був складений план проведення воєнізації інституту, який передбачав точне визначення її цільової установки і проведення пропаганди серед професорсько-викладацького складу та студентів, а також створення навчального плану відповідно до цільового завдання та розробку навчальних програм [9].

Головне завдання воєнізації полягало в тому, щоб у мирний час забезпечити військовому відомству підготовку командирів та спеціалістів запасу, а також спростити й полегшити набуття військових знань і навичок [9].

Наказом по особовому складу Робітничо-селянської Червоної армії (РСЧА) за №780 від 4 листопада 1926 року старшим військовим керівником вузів м. Києва і військовим керівником КПІ був призначений комбриг Володимир Олександрович Ольдорогге - заступник начальника школи червоних командирів імені Камєнєва. 17 вересня 1926 року посаду завідувача військовим кабінетом при КПІ обійняв Михайло Іванович Костко. Варто зауважити, що військовий кабінет був створений для вирішення завдань по зосередженню всієї наочної агітації, схем, діаграм, цінних посібників для вивчення військової справи тощо. 16 вересня 1930 року в Київському політехнічному інституті була створена військова кафедра, завідуючим якої було призначено В. О. Ольдорогге [9].

1927 року з'явилася постанова правління КПІ. У ній зазначалося, що заняття з вищої допризовної підготовки повинні розпочатися з 10 жовтня поточного року і мають проводитися на першому, другому, третьому і четвертому курсах усіх факультетів інституту. Відповідно до розпорядження Головного управління РСЧА (від 11 червня 1927 року за №90621/вм/2) теоретичний курс військового навчання мали проходити усі студенти незалежно від віку, статі й стану здоров'я. До проходження теоретичного курсу в обов'язковому порядку повинні долучитися також і ті студенти, які служили у лавах Робітничо-селянської Червоної армії і флоту (те саме стосувалося й тих, хто служив у царській армії або були відправлені в запас; все це стосувалося рядового і молодшого складу). Звільнялися від військового навчання лише студенти вищого складу запасу. Заняття з вищої допризовної військової підготовки для всіх студентів без виключення визначалися як обов'язкові в порядку проходження дійсної військової служби. Студенти, що працювали на підприємствах, повинні були подбати про те, щоб їх звільнили від роботи в години занять з військової справи. Також у постанові підкреслювалося, що студенти мають усвідомити, що ці заняття є обов'язковими і заліки з військових дисциплін входять у так званий перевідний мінімум [1, арк.6].

Варто зазначити, що навчання військовим дисциплінам у КПІ проводилось лекційним методом, вирішенням показових тактичних задач та виконанням лабораторних робіт. Після закінчення теоретичного курсу навчання студенти проходили двохмісячні збори у військових частинах [9].

13 жовтня 1927 року на засіданні правління КПІ про стан воєнізації в інституті доповів військовий керівник В. О. Ольдорогге. Він наголосив, що студентів вже розподілено на групи по 50 осіб. Регулярних занять ще немає, адже не всі факультети закінчили процес переводу студентів з курсу на курс. Він відзначив погане відвідування студентами занять з військових дисциплін, які, як підкреслив Ольдорогге, мусять відвідувати всі студенти, адже вони вважаються вищою допризовною підготовкою. Як зазначив Ольдорогге, на з`їздах військових керівників цивільних вузів, що відбулися у Харкові (Всеукраїнський) та Москві (Всесоюзний) у вересні 1927 року, присутні відзначили незадовільний фізичний стан студентів, більшість із яких визнано такими, що непридатні до стройової служби, і їх призначено до нестройової. З'їзди ухвалили рішення негайно розпочати роботу з усунення цього «тривожного явища» й поліпшення фізичного стану студентів. Для цього, як наголошувалося, потрібно зміцнити фізичну підготовку з військовим ухилом. Ольдорогге підкреслив, що ці заняття є обов'язковими як для чоловіків, так і для жінок, і будуть проводитися під «медичним наглядом і суворим контролем» [3, арк.306].

Також він зазначив, що на перших курсах КПІ з викладанням військових дисциплін все гаразд, на других - дещо гірше і найгірша ситуація - на третіх курсах. Як пояснив Ольдорогге, сталося це через те, що з початком воєнізації старші (треті) курси повинні були проходити табірний збір разом із молодшими, але потім, за клопотанням правління КПІ і поясненням Наркомату освіти, їх було звільнено від подібних зборів і вони це звільнення сприйняли як звільнення від усіх занять, пов'язаних із воєнізацією, і відповідно не склали заліки. За словами Ольдорогге, скласти ці заліки безумовно потрібно і найкращий спосіб вплинути на ситуацію - не переводити на старший курс студента, якщо у нього немає заліків з військових дисциплін. Таких дисциплін, як підкреслив Ольдорогге, небагато - 4 на рік і треба вжити всіх необхідних заходів, щоб вони були складені [3, арк.307].

Воєнізацією активно займалися і в наступні роки, у тому числі й після утворення 1930 року із факультетів КПІ самостійних інститутів: енергетичного, машинобудівного, хіміко-технологічного, інженерів залізничного і водного транспорту. Згідно з наказом по Київському хіміко-технологічному інституту від 16 листопада 1930 року, у зв'язку з декадою оборони для перевірки та поглиблення військових знань серед студентів інституту протягом 22 і 23 листопада 1930 року призначалося проведення військової тактичної гри. До участі у ній мали залучити у першу чергу начальника складу запасу, весь четвертий курс і тих студентів, яких визначив військовий керівник інституту [4, арк.189].

Згідно з іншим наказом по Київському хіміко-технологічному інституту від 5 червня 1934 року, відповідно до наказу командуючого військами УВО від 9 березня 1934 року за №029 та директиви начальника штабу УВО від 17 квітня 1930 року за № ВПУ/4/077, студенти другого курсу, що проходять вищу позавійськову підготовку в інституті, з 6 червня по 6 серпня 1934 року залучаються до проходження двохмісячної табірної бойової підготовки у таборах частин Житомирського гарнізону [5, арк.15].

Важливе значення надавалося також й особі військового керівника вузу, перш за все, його політичній благонадійності. Так, як зауважив т.в.о. директора Київського енергетичного інституту Ситников у доповідній записці до ЦК КП(б)У від 14 листопада 1931 року, у зв'язку з викриттям контрреволюційної діяльності колишнього військового керівника у Київському енергетичному інституті, керівництво військовим кабінетом було замінено. Також, за його словами, організовано нові військові лабораторії та кабінети. Тут варто зазначити, що Київський енергетичний інститут готував командирів запасу й зв'язку [7, арк.73].

Якщо говорити про результати воєнізації в Київській політехніці (у процесі реорганізації у червні 1934 року машинобудівний, енергетичний і хіміко-технологічний інститути об'єдналися в один вуз, який дістав назву Київський індустріальний інститут, таку назву КПІ мав до липня 1944 р.), то за даними на 1938/39 навчальний рік, студенти інституту оволодівали різними оборонними спеціальностями. Були підготовлені сотні ворошиловських стрілків і кулеметників, льотчиків і парашутистів, снайперів тощо. Зокрема, на цей час нараховувалось 1084 ворошиловських стрілків першого ступеня, 182 - другого ступеня, 80 снайперів, 15 класних стрілків, 276 кулеметників, 10 пілотів, 64 парашутистів тощо [10, с.27]. До початку німецько-радянської війни (1941-1945 рр.) було підготовлено більше 5000 командирів взводів [9].

Висновки

Таким чином, радянські державні й партійні органи приділяли значну увагу масштабній мілітаризації радянського суспільства в окреслений період. Це безпосередньо стосувалося й вищої (цивільної) освіти. Координація діяльності в цьому напрямі відбувалась через спеціальні інструкції, розпорядження тощо. Щодо військової підготовки у КПІ, то незважаючи на певні проблеми, пов'язані, зокрема, із організаційними прорахунками, незадовільним фізичним станом студентів (характерно не лише для даного навчального закладу), реорганізаційними процесами, тим, що молоді люди в процесі набуття військових та політичних знань отримували часто викривлене бачення навколишньої дійсності, прискіпливу увагу до «політичної благонадійності», зокрема військового керівника вузу, тощо, особливо на початку впровадження воєнізації в Київській політехніці наприкінці 1920-х років, все ж, як видно із статистичних даних, у цілому вона продемонструвала задовільні результати.

Література

1. ДАК. Ф. Р-308, оп.1, спр.668.

1. DAK. F. R-308, op.1, spr.668 [State archive of the city of Kyiv. F. R-308, item 1, file 668.] [in Ukrainian].