Національно-патріотичне виховання дошкільників засобом партнерської взаємодії сім’ї та закладу дошкільної освіти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини, м. Умань

Національно-патріотичне виховання дошкільників засобом партнерської взаємодії сім'ї та закладу дошкільної освіти

Трофаїла Наталія Дмитрівна

кандидат педагогічних наук, доцент

доцент кафедри психології та педагогіки розвитку дитини

Анотація

патріотичний виховання діти дошкільний

У статті визначено й науково обґрунтовано роль партнерської взаємодії батьків та вихователів дошкільного закладу в патріотичному вихованні дітей старшого дошкільного віку. Здійснено теоретичне осмислення понять «патріотичне виховання», «національне виховання», «національно-патріотичне виховання», з'ясовано особливості їх тлумачення у науковому дискурсі, що дозволило виявити в них спільні риси: національна ідея, гуманістичні цінності, толерантне ставлення до інших народів, виховний ідеал, духовна культура, національна самовідданість, українознавча інтегрована виховна взаємодія. Виявлено, що поняття «патріотизм» розуміють: як принцип, цінність, моральне почуття, соціально-психічне утворення, дієвість, моральний ідеал. Водночас домінувальною є позиція, за якою патріотизм розглядають як одне з найглибших громадянських почуттів, змістом якого є любов до Батьківщини, відданість їй, готовність служити заради її процвітання й незалежності, що в сучасних умовах набуває особливої актуальності. Структуру патріотизму вчені визначають через такі її складники: почуття, потреби, мотиви, патріотичний досвід, усвідомлення, національні цінності. Виокремлено такі особливості українського патріотизму: висока гуманістична спрямованість української патріотичної ідеї; демократичний рух; повага до інших народів; самопожертва в інтересах Батьківщини; співчуття до страждання народу; вшанування старших за віком; дотримання народних традицій і звичаїв; спільна суспільно-корисна діяльність; любов до рідної природи. Констатовано, що патріотизм формується в особистості під впливом соціуму в єдності думки, почуття і дії. Доведено термінологічний взаємозв'язок національно-патріотичного виховання з морально-етичним, духовним і громадянським вихованням, сутність яких широко розкрито вченими у науково-методичній літературі.

Ключові слова: патріотичне виховання, національне виховання, національно-патріотичне виховання, діти дошкільного віку.

Trofailа Nataliia Dmytrivna candidate of Pedagogical Siences, Associate Professor at the Department of Child Psychology and Pedagogy, Pavlо Tychyna Uman State Pedagogical University, Uman

National patriotic education of preschool children as a means of partnership interaction between the family and the institution preschool education

Abstract

The article defines and scientifically substantiates the role of partnership between parents and preschool educators in the patriotic education of older preschool children. A theoretical understanding of the concepts of «patriotic education», «national education», «national-patriotic education» was carried out, the peculiarities of their interpretation in the scientific discourse were clarified, which made it possible to identify common features in them: the national idea, humanistic values, tolerant attitude towards other peoples, educational ideal, spiritual culture, national dedication, Ukrainian studies integrated educational interaction. It was revealed that the concept of «patriotism» is understood as: a principle, a value, a moral feeling, a socio-psychological education, effectiveness, a moral ideal. At the same time, there is a dominant position according to which patriotism is considered as one of the deepest civic feelings, the content of which is love for the Motherland, devotion to it, readiness to serve for its prosperity and independence, which in modern conditions acquires special relevance. Scientists define the structure of patriotism through its following components: feelings, needs, motives, patriotic experience, awareness, national values.

The following features of Ukrainian patriotism are highlighted: high humanistic orientation of the Ukrainian patriotic idea; democratic movement; respect for other nations; self-sacrifice in the interests of the Motherland; sympathy for the suffering of the people; honoring the elderly; observance of folk traditions and customs; joint socially beneficial activity; love for native nature. It was established that patriotism is formed in an individual under the influence of society in the unity of thought, feeling and action. The terminological relationship between national-patriotic education and moral-ethical, spiritual and civic education, the essence of which is widely disclosed by scientists in the scientific and methodological literature, is proved.

Key words: patriotic education, national education, national-patriotic education, children of preschool age.

Постановка проблеми

Входження в європейський соціокультурний простір вимагає радикальних змін в освітньому процесі, використання новітніх технологій, форм і методів навчання, що сприяли б реалізації інтелектуально-духовного потенціалу майбутніх громадян України. Чим раніше розпочнеться національно-патріотичне виховання майбутнього громадянина України, тим ефективніше буде становлення його як особистості, патріота української соборності. Освітньою проблемою сьогодні, починаючи з дошкільного віку, є виховання самодостатньої, відповідальної особистості, яка усвідомлює свою роль у житті держави, не байдужа до долі своєї країни та своїх громадян, і готова захистити свою країну в майбутньому.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Проблему національного виховання досить широко висвітлено у працях видатних класиків вітчизняної педагогіки та сучасності Г. Ващенка, М. Драгоманова, О. Духновича, І. Огієнка, С. Русової, Г. Сковороди, М. Стельмаховича, В. Сухомлинського, К. Ушинського, Я. Чепіги, Л. Шкребтієнко.

Мета статті ? висвітлення значення партнерської взаємодії сім'ї та закладу дошкільної освіти щодо національно-патріотичного виховання дошкільників.

Виклад основного матеріалу

Дошкільний вік виступає підґрунтям формування елементарних понять та норм національно-патріотичного змісту, адже, як зазначено у статті 7 Законі України «Про дошкільну освіту», дошкільна освіта - цілісний процес, з-поміж завдань якого є: виховання у дітей любові до України, шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної мови, регіональних мов або мов меншин та рідної мови, національних цінностей Українського народу, а також цінностей інших націй і народів, свідомого ставлення до себе, оточення та довкілля; формування особистості дитини, розвиток її творчих здібностей, набуття нею соціального досвіду.

Закон України «Про освіту», «Про дошкільну освіту», Національна стратегія розвитку освіти в Україні до 2021 року, Стратегія національно-патріотичного виховання до 2025 року, Концепція національно-патріотичного виховання і Базовий компонент дошкільної освіти, створюють нормативно-правову основу для національно-патріотичного виховання дітей у партнерській взаємодії вихователів та батьків.

У статті 8 Закону України «Про дошкільну освіту» сказано, що «Сім'я зобов'язана сприяти здобуттю дитиною освіти у дошкільних та інших навчальних закладах або забезпечити дошкільну освіту в сім'ї відповідно до вимог Базового компонента дошкільної освіти».

Зокрема, Державний стандарт «Базовий компонент дошкільної освіти» (2021) вказує, що отримання дошкільної освіти в закладі освіти або в іншому суб'єкті освітньої діяльності не звільняє батьків від обов'язку доглядати, піклуватися, виховувати, розвивати та навчати дитину.

Залучення сім'ї до освітнього процесу ЗДО підтверджує ідею про те, що кожен з батьків дитини несе відповідальність за її виховання, розвиток і навчання, збереження її життя, зміцнення здоров'я, формування почуття людської гідності та формування усвідомленого ставлення дитини до здорового способу життя.

Державний стандарт дошкільної освіти чітко передбачає, що держава, сім'я та фахівці дошкільної освіти відповідають за розвиток і виховання дітей дошкільного віку.

Національно-патріотичне виховання дітей значною мірою залежить від взаємодії вихователів та батьків.

Проблемі категорії «взаємодія» у рамках приділяли увагу В. Вернадський, П. Флоренський, К. Ціолковський, А. Чижевський, К. Кедров, Ю. Бабанський, М. Данилова, Л. Новікова.

Дошкільна освіта є основним соціальним інститутом на етапі дошкільного дитинства, який допомагає дитині розвиватися та формуватися як особистість. Завдяки гармонійній взаємодії ЗДО з сім'єю дитина може розкрити та реалізувати свій потенціал і вийти на нові шляхи в соціальній реальності.

У цьому контексті сім'я несе найбільшу відповідальність за виховання дітей. Дитина отримує перше уявлення про себе та інших у сім'ї. Вона також розвиває соціальні почуття, навички спілкування та навички брати участь у діяльності з дорослими та однолітками, які необхідні для життя.

Сім'я є важливим фактором соціалізації особистості, оскільки вона дозволяє взаємопроникненню дітей і дорослих. Тим не менш, сім'я потребує допомоги у навчанні, вихованні та розвитку своїх дітей, а також узгодженості своїх дій із соціальними інститутами освіти та виховання дітей.

Під взаємодією розуміється процес одночасного впливу двох або більше систем один на одного як найбільш загальна форма зміни їх станів, властивостей.

У філософському словнику «взаємодія» тлумачиться як «філософська категорія, що відображає особливий тип відносин між об'єктами, за якого кожен з об'єктів діє (впливає) на інші об'єкти, внаслідок чого вони змінюються, водночас зазнаючи впливу з боку кожного з цих об'єктів, що, в свою чергу, зумовлює зміну його стану. Її фундаментальне значення зумовлене тим, що вся людська діяльність у реальному світі, практика, а саме: наше існування і відчуття його реальності ґрунтуються на різноманітних взаємодіях, які людина здійснює і використовує як засіб пізнання, знаряддя дії, спосіб організації буття».

У педагогічних словниках: «Взаємодія - особлива форма зв'язку між людьми, процесами, діями, явищами, в результаті якої відбувається зміна їх початкових якостей або станів. Вона веде до синтезу, інтеграції об'єктів, до єдності дій» [3, с. 30].

Педагогічна взаємодія - це особлива форма зв'язку між учасниками освітнього процесу, яка передбачає взаємозбагачення їх інтелектуальної, емоційної, діяльнісної сфери; їх координацію і гармонізацію.

Педагогічна взаємодія означає чіткий розподіл функцій, взаємне делегування, дотримання прав і обов'язків сторін взаємодії [2]; «це процес, що відбувається між вихователем і вихованцем у перебігу навчально-виховної роботи і спрямований на розвиток особистості дитини» [2].

У психологічному словнику «взаємодія» трактується як «процес безпосередньої взаємодії об'єктів (суб'єктів) один з одним, що викликає їхній взаємний зв'язок».

«Педагогічна взаємодія» трактується також як «особлива форма зв'язку між учасниками освітнього процесу. Вона передбачає взаємозбагачення інтелектуальної, емоційної, діяльнісної сфери учасників освітнього процесу; їх координацію і гармонізацію; особистісний контакт вихователя і вихованця (-ів), випадковий чи навмисний, тривалий чи короткочасний, вербальний чи невербальний, такий, що як наслідок має взаємні зміни їхньої поведінки, діяльності, відносин, настанов. Педагогічна взаємодія може виявлятися у вигляді співпраці, суперництва...» [4, с. 30].

Сучасне трактування педагогічної взаємодії є різновидом соціальної взаємодії людей і розглядається як: педагогічне спілкування (О. Бодальов, В. Кан-Калик, І. Зимня, С. Кондратьєва та ін.); педагогічна система, що об'єднує кілька самостійних структурних компонентів, які підпорядковані, цілям освіти, формуванню розвиненої особистості кожного вихованця (А. Бойко); спосіб організації навчально-виховного процесу (Ю. Бабанський, В. Бондар, О. Киричук, О. Кіліченко); особливий вид педагогічної діяльності (Р. Берне, К. Роджерс, Б. Джойс, Л. Тайлер); істотна характеристика педагогічного процесу (В. Сластьонін); сукупність педагогічних ситуацій (І. Зязюн, Л. Крамущенко, І. Кривонос, Н. Тарасевич, В. Семиченко та ін.); взаємна активність вихователів і вихованців (Н. Мойсеюк); процес виховання в сучасному розумінні (І. Бех, І. Підласий).

В. Семенов одним із перших висунув тезу, згідно з якою основою теоретичної концепції педагогіки є педагогічна взаємодія сторін, і запропонував таку класифікацію:

- взаємодія вихователя і вихованця;

- процес, що створює види діяльності (пізнання, гра, праця, спілкування);

- процес, у якому з одного боку розвивається і формується особистість вихованця, а з іншого - вдосконалюється особистість вихователя.

У педагогічній взаємодії важливе місце відводиться спілкуванню як специфічній формі педагогічної взаємодії та спільній діяльності та як вияву суб'єкт-об'єкт-суб'єктних відносин. Спілкування і спільна діяльність пов'язані; оскільки спілкування є атрибутом спільної діяльності й самостійною цінністю, воно водночас тією чи тією мірою опосередковується нею. Будь-яка взаємодія забезпечується рівністю відносин, але в його основі лежить нерівність позицій суб'єкта, що ініціює вплив, і об'єкта, що його сприймає.

На думку В. Гриньова, найважливішою характеристикою особис- тісного аспекту педагогічної взаємодії є можливість впливати один на одного та викликати реальні перетворення не лише в пізнавальній, а й в особистісній і сферах [2 с.151].

Вченими виділено такі елементи педагогічної взаємодії:

- взаємопізнання як упізнавання один одного, позитивне оцінювання індивідуальних та особистісних рис, можливостей і здібностей;

- взаєморозуміння як стан спільності та взаємності досягнення сенсу та мотивів суб'єктів діяльності та міжособистісних відносин, очікування адекватної ідентифікації та готовність до неї, що дозволяє досягати мети спільної діяльності або спілкування, максимально сприяє дотриманню інтересів, що надає можливості для саморозкриття здібностей кожного;

- взаємовплив, що викликає зміну поведінки, думок, почуттів учасників;

- взаємовідносини як двобічна готовність до спільних дій. Лише в суб'єкт-суб'єктній взаємодії є можливим діалог, позитивний розвиток і зміни особистості. Саме цей тип взаємодії створює більш сприятливі умови для формування особистості.

Педагогічну взаємодію в організації навчально-виховного процесу дошкільного закладу досліджувала Л. Федорович. Науковець зазначає, що педагогічна сутність взаємодії полягає у спільному вирішенні сім'єю, дошкільною установою завдань педагогічного процесу, його доцільності, цілеспрямованості позитивних взаємовпливів і взаємозамін тих, хто бере участь у педагогічному процесі.

Взаємодія об'єднує педагогів, батьків і дітей, забезпечує їхній активний взаєморозвиток. За доцільно організованої педагогічної взаємодії найвища результативність виявляється у позитивній динаміці та особистісних змінах, розвитку кожного суб'єкта та переходу до вищого рівня функціональності.

Педагогічна діяльність має подвійну спрямованість свого впливу як на вихованців, так і на педагога, батьків тому позитивна, продуктивна, педагогічна взаємодія в освітньому просторі дошкільного закладу - обов'язкова умова виховання і навчання дітей дошкільного віку.

Цінною в аспекті дослідження є думка Г. Ващенка щодо ролі родини у патріотичному вихованні дітей дошкільного віку, адже «батьки в родинному житті мусять своєю поведінкою бути зразками щирої релігійності, чесності, принциповості, українського патріотизму. А в родинних взаєминах мусять панувати любов і злагода» [1].

Г. Ващенко вважав родину малою Батьківщиною, на ґрунті якої будується і Батьківщина велика.

Враховуючи сучасні досягнення дошкільної та початкової освіти, варто відзначити роботу В. Сухомлинського, який підкреслив, що вирішення проблем взаємодії сім'ї та ЗДО має вирішальне значення. Він створив теоретико-методологічні основи взаємодії сім'ї та закладу освіти. Учений наголошує на тому, що дітей можна виховувати не лише за допомогою педагогіки, але й за допомогою «особливої організації» життя, коли вихователь створює середовище, яке виховує в дітях уважність, доброту, турботу та радість життя.

І. Огієнко також наголошував на провідній ролі сім'ї у патріотичному вихованні дитини: «найперше батько й мати повинні навчати дітей ще від малечку своєї української віри; по-друге, кожна родина зобов'язана дотримуватися своїх рідних, українських звичаїв у святах, календарі, житті, убранні мешкання, одежі. Нехай ваша дитина всього навчається у своїй рідній хаті, рідній родині, від своїх рідних батьків й матері, тоді ці звичаї справді будуть для них рідними, своїми, українськими. Тільки родина, тільки батько-мати можуть прищепити своїй дитині свої українські звичаї, а тим зробити її українцем. Поза родиною ніхто цього не зробить».

На даний момент і педагоги, і батьки повинні працювати разом, щоб виховати дітей.

Важливо пам'ятати, що повне виховання стикатися з одночасними впливами сім'ї та організації дошкільної освіти.

Результати дослідження ЗДО щодо впливу на сім'ї засвідчили, що розмова педагогів з членами родини вихованців має будуватися на основи для того, щоб вихователь продемонстрував досягнення дитини та її позитивні якості, вірити в свої сили та здібності. Саме в такій приємній ролі педагога сприймається як рівний у тому, щоб брати участь у вихованні дитини для того, щоб батьки стали активними однодумцями та помічниками вихованців, які беруть участь у вихованні своїх дітей, повинні бути включені до життя закладу дошкільна освіта, постійно повідомляти сім'ю про освітні події, а також індивідуальні методи розвитку дитини.

Робота педагога з сім'єю є складним і з організаційної, і з психолого-педагогічної точки зору.

Таким чином педагогам потрібно встановити, як батьки будуть їхніми партнерами та помічниками в системі взаємин «вихователь - дитина - сім'я».

Коли йдеться про визначення «складних» груп батьків у співпрацю з вихователями дошкільної освіти, то варто виокремити:

1) батьки, які не приділяють достатньої уваги своїм дітям виховують своїх дітей, не піклуються про їхню долю;

2) батьки зарозумілі та не вважають вихователя дитячого саду авторитетом у області освіти;

3) батьки, які не беруть участі в роботі дитячого садка та є пасивними;

4) батьки, які надмірно піклуються про своїх дітей, ігнорують їхні здібності;

5) батьки, які не вважають дошкільного навчання важливим для розвитку дитини;

6) батьки, особливості індивідуального характеру та вік яких ускладнюють встановлення контакт і довірливі відносини з ними (конфліктні, старші за віком тощо);

7) батьки, які мають низьку культуру, недостатню освіту та психології і не демонструють при цьому бажання розвиватися як педагогів [5].

З огляду на представлені типи зв'язків між сім'єю та закладом дошкільної освіти, виявлено, що тільки скоординована взаємодія всього педагогічного колективу стане запорукою ефективної взаємодії з сім'єю.

Висновки

Отже, національно-патріотична вихованість дітей дошкільного віку це динамічна особистісна властивість, яка відображає почуття любові дитини до Батьківщини, людей, країни, родини, обізнаності з національною символікою, державними святами, традиціями, історичними подіями та видатними людьми Батьківщини, які відображаються у їхній поведінці через гуманістичні переживання дитини.

Література

1. Ващенко Г. Виховний ідеал. Полтава: Полтавський вісник,1994 161с.

2. Гриньова В.М. Проектування розвивального освітнього середовища для обдарованих учнів. Харків: ХНПУ ім. Г.С. Сковороди, 2011. 112 с.

3. Педагогічний словник / за ред. М.І. Годієвського, А.Г. Готалова-Готріба, В.О. Чудновцева. Одеса, 1978. 438 с.

4. Філософський енциклопедичний словник. НАН України, Ін-т філософії ім. Г.С. Сковороди; голов. ред. В.І. Шинкарук. Київ: Абрис, 2002. 742 с.

5. Піроженко Т.О. Особистість дошкільника: перспективи розвитку: наук.-метод. посіб. Тернопіль: Мандрівець, 2010. 140 с.

References

1. Vashchenko H. (1994) Vykhovnyi ideal [An educational ideal]. Poltava: Poltavskyi visnyk. 1994. 161 р. [in Ukrainian].

2. Hrynova V.M. (2011) Proektuvannia rozvyvalnoho osvitnoho seredovyshcha dlia obdarovanykh uchniv [Designing a developmental educational environment for gifted students]. Kharkiv: KhNPU im. H.S. Skovorody. 2011. 212 р. [in Ukrainian].

3. M.I. Hodiievskoho, A.H. Hotalova-Hotriba, V.O. Chudnovtseva. (1978) Pedahohichnyi slovnyk [Pedagogical dictionary]. Odesa. 1978. 438 р. [in Ukrainian].

4. Shynkaruk V.I. (2002) Filosofskyi entsyklopedychnyi slovnyk [Philosophical encyclopedic dictionary]. Kyiv: Abrys. 2002. 742 р. [in Ukrainian].

5. Pirozhenko T.O. (2010) Osobystist doshkilnyka: perspektyvy rozvytku [The personality of a preschooler: perspectives of development]. Ternopil: Mandrivets. 2010. 140 р. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru