Формування художньо-естетичних смаків у молодого покоління засобами хореографічного мистецтва

Размещено на http://www.allbest.ru/

Формування художньо-естетичних смаків у молодого покоління засобами хореографічного мистецтва

Півторак Людмила Миколаївна

магістерка хореографії

викладачка хореографії

відокремленого структурного підрозділу

«Канівський фаховий коледж культури і мистецтв

Уманського державного педагогічного університету

імені Павла Тичини» (Канів, Україна)

Анотація

хореографія навички естетичний виховання

Хореографічне мистецтво є важливим аспектом естетичного виховання у формуванні художньої культури особистості. Танець як видовище завжди привертав до себе увагу дітей у балетних виставах, на концертах, у фільмах, альбомах тощо. Він сприяє не лише формування рухових навичок виконання танців різних жанрів, а й виробленню в дитини норм поведінки в соціумі. У наш час хореографія набула значного поширення в дошкільних установах і загальноосвітніх школах.

Ключові слова: хореографія, мистецтво, хореографічне мистецтво, художня культура, танець, балетні вистави, концерти, виховання, національна педагогіка, духовна культура.

Ludmila Pivtorak (Kyiv, Ukraine)

Formation of artistic and aesthetic taste of the younger generation by means of choreographic art

Annotation

Choreographic art is the most important aspect of aesthetic education in formation of artistic culture of the personality. Choreography is the world of beauty of the motion, sounds, light paints, costumes, that is the world of magic art. As any type of art, dance reflects the reality surrounding us, reveals the life in all its manifestations. Choreography as a type of art always attracts children's attention. Children tend to see it in ballet performances, concerts, in art albums, video films. They educate and develop not only the artistic skills of performing dances of different genres, but also the habit and norms of behaviour. Nowadays choreography is widely spread in pre-school institutions and comprehensive schools.

Keywords: choreography, art, choreographic art, artistic culture, dance, ballet performances, concerts, education, national pedagogy, spiritual culture.

Хореографічне мистецтво є важливим чинником естетичного виховання особистості. Як світ краси руху, звуків, світлових фарб і костюмів танець відображає навколишню дійсність в усіх її проявах. Специфіка танцю як виду мистецтва полягає в тому, що виражальним засобом танцю є пластичний рух [1, 7].

Хореографія як вид мистецтва завжди привертала до себе увагу дітей на концертах, у фільмах, на зображеннях листівок тощо. Цей вид мистецтва не тільки розвиває рухові навички виконання танців різних жанрів, а й виробляє у вихованців норми їхньої поведінки.

У наш час хореографія набула значного поширення в дошкільних установах і загальноосвітніх школах. Хореографічні відділення в школах мистецтв та хореографічні школи показали себе на практиці як перспективна форма естетичного виховання дітей і підлітків. Навчання в хореографічних колективах доступне для молоді (цьому сприяє достатня кількість кваліфікованих викладачів і керівників хореографічних колективів), і воно забезпечує гармонійний розвиток індивідуальних здібностей дітей, які люблять мистецтво танцю та із задоволенням відвідують заняття протягом тривалого часу, виявляють наполегливість і старанність у набутті хореографічних знань і вмінь.

Хореографи, які працюють у напрямі українського народного танцювального мистецтва, досягли значних успіхів. Зберігаючи основи української народної хореографії, вони розвивають, поглиблюють її, окреслюють нові завдання перед творчою практикою професійного й аматорського мистецтва України.

Українська національна педагогіка завжди базувалася на органічному поєднанні національного та християнського ідеалів. Християнська гуманність була нормою як міжособистісного, так і повсякденного суспільного буття нашого народу. Сучасний український соціум потребує духовного оздоровлення, що, вочевидь, можливо лише у взаємодії чотирьох засадничих чинників: держави, церкви, системи освіти та родини. Нині слушно згадати видатного українського педагога Г. Ващенка, котрий наполягав на реалізації принципу виховного навчання під гаслом «служби Богові та Батьківщини», а отже, забезпечити єдність національного та християнського ідеалів [6, 145].

Релігійна духовність, притаманна лише людині, є ознакою багатого її внутрішнього світу, талантів та інтелектуальних запитів. Отож і виховання духовної культури, яка б спиралася на національні традиції, має зберегти систему цінностей і норм, моральних ідеалів та категорій, що так потрібні як світоглядні та гуманні орієнтири сучасному українському суспільству. Християнський світогляд українця відтворює етнічно самобутній релігійний характер філософії Г. Сковороди, котрий закликав до виховання та розуміння ідеального в людині, до можливості відчути серцем Всемогутнього Бога в кожній хвилині свого життя. Це стало однією з найважливіших ментальних характеристик українця, який, живучи сотні років під чужим ярмом, усе ж зумів зберегти свою неповторну духовну культуру та її ментальне серце - українську душу [4, 57].

Безперечно, саме можливість поєднати загальнолюдські цінності та національні на основі наявних етнічних традицій є запорукою становлення і подальшого розвитку сучасної української держави. І це процес не одного року чи десятиліття. Ще в дитинстві в родині потрібно закладати молоді самоусвідомлення її етнічного та духовного коріння [5, 14].

Педагогічний процес у хореографічних колективах побудовано так, що діти, набуваючи знання та виробляючи вміння і навички, водночас формують світогляд, спосіб поведінки в суспільстві. Дисциплінованість, працьовитість і терпіння - ті риси характеру, які необхідні не тільки в хореографічному класі, але й у житті загалом. Ці якості роками виховують педагоги-хореографи, і їх наявність визначає успіх у багатьох справах. Почуття відповідальності, так необхідне в житті, рухає дітей, що займаються хореографією, вперед, до розвитку. Результати естетичного виховання засобами хореографії, як і будь-якого іншого, залежить від методів викладання [2, 3].

Акуратність у хореографічному виконавстві, охайність форми в хореографічному класі визначають і зовнішній вигляд дітей у школі. Такі вихованці виділяються не тільки своєю поставою, але й зачіскою, чистотою та елегантністю носіння звичайного одягу.

На заняттях з хореографії, вивчаючи танці різних народів або бальні танці, застосовують на практиці окремі аспекти етикету. Приємно спостерігати, як діти з хореографічного класу ніколи не пройдуть попереду старшої людини, хлопчики подають руку при виході з автобуса дівчини, сумки та костюми дівчат - у руках хлопчиків. Діти, які займаються хореографією, завжди чемні, привітні й турботливі.

Крім того, керівники колективів і педагоги на своїх заняттях знайомлять своїх вихованців з особливостями національного костюму. Адже який може бути «Гопак», «Козачок» чи «Полька» без барвистого, багатоколоритного українського костюму. Діти досконало вивчають регіональні особливості костюму, назви окремих його частин, особливості вишивки та колірної гами. Національний костюм є невід'ємною частиною спадку кожного народу, і його історія передається з покоління в покоління. Він створений з величезною любов'ю і повагою до народних традицій. В українському народному костюмі втілена історична доля народу, його культура й традиції. Національний одяг зберігає в собі особливості різних культурних епох, тому він є одним з важливих історичних джерел вивчення культурних особливостей українського народу.

Археологічні розкопки свідчать, що український народний костюм з'явився ще в часи Київської Русі. Вже тоді чітко виявлялися регіональні відмінності в одязі. Це передусім стосувалося прикрас та орнаментів на сорочках. Аж до кінця XIX століття український костюм зберігав явні регіональні відмінності, і лише на початку XX століття вони злегка нівелювалися.

Про красу та самобутність українського одягу дуже точно сказав Ілля Рєпін, порівнявши українок з парижанками: «Тільки малоросіянки та парижанки вміють одягатися зі смаком! Ви не повірите, як чарівно одягаються дівчата, парубки теж спритно: ... це дійсно народний, зручний і граціозний костюм. А які дукати, моністи, головні убори, квіти! А які обличчя! А яка мова! Просто краса, краса і краса!» [3].

Особливе місце приділено вивченню української сорочки - вишиванки. Вона - символ здоров'я і краси, щасливої долі та родинної пам'яті, любові й вірності. Візерунок на вишиванці залежить від того, кому вона призначена: батькові чи братові, нареченому чи другові, парубку чи одруженому - кожному вручали вишиту сорочку з візерунком відповідної символіки.

Характерно й показово: символіка новітніх українських вишиванок у своїх образах збігається з орнаментами давніх трипільських часів. У цьому - спадкоємність наших культурних виявів.

Вишиванка - це й оберіг людини від лихого ока та злих духів. Національне вбрання, національний костюм - це щось більше, ніж одяг. Науковці вважають, що в національному вбранні народ кодує свої «щастя і долю, життя і волю», як про те йдеться в обрядових (традиційних) піснях.

Вишиванка (чи то вишита сорочка, що в її орнаменті зазвичай відображено місцеві особливості та символіка) - це для українця не лише одяг, вбрання, яке вдягають у найважливіші дні життя або на свята. Це символ приналежності до роду та нації, а в наш час ще й один із символів, за яким вирізняється українець у багатомірному, багато вбраному глобалізованому світі. Яскраві кольори, фантастичні візерунки-символи, багатство фантазії майстрів - усе це і є вишиванка. Вишиванка - ще й ознака приналежності до свідомої спільноти, яка всупереч всьому пробиває собі шлях й зберігає ідентичність України. На цьому тлі поява в багатьох українських містах і селах сотень людей у вишиванках у святкові дні, як, наприклад, при пошануванні Дня Незалежності держави, є справжнім проявом патріотизму. Носити вишиванки перетворюється на модний бренд в Україні та світі (недарма і футбольні уболівальники на ЄВРО-2012 купували вишиванки, і поп-зірка Мадонна отримала в подарунок сучасний варіант української вишитої сорочки).

Сьогодні вишиванка не втратила своєї актуальності. Навпаки, посилений інтерес суспільства до традицій, обрядів і коренів нашого народу зумовив попит на найбільш яскравий і популярний символ та втілення України - вишиванки. Жодне загальнонаціональне свято не обходиться без них. У кожному селищі, містечку, місті на свята одягають вишиванку не лише представники органів місцевого самоврядування, а й пересічні громадяни.

Сучасна вишиванка залежно від техніки та регіону виготовлення зберігає традиції наших предків. На сьогодні вона здебільшого адаптована до нинішнього динамічного життя. Кожен справжній українець гордо носить цей одяг і пишається своєю країною. Цьому, зокрема, сприяє і мистецтво хореографії, засобами якого танцівники демонструють національний одяг, нашу ідентичність, ментальність та художньо-естетичні смаки українського народу.

Література

1. Голдрич О. Хореографія: посібник з основ хореографічного мистецтва та композиції танцю. Львів: Край, 2003. 160 с., іл.

2. Годовський В.М., Арабська В.І. Теорія і методика роботи з дитячим хореографічним колективом: метод. рекомендації, лекції, навчальна програма. Рівне: РДГУ, 2000. 76 с.

3. Український національний одяг. URL: http://etno-vyshyvanka.kiev.ua/uk/Ukrajinskij_natsionalnij_odjag.bXxHs/ (дата звернення: 20.01.2022).

4. Фурман А.В. Психокультура української ментальності. 2-е вид. Тернопіль, 2014. 168 с.

5. Фурман А.В. Соціально-культурна доктрина національної освіти. Освіта. 1998. 11-18 березня. С. 2.

6. Филипович Л., Яроцький П. та ін. Релігія та нація в суспільному житті України й світу. Київ: Наукова думка, 2006. 332 с.

Размещено на Allbest.ru