Специфіка сценічного втілення байки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Специфіка сценічного втілення байки

Шлемко Ольга Дмитрівна

Байка є благодатним матеріалом для навчання студентів майстерності художнього читання, виразності літературного монологу як живої, дійової мови оповідача, опанування тонкими відтінками інтонаційного звучання розповідної мови.

Робота над сценічним втіленням байки студентами вищих навчальних закладів культури та мистецтв не знайшла належного висвітлення у наукових працях. Однак деяку інформацію про роботу над байкою можна почерпнути з праць таких митців, педагогів та вчених як Г. Артоболевський, Ю. Озаровський, А. Петрова, Є. Саричева, Р. Черкашин.

Вибір для сценічного виконання байки здійснюється студентами за такими основними критеріями: а) актуальність та злободенність теми; б) захоплення темою, надзавданням (при цьому вирішальне значення має світогляд студента, його громадянська позиція, патріотичні почуття, ідейна переконаність); в) виховне значення теми твору (має сприяти ідейному та морально-етичному вихованню майбутніх режисерів та акторів, виробленню на курсі естетичної спорідненості).

На перший погляд, невибагливі сюжети байок створюють ілюзію легкості їх сценічного втілення. Однак щоб зрозуміти сенс байки та знайти засоби для її сценічного втілення, необхідно не лише добре володіти технікою сценічного мовлення, а й добре знати історію, суспільно-політичні, економічні, культурні, духовні проблеми суспільства. Натомість національно та соціально індиферентна людина не спроможна зрозуміти багатьох проблем, закладених в українських байках.

Важливими ознаками байки є алегоричність та сатиричність. Так, алегоричність полягає у тому, що під персонажами байки, якими є звірі, птахи, рослини, явища природи, маються на увазі люди та їхні вчинки. Натомість сатиричність пов'язана з викривальним характером байки, гострим засудженням негативних явищ. Структура байки переважно є двокомпонентною, тобто містить розповідь і мораль. Саме мораль байки містить ідейне спрямування твору. У ній автор висловлює основну думку, заради якої й створював байку.

Байку можна поділити на такі основні елементи оповіді: 1) експозиція; 2) зав'язка дії; 3) розвиток дії; 4) кульмінація; 5) розв'язка. Така схема є обов'язковою, хоча деякі елементи можуть бути відсутні.

Після вибору байки студент повинен здійснити логічно - інтонаційний, ідейно-тематичний і дійовий аналізи тексту, уточнити основну думку, заради якої було вибрано саме цей твір, навчитись підпорядковувати його цій думці, знаходити головні слова, фрази, які несуть основне смислове навантаження, узгоджене з відповідним надзавданням, цілеспрямовано нанизувати на єдиний дійовий стрижень весь твір, опанувати стилем виконання, з'ясувати дійове пристосування.

Мовлення персонажів байки, яких автор нерідко виводить у вигляді звірів, не варто переобтяжувати психологічним змістом. Водночас їх мовлення має бути характерним, образним. Адже персонажі байки - це не типові, а узагальнені характери. Інтонація виконавця залежить від його трактування байки. Водночас тон оповідача має бути щирим і переконливим.

Виконавець віршованої байки в жодному разі не має забувати про закони виконання вірша. Інакше прагнення виконавця до простоти і природності може перетворити віршовану форму на прозову.

Р. Черкашин закликає виконавців байки «уявляти не тільки характери, поведінку, манеру мови персонажів, а й оволодіти розповідною мовою самого байкаря, його тоном, ставленням оповідача до актуальних проблем, відтворених в художніх образах байки» [2, с. 162]. Основний тон виконання байки повинен бути природний, переконливий і не сумний, оскільки їй притаманні елементи комізму.

Виконавець має чітко визначити надзавдання, виявити головне і другорядне, активно діяти словом, передаючи наскрізну дію і доносячи до слухачів основну думку, стилістичні та мовні особливості тексту.

Байка виконується в оповідній манері. Виконавець звертається безпосередньо до слухачів, але не від імені автора, а від себе особисто. В жодному разі не варто намагатись «зіграти» роль конкретного автора твору, про характер якого читець може скласти уяву з критичної літератури. Образ оповідача залежатиме насамперед від трактування тексту байки та від його психофізичних даних.

Читець має засвоїти головне завдання - розповісти, не граючи, не перевтілюючись, маючи чітке ставлення до всього, про що говориться в тексті, і розуміти, чому передаєш його слухачеві саме зараз, у сьогоднішніх умовах.

Головним у поданні мови персонажів є відтворення характерних рис людей, а не тварин. Характер подання мови алегоричних персонажів залежить не від тих чи інших звірячих масок, а від конкретних людей, що за ними ховаються, від тієї соціально-побутової обстановки, в якій вони діють, і від низки інших обставин: цільової настанови, завдань виховання, а найголовніше - від ідеї твору.

Виконавець спочатку має виявити і осмислити авторський підтекст байки, а вже потім погодитись, чи не погодитись з ним. К. Станіславський зазначав: «Сенс творчості у підтексті. Без нього слову нічого робити на сцені. У момент творчості слова - від поета, підтекст - від артиста» [1, с. 81]. Виконавський підтекст передається виконавцем за допомогою як вербальних, так і невербальних засобів. Однак в жодному разі не слід спотворювати ідейний задум автора.

Виконавець повинен мати чітку громадянську позицію, залишатися самим собою і саме з позицій сучасної людини, громадянина, пропагувати певні ідеї, викривати, засуджувати чи висміювати недоліки, пороки людського суспільства.

Успіх виконавця залежатиме також від використання сценічного простору (мізансцени), додаткових компонентів (атрибутики, реквізиту, музичного супроводу та їх відповідність жанру твору, задуму читця), від відчуття аудиторії (врахування кількісного і якісного складу слухачів), почуття міри і смаку.

Отже, основними етапами практичного засвоєння тексту байки та її сценічного виконання є такі:

- вибір твору за відповідними критеріями;

- здійснення логічно-інтонаційного, ідейно-тематичного та дійового аналізів тексту;

- визначення творчого задуму щодо сценічного виконання твору;

- проведення репетицій;

- сценічне виконання твору.

Викладачеві сценічного мовлення доцільно знайомити студентів з кращим надбанням українських майстрів розмовного жанру, які виконують гумористичні твори. Водночас не варто обмежувати свободу студентів у пошуках своєї теми, власного виконавського стилю.

Список використаних джерел

байка студент сценічний

1. Станиславский К.С. Собрание сочинений: в 9 т. Т. 3. Работа актера над собой. Ч. 2: Работа над собой в творческом процессе воплощения: материалы к книге / общ. ред. А.М. Смелянского, вступит. ст. Б.А. Покровского, коммент. Г.В. Кристи и В.В. Дыбовского. Москва: Искусство, 1990. 508 с.

2. Черкашин Р.О. Художнє слово на сцені: навч. посіб. Київ: Вища школа, 1989. 327 с.

Размещено на Allbest.ru