Режисура педагогічної дії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Режисура педагогічної дії

Хоролець Лариса Іванівна (Khorolets Larysa),

народна артистка України, професор, завідувач кафедри режисури та акторської майстерності Інституту сучасного мистецтва НАКККіМ, перший Міністр культури Незалежної України, професор, член НСТДУ, НСПУ, лауреатка культурно-мистецьких премій імені М. Островського, І. Нечуя-Левицького, І. Кошелівця, Л.Бразова, Кавалер Ордена Княгині Ольги ІІІ ступеня;

Луга Яніна Григорівна (Luha Yanina),

Магістр кафедри режисури та акторської майстерності Інституту сучасного мистецтва НАКККіМ

Однією з головних тенденцій розвитку культури сьогодення є процес перегляду загальноприйнятих цінностей і стрімке захоплення молодого покоління віртуальним простором, що значною мірою обмежує соціально- особистісні активні форми спілкування. Така ситуація вимагає від музичної педагогічної спільноти активного пошуку нових ефективних підходів до змісту мистецької освіти і удосконалення засобів педагогічного впливу на формування естетично-соціальних цінностей дітей.

Українська народна педагогіка нагромадила цінний досвід морально-етичного виховання молоді. Дітям змалку прищеплювали глибоку повагу до батьків та старших, до сімейних та громадських традицій. Над усе народна мораль ставила такі чесноти, як працелюбність, доброзичливість, щирість, чуйність, взаємодопомога. Величезного значення надавалося вихованню любові до рідної землі. Народна поезія, героїчний козацький епос виховували не одне покоління української молоді палкими патріотами.

Серед українців побутувало поважне ставлення до освіти, батьки намагалися будь-що віддати дітей у науку.

Нагальність теми визначена реальним станом рівня культурного, а саме мистецького розвитку молодого покоління, коли в умовах величезного впливу різних культурних стандартів, стилів і напрямів, які мають специфічні етичні й естетичні цінності, іноді досить неоднозначні, воно знаходиться у непростій соціокультурній ситуації. Тому нагальною потребою сучасного етапу розвитку системи професійної початкової мистецької освіти є формування іншого вищого рівня творчого комунікативного діалогу між усіма учасниками навчального процесу. В цьому контексті музичну педагогіку можна розглядати як системоутворюючу основу для цілісно-особистісного становлення, творчого самовдосконалення та високого рівня комунікативності учня, готового до викликів сучасності.

Сучасний підхід до планування занять з метою створення виконавського ансамблю обумовлює впровадження елементів театральної педагогіки в практичний процес мистецької освіти, тому що театральна та педагогічна діяльність мають багато спільних характеристик (вплив на людину, комунікативні творчі процеси, публічність та ін.).

Аналіз науково-методичної літератури щодо заявленої теми дослідження спонукав до ґрунтовного розуміння феномена режисури педагогічної дії в контексті мистецького навчання.

Характерною ознакою сьогодення є велика потреба шляхом переосмислювання кардинально оновити концептуальні засади мистецької педагогічної діяльності, запроваджувати креативні педагогічні форми та методи навчання з метою безперервного вдосконалення змісту мистецько- виконавської освіти, що, в свою чергу, актуалізує постійне підвищення вимог до рівня професіоналізму фахівця.

Аналіз науково-педагогічної і методичної літератури свідчить про те, що значна кількість науковців суттєво досліджували основні компоненти загальної педагогіки і специфіку педагогічної діяльності.

У контексті дослідження педагогічної діяльності в поєднанні з навчальним і виховним впливом учителя на учня (в широкому сенсі цих понять), на його особистісний розвиток надається пріоритет основам індивідуальної активності та самовдосконалення, професійній компетентності педагога. педагогіка етичний мистецький

Якщо провести віртуальну паралель між театральною та, на приклад, музично-педагогічною виконавською діяльністю в процесі створення культурних явищ (спектаклю і концерту відповідно), можна зробити висновок, що основні позиції очікуваного результату зазначених явищ мають багато спільного: рівень сценічної майстерності, сценічна культура та органічність, психологічна взаємодія з публікою, єдина художня атмосфера, про практичну цінність якої йдеться в роботі професора Л. Хоролець, присвяченій аналізу художньої атмосфери спектаклю.

Відомо, що засновником нової педагогічної системи як окремої науки був видатний чеський теолог, педагог і письменник Ян Амос Коменський (1592-1670). Він один із перших почав розглядати педагогіку як важливу самостійну галузь теоретичного знання. В своїх працях він чітко визначив новаторські для того часу принципи навчання і був глибоко переконаний в тому, що освіта, виховання і навчання безпосередньо між собою пов'язані та цілком нероздільні.

Педагогіка пройшла величезний шлях становлення, її унікальність полягає в тому, що видатні вчителі, внесок яких неможливо переоцінити, були в усі часи у всіх народів.

Втілення ідеї української національної школи, яка була невід'ємною частиною соціокультурного самоствердження України - заслуга таких видатних особистостей як Х. Алчевська, Б. Грінченко, Т. Лубенець, С. Русова, К. Ушинський, І. Франко та ін. За безцінну педагогічну спадщину джерел формування педагогічної концепції та національної педагогічної думки вшановують Г. Ващенка, М. Грушевського, А. Макаренка, І. Огієнка, В. Сухомлинського, І. Зязюна, М. Степаненка та ін.

Істотний внесок щодо напрацювання навчальних та освітньо-професійних програм, поповнення науково-методичної бази сучасної української педагогіки зробили О. Захаренко, О. Русько, В. Чепелєв, М. Черпінський та ін., в основі їхніх досліджень - здобутки української наукової школи Г. Костюка, В. Онищука, В. Помагайби.

Педагогічна діяльність як система - фундаментальна засада професійної діяльності викладача, яка нині досліджується у площині різних педагогічних наук, соціології і психології та має не завжди однозначне трактування, яке, на наш погляд, надає визначенню педагогічної діяльності різних відтінків значення і дає можливість більш повно зрозуміти її суть.

Так, наприклад, на думку І. Зязюна, педагогічна діяльність - це "форма вияву активного ставлення людини до навколишньої дійсності, сконцентрована у галузі залучення молодого покоління до накопичення суспільного досвіду (в освіті)". Він вважав недостатнім у педагогічній діяльності наявність тільки таких складників професіоналізму як компетентність та озброєність системою вмінь. Необхідні певні особистісні якості, адже сам педагог є інструментом впливу на учня. Цей інструмент - його душа - має бути чутливим до іншої людини та гуманним у своїх помислах.

В. Сластьонін, в свою чергу, доповнює, що педагогічна діяльність пов'язана з реалізацією мети виховання, яка і сьогодні багатьма розглядається як сформований минулими сторіччями загальнолюдський ідеал гармонійно розвиненої особистості. Ця загальна стратегічна мета досягається рішенням конкретизованих завдань навчання і виховання по різних напрямах. Автор акцентує увагу на "колективному характері педагогічної діяльності. Якщо в інших професіях групи "людина-людина" результат, як правило, є продуктом діяльності однієї людини - представника професії (наприклад, продавця, лікаря, бібліотекаря тощо), то в педагогічній професії дуже важко виокремити внесок кожного педагога, сім'ї та інших джерел впливів на якісне перетворення суб'єкта діяльності - вихованця".

Г. Асєєва додає, що особливістю педагогічної діяльності викладача є творчість та умови, які він має для саморозвитку. Реалізація творчого характеру педагогічної діяльності залежить від особистості педагога, його індивідуальності. Індивідуальна своєрідність педагога, його неповторність визначають стильові особливості діяльності, які пов'язані з конкретними способами її здійснення. Творчість педагогічної діяльності різноманітна. Вона проявляється у нестандартних підходах до розв'язання проблем, у розробці нових методів, форм, засобів, прийомів і їх оригінальних поєднань; в ефективному застосуванні наявного досвіду в нових умовах; в умінні бачити варіанти подолання однієї й тієї ж проблеми, формулювання різноманітних оперативних цілей; в умінні трансформувати методичні рекомендації, теоретичні положення у конкретні педагогічні дії. Всі прояви педагогічної творчості великою мірою залежать від того, наскільки творчою є соціальна рефлексія вчителя, спрямована на учня - основний суб'єкт педагогічної діяльності.

Індивідуальність - це те, що дарує нам природа від народження, те, що потрібно в собі відчути, зрозуміти та усвідомити. В подальшому необхідно невпинно розвивати свою індивідуальність та відшліфовувати свою неповторність.

Отже, педагогічна діяльність - це цілеспрямований багатофакторний процес безперервного виховання та навчання молодого покоління; концептуального трансформування практичних умінь та навичок на фундаменті теоретичних знань; процес, в якому превалює якісна характеристика над кількісною і головною метою якого є мотивація інтелектуального та творчого розвитку особистості в гармонії з самим собою і соціумом. Педагогічна діяльність, на нашу думку, одна з найвідповідальніших сфер людської діяльності, яка, як правило, об'єднує тільки тих людей, які мають до неї особливий хист та професійне покликання.

В глобальному розумінні мета педагогічної діяльності - управління і коригування процесом емоційного, інтелектуального, фізичного та творчого розвитку особистості, адаптованої до всіляких соціальних запитів, формування її духовного світу як синтезу кращих надбань людської культури.

Аналізуючи сенс мети педагогічної діяльності, І. Холковська, на наш погляд, вичерпно характеризує її особливості:

"Перша особливість полягає в тому, що цілі роботи педагога визначаються суспільством, тобто він не вільний у виборі кінцевих результатів своєї праці, його дії спрямовані на розвиток особистості дітей, які житимуть у цьому суспільстві. Педагогічна діяльність сприяє здійсненню соціальної спадкоємності поколінь, включенню молоді в існуючу систему соціальних зв'язків, реалізації природних можливостей людини в оволодінні громадським досвідом.

Друга особливість мети педагогічної діяльності полягає в тому, що вона повинна стати не лише метою педагога, але і метою учня. Оскільки діяльність педагога - це завжди діяльність з управління іншою діяльністю (учня), то вона повинна відбуватися з урахуванням потреб й інтересів того, на кого спрямовані педагогічні впливи.

Отже, мета педагогічної діяльності формується на базі глибокого аналізу тенденцій соціального розвитку, вимагає великого осмислення, вивчення різних чинників і обставин та потребує постійного пошуку нових рішень безлічі завдань.

Об'єктом педагогічної праці вважається людський індивід, на якого здійснюється постійний цілеспрямований вплив з метою формування, розвитку, та вдосконалення особистості, а також її виховання, мотивація перевиховання та самовиховання.

Одним з пріоритетних завдань педагогічної діяльності є глибокий аналіз та об'єктивне усвідомлення різниці між об'єктом діяльності та поставленою метою, тобто очікуваним результатом.

Суб'єкт педагогічної діяльності - вчитель, вихователь, викладач та ін., тобто людина з чіткою глибоко соціальною та професійною позицією, яка здійснює виховний вплив на індивіда та забезпечує розвиток його розумових, моральних та фізичних якостей.

Педагогічна діяльність передбачає безперервну взаємодію суб'єкта і об'єкта, оскільки кожен учасник педагогічного процесу має певний потенціал своїх здібностей, вмінь та можливостей, і чим активніша ця взаємодія, тим частіше змінюється траєкторія впливу, що стимулює постійні пошуки вирішення педагогічних завдань.

Педагогічна майстерність - це характеристика високого рівня педагогічної діяльності. Критеріями педагогічної майстерності педагога виступають такі ознаки його діяльності: гуманність, науковість, педагогічна доцільність, оптимальний характер, результативність, демократичність, творчість (оригінальність). Педагогічна майстерність ґрунтується на високому фаховому рівні педагога, його загальній культурі та педагогічному досвіді.

Варто зазначити, що теорія педагогічної майстерності І. Зязюна не має аналогів у світі, її інноваційність, педагогічна ефективність та вагомість результатів впровадження зумовили її швидке поширення у вітчизняній і зарубіжній педагогічній освіті. В умовах модернізації вищої освіти в Україні пріоритетна увага має надаватися підготовці нової генерації науково-педагогічних кадрів - національної еліти, яка здатна оволодіти новою освітньо-світоглядною парадигмою національно- державного творення, гуманного піднесення особистості майбутнього фахівця.

Ідеї І. Зязюна в контексті інноваційності як тенденції сучасного розвитку освіти враховують інтелектуальну, емоційну та вольову сфери людини. Ключовими якостями педагога у цьому процесі мають бути інтелектуальна компетентність, ініціатива, творчість, саморегуляція, унікальність етико-естетичного розвитку суб'єктів освітнього процесу. Інноваційні процеси в освіті зумовлені насамперед технологізацією, пов'язаною з наданням спектра освітніх послуг із використанням сучасних освітніх технологій, що вимагає від викладача формування нового мислення, стратегічного бачення проблем, зміни ментальності педагога та учня. Педагогічний потенціал освітніх технологій полягає у визначальному впливі на стратегію розвитку єдиного державного освітнього простору.

Зовні майстерність педагога - це вирішення різноманітних педагогічних завдань, успішна організація навчально-виховного процесу й отримання відповідних результатів, водночас її суть полягає в певних професійних і особистих якостях, які продовжують означену вище діяльність і забезпечують її ефективність. Значна кількість педагогів визначає такі складові педагогічної майстерності, як гуманістична спрямованість діяльності педагога, професійна компетентність, педагогічні здібності, педагогічна техніка. Усі означені елементи взаємопов'язані між собою та сприяють саморозвитку.

В оволодінні педагогічною майстерністю можна виділити як найвищий - творчий рівень, що характеризується ініціативністю і творчим підходом до організації професійної діяльності. Викладач самостійно будує оригінальні педагогічно доцільні прийоми взаємодії. Діяльність будує, спираючись на рефлексивний аналіз. Ним сформовано індивідуальний стиль професійної діяльності.

Педагогічна майстерність вчителя охоплює різні аспекти педагогічної діяльності. Оволодіння педагогічною майстерністю - складна щоденна праця над постійним цілеспрямованим самовдосконаленням, конструюванням ефективної системи педагогічних компетенцій; підвищенням рівня педагогічної техніки та проектуванням інноваційних педагогічних дій.

Феноменом педагогічної теорії та практики є режисура педагогічної дії.

Новий рівень сучасного культурного середовища вимагає від викладачів трансформації традиційних підходів щодо організації та проведення занять та стимулює пошук більш ефективних методів і форм побудови та проведення занять з перспективою формування мотиваційного поля для особистісної самореалізації та творчої взаємодії. У контексті нашого дослідження особливої уваги заслуговує розуміння понять "педагогічна дія" і "режисура педагогічної дії" - важливих структурних компонентів педагогічної діяльності.

За визначенням термінологічного словника "Інноваційна діяльність вчителя" - "педагогічна дія" ідентична структурі педагогічної діяльності, де гармонійно сполучається єдність цілей і змісту, а також інші елементи. Будучи тим загальним, що властиве конкретним видам педагогічної діяльності, педагогічна дія разом з тим не аддиктивна жодному з них та може інтегруватися в цілісність різних масштабів. Педагогічна дія поряд з із загальним виражає і все багатство окремого, що дає змогу сходження від абстрактного до конкретного і відтворювати у пізнанні об'єкт педагогічної діяльності у його цілісності.

Сучасний підхід до організації та планування занять вимагає від викладача не тільки творчого, а й авторського бачення в контексті побудови уроку та вибору форм і методів навчання, Таку специфічну компетенцію викладача можна визначити як "режисуру педагогічної дії" і провести певну паралель між педагогічною діяльністю і театральною режисурою.

Розглянемо визначення сутності понять "режисура педагогічної дії" та "режисура театральної дії".

Режисура педагогічної дії - функція вчителя, спрямована на добір, вибудову та реалізацію педагогічно доцільних вчинків, дидактично та методично обґрунтованих навчальних елементів, за допомогою яких у певному педагогічному просторі буде реалізовуватись навчально- виховний процес.

Поняття "режисура" в контексті театральної дії - це мистецтво створення цілісного театрального твору, яке будь-який драматичний матеріал сприймає як імпульс до самостійної сценічної творчості. Режисура - мистецтво авторське. У процесі режисерської творчості створюється новий твір нового мистецтва - театральна вистава. Зрозуміло, що відбувається це у союзі, співавторстві та співтворчості з мистецтвом драми, актора, художника, музиканта... Тому режисура - це ще й зв'язок - зв'язок акторів на сцені, п'єси з акторами, сценічного матеріалу з реальним життям. І зв'язок цей завжди насичений інформацією не тільки про те, що міститься у тексті п'єси, а й про сучасне життя театру, про публіку, про реальну дійсність світу за лаштунками театру.

Безперечно, що суттєва відмінність наведених визначень педагогічної і театральної режисури очевидна, проте як показує практика, режисура педагогічної дії та режисура театральної дії містять в собі багато спільного, можуть взаємодоповнювати та навіть допомагати одна одній у вирішенні різноманітних професійних завдань у межах своєї діяльності.

Режисура педагогічної дії як феномен педагогічної теорії та практики здебільшого розглядається у контексті дидактики сучасного навчального процесу. Серед наукового доробку щодо методологічних основ режисури педагогічної дії у цьому напрямі заслуговують на увагу наукові позиції таких учених, як: В. Букатов, О. Булатова, О. Єршова, В. Загвязинський, О. Задоріна, М. Поташнік та ін.

Проте ідея оволодіння навичками режисури педагогічної дії на рівні професійної компетентності належить вітчизняній науково-педагогічній школі. Фундатором зазначеного наукового напряму є академік І.Зязюн. Науковець звернув увагу на перспективність теоретичних і практичних доробків, у контексті яких педагогічна дія, що спрямовується на розвиток особистості, стає можливою тоді, коли вона ґрунтується на одвічних загальнолюдських духовних цінностях: "необхідна побудова цілісного процесу набування знань, адекватних життю, побудова органічного комплексу гуманітарно-соціально-історичних, природничо-наукових і художніх дисциплін, об'єднаних єдністю гуманістичних смислів і духовно-моральних цілей".

Ідеї театральної педагогіки мають використовуватися конструктивно, з урахуванням спільного і відмінного у театральному та педагогічному мистецтві. На думку І. Зязюна, педагогічна діяльність в моменті впливу на особистість аналогічна діяльності актора: і актор, і педагог звертаються до одного і того ж інструменту впливу - міміки, жестів, пластики, голосу, мови, загальної пантоміміки. Принципова різниця між діяльністю педагога і роботою актора на сцені полягає в тому, що актор перевтілюється в образ іншого "Я", а педагог втілюється у власне "Я".

Режисура педагогічної дії передбачає, перш за все, особисте бачення вчителем цілей педагогічних задач, авторський підхід до їх вирішення шляхом синтезу наукових засад, практичного педагогічного досвіду та креативного інноваційного мислення з метою підвищення результативності взаємодії з учнями та досягнення основної мети педагогічної діяльності в умовах сучасних протиріч та викликів.

Професійно значущою якістю викладача є здатність відчути необхідність імпровізаційної складової режисури педагогічної дії з урахуванням відповідної ситуації. Викладач повинен правильно сприйняти й оцінити ситуацію, знайти рішення щодо підтримки дієвості учнів в межах поставлених завдань та стимулювати ефективну взаємодію у рамках навчально-виховного процесу.

Режисерський підхід до побудови навчального процесу дозволяє викладачам інакше поглянути на стандартні форми проведення занять, дає можливість вийти за "межі" шаблону, звільнитися від традиційних звичних штампів взаємовідносин та відповідати запитам сучасного освітнього середовища, а також відкриває нові можливості піднятися на вищий рівень оволодіння професійними компетенціями, удосконалити педагогічну взаємодію та створити власний стиль професійної діяльності.

Акцентуємо увагу на доцільності використання режисури педагогічної дії як вектора теоретичного й практичного вирішення проблеми налагодження результативної педагогічної взаємодії на новому рівні комунікації у сучасному мистецькому просторі.

Размещено на Allbest.ru