Трансформаційні процеси у теорії та методиці навчання історії в школі періоду незалежності України: історіографія проблеми

Размещено на http://allbest.ru

Тернопільський національний педагогічний університет

імені Володимира Гнатюка

Трансформаційні процеси у теорії та методиці навчання історії в школі періоду незалежності України: історіографія проблеми

Ігнатенко Наталія Віталіївна кандидат педагогічних наук, доцент,

доцент кафедри всесвітньої історії та релігієзнавства,

м. Київ



Анотація

Здійснено історіографічний аналіз наукових публікацій з проблеми дослідження трансформаційних процесів у вітчизняній теорії та методиці навчання історії в школі 1991-2020 рр. З'ясовано, що історія становлення та розвитку національної моделі теорії і методики навчання історії в школі є предметом наукового інтересу багатьох українських учених. Історіографію проблеми представлено дисертаціями, монографіями, навчально-методичною літературою, науковими статтями, у яких розкрито ключові тенденції розвитку вітчизняної методичної системи, її нормативно-правове та науково-методичне забезпечення.

За проблемно-історичним принципом їх об'єднано у дві групи: праці інтерпретаційного характеру, вивчення яких дозволило визначити методологічні засади дослідження, проаналізувати природу охарактеризованих у ньому історико-педагогічних явищ, факторів та закономірностей; проблемно-тематичні історіографічні студії, предметом дослідження яких стали безпосередньо трансформаційні процеси в історичній освіті та методиці навчання історії.

Науково-теоретичний аналіз історіографії проблеми проведено в рамках чотирьох періодів (І - 1991-1996 рр.; ІІ - 1996-2010 рр.; Ш - 2010 - 2017 рр.; IV - 2017 - 2020 рр.) авторської періодизації ґенези змісту теорії та методики навчання історії у 1991-2020 рр.

Зроблено висновок, що в історіографічному дискурсі кін ХХ - поч. ХХІ ст. трансформаційні процеси у теорії та методиці навчання історії в школі комплексно не досліджувалися. У наукових працях за суміжною тематикою очевидними є: нестача історико-педагогічних матеріалів, які б дозволили встановити логічні причинно-наслідкові зв'язки між соціально-політичними й економічними змінами на різних етапах розвитку українського суспільства й детермінованими ними трансформаціями в галузі освіти; відсутність загального бачення проблемно-хронологічної динаміки змін у теорії та методиці навчання історії в школі; дискретність висвітлення трансформаційних процесів у теорії та методиці навчання історії в школі.

Ключові слова: історіографія, розвиток, освіта, історична освіта, ґенеза історичної освіти, трансформаційні процеси в освіті.



Abstract

Ransformation processes in the theory and methodology of teaching history at school during the period of independence of Ukraine: historiography of the problem

Ignatenko Nataliya Vitaliyivna Candidate of Pedagogical Sciences, Associate Professor, Associate Professor of the Department of World History and Religious Studies, Ternopil National Pedagogical University named after Volodymyr Hnatyuk, Ternopil

A historiographical analysis of scientific publications on the problem of researching transformational processes in the domestic theory and methodology of teaching history at school between 1991 and 2020 was carried out. It was found that the history of the formation and development of the national model of the theory and methodology of teaching history at school is the subject of scientific interest of many Ukrainian scientists.

The historiography of the problem is represented by dissertations, monographs, educational and methodological literature, and scientific articles, which reveal the key trends in the development of the domestic methodical system, its regulatory and legal and scientific and methodological support.

According to the problem-historical principle, they are grouped into two groups: works of an interpretive nature, the study of which made it possible to determine the methodological foundations of the research, to analyze the nature of the historical- pedagogical phenomena, factors and regularities characterized in it; problem- thematic historiographical studies, the subject of which research directly became transformational processes in historical education and methods of teaching history.

The scientific and theoretical analysis of the historiography of the problem was carried out within four periods (I - 1991-1996; II - 1996-2010; III - 2010-2017; IV - 2017-2020) of the author's periodization of the genesis of the content of the theory and methods of teaching history in 1991-2020.

It was concluded that in the historiographical discourse of the late 20th - beginning 21st century transformational processes in the theory and methodology of teaching history at school have not been comprehensively investigated. In scientific works on related topics, the following are obvious: a lack of historical and pedagogical materials that would allow establishing logical cause-and-effect relationships between socio-political and economic changes at various stages of the development of Ukrainian society and the transformations determined by them in the field of education; lack of a general vision of the problem-chronological dynamics of changes in the theory and methodology of teaching history at school; discrete coverage of transformational processes in the theory and methodology of teaching history at school.

Keywords: historiography, development, education, historical education, genesis of historical education, transformational processes in education.



Вступ

Постановка проблеми. Звернення до досвіду вирішення освітянських проблем у минулому, так само як і аналіз його опису, є безумовною складовою наукового пошуку дослідника. Ретроспективний історіографічний аналіз. дозволяє обґрунтувати актуальність і теоретичне значення наукової роботи, простежити змістові та методологічні аспекти конвергенції і взаємопроникнення одних сфер знань в інші, розширити уявлення про закономірності наукового пізнання, систематизувати знання про історико-педагогічний процес.

Враховуючи даний факт, а також те, що в українській педагогічній науці відсутнє комплексне наукове дослідження трансформаційних процесів у теорії та методиці навчання історії в школі періоду незалежності України, вважаємо актуальність запропонованої тематики дослідження цілком закономірною та виправданою.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Трансформаційні процеси у теорії та методиці навчання історії в школі є предметом наукового інтересу багатьох українських учених. Історіографію проблеми представлено дисертаціями, монографіями, навчально-методичною літературою, науковими статтями, у яких розкрито ключові тенденції розвитку вітчизняної методичної системи, її нормативно-правове та науково-методичне забезпечення.

Ключові аспекти проблеми знайшли відображення у низці науково- методичних праць А. Алексюка, К. Баханова, О. Вінниченка, Л. Ведмідь, В. Власова, М. Гона, Д. Десятова, А. Зякун, Л. Калініної, В. Комарова, Л. Корінько, О. Малій, В. Мисана, М. Мудрого, В. Огнев'юка Р. Пастушенка, Погрібного, О. Пометун, О. Савєльєва, Р. Сироти, С. Терна, О. Удода, О. Фідрі, Н. Яковенко та ін.

Охоплюючи широкий діапазон проблем, ці праці стали відображенням поступальної редефініції формаційних схем радянської історіографії у нове теоретико-методологічне обґрунтування розвитку шкільної історичної освіти та методики навчання історії як науки.

Метою статті є історіографічний аналіз наукових публікацій з проблеми дослідження трансформаційних процесів у вітчизняній теорії та методиці навчання історії в школі 1991-2020 рр.



Виклад основного матеріалу

У вітчизняній історіографії проблематика освітніх трансформацій була предметом багатьох наукових праць.

За проблемно-історичним принципом їх можна об'єднати у дві групи:

· праці з проблем формування змісту шкільної історичної освіти І. Гирича, Я. Грицака, Я. Дашкевича, Л. Жарової, Л. Зашкільняка, Я. Ісаєвича, Л. Калініної, Г. Касьянова, Косминої, В. Комарової, С. Кульчицькийого, О. Малія, В. Мисана, Ю. Мицика, П. Мороза, В. Огнев'юка, Р. Пастушенка, П. Полянського, О. Пометун, В. Потульницького, О. Реєнта, В. Сарбея, В. Смолія, Л. Тарана, Ю. Тараненка, Ф. Турченка, О. Турянської, О. Удода, О. Фідрі, Г. Фреймана, Ю. Шаповала, Н. Яковенко;

· наукові публікації з методики навчання історії К. Баханова, В. Власова, Н. Вєнцової, П. Горохівського, Н. Гупана, Д. Десятова, О. Желіби, Л. Задорожної, Кобаля, В. Комаров, Л. Корінька Т. Ладиченко, Ф. Левітаса, В. Мисана, Л. Пироженка О. Пометун, С. Терна, О. Фідрі, Н.Чубур, Т. Чубукової.

Необхідність не лише оцінити сутнісний характер перетворень у галузі теорії та методики навчання історії в школі, а й простежити його динаміку на різних етапах змін, спонукала нас при характеристиці його історіографічної бази скористатися проблемно-хронологічним методом дослідження, відповідно до якого означені видання характеризуються нами в рамках чотирьох періодів (І - 1991-1996 рр.; ІІ - 1996-2010 рр.; ІІІ - 2010 - 2017 рр.; ІУ - 2017 - 2020 рр.) авторської періодизації ґенези змісту теорії та методики навчання історії у 1991-2020 рр.

У першій хронологічній групі (1991-1996 рр.) з-поміж інших виділимо дослідження Ю.Тараненка («Концепція української національної школи і проблеми викладання історії України» (1991)), В. Мисана («Якої історії та як потрібно вчити п'ятикласників» (1996)), О. Пометун («Вивчення історії в початковій школі як основа і найважливіший спосіб виховання духовності, національної свідомості та розвитку мислення молодших школярів» (1996)), Я. Дашкевича («Культурний детермінізм і навчання історії України» (1995)), Кульчицького («Суспільство хворе на алергію» (1993)) [128], А. Зякун («Навчальна література з історії кінця 80-90-их рр. ХХ ст.: історіографічний аналіз» (2011)). трансформаційний український освіта історія

Не зважаючи на індивідуальність піднятих у цих працях проблем, усі вони об'єднані однією стратегічною метою - знайти шлях яким прямуватиме історична освіта у ХХІ ст.

Крім того у них здійснюється історико- філософський аналіз основних функцій освіти як чинника ефективного процесу державотворення (С. Кульчицький); принципів історичного пізнання та закономірностей побудови змісту історичної освіти (Я. Дашкевича); наукових підходів до визначення місця та ролі історичного пізнання у формуванні української національної ідентичності (Ю. Тараненко); досвіду вивчення історії у масовій школі (О. Пометун); методологічних орієнтирів для створення нового покоління підручників та навчальних посібників з історії (А. Зякун).

В контексті останнього на особливу увагу заслуговує укладений А. Зякун спільно із Б. Корольовим бібліографічний покажчик навчальної літератури виданої в Україні у 1989-2000 рр. [1]. Репрезентуючи науковому загалу більше тисячі позицій навчальної літератури з історії,у даному виданні упорядники одночасно акцентують увагу на їх значущості для дослідження процесу концептуалізації шкільної історичної освіти.

Наступний історіографічний період охоплює 1996-2010 рр. Хронологічно він співпадає з часом активного становлення державної політики України у сфері освіти та прийняттям ключових законів прямої дії (Закону «Про освіту» (1996), ухвалення Державного стандарту Загальної середньої освіти (1996), прийняття спеціального Закону України «Про загальну середню освіту» (1999), Державного стандарту базової і повної середньої освіти (2004) Постанови Кабінету Міністрів «Про перехід загальноосвітніх навчальних закладів на новий зміст, структуру і 12-річний термін навчання» (2001), «Концепції загальної середньої освіти» (2001 р.)). У цих обставинах вирішення проблеми відсутності національної моделі шкільної історичної освіти, вбачалося у трьох першочергових взаємозумовлених кроках:

1) створенні концепції шкільної історичної освіти;

2) науково-методичному обґрунтуванні необхідних для її реалізації методик навчання;

3) навчально-методичному забезпеченні оновлених курсів історії.

Усі вони в тій чи іншій мірі знайшли відображення у фундаментальних та прикладних дослідженнях з теорії та методики навчання історії.

Умовно історіографію 1996-2010 рр. можна об'єднати у дві групи: праці з проблеми визначення концептуальних засад шкільної історичної освіти: Л. Калініної; О. Удода; В. Мисана; В. Комарова; О. Малій, М. Гона; В. Огнев'юка; О. Пометун, О. Фідрі, Р. Пастушенка; К. Баханова; А. Погрібного, А. Алексюка; О. Вінниченка, М. Мудрого, Р. Сироти; Н. Яковенко, Л. Ведмідь; Зякун та ін..

Науково-методичні дослідження з проблем впровадження нового змісту освіти у практику шкільного курсу історії: К. Баханова, В. Власова, Д. Десятова, О. Савєльєва, О. Пометун, Л. Корінько, О. Фідрі, С. Терна та ін..

Особливу цінність в контексті аналізу трансформаційних процесів у теорії та методиці навчання історії в школі мають праці першої групи. За своєю суттю вони є відображенням поступальної редефініції формаційних схем радянської історіографії і конструювання українського історичного наративу та методології історії як основи для подальшого інноваційного розвитку галузі. У їх переліку виділимо праці присвячені виробленню загальних стратегій розвитку шкільної історичної освіти та авторські проекти Концепції шкільної історичної освіти.

Серед творців нових синтезів шкільної історичної освіти відзначимо Мисана («Якої історії та як потрібно вчити п'ятикласників» (1996)), Р. Пастушенка («Концептуальні засади шкільної історичної освіти» (1999)), Я. Грицака («Як викладати історію України після 1991 року?» (2000)), О. Пометун та Г. Фреймана («Нові підходи до відбору та структурування змісту сучасної історичної освіти» (2000)), К. Баханова («Проблема визначення мети і завдань історичної освіти» (2001); «Оновлення змісту сучасної шкільної історичної освіти» (2005); «Сучасна шкільна історична освіта: інноваційні аспекти» (2005); «Теоретико-методичні трансформації сучасної шкільної історичної освіти» (2007)), В. Комарова («Шкільна історична освіта: шляхи перебудови» (2001)), А. Зякун («Формування національної концепції шкільної історичної освіти в перші десятиліття незалежності України» (2005)) та ін.

Науковий дискурс цих публікацій акцентує увагу на різних аспектах становлення та розвитку шкільної історичної освіти: на її меті та завданнях [2-5]; формах організації та напрямках реформування [6-8]; використанні світового досвіду змін і трансформацій галузі [9-12].

Слід зазначити, що загальнотеоретичні концепції методики навчання історії цього періоду генерувалися головним чином довкола вирішення трьох першочергових проблем: пошуку механізмів запровадження компетентнісного підходу до навчання історії [13-16]; вироблення алгоритмів індивідуалізації та диференціації навчання [17-19]; моделювання процесу навчання історії в школі на засадах інноваційної педагогіки [20-23].

Прикметно, що більшість із цих праць були опубліковані у формі практичних посібників, тобто виробничо-практичних видань присвячених висвітленню науково-теоретичних підходів до інноваційних процесів в освіті, та призначених безпосередньо вчителям для оволодіння знаннями й навичками інноваційної діяльності в галузі предмету.

Їх поява дозволяла не лише компенсувати педагогічним працівникам відсутність досвіду інноваційної діяльності, а й спонукала до оволодіння новими знаннями необхідними для успішної реалізації педагогічних завдань в умовах реформування середньої освіти.

Важливим напрямком науково-методичних досліджень з проблем впровадження нового змісту освіти у практику шкільного курсу історії у 1996-2010 рр. стала «концепція європейського виміру», суть якої полягала у «поширенні комплексних знань про Європу, необхідних громадянину України для існування в європейському співтоваристві» [24].

У цьому зв'язку із неабиякою гостротою постало питання інтеграції вітчизняної шкільної історичної освіти до європейського освітнього простору та її відповідності визнаним там стандартам. Зокрема, домінуванню концепції «відкритої історії», яка, втілюючись під різними назвами, помітно витісняла традиційну «націоцентричну» [25, с. 247].

Історіографічний аналіз розвитку вітчизняної історичної освіти у контексті інтеграції у європейський освітній простір переконливо доводить, що у кін. ХХ - на поч. ХХІ ст. ця проблема стала об'єктом уваги багатьох учених. Еволюція її концептуальних засад пройшла складний шлях від утвердження офіційного «канону» із усіма властивими йому рисами «запізнілого націооутворення» [26, с. 61] (1991-2009 рр.), через пошук компромісу між «патріотичною» історією та «ідеєю примирення історії» (2010-2013 рр.) до створення нової картини минулого України серед сусідніх країн Європи, обриси якої відповідають новим прагненням та перспективам майбутнього (2014-2020).

Про важливість цього шляху для переосмислення та відходу від усталених схем і образів радянської історіографії йдеться зокрема у монографії С. Клепка («Філософія освіти в європейському контексті статтях», 2006), статтях О. Реєнта («Сучасна історична наука в Україні: шляхи поступу», 1999), В. Сотниченка («Формування цілей та завдань шкільної історичної освіти через призму європейського досвіду», 2007), М. Телус («Взаємне сприйняття Німеччини та України суспільною свідомістю обох країн крізь призму шкільних підручників», 2001), С. Терна («Сучасні тенденції розвитку історичної освіти: досвід Ради Європи», 1997), Л. Калініної та О. Пометун («На шляху до взаєморозуміння: загальноєвропейський контекст шкільної історії», 1998), С. Коберник («Концепція змісту освіти для європейського виміру України», 2008), О. Іванов («Образ Європи нового часу в українських шкільних підручниках історії: від старих стереотипів до нового бачення», 2010), Н. Яковенко («Просторові координати підручників історії України (самодостатність «у Європі» чи «від Європи», 2010), О. Сахновського («Європейський вимір історичної освіти в Україні: виклики та перспективи», 2014).

У них, автори апелюючи до геополітичних особливостей розташування української держави, наголошують на необхідності більш уважного та ретельного вивчення її континентальних сусідів, які в різні часи були пов'язані із нею спільною долею. При цьому застерігають від формування синтетичного образу Європи, загроза появи якого неминуче виникає в процесі паралельного вивчення курсу історії України і курсу всесвітньої історії [27, с. 225].

Натомість вітчизняна історична дидактика кін. 90-х - поч. 2000-х рр.., відкидаючи радянський досвід підпорядкування української візії минулого російському політичному інтересу, повсякчас пролонгувала актуалізовану у перші роки незалежності націоцентричну концепція історичної освіти, однак, не вміючи, за висловом Н. Яковенко, «дати собі ради із «розсортуванням» авторитетних історіографічних наративів, просто механічно нанизувала «уроки історії» на два протилежні стрижні - проєвропейський та антиєвропейський» [28, с. 242].

Особливої радикалізації дана тенденція набула у 2010-2014 рр., коли намагаючись утвердити «ідеєю примирення історії» як домінанту українського національного наративу, Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України за очільництва Д. Табачника ініціювало чергову після 2000 р. спробу «оптимізації» й ідеологічної уніфікації української та російської історії.

Результатом освітніх інновацій періоду Д. Табачника стала широка дискусія в середовищі українських істориків, педагогів, громадських діячів довкола небезпеки втрати української національної ідентичності, деградації науки й освіти. Прикметно, що в силу ідеологічних обмежень вона із сторінок паперових науково-методичних видань дуже швидко перекочувала в соціальні мережа, блоги та інтернет-видання на кшталт Zaxd.net; Голос України; BBC News Україна; Позиція; Українська правда; Historians; Сучасна освіта; Україна молода та ряду ін. Завдяки цьому освітні реформи Д. Табачника не лише уникли «кулуарності» (хоча більшість із них, як то ухвалена у 2010 р.

Концепції історичної освіти, до неї тяжіли), а й, навпаки, отримали широкий розголос та зворотну реакцію громадськості. Серед дописів що відображають ключові тенденції змін в історичній освіті у 2010-2013 рр. виділимо наукові праці Г. Касьянова, В. Смолія, О. Толочка, Л. Зашкільняка, О. Бойка, І. Гирича, О. Удода, Л. Чупрія та ін..; дискусійні статті Р. Шуста, А. Богуславської, К. Каплюк, Н. Сміяна, Г. Кропивки, С. Терна, І. Костів, Г. Кропивки, О. Пометун, С. Квіта, В. Брюховецького, В. Моринця, В. Панченка, А. Мелешевича, О. Бойка, Н. Гупан.

Чергова хвиля активізація досліджень на ниві української теорії та методики навчання історії припала на 2017-2020 рр. Хронологічно вона співпала із початковим етапом введеної у дію наймасштабнішої у незалежній Україні загальноосвітньої реформи «Нова українська школа». Тож, історіографія цього періоду розвивалась під впливом та в контексті обґрунтованої у ній нової методології освіти, концептуальні положення якої спрямували її у площину альтернативних концепцій і раціональних моделей компетентнісного навчання та інтегрованого змісту історичної освіти.

Слід зазначити, що запропоновані НУШ напрямки модернізації середньої школи не стали для теорії та методики навчання історії абсолютним відкриттям. Ідеї всебічного розвитку учня, його талантів, здібностей, компетентностей та наскрізних умінь, формування цінностей, розвиток самостійності, творчості частково були імплементовані в шкільну історичну освіту і, як наслідок, педагогічну історіографію ще у 2001-2009 рр. Що ж до міжпредметної інтеграції, то ця проблематика перманентно ставала предметом підвищеного інтересу істориків-методистів протягом усього досліджуваного нами періоду. Наукові праці 2017-2020 рр. загалом продовжили наукові пошуки за цими напрямками, збагачуючи історичну теорію та методику навчання історії в школі новими візіями представлення історичного знання [29-31], способами реалізації інтегрованого та компетентнісно-орієнтованого підходів до навчання історії [32-36], ідеями впровадження інноваційних концепцій НУШ у практику уроку історії в середній школі [37-39].



Висновки

Отже, історіографічний аналіз наукових публікацій переконує в необхідності об'єктивного і цілісного історико-педагогічного дослідження трансформаційних процесів у вітчизняній теорії та методиці навчання історії в школі періоду незалежності України. Про це свідчить не лише кількість робіт з окремих аспектів проблеми, а й специфіка сформульованих у них дослідницьких завдань і методологічних підходів. Встановлено, що тематика більшості опублікованих наукових праць присвячена висвітленню загальних тенденцій розвитку освіти в Україні й містить лише фрагментарні відомості про перебіг трансформацій у теорії та методиці навчання історії в школі. При цьому наукова оцінка якості останніх настільки різна, що потребує додаткового уточнення та підтвердження.



Література

1. Навчальна література з історії видана, в Україні (1989-2000 рр.) / Бібліографічний покажчик / упоряд. : Б. І. Корольов, А. І. Зякун. Київ ; Суми : Козацький вал, 2001. 128 с.

2. Мисан В. Якої історії та як потрібно вчити п'ятикласників. Історія в школах України. 1996. № 1. С. 29-30.

3. Баханов К.О. Оновлення змісту сучасної шкільної історичної освіти: Монографія. Донецьк: Юго-Восток, 2005. 326 с.

4. Баханов К. Проблема визначення мети і завдань історичної освіти. Історія в школах України. 2001. № 6. С. 10-21. 2002. №1. С. 15-23.

5. Пометун О. Фрейман Г. Нові підходи до відбору та структурування змісту сучасної історичної освіти. Історія в школах України. 2000. №1. С. 2-7.

6. Грицак Я. Як викладати історію України після 1991 року? Українська історична дидактика: Міжнародний діалог (фахівці різних країн про сучасні українські підручники з історії): зб. наук. ст. Київ: Генеза, 2000. 368 с. С. 63-65.

7. Комаров В. Шкільна історична освіта: шляхи перебудови. Історія в школах України. 2001. №3. С. 9-13.

8. Томаченко О. В. Трансформація змісту шкільних програм з історії (1989-2010 рр.). Науковий вісник Миколаївського національного університету імені В. О. Сухомлинського. Історичні науки. 2012. Вип. 3.33. С. 192-200.

9. Реєнт О. Сучасна історична наука в Україні : шляхи поступу. Український історичний журнал. 1999. № 3. С. 3-22.

10. Сотниченко В. Формування цілей та завдань шкільної історичної освіти через призму європейського досвіду. Історія в школах України. 2007. № 8. С. 3-6.

11. Терно С. Сучасні тенденції розвитку історичної освіти: досвід Ради Європи. Історія в школі. 1997. № 7. С. 1-3.

12. Удод О. Європейський вектор української Кліо (підбиття підсумків). Викладання історії ХХ століття на прикладі України та інших європейських держав (з матеріалів інформаційного семінару та праць вчених-істориків Дніпропетровщини). Дніпропетровськ: Промінь, 1997. С. 106-123.

13. Баханов К. Учнівські компетенції як складова програм з історії для 12-річної школи. Історія в школах України. 2004. №7. С.7-12.

14. Корінько Л.М. Роль критичного мислення у формуванні учнівських компетенцій. Харків: Вид.група «Основа», 2010. 95 с.

15. Баханов К. Орієнтуватися на результат навчання. Історія в школах України. 2004. №1. С.2-3.

16. Пометун О. Після цього уроку ваші учні зможуть..., або Поговоримо про результати навчання. Історія в школах України. 2004. № 6. С. 15-19.

17. Баханов К. Організація особистісно орієнтованого навчання. Порадник молодого вчителя історії. Харків: Вид.група «Основа», 2008. 159 с.

18. Фідря О. Стратегічна мета - розвиток особистості (Сучасний зміст шкільної історичної освіти та форми його введеня до навчального плану). Історія в школах України. 2004. №8. С. 2-10.

19. Турянська О. Методи особистісно-орієнтованого навчання в школі. Історія в шк. України. 2002. № 1. С. 27-32.

20. Левітас Ф.Л., Салата О.О. Методика викладання історії. Практикум для вчителя. Харків: Вид.група «Основа», 2007. 112 с.

21. Навчальні ігри з історії та правознавства : метод. посіб. для вчителя / За ред. В.І. Кобаль. Ужгород ; Мукачево ; Рівне ; Тернопіль ; Одеса, 2007. 200 с.

22. Власов В. С. Методика проведення дидактичних ігор на уроках пропедевтичного курсу «Вступ до історії України : 5 клас. Історія в школах України. 2002. № 1. С. 27 - 31.

23. Власов В. С., Данилевська О. М. Навчаємося у грі : конспекти уроків з курсу «Вступ до історії України» : 5 клас. Історія в школах України. 2002. № 6. С. 26 - 33.

24. Кобернік С., Кузьмина Н., Овчарук О., Паращенко Л., Степанов Ф., Тараненко І. Концепція змісту освіти для європейського виміру України. Інформаційний бюлетень Проекту МФ «Відродження», «Навчальний курс «Європейські студії для шкіл». 2008. ULR: https://osvita.ua/school/method/581/

25. Сахновський О. Європейський вимір історичної освіти в україні: виклики та перспективи. Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Сер. Історія. 2014. Вип. 2, ч. 1. С. 247-251.

26. Касьянов Г. В. «Націоналізація» історії: нормативна історіографія, канон та їхні суперники (Україна 1990-х). Українська історіографія на зламі ХХі ХХІ століть: здобутки і проблеми:Колективна монографія / за ред. Л. О. Зашкільняка. Львів: Львівський національний університет ім. І. Я. Франка, 2004. С. 57-73.

27. Іванов О. Образ Європи нового часу в українських шкільних підручниках історії: від старих стереотипів до нового бачення. Історична освіта: європейський та український досвід (викладання національної історії в школах Центральної і Східної Європи): зб. наук. пр./наук. ред. О. Іванов. Київ: К.І.С., 2010. 287 с. С. 210-227.

28. Яковенко Н. Просторові координати підручників історії України (самодостатність «у Європі» чи «від Європи». Історична освіта: європейський та український досвід (викладання національної історії в школах Центральної і Східної Європи): зб. наук. пр./ наук. ред. О. Іванов. Київ: К.І.С., 2010. 287 с. С. 227-243.

29. Мисан В. Принципи змісту шкільного курсу історії України як дидактична проблема. Проблеми дидактики історії. 2017. Вип. 8. С. 49-57.

30. Лозовий В. Гуманітарні науки в контексті модернізації освітньої системи в Україні та їх вплив на національно-патріотичне виховання молоді. Проблеми дидактики історії. 2017. Вип. 8. С. 33-40.

31. Мисан В. Місія шкільної історії: вчити мислити, чи зазубрювати факти-поді'ї? Проблеми дидактики історії. 2018. Вип. 9. С. 77-86.

32. Арцишевська М.Р. Теоретико-методичні засади інтеграції знань про суспільство у змісті шкільної освіти: дис... канд. пед. наук: 13.00.09. Луцьк, Україна, 2000. 188 с.

33. Пометун О. Навчання історії і громадянської освіти: окремі чи інтегровані курси. Компетентнісно орієнтоване навчання: виклики та перспективи: зб. тез доп. ІІІ Всеукраїнської науково-практичної інтернет-конференції «Компетентнісно орієнтоване навчання: виклики та перспективи», Київ, 29 березня 2021 р. Київ, 2021. С. 180-183.

34. Клепко С. Інтегративна освіта і поліморфізм знання: монографія. Київ-Полтава- Харків: ПОІПОПП, 1998. 360 с.

35. Костюк І. Практичні заняття з історії як засіб розвитку критичного мислення та дослідницьких навичок учнів. Історія і суспільствознавство в школах України: теорія та методика навчання. 2014. №1-2. С. 6-9.

36. Ладиченко Т. Компетентнісний підхід до вивчення історії на прикладі підручників з всесвітньої історії. Історія в рідній школі. 2020. №6. С. 19-22.

37. Баханов К. Запровадження компетентнісного підходу до навчання історії в школі. Частина 1. Харків: Вид.група «Основа», 2017. 123 с.

38. Гринюк Л. Формування історичного мислення старшокласників на уроках історії. Проблеми дидактики історії. 2017. Вип. 8. С. 181-186.

39. Бабенко В. Предметна компетентність учнів як ключовий орієнтир навчання історії у загальноосвітній школі. Теорія та методика навчання суспільних дисциплін: науково-педагогічний журнал. 2020. №1 (8). С. 46-50.



References

1. Navchalna literatura z istorii vydana, v Ukraini (1989-2000 rr.) (2001). [Educational literature on history published in Ukraine (1989-2000)]. / Bibliohrafichnyi pokazhchyk / uporiad.: B. I. Korolov, A. I. Ziakun. Kyiv ; Sumy : Kozatskyi val. [in Ukrainian].

2. Mysan V. (1996). Yakoi istorii ta yak potribno vchyty piatyklasnykiv. [What history and how to teach fifth graders]. Istoriia v shkolakh Ukrainy. 1. 29-30. [in Ukrainian].

3. Bakhanov K.O. (2005). Onovlennia zmistu suchasnoi shkilnoi istorychnoi osvity: Monohrafiia. [Updating the content of modern school historical education: Monograph]. Donetsk: Yuho-Vostok. [in Ukrainian].

4. Bakhanov K. (2001; 2002). Problema vyznachennia mety i zavdan istorychnoi osvity. [The problem of defining the purpose and tasks of historical education]. Istoriia v shkolakh Ukrainy. 6. 10-21. 1. 15-23. [in Ukrainian].

5. Pometun O. Freiman H. (2000). Novi pidkhody do vidboru ta strukturuvannia zmistu suchasnoi istorychnoi osvity. [New approaches to the selection and structuring of the content of modern history education]. Istoriia v shkolakh Ukrainy. 1. 2-7. [in Ukrainian].

6. Hrytsak Ya. (2000). Yak vykladaty istoriiu Ukrainy pislia 1991 roku? [How to teach the history of Ukraine after 1991?]. Ukrainska istorychna dydaktyka: Mizhnarodnyi dialoh (fakhivtsi riznykh krain pro suchasni ukrainski pidruchnyky z istorii): zb. nauk. st. Kyiv: Heneza, 63-65. [in Ukrainian].

7. Komarov V. (2001). Shkilna istorychna osvita: shliakhy perebudovy. [School history education: ways of reconstruction]. Istoriia v shkolakh Ukrainy. 3. 9-13. [in Ukrainian].

8. Tomachenko O. V. (2012). Transformatsiia zmistu shkilnykh prohram z istorii (1989-2010 rr.). [Transformation of the content of school history programs (1989-2010)]. Naukovyi visnyk Mykolaivskoho natsionalnoho universytetu imeni V. O. Sukhomlynskoho. Istorychni nauky. 2. 3.33.192-200. [in Ukrainian].

9. Reient O. (1999). Suchasna istorychna nauka v Ukraini : shliakhy postupu. [Modern historical science in Ukraine: ways of progress]. Ukrainskyiistorychnyizhurnal. 3. 3-22. [in Ukrainian].

10. Sotnychenko V. (2007). Formuvannia tsilei ta zavdan shkilnoi istorychnoi osvity cherez pryzmu yevropeiskoho dosvidu. [Formation of goals and objectives of school history education through the prism of European experience]. Istoriia v shkolakh Ukrainy. 8. 3-6. [in Ukrainian].

11. Terno S. (1997). Suchasni tendentsii rozvytku istorychnoi osvity: dosvid Rady Yevropy. [Modern trends in the development of historical education: the experience of the Council of Europe]. Istoriia v shkoli. 7. 1-3. [in Ukrainian].

12. Udod O. (1997). Yevropeiskyi vektor ukrainskoi Klio (pidbyttia pidsumkiv). [European vector Ukrainian Clio (summary)]. Vykladannia istorii KhKh stolittia na prykladi Ukrainy ta inshykh yevropeiskykh derzhav (z materialiv informatsiinoho seminaru ta prats vchenykh-istorykiv Dnipropetrovshchyny). Dnipropetrovsk: Promin. 106-123. [in Ukrainian].

13. Bakhanov K. (2004). Uchnivski kompetentsii yak skladova prohram z istorii dlia 12- richnoi shkoly. [Student competencies as a component of history programs for 12-year school]. Istoriia v shkolakh Ukrainy. 7. 7-12. [in Ukrainian].

14. Korinko L.M. (2010). Rol krytychnoho myslennia u formuvanni uchnivskykh kompetentsii. [The role of critical thinking in the formation of student competencies]. Kharkiv: Vyd.hrupa «Osnova».[in Ukrainian].

15. Bakhanov K. (2004). Oriientuvatysia na rezultat navchannia. [Focus on the learning outcome]. Istoriia v shkolakh Ukrainy. 1. 2-3. [in Ukrainian].

16. Pometun O. (2004). Pislia tsoho uroku vashi uchni zmozhut..., abo Pohovorymo pro rezultaty navchannia. [After this lesson, your students will be able to., or Let's talk about learning outcomes]. Istoriia v shkolakh Ukrainy. 6. 15-19. [in Ukrainian].

17. Bakhanov K. (2008). Orhanizatsiia osobystisno oriientovanoho navchannia. Poradnyk molodoho vchytelia istorii. [Organization of personally oriented training. Advisor to a young history teacher]. Kharkiv: Vyd.hrupa «Osnova». [in Ukrainian].

18. Fidria O. (2004). Stratehichna meta - rozvytok osobystosti (Suchasnyi zmist shkilnoi istorychnoi osvity ta formy yoho vvedenia do navchalnoho planu). [Strategic goal - personality development (Modern content of school history education and forms of its introduction to the curriculum)]. Istoriia v shkolakh Ukrainy. 8. 2-10. [in Ukrainian].

19. Turianska O. (2002). Metody osobystisno-oriientovanoho navchannia v shkoli. [Methods of person-oriented learning at school]. Istoriia v shkolakh Ukrainy. 1. 27-32[in Ukrainian].

20. Levitas F.L., Salata O.O. (2007). Metodyka vykladannia istorii. Praktykum dlia vchytelia. [Methods of teaching history. Workshop for teachers]. Kharkiv: Vyd.hrupa «Osnova». [in Ukrainian].

21. Navchalni ihry z istorii ta pravoznavstva : metod. posib. dlia vchytelia (2007). [Educational games on history and jurisprudence: method. manual for the teacher]./ Za red. V.I. Kobal. Uzhhorod ; Mukachevo ; Rivne ; Ternopil ; Odesa. [in Ukrainian].

22. Vlasov V. S. (2002). Metodyka provedennia dydaktychnykh ihor na urokakh propedevtychnoho kursu «Vstup do istorii Ukrainy : 5 klas. [The method of conducting didactic games in the lessons of the propaedeutic course "Introduction to the history of Ukraine: 5th grade]. Istoriia v shkolakh Ukrainy. 1. 27 - 31. [in Ukrainian].

23. Vlasov V. S., Danylevska O. M. (2002). Navchaiemosia u hri : konspekty urokiv z kursu «Vstup do istorii Ukrainy» : 5 klas. [We learn in the game: lesson notes from the course "Introduction to the History of Ukraine": 5th grade]. Istoriia v shkolakh Ukrainy. 6. 26 - 33. [in Ukrainian].

24. Kobernik S., Kuzmyna N., Ovcharuk O., Parashchenko L., Stepanov F., Taranenko I. (2002). Kontseptsiia zmistu osvity dlia yevropeiskoho vymiru Ukrainy. [The concept of the content of education for the European dimension of Ukraine]. Informatsiinyi biuleten Proektu MF «Vidrodzhennia», «Navchalnyi kurs «Yevropeiski studii dlia shkil». Retrieved from ULR: https://osvita.ua/ school/method/ 581/[in Ukrainian].

25. Sakhnovskyi O. (2014). Yevropeiskyi vymir istorychnoi osvity v ukraini: vyklyky ta perspektyvy. [The European dimension of history education in Ukraine: challenges and prospects]. Naukovi zapysky Ternopilskoho natsionalnoho pedahohichnoho universytetu imeni Volodymyra Hnatiuka. Ser. Istoriia. 2, 1. 247-251. [in Ukrainian].

26. Kasianov H. V. (2004). «Natsionalizatsiia» istorii: normatyvna istoriohrafiia, kanon ta yikhni supernyky (Ukraina 1990-kh). ["Nationalization" of history: normative historiography, canon and their rivals (Ukraine 1990s)]. Ukrainska istoriohrafiia na zlami ХХ і ХХІ stolit: zdobutky i problemy:Kolektyvna monohrafiia / za red. L. O. Zashkilniaka. Lviv: Lvivskyi natsionalnyi universytet im. I. Ya. Franka. 57-73. [in Ukrainian].

27. Ivanov O. (2010). Obraz Yevropy novoho chasu v ukrainskykh shkilnykh pidruchnykakh istorii: vid starykh stereotypiv do novoho bachennia. [The image of modern Europe in Ukrainian history textbooks: from old stereotypes to a new vision]. Istorychna osvita: yevropeiskyi ta ukrainskyi dosvid (vykladannia natsionalnoi istorii v shkolakh Tsentralnoi i Skhidnoi Yevropy): zb. nauk. pr./ nauk. red. O. Ivanov. Kyiv: K.I.S. 287. 210-227. [in Ukrainian].

28. Yakovenko N. (2010). Prostorovi koordynaty pidruchnykiv istorii Ukrainy (samodostatnist «u Yevropi» chy «vid Yevropy». [ Spatial coordinates of Ukrainian history textbooks (self-sufficiency "in Europe" or "from Europe"]. Istorychna osvita: yevropeiskyi ta ukrainskyi dosvid (vykladannia natsionalnoi istorii v shkolakh Tsentralnoi i Skhidnoi Yevropy): zb. nauk. pr./ nauk. red. O. Ivanov. Kyiv: K.I.S. . 227-243. [in Ukrainian].

29. Mysan V. (2017). Pryntsypy zmistu shkilnoho kursu istorii Ukrainy yak dydaktychna problema. [The principles of the content of the school course on the history of Ukraine as a didactic problem]. Problemy dydaktyky istorii. 8. 49-57. [in Ukrainian].

30. Lozovyi V. (2017). Humanitarni nauky v konteksti modernizatsii osvitnoi systemy v Ukraini ta yikh vplyv na natsionalno-patriotychne vykhovannia molodi. [Humanities in the context of the modernization of the educational system in Ukraine and their influence on the national and patriotic upbringing of youth]. Problemy dydaktyky istorii. 8. 33-40. [in Ukrainian].

31. Mysan V. (2018). Misiia shkilnoi istorii: vchyty myslyty, chy zazubriuvaty fakty- podii? [The mission of school history: to teach thinking or to memorize facts and events?]. Problemy dydaktyky istorii. 9. 77-86. [in Ukrainian].

32. Artsyshevska M.R. (2000). Teoretyko-metodychni zasady intehratsii znan pro suspilstvo u zmisti shkilnoi osvity: dys... kand. ped. nauk: 13.00.09. [Theoretical and methodological principles of integration of knowledge about society in the content of school education: Dissertation. ped. Sciences: 13.00.09]. Lutsk. [in Ukrainian].

33. Pometun O. (2021). Navchannia istorii i hromadianskoi osvity: okremi chy intehrovani kursy. [Learning history and civic education: separate or integrated courses]. Kompetentnisno oriientovane navchannia: vyklyky ta perspektyvy: zb. tez dop. III Vseukrainskoi naukovo-praktychnoi internet-konferentsii «Kompetentnisno oriientovane navchannia: vyklyky ta perspektyvy», Kyiv, 29 bereznia 2021 r. Kyiv, 180-183. [in Ukrainian].

34. Klepko S. (1998). Intehratyvna osvita i polimorfizm znannia: monohrafiia. [Integrative education and polymorphism of knowledge: monograph]. Kyiv-Poltava-Kharkiv: POIPOPP. [in Ukrainian].

35. Kostiuk I. (2014). Praktychni zaniattia z istorii yak zasib rozvytku krytychnoho myslennia ta doslidnytskykh navychok uchniv. [Practical classes in history as a means of developing students' critical thinking and research skills]. Istoriia i suspilstvoznavstvo v shkolakh Ukrainy: teoriia ta metodyka navchannia. 1-2. 6-9. [in Ukrainian].

36. Ladychenko T. (2020). Kompetentnisnyi pidkhid do vyvchennia istorii na prykladi pidruchnykiv z vsesvitnoi istorii. [A competent approach to the study of history on the example of world history textbooks]. Istoriia v ridnii shkoli. 6. 19-22. [in Ukrainian].

37. Bakhanov K. (2017). Zaprovadzhennia kompetentnisnoho pidkhodu do navchannia istorii v shkoli. [Introducing a competence approach to teaching history at school]. 1. Kharkiv: Vyd.hrupa «Osnova». [in Ukrainian].

38. Hryniuk L. (2017). Formuvannia istorychnoho myslennia starshoklasnykiv na urokakh istorii. [Formation of historical thinking of high school students in history lessons]. Problemy dydaktyky istorii. 8. 181-186. [in Ukrainian].

39. Babenko V. (2020). Predmetna kompetentnist uchniv yak kliuchovyi oriientyr navchannia istorii u zahalnoosvitnii shkoli. [Subject competence of students as a key reference point for learning history in secondary schools]. Teoriia ta metodyka navchannia suspilnykh dystsyplin: naukovo-pedahohichnyi zhurnal. 1 (8). 46-50. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru

...