Формування комунікативної компетенції студентів

Визначення сутності та структури поняття "комунікативна компетенція". Розгляд основних шляхів та способів підвищення рівня підготовки студентів у сфері комунікативної діяльності. Розв’язування завдань педагогічної діяльності у процесі спілкування.

Рубрика Педагогика
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 22.06.2024
Размер файла 19,4 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Український гуманітарний інститут

Формування комунікативної компетенції студентів

Романчук С.М.

Вступ

Сучасні соціально-економічні умови висувають високі вимоги до професійного становлення та розвитку студентів. Необхідність бути професійно мобільними та соціально адаптивними вимагає вміння виступати публічно, володіння технологіями спілкування, здатності знаходити засоби та способи вираження думки, досягати мети комунікації. Недостатній рівень комунікативної компетенції негативно позначиться на його майбутній професійній діяльності.

При цьому значеннєве поле терміна «комунікативна компетенція», незважаючи на його часте застосування, виявилося значною мірою розмитим. Вироблення чіткого визначення пов'язане з об'єктивними складнощами і утруднене через специфічність та багатоаспектність самого поняття комунікативність. Нечіткість меж терміну призвела до того, що як синоніми використовується цілий ряд термінів: комунікативні вміння, мовна компетентність, комунікативна грамотність, соціолінгвістична компетентність, вербальна комунікативна компетентність, комунікативні можливості та інше [1, С.70-71].

Метою роботи є конкретизація в рамках проведеного дослідження поняття «комунікативна компетенція» стосовно діяльності студентів, а також визначення основних напрямів розвитку комунікативної компетентності студентів. Для досягнення поставленої мети проводиться вивчення застосовуваних у наукових дослідженнях підходів до визначення сутності та структури поняття «комунікативна компетенція», аналіз структури комунікативної компетенції визначаються шляхи та способи підвищення рівня підготовки студентів у сфері комунікативної діяльності.

Виклад основного матеріалу

Сучасний контекст застосування поняття «комунікативна компетенція» передбачає наявність знань різних засобів комунікації та умінь ефективно користуватися ними як при безпосередніх контактах, і при опосередкованій взаємодії, зокрема. з використанням онлайн-комунікацій, здатності здійснювати мовну діяльність відповідно до цілей та ситуації, усне та письмове спілкування в рамках певної сфери діяльності, володіння ораторським мистецтвом, навичками активного слухання, уміння дотримуватися етики та етикету спілкування, наявність навичок роботи у команді з одногрупниками, студентами інших груп і курсів, викладачами, кураторами, адміністрацією навчального закладу; володіння новими технічними засобами комунікації, навичками та вміннями адекватного використання мовленнєво-етикетних форм.

Аналіз пропонованих у наукових працях різних дослідників дефініцій терміну «комунікативна компетенція» віддають перевагу тлумаченню І. Беха: «Поняття «комунікативна компетентність» (з лат. communico - роблю загальним, зв'язую, спілкуюся і competens (competentis) - здатний) означає сукупність знань про норми і правила ведення природної комунікації - діалогу, суперечки, переговорів та ін.[2].

Інші вчені додають, що комунікативна компетенція - це «здатність і реальна готовність до спілкування адекватно цілям, сферам і ситуаціям спілкування, готовність до мовної взаємодії та взаєморозуміння»; «комплекс комунікативних умінь, заснованих на синтезі лінгвістичних, культурологічних, психологічних та соціальних знань»; «знання мови та вміння використовувати мовні засоби в реальних ситуаціях професійного спілкування»; «вміння вступати в комунікацію з метою бути зрозумілим, а також володіння вміннями спілкування»; тактика «вирішення засобами мови завдань спілкування»; «здатність засобами досліджуваної мови здійснювати мовну діяльність відповідно до цілей, завдань, ситуації спілкування в рамках певної сфери діяльності [3 ; 4].

А.В. Шишко зауважує, що «комунікативна компетенція передбачає сформованість відповідних знань, умінь і якостей фахівця, які сприяють ефективній взаємодії з іншими суб'єктами педагогічного процесу і здатність розв'язувати завдання педагогічної діяльності у процесі спілкування на міжособистісній основі» [4, С.245].

Зміст комунікативної компетенції утворюють також комунікативні уміння, які, згідно з думкою Л. Карпової [5, С. 37], взаємопов'язані групи перцептивних умінь, власне умінь вербального спілкування та умінь педагогічної техніки. Перцептивні уміння мають прояв на початковому етапі спілкування, це уміння розуміти інших студентів, викладачів. Для реалізації цих умінь на практиці необхідне знання ціннісних орієнтацій інших людей. Власне уміння вербального спілкування передбачають, по-перше, привернення до себе уваги (за допомогою мови, пауз, наочності), встановлення психологічного контакту з аудиторією (для передавання інформації та сприйняття її іншими студентами та викладачами) та управління спілкуванням у педагогічному процесі.

Проведений аналіз терміна «комунікативна компетенція» дозволяє виділити основні підходи до його значення, які зводяться до того, що комунікативна компетенція розглядається як знання, якими студент повинен опанувати, і як уміння, якому він повинен навчитися використовувати у конкретної ситуації.

У цьому дослідженні під комунікативною компетенцією розуміється здатність застосовувати у роботі з інформацією професійні знання, навички та вміння, що забезпечують при цьому ефективну взаємодію (комунікацію), в т.ч. з використанням інформаційно-комунікаційних технологій (далі - ІКТ).

Компонентний склад комунікативної компетенції неодноразово ставав предметом наукових досліджень, результати яких у свою чергу зазнавали узагальнення. Так, теоретичні основи змісту комунікативної компетенції представлені в дослідженнях Ф.С.Бацевич, І.Д. Бех Ю.С. Вторникова, Л.Г. Карпова, А.В. Шишко та ін.

У середньому вчені виділяють від трьох до шести компонентів у складі комунікативної компетенції.

Автор Ю.С. Вторнікова по-іншому визначає структуру комунікативної компетенції: ортологічні компетенції (нормативне формо-, слововживання, побудова синтаксичних конструкцій та ін.); дискурсивні компетенції (стилістика мови, міжособистісне ділове спілкування та ін.), риторичні компетенції (майстерність публічного виступу); соціокультурні компетенції (базові знання про національно- культурні особливості країни та ін.) [3, С.90]; А.В.Шишко додає ще мовний компонент (формування лексичних та граматичних навичок), мовленнєвий компонент (смислове, логічне побудова висловлювання, вміння аргументувати свою позицію, вести дискусію, ставити запитання); навчально- пізнавальний компонент (уміння працювати з інформацією); соціокультурний компонент (культура комунікації в умовах співробітництва, вміння вислухати партнера, стати на його позицію та сформулювати її); загальнокультурний компонент [4]; культура мови (нормативний компонент, орфоепічні норми, комунікативні норми, етичні норми) [5] та ін.

Аналізуючи структуру комунікативних компетенцій майбутніх фахівців, виділяють також такі компоненти:

Змістовно-процесуальний компонент. Включає когнітивний компонент (технічні знання, знання технологій роботи, комп'ютерна грамотність, поінформованість, знання комунікативних стратегій і тактик) та діяльнісний (уміння та навички роботи з інформацією, її подання та передачі, вміння вирішувати виникаючі завдання з використанням програмного забезпечення, навички міжособистісного професійного та віртуального спілкування, розвиток комунікативних умінь, отриманих на основі когнітивного компонента);

Мотиваційно-особистісний компонент. Характеризує ступінь мотиваційних спонукань, готовність та здатність до використання інформаційних технологій у своїй діяльності, ставлення майбутнього фахівця до нових інформаційних технологій, ціннісні орієнтації;

Рефлексивний компонент. Полягає в усвідомленні власного рівня компетенції та проєктуванні процесів його підвищення, самооцінці, самоорганізації та саморегуляції студента, управлінні власною поведінкою, діяльнісної рефлексії, а також у розширенні самосвідомості, самореалізації під час здобуття знань та реалізації набутих умінь і навичок [7].

Таким чином, у науковій літературі зустрічаються різні підходи до визначення сутності та структури поняття «комунікативна компетенція» Узагальнивши основні характеристики комунікативної компетенції, можна дійти таких висновків:

Комунікативна компетенція є сферою особистісного та професійного розвитку, забезпечує взаємодію між суб'єктами в різних ситуаціях спілкування та відповідним рівнем знань, психологічними особливостями та інтересами суб'єктів.

У структурі комунікативної компетенції можна виділити базові знання (норми мови, стилістики мови, побудова синтаксичних конструкцій, культура мови, знання сучасних ІКТ та ін.), вміння та навички, що дозволяють застосовувати та розвивати наявні знання (ораторська майстерність, гнучкість у спілкуванні, етичні навички, застосування рецептивних та продуктивних видів мовної діяльності, використання сучасних ІКТ та ін), а також особисті якості, що сприяють або перешкоджають комунікації.

Знання, вміння та навички, а також особисті якості формують комунікативну поведінку, яка залежить від стратегії (мети та завдання комунікації), обраних психологічних прийомів, інформаційних та комунікаційних технологій. Комунікативна поведінка має бути адекватною умовам (сферам і ситуаціям) спілкування;

Значним елементом комунікативної компетенції та фактором управління комунікативними процесами є поняття ефективності комунікації. В основі ефективності комунікації лежить відношення досягнутого результату комунікації до спочатку окресленої мети. Систематична оцінка ефективності комунікації дозволяє коригувати комунікативну поведінку.

З урахуванням викладеного, комунікативна компетенція є структурованим утворенням, що включає набір знань і умінь, особистісних якостей суб'єктів комунікації, що формують їх комунікативну поведінку, адекватну цілям, сферам і умовам спілкування. Крім того, процес формування та розвитку комунікативної компетенції здійснюється в контексті нових вимог до суб'єктів комунікативної діяльності, що відповідають сучасному етапу розвитку цифрової економіки.

Ми переконані, що майбутній фахівець, який хоче мати успіх, повинен мати знання і практичні навички, необхідні для виконання своїх посадових обов'язків.

Принагідно також зауважимо і на ролі моральних цінностей, які будують студента як мовну особистість, а також визначають його волевиявлення під час реалізації тієї чи тієї мовленнєвої поведінки.

У моралі оцінюються не лише практичні дії людей, а й їхні мотиви. Прагнення та наміри. В.Лавриненко зазначає, що прояви моральності в діяльності конкретних індивідів визначаються як доброчесність, порядність і відповідальність. Спілкування студентів повинно бути моральним. Під останнім мають на увазі «стійкі зв'язки між людьми, а також потребу в морально-психологічному взаєморозумінні, навіть у вирішенні ділових проблем» [8, С.155]. комунікативний компетенція педагогічний спілкування

Майбутнім фахівцям у діловому спілкуванні не можна, маніпулюючи іншими, досягати вигоди лише для себе, особливо за допомогою хитрощів, махінацій, нечесної гри. Це золоте правило моральності, яким і слід керуватися для того, щоб забезпечити такий рівень культури спілкування, що допомагає виявити та розкрити найкращі сторони особистості. Адже недаремно прийнято вважати, що саме у спілкуванні якнайкраще виявляються моральні якості людини, відповідність її поведінки загальноприйнятим моральним нормам та принципам.

Виконуючи професійні обов'язки, кожен виявляє свої ділові та моральні якості, впливає через них на інших, йдучи до поставленої мети. При цьому виявляє свою професійну культуру. Вже вище згадуваний нами В. Шеломенцев зазначав, що економічні діяльність не може успішно здійснюватися при відсутності деяких загальних етичних норм. Тобто повинна існувати загальноприйнята «угода» відносно того, яка поведінка є допустимою, а яка - ні [8, С.98].

Звичайно, моральний вимір комунікативної компетенції вимірюється етичною поведінкою. З огляду на це, в етиці ділового спілкування вчені визначають важливі чинники, що її «будують».

Перший чинник - економічний. Етика високого рівня - це запорука бізнесу, наприклад, коли покупці та продавці прагнуть чесних ділових стосунків. Якщо ж ви продаєте товар навіть за найнижчою ціною, алене постачаєте його вчасно, чи якість ваших товарів незадовільна, то ви можете втратити потенційний прибуток.

Другий чинник - законнослухняність. На заняттях з «Етики бізнесу», «Деонтології», «Етика та естетика», «Вступ до фаху» студентів переконують у необхідності не тільки поважати закон, а й виконувати його. Неетичні, протиправні дії можуть призвести до того, що хтось постраждає чи економічно, чи юридично, чи репутація чиясь буде заплямована.

Й останній, третій, чинник - виховання. Важливу роль у формуванні високопрофесійного фахівця має його духовне виховання, що закладається в особистість як основні християнські цінності, є основої майбутньої етичної поведінки, її основним критерієм, тому що внутрішні переконання, внутрішні закони, моральні норми мотивують і визначають зовнішню поведінку, вчинки, дії людини.

Нам імпонує твердження Т.К. Чмута, Г.Л. Чайки в тому, що «морально-духовне виховання формує в особистості такі риси характеру, як відповідальність за свої вчинки, дотримання свого слова, акуратність і пунктуальність, коректність, повагу до іншої людини, дотримання законності тощо» [9, С.201].

Висновки

Таким чином, комунікативні компетенції в цей час є не просто наявність комунікативних характеристик особистості. У сучасних умовах вони є частиною спеціальних професійних компетенцій, що визначають результативність та ефективність професійної діяльності майбутніх фахівців.

Для того щоб рівень підготовки майбутніх фахівців відповідав актуальним вимогам, значна увага в навчальному процесі повинна приділятися розвитку їхньої комунікативної компетенції. Однак ми переконані, що система розглянутих нами у статті складників комунікативної компетенції студентів буде мало результативною без бажання самих студентів саморозвиватися, багато читати фахової літератури, а також моделювати здобуті знання під час проведення практичних занять. Цікавими формами для цього є різні ігри, «мозковий шторм» та ін. Таким чином, тільки завдяки спільним зусиллям викладачів та студентів можливо сформувати комунікаційні компетенції.

Список використаних джерел

1. Балахтар В. В. Психологія і педагогіка [Текст]: навч.- метод, посібник .Чернівці : Книги-ХХІ, 2011. 320 с.

2. Бех І. Д. Особистісно-зорієнтоване виховання [Текст] : навч.-метод. посібник. К. : ІЗМН, 1998. 170 с.

3. .Вторникова Ю.С. Комунікативна компетентність у структурі ключових компетентностей громадян Європи // Витоки педагогічної майстерності : збірник наукових праць. Полтава, 2011. С. 88-94.

4. Шишко А.В. Комунікативна компетенція як складова педагогічної компетентності майбутнього викладача іноземної мови Вісник Дніпропетровського університету імені Альфреда Нобеля: Серія «Педагогіка і психологія». Педагогічні науки. 2015. № 2 (10). С.245-250.

5. Карпова Л.Г. Формування професійної компетентності вчителя загальноосвітньої школи: дис. ... канд. пед. Наук. Харків, 2003. 207 с.

6. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики [Текст] : підручник. К.: Академія, 2009. 346 с.

7. Вітвицька С.С. Основи педагогіки вищої школи. К.: Центр методичної літератури, 2003. 316 с.

8. Шеломенцев В.М. Етикет і культура спілкування. К.:Вища шк., 1995. 433 с.

9. Чмут Т.К., Чайка Г.Л., Лукашевич М.П., Осетинська І.Б. Етика ділового спілкування: курс лекцій. К.: Вища шк., 1999. 148 с.

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.